<<
>>

3.1 Санкції за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них

Призначення покарання особі, винній у вчиненні злочину, є найважливішим моментом кримінального судочинства [229, с. 118]. Взагалі покарання позбавляє злочинця певних благ, що йому належать, і виражає негативну оцінку його діянь від імені держави.

Застосування покарання – це завершальний етап процесу обрання судом при винесенні обвинувального вироку конкретного виду, міри кримінально-правового впливу на особу, визнану винною у вчиненні злочину, тобто передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння, вчиненого умисно або з необережності. Призначена міра покарання може досягнути мети покарання – виправити і перевиховати засудженого, здійснити превентивний вплив як на засудженого, так і на інших осіб лише у випадку співрозмірності покарання вчиненому і його справедливості [189, с. 162].

Взагалі, згідно з чинним кримінальним законодавством, покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засуджених (ч. 1 ст. 50). У ч. 2 ст. 50 йдеться про мету покарання, яка включає в себе не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Але, за своєю сутністю покарання є саме карою; поза карою немає покарання. Хоча покарання – не самоціль, а засіб досягнення інших цілей покарання, які зазначені у ч. 2 ст. 50 КК України. Зазначимо, що покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. 3 ст. 50 КК). Це історично мінливий кримінально-правовий інститут, що відповідає тому чи іншому суспільному ладу, його основоположним політичним, правовим поглядам та інтересам головних соціальних груп суспільства, а також його етичному рівню.

Виходячи із визначення покарання, приведеного нами вище, ми можемо сказати, що сутність покарання полягає в тому, що засуджений зазнає кари за вчинений злочин, тобто певних фактичних втрат і обмежень.

Кара виступає як один із засобів для досягнення виправної та превентивної мети покарання. Тобто, покарання є справедливим актом правосуддя. Отже, метою покарання є: 1) кара щодо засудженого; 2) виправлення засудженого; 3) запобігання вчиненню засудженим нового злочину; 4) запобігання вчиненню злочинів іншими особами [138, с. 142-144].

Н. Ф. Кузнєцова та І. М. Тяжкова зазначили, що покарання може бути визнане справедливим лише у тому випадку, якщо суд призначить його з урахуванням всієї сукупності обставин у конкретній справі, а саме: покарання має бути призначене в межах відповідної статті Особливої частини КК з урахуванням положень Загальної частини КК, з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину й особи винного, пом’якшуючих і обтяжуючих обставин, а також з урахуванням впливу призначеного покарання на виправлення засудженого і на умови життя його сім’ї [107, с. 80]. Загальні засади призначення покарання, відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, складаються з трьох положень. Суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Щодо кожного окремого злочину, передбаченого Особливою частиною КК України, покарання визначається як санкція. Як зазначає Т. Ю. Тарасевич, у межах загальної теорії права досить ґрунтовно розроблені загальне поняття санкції кримінально-правової норми, її ознак та видів [184, с. 169]. В юридичній довідковій літературі зазначається, що поняття санкції існує у вузькому та широкому значеннях. «У вузькому – санкція має каральний характер і спрямована на покладення на правопорушника нових обмежуючих зобов’язань. Санкція у широкому значенні додатково включає і державні засоби захисту права, що мають правопоновлюючий характер» [65, с. 38]. Під санкцією кримінально-правової норми дослідники розуміють ту частину кримінально-правової норми (статті (частини) Особливої частини КК), яка визначає вид та розмір покарання за злочин, зазначений у диспозиції [84, с.

48; 83, с. 25; 227, с. 22].

У нормах КК України, як зазначається у теорії кримінального права, використовується три види санкцій: відносно визначені (передбачають можливість застосування лише одного виду основного покарання, його строк або розміри), альтернативні (передбачають кілька основних покарань, їх межі та строки або (і) розміри) та кумулятивні (передбачають поряд з основним або основними покараннями ще й додаткові покарання, їх строки або (і) розміри) [34, с. 67].

Вивченню загальних питань санкцій норм КК України в теорії кримінального були присвячені праці С. І. Дементьєва, Г. Л. Крігера, Т. О. Лєснієвськи-Костаревої, А. А. Музики, Н. А. Орловської, М. І. Хавронюка та інших. Як зазначають дослідники, вчені-криміналісти неодноразово акцентували свою увагу на тому, що у кримінально-правовій доктрині приділяється набагато більше уваги характеристиці об’єктивних та суб’єктивних ознак того чи іншого складу злочину, ніж проблемам побудови кримінально-правових санкцій за їх вчинення. В основному більшість науковців обмежуються дослідженням ознак складу того чи іншого злочину, а санкції залишаються поза їхньою увагою. На нашу думку, така ситуація є невиправданою, оскільки аналіз кримінально-правових санкцій дозволяє збагатити висновки, розширити коло аргументів, критично оцінити ті чи інші рішення законодавця. Одним із індикаторів соціальної обумовленості, логічної узгодженості та соціальної справедливості будь-яких санкцій, звичайно, є практика призначення покарання за той або інший злочин [184, с. 169]. І ми цілком погоджуємося із цією думкою.

Встановлення покарання за певний злочин є одним із аспектів кримінально-правової політики, спрямованої на вироблення критеріїв та принципів пеналізації. Щодо визначення поняття пеналізації у теорії кримінального права існують ряд визначень. Зокрема, під нею розуміють встановлення принципів та критеріїв застосування найбільш суворого державного примусу за діяння, які визнаються злочинними; формулювання мети кримінального покарання; визначення його видів та розмірів; пропонування інших заходів кримінально-правового характеру, необхідних і достатніх для впливу на осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння; більшість актів пеналізації має відношення до покарання, його видів, розмірів, умов застосування [118, с.

143-144]. Якщо сказати більш чітко, пеналізація – це процес визначення характеру караності діяння, а також їх фактична караність, тобто, процес призначення покарання у судовій практиці [73, с. 137].

Взагалі, у розділах Особливої частини КК України використовується певний набір видів покарань. Як вважає А. А. Музика та О. П. Горох, «...кількість видів покарань, які законодавець передбачає у відповідному розділі Особливої частини КК України, зумовлена не лише різним характером і ступенем суспільної небезпеки певних видів злочинів, а й мотивами їх вчинення, суб’єктами злочинів тощо» [128, с. 41]. Як наочно продемонстрував аналіз кримінально-правових санкцій, які передбачені за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, у більшості вони належать до альтернативних. Санкції за злочини проти правосуддя вказаного виду містять досить значну кількість видів покарань (шість видів), якщо враховувати, що таких злочинів всього чотири: штраф (у чотирьох санкціях), виправні роботи (у п’яти санкціях), арешт (у чотирьох санкціях), обмеження волі (у одній санкції), позбавлення волі на певний строк (у одній санкції). З додаткових покарань до злочинців може бути призначене позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (у одній санкції).

Взагалі проблема побудови санкцій статей Особливої частини КК України є дискусійною і позбавлена будь-якого універсального вирішення [136, с. 96]. Як зазначають В. О. Навроцький та М. І. Мельник, пропозиції щодо визначення меж санкцій мають, зазвичай, виключно емоційне забарвлення [132, с. 8]. Пропозиції щодо визначення покарання за певний вид злочину як правило не мають під собою належної наукової основи і базуються в основному на суб’єктивному баченні автора [125, с. 18]. Тому вірно вважають А. А. Музика та О. П. Горох, що повністю уникнути суб’єктивного моменту при встановленні санкцій кримінально-правових норм у законі навряд чи можливо [127, с. 78]. Тому при дослідження кримінально-правових санкцій потрібно враховувати, що справедливою є така санкція, яка не лише відповідає тяжкості описаного в законі злочинного діяння, а й узгоджується з санкціями, передбаченими за вчинення інших злочинів, і, крім цього, дає суду можливість індивідуалізувати покарання з урахуванням усіх можливих варіантів вчинення злочину в реальній дійсності [65, с.

135].

Зазначимо, що санкції кожної із норм КК України, які передбачають відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, є альтеративними: кожна з них містить як мінімум два види покарання. Також відмітимо,що санкції сконструйовані відповідно до системи покарань – від менш суворого до більш суворого (ст. 51 КК України). Кількість альтернативних видів покарань напряму залежить від суспільної небезпечності злочину. Ми підтримуємо думку тих вчених, які вважають, що чим більший характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, тим менше альтернативних видів покарань законодавець повинен передбачати у санкції статті і, навпаки, чим менші характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, тим більше альтернативних покарань має бути у санкції статті [64, с. 206; 145, с. 35; 40, с. 47]. Також дослідники вважають, що повинно існувати співвідношення між тяжкістю покарання та його розміром у санкції статті. На думку А. П. Козлова, карально-виховний вплив більш м'яких видів покарання повинен бути нижче карально-виховної сутності більш суворих видів покарання. Він вважає, що чим тяжчий вид покарання передбачений у санкції статті, тим нижчим має бути його розмір і тим рідше він повинен визначатися у санкціях [66, с. 70-71]. Ще одним критерієм обґрунтованості та закономірності санкцій статей (частин) Особливої частини КК України є їх узгодження з санкціями суміжних складів злочинів. З тієї причини, що нами досліджується певний вид злочинів проти правосуддя, в який включено чотири статті (384-387) КК України, то санкції цих норм повинні бути узгоджені між собою.

Для встановлення узгодженості покарань за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, передбачених у санкціях ст.ст. 384-387 КК України, потрібно встановити співвідношення суспільної небезпечності цих злочинів. Суспільна небезпечність кожного із них аналізувалася нами при встановленні соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за них, тому вважаємо, тут достатнім буде просто вказати суспільну небезпечність кожного із злочинів проти правосуддя вказаного виду.

Так суспільна небезпечність завідомо неправдивого показання свідка, висновку експерта та перекладу, здійсненого перекладачем, полягає в тому, що він порушує нормальну діяльність органів дізнання, досудового слідства і суду щодо виявлення та дослідження фактів і обставин, які мають значення для об’єктивного, повного та всебічного розслідування і розгляду кримінальних та цивільних справ, перешкоджає встановленню істини та постановленню правосудного судового акту. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 385 КК України, полягає у тому, що відмова свідка від давання показань, експерта та перекладача від виконання покладених на них обов’язків порушує встановлений порядок судового провадження, проведення досудового слідства, розслідування; такі діяння можуть призвести до винесення судом неправильного вироку винній особі або обвинувачення невинної особи з причини недосконалого вивчення всіх фактів та обставин справи. Тобто, дане протиправне діяння порушує нормальну діяльність органів дізнання, досудового слідства щодо одержання необхідних доказів, ускладнює здійснення діяльності щодо відправлення правосуддя, перешкоджає встановленню істини у справі та постановленню дійсно правосудного судового акту Це, в свою чергу, тягне за собою порушення певних прав та свобод людини і громадянина, що є учасниками процесу, які чітко визначені вітчизняним законодавством. Злочин, передбачений ст. 386 КК України, протидіє органам дізнання, досудового слідства та суду в одержанні необхідних доказів та встановленні істини у справі при розслідуванні злочинів та судовому розгляді кримінальних і цивільних справ, перешкоджає постановленню правосудного судового акта і посягає на безпеку й особисту недоторканість осіб, діяльність яких сприяє здійсненню правосуддя. Суспільна небезпечність злочину, покарання за який встановлюється ст. 387 КК України, полягає в тому, що внаслідок таких діянь порушується робота суду, слідчого, органів дізнання та досудового слідства; створюються перешкоди своєчасному виявленню, розкриттю та припиненню злочинів; ускладнюється діяльність органів слідства та суду щодо всебічного, повного й об’єктивного розслідування та розгляду кримінальних справ; відбувається посягання на честь та гідність осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Таким чином, ми можемо співставити суспільну небезпечність цих злочинів між собою. На нашу думку, злочини, передбачені ст. 384 та ст. 385 КК України мають однаковий ступінь суспільної небезпечності. Натомість вищий рівень суспільної небезпечності мають злочини проти правосуддя даного виду, передбачені ст. 386 та ст. 387 КК України. Найбільш суспільно небезпечними є злочини, передбачені ч. 2 ст. 384 та ч. 2 ст. 386 КК України.

Отже, якщо суспільна небезпечність у ст. 384 та ст. 385 КК України має однакову ступінь, і наслідки цих злочинів схожі між собою, тоді і покарання за ці злочини мають бути узгоджені. Санкція ч. 1 ст. 384 містить три види покарання: виправні роботи строком до 2 років, арешт до 6 місяців та обмеження волі до 2 років. А от санкція ч. 1 ст. 385 містить лише два види покарання: штраф від 50 до 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян та арешт до 6 місяців. На нашу думку, санкції цих злочинів потребують деякої узгодженості між собою і корегування. Ми вважаємо, що санкції цих норм повинні містити однакову кількість основних видів покарань. Тому маємо пропозицію внести зміни у санкцію ч. 1 ст. 385 КК України: по-перше, покарання у виді штрафу замінити на покарання у виді виправних робіт строком до 2 років; по-друге, додати такий вид покарання, як обмеження волі строком до 2 років.

Що стосується санкції за злочин, передбачений ч. 2 ст. 384 КК України, тут теж маємо невідповідність: цей злочин по відношенню до передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України є більш суспільно небезпечним, тому і види покарань повинні бути більш суворими, і розмір покарань повинен бути більшим. Тому, на нашу думку, покарання у виді виправних робіт строком до двох років, що є аналогічним покаранню у виді виправних робіт за злочин, передбачений ч. 1 ст. 384 КК України, повинно бути виключено із санкції злочину, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК України.

Щодо злочину, передбаченого ст. 386 КК України, то суспільна небезпечність даного злочину вища, ніж злочинів, передбачених ст. 384 та ст. 385 КК України. А, отже, і покарання за цей злочин повинно бути більш суворим. Але, з огляду на санкцію даного злочину, очевидно, що покарання майже аналогічні до тих, що передбачені у санкції ч. 1 ст. 384 КК України. Тому ми пропонуємо наступні зміни у санкцію ст. 386 КК України: по-перше, змінити розмір покарання у виді штрафу і збільшити його із 50-300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян до 100-300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; по-друге, визначити нижчу межу покарання у виді виправних робіт і визначити межі цього покарання від 1 до 2 років; визначити нижчу межу покарання у виді арешту і визначити його межі від 3 до 6 місяців. Крім того, вважаємо за необхідне включити до санкції ст. 386 КК України більш суворі види покарання, які призначатимуться за примушування до відмови від давання показань чи висновку або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів: це обмеження волі строком до 3 років та позбавлення волі до 2 років.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 387 КК України, має такий самий рівень суспільної небезпечності, як і злочин, передбачений ст. 386 КК України, і покарання, визначені у санкціях цих норм мають бути відповідними. Тому наші пропозиції по зміні санкції ч. 1 ст. 387 КК України полягають в наступному: вважаємо за доцільне змінити розмір штрафу і визначити його розмір від 100 до 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; визначити нижчу межу покарання у виді виправних робіт і визначити розмір цього покарання від 1 до 2 років; додати ще один вид покарання у виді арешту строком від 3 до 6 місяців.

Так само, вважаємо, потребує змін і санкція за злочин, передбачений ч. 2 ст. 387 КК України. На наш погляд, покарання за цей злочин потребують посилення і доповнення. Так, вважаємо за необхідне змінити розмір штрафу і визначити його розмір від 300 до 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; виключити такі види покарання як виправні роботи строком до 2 років та арешт строком до 6 місяців; додати такий вид покарання, як обмеження волі строком до 3 років; додати ще один вид покарання у виді позбавлення волі строком до 2 років.

Таким чином, вказані зміни у санкції норм, які встановлюють покарання за злочини, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них сприятиме більшій диференціації покарання та дотримання такого принципу кримінального права, як індивідуалізація покарання, а також приведе у відповідність суспільну небезпечність вчинених злочинних діянь вказаного виду і покарань, які можуть бути призначені за їх вчинення.

<< | >>
Источник: АЛЄКСЄЄВА НАТАЛІЯ ЮНІВНА. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СВІДКАМИ, ЕКСПЕРТАМИ, ПЕРЕКЛАДАЧАМИ АБО ЩОДО НИХ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.1 Санкції за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. 1.3 Відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них за зарубіжним кримінальним законодавством
  4. 2.1 Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них
  5. 2.2 Об’єктивні ознаки злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них
  6. 2.4 Кваліфікуючі ознаки злочинів поти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них
  7. 3.1 Санкції за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них
  8. 3.2 Відмежування злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, від суміжних складів злочинів
  9. ВИСНОВКИ
  10. 2.3. Особливості підстав адміністративної відповідальності
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -