2.3. Види злочинів проти здоров’я населення та системи заходів, що забезпечують його охорону
Досить велике значення для правової оцінки злочинів проти здоров’я населення та його охорони має з’ясування питання щодо їх системи. Кримінальним кодексом України 1960 р. відповідальність за злочини проти здоров’я населення (народного здоров’я) була передбачена статтями 226–22920 КК.
Проте законодавче визначення системи зазначених злочинів у цьому кодексі не можна визнати досконалим. По-перше, в ньому було відсутнє чітке відмежування зазначеної групи діянь від злочинів проти громадської безпеки та громадського порядку «в середині» гл. Х КК. Зокрема, неясно, до яких саме груп належали такі злочини, як втягнення неповнолітніх у немедичне вживання лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання (ст. 2082), посягання на здоров’я громадян під приводом виконання релігійних обрядів (ст. 209), незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів (ст. 2282), розкрадання радіоактивних матеріалів (ст. 2283), погроза вчинення розкрадання радіоактивних матеріалів або їх використання (ст. 2284), порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення радіоактивних матеріалів (ст. 2285). По-друге, викликала сумнів правильність віднесення до злочинів проти здоров’я населення, а не до тих, що посягають на екологічну безпеку, здоров’я окремої особи тощо, злочини, передбачені статтями 226 (незаконне лікарювання), 228 (забруднення водойм і атмосферного повітря), 2281 (забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров’я людей або для живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами). Важко дати однозначну відповідь про віднесення саме до злочинів проти здоров’я населення утаювання або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення (ст. 2271), незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 2287), виробництво продукції з відходів чи з їх використанням або збут такої продукції без відповідної нормативно-технічної та технологічної документації (ст. 2288), самовільне складування чи видалення відходів (ст. 2289), залучення неповнолітніх до організованого збирання відходів (як вторинної сировини), небезпечних для здоров’я (ст. 22810). По-третє, перелік злочинів проти здоров’я населення, визначений у гл. Х КК 1960 р., був неповний – до них не відносили контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші діяння, що посягають на людське здоров’я.Більш вдало (за деякими винятками) згруповано злочини, що аналізуються, у новому КК України. Зокрема, вони вміщені в окремому розд. XІІІ, яким передбачено відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (статті 305–320), а також за інші злочини проти здоров’я населення (статті 321–327).
Оскільки проблема визначення системи будь-яких злочинів пов’язана з необхідністю встановлення їх об’єкта, висвітлена вище концепція щодо структури цінностей, на які посягають злочинні діяння, що досліджуються в цій праці, полегшує вирішення питань щодо їх глибшої класифікації. В її основу необхідно покласти видові об’єкти, відповідні трьом групам заходів, спрямованих на охорону здоров’я населення. За такого підходу можна вирізнити такі види цих злочинних діянь:
а) злочини, що посягають на здоров’я населення та систему заходів, спрямованих на недопущення виникнення і розповсюдження серед населення захворювань масового поширення;
б) злочини, що посягають на здоров’я населення та систему заходів, спрямованих на недопущення виникнення і розповсюдження серед населення захворювань, викликаних шкідливим впливом певних речовин тощо, яких не відносять до наркотичних або психотропних;
в) злочини, що посягають на здоров’я населення та систему заходів, спрямованих на недопущення виникнення і розповсюдження серед населення захворювань населення на наркоманію.
До злочинів, що посягають на здоров’я населення та систему заходів, спрямованих на недопущення виникнення і розповсюдження серед населення захворювань масового поширення, відносять порушення правил боротьби з епідеміями (ст.
325). За часів дії КК 1960 р. до цієї групи можна було відносити незаконне лікарювання, а також утаювання або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення. До речі, визнає незаконне лікарювання злочином проти здоров’я населення і КК Російської Федерації. У новому КК України зазначені злочини віднесено відповідно до злочинів проти життя та здоров’я особи і проти довкілля. З таким законодавчим рішенням можна погодитись. Відповідальність за незаконне лікарювання передбачено ст. 138 лише за умови спричинення тяжких наслідків для хворого, тобто окремої особи, що звужує об’єкт цього злочинного діяння, а для постановки питання щодо його розширення немає підстав. Норма, встановлена ст. 226 КК 1960 р., і раніше застосовувалась у судовій практиці в одиничних випадках, не є відчутною загроза заподіяння шкоди здоров’ю населення в результаті такої діяльності і сьогодні. Крім того, якщо лікарювання здійснюється на порушення умов ліцензування, такі діяння охоплюються ознаками злочину, передбаченого ст. 202, і не залишаються безкарними. Є виправданим і віднесення другого з названих злочинних діянь до злочинів проти довкілля, оскільки такі цінності є більш специфічним їхнім об’єктом.До злочинів, що посягають на здоров’я населення та систему заходів, спрямованих на недопущення виникнення і розповсюдження серед населення захворювань, викликаних шкідливим впливом певних речовин тощо, за винятком наркотичних або психотропних, новий КК з достатніми для цього підставами відносить: незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних і сильнодіючих речовин (ст. 321); незаконну організацію або утримання місць для вживання одурманюючих засобів (ст. 322); спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323); схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324); порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами (ст. 326); заготівлю, перероблення або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст.
327).Не викликає заперечень переведення злочинів, які помилково були раніше віднесені законодавцем до злочинних діянь проти здоров’я населення (статті 228, 2281 КК 1960 р.), до злочинів проти довкілля, а також злочину, передбаченого ст. 2287 КК 1960 р., до групи діянь проти громадської безпеки. Відсутні й переконливі аргументи проти рішення законодавця щодо декри- міналізації діянь, що передбачалися статтями 2288–22810 КК 1960 р. Такі дії за наявності відповідних підстав можуть кваліфікуватись як випуск або реалізація недоброякісних товарів чи окремі екологічні злочини. Що стосується залучення неповнолітніх до організованого збирання відходів (як вторинної сировини), небезпечних для здоров’я, то такі дії можна кваліфікувати або як службовий злочин, або як злочин проти здоров’я особи, якщо вони спричинять шкідливі для здоров’я неповнолітнього наслідки.
До злочинів, що посягають на здоров’я населення та систему заходів, спрямованих на недопущення захворювань населення на наркоманію, новим КК цілком вірно віднесено злочини, передбачені статтями 305–320.
За видовими об’єктами вони поділяються на такі.
А) Злочини, що посягають на встановлений порядок поводження із засобами або речовинами, що можуть викликати наркоманію. Зокрема, це злочинні діяння, передбачені статтями 305 (контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів), 307 (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), 308 (ви- крадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем), 309 (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин чи їх аналогів без мети збуту), 314 (незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), 316 (незаконне публічне вживання наркотичних засобів), 320 (порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів).
Б) Злочини, що посягають на встановлений порядок поводження з предметами, які можуть бути сировиною або технологічними компонентами для виготовлення (вироблення) наркотичних засобів. До них відносять злочини, передбачені статтями 310 (посів або вирощування снотворного маку чи конопель), 311 (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут прекурсорів), 312 (викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем).
В) Злочини, що посягають на встановлений порядок, спрямований на перекриття шляхів поширення наркоманії. Це – злочини, передбачені статтями 313 (викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням), 315 (схиляння до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин), 317 (організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), 318 (незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів), 319 (незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин).
Г) Злочини, що посягають на встановлений порядок, спрямований на створення умов для боротьби зі злочинністю, пов’язаною з наркотизмом (використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів – ст. 306).
Система цієї групи злочинів порівняно з тими, які були передбачені у КК 1960 р., змін не зазнала. З прийняттям нового кодексу скасовано лише відповідальність за повідомлення завідомо неправдивих відомостей про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що цілком виправдано, оскільки ця норма була практично «мертвою».
В юридичній літературі злочини проти здоров’я населення класифікувалися дещо по-іншому. Так, авторами одного з підручників, підготовленого харківськими вченими, їх класифіковано залежно від безпосереднього об’єкта, особливостей предмета та об’єктивної сторони, на чотири види: 1) злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів та інших предметів, небезпечних для здоров’я населення (статті 305–307, 309–311, 320–321); 2) злочини, пов’язані з незаконним заволодінням наркотичними засобами, а також обладнанням, призначеним для їх виготовлення (статті 308, 312, 313, 318 і 319); 3) злочини, пов’язані з незаконним вживанням наркотичних і одурманюючих засобів, а також допінгу (статті 314–317, 322–324); 4) інші злочини проти здоров’я населення (статті 325–327). Однак навряд чи резонно класти в основу класифікації різнопланові критерії. Крім того, на нашу думку, безпосередній об’єкт і предмет – це не рівнозначні поняття, адже предмет – структурна частина об’єкта.
В. О. Навроцький злочини проти народного здоров’я залежно від безпосереднього об’єкта поділяв на три види: 1) посягання на суспільні відносини щодо забезпеченню населення якісною медичною допомогою (ст. 226 КК 1960 р.); 2) посягання на суспільні відносини з попередження виникнення й поширення епідемій (ст. 227 КК 1960 р.); 3) посягання на суспільні відносини із запобігання поширенню шкідливих для здоров’я людей речовин (статті 701, 229–22920 КК 1960 р.). Проте з такою класифікацією погодитися важко, оскільки воно базується на концепції «об’єкт – суспільні відносини». Крім того, автор не зовсім точно стверджує, що критерієм цієї класифікації взято безпосередній об’єкт посягання, оскільки фактично він поклав в основу класифікації видові об’єкти.
М. С. Хруппа з урахуванням положень КК 1960 р. вирізняв такі їх види.
1) Злочини у сфері надання лікувально-профілактичної допомоги і забезпечення здорових та безпечних умов життя населення (незаконне лікарювання – ст. 226; порушення правил боротьби з епідеміями – ст. 227; утаювання або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення – ст. 2271; заготівля, переробка або збут радіоактивних продуктів харчування чи іншої продукції – ст. 2272; виготовлення, придбання, зберігання чи збут отруйних і сильнодіючих речовин – ст. 229).
2) Злочини у сфері нелегального обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що їх М. С. Хруппа поділяв на такі підвиди.
2.1) Злочини, пов’язані з незаконним збутом наркотиків та психотропів (незаконні виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів або психотропних речовин – ст. 2291, а також вчинення цього злочину за сукупністю зі злочином, передбаченим ст. 2292, – розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин; посів або вирощування снотворного маку чи конопель – ч. 2 ст. 2293; організація або держання дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин – ст. 2294; схиляння до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин – ст. 2295; використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів – ст. 22912; незаконні виготовлення, підробка, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів – ст. 22913; розкрадання, незаконні виготовлення, придбання, зберігання, передача чи продаж іншим особам обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів або психо- тропних речовин – ч. 3 ст. 22917; незаконні виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання прекурсорів – ст. 22920.
2.2) Злочини, скоєні на ґрунті зловживання наркотиками чи психотропами (незаконні виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту – ст. 2296; незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах – ст. 2298; організація або держання дому для вживання одурманюючих засобів – ст. 22911; незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин – ст. 22915; незаконне публічне вживання наркотичних засобів – ст. 22916; розкрадання, незаконні виготовлення, придбання, зберігання, передача чи продаж іншим особам обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин – ч. 3 ст. 22917; незаконні виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання прекурсорів – ч. 1 ст. 22920 (зокрема і за сукупністю зі злочинами, передбаченими статтями 2296 та 2292, 2295, 22913, 22915, 22916, ч. 1 ст. 22920).
2.3) Злочини, що є криміногенними умовами скоєння злочинів, що кваліфікуються за статтями 2293 (посів або вирощування снотворного маку чи конопель), 2297 (порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів), 22913 (незаконні виготовлення, підробка, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів), 22914 (незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин), 22917–22920.
Хоч автор підкреслював, що така класифікація відповідає вимогам Конвенції ООН 1988 р., навряд чи можна визнати її вдалою. По-перше, як і автори наведеної вище позиції, він не дотримується логічного правила, згідно з яким в основу класифікації має бути покладений єдиний критерій – одна група злочинів вирізняється за сферою вчинення діянь, інші – за метою і причинами їх вчинення. Видові об’єкти цих злочинів не тільки не використано як критерії класифікації, а й навіть не визначено. Не кращим чином це питання вирішено й тому, що основні та кваліфіковані види одного й того ж злочину розкидано по різних групах. Не зовсім переконують пропозиції автора щодо віднесення до тієї чи тієї групи окремих злочинів. Наприклад, важко погодитися, що незаконні виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання прекурсорів віднесено до злочинів, скоєних на ґрунті зловживання наркотиками чи психотропами. Адже прекурсори не вживають, вони лише використовуються у технологічному процесі виготовлення наркотиків. Якщо ж М. С. Хруппа мав на увазі зловживання наркотиками чи психотропами в широкому розумінні, то в такому сенсі можна сказати щодо кожного злочину, пов’язаного з наркотизмом.
А. А. Музика усі злочини, відповідальність за які було передбачено КК 1960 р. та які прямо чи побічно пов’язані з наркотичними засобами, групував за родовим об’єктом таким чином:
1) злочини, що посягають на здоров’я населення (статті 701 – контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, 2082 – втягнення неповнолітніх у немедичне вживання лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, 2291–2298, 22911, 22917, 22919, 22920);
2) злочини, що посягають на здоров’я чи життя особи (ст. 22915 – незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин);
3) злочини, що посягають на громадський порядок (ст. 22916 – незаконне публічне вживання наркотичних засобів);
4) злочини, що посягають на порядок управління (статті 22913 – незаконні виготовлення, підробка, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, 22914 – незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин, 22918 – повідомлення завідомо неправдивих відомостей про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів);
5) злочини, що посягають на економічну систему держави (ст. 22912 – використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів);
6) злочини, що посягають на правосуддя (статті 1834 – незаконна передача заборонених предметів особам, яких тримають у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях, 184 – втеча зі спеціалізованого лікувального закладу, 186 – приховування злочинів, 187 – недонесення про злочин).
Ця класифікація також небезспірна. Важко погодитися з висновком А. А. Музики, що злочини, віднесені ним до 2–5 груп, не посягають на здоров’я населення. Адже вони сприяють поширенню наркотизму, згубний вплив якого на здоров’я людей очевидний. Тому саме така цінність є основним об’єктом зазначених злочинів. Що стосується громадського порядку, порядку управління, вони теж порушуються або ставляться під загрозу їх дезорганізації, але означені цінності є об’єктом другорядним.
Крім того, незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин лише на перший погляд спрямоване тільки проти окремої особи (осіб). Враховуючи вкрай небезпечний вплив на організм людини наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, можливу наркотичну залежність потерпілого від указаних предметів, такий злочин стає одним із способів поширення наркоманії. Судова та слідча практика, спостереження наркологів свідчать, що залежна від наркотику людина, прагнучи будь-що здобути наркотик, втягується у діяльність, пов’язану з незаконним оборотом наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, залучаючи до наркотизму інших жертв. Іншими словами, сам наркоман стає потенційно небезпечним для людей. Тому більше підстав відносити зазначене злочинне діяння до групи злочинів проти здоров’я населення.
З цих міркувань наведена вище класифікація норм, що передбачають відповідальність за злочини проти здоров’я населення та системи заходів, спрямованих на його охорону, здається нам більш прийнятною. Водночас проведене дослідження цієї системи норм не дає підстави для висновку щодо її повної досконалості, про що йтиме мова далі.