<<
>>

2.1 Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них

Перш, ніж переходити безпосередньо до аналізу складів злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, необхідне з’ясувати, чи дійсно криміналізація даних протиправних діянь є соціально обумовленою.

Проблема соціальної обумовленості є актуальною, з огляду на дінамічність розвитку суспільства, адже законодавство повинно відповідати його потребам. Це підтверджує В. Д. Філімонов, який зазначає, що норма кримінального права, яка встановлює відповідальність за вчинення злочину, являє собою правову оболонку об’єктивно існуючої норми соціальної справедливості, тобто такої норми, яка випливає з соціальних потреб суспільства [226, с. 56]. Тобто у випадку, якщо закон про кримінальну відповідальність неадекватно відображатиме суспільну потребу, він не матиме можливості регулювати поведінку людей та самим своїм існуванням підриватиме авторитет кримінального права [157, с. 69]. Соціальна обумовленість внесення змін до закону має пояснювати необхідність кримінально-правової охорони певних суспільних відносин, підвищувати наукову обґрунтованість змісту закону [14, с. 288].

Як зазначають вчені, одним із основних засобів боротьби із протиправними суспільно небезпечними діяннями є їх криміналізація [117, с. 271]. З цього приводу Л. П. Брич та В. О. Навроцький вказували, що кримінальна правотворчість зумовлена суспільними потребами, зокрема в застосуванні такого крайнього заходу як встановлення кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні посягання [16, с. 13]. Соціальна зумовленість норми є її адекватність об’єктивним тенденціям розвитку певної суспільно-економічної формації, її відповідність вимогам соціальної справедливості [147, с. 211]. В теорії кримінального права зазначається, що є причини і умови криміналізації протиправних діянь тісно взаємопов’язані між собою.

Стосовно умов криміналізації, то вчені, зокрема В.

В. Лунєєв та В. М. Кудрявцев, виділяють наступні: а) діяння, що криміналізується повинно бути суспільно небезпечним; б) повинно мати достатньо широку розповсюдженість; в) позитивні наслідки криміналізації, що очікуються, повинні перевищувати її негативні наслідки; г) криміналізація діяння не повинна суперечити Конституції, діючому праву та міжнародним угодам; д) криміналізація не повинна суперечити нормам моралі; е) криміналізація повинна бути здійсненною в процесуальному і криміналістичному аспектах; ж) криміналізація не повинна проводитись, якщо боротьба з даним шкідливим для суспільства діянням можлива і ефективна за допомогою інших, більш м’яких заходів [102, с. 22].

Як зазначав О. М. Омельчук, у науці кримінального права є різні погляди стосовно підстав і принципів криміналізації [147, с. 25], (наприклад, точка зору Г. А. Злобіна [148, с. 209-210]), але, як правило, вона зумовлена суспільною необхідністю криміналізації певного протиправного діяння, що обумовлюється його суспільною небезпечністю. Суспільна небезпечність як сутність таких діянь є головним критерієм віднесення їх до злочинів, зведення їх в ранг кримінальної поведінки. Вона в решті решт і є підставою соціальної зумовленості кримінально-правової заборони.

Суспільна небезпечність як соціально-правова категорія виконує в кримінальному праві багатофункціональну роль на законодавчому і на правозастосовному рівнях (віднесення діяння до злочинів, зміст та структура санкцій, диференціація відповідальності, звільнення від неї, індивідуалізація покарання тощо) [147, с. 26]. На думку Ю. І. Ляпунова, кримінально-правова суспільна небезпека – це певний об’єктивний антисоціальний стан злочину, зумовлений усією сукупністю його негативних якостей та ознак, який містить у собі реальну можливість спричинення шкоди суспільним відносинам, що охороняються законом [120, с. 39]. Щодо принципів криміналізації, то кримінально-правова заборона визначає вимоги до кожної кримінально-правової норми, відповідність з якими забезпечує логічну узгодженість її з системою права взагалі та кримінального права зокрема [16, с.

20].

Суспільна небезпечність злочинів проти правосуддя завжди усвідомлювалась суспільством, тому і покарання за ці діяння було досить суворим. Це обумовлювалася тим, що злочинець при вчиненні цих злочинів, переслідуючи свої інтереси, водночас посягав на систему правосуддя, і тим самим створював перешкоди для справедливого притягнення до відповідальності винних у вчиненні злочинів. Підстави для криміналізації відповідних діянь закладені історично. Тому встановлення суспільної небезпечності злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них є необхідним і дає можливість більш точно охарактеризувати окремі ознаки розглядуваних складів злочинів.

Суспільна небезпечність завідомо неправдивого показання (ст. 384 КК України) в тому, що воно може привести до винесення неправосудного рішення по справі. Як зазначають вчені, суспільно небезпечним є те, що таке діяння порушує нормальну роботу органів дізнання, досудового слідства і суду щодо виявлення та дослідження фактів і обставин, які мають значення для об’єктивного, повного та всебічного розслідування і розгляду кримінальних та цивільних справ, перешкоджає встановленню істини та постановленню правосудного судового акту [89, с. 1046-1047]. Є. А. Смірнов вказує, що помилкові, неточні, а тим більше завідомо неправдиві показання свідків чи експертів, а також дефективні переклади матеріалів процесу викривлюють дійсну картину злочину чи обставини цивільної справи, можуть в окремих випадках дезорієнтувати органи розслідування і суд та привести, таким чином, до неправильного рішення кримінальної чи цивільної справи – до виправдання дійсного злочинця, до засудження невинного, до невиправданої відмови у відшкодуванні матеріальних збитків тощо. В інших випадках неправдиві показання можуть ускладнити роботу органів правосуддя, затягуючи розслідування чи судовий розгляд справи [173, с. 35]. Подібної точки зору притримується Ш. С. Рашковська, яка відмічає, що цей злочин являє собою значну суспільну небезпеку, адже посягає на правильну, засновану на суворому дотриманні законності діяльність судово-слідчих органів, та на забезпечення законних прав і гарантій особистості в кримінальному процесі [167 с.

31]. І. С. Власов та І. М. Тяжкова притримуються схожої точки зору [22, с. 84]. М. Х. Хабібуллін вважає, що в результаті завідомо неправдивого показання, перекладу чи висновку експерта можливі безпідставне звільнення від відповідальності винних та засудження невинних, неправильне повернення на додаткове розслідування, звідси затягування з рішенням по справі, безпідставне задоволення позову або безпідставна відмова в ньому [229, с. 10]

Отже, очевидно, що це ставить під загрозу діяльність суду, правоохоронних органів, порушуються основні засади правосуддя (законність, забезпечення доведеності вини, справедливості). Крім того, порушується ряд прав та свобод людини, які закріплені в Конституції України, зокрема, в ст. 29 (кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість; ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду) та ст. 62 (обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом) [229, с. 25].

Судова практика майже не знає кримінальних справ без участі свідків як відмічає Я. М. Кульберг [100, с. 40]. Так, в одній із Постанов Пленуму Верховного Суду СРСР вказано, що суди не в праві відмовляти у виклику в судове засідання свідків, вказаних у списку, доданому до обвинувального висновку, а так само і за додатковим клопотанням сторін, якщо останні вказують конкретні факти і дані, які з’ясовують справу і можуть бути засвідченими свідками, про виклик яких вони просять [26, с. 267]. Аналогічне значення має і переклад, який робиться перекладачем при провадженні дізнання, досудового слідства або проведенні розслідування, а також висновок експерта, який робиться при тих же обставинах.

Тобто, показання свідків, потерпілого, висновок експерта та переклад є доказами що сприяють встановленню об’єктивної істини, засобами встановлення обставин справи. КПК України також містить спеціальні норми, які забезпечують охорону слідства та суду від завідомо неправдивих показань свідків та потерпілих, висновку експерта, перекладу перекладача.

Щодо відмови свідка від давання показань або відмови експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків (ст. 385), так само існує декілька точок зору з приводу встановлення його суспільної небезпечності. Як зазначає В. І. Тютюгін, суспільна небезпечність цього злочину в тому, що він порушує нормальну діяльність органів дізнання, досудового слідства щодо одержання необхідних доказів, ускладнює здійснення діяльності щодо відправлення правосуддя, перешкоджає встановленню істини у справі та постановленню дійсно правосудного судового акту [89, с. 1049]. Ухилення свідка, експерта, перекладача від виконання своїх обов’язків порушує порядок правосуддя, може затягнути розслідування чи розгляд справи в суді, зірвати судове засідання тощо. Саме тому ці діяння і розглядаються як злочин [173, с. 41]. Ухилення свідка від давання показань, відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків порушують інтереси правосуддя, а у ряді випадків істотно порушують інтереси окремих осіб [22, с. 98]. Ш. С. Рашковська вказує, що ухилення чи відмова свідків чи експертів від виконання своїх обов’язків може привести до неповного дослідження матеріалів справи, відповідно, до необґрунтованого і незаконного вироку [167, с. 37].

Я. М. Кульберг з приводу суспільної небезпечності даного злочину вказав, що особи, які вчиняють зазначені діяння грубо порушують свій громадський обов’язок. Ці їх дії перешкоджають встановленню події злочину, виявленню і покаранню винних у вчиненні злочину [100, с. 50]. Н. А. Носкова так само вважає, що зазначені злочинні дії перешкоджають здійсненню правосуддя [144, с. 28].

Отже, суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 385 КК України, полягає в тому, що дане протиправне діяння порушує нормальну діяльність органів дізнання, досудового слідства щодо одержання необхідних доказів, ускладнює відправлення правосуддя, перешкоджає встановленню істини у справі та постановленню дійсно правосудного судового акту. Це тягне за собою порушення прав та свобод людини і громадянина, що є учасниками процесу.

Переходячи до визначення суспільної небезпечності злочину, передбаченого ст. 386 КК України, вкажемо, що нез’явлення свідка, потерпілого чи експерта до зазначених вище органів внаслідок перешкоджання особи, від якої певною мірою залежить той, хто не з’явився, вважається нез’явленням з поважної причини, і тому до кримінальної відповідальності свідок, потерпілий, експерт не притягується.

Положення про те, що особа, винна у перешкоджанні з’явленню свідка, потерпілого, експерта в засідання суду, а також у примушуванні цих осіб до відмови від давання показань чи висновку, притягується до кримінальної відповідальності, закріплене у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів» від 12 квітня 1996 р. В цій постанові зазначено наступне: якщо будуть встановлені дані, які свідчать про перешкоджання з’явленню до суду свідка, потерпілого або експерта чи примушення їх до відмови від давання показань чи висновку, до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, знищенням їх майна чи майна їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, про підкуп з тією ж метою свідка, потерпілого чи експерта, а так само про погрозу вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок, суд одночасно зі справою має вирішити питання про притягнення винних у цьому осіб до кримінальної відповідальності (абз.2 п. 8) [161].

За визначенням В. І. Тютюгіна суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 386 КК України в протидії органам дізнання, досудового слідства та суду в одержанні необхідних доказів та встановленні істини у справі при розслідуванні злочинів та судовому розгляді справ, перешкоджає постановленню правосудного судового акта і посягає на безпеку й особисту недоторканість осіб, діяльність яких сприяє здійсненню правосуддя [89, с. 1052]. Я. М. Кульберг зазначає, що особи, які примушують давати неправдиві показання чи перешкоджають з’явленню свідків, експертів для давання показань, діють на шкоду правосуддю [100, с. 51]. Ш. С. Рашковська відмічає, що цей злочин порушує правильну діяльність органів слідства, прокуратури, суду і тому тягне за собою кримінальну відповідальність [167, с. 39]. На думку Є. А. Смірнова, такі посягання на порядок правосуддя можуть ускладнити роботу органів розслідування і суду; зокрема, здатні призвести до зриву судового засідання, уповільнити розслідування по справі тощо [173, с. 44]. І. С. Власов та І. М. Тяжкова у своєму дослідженні відмічають, що даний злочин прямо і безпосередньо спрямовано на те, щоб позбавити слідчі чи судові органи доказів, які мають значення для справи; крім того, дане діяння підриває і авторитет органів правосуддя [22, с. 118].

Отже, будь-яке неправомірне втручання у правосуддя тягне серйозні наслідки: неправильну судову кваліфікацію діяння, як наслідок, помилковий вирок. Цей злочин протидіє органам розслідування та суду в одержанні необхідних доказів та встановленні істини у справі, перешкоджає постановленню правосудного рішення і посягає на безпеку й особисту недоторканість осіб, діяльність яких сприяє здійсненню правосуддя.

З аналізу ст. 387 КК України, яка встановлює відповідальність за розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування вбачається, що розголошення таких даних значною мірою ускладнює розслідування справи, а від збереження їх в таємниці залежить успішність розслідування. Як вважають І. С. Власов та І. М. Тяжкова, «передчасне розголошення даних попереднього слідства чи дізнання може значно ускладнити, а в окремих випадках навіть направити по неправильному шляху розслідування тієї чи іншої справи. Крім того, передчасне розголошення таких даних може інколи потягти за собою приниження честі і гідності громадян, що фігурують в силу тих чи інших обставин у справі» [22, с. 106]. Те саме зазначає і Ш. С. Рашковська [167, с. 41], Є. А. Смірнов [173, с. 47] та Н. А. Носкова [144, с. 35]. З точки зору В. І. Тютюгіна «суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він перешкоджає своєчасному виявленню, розкриттю та припиненню злочинів, ускладнює діяльність органів слідства та суду щодо всебічного, повного й об’єктивного розслідування та розгляду кримінальних справ, а також посягає на честь та гідність осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» [89, с. 1055]. Як зазначає Я. М. Кульберг «ефективність розслідування злочинів, покарання винних і виправдання невинних багато в чому залежить від таких дій осіб, що провадять дізнання, чи слідчого, які забезпечують оперативність в розслідуванні справ, так і осіб, причетних до його вчинення. розголошення даних досудового слідства або дізнання може зірвати роботу по розслідуванню злочинів чи забезпеченню подальшого правильного судового слідства» [100, с. 52]. Але притягнення особи, винної у розголошенні даних досудового слідства або дізнання, до кримінальної відповідальності, якщо злочин, що розслідується не несе великої суспільної небезпечності, як зазначає Ш.С. Рашковська, є недоцільним [167, с. 30].

Отже, суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 387 КК України, полягає в наступному: внаслідок таких діянь порушується робота суду, слідчого, органів розслідування; створюються перешкоди своєчасному виявленню, розкриттю та попередженню злочинів; ускладнюється діяльність органів слідства та суду щодо всебічного, повного й об’єктивного розслідування та розгляду справ; відбувається посягання на честь та гідність осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Тим самим під загрозу ставиться правосуддя як таке.

Таким чином, встановивши суспільну небезпечність кожного із злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, маємо можливість визначити суспільну небезпечність даної групи злочинів, що полягає в наступному:

1. порушується нормальна діяльність органів дізнання, досудового слідства, суду при розслідуванні та судовому розгляді кримінальної чи цивільної справи;

2. ускладнюється здійснення всебічного, об’єктивного і повного розгляду кримінальної, цивільної, адміністративної справи;

3. створюються перешкоди для встановлення істини у справі і винесенні правосудного судового рішення;

4. порушуються конституційні права і свободи людини і громадянина осіб, які беруть участь у судочинстві;

5. відбувається посягання на честь та гідність осіб, які беруть участь у судочинстві.

Визначивши суспільну небезпечність злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, ми можемо стверджувати, що встановлення кримінальної відповідальності за вказані протиправні діяння є цілком виправданим і доцільним, тобто повною мірою соціально обумовленим.

Про це свідчать і офіційні статистичні дані Державної судової адміністрації України по злочинах проти правосуддя вказаного виду за 2012-2014 рр.

Спершу приведемо статистичні дані щодо злочину, передбаченого ст. 384 КК. Дані щодо нього за 2012 рік свідчать, що за завідомо неправдиві показання було засуджено 112 осіб, з яких 53 особи за ч. 1 ст. 384, 59 осіб – за ч. 2 ст. 384 КК[1]. З них 111 громадян України, 1 громадянин іншої держави. З числа засуджених 35 осіб жіночої статі. З них 5 осіб діяли в складі групи.

Розподіл засуджених осіб по ст. 384 КК України за віковими критеріями є таким: із задекларованої кількості засуджених злочин у віці з 16 до 18 років вчинили 2 особи, у віці з 18 до 25 років – 26 осіб, у віці з 25 до 30 років – 24 особи, у віці з 30 до 50 років – 50 осіб, у віці з 50 до 65 років – 8 осіб, у віці понад 65 років – 2 особи. За родом занять на момент вчинення злочину за ст. 384 засуджені поділялись наступним чином: 29 робітників; 4 військовослужбовці; 5 приватних підприємців; 1 працівник господарських підприємств; 3 студенти вищих навчальних закладів; 1 особа, яка мала інші заняття; 3 пенсіонери, в тому числі інваліди; 4 безробітні; 60 працездатних, які не працювали і не навчалися, з яких 14 мали на момент засудження непогашену або незняту судимість, а 2 особи утримувалися в установі виконання покарань. З наведених даних можна зауважити, що переважну більшість давання завідомо неправдивих показань вчинили особи, що ніде не працювали, а відтак можливо, що вчиняли вказаний злочин з певних мотивів,швидше за все корисливих. За рівнем освіти засуджені особи за ст. 384 КК України: 8 мали повну вищу; 5 ­­– базову вищу; 46 – професійно-технічну; 39 – повну загальну середню; 14 – базову загальну середню освіту.

Із засуджених за ст. 384 у 2012 році судилися, але визнані такими, що не мають судимості 4 особи; судилися, але судимість погашена або знята у 7 осіб. Кількість засуджених із них, які мають незняту чи непогашену судимість 19, з яких мають одну 6 осіб, дві – 3 особи, три і більше – 10 осіб. Особи, засуджені за ст. 384, мають судимість за такі злочини: проти власності – 13 осіб; пов’язані з наркотиками – 3 особи; інші злочини – 3 особи. Серед засуджених за ст. 384, які мають незняту чи непогашену судимість: відбули покарання повністю – 10 осіб; умовно достроково звільнені від покарання 1 особа; вчинили злочин, не відбувши покарання у виді позбавлення чи обмеження волі 4 особи; вчинили злочин у період відбування покарання в місцях позбавлення волі – 2 засуджених, під час іспитового строку – 2 засуджених.

За вказаний період вироки щодо 92 осіб за ч. 1, 86 осіб за ч. 2ст. 384 КК набрали законної сили, у тому числі: засуджених – 53 за ч. 1, 59 за ч. 2; справи у відношенні яких закрито – 39 за ч. 1, 27 за ч. 2. У відношенні осіб справи закриті: у зв’язку з відсутністю події, складу злочину чи недоведеністю – 1 за ч. 1, у зв’язку з дійовим каяттям – 11 за ч. 1, у зв’язку із зміною обстановки – 1 за ч. 1, 3 за ч. 2, у зв’язку з передачею особи на поруки – 4 за ч. 1, 3 за ч. 2, у зв’язку з амністією – 20 за ч. 1, 21 за ч. 2, з інших підстав – 2 за ч. 1. За останнім вироком покарання особам було призначене у виді: позбавлення волі на певний строк – 2 за ч. 1, 5 за ч. 2; обмеження волі – 7 за ч. 1, 5 за ч. 2; арешту – 5 за ч. 1; виправних робіт – 4 за ч. 1, 5 за ч. 2; громадських робіт – 2 за ч. 1; штрафу – 1 за ч. 1, 1 за ч. 2. Були також і особи, звільнені від покарання: з випробуванням – 30 за ч. 1, 43 за ч. 2, з інших підстав – 2 особи за ч. 1. З них 1 особа, до яких застосовано додатковий вид покарання у виді конфіскації майна. Серед засуджених осіб покарання було призначено за сукупністю злочинів – 17; за сукупністю вироків – 12 (серед них у виді позбавлення волі – 11 осіб; обмеження волі – 1 особа, інші міри покарання – 1 особа); 1 особі, засудженій за 384 було призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК.

Аналогічні данні за 2013 рік свідчать, що за вчинення злочину, передбаченого ст. 384 було засуджено 157 осіб, з яких 103 особи за ч. 1 ст. 384, 53 особи за ч. 2 ст. 384 КК[2]. З них громадян України 155, 2 громадян іншої держави. З числа засуджених 38 осіб жіночої статі. 8 засуджених за ст. 384 КК України осіб діяли в складі групи. У стані алкогольного сп’яніння давали завідомо неправдиві показання 4 особи.

За віковими критеріями засуджені розподіляються наступним чином: із усієї кількості засуджених злочин у віці з 16 до 18 років вчинили 2 особи, у віці з 18 до 25 років – 44 особи, у віці з 25 до 30 років – 28 осіб, у віці з 30 до 50 років – 71 особа, у віці з 50 до 65 років – 12 осіб. За родом занять на момент вчинення злочину засуджені поділялись так: робітники – 30 осіб; інших службовців – 5 осіб; працівників господарських підприємств – 2 особи; 2 учні шкіл, ліцеїв, коледжів; 3 студенти вищих навчальних закладів; 4 особи, які мають інші заняття; 3 пенсіонери, в тому числі інваліди; 5 безробітних; 99 працездатних, які не працювали і не навчалися (з них 25 мали на момент засудження непогашену судимість, 1 особа утримувалася під вартою). Рівень освіти осіб, що були засуджених у 2013 р. за ст. 384, був наступним: мали повну вищу освіту 8 осіб; 4 засуджені – базову вищу; 44 особи – професійно-технічну; 76 засуджених – повну загальну середню; 23 засуджені – базову загальну середню; 2 особи мали початкову загальну. Із засуджених за ст. 384 КК України у 2013 році судилися, але визнані такими, що не мають судимості 8 осіб; судилися, але судимість погашена або знята у 15 осіб. Кількість засуджених із них, які мають незняту чи непогашену судимість – 29, з яких мають одну 14 осіб, дві – 9 осіб, три і більше – 6 осіб. Особи, засуджені за ст. 384, мають судимість за такі злочини: проти життя і здоров’я – 1 засуджений, проти власності – 14 засуджених, проти безпеки руху і експлуатації транспорту – 1 засуджений, проти громадського порядку і моральності – 2 засуджені, пов’язані з наркотиками – 7 засуджених, інші злочини – 4 засуджені. Серед засуджених за ст. 384, які мають незняту чи непогашену судимість: відбули покарання повністю – 15 осіб; звільнені від покарання – 4 особи, в тому числі 1 особа умовно достроково, 1 особа у зв’язку з амністією, з інших підстав – 2 особи; вчинили злочин, не відбувши покарання – 3 особи; вчинили злочин у період відбування покарання в місцях позбавлення волі – 2 особи.

За вказаний період вироки щодо 138 осіб, що судилися за ч. 1, 64 осіб – за ч. 2 ст. 384 КК, набрали законної сили, у тому числі: засуджених – 103 за ч. 1, 54 за ч. 2, справи у відношенні яких закрито – 35 за ч. 1, 10 за ч. 2. У відношенні осіб справи закриті: у зв’язку з дійовим каяттям – 13 осіб за ч. 1, у зв’язку із зміною обстановки – 2 за ч. 1, 2 за ч. 2, у зв’язку з передачею особи на поруки – 3 за ч. 1, у зв’язку з амністією – 13 за ч. 1, 8 за ч. 2, з інших підстав – 3 за ч. 1. За останнім вироком покарання особам було призначене у виді: позбавлення волі на певний строк – 6 за ч. 1, 9 за ч. 2; обмеження волі – 16 за ч. 1, 4 за ч. 2; арешту – 4 за ч. 1, 1 за ч. 2; виправних робіт – 11 за ч. 1; громадських робіт – 1 за ч. 1, 3 за ч. 2; штрафу – 13 за ч. 1, 3 за ч. 2. Були також і особи, звільнені від покарання: з випробуванням – 48 за ч. 1, 33 за ч. 2, унаслідок акта амністії – 1 за ч. 1, 1 за ч. 2, з інших підстав – 3 за ч. 1. З них щодо 1 засудженого за ч. 1 застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна. Серед засуджених осіб покарання було призначено за сукупністю злочинів – 14, за сукупністю вироків – 21 (серед них у виді позбавлення волі – 19, обмеження волі – 4, арешту – 2, штрафу – 1). 16 особам призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

У 2014 р. за вчинення злочину, передбаченого ст. 384 було засуджено 116 осіб, з яких 72 особи за ч. 1 ст. 384, 44 особи за ч. 2[3], усі громадяни України. З числа засуджених 36 осіб жіночої статі. 9 осіб із засуджених діяли в складі групи. У стані алкогольного сп’яніння злочин вчинили 2 особи.

За віковими критеріями засуджені розподіляються так: злочин у віці з 16 до 18 років вчинила 1 особа, у віці з 18 до 25 років – 29 осіб, у віці з 25 до 30 років – 26 осіб, у віці з 30 до 50 років – 46 осіб, у віці з 50 до 65 років – 14 осіб. За родом занять на момент вчинення злочину засуджені поділялись так: 7 засуджених – робітники; 5 засуджених – інші службовці; приватні підприємці – 6 засуджених; працівники господарських підприємств – 3 засуджені; учні шкіл, ліцеїв, коледжів – 1 засуджений; особи, які мали інші заняття – 2 засуджених; пенсіонери, в тому числі інваліди – 7 засуджених; безробітні – 8 засуджених; працездатних, які не працювали і не навчалися – 76 осіб (з них 13 осіб мали на момент засудження непогашену судимість). Рівень освіти засуджених за ст. 384 у 2014 р. був таким: 7 мали повну вищу освіту; 4 мали базову вищу; 35 осіб – професійно-технічну; 51 осіб – повну загальну середню; 19 осіб – базову загальну середню. Із засуджених за ст. 384 КК України у 2014 році судилися, але визнані такими, що не мають судимості 9 осіб; судилися, але судимість погашена або знята у 10 засуджених. Кількість засуджених із них, які мають незняту чи непогашену судимість 16 осіб, з яких мають одну 11, дві – 3, три і більше – 2 особи.

За вказаний період вироки щодо 97 осіб, що судилися за ч. 1, 52 за ч. 2 ст. 384 КК, набрали законної сили, у тому числі: засуджених – 72 за ч. 1, 44 за ч. 2, виправданих – 2 за ч. 1, 2 за ч. 2, справи у відношенні яких закрито – 23 за ч. 1, 6 за ч. 2. У відношенні осіб справи закриті: у зв’язку з дійовим каяттям – 11 осіб за ч. 1, у зв’язку із зміною обстановки – 7 за ч. 1, 1 за ч. 2, у зв’язку з передачею особи на поруки – 1 за ч. 1, 3 за ч. 2, у зв’язку з актом амністії – 2 за ч. 1, 1 за ч. 2, з інших підстав – 2 за ч. 1. 1 за ч. 2. За останнім вироком покарання особам було призначене у виді: позбавлення волі на певний строк – 1 за ч. 1, 8 за ч. 2; обмеження волі – 2 за ч. 1, 2 за ч. 2; арешту – 4 за ч. 1; виправних робіт – 9 за ч. 1, 1 за ч. 2; громадських робіт – 1 за ч. 1; штрафу – 8 за ч. 1, 2 за ч. 2; інших мір покарання – 1 за ч. 1. Були також і особи, звільнені від покарання: з випробуванням – 42 за ч. 1, 30 за ч. 2, з інших підстав – 4 за ч. 1, 1 за ч. 2. З них 1 особа, до яких застосовано додаткове покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Серед засуджених осіб покарання було призначено за сукупністю злочинів – 14, за сукупністю вироків – 11 (серед них у виді позбавлення волі – 10, штрафу – 1). Також 5 особам було призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Розглядаючи статистичні дані по ст. 385 КК України «Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків», зокрема ч. 1 ст. 385, потрібно зауважити, що такий злочин також є досить поширеним. Так, відповідно до статистичних даних (дані є лише по ч. 1 ст. 385), у 2012 р. за відмову свідка від давання показань або відмову експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків було засуджено 7 осіб, з яких 5 громадян України, 2 громадян іншої держави. З числа засуджених 1 особа жіночої статі.

Розподіл засуджених осіб за ч. 1 ст. 385 КК України за віковими критеріями є таким: вчинили злочин у віці з 18 до 25 років – 4 особи, у віці з 25 до 30 років – 2 особи, у віці з 30 до 50 років – 1 особа. За родом занять на момент вчинення злочину засуджені поділялись наступним чином: 3 робітників, 1 безробітній; 3 працездатних, які не працювали і не навчалися (з них 2 мали на момент засудження непогашену судимість). За рівнем освіти засуджені були: 1 особа мала базову вищу; 4 – повну загальну середню; 2 – базову загальну середню. Із засуджених за ч. 1 ст. 385 КК України у 2011 р., які мають незняту чи непогашену судимість - 4, з яких мають одну 1 особа, дві – 1 особа, три і більше – 2 особи. Особи, засуджені за ст. 384, мають судимість за такі злочини: проти життя і здоров’я – 2 особи, проти власності – 1 особа, інші злочини – 1 особа. Серед засуджених за ч. 1 ст. 385 вчинили злочин у період відбування покарання в місцях позбавлення волі – 4 особи.

За вказаний період вироки (постанови) щодо 8 осіб, що судилися за ч. 1 ст. 385 КК, набрали законної сили, у тому числі: засуджених - 7, справи у відношенні яких закрито – 1 особа (закрито у зв’язку з дійовим каяттям). За останнім вироком покарання особам було призначене у виді: позбавлення волі на певний строк – 1 особі (від 5 до 10 років включно), арешту – 2 особи, штрафу – 4 особи. З них щодо однієї особи було застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна. Серед засуджених осіб за ч. 1 ст. 385 КК покарання було призначено за сукупністю злочинів – 1 особі, за сукупністю вироків – 3 особам (серед них у виді позбавлення волі – 3 особам.

Аналогічні данні за 2013 рік свідчать, що за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 385 КК України було засуджено 6 осіб, усі громадяни України. За віковими критеріями засуджені розподіляються наступним чином: із усієї кількості засуджених злочин у віці з 18 до 25 років – 2 особи, у віці з 25 до 30 років – 2 особи, у віці з 30 до 50 років – 2 особи. За родом занять на момент вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 385 КК України, засуджені поділялись так: 1 робітник, 2 – безробітні; 2 - працездатних, які не працювали і не навчалися, 1 утримувалася в установі виконання покарання, під вартою. Рівень освіти осіб, засуджених у 2013 р. за ч. 1 ст. 385 КК України, був наступним: 1 особа мала професійно-технічну; 4 особи – повну загальну середню; 1 особа – базову загальну середню. Із засуджених за ч. 1 ст. 385 КК України у 2013 році судилися, але визнані такими, що не мають судимості 3 особи. Кількість засуджених із них, які мають незняту чи непогашену судимість – 3 особи, з яких мають одну – 2 особи, три і більше – 1 особа. Особи, засуджені за ч. 1 ст. 385, мають судимість за такі злочини: проти власності – 2 особи, інші злочини – 1 особа. Серед засуджених за ч. 1 ст. 385, які мають незняту чи непогашену судимість 3 особи вчинили злочин у період відбування покарання в місцях позбавлення волі.

За вказаний період вироки (постанови) щодо 8 осіб, що судилися за ч. 1 ст. 385 КК, набрали законної сили, у тому числі: засуджених - 6, справи у відношенні яких закрито – 2 особи (у зв’язку з передачею особи на поруки – 1 особа, у зв’язку з амністією – 1 особа). За останнім вироком покарання особам було призначене у виді: позбавлення волі на строк від 2 до 3 років – 1 особі; арешту – 4 особам; штрафу – 1 особі. Серед засуджених осіб покарання було призначено за сукупністю вироків – 5 особам у виді позбавлення волі

У 2014 р. за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 385 КК України було засуджено 2 особи, обоє громадяни України. За віковими критеріями засуджені розподіляються так: злочин у віці з 16 до 18 років вчинила 1 особа, у віці з 30 до 50 років – 1 особа. За родом занять на момент вчинення злочину обоє засуджених були працездатні, які не працювали і не навчалися. Рівень освіти засуджених за ч. 1 ст. 385 у 2014 р. був таким: 1 особа мала професійно-технічну освіту, 1 особа – повну загальну середню.

За вказаний період вироки (постанови) щодо 2 осіб, що судилися за ч. 1 ст. 385 КК, набрали законної сили, обоє були засуджені. За останнім вироком покарання особам було призначене у виді штрафу. Серед засуджених 1 особі покарання було призначено за сукупністю злочинів у виді штрафу.

Що стосується такого злочину проти правосуддя, що вчиняються свідками, перекладачами, експертами або щодо них, як перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку, відповідальність за який передбачена ст. 386 КК України, то варто зазначити, що він не так розповсюджений, як два попередні. Так, наприклад, за статистичними даними за 2014 рік,то щодо цього злочину вони взагалі відсутні.

Статистичні дані щодо злочину, передбаченого ст. 386, за 2012 рік свідчать, що за перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку було засуджено 3 особи, які є громадянами України. Усі 3 засуджені особи попадають у вікову категорію від 25 до 30 років. За родом занять на момент вчинення злочину засуджені поділялись наступним чином: 1 службовець, 1 пенсіонер (інвалід), 1 працездатний, який не працював і не навчався, який мав на момент засудження непогашену судимість. За рівнем освіти засуджені були: 1 особа мала повну вищу, 1 особа – професійно-технічну, 1 особа – повну загальну середню освіту. Із засуджених за ст. 386 КК України осіб 1 має одну незняту чи непогашену судимість за злочин проти власності; вчинила злочин ця особа під час іспитового строку.

За вказаний період вироки (постанови) щодо 3 осіб, що судилися за ст. 386 КК, набрали законної сили; всі 3 особи були засуджені. За останнім вироком покарання особам було призначене у виді: 1 особі – позбавлення волі на строк від 1 до 2 років; 2 особам у виді штрафу. З них щодо 1 особи застосовано додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Аналогічні данні за 2013 рік свідчать, що за вчинення злочину, передбаченого ст. 386 КК України, було засуджено 2 особи (громадяни України), з яких одна особа – жінка. 1 особа вчинила перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку у стані алкогольного сп’яніння.

За віковими критеріями засуджені розподіляються наступним чином: 1 особа вчинила злочин, передбачений ст. 386 КК України, у віці з 18 до 25 років, 1 особа – у віці з 25 до 30 років. На момент вчинення злочину 1 особа була робітник; 1 особа – працездатний, який не працював і не навчався і мав на момент засудження непогашену судимість. Рівень освіти осіб, що були засуджених у 2013 р. за ст. 386, був наступним: 1 особа мала повну вищу освіту, 1 особа – професійно-технічну.

Із засуджених за ст. 386 КК у 2013 р. 1 особа має одну непогашену судимість за злочин проти громадського порядку і моральності. Ця особа вчинила злочин, передбачений ст. 386, не відбувши покарання у виді позбавлення чи обмеження волі. За вказаний період вироки (постанови) щодо 2 осіб, що судилися за ст. 386, набрали законної сили, обоє були засуджені. За останнім вироком покарання було призначене 1 особі у виді арешту, 1 особі у виді штрафу. Серед засуджених покарання було призначено 1 особі за сукупністю злочинів, 1 особі за сукупністю вироків у виді обмеження волі.

Стосовно такого злочину проти правосуддя розглядуваної групи, як розголошення даних досудового слідства або дізнання, передбачений ст. 387, то він є ще менш розповсюдженим, навіть порівняно із злочином,передбаченим ст. 386 КК України. Державна судова адміністрація приводить статистичні дані по злочину, передбаченому ч. 2 ст. 387 КК України лише за 2014 рік.

У 2014 р. за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 387 КК України була засуджена 1 особа, громадянин України. Ця особа вчинила вказаний злочин у віці від 25 до 30 років. На момент вчинення злочину ця особа була працездатною, яка не працювала і не навчалася, мала професійно-технічну освіту. Засуджена за ч. 2 ст. 387 КК України у 2014 році особа судилися, але судимість погашена або знята. Вирок (постанови) щодо особи, що судилися за ч. 2 ст. 387 КК, набрала законної сили, особу було засуджено. Але ця особа була звільнена від покарання з випробуванням.

Таким чином, аналіз статистичних даних за 2012-2014 роки свідчить, що найбільш розповсюдженим злочином проти правосуддя, що вчиняються світлами, експертами, перекладачами або щодо них, є давання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК України). Також щороку фіксується злочин, передбачений ст. 385 КК України. Незважаючи на те, що перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до давання показань чи висновку (ст. 386 КК України) та розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК України), вчиняються не так часто, випадки вчинення цих злочинів також зафіксовані Державною судовою адміністрацією України. Тому криміналізація протиправних діянь, передбачених ст.ст. 384-387 КК України є цілком виправданим.

<< | >>
Источник: АЛЄКСЄЄВА НАТАЛІЯ ЮНІВНА. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СВІДКАМИ, ЕКСПЕРТАМИ, ПЕРЕКЛАДАЧАМИ АБО ЩОДО НИХ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.1 Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них:

  1. ЗМІСТ
  2. 2.1 Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -