<<
>>

Основні підходи до розуміння фактичної помилки як окремого явища в науці кримінального права

Традиційно в теорії кримінального права в межах інституту вини розглядають положення про фактичну та юридичну помилки. Наше дослідження буде зосереджене на фактичній помилці. В межах цього підрозділу будуть вивчатись характеристики фактичної помилки, що надаються в доктрині кримінального права.

Цікаво, однак в зарубіжних кримінально-правових джерелах часто теоретичній характеристиці фактичної помилки увага вазагалі не приділяється (тут робиться акцент на конкретних проявах помилки) [279, с. 265-267; 299, с. 258-259; 300, с. 683758; 312; 313, с. 27-32]. Натомість у вітчизняній доктрині це питання має важливе значення.

Оскільки поняття помилки не є суто кримінально-правовим, а, навпаки, воно використовується в різних науках, розкрити юридичну природу фактичної помилки у кримінальному праві неможливо відірвано від аналізу інших його (поняття) значень. Для з’ясування сутності фактичної помилки пропонуємо розглянути філологічний, логічний, філософський, загальноправовий і, насамкінець, кримінально-правовий аспекти поняття помилки, і на їх підставі виокремимо загальнотеоретичні і власне кримінально-правові характеристики досліджуваного явища.

Щодо філологічного аспекту слова «помилка», то у Великому тлумачному словнику сучасної української мови помилка розуміється як неправильність у вчинках, діях і т. ін.; неправильна думка, хибне уявлення про когось, щось; некоректність результату якихось дій; дія, яка призводить до некоректного результату [32, с. 854-855]. В Універсальному словнику української мови помилка визначається, як неправильність у вчинках, міркуваннях [178, с. 596].

У Тлумачному словнику російської мови під помилкою розуміють неправильність в діях, думках [242, с. 419][1]. В.І. Даль пояснював, що помилка - це хиба, неправильність, невірність, промах, огріх, обмовка, або непорозуміння, погане, помилкове розпорядження чи вчинок; неумисний проступок, чи невільне, ненавмисне перекручування чого-небудь [257, с.

451]. В іншому тлумачному словнику російської мови помилка розглядається як: 1) неправильність в якій- небудь роботі, розрахунках, написанні; 2) неправильна дія, помилковий вчинок [22, с. 722].

З аналізу розглянутих словникових статей випливає висновок, що з філологічної точки зору помилка:

1) пов’язується з певною неправильністю (некоректністю). Так, при розкритті змісту помилки використовуються, зокрема, такі словосполучення - неправильність в діях, вчинках, неправильність в думках, міркуваннях тощо;

2) як правило, визначається за допомогою слів, що означають певний рівень осмислення цієї неправильності (про це свідчить вживання таких понять - «думка», «міркування», «непорозуміння» і т.д.);

3) може полягати у відповідній думці (судженні) чи дії;

4) має ненавмисний характер допущення.

Відразу спробуємо «поширити» ці ознаки на помилку у кримінальному праві. Зауважимо, що у подальшому використовуватиметься саме це словосполучення - «помилка у кримінальному праві». В принципі воно є некоректним і не відображає специфіку традиційно позначуваного ним явища, адже така помилка виникає і має місце не у кримінальному праві як галузі права чи науки, а в конкретних життєвих ситуаціях. Усвідомлюючи умовність такої термінології, орієнтуватимемось на неї, оскільки вона є усталеною в доктрині кримінального права.

Перша «філологічна» характеристика, безумовно, поширюється і на фактичну помилку у кримінальному праві, оскільки вона теж відображає певну неправильність. Друга характеристика більш повно розкривається у філософському аспекті. «Проблемною» видається третя характеристика. Так, у філології помилка поширюється як на думки (міркування), так і на дії. Як видається, за своїм змістом фактична помилка у кримінальному праві охоплює лише те, що відбувається у свідомості особи і не може охопити собою діяння, що вчиняється під впливом такої помилки. Отже, помилка поширюється лише на сферу свідомості людини і «не виходить» за її межі. Разом з цим, питання про фактичну помилку не постає без взаємодії неправильного розуміння певних фактичних обставин з конкретним діянням, яке потребує кримінально-правової оцінки (детальніше - далі).

Таким чином, «трансформуючись» у кримінально-правову характеристику фактичної помилки у кримінальному праві, зміст загальнотеоретичної характеристики помилки звужується, обмежуючись лише неправильністю в думках.

Ще один важливий аспект, що закладений у філологічному аспекті помилки, - це ненавмисний характер її допущення. Розглядаючи цю ознаку в контексті фактичної помилки, треба відокремлювати ненавмисність від усвідомленого характеру сприйняття певної неправильності за фактичної помилки. Ненавмисний характер допущення помилки означає, що спотворення інформації, яка лягла в основу помилки, здійснюється суб’єктом неспеціально. Він переконаний, що відображає дійсність адекватно, хоча насправді це не так.

З точки зору логіки помилка міститься в судженнях та умовиводах. Помилковим судженням називається таке, яке не відповідає дійсному об’єкту пізнання, хоча воно і вважається таким, що відповідає дійсності [28, с. 531]. Логіка вказує, що для того, щоб одержати істинні знання за допомогою міркувань, треба, по-перше, мати істинні засновки, а по-друге, правильно їх поєднувати, міркувати за законами логіки. При використанні хибних засновків припускаються фактичних помилок, а при порушенні законів логіки, правил побудови міркувань роблять логічні помилки [258, с. 13-14]. Таким чином, за «джерелами» їх виникнення логіка виокремлює два види помилок - фактичні і логічні. Якщо логічна помилка обумовлюється порушенням правил логіки, то фактична помилка - незнанням предмету, фактичних обставин справи [100, с. 262].

Як видається, помилка у кримінальному праві також має два «джерела». Вона теж може бути наслідком не лише відсутності достовірних даних про предмет, якого помилка стосується, але і порушень певних логічних зв’язків між даними, що характеризують предмет, і висновками особи щодо нього. Останнє має місце, зокрема, тоді, коли особа сприймає істинну інформацію, але допускає помилку під час її тлумачення.

У філософії поняття помилки, як правило, не розглядається, оскільки воно не є її категорією.

У зв’язку з цим пропонуємо звернутись до поняття «істина», яке (в одному з його значень) є протилежним за змістом до поняття помилки [216, с. 396]. Щодо змісту категорії істини у філософії, то часто у наукових джерелах зазначається, що гносеологічне поняття істини фіксує відповідність між змістом суджень і реальністю [277, с. 253; 27, с. 473]. За іншим підходом змістом істини є оціночна характеристика знання в контексті його співвідношення з предметною сферою, з одного боку, і зі сферою процесуального мислення - з другого. Тут розглядаються дві концепції істини, яка згідно з першою з них розглядається як відповідність знання об’єктивній дійсності, а з другою - як відповідність знання іманентним властивостям ідеальної сфери [208, с. 287-288]. В іншому філософському словнику зазначено, що в істині реальність завжди пов’язана з раціональністю, розумом [245, с. 145].

Отже, усі розглянуті підходи відтворюють класичну концепцію (концепцію відповідності) істини. Щодо змісту істини, то варто звернути увагу на наступне:

1) істина відображає відповідність між думкою (судженням, знанням, розумом, раціональністю тощо) та дійсністю;

2) істина є результатом конкретних операцій мислення. Крім того, в одному з роз’яснень змісту істини вказується на оціночну характеристику знання щодо певних обставин (виділено мною - А.А.).

Оскільки, як було з’ясовано вище, поняття помилки може розглядатись як таке, що протилежне за значенням до поняття істини, робимо висновок, що зроблені узагальнення щодо філософського розуміння істини можна «перенести» на помилку. Отже, помилка відображає невідповідність думок (суджень, знань) об’єктивній дійсності. До того ж, помилка так само має розглядатись як результат певних операцій мислення. Саме з такими характеристиками, як видається, пов’язані гносеологічні корені фактичної помилки у кримінальному праві, під якими розуміють особливості процесу пізнання, що породжують і зумовлюють наявність помилок на тому чи іншому рівні пізнання дійсності [199, с.

6].

Взагалі у філософській літературі у структурі пізнавального процесу виділяють чуттєвий і раціональний рівні пізнання. Щодо чуттєвого рівня, то його формами є: відчуття, сприйняття, уявлення, а раціонального - поняття, судження і умовивід. Раціональний рівень надає можливість об’єктивації індивідуальних знань, їх узагальнення тощо [250, с. 431].

У теорії кримінального права відсутня єдність серед науковців щодо етапу пізнання, на якому виникає помилка у кримінальному праві. З даного приводу Вапсва Ю.А. зазначає, що саме при осмисленні суб’єкт інтерпретує інформацію, отриману із зовнішнього світу, оцінює її значимість, від чого залежить вибір особи і вчинювані нею кроки. Натомість викривлення можливе як на початковому етапі пізнання (відчуття), так і на наступних етапах (осмислення) [31, с. 66]. Прохоров О.Ю. також переконаний, що помилки можуть обумовлюватися дефектами як чуттєвого, так і раціонального рівнів пізнання, причому такі дефекти, на думку автора, можуть мати «змішану природу» [228, с. 23, 28]. На переконання Якушина В.А., помилка може виникнути на різних стадіях пізнавальної діяльності людини, зокрема під час відчуття, сприйняття, уявлення та інтерпретації (оцінки). Як зазначає науковець, викривлення відображуваного у свідомості людини відбувається на якихось окремих рівнях пізнання, але в поєднанні чуттєвого і раціонального [291, с. 36-39].

В цілому зауваження Якушина В.А. та Вапсви Ю.А. видаються обґрунтованими. Викривлення дійсності насправді може мати своїм джерелом чуттєвий рівень пізнання, однак, якщо йдеться про помилку в кримінальному праві, певний рівень осмислення особою відповідних обставин, на нашу думку, все одно має місце. Це не обов’язково глибокий процес, однак принаймні мінімальний рівень узагальнення і оцінки отриманої інформації. Отже, помилка завжди є результатом раціонального рівня пізнання дійсності. Видається, частково про це вказував і Якушин В.А., зазначаючи: «... напевно, викривлення відображуваного у свідомості людини проявляється на окремих рівнях пізнання, однак в поєднанні чуттєвого і раціонального» [289, с.

36]. В Енциклопедичному словнику зазначається, що людина помиляється, коли вона неправильно тлумачить факти внутрішнього і зовнішнього світу. Самі по собі відчуття чи сприйняття не обманюють людину, помилка криється в неправильному тлумаченні відчуттів [26, с. 88]. Вважаємо, що така точка зору має значення і для кримінального права.

Таким чином, проблема рівня пізнання, на якому виникає помилка - чуттєвого або раціонального - «тягнеться» у кримінально-правову сферу з філософії. Обмежуючи своє дослідження лише фактичною помилкою, зазначимо, що, на нашу думку, такій помилці може передувати лише раціональний рівень пізнання або чуттєвий у поєднанні з раціональним.

Гносеологічні корені помилки є визначальними для «родової» характеристики помилки у кримінальному праві. З цього приводу існують різні підходи криміналістів. Деякі з них: 1) неправильне уявлення (Матишевський П.С. [133, с. 186], Вапсва Ю.А. [31, с. 62-63], Кириченко В.Ф. [113, с. 16], Безрукова Т.І. [15, с. 10],, Дудоров О.О. [88, с. 211], Кучера А.В. [182]), 2) неправильна оцінка (Тяжкова І.М. [180, с. 350]), 3) омана (Якушин В.А. [199, с. 11], Комаров О.Д. [120, с. 8]), 4) знання, отримане під впливом омани (Фаткулліна М.Б. [273, с. 24]), 4) психічне ставлення (Алієв З.Г. [3, с. 31]).

Одразу можна зробити висновок, що такі поняття, як «уявлення», «оцінка», «омана», «знання», «психічне ставлення» не є однопорядковими, тобто вони розглядають помилку з різних аспектів (на що вказувала І. Янитттина. [293, с. 53-58]). Одні з них пов’язують помилку з певним результатом, що містять елемент некоректності (наприклад, «омана», «знання»), інші - використовують поняття, що характеризують не лише такий результат, але і процес (наприклад, «неправильне уявлення», «неправильна оцінка»).

Проаналізуємо наведені позиції щодо родового поняття помилки детальніше. Визначення помилки у кримінальному праві через неправильне уявлення було піддано критиці з боку Якушина В.А. Вчений зазначає, що тлумачити помилку як неправильне уявлення щодо обставин вчиненого не можна, оскільки дане визначення не враховує помилок раціонального рівня [291, с. 34]. Хоча Б. Мелих також вважає, що помилка може виникати на обох рівнях пізнання, він не погоджується з наведеними аргументами Якушина В.А. На його думку, поняття «уявлення» необхідно розуміти ширше, не обмежуючись філософським змістом поняття уявлення як елементу структури пізнання [193, с. 395-396]. Разом з тим, на нашу думку, в позиції Б. Мелиха прослідковується завуальована суперечність. Так, він пропонує використовувати родове поняття «неправильне уявлення» при розкритті змісту помилки у кримінальному праві, але при аналізі співвідношення «омани» - «заблудження» і «помилки» - «хиби» (саме такими термінами оперує автор [193, с. 391]) застосовує такі поняття, як «знання», «думки», які, очевидно, відображають лише раціональний рівень пізнання. На наш погляд, в даному разі використання словосполучення «неправильне уявлення» не може вважатись прийнятним. Підтримуваний нами підхід передбачає, що помилка може бути результатом раціонального рівня. Натомість «традиційний» зміст поняття «уявлення» охоплює лише чуттєвий рівень пізнання.

Щодо визначення помилки за допомогою поняття «знання», то, на нашу думку, цей підхід також повинен бути підданий критиці. Фаткулліна М.Б. у своїй праці не наводить аргументів на користь своєї позиції. Хоча знання може виникати лише в результаті раціонального рівня пізнання, як видається, воно є вужчим за зміст помилки. У філології поняттям «знання» охоплюють 1) обізнаність в чому-небудь, наявність відомостей про кого-, що-небудь; 2) сукупність відомостей з якої-небудь галузі, набутих в процесі навчання, дослідження і т. ін.; 3) пізнання дійсності в окремих її проявах і в цілому [32, с. 469]. У філософії знання розглядають як селективну, впорядковану, певним чином (методом) отриману, відповідно до яких- небудь критеріїв (норм) оформлену інформацію, що має соціальне значення і визначається в якості саме знання певними соціальними суб’єктами і суспільством в цілому [208, с. 247]. Відмінними характеристиками знання також називають наступні ознаки: 1) це такий результат пізнавальної діяльності, який має неминучу істинність, 2) може бути логічно чи фактично обґрунтованим і 3) допускає емпіричну чи практичну перевірку [275].

З наведеного випливає, що знання має характеристики, які відрізняють його від будь-якої іншої інформації, навіть усвідомленої і осмисленої. Виникає питання, чи завжди фактична помилка становить неправильне знання? Наведене вище дозволяює стверджувати, що відповідь має бути негативна.

Суперечливим також є тлумачення помилки як психічного ставлення, що має ваду в інтелектуальному та (або) вольовому моменті. Так визначає помилку Алієв З.Г. у своїй кандидатській дисертації. Науковець зазначає, що дослідження процесу відображення психікою об’єктивної реальності здійснюється в межах вивчення суб’єктивної сторони злочину як психічної діяльності, тому вважає справедливим і доцільним використання про розкритті змісту помилки поняття «психічне ставлення особи» [3, с. 31]. Більше аргументів на користь своєї позиції автор не наводить.

Мелих Б. заперечує проти використання для помилки такого родового поняття, як психічне ставлення. Заслуговує на увагу наступна думка автора: «Можна вести мову про те, що помилка є невід’ємною частиною психічного відношення особи до дійсності в момент вчинення діяння. Але твердження про те, що помилка є якимось окремим видом такого відношення є досить спірним. Тому зазначена позиція потребує, щонайменше, серйозного обґрунтування» [193, с. 396]. Крім того, оскільки наявність помилки не завжди виключає вину, виникає запитання, яким чином співвідносяться між собою помилка як психічне ставлення, що має ваду в інтелектуальному та (або) вольовому моменті, і вина як психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків (ст. 23 КК, детальніше - далі). Отже, пропонований підхід є дещо проблемним.

Ще один «варіант» родового поняття помилки пропонує, зокрема, В.А. Якушин. Він вказував на те, що оскільки кримінальне право цікавить не будь-яка помилка, а помилка в свідомості особи під час вчинення злочину, то в цих випадках її можна вважати різновидом, особливою формою омани [199, с. 11]. Таку ж точку зору висловлюють Комаров О.Д. [120, с. 8], Семернева Н.К. [266, с. 301] і Мурсалімов К.Р. [196, с. 13].

Для глибшого дослідження зазначеного підходу варто звернутись до тлумачення змісту поняття «омана». Однак, передусім, зробимо застереження, що у подальшому рос. «заблуждение» ототожнюватиметься з укр. «омана».

В одному із тлумачних словників омана розуміється як 1) хибне сприйняття дійсності, зумовлене неправильним, викривленим зображенням її органами чуття; уявний образ чого-небудь, що помилково сприймається як дійсне; 2) стан людини, коли вона помилково сприймає що-небудь уявне за дійсне [243, с. 691]. В науці поняття помилки і омани розуміється неоднозначно. Ф.А. Селіванов визначає оману як хибну думку чи сукупність думок, які суб’єкт вважає істинними, як помилку у відображенні предмета суб’єктом. На переконання цього науковця, помилка може характеризувати як відображення, так і будь-який вчинок, що не відповідає еталону, нормі, алгоритму тощо [239, с. 8-9]. З аналізу праці Ф.А. Селіванова випливає, що поняття помилки є ширшим за поняття омани. В інших джерелах висловлюється протилежна точка зору - помилка є різновидом омани [96, с. 72; 26, с. 88].

Лисюткін А.Б. і Мелих Б. називають оману причиною, передумовою помилки. Так, Б. Мелих зазначає, що омана - це неточність у думках, не є об’єктивованою у конкретних актах поведінки, а помилка - така неточність, яка знайшла своє втілення у певних діях або бездіяльності суб’єкта. Отже, омана може бути причиною помилки [193, с. 395]. Подібну точку зору підтримують і Оробець К.М. [209, с. 81], Лисюткін А.Б. [185, с. 42] та Прохоров О.Ю. [228, с. 27-28]. Таке ж розуміння співвідношення омани та помилки прослідковується також у філософській літературі [2]. На наше переконання, позиція цих науковців суперечить чинному законодавству України. Так, в ст. 230 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, в ч. 1 якої використовується формулювання «...навмисно ввела другу сторону в оману...» [281]. Отже, законодавець поняття «омана» використовує і в тому разі, коли вона отримала свій вираз у певному діянні.

З аналізу наведеного вище можна зробити висновок, що питання співвідношення помилки і омани є дуже складним та дискусійним. Одні вказують на те, що помилка є проявом омани, інші, навпаки, омана - прояв помилки. Така плутанина ускладнює використання цього поняття як родового для помилки. Зауважимо, що дискусія, фрагмент якої був показаний вище, не є правовою. Вона більше носить філософський характер, а тому повинна отримати своє вирішення в межах філософії.

Визначення помилки через «неправильну оцінку» теж не сприймається деякими науковцями. На їх думку, помилка може виникати не лише на раціональному, але і чуттєвому рівнях пізнання (зокрема, Якушин В.А., Мелих Б.). Оскільки поняття «неправильна оцінка» відображає лише раціональний рівень пізнання, воно не може застосовуватись як родове для помилки. Виходячи з обґрунтованого вище підходу щодо того, що кримінально-правова помилка завжди «проходить» раціональний рівень пізнання (навіть якщо їй передує чуттєвий рівень), такі аргументи втрачають свою «силу».

На наше переконання, сутність помилки у кримінальному праві повинна розкриватись за допомогою словосполучення «неправильна оцінка», тому що, по- перше, воно відображає рівень пізнавальної діяльності, на якому вона виникає, а подруге, найбільш точно передає зміст досліджуваного явища (і як процесу, і як результату).

Аналізуючи співвідношення такої філософської характеристики помилки, як її родове поняття, з відповідною кримінально-правовою характеристикою фактичної помилки, можна зробити висновок, що перша має ширший зміст (передбачає кілька альтернативних варіантів), а друга - вужчий («обирає» лише один з них).

Помилки допускаються в різних сферах життя, в тому числі правовій, тому для системного вивчення фактичної помилки у кримінальному праві слід звернутися до проблеми помилок у праві цілому. Науковці, які аналізували це питання, вказують на складність побудови єдиної, цілісної та внутрішньо несуперечливої загальної теорії юридичних помилок, що обумовлюється полісемічністю цього поняття [293, с. 53-58]. Не зважаючи на часте використання в юридичній науці поняття помилки, в багатьох юридичних словниках і енциклопедіях її зміст не розглядається. Одним з винятків є Юридична енциклопедія під ред. Ю.С. Шемшученка, в якій пояснюється, що правова помилка полягає у неправильному усвідомленні юридичних властивостей діяння та його наслідків [288, с. 654]. З аналізу такої дефініції випливає, що під це визначення потрапляють і помилки у кримінальному праві.

Вважаємо за необхідне визначити ознаки помилки як правового явища. Найбільш загальними ознаками помилки як категорії юриспруденції Лисюткін А.Б. називає: 1) це непередбачувана неточність, обумовлена неможливістю передбачити настання негативного результату; 2) має подвійну природу - об’єктивно- суб’єктивну, тобто є формою виразу протиріччя між дійсністю і її суб’єктивним образом; 3) за своєю суттю - це завжди «об’єктивно протиправне» діяння, оскільки вона не відповідає соціально значимій цілі і перешкоджає досягненню позитивного результату; 4) передбачає можливість виникнення, зміни і припинення правовідносин; 5) помилка - негативне явище, що сприяє формуванню умов для настання несприятливих наслідків для тих чи інших суб’єктів відносин [186].

Не аналізуючи наведені Лисюткіним А.Б. ознаки, Б. Мелих робить висновок, що «ця позиція цілком спроможна стати ключем для визначення правової природи помилки за кримінальним правом» [194, с. 304-306]. Ми не можемо погодитись з таким висновком з таких міркувань. На наш погляд, більшість з розглянутих ознак не стосуються помилок у кримінальному праві. Перші дві не є суто правовими, навпаки, вони відображають зміст помилки у її філологічному і частково філософському значенні. Третя ознака взагалі видається некоректною. По-перше, можна посперечатись з приводу «об’єктивної протиправності» будь-якої помилки в юриспруденції. По-друге, про досягнення якого позитивного результату в разі недопущення помилки у кримінальному праві може вестися мова? З тих же міркувань не універсальною видається і п’ята ознака. І лише одну з ознак доцільно визнати такою, що характерна лише для помилок у юриспруденції, - те, що вона передбачає можливість виникнення, зміни чи припинення правовідносин. Таким чином, ознаки помилок в юриспруденції, які пропонує Лисюткін А.Б., не повинні розглядатись як «загальні» по відношенню до правових помилок в цілому і фактичної помилки у кримінальному праві зокрема.

Як можна помітити, у Юридичній енциклопедії йдеться про правові помилки. Лисюткін А.Б. говорить про помилки в юриспруденції. Звідси виникає запитання, чи одне і те саме явище відображають ці два словосполучення? Виходячи з дефініції правової помилки, процитованої вище, і ознак помилок в юриспруденції, що також були наведені, можна зробити висновок, що ці словосполучення не варто розглядати як синонімічні. Не заперечуємо, що визначення правової помилки, надане Юридичною енциклопедією, не може претендувати на універсальність (характеризувати усі помилки у сфері права), однак воно є найбільш «наближеним» до помилки у кримінальному праві, тому на нього ми далі й орієнтуватимемось.

Зрозуміло, що відмінною характеристикою правових помилок від помилок загалом, є сфера права, в якій такі помилки допускаються. Оскільки фактична помилка також допускається під час юридично значущої поведінки, її загальноправові ознаки тісно пов’язані з останньою. Зупинимось на одній з таких характеристик, а саме - те, що юридично значуща поведінка зовні виражена у дії чи бездіяльності, що піддається правовому регулюванню [241, с. 414]. Як доводилось вище, фактична помилка охоплює лише наявне у свідомості, однак вона набуває кримінально-правового змісту лише тоді, коли наявне у свідомості особи супроводжує зовнішнє по відношенню до помилки діяння (дію чи бездіяльність), адже інакше питання про правову помилку не постає. Помилку, що «залишилась» на рівні свідомості, можна порівняти з так званим «голим умислом».

Зв'язок фактичної помилки з діянням, про що йшлося вище, вказує на те, що вони «перетинаються в часі». Зупинимось конкретніше на часових межах фактичної помилки, тобто рамках, упродовж яких її існування є юридично значимим. Оскільки помилка тісно пов’язана з виною, звернемось до її часових меж, що закладені в її дефініції. Відповідно до ст. 23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної (виділено мною - А.А.) дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності [162]. Отже, психічне ставлення, що визначає вину, «прив’язується» до часового проміжку від початкового до кінцевого моменту вчинення діяння, що містить ознаки злочину (окремі чи усі). Натомість психічне ставлення особи поза межами цих часових рамок для встановлення форми і виду вини значення не має.

Певну аналогію можна провести і щодо помилки. Юридичну значимість набуває лише така помилка, яка має місце упродовж чітко визначеного часового проміжку. Неправильна оцінка за фактичної помилки може:

1) виникнути до вчинення діяння, що піддається кримінально-правовій оцінці, однак головне, щоб вона «супроводжувала» вчинення такого діяння;

2) співпасти за часовими «параметрами» із початком вчинення діяння і таке діяння здійснюється під її впливом;

3) виникнути в процесі вчинення діяння і мати місце упродовж не початкового етапу, а одного із наступних етапів його вчинення.

Отже, існують три варіанти виникнення та існування неправильної оцінки - до, в момент початку чи упродовж наступного (не початкового) етапу вчинення діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці, однак найважливішим є те, що вона має «супроводжувати» вчинення діяння повністю (від його початку до кінця) чи хоча б частково (починаючи з певного етапу і до кінця). Як буде доведено далі, неправильна оцінка за фактичної помилки є компонентом суб’єктивної сторони діяння, тому вона не може виникнути після його вчинення. Водночас неправильна оцінка фактичних обставин, що існує у свідомості особи як до початку вчинення діяння, так і після його завершення, кримінально-правового значення не має.

Не викликає сумнівів той факт, що предмет фактичної помилки «бере свій початок» із загальнотеоретичних характеристик, однак беззаперечним є також те, що питання змісту і обсягу предмету фактичної помилки конкретизується і «наповнюється своїм змістом» у теорії кримінального права. Щодо обсягу предмету фактичної помилки, то тут необхідно проаналізувати, щодо яких обставин досліджувана помилка має кримінально-правове значення. З даного приводу в науці кримінального права немає однозначної відповіді. Більшість науковців підтримують позицію, що фактична помилка повинна стосуватись обставин, які передбачені як обов’язкові ознаки (елементи) у відповідному складі злочину. Таку думку висловлюють, зокрема, Матишевський П.С. [133, с. 184], Кириченко В.Ф. [113, с. 38]. Фаткулліна М.Б., з одного боку, погоджується з позицією Трайніна А.Н., який вважає, що питання про помилку в факті має правове значення лише тоді, коли помилка стосується факту, що становить елемент складу злочину [259, с. 321]. З іншого боку, вона називає помилки особи щодо фактичних обставин вчинюваного нею діяння, які є елементами складу злочину, одним з видів помилки [273, с. 82].

Існує також і протилежна позиція. Якушин В.А. наполягає на тому, що помилки не вичерпуються оманою щодо елементів складу і його ознак. На думку автора, можна, зокрема, виділити помилки в пом’якшуючих обставинах [291, с. 54]. Проводячи класифікацію фактичних помилок, Комаров О.Д. виділяє дві групи помилок - ті, що стосуються а) ознак складу конкретного злочину та б) обставин, які мають кримінально-правове значення, але «знаходяться поза межами складу злочину» [120, с. 9]. Шапченко С.Д. також вважає, що фактична помилка може мати місце щодо обставин, що кореспондують з елементами юридичного складу злочину (далі - ЮСЗ) і щодо обставин, що знаходяться за межами ЮСЗ [283].

Вважаємо, що останній підхід є більш обґрунтованим, тому подальше дослідження базуватиметься на тому, що предмет фактичної помилки не обмежується обставинами, що кореспондують зі складом злочину. Фактичні помилки також можуть стосуватися обставин, які «виходять» за межі ЮСЗ (детальніше - див. підрозд. 1.2, 1.3.).

Питання змісту предмету фактичної помилки теж не є однозначним. Таким предметом називають: 1) фактичні обставини скоюваного діяння і його наслідків (Вапсва Ю.А. [31, с. 62]); 2) поведінка, фактичні обставини вчиненого, наслідків та ін. (Тяжкова І.М. [180, с. 349]); 3) фактичні обставини скоюваного суб’єктом діяння (Фаткулліна М.Б. [273, с. 24]); 4) характер або фактичні наслідки своєї діяльності (Матишевський П.С. [133, с. 185]); 5) фактичні об’єктивні ознаки вчинюваного діяння [135, с. 389]; 6) які-небудь фактичні обставини [264, с. 496].

«Нетрадиційні» підходи передбачені у працях Якушина В.А., Кириченка В.Ф., Коптякової Л.І. та Безрукової Т.І. У роботі Якушина В.А. поділ на юридичні та фактичні помилки не проводиться, але з аналізу його позиції випливає, що предметом фактичної помилки він називає характер та ступінь суспільної небезпеки [291, с. 58-94]. В.Ф. Кириченко також не поділяє усталений в теорії кримінального права підхід щодо поділу помилок на юридичні і фактичні, однак вивчення його праці дає можливість зробити висновок, що предметом помилки, яку називають фактичною, він визнає обставини, що є елементами складу злочину [113, с. 16]. У Коптякової Л.І. предметом помилки є об’єктивні та суб’єктивні ознаки, які характеризують діяння як злочинне. Своєрідно підходить до даного питання і Безрукова Т.І. Вона предметом фактичної помилки називає завершеність суспільно небезпечного діяння, що охоплювалось умислом особи [15, с. 11].

Проаналізуємо наведені вище позиції щодо предмету фактичної помилки. Почнемо з підходу Коптякової Л.І. З даного питання Мелих Б. вказує, що помилятись можна лише з приводу об’єктивних, незалежних від волі суб’єкта, ознак. Як зазначає автор, важко змоделювати ситуацію, коли особа, вчиняючи суспільно небезпечне діяння, добросовісно помиляється щодо наявності або відсутності в неї таких юридично значущих характеристик як вік, з якого настає кримінальна відповідальність, службове становище, а тим більше ознак суб’єктивної сторони складу злочину, які є невід’ємною частиною свідомо-вольових процесів, що відбуваються у її голові [193, с. 397]. Вважаємо таку критику обґрунтованою.

Позиція В.Ф. Кириченка, що була наведена вище, зводить фактичну помилку лише до помилки в обставинах, що є елементами відповідного складу злочину. Цей підхід не узгоджується з підтримуваною нами позицією щодо обсягу предмету фактичної помилки.

Подібну точку зору наводить також Безрукова Т.І. Нагадаємо, на думку Т.І. Безрукової, предметом фактичної помилки є завершеність суспільно небезпечного діяння, що охоплювалось умислом особи. Авторка зазначає, що при фактичній помилці шкода заподіюється суспільним відносинам, що охороняються іншою кримінально-правовою нормою [15, с. 11]. Більш того, у праці цієї дослідниці неодноразово підкреслюється, що фактична помилка обов’язково передбачає заподіяння шкоди іншим суспільним відносинам, ніж ті, на які був спрямований умисел особи [15, с. 17, 18, 20]. Звідси можна зробити висновок, що Т.І. Безрукова до фактичної помилки відносить лише ті помилки особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння, що впливають на кримінально-правову кваліфікацію. Не

заглиблюючись далі у вивчення підходу Т.І. Безрукової, констатуємо, що він також не узгоджується з нашим розумінням обсягу предмету фактичної помилки.

Обґрунтовуючи свою позицію щодо предмету кримінально-правової помилки, Якушин В.А. зазначає, що суспільна небезпечність діяння визначається об’єктом посягання, характером наслідків, що фактично настали, засобами і способами, які були використані особою під час його вчинення, та іншими ознаками [291, с. 52]. Таким чином, науковець пояснював, що конкретними проявами помилки щодо характеру і ступеню суспільної небезпеки є помилка в об’єкті, наслідках, засобах тощо, тобто помилки у конкретних фактичних обставинах.

На наш погляд, підхід Якушина В.А. може використовуватись для позначення предмету фактичної помилки у кримінальному праві, але пропоноване науковцем формулювання - «характер і ступінь суспільної небезпеки» - у порівнянні з іншими підходами, які предметом такої помилки визнають фактичні обставини, характеризується більшим ступенем абстрактності. Такий висновок обґрунтовується тим, що за наявності фактичної помилки особа помиляється щодо конкретної фактичної обставини, яка має кримінально-правове значення, і, таким чином, опосередковано може здійснюватись вплив і на оцінку особою характеру і (чи) ступеню суспільної небезпеки.

Більшість науковців предметом фактичної помилки називають фактичні обставини (ознаки). Щодо виокремлення поряд з фактичними обставинами такого предмету помилки, як поведінка, Б. Мелих зазначає: «Термін поведінка частково перетинається з суспільно небезпечним діянням як ознакою об’єктивної сторони складу злочину, але може охоплювати і ті сторони людської діяльності, які не мають суттєвого значення для вирішення питання про кримінальну відповідальність особи [193, с. 397]. Думка науковця, на наш погляд, заслуговує на увагу, але видається не зовсім коректною вказівка на суспільну небезпечність діяння при характеристиці предмету помилки, оскільки, як вже зазначалось, помилка може мати місце і в разі, якщо діяння суспільною небезпечністю не характеризується. Разом з цим, цілком виправданим, на наш погляд, є підхід автора щодо недоцільності виокремлення такого предмету помилки, як поведінка особи.

Проблемним видається також вживання формулювання «фактичні обставини діяння» чи «фактичні обставини діяння та наслідків». По-перше, виникає запитання, який зміст вкладається у поняття «діяння» і «наслідки» у таких випадках. Крім того, погоджуємось, що в частині виокремлення в самостійну групу фактичних обставин наслідків, виникає проблема розмежування наслідків злочину і суспільно небезпечних наслідків діяння, що мають різний зміст [193, с. 397].

На наш погляд, найбільш важливим для предмету фактичної помилки є те, що він повинен «наповнювати» помилку кримінально-правовим змістом, тобто надавати їй кримінально-правового значення. При цьому, як було показано вище, предмет помилки може мати таке значення не лише у разі, якщо він кореспондує з елементами ЮСЗ, але і тоді, коли знаходиться за його межами, тому обмежуватись формулюванням «фактичні обставини діяння» чи «фактичні обставини діяння та наслідків» не можна. Важливо відмітити також те, що предмет фактичної помилки можуть становити лише обставини об’єктивного характеру, тобто особа не може помилятися, зокрема, щодо свого мотиву, мети, віку тощо. Таким чином, на нашу думку, при характеристиці предмету фактичної помилки більш обґрунтовано використовувати формулювання «фактичні обставини об’єктивного характеру, що мають кримінально-правове значення».

Ще однією характеристикою фактичної помилки у кримінальному праві, яка не стосується власне її змісту, однак характеризує її як кримінально-правове явище, є співвідношення помилки з психічним ставленням особи до заподіяння шкоди об’єкту кримінально-правової охорони.

Вище зазначалось, що Алієв З.Г. пропонує родовою характеристикою помилки визнати психічне ставлення особи. З буквального сприйняття такого підходу можна припустити, що, на переконання цього криміналіста, помилка становить самостійний різновид психічного ставлення особи до певних обставин поряд з виною. Така думка була піддана критиці з боку Б. Мелиха (див. вище). Окрім того, Алієв З.Г. зазначає, що помилка може мати ваду не лише в інтелектуальному, але і у вольовому моменті [3, с. 30-31]. Це положення також викликає серйозні сумніви. Так, у кримінальному законодавстві України вольовий момент вини визначається, зокрема, шляхом вказівки на: 1) бажання настання; 2) свідоме припускання; і 3) розрахунок на відвернення суспільно небезпечних наслідків [36, с. 41]. За аналогією можна «перенести» ці прояви вольового моменту і на помилку. Чи можна помилятись щодо того, чого особа прагне, що свідомо припускає або щодо свого ж розрахунку на певні обставини? Вважаємо, що ні, не можна. Отже, підхід Алієва З.Г. - «фактична помилка - окремий різновид психічного ставлення особи до певних обставин поряд з виною» - є необгрунтованим. На наш погляд, фактична помилка у кримінальному праві не є самостійним різновидом психічного ставлення, а включається до нього, а саме до його інтелектуальної складової. Характеризуючи інтелектуальний момент вини за психологічною теорією, Вереша Р.В. зазначає, що інтелектуальне ставлення особи до різних обставин може бути неоднорідним: одні обставини відображаються правильно, інші помилково (повністю або частково) [36, с. 40]. Якраз через помилку у кримінальному праві окремі фактичні обставини можуть відображатись у свідомості особи неадекватно.

Фактична помилка у кримінальному праві завжди отримує зовнішній вираз у конкретному діянні. Ця теза грунтується на відповідній загальнотеоретичній («загальноправовій») її характеристиці. Зауважимо однак, що йдеться лише про таке діяння, яким завдається шкода об’єкту кримінально-правової охорони. Саме в цьому, на нашу думку, і полягає кримінально-правова конкретизація згаданої загальнотеоретичної характеристики. При цьому тут об'єкт кримінально-правової охорони розуміється як ширший кримінально-правовий феномен, порівняно з об’єктом злочину. Як зазначає П.П. Андрушко, шкода об’єкту кримінально-правової охорони може заподіюватися в результаті не лише вчинення злочину, але і інших різновидів суспільно небезпечних посягань (вчинення діяння особою, яка не підлягає кримінальній відповідальності у зв’язку з недосягненням віку кримінальної відповідальності, неосудною особою, особою, що діяла за обставин, що виключають злочинність діяння тощо) [6, с. 4]. Крім того, як уявляється, шкода об'єкту кримінально-правової охорони може завдаватися і внаслідок діянь, які не є суспільно небезпечними. Варто звернути увагу також на те, що заподіяння під впливом помилки шкоди такому об’єкту не обов’язково передбачає «реальний» суспільно небезпечний наслідок. Отже, фактична помилка набуває «кримінально- правової значущості» лише в тому разі, якщо вона отримала зовнішній вираз в діянні, що спричинює шкоду об’єкту кримінально-правової охорони.

З аналізу викладеного вище випливає, що усі характеристики фактичної помилки у кримінальному праві, які розкривають її зміст як окремого (особливого) кримінально-правового явища, можна упорядкувати, виокремивши:

1) характеристики, що пов’язані з одним із загальнотеоретичних аспектів (наприклад, філологічний - поширення фактичної помилки лише на думки, ненавмисний характер допущення помилки; логічний - «джерела» помилки; філософський - гносеологічні корені фактичної помилки, родове поняття помилки; загальноправовий - «взаємодія» помилки з діянням, часові межі помилки);

2) характеристики, що є наслідком поєднання кількох аспектів (загально- правовий і кримінально-правовий аспекти - зміст і обсяг предмету фактичної помилки);

3) власне кримінально-правові характеристики, що виокремлюють фактичну помилку серед інших правових помилок (завдання діянням, що включає фактичну помилку, шкоди об’єкту кримінально-правової охорони, співвідношення фактичної помилки з психічним ставленням особи до завдання шкоди такому об’єкту).

Усі характеристики фактичної помилки можна поділити на ті, що стосуються власне її змісту («внутрішні») і ті, що не стосуються її змісту, але характеризують її як окреме явище у кримінальному праві («зовнішні»). До «зовнішніх» ознак відносяться: взаємодія помилки з поведінкою особи, завдання діянням, що включає помилку, шкоди об’єкту кримінально-правової охорони, часові межі помилки, а також співвідношення фактичної помилки з психічним ставленням особи до завдання шкоди такому об’єкту. «Внутрішніми» слід визнавати такі характеристики: поширення фактичної помилки лише на думки, ненавмисний характер, «джерела» помилки, гносеологічні корені помилки, родове поняття, а також зміст і обсяг предмету.

Аналізуючи «варіанти» співвідношення загальнотеоретичних характеристик помилок в цілому і таких же характеристик фактичної помилки, можна виокремити наступні з них:

1) «типовий» - загальнотеоретичні характеристики за своїм змістом повністю збігаються з відповідними характеристиками фактичної помилки (ненавмисний характер допущення помилки, «джерела» помилки, «взаємодія» помилки з діянням, часові межі помилки);

2) «нетиповий» - загальнотеоретичні характеристики за своїм змістом принаймні частково не співпадають з відповідними характеристиками фактичної помилки, а саме - перші з них, у порівнянні з другими, мають дещо ширший зміст (поширення фактичної помилки лише на думки і неохоплення нею діяння, гносеологічні корені, родове поняття фактичної помилки).

Дослідивши філологічний, логічний та філософський аспекти помилки, загальноправовий аспект правової помилки та кримінально-правовий аспект фактичної помилки, а також їх характеристики, можна сформулювати дефініцію останньої. Отже, фактична помилка - це неправильна оцінка особою під час вчинення діяння, яким завдається шкода об’єкту кримінально-правової охорони, фактичної обставини об’єктивного характеру, що має кримінально-правове значення.

Узагальнюючи викладене вище, можна сформулювати наступні висновки.

1. Поняття помилки використовується в багатьох галузях науки. Фактичній помилці у кримінальному праві притаманні наступні «філологічні» характеристики - зв'язок з певною неправильністю, наявність деякого рівня осмислення цієї неправильності, а також ненавмисний характер допущення помилки. Не поширюється на фактичну помилку така характеристика, відповідно до якої помилка може полягати не лише в думках, але і в діянні, адже фактична помилка охоплює лише наявне у свідомості, і не здатна охопити собою власне діяння.

2. В логіці розрізняють два різновиди помилок - фактичні (обумовлені відсутністю знань про певний предмет) і логічні (пов’язані з порушенням під час мисленням певних правил логіки). За джерелом виникнення таким чином можна поділяти і фактичні помилки у кримінальному праві.

3. З філософського аспекту поняття помилки випливає, що вона відображає невідповідність між суб’єктивним і об’єктивним, а також те, що помилці передують певні операції мислення.

З філологічним і філософським аспектами поняття помилки пов'язаний рівень пізнання, на якому виникає помилка у кримінальному праві. Джерелом помилки у кримінальному праві може бути чуттєвий рівень пізнання, але сама помилка - це результат раціонального рівня. У зв’язку з цим «родовою» характеристикою помилки у кримінальному праві повинно бути словосполучення «неправильна оцінка».

4. Однією із загальноправових характеристик фактичної помилки є зв'язок помилки з діянням, що піддається правовому регулюванню. Такий зв'язок обумовлює їх «перетин» у часі. Можливі три варіанти виникнення та існування неправильної оцінки - до, в момент початку чи упродовж наступного (не початкового) етапу вчинення діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці, однак найважливішим є те, що така неправильна оцінка має «супроводжувати» вчинення діяння повністю (від його початку до кінця) чи хоча б частково (починаючи з певного етапу і до кінця).

5. У поєднанні загальноправового аспекту з кримінально-правовою «матерією» визначається обсяг і зміст предмету фактичної помилки у кримінальному праві. Обсяг предмету фактичної помилки становлять не лише обставини, що кореспондують з елементами юридичного складу злочину (далі - ЮСЗ), але і обставини, що знаходяться за межами ЮСЗ. Змістом предмету фактичної помилки є фактичні обставини об’єктивного характеру, що мають кримінально-правове значення.

6. Власне кримінально-правовою характеристикою фактичної помилки є те, що вона повинна отримати свій вираз не лише в «просто» діянні, а лише в такому, яким завдається шкода об’єкту кримінально-правової охорони.

7. Характеризує фактичну помилку як окреме кримінально-правове явище також її співвідношення з психічним ставленням особи до завдання шкоди об’єкту кримінально-правової охорони. Помилка у кримінальному праві не становить собою самостійне психічне ставлення, а включається до інтелектуальної її складової.

8. Усі характеристики фактичної помилки як кримінально-правового явища можна систематизувати, виокремивши: 1) що пов’язані з одним із загальнотеоретичних аспектів (наприклад, родове поняття фактичної помилки - неправильна оцінка - представляє філософський аспект помилки); 2) які є наслідком поєднання кількох аспектів (зокрема, загальноправовий і кримінально-правовий аспекти визначають зміст і обсяг предмету фактичної помилки); 3) обумовлені суто кримінально-правовим аспектом (останній, зокрема, встановлює зв'язок фактичної помилки із заподіянням шкоди об’єкту кримінально-правової охорони).

За «варіантом» співвідношення загальнотеоретичних характеристик помилок в цілому і відповідних характеристик фактичної помилки можна виокремити: 1) «типовий» варіант, коли загальнотеоретичні характеристики за своїм змістом повністю співпадають з відповідними характеристиками фактичної помилки; 2) «нетиповий», коли загальнотеоретичні характеристики за своїм змістом хоча б частково не співпадають з відповідними характеристиками фактичної помилки.

Усі характеристики фактичної помилки можна поділити на ті, що стосуються власне її змісту («внутрішні») і такі, що не стосуються її змісту, але характеризують її як окреме явище у кримінальному праві («зовнішні»).

9. Фактична помилка - це неправильна оцінка особою під час вчинення діяння, яким завдається шкода об’єкту кримінально-правової охорони, фактичної обставини об’єктивного характеру, що має кримінально-правове значення.

1.2.

<< | >>
Источник: АЙДИНЯН Анжела Василівна. ФАКТИЧНА ПОМИЛКА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ: ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме Основні підходи до розуміння фактичної помилки як окремого явища в науці кримінального права:

  1. Інформація в криміналістиці та діяльності з розслідування злочинів: терміни, сутність і співвідношення понять
  2. Кримінологічний та кримінально-правовий аспекти визначення поняття особи злочинця, яка вчинила злочин на релігійному ґрунті
  3. Різноманітність точок зору на природу та визначення злочинності в кримінології та їх критичний аналіз
  4. 3.1. Кількісні показники злочинності
  5. 2.1 Поняття пенсії державного службовця і її класифікація
  6. 1.1. Поняття провадження в справах про порушення митних правил та його місце в структурі адміністративного процесу
  7. 3.1. Вирішення земельно-правових колізій за юридичною силою джерел права
  8. Відчуження земельної ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності в системі підстав припинення права власності
  9. 2.1.1.«В и к о н а н н я п о к а р а н н я » - ц е н т р а л ь н а к а т е г о р і я к р и м і н а л ь н о – в и к о н а в ч о г о п р а в а .
  10. Основні підходи до розуміння фактичної помилки як окремого явища в науці кримінального права
  11. Фактична помилка та деякі інші кримінально-правові явища
  12. 3.2. Кримінологічні заходи протидії злочинам, що вчиняються особами в складі натовпу
  13. Поняття сторони захисту в кримінальному провадженні
  14. 2.4. Третейська угода як підстава виникнення компетенції третейського суду
  15. 2.2. Недійсність правочину, вчиненого під впливом обману
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -