1.2. Сучасний стан здоров’я населення України, злочинності, спрямованої проти нього, та його кримінально-правового захисту законодавством України

Неблагополучні демографічні показники населення України значною мірою зумовлені зростанням рівня смертності та погіршенням здоров’я населення України.

Під медичним кутом зору основними причинами високого рівня смертності є хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, травми та отруєння.

Значною мірою потерпає населення України від нещасних випадків, вбивств, самогубств та інших зовнішніх дій. Питома вага осіб, які загинули з цих причин, становить близько 10 % від загальної кількості людей, які щорічно помирають в Україні за останні роки. Найбільша частина з них гине від травматизму під час експлуатації джерел підвищеної небезпеки, особливо транспорту, а також порушення правил виробничої безпеки.

В аспекті цього дослідження звертає на себе увагу значний відсоток самогубств – 20 % від кількості осіб, які щорічно гинуть від насильницької смерті. Це пояснюється не тільки соціальними негараздами та складними конкретними життєвими ситуаціями людей, які наважилися на цей крок, а й серйозними проблемами щодо стану психічного здоров’я населення.

Крім того, насторожує значна кількість осіб, що загинули від отруєння алкоголем – питома вага таких випадків становить останнім часом приблизно 12 % від числа осіб, які щорічно гинуть від дії зовнішніх сил. Брудною рікою заливають країну фальсифіковані спиртні напої. В результаті через розпиття неякісних спиртних напоїв тільки у 1998 р. в Україні загинуло більше трьох тис. осіб. За десять місяців 2002 р.

Останнім часом набули масового поширення порушення правил виробництва, зберігання і реалізації продуктів харчування, а також виготовлення неякісних ліків. Вони спричиняють настільки значну шкоду здоров’ю людей, що їх без перебільшення можна назвати національним лихом. Згубних для людського здоров’я наслідків таких злочинних дій ще ніхто не підрахував, а віддалені їх результати відчуватиме на собі наступне покоління. Проте непоодинокі факти заподіяння шкоди здоров’ю людей спостерігаються вже сьогодні. Особливий цинізм суб’єктів таких злочинних дій проявляється в тому, що вони обирають жертвами злочинів найменш захищену частину населення – дітей. У засобах масової інформації систематично сповіщається про факти отруєнь дітей у дошкільних закладах, школах, місцях колективного відпочинку неякісними продуктами харчування, зараження їх через ці продукти інфекційними шлунково-кишковими хворобами. Зростання смертності населення від хвороб органів травлення стає загрозливою тенденцією. Так, у січні–листопаді 2003 р. порівняно до такого ж періоду 2002 р. зафіксовано збільшення такого показника на 9,8 %. У січні 2003 р. на 100 тис. населення кількість померлих від цих хвороб становила 58,6 , у січні 2004 р. – 62,5.

В Україні вкрай загострилася епідемічна ситуація. Щороку майже чверть населення України страждає від інфекційних хвороб. Продовжує зростати захворюваність на туберкульоз, яка набула в останні роки характеру епідемії, особливо у республіках колишнього СРСР. В Україні з 1990 р. до 1999 р. захворюваність на туберкульоз зросла на 70 %, а смертність від туберкульозу збільшилась у 2,5 рази (із 8,1 до 19,9 на 1000 тис. населення). Кількість таких хворих вже становить майже 680 тис.. Темпи зростання смертності в 1,3 рази більші від темпів приросту захворюваності. Від туберкульозу зараз помирає значно більше хворих, ніж від усіх інших інфекційних і паразитарних хвороб разом узятих.

Складна епідемічна ситуація з особливо небезпечними хворобами – холерою, сибіркою, лептоспірозом, сказом, туляремією.

Внаслідок активізації міжнародного тероризму на земній кулі виникла загроза розповсюдження біологічних збудників найнебезпечніших хвороб людини. Приклад тому – факти розповсюдження терористами спор сибірської виразки на території США.

Викликає занепокоєння стан справ із захворюваністю населення країни на кишкові інфекції, передусім на дизентерію і сальмонельози, який постійно ускладнюється внаслідок виникнення спалахів в організованих колективах і серед населення. Тільки в 2001 р. зареєстровано понад 30 спалахів кишкових інфекцій, що виникли на 18 адміністративних територіях.

В останні роки набуло характеру епідемії захворювання на трихінельоз та кліщовий енцефаліт. Напруженою залишається ситуація з малярією, що пов’язано зі збільшенням кількості випадків завезення малярії з ендемічних територій закордонних країн. Продовжує непокоїти таке захворювання, як дифтерія. Починаючи з 1991 р. кількість таких захворювань збільшилася порівняно з попередніми роками у 15–20 разів. Зростає захворюваність на поліомієліт, кашлюк і правець. У 1992 р. підвищився рівень захворюваності на кір (5–15 випадків на 100 тис. населення). Почастішали такі захворювання, як менінгококова інфекція, краснуха. У 1981–1991 рр. в Україні щорічно реє- струвалося понад 20 тис. хворих на гепатити.

Загострюється ситуація зі СНІДом. Зазначені хвороби набули загрозливих масштабів у всьому світі і становлять небезпеку для здоров’я людей. Так, якщо 1992 р. на нашій планеті нараховувалося близько 14 млн. ВІЛ-інфікованих, то на кінець 2000 р. цей вірус вразив більше 50 млн. людей і став причиною смерті майже 18 млн осіб. Не минуло це лихо й Україну. Число зареє- строваних у нашій країні ВІЛ-інфікованих за період 1987–2001 рр. перевищило 39 тис.. Кількість таких захворювань тільки в 2001 р. збільшилася вдвічі. Особливо небезпечно, що виявлено ВІЛ-інфікованих і серед потенційних донорів, кількість яких зростає і за останні п’ять років становить більше 3000 осіб (або 0,05 % від числа обстежених потенційних донорів).

За прогнозами спеціалістів Українського центру профілактики та боротьби із СНІДом, в Україні у 2007–2016 роках настане пік епідемії СНІДу й загине від одного до двох мільйонів осіб. Небезпека цієї хвороби зумовлена різними факторами – «живучістю» збудників інфекції, різноманітністю шляхів їх розповсюдження тощо. На початку епідемії СНІДу вважалося, що вона поширюється тільки статевим шляхом серед окремих осіб, що належать до так званих груп ризику. Але подальші наукові дослідження і саме життя спростували ці ілюзорні уявлення. Проблема боротьби зі СНІДом в Україні ускладнюється й тому, що через особливості імунної системи громадян нашої країни, зумовлені наслідками чорнобильської катастрофи, класичні методи діагностики СНІДу унеможливлюють точне визначення цієї хвороби на початковому її етапі. До того ж не скрізь медичні установи мають сучасну апаратуру такого призначення.

Проблемою залишаються венеричні хвороби. Так, з 1990 р. по 1997 р., тобто за 8 років, кількість таких хворих зросла у 39 разів і становила 74,5 тис. зареєстрованих хворих.

Загрозливих масштабів набула в країні наркоманія. У матеріалах доповіді Уповноваженого з прав людини Верховній Раді України зазначалося, що з 1996–1998 рр. Україна за рівнем наркотизації населення стійко утримує друге місце серед країн СНД. Тільки за п’ять років, починаючи з 1993 р., кількість немедичних споживачів наркотиків збільшилась удвічі. Останніми роками ситуація ще більше ускладнилася. Якщо у 1998 р. було офіційно зареєстровано 60 тис. таких осіб, то в 1999 р.– 76 тис., а у 2001 р.– понад 100 тис. осіб.

Стабільною є тенденція, що майже 90 % наркоманів – молоді люди віком до 30 років. У 2001 р. на обліку інспекцій у справах неповнолітніх перебувало більше 4 тис. неповнолітніх споживачів наркотиків, 1,2 тис. з яких поставлено діагноз наркоманія. Проте офіційна статистика не відображає дійсного рівня наркотизму, реальні масштаби якого за оцінками експертів у 10–15 разів більше. З урахуванням цього в Україні на сьогодні налічується щонайменше 1–1,5 млн.

Невпинно зростає смертність осіб, які зловживають наркотиками. Упродовж 2000 р. від передозування наркотиків і низької їхньої якості в Україні померло 1388 осіб, що на 400 більше, ніж 1999 р..

Як і в попередні роки, серйозною проблемою суспільства є боротьба з алкоголізмом, яка останнім часом в Україні значно послаблена. Проте кількість осіб, що страждають на алкоголізм, у країні не поменшала. Наприклад, у 1998 р. навіть за офіційними даними 700 тис. мешканців України зверталися за медичною допомогою з надією позбавитися від алкогольної залежності. На кінець 2001 р. в Україні на профілактичному обліку через зловживання алкоголем, наркотичними та іншими психоактивними речовинами перебувало 208,5 тис. осіб, з яких 113,5 тис. було взято на облік уперше в житті.

Спостерігається погіршення здоров’я як людей літнього віку, так і молодих людей, зокрема дітей.

В Указі Президента України «Про Національну програму «Діти України» від 18 січня 1996 р. № 63/96 відмічалося, що вже вступаючи до школи 60 відсотків дітей мають ті чи інші порушення соматичного та психічного характеру. Зростає кількість дітей, які мають психоневрологічні захворювання (328,8 тис.), хвороби нервової системи і органів чуття (1,3 млн). 10 відсотків від загальної кількості дітей, які вступають до першого класу загальноосвітньої школи, мають затримку психічного розвитку. У значної частини школярів спостерігається недорозвиненість емоційно-почуттєвої, інтелектуальної та вольової сфери. Почастішали випадки порушення імунної системи, хронічних запальних захворювань бронхолегеневої системи, органів травлення, сечових шляхів і захворювань щитоподібної залози. Число дітей-інвалідів в Україні становило у 2000 р. 150,3 тис., більше 78 % з них – діти віком 7–14 років.

У програмі «Здоров’я літніх людей», затвердженій Указом Президента України від 10 грудня 1997 р. зверталася увага на те, що згідно з прогнозом Всесвітньої організації охорони здоров’я до 2000 р. середня тривалість життя в країнах європейського регіону буде не менше ніж 75 років, а здоров’я осіб віком понад 65 років поліпшуватиметься.

Високі рівні захворюваності обумовлюють збільшення кількості інвалідів, яка становить сьогодні 2,5 млн осіб.

Незадовільна медико-демографічна ситуація в Україні зумовлена різними чинниками як загального, так і специфічного характеру. До загальних належать хиби соціально-політичні та економічні негаразди в державі, прорахунки організаційно-управлінського характеру, недоліки виховної роботи, особливо серед молоді, недосконалий спосіб життя населення тощо.

Специфічні чинники, що призвели до незадовільного стану здоров’я населення і продовжують негативно впливати на нього, можна переділити на дві групи. Перша з них – це фактори, що діють у комплексі різних сфер суспільного життя, зокрема охорони здоров’я. Так, суттєвим фактором, що впливає на здоров’я населення України, є наслідки чорнобильської катастрофи. На- пружена екологічна та санітарно-епідемічна ситуація, що склалася в Україні останніми роками, пов’язана також із забрудненням довкілля, в тому числі й джерел водопостачання, неочищеними стічними побутовими та промисловими водами, відходами, незадовільним санітарно-комунальним станом населених пунктів, об’єктів харчування, торгівлі тощо. Загальна маса нагромадження на території України токсичних відходів перевищує 4 млрд тонн. До цієї групи факторів слід віднести і неефективність системи заходів убезпечення людей від травматизму на виробництві, у сфері експлуатації джерел підвищеної небезпеки, особливо транспортних засобів тощо.

До другої групи специфічних факторів, що негативно впливають на стан здоров’я населення, належать хиби в організації медико-санітарної допомоги населенню, її неналежна якість і ефективність, недостатня забезпеченість населення ефективними, безпечними та якісними лікарськими засобами, виробами медичного призначення тощо.

Серед причин такого неблагополучного стану здоров’я населення України не останнє місце посідає злочинність. В аспекті її характеристики як специфічного фактора, що негативно впливає на здоров’я населення, злочинні діяння також можна переділити на дві групи. Перша група діянь – це злочини, об’єктом яких є більш широкий чи більш вузький обсяг цінностей, ніж злочинів, що спрямовані суто проти здоров’я населення. До них належать злочини проти здоров’я особи, окремі злочини, що вчиняються у сфері господарської діяльності, злочини проти довкілля, громадської безпеки та безпеки виробництва тощо.

Друга група діянь – це злочини, що безпосередньо посягають на здоров’я населення та систему заходів, що забезпечує його охорону.

Незважаючи на інтенсивну правотворчу діяльність з удосконалення законодавства, рівень злочинності в Україні в цілому, зокрема зазначеної категорії, залишається високим, хоч і поталанило дещо згасити сплеск злочинності, який почався від кінця 1980 рр. і тривав до 1995 р. Так, за даними МВС України у 1990 р. було зареєстровано 369,8 тис. злочинів, 1991 р. – 405,5 тис., 1992 р. – 480,4 тис., 1993 р. – 539,2 тис., 1994 р. – 572,2 тис., 1995 р.– 641,9 тис., 1996 р.– 617262, 1997 р.– 589208, 1998 р.– 575982, 1999 р.– 545416, 2000 р.– 545594 злочини. Про це свідчать і статистичні показники кількості кримінальних справ, що розглядалися судами України з 1990 по 2000 р. Зокрема, у 1990 р. було розглянуто з винесенням вироку 87240 справ, 1991 р.– 92069, 1992 р.– 97476, 1993 р.– 126327, 1994 р.– 140125, 1995 р.– 178206, 1996 р.– 196887, 1997 р.– 193724, 1998 р.– 189231, 1999 р.– 180101, 2000 р.– 182209 справ.

Досить високими є і масштаби злочинності, пов’язаної з наркотизмом. Хоча офіційна статистика не відповідає дійсному її рівню, її показники свідчать про надзвичайну актуальність проблеми боротьби з цим найнебезпечнішим явищем. За злочини, пов’язані з наркотичними засобами, в Україні було засуджено у 1990 р. 3319 осіб, 1991 р.– 5081, 1992 р.– 6498, 1993 р.– 11918, 1994 р.– 14004, 1995 р.– 17870, 1996 р.– 21571, 1997 р.– 22463, 1998 р.– 23687, 1999 р.– 24556, 2000 р.– 25592 особи. У 2002 р. за злочини проти здоров’я, більшість з яких становлять злочини, пов’язані з наркотизмом, було засуджено 28803 особи. Отже, спостерігається стабільне збільшення кількості осіб, засуджених за ці злочини, в середньому на 2–2,5 тис. осіб щорічно, а за весь цей десятирічний період їх число зросло майже у 8 разів.

За десять місяців 2002 р. в Україні було зареєстровано 54828 злочинів проти здоров’я населення, в тому числі вчинених у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. У загальній кількості злочинів, зареєстрованих за період січень – листопад 2003 р., злочини, що вчинялись у цій сфері, та інші злочини проти здоров’я населення становили 10,9 %, у січні 2004 р. – 11,8 %.

Загострює проблему і якісна трансформація злочинності такого спрямування. Що далі, то більше вона набуває ознак кримінального бізнесу, організованості та професіоналізму. Діяльність організованих злочинних угруповань у сфері наркобізнесу відзначається конспіративністю, багато- рівневістю – вирізняються керівні, виконавчі та посередницькі ланки, поширюються та зміцнюються міжгрупові, регіональні і навіть міжнародні зв’язки. Значні прибутки від такої діяльності вкладаються наркоділками в «тіньові» та легальні структури, використовуються для відтворення та збільшення масштабів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Відбувається процес створення ринку наркотиків з усіма його характерними ознаками – споживачами, інфраструктурою виробництва, транспортування та збуту. За статистичними даними у 2000 р. правоохоронними органами України було вилучено понад 26 тонн наркотичних засобів і психотропних речовин, знешкоджено 2,6 тис. злочинних угруповань наркоділків, припинено діяльність 965 осередків нелегального виготовлення наркотиків, а також 93 підпільних нарколабораторій. Проте вжиті заходи з боротьби з наркоманією в країні є малоефективними. До того ж вивчення судової практики під кутом зору структури судимості за вчинення злочинів цієї категорії показують, що до відповідальності притягаються переважно особи, винні в незаконному придбанні, зберіганні чи перевезенні наркотичних засобів без мети збуту, тоді як особи, професійно зайняті в наркобізнесі, не викриваються. Ці заходи, по суті, спрямовані проти споживачів наркотиків – переважно хворих на наркоманію людей. Доводиться лише констатувати, що така тенденція у практиці правоохоронних органів досить стійка.

У 2000 р. судами України було розглянуто 3600 справ, порушених за ознаками ст. 2291; 182 – ст. 2292; 1191 – ст. 2293; 338 – ст. 2294; 19 – ст. 2295; 19454 – ст. 2296; 721 – ст. 2298; 1 – ст. 22914; 1 – ст. 22915; 18 – ст. 22916; 12 – ст. 22917; 1 – ст. 22919; 52 – ст. 22920 КК 1960 р. Відсоток справ, порушених у зв’язку з вчиненням незаконних дій з наркотичними засобами чи психотропними речовинами без мети їх збуту за ст. 2296, становив 76 %, за ст. 2291 – 14 %, за статтями 2292 КК 1960 р.– 0,7 %.

Якщо у попередні роки за статтями 22911, 22912, 22914–22919, якими було доповнено КК 1960 р. 15 лютого 1995 р., не було засуджено жодної особи, то у 2000 р. «мертвими» були тільки норми, встановлені статтями 22911–22913, решта статей застосовувалась у судовій практиці. Однак дає підстави для роздумів той факт, що практично не застосовувалася ст. 22912, що передбачала відповідальність за використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Не можна сказати, що значні зрушення в цьому сенсі є на сьогодні. Щоправда, в 2002 р. за злочин, передбачений ст. 306 чинного КК, було засуджено 26 осіб. Але це становить тільки 0,09 % від кількості засуджених за злочини даної категорії. Враховуючі реальні масштаби злочинного наркобізнесу, це свідчить, що боротьба з цими злочинами не досить неефективна. Такий стан не можна визнати задовільним, оскільки зазначені дії становлять велику суспільну небезпечність,– адже вони маскують злочинну діяльність наркоділків, створюють їй видимість легального підприємництва. Крім того, в господарсько-фінансову сферу країни залучається величезна маса неконтрольо- ваних коштів, що посилює інфляційні процеси, порушує засновані на закономірностях ринку взаємовідносини суб’єктів підприємництва, вносить диспропорції та перекручення у всю економічну систему держави. Небезпека цього злочину полягає і в тому, що він уможливлює подальше збільшення масштабів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

В Україні протягом двох останніх десятиріч предметом злочинів, пов’язаних з наркотизмом, були переважно сурогати, одержані з макової соломи (про це свідчать результати узагальнень слідчої та судової практики: у 1985 р. вони становили – 89,5 %, у 1988 р. – 90,4 %, у 1995 р. – першому півріччі 1997 р. найчастіше предметом злочину також були наркотичні засоби рослинного походження – близько 80 %. Наркомани та наркоділки користуються тим, що мак снотворний, який росте в Україні, за змістом алкалоїдів теж дає можливість отримання наркотичного ефекту, а доступ до нього та до інших таких наркотиковмісних рослин є значно легшим, ніж до інших наркотиків. Тому нелегальний обіг наркотиків рослинного походження (переважно маку або макової соломи, а також різних сортів конопель) має найбільше поширення в Україні. Це констатувалось у всіх узагальненнях судової практики у справах цієї категорії, що здійснювалися Верховним Судом та іншими судами України протягом останніх двох десятиріч. Про це свідчать і публікації у пресі. Наприклад, неодноразово повідомлялося про затримання окремих осіб за придбання та зберігання макової соломи у досить значних розмірах, а керівник одного з сільгосппідприємств намагався незаконно поставити наркоманам біля двох тонн висушених макових рослин. З лікарських препаратів і речовин найчастіше використовувалися злочинцями такі наркотичні засоби, як кодеїн, кокаїн, морфін, омнопон та ін.

Останнім часом почастішали випадки завезення в Україну героїну, кокаїну та інших «важких» наркотиків. Однак вивчення зазначених справ Верховним Судом України у 1997 р. показало, що міліцією, здебільшого, затримувалися володільці героїну, яким не змогли інкримінувати зберігання цього наркотику з метою збуту. Але навряд чи це відповідає дійсному стану та рівню злочинності, пов’язаної з наркотизмом. Численні факти свідчать про підвищений інтерес наркомафії до України, активізацію розповсюджувачів найнебезпечніших наркотичних засобів і психотропних речовин.

Якщо на початку 90-х років ввезення в Україну героїну або кокаїну було епізодичним і розміри партій наркотиків становили усього десятки грамів, то за останні роки «апетити» наркоділків зросли. Протягом 1995–1998 рр. правоохоронними, зокрема митними, органами було здійснено понад тисячу вилучень кокаїну та героїну, ліквідовано 14 каналів контрабандного переміщення наркотиків з Колумбії, Еквадору, Панами, Таїланду, Індії, Туреччини і країн Африканського континенту. Лише в процесі однієї операції митники України разом з працівниками СБУ, за сприяння правоохоронних органів Німеччини, США та Еквадору, вилучили 224 кг кокаїнової пасти.

У 2000 р. тільки по лінії МВС було вилучено 12 кг героїну і лише за один місяць 2001 р. ще 1,2 кг. Ця тенденція призвела до того, що на сьогодні відбувається інтенсивна перебудова нелегального наркоринку – висококонцентрований опій, кокаїн, героїн, синтетичні наркотичні засоби поступово витручують традиційні для України опійну макову солому і марихуану.

Наповнюють Україну всілякі таблетки наркотичної та психотропної дії, правоохоронними органами систематично виявляються нарколабораторії, що виготовляють опійні та амфетамінні сурогати. Особлива небезпека таких явищ полягає в тому, що ці препарати дешевші, а переважна більшість споживачів наркотиків – непрацююча молодь. Наприклад, у 2001 р. в Одеській області працівниками МВС було виявлено і ліквідовано 13 підпільних лабораторій з виробництва наркотиків, перекрито 33 канали, якими вони доправлялися на територію України. Підпільну лабораторію з виготовлення наркотиків виявляли навіть у студентських гуртожитках. У 2000 р. прикордон- никами та митниками було перехоплено майже 200 тис. таблеток наркотичних і психотропних речовин, що призначалися одеським наркоманам.

Майже не розглядаються судами України справи щодо розповсюдження екстазі, незважаючи на згубний їх вплив на молодь, яку розтлівають продавці «веселих таблеток». Недостатньо активною була боротьба з цим явищем і з боку правоохоронних органів. Практично вона зводилася до епізодичного затримання наркокур’єрів. Наприклад, уривалися спроби завести екстазі з Литви до Луганська, з Одеси до Москви. Щоправда, останнім часом ця діяльність дещо активізувалася. Так, у березні 2002 р. прес-центр СБУ України повідомляв про ліквідацію організованого угруповання, що розповсюджувало амфітамін на території України, Польщі та Білорусі. Але кримінальні справи з обвинувачення організаторів або активних учасників організованих груп, що розповсюджують екстазі на дискотеках, у нічних клубах та інших місцях розваг молоді, до судів практично не надходять.

Невелика кількість осіб засуджується за інші злочини проти здоров’я населення. Так, у 2000 р. судами України було розглянуто 92 справи про злочини, передбачені ст. 229 КК 1960 р. (виготовлення, придбання, зберігання або збут отруйних і сильнодіючих речовин) і лише 1 справа про порушення правил боротьби з епідеміями (ст. 227 КК 1960 р.).

Значною є питома вага злочинів, вчинених на ґрунті наркоманії. Наприклад, у 1996 р. із злочинів, зареєстрованих по лінії карного розшуку, наркоманами було скоєно 11,9 тис. злочинних діянь, зокрема 327 – неповнолітніми.

Вище зазначалося про підвищену небезпеку для здоров’я населення реалізації продуктів харчування, виготовлених із порушенням технології їх виробництва, простроченим строком реалізації, фальсифікованих, непридатних для споживання. При цьому маса такої «продукції» завозиться ділками від бізнесу в Україну з-за кордону. Наприклад, у 1999 р. органами СБУ України було встановлено факти ввезення в Україну під виглядом дрібно порубаного пташиного м’яса кісткової пасти птахів. Ця паста, призначена для технічних цілей, реалізувалася в Україні як продукт харчування. В Донецьку спільне підприємство намагалося нагодувати земляків завезеними з Норвегії трьома з половиною тонами риби путасу, призначеної для годування хутрових звірів. Водночас левова частина фальсифікатів виготовляється в Україні. Наприклад, тільки за перше півріччя 2001 р. правоохоронними органами було розкрито 200 підпільних цехів, у яких підроблялися алкогольні напої, було конфісковано цього небезпечного зілля на суму 3 млн грн..

Цинізм фальсифікаторів призвів до того, що з’являються у продажу навіть фальшиві ліки, а з аптек і лікарень Донецької області було вилучено 2 тис. флаконів фальшивого замінника плазми крові.

Органами охорони здоров’я, Комітету з захисту прав споживачів, правоохоронними органами констатуються численні факти таких злочинів, але кількість справ, розглянутих судами з винесенням обвинувального вироку, явно не еквівалентна масштабу цих злочинних діянь.

Наведений аналіз стану здоров’я населення та рівня злочинності, що посягає на нього, дає підставу для висновку, що найактуальнішою на сьогодні є боротьба з такими злочинними діяннями: а) злочинами, що сприяють поширенню епідемічних та інших заразних хвороб, зокрема СНІДу та венеричних захворювань; б) злочинами, що сприяють поширенню наркоманії та алкоголізму; в) злочинами, що сприяють захворюваності населення в результаті шкідливої дії отруйних, сильнодіючих, одурманюючих речовин, що не належать до наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; г) злочинами, що сприяють захворюваності населення внаслідок шкідливої дії неякісної продукції, особливо продуктів харчування, напоїв та ліків; ґ) злочинами, що сприяють захворюваності населення в результаті шкідливої дії токсичних та радіоактивних відходів. Одним із пріоритетних напрямів такої боротьби необхідно визнати протидію злочинам, що посягають на здоров’я людей літнього віку та молоді, особливо малолітніх.

Ефективність протидії небезпечній для здоров’я людей поведінці багато в чому залежить від нормативного врегулювання цієї діяльності. Тому з наукової точки зору важливо дослідити стан законодавства України у сфері охорони здоров’я.

Систему українського законодавства про охорону здоров’я складають:

1) Стаття 49 Конституції України. Головним чином вона закріплює право людини на охорону здоров’я та гарантії його реалізації.

2) Ратифіковані Україною міжнародно-правові акти. Це – Угода про співробітництво в галузі охорони здоров’я населення від 26.06.1992 р.; Угода про надання медичної допомоги громадянам держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав від 27 березня 1997 р.; Конвенція про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину), прийнята 04.04.1997 р.; Угода про співробітництво у розв’язанні проблем ВІЛ-інфекції (25.11.1998 р.); Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням (22.03.1989 р.); Декларація стосовно трансплантації людських органів і Тимчасове положення про СНІД, прийняті 39-ю Всесвітньою медичною асамблеєю в жовтні 1987 р.; Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 р., та ін.

У цих міжнародно-правових документах зверталася увага на окремі заходи у сфері охорони здоров’я. Наприклад, відповідно до ст. 4 Угоди про співробітництво в галузі охорони здоров’я населення від 26.06.1992 р. сторони взяли зобов’язання співпрацювати в таких областях, як, наприклад, розроблення та виробництво медичної техніки, лікарських, діагностичних засобів та імунобіологічних препаратів, реєстрації, сертифікації та контролю якості продукції медичного призначення тощо. Статтею 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1973 р. визначено заходи, яких повинні вжити держави-учасниці, які є необхідними для:

а) забезпечення скорочення мертвонароджуваності й дитячої смертності та здорового розвитку дитини;

б) запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьби з ними;

в) створення умов, які забезпечували б усім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби.

В аспекті даної проблеми звертає до себе увагу Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням від 22.03.1989 р., до якої Україна приєдналася 1 липня 1999 р. Велике значення також мають конвенції та інші міжнародно-правові акти, спрямовані на боротьбу з наркоманією. Це – Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 р., Конвенція про психотропні речовини 1971 р., Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. та ін.

3) Закони та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини суто у сфері охорони здоров’я населення.

Насамперед, це – Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. Їхні положення конкретизуються в законах України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення від 24 лютого 1994 р.»; «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів 1995 р. в редакції від 8 липня 1999 р.»; «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів від 15 лютого 1995 р.»; «Про донорство крові та її компонентів від 23 червня 1995 р.»; «Про лікарські засоби від 4 квітня 1996 р.»; «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань від 14 січня 1998 р.»; «Про психіатричну допомогу від 22 лютого 2000 р.»; «Про захист населення від інфекційних хвороб від 6 квітня 2000 р.» та ін.

До підзаконних актів, що регулюють ці питання, передовсім належать укази Президента України. Зазначені укази (їх більше десятка) – в основному організаційного або програмного характеру. Це, наприклад, укази «Про Національну програму «Діти України» від 18 січня 1996 р., «Про затвердження програми «Здоров’я літніх людей» від 10 грудня 1997 р., «Про вдосконалення державного контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення» від 1 лютого 1999 року, «Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу» від 1 листопада 2000 року, Цільова комплексна програма генетичного моніторингу в Україні на 1999–2003 роки, схвалена 4 лютого 1999 р., «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» від 11 червня 1998 року та ін.

Регламентують ці суспільні відносини і акти Кабінету Міністрів України, зокрема постанови, прийняті на розвиток програмного характеру указів Президента України. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. «Про Програму профілактики СНІДу та наркоманії на 1999–2000 роки», «Про Комплексні заходи боротьби з туберкульозом» від 23 квітня 1999 р., Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» на 2002–2011 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 14, Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003–2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міні- стрів України від 4 червня 2003 р. № 877 тощо.

Крім того, урядом приймаються акти, безпосередньо не пов’язані з президентськими указами, наприклад, Правила санітарної охорони території України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1999 р., Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 р. № 1109, постанова від 24 квітня 2000 р. та ін.

Низка таких актів спрямована на боротьбу з наркоманією. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 1996 р. було затверджено Положення про порядок здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, а 6 травня 2000 р. затверджено Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Чільне місце серед цих нормативно-правових актів посідають також накази міністра охорони здоров’я. Серед них – «Про порядок виписування рецептів та відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек» від червня 1994 р., Переліки сильнодіючих та отруйних речовин, які зареєстровані та дозволені до використання, затверджені 18 серпня 1995 р., Переліки лікарських засобів, зареєстрованих в Україні, затверджені 25 липня 1997 р., Інструкція про порядок вилучення з реалізації (конфіскації) небезпечних для здоров’я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів, затверджена 14 квітня 1995 р., наказ від 20 жовтня 1995 р. «Про проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо розробки, виробництва і застосування продукції, яка може негативно впливати на здоров’я людини», наказ від 15 травня 1997 р. «Про порядок ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів», наказ від 9 квітня 1998 р. «Про невідкладні заходи протидії в Україні розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом» та ін.

Для протидії розповсюдженню наркоманії міністром охорони здоров’я затверджувався Порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів в державних і комунальних закладах охорони здоров’я України, 1 серпня 2000 р. було видано наказ «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» тощо.

4) Закони та нормативні акти, які мають більш широкий предмет регулювання, але окремі їхні норми регламентують суспільні відносини у сфері охорони здоров’я населення.

Так, виконують охоронювальну функцію щодо такого блага, як здоров’я людини, деякі статті Кодексу законів України про працю. Норми щодо фінансування сфери охорони здоров’я містять відповідні статті Закону України «Про бюджет».

До цієї групи належать також закони України, що містять норми, які регламентують порядок поводження зі шкідливими для життя і здоров’я людини предметами: «Про відходи» від 5 березня 1998 р., «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23 грудня 1997 р., «Про пестициди і агрохімікати» від 02.03.1995 р., «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» від 19.12.1995 р., «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» від 14 січня 2000 р. та ін.

Конкретизують ці положення і підзаконні акти – постанови Кабінету Міні- стрів України: «Про порядок зняття з виробництва та експлуатації, вилучення з реалізації, відкликання, повернення від споживачів недопустимо небезпечної продукції» від 25 жовтня 1991 р., «Про вдосконалення контролю якості і безпеки харчових продуктів» від 11.01.1997 р., «Про затвердження Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» від 20 червня 1995 р., «Про впорядкування контролю за транскордонним перевезенням відходів і їх утилізацією (видаленням)» від 12 вересня 1997 р. та ін.

Деякими законами та іншими нормативно-правовими актами регламентується господарська та інша суспільно корисна діяльність людей і, водночас, вказуються заходи, спрямовані на cтворення безпечних умов для такої діяльності, зокрема охорону здоров’я населення. До таких актів належать, наприклад, Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р., постанови Кабінету Міністрів України – «Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14 листопада 2000 р. та ін.

Окрему групу складають норми про юридичну відповідальність за правопорушення, зокрема у сфері відносин охорони здоров’я людей. Це головним чином статті Кримінального кодексу України та Кодексу України про адмі- ністративні правопорушення 1984 р.

У КАП питання адміністративної відповідальності за правопорушення в зазначеній сфері регламентуються гл. 5 Особливої частини, яка має назву «Адмі- ністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення». Нормами, встановленими у цій главі, законодавець узяв під безпосередній захист адміністративного права систему заходів, спрямованих на недопущення захворювань населення на наркоманію, венеричні, епідемічні та інші хвороби, недопущення шкідливої дії певних предметів, у тому числі наркотичних засобів і психотропних речовин, а також забезпечення встановленого порядку поводження з донорською кров’ю та дотримання режиму радіаційної безпеки.

Крім того, Кодексом передбачено склади адміністративних правопорушень, у яких здоров’я населення виступає як додатковий об’єкт. Наприклад, передбачено відповідальність за невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки, а також за незаконні посів та вирощування снотворного маку чи конопель. На шкоду здоров’ю населення може бути і вчинення деяких правопорушень у галузі охорони природи (гл. 7 КАП).

За суспільно небезпечні злочинні діяння проти здоров’я населення та системи заходів, що забезпечують його охорону, передбачено кримінальну відповідальність за статтями Кримінального кодексу України 2001 р.

Новий КК певною мірою відображає основоположні ідеї, що випливають із проблеми реалізації цілей правової реформи в Україні. Зокрема, в ньому демонтовано застарілі положення, враховано міжнародно-правові норми, заповнено прогалини попереднього кодексу. При цьому досягнуто оптимальне співвідношення новел та інститутів, трансформованих з КК 1960 р. Іншими словами, новий КК цілком виправдано втілив принцип наступництва порівняно до попереднього законодавства.

Базовими концептуальними положеннями КК 2001 р. є:

визнання Кримінального кодексу України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, єдиним законодавчим актом про кримінальну відповідальність;

закріплення в кодексі принципу особистої та винної відповідальності фізичних осіб;

поширення у КК положень, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю;

розширення системи покарань, альтернативних позбавленню волі, формування санкцій Особливої частини від менш суворих покарань до більш суворих;

зниження покарання у вигляді позбавлення волі за необережні злочини;

введення у кодекс низки нових норм, що забезпечують можливість звільнення від кримінальної відповідальності та покарання;

введення до Особливої частини низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку винного;

декриміналізація діянь, суспільна небезпечність яких не є великою і боротьба з якими вважається достатньою способом застосування заходів адміністративно-правового, дисциплінарного, цивільно-правового або іншого впливу, та інші положення.

Зазнали змін порівняно з попереднім КК норми про відповідальність за злочини проти здоров’я населення. По-перше, на підтримку неодноразово висловлених у літературі пропозицій цю групу норм виокремлено розділ ХIII «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення».

По-друге, перелік цих злочинів доповнено такими діяннями, як спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323), порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами (ст. 326). По-третє, дещо змінено систему вказаних злочинів. До них приєднано такий злочин, як контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 305). Водночас низку злочинних діянь, що раніше визнавалися злочинами проти народного здоров’я, віднесено до злочинів з іншим родовим об’єктом. Зокрема, незаконну лікувальну діяльність (ст. 138) віднесено до злочинів проти здоров’я особи; приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238), забруднення атмосферного повітря (ст. 241), порушення правил охорони вод (ст. 242), забруднення моря (ст. 243) – до злочинів проти довкілля; незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 268) – до злочинів проти громадської безпеки. Діяння, що передбачалися статтями 2288–22810 КК 1960 р. (виробництво продукції з відходів чи з їх використанням або збут такої продукції без відповідної нормативно-технічної та технологічної документації, самовільне складування чи видалення відходів, а також залучення неповнолітніх до організованого збирання відходів як вторинної сировини, небезпечних для здоров’я), декриміналізовано.

Уточнено також або доповнено диспозиції статей про злочини, що аналізуються. Як результат цих новел предмет злочинів, пов’язаних з наркотизмом, доповнено вказівкою на аналоги наркотичних засобів або психотропних речовин. Скасовано адміністративну преюдицію, а також таку ознаку, як вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом, у тих статтях, у яких це було передбачено. У статтях 308, 312, 313 конкретизовано форми розкрадання зазначених у цих статтях предметів. Дещо доповнено також перелік ознак кваліфікованих або особливо кваліфікованих складів злочинів, наприклад, вчинення злочину організованою групою.

Уточнено також санкції статей про відповідальність за злочини, що аналізуються.

У цілому новий Кримінальний кодекс зберіг приблизно таку саму пропорційність складів злочинів проти здоров’я населення, як і попередній КК, сформулювавши широкий перелік складів злочинів, пов’язаних з наркотизмом.

Частка статей про відповідальність за інші злочини залишилася незначною.

Крім того, як і раніше, вони не зовсім узгоджені з нормами адміністративного та іншого галузевого законодавства. Дається взнаки, що чинне законодавство України не містить окремої підсистеми норм, які комплексно б регулювали суто відносини охорони здоров’я. Цей досить великий масив правових норм розсереджений по різних галузях та інститутах права і регулює найрізноманітніші суспільні відносини. Для вирішення проблеми ефективності цього законодавства та його вдосконалення доцільно зіставити досліджені вище фактори, що негативно впливають на стан здоров’я населення, особливо соціально шкідливу або небезпечну поведінку, яка цьому сприяє, пріоритетні напрями протидії таким явищам і стан урегульованості цих ключових питань у законодавстві України, в тому числі кримінальному. Втім, зручніше це здійснити після уточнення об’єктів кримінально- правової охорони здоров’я населення та вчинюваних у цій сфері злочинів, чому присвячено наступний розділ.