<<
>>

1.1 Поняття злочинного натовпу

Кримінологія злочинної поведінки мас передбачає детальний аналіз соціально-психологічних закономірностей формування стихійної злочинної поведінки, особливостей поводження суб’єктів у складі натовпу.

Соціально-психологічний підхід до проблеми спільної злочинної поведінки учасників натовпу дасть змогу розглянути її як складну взаємодію великої кількості людей, а також аналізувати діяльність кожного з учасників як структурний компонент натовпу.

Так, С. А. Тарарухін зазначає: «вивчення соціально-психологічних явищ у їх русі і розвитку дає можливість не лише зрозуміти, що являло собою дане явище у минулому, чим воно характеризується у теперішній час, але й передбачити, яким воно виявиться в майбутньому»[347, с. 158].

Стрімке зростання злочинності в Україні у зв’язку з масовими заворушеннями, які носять протестну, сепаратистську, терористичну спрямованість, сьогодні набуває низку характерних ознак, до яких насамперед слід віднести їх політизацію, технічну оснащеність, професіоналізм учасників.

Поняття «злочинний натовп» слід тлумачити як «натовп, учасники якого (або особи в складі якого) вчинили злочин». Відповідно, визначення злочинного натовпу залежить від специфічних його властивостей як такого з урахуванням асоціальної та протиправної спрямованості. По суті, потребують вирішення два питання: визначення поняття «натовп» та окреслення кола тих злочинних дій, які можуть учинятись особами в складі натовпу.

Тому передусім потрібно визначити конститутивні властивості поняття «натовп». Щодо специфічних особливостей, яких «набуває» особа, перебуваючи в натовпі, то існують аргументовані позиції зарубіжних учених. Так, Г. Блумер стверджував, що такій особі притаманні втрата самоконтролю й здатності до критичного судження; наплив поривів та емоцій, багато з яких у звичайній ситуації пригнічені; відчуття наростання своєї значущості й сили; схильність до навіювання з боку оточуючих.

При цьому науковець зазначає, що такий стан членів натовпу обумовлений їх виключно «щільним контактом» один з одним та взаємним збудженням [421, с. 301]. Е. Канетті виокремлює чотири головних властивості натовпу. По-перше, він завжди прагне рости, його зростанню за природою не визначено кордонів. По-друге, усередині натовпу панує рівність. По-третє, натовп любить щільність, а відчуття найбільшої щільності переживає в момент переростання його у злочинний. По-четверте, натовп у своєму русі вимагає єдиного напрямку, що посилює відчуття рівності [128].

У науковій літературі виокремлено різні особливості натовпу. Більшість правників схильні вважати, що однією з його властивостей є характер взаємодії учасників [115, с. 84]. При цьому натовп зазвичай являє собою скупчення великої кількості людей, у яких немає попередньої змови і заздалегідь розробленого плану злочинних дій. У зв’язку з вищенаведеним особливого значення для дослідження сутності злочинного натовпу набуває категорія взаємодії. У соціальній психології детально вивчено феномен групової взаємодії та умови її успішності й ефективності. Учені відзначають, що «при груповій діяльності найбільш суттєвою виявляється не та успішність, якої може досягти той чи інший член групи індивідуально, а та, яка досягається внаслідок групового стилю діяльності та взаємодії; а виникнення єдиної спільної діяльності як нової цілісної системи із сукупності індивідуальних − тільки одна сторона взаємодії індивідуальної та спільної діяльності»[341, с. 24, 119]. Крім того, ефективність взаємодії може бути забезпечена за наявності спільної мети. Взаємодія – це така діяльність, яка спрямована на реалізацію «тотожних чи єдиних цілей»[108, с. 66].

У наступному розділі більш детально розглядатимемо дії злочинного натовпу як прояв співучасті в злочині (так званої необхідної співучасті). Проте і в межах цього підрозділу через категорію взаємодії ми маємо підстави констатувати, що злочинний натовп – це прояв співучасті в злочині, тому йому притаманні закономірності розвитку спільної злочинної діяльності.

О. О. Кваша констатує, що взаємодія при співучасті – це зовнішній прояв внутрішнього взаємозв’язку та взаємовпливу[133, с. 111]. Взаємовплив має важливе значення під час поведінки значної кількості осіб у натовпі. У соціальній психології аргументовано положення про те, що важливим параметром групової діяльності є саме взаємодія (а не проста співприсутність) членів групи[10, с. 233]. В українській мові взаємодію тлумачать як співдію, співдіяння; взаємний зв'язок між предметами в дії…[269, с. 188], а у філософії визначено, що без здатності до взаємодії матерія не могла б існувати[395, с. 70].

Саме при об’єднанні у велику групу малих, що складаються з індивідів, які обурені чимось із певного приводу, різко зростає вірогідність прояву стихійної поведінки, часто потенційно злочинної. Через спільність виражених почуттів, які переживають люди, оцінок і думок або зміну ситуації внаслідок певної події, велика група перетворюється в натовп, що може стати неконтрольованим правоохоронними органами або, навпаки, контрольованим із боку організатора, котрий має на меті використати натовп у власних корисливих цілях. Свою роль відіграють і провокатори, які нерідко можуть спровокувати натовп на агресивні дії задля вигоди інших осіб. Так, у результаті аналізу окремих вироків та ухвал судів, які розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ми відзначили такі приклади. Так, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська встановив, що «особи, достовірно знаючи про заплановані заходи ініціативної групи громадян, з метою незаконного перешкоджання проведенню 26 січня 2014 року вуличного походу, організували вчинення під час масових заходів групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку»[178].

Різні способи впливу на натовп, що формують його з різних сторін, і дії, які вчиняє натовп, похідні від його змісту й форми. З’ясування природи натовпу - одне із завдань нашого дослідження, що надає змогу виробити ефективні методи впливу на нього та його лідерів із боку правоохоронних органів.

Особливістю натовпу є кількість його членів – ступінь масовості. Визначити чисельність осіб, із якої починається «маса», − не можливо. Ми погоджуємось із А. А. Абдульмановим, який вважає, що визначити натовп за масовістю так само складно, як, наприклад, те, скільки зерен утворюють купу [1, c.74]. Відповідно до теорії груп, на думку А. З. Ільясова, кількість учасників заворушень може бути у вигляді: маленьких груп (до 40 осіб), натовпу (групи) (від 50 до 300) і великого натовпу (понад 300 осіб) [115, c. 73].

Очевидно, що поняття «натовп» повинно виникати не стільки залежно від чисельності, скільки від його форми організації або ж дезорганізації та подальших спільних дій. Досить важливим питанням щодо перетворення скупчення людей у натовп є критерій часу: як довго може існувати натовп, зокрема злочинний. Л. Г. Почебут часовий критерій виокремлює як системотвірний у визначенні поняття натовпу, який визначає як «відносно нетривале в часі скупчення великої кількості людей, що перебувають у безпосередньому контакті між собою, стан яких характеризується високим рівнем емоційного збудження, а поведінка зумовлена подібними спонуканнями, установками та взаємною стимуляцією»[307, с. 71]. Створюється як тільки особи, котрі перебувають у безпосередньому контакті між собою, об’єднуються навколо певних спільних інтересів та мають спільні методи їх задоволення при високому рівні емоційного збудження, а поведінка натовпу повинна бути зумовлена спонуканнями, установками лідерів. Однак, як тільки одна з цих характеристик натовпу втрачає свою силу, він перестає існувати й перетворюється в групу. Варто звернути увагу на виокремлення правознавцями категорії безпосереднього контакту під час вивчення особливостей натовпу. У праці А. І. Донцова вказано, що у 10−20 роки ХХ ст. М. В. Ланге в Росії, В. Мйоде в Німеччині, Ф. Олпорт у США на основі емпіричного матеріалу прийшли до єдиного висновку: ситуація безпосереднього контакту суттєво впливає на протікання психічних процесів, результативність діяльності людини й супроводжується виникненням «надіндивідуальних», чи власне групових, психологічних феноменів, властивих деякій сукупності осіб як цілому[86, с.

13].

Г. Тард розглядав натовп як соціальну спільність, яка найбільше залежить від свого організатора, та розпадається, коли перестає чути голос свого лідера [348, c. 393]. У зв’язку з цією науковою позицією одного з найбільш відомих дослідників проблем девіантної поведінки натовпу ми висуваємо тезу про вирішальну роль організатора (лідера) в спрямованості дій натовпу. І відповідно прогнозуємо його підвищену відповідальність за такі дії (більш детально про це йтиметься в наступних підрозділах).

Суттєвою особливістю натовпу вважаємо також психічну врівноваженість/неврівноваженість його членів. Ураховуючи різкі зміни настроїв натовпу та різнотривалість його існування, психіка учасників не завжди швидко сприймає зміну обстановки. Інколи натовп навіть не вважає її криміногенною, що відображається на адекватності/неадекватності поведінки членів натовпу чи останнього в цілому.

Спираючись на наукову парадигму вивчення натовпу, Г. Лебон одним із перших спробував пояснити реакцію людського організму на зміни в натовпі. Усі інші вчені, які вивчали натовп, працювали у межах цієї парадигми. Учений спирався на основні засади поведінки особи в натовпі: психіка особи в натовпі та поза її межами значно відрізняється; натовп має низку специфічних особливостей, які не притаманні окремій особі та впливають на її поведінку в структурі натовпу; єдине джерело впливу на натовп - лідер. На підставі цього науковець визначив виниклі в натовпі специфічні особливості особи та довів стихійність її дій. Отже, із сказаного вище випливає, що найбільшу роль у масових формах поведінки відіграють неусвідомлені процеси. Поява такого явища має низку причин, зокрема, вплив інстинктів на адекватну поведінку особи; заразливість − «у натовпі всяке почуття, усяка дія заразлива»; сприйнятливість до навіювання [235, c. 136].

Емоційна атмосфера, як особливість натовпу, набуває гостроти при появі такого емоційного явища як страх. Результати психологічних досліджень дають підставу виокремити низку специфічних властивостей, якими керується особа, яка перебуває в натовпі, при скоєнні злочинних дій.

Так, австрійський філософ і соціолог Е. Канетті в книзі «Маса і влада» вважає однією з специфічних властивостей, яку має особа, перебуваючи в натовпі, − здатність звільнитися від страху скоїти аморальний вчинок, страху перед кримінальною відповідальністю за скоєний злочин [422, c.154]. Це, безумовно, призводить до збільшення криміногенності натовпу та створює додаткову небезпеку при проведенні різноманітних, навіть мирних мітингів. Справді, співучасники часто вважають, що зможуть уникнути відповідальності або ж вона може бути «поділена» між ними.

Особливістю спілкування в натовпі є пристосованість його учасників до сприйняття колективних норм, правил, догм, які визначають лідери. Таку особливість натовпу щодо поведінки його учасників визначають як конформізм. С. Московічі, досліджуючи проблему особливостей натовпу, зокрема злочинного, опирався на те, що натовп як вид людської спільності прагне до нижчого рівня психології його членів. Тому науковець обґрунтовував, що під впливом навіювання індивіду в натовпі притаманно відходити від логічного й надавати перевагу алогічному мисленню; в особи відбувається розкол раціонального та ірраціонального, внутрішнього й зовнішнього життя, утрачається зв’язок із реальністю та віра в себе [251, c. 154]. Це, на нашу думку, може призвести до того, що особи, які були соціально успішними й законослухняними, можуть піддатися впливу натовпу та скоїти злочини, інколи навіть слабо усвідомлюючи це. Також такі дії можуть бути наслідком утрати особою власних інтересів і здатності приймати правильні рішення, що призводить до підкорення натовпу лідеру. Натовп, як і будь-яку групову діяльність, характеризує така риса: особистість певною мірою втрачає притаманні їй індивідуальні риси та її поведінка починає визначатися здебільшого психічним комплексом, який характеризує цю групу загалом [79, с. 150].

Соціальні психологи частіше використовують уявлення про соціальне підкріплення (у тих чи інших формах) при спробах пояснити крайні форми поведінки натовпу. Більше того, Г. Лебон та інші відзначали, що іноді індивіди настільки «занурені» в групу чи натовп, що втрачають відчуття окремої ідентичності [234, с. 24, 27]. Вивчаючи особливості натовпу, Г. Лебон усвідомлював його як єдину істоту, яка має абсолютно нові риси, що відрізняються від тих, котрі характеризують окремих індивідів, які входять до його складу. Одного факту перетворення в натовп достатньо для того, щоб у людей утворився «рід колективної душі, яка змушує їх відчувати, думати і діяти зовсім інакше, ніж відчував би, думав і діяв кожен з них окремо» [235, c. 133]. Схоже висловлюється А. М. Яковлев: «група думає, відчуває, діє зовсім інакше, ніж це зробили б її члени, якби вони не були поєднані» [415, с. 70]. Отже, для натовпу характерно те, що в її складі особи втрачають індивідуальні особливості, відчуття відособленої ідентичності набувають спільних загальних рис.

Ключова особливість натовпу в нашому дослідженні - це міра його криміногенної спрямованості. С. Сігеле, розглядаючи натовп як злочинний, визначив такі причини злочинів, скоєних особами в його складі, як «податливість членів натовпу навіюванню; вплив чисельності, в результаті чого збільшується інтенсивність негативних емоцій; анонімність злочину; моральне сп’яніння, що є результатом перемоги інстинктів над віковою працею виховання сили волі; пробудження інстинкту вбивства; особливий склад натовпу» [339, c. 49]. (курсив наш. – Т. Г.).

На відміну від вищезгаданих науковців, які розглядають натовп як злочинну структуру, французький кримінолог Г. Тард пояснює його з позиції мирного, тобто такого, який усього лише захищає свої права чи інтереси. Ключовим поняттям у розумінні вченого є «публіка», яку він трактує як розсіяний натовп. На його думку, публіка - це духовна спільність індивідуумів, фізично розділених, але поєднаних розумовим зв’язком [348, с. 259]. Г. Тард не згоден із Г. Лебоном, котрий заявив, що XX ст.. − це «ера натовпу». Він проголосив XX ст.. − «ерою публіки», при цьому кваліфікувавши всі виступи населення в той період як мирні, зіткнення між правоохоронцями та мітингувальниками ‑ як провокаційні дії з боку влади.

Особливості психології натовпу як соціально-кримінального формування змінюються залежно від того, на якому етапі перебуває натовп. Дослідження кожного з них дає змогу виробити систему протидії злочинним діям, що вчиняються особами в складі натовпу.

Психолог Л. Г. Почебут провела етапізацію формування натовпу. Вивчення та аналіз психологічних особливостей осіб ускладі натовпу дасть нам змогу виробити ефективну систему методів протидії злочинним діям, що вчиняються цими особами. Незважаючи на те, що однією з істотних особливостей натовпу є випадковий склад його учасників, нерідко формування натовпу починається з організації людей лідером, який уже під впливом раціоналістичних міркувань ставить перед собою цілком конкретну мету використання натовпу. Його природа створена наоснові «принципу лавиноподібності та стихійності» [307, c. 134]. Натовп збільшується людьми, які, здавалося б, нічого спільного один з одним до цього не мали. Спонтанно натовп утворюється в результаті якої-небудь події, яка привертає увагу людей і викликає в них інтерес. Коли особу зацікавлює та чи інша подія й вона приєднується до інших людей, яких уже об’єднала ця подія, то така особа готова втратити певну частину своєї самоідентифікації та отримати інформацію від об’єкта інтересу. Важливим на цій стадії формування натовпу є недопущення правоохоронними органами скоєння злочинів особами, які втягнуті в натовп і які нещодавно не мали нічого спільного зі скупченням людей, однак на цьому етапі існує велика ймовірність їх «поглинання» натовпом.

Украй важливе оперативне реагування працівників правоохоронних органів на загострення, зміну настроїв натовпу й виникнення готовності в учасників натовпу реагувати на інформацію, що поступає від присутніх, зокрема від лідера. Важливими є швидкі дії компетентних органів щодо пониження агресивності натовпу за допомогою компромісу, сили тощо, оскільки збудження людей зростає та вони стають схильними до спільних негайних дій (більш детально про це йтиметься далі).

Типізацію натовпу провів Е. Канетті, який називає два типи натовпу ‑ відкритий і закритий. Відкритий натовп прагне до розростання, а закритий натовп відмовляється від зростання, створює свій простір, має кордон. Учений уважав, що для подолання кордону необхідний акт прийому в члени спільноти, наприклад, вхідний квиток у театр або на стадіон. Коли простір заповнений, допуск людей припиняється[128, c. 155].

З отриманих результатів вивчення поняття натовпу, його специфічних особливостей та етапів формування виникає питання видів натовпу й механізмів впливу на нього залежно від його змісту. На нашу думку, детальне вивчення таких властивостей дає змогу визначити основні форми злочинного натовпу та, відповідно, розробити ефективні методи протидії спільним злочинним діям осіб.

Кримінолог І. І. Карпець констатує: «Ми не знаємо механізму формування психології людей, більшість з яких і не думали про вчинення злочинів, однак, опинившись у певній ситуації, пішли на це» [130, с. 31]. Існують різні підходи до інтерпретації поняття натовпу. Так, С. Московичі розглядає поняття «натовп» у комунікативному аспекті як людську сукупність, що володіє психічною спільністю [251, с. 184]. Німецькийучений К. Ясперсстверджує, що натовп − особливий біологічний організм, який діє за своїми законами й не завжди враховує інтереси окремих осіб, а часто навіть необхідність збереження їхнього життя [424, с. 174]. На думку І. Ільясова, натовп як невід’ємний елемент масових заворушень – це сукупність людей, об’єднаних яким-небудь інтересом [115, с. 165].У Г. Тарда й С. Сігеле натовп виступає як відносно короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження та об’єднані безпосередньою просторовою близькістю й загальним об’єктом уваги, при цьому не маючи спільної для всіх усвідомлюваної мети [348, с. 95; 339, с. 86]. Соціальні психологи вважають, що натовп – це одне з найбільш небезпечних явищ міського життя, особливий біологічний організм, який діє за своїми специфічними законами, відмінними від законів поведінки індивіда та групи [296, с. 86].

Отже, ми спостерігаємо різноплановість і варіативністьінтерпретації поняття натовпу залежно від того, що покладено в основу таких трактувань (таб. 1.1).

Таблиця 1.1

Підходи до інтерпретації поняття «натовп»

Теоретичні основи інтерпретації Науковці
Комунікативна С. Московичі
Діяльнісно-групова Г. Блумер
Біолого-фізіологічна Г.Олпорт
Цільова І. Ільясов
Афективна Г. Тард, С. Сігеле

Як бачимо, поняття «натовп» науковці тлумачатьіз різних позицій, що призводить до виокремлення особливостей натовпу залежно від основи його інтерпретації.В українській мові натовп пояснюється як «велике неорганізоване скупчення людей; стовпище, юрма, юрмище»[268, с. 315].

Засобами психологічного впливу на сукупну активність індивідів соціальні психологи традиційно називають зараження, навіювання, переконування й наслідування[409, с. 49]. Умежах психоаналітичного напряму дослідження натовпу Е. Мартін розробив власну концепцію, де стверджує, що натовп сприймається як «ірраціональний, примітивний, але водночас«сильний»,і доводить насильницький характер натовпу, як вираження пригнічуваних асоціальних потягів людини. Ідеологічні й політичні гасла при цьому служать лише засобом маскування цих потягів [426, c. 1]. У наведеній позиції слід звернути увагу і підтримати виокремлення насильницького характеру дій натовпу.

На сьогодні в Україні існує велика кількість робіт стосовно поняття насильства, проте серед фахівців у галузі кримінального права й кримінології не існує уніфікованого підходу до розуміння сутності насильства та його видів, а також протидії різним його видам. Кримінальний закон установлює відповідальність за всі форми насильства. У чинному КК України наявна низка статей, які передбачають відповідальність за різні види насильства як основний склад злочину чи кваліфікований.

О. І. Дітріх до однієї з груп насильницьких злочинів уключає склади насильницьких злочинів, у яких насильницька дія, позначена різними термінами, є альтернативною ознакою. До них науковець відносить склади бандитизму, який проявляється в нападах (ст. 257 КК); терористичний акт (ст. 258 КК); дії, що дезорганізовують роботу виправних установ, коли ці дії виражаються в нападах на адміністрацію (ст. 392 КК); масові заворушення, що супроводжуються насильством над особою (ст. 294 КК) [84, с. 88]…

Поняття насильства має тривалу історію, є надскладним, дискусійним попри значну кількість наукових підходів і пропонованих ученими визначень. Великий енциклопедичний юридичний словник так визначає насильство: умисний фізичний чи психічний вплив однієї особи на іншу, проти її волі, що спричиняє цій особі фізичну, моральну, майнову шкоду або містить у собі загрозу заподіяння зазначеної шкоди зі злочинною метою [45, с. 518‑519]. Показовий той факт, що в цій статті згадано про Європейську конвенцію про насильство та неналежну поведінку з боку глядачів під час спортивних заходів і, зокрема, футбольних матчів, ратифіковану Україною 2001 року. Така поведінка в окремих випадках може трансформуватись у злочинний натовп.

Доречно зауважити, що під час аналізу насильства кримінологи досліджують проблему співвідношення в ньому біологічного й соціального, що неминуче приводить до дослідження категорії «агресія». О. М. Ігнатов зауважує: «біосоціальна природа насильницької злочинності (як і будь-якого її виду) проявляється не тільки в специфіці механізму реалізації злочинної поведінки, а й насамперед у специфіці її детермінації»; з огляду на дуалістичну природу людини як живої істоти, усі найрізноманітніші способи насильницького впливу на неї можна поділити на два види: фізичний (енергетичний) та психічний (інформаційний)[120, с. 62, 73]. Так, Е. Фромм деструктивність і жорстокість називає «злоякісною» агресією, притаманною лише людині та відсутньою у тварин. Ця «злоякісна» агресія, на відміну від оборонної, «доброякісної», що спрямована на збереження індивіда та роду, не слугує біологічному пристосуванню, а отже, безцільна[401, c. 23].К. І. Ілічкієва обґрунтовує, що основною причиною існування насильства є агресія людини, скорегована комплексом сваволі й ілюзій. Агресія, в зі свого боку, породжена симбіозом певних біологічних і соціальних особистісних характеристик. Перші є вродженими, другі – набуті в процесі соціалізації особи[121, с. 6].

Відомий вітчизняний учений С. С. Яценко також характеризує дії натовпу, як такі, що можуть виникнути стихійно або бути ретельно організованими, зазвичайвідзначаються агресивністю, готовністю чинити руйнівні за наслідками дії, сильним взаємовпливом, великою емоційною напругою[258, с. 592]. Детальний розгляд такої кримінологічної категорії, як насильство (кримінально-правовому розумінню насильства в складі злочину, як «масові заворушення», увага приділятиметьсяв другому розділі дисертації), та пов’язаного з ним поняття агресії виходить за межі предмета нашого дослідження.

Злочинна діяльність може бути індивідуальною, а також спільною (груповою). Ми поділяємо думку вчених про те, що натовп – це різновид групової взаємодії, якій притаманні загальні закономірності розвитку будь-якої спільної діяльності[133, с. 283], а поведінка особи поза груповою діяльністю і в груповій діяльності мають суттєві особливості[60, с. 78]. Так само своєюспецифікою наділений такий різновид групової діяльності як натовп. Водночасслід уточнити це поняття. Натовп, на нашу думку, ‑це прояв групової поведінки. «Прояв», за тлумачним словником, – це дія, процес, що робить явним, помітним чий-небудь стан, чиїсь почуття, наміри; форма, у яку втілюється, у якій спостерігається що-небудь[267, с. 65]. Цей термін вдалий для визначення феномену натовпу, коли зібрані випадково в одному місце люди, не маючи попереднього наміру на вчинення злочинних дій і спільної мети, на основі специфічних психічних процесів, об’єднуються в спільному прояві насильства. Без наявності тотожних, подібних підсвідомих і свідомих почуттів, намірів, процесів об’єднати спільні діїв зовнішній дійсності не можливо.

Отже, аналіз позицій учених щодо розуміння натовпу дає підставу виокремити його певні особливості: різновид групової поведінки; велика кількість учасників; безпосередній контакт між особами; взаємодія.

Коли особи в складі натовпу вчиняють злочинні дії, то за характером вони є насильницькими (детальна характеристика цих дій – у наступному розділі). Відповідно можна узагальнити сутнісні характеристики злочинного натовпу, а саме:

- прояв групової поведінки;

- велика кількість учасників;

- безпосередній контакт між особами;

- взаємодія;

- насильницький характер учинюваних злочинних дій.

Спираючись на вищевикладене, у межах кримінологічного дослідження з урахуванням соціально-психологічних засад пропонуємо таке трактування поняття злочинного натовпу: це прояв групової поведінки великої кількості осіб, які у взаємодії та безпосередньому контакті між собою вчиняють насильницькі злочинні дії.

Слід відзначити, що в наведених висловлюваннях учених і в такому авторитетному виданні як «Юридична енциклопедія», застосовано поняття «склад натовпу»: «виникнення й розвиток натовпу пов’язані з дією основних соціально-психологічних механізмів впливу на людей у складі натовпу» [414, с. 71]. Склад натовпу більш детально буде розглянуто в наступних підрозділах, однак з урахуванням уже отриманих висновків уважаємо за необхідне обґрунтувати необхідність та обґрунтованість використання саме такого поняття, як «склад натовпу». Поняття натовпу розглядалося вище. «Склад» в українській мові має кілька значень: сукупність окремих частин, які утворюють що-небудь ціле; сукупність людей, що утворюють який-небудь колектив, якусь організацію[268, с. 305]. Потрібно відзначити, що відомий італійський учений, дослідник колективної психології Сципіон Сігеле виокремлює два види колективних злочинів, серед яких − ті, що вчиняються натовпом[339, с 30]. Отже, натовп як прояв групової (колективної) поведінки має свій склад. Він не є однорідним, адже вище ми наголошували на визначальній ролі організатора (лідера), який формує злочинні установки натовпу. Склад злочинного натовпу потребує детального аналізу на предмет з’ясування ролей і місця різних осіб у його структурі.

<< | >>
Источник: ГУСАК ТАРАС ПЕТРОВИЧ. ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИННИМ ДІЯМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ОСОБАМИ У СКЛАДІ НАТОВПУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2015. 2015

Еще по теме 1.1 Поняття злочинного натовпу:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -