<<
>>

Проблеми систематизації фактичних помилок

Повноцінне дослідження фактичної помилки в кримінальному праві обумовлює необхідність вивчення їх різновидів. Однак, перед тим, як перейти до розгляду питання «по суті», вважаємо за необхідне звернути увагу на наступне.

Виокремлюючи ті чи інші різновиди фактичних помилок, науковці, як правило, оперують поняттям «класифікація», однак, на нашу думку використання цього поняття не завжди є коректним щодо фактичних помилок з наступних міркувань. Традиційно класифікація розглядається як один з видів поділу поняття, що вимагає дотримання відповідних правил формальної логіки. Згідно з одним з таких правил поділ поняття повинен здійснюватись за одним критерієм, однак пропонований нами кількаступеневий поділ фактичних помилок, що не усувають злочинність діяння, здійснюється за різними критеріями (конкретніше - див. далі). Не завжди вдається також слідувати правилу, за яким члени поділу повинні виключати один одного [123, с. 161-162]. Крім того, до класифікації, окрім «стандартних» формально-логічних правил поділу поняття, ставляться також «додаткові» вимоги (правило безперервності, правило суттєвості підстави) [19, с. 93-94]; інколи вказується на таку її особливість, як відносно стійкий характер [75], особливу соціальну, наукову чи практичну значимість [191, с. 166]. Отже, класифікація займає особливе місце серед форм упорядкування певної множини одиниць.

Виходячи із зазначеного вище, дотримуючись вказаних правил логіки, здійснити повноцінну класифікацію деяких фактичних помилок з виокремленням їх видів (а не різновидів) видається неможливим, тому пропонуємо в цій частині вживати менш «вимогливе» поняття, яким, на нашу думку, може бути «систематизація». Відмітимо, що зміст поняття систематизації та його співвідношення із класифікацією в науці є неоднозначним. Щодо його змісту, то згідно з тлумачним словником української мови поняття «систематизувати» означає приводити в систему [244, с.

205]. Великий тлумачний словник російських дієслів під поняттям «систематизувати» розуміє створювати цілісне уявлення про що- небудь, що складається з множини елементів, які знаходяться в певних відносинах і зв’язках один з одним, що мають певний порядок розташування і взаємного співвідношення частин та утворюють деяку єдність [21]. Дослідивши філософський аспект поняття систематизації, Садовський В.М. сформулював наступну дефініцію систематизації - це мисленнєва діяльність, в процесі якої досліджувані об’єкти об’єднуються в певну систему на основі обраного принципу [237, с. 37].

В доктрині також пропонуються різні варіанти співвідношення класифікації і систематизації. В деяких джерелах вони визнаются синонімами [270], в інших - класифікація визнається формою систематизації знань [207], а в третіх - систематизацію певної області знань чи діяльності розглядають як основну ціль класифікації [276, с. 523].

Незважаючи на плутанину, фрагмент якої був наведений вище, в науці кримінальному права прослідковується певна тенденція до розуміння систематизації як «нестрогої класифікації». Такий підхід проводиться, зокрема, у працях Берзіна П.С. [17, с. 471-472; 18, с. 246], Ткаченко В.В. [255, с. 103], Мантуляка Ю.В. [190, с. 61-62]. Орієнтуючись на таку тенденцію, надалі для упорядкування фактичних помилок використовуватиметься поняття «систематизація», що, в першу чергу, обумовлено недотриманням при проведенні їх поділів формально-логічних правил, обов’язкових для класифікації. Крім того, ми маємо на меті створити певне цілісне уявлення про фактичні помилки, що дозволяє вести мову про їх систему, а тому і про систематизацію.

Переходячи до упорядкування фактичних помилок, насамперед вважаємо за необхідне виокремити ті з критеріїв, які є найбільш важливими і мають практичне та (або) теоретичне значення. На наше переконання, такими є:

1) причини та умови виникнення помилки [83, с. 212];

2) зміст неправильної оцінки;

3) характер впливу на злочинність діяння; даний критерій дозволяє виокремити дві групи помилок - ті, що усувають та ті, що не усувають злочинність діяння.

Фактичні помилки першої групи можна далі систематизувати за підставою усунення злочинності діяння. Другу групу помилок (ті, що не усувають злочинність діяння) також можна далі упорядковувати за співвідношенням обставин, яких стосується фактична помилка, з окремим компонентом ЮСЗ, та за кримінально-правовими наслідками (детальніше - див. далі, щодо схематичного відображення різновидів фактичних помилок - див. додаток Г).

Поділ фактичних помилок за причинами та умовами виникнення помилки передбачає виокремлення таких їх видів, як вибачливі (сумлінні) та невибачливі (несумлінні). П.С. Дагель і Д.П. Котов пояснили, що вибачливі помилки мають місце тоді, коли особа за уважного і добросовісного відношення до справи не могла уникнути цієї помилки, і, відповідно, ця помилка не може бути «поставлена їй у вину». Невибачливий характер помилки означає, що за уважного ставлення до справи суб’єкт зміг би її не допустити [83, с. 212]. Таке роз’яснення змісту сумлінності та несумлінності помилок є усталеним в науці кримінального права.

Щодо практичного значення систематизації за цим критерієм, то з даного приводу в доктрині висловлюються різні думки. Невибачливі помилки, на думку М.С. Таганцева, усувають умисел, а вибачливі - взагалі будь-яке інкримінування [251, с. 545]. Таку ж думку висловлювала і Л.І. Коптякова [125, с. 107]. В.Ф. Кириченко зазначає, що вибачлива помилка «лежить в основі» казусу [113, с. 78].

Аналізуючи такий поділ, В.А. Якушин вказав, що невибачлива помилка необов’язково веде до необережної форми вини, вона може бути і в межах умислу. В кращому ж випадку така помилка може свідчити про наявність не умисної, а необережної форми вини. Щодо вибачливих помилок, то, на думку Якушина В.А., вони можуть змінювати лише зміст і форму вини, а звідси - і межі суб’єктивного інкримінування, але не виключати кримінальну відповідальність в цілому [199, с. 18].

Дійсно, невибачлива помилка необов’язково веде до необережної форми вини, вона може бути і в межах умислу. Вважаємо обґрунтованим зауваження С.Д.

Шапченка, який зазначає, що відповідно до тенденцій правозастосовної практики України кримінально-правова кваліфікація здійснюється без урахування фактичної помилки у разі несумлінної помилки щодо обставин, які передбачені як обов’язкові або альтернативні ознаки у відповідному ЮСЗ, але не характеризують діяння або наслідки (найчастіше у разі «несумлінної помилки» щодо віку потерпілого або певних властивостей природи злочину) [283]. До того ж, і вибачлива помилка не завжди виключає умисел, а може зумовлювати й інші кримінально-правові наслідки - усувати «будь-яке інкримінування» (наприклад, при казусі), обумовлювати неінкримінування кваліфікуючої ознаки тощо. Як уявляється, вплив фактичної помилки на кримінальну відповідальність особи залежить не лише від того, вибачлива ця помилка чи ні, але від інших її характеристик, зокрема, від «значення» обставини, якої така помилка стосується, для відповідного складу злочину. На наш погляд, неможливість однозначно передбачити, який вплив матимуть вибачлива та невибачлива помилки, не спростовує цінність систематизації помилок за цим критерієм.

Фахівцями в галузі кримінального права поділ помилок на сумлінні та несумлінні сприймається неоднозначно. Зокрема, архаїчним його називає Вапсва Ю.А. На його думку, такий поділ мав значення у дореволюційній доктрині кримінального права, де за цим поділом вирішувалось питання притягнення особи до кримінальної відповідальності та форми вини [31, с. 106]. Спірним його (поділ) також вважає Фаткулліна М.Б. При цьому авторка не наводить власних аргументів на користь такої позиції, а лише посилається на Якушина В.А., який наголошував на неоднозначному впливі цих різновидів помилок на кримінально-правову оцінку діяння [273, с. 27].

На наш погляд, аргументи Вапсви Ю.А. і Фаткулліни М.Б. не є переконливими. Найважливішим є те, що вибачливий/невибачливий характер фактичної помилки може слугувати основою диференціації підходів до оцінки діяння з позиції кримінального права. Фактично цей поділ проводиться в багатьох постановах Пленуму ВСУ, в яких розглядаються окремі ситуації, що містять фактичну помилку (конкретні положення будуть розглянуті у підрозд.

3.2.). Крім того, слід погодитись з Алієвим З.Г., що поділ фактичних помилок за цим критерієм дозволяє встановити генезу помилки, її походження [3, с. 36], а, отже, він має і теоретичне значення.

Щодо другого з пропонованих критеріїв систематизації фактичних помилок, то тут слід відмітити, що назва критерію нами дещо змінена. В «оригіналі» цей критерій названий характером помилки, однак ця назва видається надто загальною. Вважаємо, що «зміст неправильної оцінки» більш точно відображає сутність даного критерію. Так, за «характером помилки» А.І. Санталов пропонує усі фактичні помилки поділяти на ті, що характеризуються помилковим уявленням про наявність ознак, які фактично відсутні, і ті, що відображають помилкове уявлення про відсутність ознак, які фактично мають місце. Автор, обґрунтовуючи значимість такої «класифікації», вказує, що в першому випадку може бути визнано наявність замаху на злочин, а другий вид помилок може вплинути на форму вини [83, с. 211]. Фаткулліна М.Б. теж наводить такий поділ, називаючи їх відповідно позитивною і негативною [273, с. 100]. Далі для зручності вживатиметься саме така термінологія.

Наводячи аргументи щодо значимості такого поділу, А.І. Санталов назвав лише один з можливих варіантів впливу виокремлених за цим критерієм фактичних помилок на ту чи іншу ситуацію, а насправді таких варіантів на багато більше. Відповідні варіанти наслідків можуть обумовлюватись різновидами помилки за іншими критеріями. При цьому, як випливає з аналізу доводів А.І. Санталова, ним предмет фактичної помилки обмежується лише тими обставинами, які здатні впливати на кримінально-правову кваліфікацію, що нами не поділяється. До того ж, дослідник взагалі не розглядає ситуації, коли фактична помилка обумовлює відсутність злочину в цілому (наприклад, при казусі).

Не зважаючи на те, що ми не поділяємо думку А.І. Санталова щодо останнього, вважаємо, що пропонований ним поділ фактичних помилок за змістом неправильної оцінки має кримінально-правове значення, адже кожен з різновидів фактичних помилок, виділений за цим критерієм, передбачає «свій» тип ситуації, що, безумовно, не може не відобразитись на її кримінально-правовій оцінці.

Останнє дає можливість констатувати його (поділу) практичне значення.

Не заперечуючи проти поділу помилок на позитивні та негативні, вбачаємо можливу проблемність його використання. Так, якщо під час викрадення майна особа вважає, що її дії є непомітними для інших, але насправді хтось за нею спостерігає, то по відношенню до таємного способу помилка особи є позитивною (вважає, що саме такий спосіб має місце), однак по відношенню до відкритого способу така помилка є негативною (вважає, що цей спосіб відсутній). У зв’язку з цим виникає питання, яка помилка - позитивна чи негативна - має місце. Вважаємо, що у таких випадках не слід обмежуватись формулюванням на зразок - позитивна помилка щодо способу, а варто конкретизувати - позитивна помилка щодо таємного способу або, навпаки, негативна помилка щодо відкритого способу, тому що інакше неможливо забезпечити ясність в даному питанні.

Як вже було зазначено вище, за характером впливу на злочинність діяння виокремлюються дві групи фактичних помилок - ті, що не усувають та ті, що усувають злочинність діяння. Фактичні помилки, що не усувають злочинність діяння можна далі систематизувати за співвідношенням обставин, яких стосується фактична помилка, з окремим компонентом ЮСЗ. Тут ми пропонуємо виокремити фактичні помилки, що кореспондують з відповідними компонентами ЮСЗ, та фактичні помилки, що виходять за межі ЮСЗ.

Серед фактичних помилок, що кореспондують з відповідними компонентами ЮСЗ, традиційно виділяють помилки, що кореспондують з так званими об’єктивними ознаками ЮСЗ - об’єктом злочину та об’єктивною стороною ЮСЗ. Оскільки такі помилки є найбільш поширеними, зосередимось на них більш конкретно. Отже, до помилок щодо обставин, які кореспондують з елементами об’єкту злочину, відносять:

1. Помилку в об’єкті злочину. В науковій літературі помилку в об’єкті поділяють на помилку в родовому, видовому і безпосередньому об’єкті посягання [126, с. 104]. На нашу думку, з таким поділом погодитись не можна, виходячи з того, що про фактичну помилку йдеться лише на «рівні» конкретної ситуації, тому вона може стосуватись лише безпосереднього об’єкту.

Фаткулліна М.Б. пропонує поділяти фактичні помилки в об’єкті злочину за якісною і кількісною характеристикою. Щодо якісного критерію, то такі помилки мають місце, коли посягання здійснюється на більш або менш важливий об’єкт, а також на інший неоднорідний об’єкт. Кількісний критерій - посягання спрямовано на один об’єкт, тоді як в дійсності шкода заподіюється двом чи більшій кількості об’єктів [273, с. 84-86]. Аналогічний поділ також пропонує Алієв З.Г. [3, с. 88]. На нашу думку, такий поділ має право на існування

2. Помилку в предметі злочину. Виділяють окремі різновиди помилки в предметі: а) помилка в однорідних предметах і предметах різного роду; б) в якості; в) в кількості; г) у наявності чи відсутності предмета злочину [184, с. 14].

3. Помилку в особі потерпілого. Окремими науковцями ставиться питання про самостійність цього різновиду помилки від помилки в об’єкті. Виокремлюючи цей різновид фактичної помилки, Фаткулліна М.Б. зазначає, що помилка в особі потерпілого зазвичай не впливає на кримінальну відповідальність в цілому, якщо тільки вона не переростає в помилку в об’єкті [273, с. 99]. Алієв З.Г. вважає, що помилка в особі потерпілого має самостійне кримінально-правове значення і виходить за межі помилки в об’єкті, оскільки вона може виступати конструктивною, конструктивно-розмежувальною, кваліфікуючою ознакою чи обтяжуючою обставиною [3, с. 106].

Вважаємо, що помилка в особі потерпілого має право на відокремлення. Дійсно, вона може переростати в помилку в об’єкті, однак не обов’язково. У літературі наводиться приклад, коли винна особа вчиняє злочин щодо іншого «ідентичного» потерпілого [264, с. 505]. Погоджуємось, що у такому разі помилки в об’єкті немає, однак помилка в особі потерпілого не виключена (вона може вплинути на обрання заходів кримінально-правового характеру).

До фактичних помилок щодо обставин, що кореспондують з елементами об’єктивної сторони складу злочину, належать:

1. Помилка в характері діяння. Тут виокремлюються два різновиди такої помилки - 1) коли особа, вчиняючи діяння, через неправильну оцінку фактичних обставин не усвідомлює його суспільно небезпечного характеру; оскільки цей різновид помилки виділяється в межах групи помилок, що не виключають злочинність діяння, вважаємо, що може вестися мова лише про таку помилку в характері діяння, коли особа не усвідомлює суспільно небезпечний характер діяння, хоча повинна була і могла це усвідомлювати; 2) коли особа, вчиняючи діяння, через неправильну оцінку фактичних обставин вважає, що вчиняє суспільно небезпечення діяння, якщо насправді вчинюване не є таким [264, с. 509-511; 269, с. 298]. Існує проблема «природи» цього різновиду помилки (віднесення її до юридичної чи фактичної). Детальніше - див. підрозд.1.2.

2. Помилка щодо суспільно небезпечних наслідків. Тут можна виділити помилку в характері наслідків, яка, як і помилка в характері діяння, має два різновиди: 1) коли особа через неправильну оцінку фактичних обставин не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків; в межах групи фактичних помилок, що не виключають злочинність діяння, доречно говорити лише про такий прояв цієї помилки, коли суб’єкт повинен був і міг передбачити настання таких наслідків; 2) коли особа, неправильно оцінюючи фактичні обставини, вважає, що її діяння зумовлює настання суспільно небезпечних наслідків. Також можна виділити такі помилки в наслідках, за яких особа передбачає настання наслідків менш тяжких чи більш тяжких, ніж ті, які фактично настали в результаті діяння.

3. Помилка в розвитку причинового зв’язку, яка означає неправильну оцінку особою причинно-наслідкової залежності між діянням винного і наслідками, що настали в результаті цього діяння. Для інкримінування особі того чи іншого наслідку обґрунтовано вимагається, щоб вона хоч у загальних рисах усвідомллювала розвиток причинового зв’язку [192, с. 152; 264, с. 511].

4. Помилка в засобі вчинення злочину. В літературі використовується поняття «непридатні засоби» [89, с. 159-160]. Фаткулліна М.Б. виділяє наступні види помилок в засобах вчинення злочину: а) помилка в придатності засобу, який взагалі не може бути використаний для вчинення злочину у конкретних умовах; б) помилка щодо якості (властивостей) засобу вчинення злочину; при чому тут можливі два варіати - коли помилка пов’язана з використанням засобу, властивості якого були винним занижені, і засобу, властивості якого були винним завищені [273, с. 125132]. Виокремлення цих двох різновидів помилок в придатності засобів навряд чи є виправданим з огляду на те, що, як видається, не виключене їх «змішування». Наприклад, помилка в придатності засобу, який «взагалі не може бути використаний для вчинення злочину у конкретних умовах», водночас може бути помилкою в якості такого засобу.

Більш сприйнятним є поділ Кириченка В.Ф., який виділяв засоби, що можуть бути непридатними а) через об’єктивні властивості даного випадку і б) об’єктивну нездатність за будь-яких умов заподіяти злочинний результат [113, с. 53].

4. Помилка в способі вчинення злочину. Як уявляється, спільні ознаки способу і засобу дозволяють цю помилку класифікувати так само, як і помилку в засобі (див. вище поділ за Кириченком В.Ф.).

5. Помилка в обстановці вчинення злочину. Така помилка стосується обставин (умов) вчинення особою діяння, яким завдається шкода об’єкту кримінально- правової охорони.

6. Помилка в часі вчинення злочину. Має місце, якщо особа помиляється щодо періоду часу вчинення діяння, якому надається кримінально-правова оцінка;

7. Помилка в місці вчинення злочину. Полягає у неправильній оцінці особою частини території, на якій вчиняється значиме для кримінального права діяння.

Оскільки фактична помилка може допускатись суб’єктом не лише під час одноособового вчинення діяння (щодо обставин «свого» діяння), але і в разі його вчинення кількома особами (щодо обставин діяння іншої особи), вивчення різновидів фактичних помилок дозволяє стверджувати, що можливі ситуації, коли фактична помилка кореспондує з елементами суб’єкта злочину та суб’єктивної сторони складу злочину. Один з різновидів помилок цієї підгрупи згадується в науковій літературі. Йдеться про так звану помилку в мотиві іншого співучасника [31, с. 160]. Відразу зауважимо, що, на нашу думку, коректніше її називати помилкою в мотиві іншої особи (співучасника чи особи, спільно з якою вчиняється діяння). Вапсва Ю.А. вважає, що помилка в мотиві матиме місце у випадку, коли особі невідомо про справжній мотив, яким фактично керується особа під час вчинення злочину, адже вона помилялася сама чи була введена в оману. Аналізуючи цей вид помилки, автор наводить приклад, коли двоє суб’єктів скоїли умисне вбивство. Один з них керувався корисливим мотивом, а інший такого мотиву не усвідомлював. Саме через те, що особа помилялась щодо справжнього мотиву іншого співучасника, а цей мотив є кваліфікуючою ознакою, на думку криміналіста, остання не повинна інкримінуватись суб’єкту, що помилявся [31, с. 160]. В цілому позиція Вапсви Ю.А. видається обґрунтованою.

Окрім помилки в мотиві іншої особи, до помилок що кореспондують з суб’єктивною стороною ЮСЗ, також слід відносити помилку в меті іншої особи. До помилок, що кореспондують з суб’єктом злочину, доцільно відносити помилки щодо віку іншої особи, спільно з якою вчиняється певне діяння, її осудності та щодо ознак спеціального суб’єкта.

Поаналізуємо питання щодо суперечності/несуперечності двох тез: 1) фактична помилка може стосуватись лише ознак об’єктивного характеру, 2) не виключені фактичні помилки, що кореспондують з суб’єктивними характеристиками ЮСЗ. У науці більш конкретно це питання розглянуто в контексті помилки в мотиві іншої особи. Вапсва Ю.А., розглядаючи помилку в мотиві, на це питання відповіді не дає. На думку Ф.Г. Гилязєва, помилка в мотиві чи цілі «співучасника» відноситься до помилки в суб’єктивних ознаках суспільно небезпечного діяння, що характеризують його як злочин [76, с. 20, 74-93]. Такий підхід заперечують Якушин В.А. і Назаров В.В. Вони зауважують, що мотив і ціль співучасника суб’єктивні в своєму філогенезі, однак, зародившись і проявившись назовні за допомогою слів, жестів, міміки і т.д., вони в онтогенезі виступають уже зовнішніми силами для інших, елементами суб’єктивної реальності. Позиція цих авторів зводиться до того, що мотив і ціль іншого співучасника є суб’єктивними ознаками лише для цього співучасника, а для інших вони вже є об’єктивною реальністю. Отже, помилку в мотиві та цілі іншого співучасника слід розглядати як помилку в об’єктивних ознаках суспільно небезпечного діяння [199, с. 10-12].

Наведена думка науковців є цілком логічною та аргументованою. За аналогією її можна «поширити» й на інші помилки, що стосуються суб’єктивних ознак осіб, разом з якими вчиняється діяння. Отже, помилки в суб’єктивних ознаках іншої особи для особи, яка допускає таку помилку, є об’єктивними. Викликає заперечення формулювання, що вживається науковцями - «помилка в мотиві співучасника», тому що спільне вчинення кількома особами діяння ще не свідчить про співучасть.

Вище ми виділили в самостійну групу фактичні помилки, що виходять за межі ЮСЗ (детальніше про співвідношення помилки зі складом злочину - див. підрозд.1.2.). В межах пропонованої групи виділяються фактичні помилки, що враховуються: 1) при призначенні покарання; 2) при вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності; 3) при вирішенні питання про звільнення від покарання та його відбування; 4) при застосуванні заходів виховного характеру; 5) при обранні заходів кримінально-правового характеру щодо ЮО.

Щодо першої з вказаних підгруп фактичних помилок, то відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 Кримінального кодексу України 2001 року (в подальшому - КК, КК України), при призначенні покарання суд враховує, зокрема, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Аналіз змісту ст. 66 КК дозволяє зробити висновок, що стосовно більшості названих в КК України обставин, що пом’якшують покарання, наявність фактичної помилки виключається. Одні з них стосуються посткримінальної поведінки, інші - суб’єктивних характеристик самої особи, яка вчинила злочин, чи інших характеристик, особливості змісту яких унеможливлюють допущення фактичної помилки щодо них. Винятками, на наш погляд, можуть бути обставини, передбачені у пунктах 6, 7 та 8 ч. 1 ст. 66 КК, тобто - «вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність», «вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого», «вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності».

Фактична помилка може мати місце і щодо окремих обставин, які обтяжують покарання. Це стосується, насамперед, обставин, передбачених пунктами 4, 6, 7, 8, 9 ч. 1 ст. 67 КК, оскільки вони включають певні характеристики потерпілої особи. Крім того, на наш погляд, не виключена фактична помилка і щодо тих обтяжуючих обставин, які передбачають вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, з особливою жорстокістю та загальнонебезпечним способом (п.п. 2, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК).

Фактична помилка може враховуватись також при визначенні ступеню тяжкості злочину. Дещо конкретніше та про «механізм» врахування таких фактичних помилок - див. підрозд. 2.2.

Застосування окремих різновидів звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування є правом, а не обов’язком суду, тобто суд має так звані дискреційні повноваження щодо вирішення таких питань. На наше переконання, саме в таких випадках у суду є можливість брати до уваги інші дані, в тому числі, фактичну помилку щодо обставин, що виходять за межі відповідних компонентів ЮСЗ. Усвідомлюємо, що вказані вище назви цих підгруп фактичних помилок сформульовані в дуже загальній формі, однак назвати конкретний перелік обставин, щодо яких такі помилки можуть мати місце, досить складно, враховуючи їх індивідуальність, різноманітність та відсутність відповідних роз’яснень на нормативному, правозастосовному та науковому рівнях. Щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням Письменський Є.О. зазначає, що законом підстава цього різновиду звільнення від відбування покарання не конкретизована, її розуміння фактично «віддано на відкуп» правозастосовній практиці [214, с. 367]. Суди досить часто при обґрунтуванні свого рішення орієнтуються лише на нормативні приписи і «забувають» про можливість додатково врахувати також інші фактичні обставини, що, на нашу думку, не узгоджується з диспозитивністю таких заходів кримінально-правового впливу [224; 225]. Щодо звільнення від покарання та його відбування, то в деяких рішеннях суди взагалі обмежуються узагальненим формулюванням на зразок «...з врахуванням скоєного та особи обвинуваченого...», не називаючи конкретних аргументів щодо свого висновку [47; 59; 63; 66]. Щодо можливого «механізму» врахування таких фактичних помилок - див. підрозд. 2.2.

Зміст ч. 1 ст. 105 КК свідчить про те, що питання про звільнення неповнолітніх від покарання та застосування щодо них примусових заходів виховного характеру також є дискреційним повноваженням суду. Тут вказується, що за наявності певних умов та підстав суд може (а не зобов’язаний) звільнити від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Як вже зазначалось вище, на наше переконання, в таких випадках не виключене, в тому числі, врахування

фактичної помилки. Щодо можливого «механізму» врахування фактичних помилок цієї підгрупи - див. підрозд. 2.2.

Розділ 14-1 КК (доповнений 23.05.2013р.), що присвячений заходам кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб (далі - ЮО), містить загальне правило щодо врахування судом при застосуванні до юридичної особи таких заходів, зокрема, ступеню тяжкості вчиненого її уповноваженою особою злочину, ступеню здійснення злочинного наміру. Виходячи з того, що фактична помилка може впливати на ступінь тяжкості злочину, а злочин, вчинений уповноваженою особою ЮО, не характеризується в цьому плані якимось особливостями, отже, не виключений також вплив фактичної помилки на обрання заходів кримінально-правового характеру щодо ЮО. Оскільки фактична помилка може «перешкоджати» реалізації умислу особи, вважаємо, що можливе також врахування фактичної помилки при визначенні ступеню здійснення злочинного наміру уповноваженою особою.

За критерієм кримінально-правових наслідків пропонуємо виокремлювати фактичні помилки, що: 1) впливають на кримінально-правову кваліфікацію; 2) впливають на обрання заходів кримінально-правового впливу. В межах першої з виокремлених підгруп помилок, зокрема, можна назвати фактичні помилки, що: а) виключають умисел, обумовлюючи відповідальність за необережне спричинення шкоди; б) виключають інкримінування кваліфікуючої ознаки; в) обумовлюють кримінально-правову оцінку дій особи як злочину певного виду; г) впливають на кримінально-правову оцінку діяння з урахуванням стадій вчинення злочину.

Щодо другої підгрупи фактичних помилок, то передусім зазначимо, що її виокремлення базується на необхідності пріоритету суб’єктивного інкримінування в кримінальному праві. В цьому плані доречно пригадати В.А. Якушина, який під суб’єктивним інкримінуванням розуміє стадію правозастосовної діяльності, що характеризується тим, що суб’єкту, який вчинив злочин, інкримінуються фактичні і юридичні обставини, які «знайшли» своє відображення у його психіці і передбачені кримінальним законом, впливають на юридичну оцінку (кваліфікацію) вчиненого і визначення кримінально-правових наслідків за нього [292, с. 44]. Тобто суб’єктивне інкримінування не обмежується кримінально-правовою кваліфікацію і має застосовуватись також при застосуванні заходів кримінально-правового характеру. За таким підходом не виключена фактична помилка щодо тих обставин, які можуть враховуватись судом при обранні відповідного заходу. Таким чином, при подальшій систематизації вирізняються фактичні помилки, що: а) враховуються при призначенні покарання; б) при вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності; в) при вирішенні питання про звільненні від покарання та його відбування; г) при застосуванні примусових заходів виховного характеру; ґ) при обранні заходів кримінально-правового характеру щодо ЮО.

При призначенні покарання фактичні помилки, на наше переконання, можуть враховуватися як пом’якшуючі обставини або як показники ступеню тяжкості вчиненого злочину (щодо деяких пояснень - див. вище).

Треба відмітити, що усі з названих кримінально-правових наслідків фактичної помилки розглядаються з позиції того, як вони повинні впливати (з позиції de lege ferenda) на оцінку діяння суб’єкта. Конкретніше щодо вказаних варіантів наслідків фактичної помилки - див. підрозд. 3.1.

Група фактичних помилок, що усувають злочинність діяння, також може піддаватися подальшій систематизації. Пропонуємо здійснювати останню за підставою усунення злочинності діяння. Тут вирізняються фактичні помилки, що: 1) виключають вину; 2) виключають кримінальну протиправність.

Названі нами підстави усунення злочинності діяння мають різні типи зв’язку з фактичною помилкою. Мається на увазі, що в одному випадку фактична помилка самостійно зумовлює підставу ненастання відповідальності (наприклад, при казусі), а в іншому - через взаємодію з іншими «чинниками» (при усуненні кримінальної протиправності).

Прикладами казусу є окремі обставини, що виключають злочинність діяння. Найбільш однозначним проявом такого казусу, регламентованого КК України, визнається уявна оборона, один з різновидів якої за певних умов виключає кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 37 КК) [162].

Для обґрунтування виокремлення другого виду фактичної помилки наведемо приклад: 15-річна особа заподіює потерпілому тяжке тілесне ушкодження в стані уявної оборони, допускаючи невибачливу фактичну помилку, яка згідно з ч. 4 ст. 37 КК виключає відповідальність за умисне спричинення шкоди. Отже, вбачаються ознаки необережного злочину, передбаченого ст. 121 КК, однак ч. 2 ст. 21 КК наводить вичерпний перелік злочинів, за які підлягають відповідальності особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років і необережне тяжке тілесне ушкодження до цього переліку не належить [162]. З першого погляду, можна заперечити, що підставою усунення кримінальної відповідальності є не фактична помилка, а вік особи, однак глибший погляд примушує зауважити, що без фактичної помилки щодо наявності суспільно небезпечного посягання особа підлягала б відповідальності за умисне тяжке тілесне ушкодження (ст.121 КК), відповідальність за яке несуть особи з 14 років. Отже, фактична помилка, взаємодіючи з такою обставиною, як вік особи, обумовлює виключає кримінальну протиправність, обумовлюючи цим самим ненастання відповідальності.

Дослідження поєднання окремих характеристик фактичної помилки, виділених за різними критеріями систематизації, дозволяє помітити, що вони можуть характеризуватись так званим кумулятивним ефектом. Це означає, що їх кримінально-правове значення може залежати від «комбінації» різновидів фактичних помилок. Спробуємо проілюструвати цей «кумулятивний ефект» на прикладі помилок, що не виключають злочинність діяння. Для доведення своєї думки пропонуємо розглянути «взаємодію» таких критеріїв упорядкування фактичних помилок: а) причини та умови виникнення помилки; б) зміст неправильної оцінки; в) співвідношення обставин, яких стосується фактична помилка, з окремим компонентом ЮСЗ. Систематизація помилок, що не усувають злочинність діяння, за кримінально-правовими наслідками «відповідає» за результат такої взаємодії.

Наведемо конкретні приклади. Так, негативна вибачлива фактична помилка щодо неповнолітнього віку особи при зґвалтуванні виключає інкримінування відповідної кваліфікуючої ознаки. Модифікуючи перший «компонент» розглядуваної «комбінації», припустимо, що допущена негативна невибачлива фактична помилка щодо такої обставини. Така помилка не виключає інкримінування кваліфікуючої ознаки «неповнолітньої» при зґвалтуванні. Цей орієнтир сформульований в абз. 2 п.10 ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи» №5 від 30.03.2008 р. [222]. Ми цей підхід ПВСУ не поділяємо, однак правозастосовна практика орієнтується саме на нього.

Позитивна фактична помилка щодо неповнолітнього віку потерпілої при зґвалтуванні за теоретичним підходом може впливати на оцінку діяння з позиції стадії злочину (інше питання, що на практиці такі ситуації нами не зустрічались). На цьому прикладі можна помітити, що в деяких випадках різновид помилки за одним з пропонованих критеріїв не відіграє «свого» значення (йдеться про вибачливість чи невибачливість такої помилки).

Якщо змінити останній «компонент», тобто припустити, наприклад, що допущена невибачлива негативна фактична помилка щодо характеру діяння, то підхід до кримінально-правової оцінки може змінитися. Як видається, прояв саме цієї фактичної помилки передбачений в ч. 4 ст. 37 КК, де зазначається, що якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність [162]. Як бачимо, цей різновид фактичної помилки обумовлює відповідальність за необережне спричинення шкоди.

Погоджуємось, що нами відображено лише окремі аспекти так званого кумулятивного ефекту. Насправді ж таких можливих «комбінацій» на багато більше. Однак навіть з наведеного можна сформулювати кілька висновків. По-перше, взаємодія різновидів фактичних помилок за різними критеріями може мати кримінально-правове значення. По-друге, таке значення залежить від відповідного «набору» характеристик помилки і зміна одного з «компонентів» цієї «комбінації» може зумовлювати зміну кримінально-правового наслідку в цілому.

Разом з цим, можливі випадки, коли одна з характеристик фактичної помилки має пріоритетне значення над іншою (іншими) в аспекті правових наслідків помилки. Зокрема, цей варіант «взаємодії» характеристик фактичної помилки був продемонстрований вище в ситуації, коли розглядалась позитивна фактична помилка щодо неповнолітнього віку потерпілої при зґвалтуванні.

Окрім вище вказаного, й інші обставини можуть змінювати кримінально- правове значення певного різновиду фактичної помилки. Зокрема, йдеться про те, чи стосується помилка основного ЮСЗ чи, наприклад, кваліфікованого ЮСЗ. Негативна вибачлива фактична помилка щодо неповнолітнього віку потерпілої особи в ЮСЗ, передбаченого ч. 1 ст. 304 КК, і ЮСЗ, передбаченого ч. 3 ст.152 КК, має різний вплив на оцінку діяння. Конкретніше про варіанти такого впливу - див. підрозд. 3.2.

Як вже було зазначено вище, упорядкування помилок, що не усувають злочинність діяння, за кримінально-правовими наслідками відображає результат взаємодії критеріїв систематизації помилок. Наше дослідження показує, що значення усіх розглянутих варіантів «комбінацій» різновидів фактичних помилок в кінцевому підсумку зводиться до відповідного різновиду фактичної помилки за критерієм кримінально-правових наслідків.

Отже, підводячи підсумок, можна зробити такі висновки.

1. Виокремлюючи ті чи інші різновиди фактичних помилок, науковці, як правило, оперують поняттям «класифікація», однак це поняття не завжди може використовуватися щодо фактичних помилок через недотримання в окремих випадках правил формальної логіки щодо поділу поняття, які висуваються до класифікації. В таких випадках пропонуємо вживати більш «нейтральне» поняття - систематизація.

2. Найбільш важливими і такими, що мають практичне та (або) теоретичне значення є наступні критерії упорядкування фактичних помилок:

1) причини та умови виникнення помилки;

2) зміст неправильної оцінки;

3) характер впливу на злочинність діяння.

3. Поділ фактичних помилок за причиною їх виникнення передбачає виокремлення вибачливих (сумлінних) та невибачливих (несумлінних) їх видів. Вибачлива помилка має місце тоді, коли особа за уважного і добросовісного відношення до справи не могла уникнути цієї помилки, і, відповідно, ця помилка не може ставитись їй у вину. Невибачливий характер помилки означає, що за уважного ставлення до справи суб’єкт зміг би її не допустити.

4. Має кримінально-правове значення поділ фактичних помилок на ті, що характеризуються помилковим уявленням про наявність ознак, які фактично відсутні (позитивна фактична помилка), і ті, що відображають помилкове уявлення про відсутність ознак, які фактично мають місце (негативна фактична помилка).

5. За характером впливу на злочинність діяння виокремлюються дві групи помилок - ті, що усувають та ті, що не усувають злочинність діяння. Кожна з названих груп може піддаватись наступному поділу.

6. Поєднання кількох характеристик однієї фактичної помилки може впливати на її кримінально-правові наслідки по різному: в одних випадках воно може справляти так званий кумулятивний ефект - коли правовий наслідок помилки залежить саме від поєднання відповідних її характеристик; в інших випадках для визначення правового наслідку пріоритетною має визнаватись одна з характеристик фактичної помилки.

Висновки до розділу 1

Поняття помилки використовується в багатьох галузях науки. Фактичній помилці у кримінальному праві притаманні окремі «загальні» характеристики, що беруть «свій початок» з філології, логіки, філософії, права. Також фактична помилка має власне кримінально-правові характеристики.

«Родовим» поняттям помилки у кримінальному праві повинно бути словосполучення «неправильна оцінка». Такий підхід, по-перше, відображає етап пізнавальної діяльності, на якому вона може виникати, а по-друге, найбільш точно відображає зміст досліджуваного явища (як процесу і результату).

Фактична помилка має свої «часові межі», упродовж яких вона має кримінально-правове значення. Можливі три варіанти виникнення та існування неправильної оцінки - до, в момент початку чи упродовж наступного (не початкового) етапу вчинення діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці, однак неправильна оцінка за фактичної помилки в будь-якому разі не може виникнути після вчинення діяння.

Обсяг предмету фактичної помилки становлять не лише обставини, що кореспондують з елементами юридичного складу злочину (далі - ЮСЗ), але і обставини, що знаходяться за межами ЮСЗ. Зміст предмету складають обставини, що мають кримінально-правове значення.

Власне кримінально-правовою характеристикою фактичної помилки є те, що вона повинна отримати свій вираз не «просто» в діянні, а лише у такому, яким завдається шкода об’єкту кримінально-правової охорони.

Усі характеристики фактичної помилки як кримінально-правового явища можна систематизувати, виокремивши: 1) характеристики, що обумовлені філологічним, логічним, філософським чи загальноправовим аспектом помилки; 2) характеристики, що є наслідком поєднання кількох аспектів; 3) власне кримінально- правові характеристики, що виокремлюють фактичну помилку серед інших правових помилок. Також всі характеристики фактичної помилки можна поділити на «внутрішні» і «зовнішні».

Отже, фактична помилка - це неправильна оцінка особою під час вчинення діяння, яким завдається шкода об’єкту кримінально-правової охорони, фактичної обставини об’єктивного характеру, що має кримінально-правове значення.

Підсумовуючи питання співвідношення фактичної помилки з деякими іншими кримінально-правовими явищами, можна стверджувати наступне. Фактична і юридична помилки відрізняються за своїм предметом. Якщо предметом фактичної помилки є фактичні обставини об’єктивного характеру, що мають кримінально - правове значення, то предметом юридичної помилки традиційно визнають юридичні ознаки та правові наслідки вчинюваного діяння.

Склад злочину не охоплює фактичну помилку (її предмет) повністю. Фактичні помилки можуть як кореспондувати з елементами складу злочину, так і не кореспондувати з ними.

Фактична помилка і вина в цілому є відносно самостійними кримінально- правовими явищами і знаходяться у співвідношенні «часткового перетинання», тобто в одних випадках фактична помилка може виключати вину (наприклад, при казусі), а в інших - «співіснувати» з нею. Казус теж лише «частково перетинається» з фактичною помилкою.

Питання співвідношення фактичної помилки і відхилення дії є дискусійним, що обумовлюється існуванням різних підходів до сутності відхилення дії.

Найбільш важливими і такими, що мають практичне та (або) теоретичне значення є наступні критерії упорядкування фактичних помилок: 1) причини та умови виникнення помилки; 2) зміст неправильної оцінки; 3) характер впливу на злочинність діяння. Перший критерій передбачає виокремлення вибачливих (сумлінних) та невибачливих (несумлінних) їх видів. За змістом неправильної оцінки виокремлюються так звані позитивні та негативні фактичні помилки.

За характером впливу на злочинність діяння можна виділити дві групи помилок - ті, що усувають та ті, що не усувають злочинність діяння. В межах кожної з названих груп можна проводити подальший кількаступеневий поділ.

Поєднання кількох характеристик фактичної помилки може характеризуватись так званим кумулятивним ефектом або одна з характеристик може мати пріоритетне значення для визначення правового наслідку.

<< | >>
Источник: АЙДИНЯН Анжела Василівна. ФАКТИЧНА ПОМИЛКА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ: ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме Проблеми систематизації фактичних помилок:

  1. Обґрунтування необхідності формування системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва як основи їх ефективної та стабільної діяльності
  2. Програма навчального курсу «Юридична техніка». ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
  3. Підвищення ефективності роботи правових систем із застосуванням методів теорії штучного інтелекту
  4. ВСТУП
  5. Кодифікація як основний засіб усунення правових колізій у межах актів земельного законодавства
  6. ЗМІСТ
  7. ВСТУП
  8. Проблеми систематизації фактичних помилок
  9. Узагальнення правозастосовних помилок у тлумаченні оцінних понять та їх попередження
  10. ВИСНОВКИ
  11. ВИСНОВКИ
  12. 2.2 Загальна характеристика права на апеляційне оскарження та особливості його реалізації в адміністративному процесі України
  13. 2.3 Процесуальний порядок перегляду судових рішень судом апеляційної інстанції в адміністративному процесі України
  14. Місце і роль податкового контролю в системі функцій державного управління
  15. Поняття, види та класифікаційні ознаки рішень адміністративного суду
  16. Особливості формування адміністративних судових рішень щодо захисту прав і свобод громадян
  17. 4.2. Створення ДАІ МВС України, її організація та завдання
  18. Генезис становлення контрольної функції у сфері здійснення нотаріальної діяльності та її значення у сучасних умовах
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -