2.4 Кваліфікуючі ознаки злочинів поти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них

Як зазначають вчені, і це є очевидним, на наш погляд, побудова складів злочинів підпорядкована певним закономірностям, які залежать від розташування елементів і ознак складу злочину [122, с.

Як зазначається у теорії кримінального права, природа кваліфікуючих ознак злочину подвійна. З одного боку, вони включаються у сукупність ознак складу злочину і тому повинні бути наділені певними рисами, властивими ознакам складу. Таким чином, вони набувають здатності впливати на кваліфікацію вчиненого діяння і викликати появу нової санкції, що відображає специфіку вчиненого злочину. Встановлення вказаних обставин, що належать до ознак складу злочину, є виключно прерогативою законодавця. Тому види і межі кожного з видів кваліфікуючих ознак повинні бути визначені чітко і однозначно самим законодавцем у кримінально-правовій нормі. З іншого боку, кваліфікуючі ознаки не входять у ту єдино можливу сукупність ознак суспільно небезпечного діяння, яка визначає його відповідно до закону як злочинне та кримінально каране. Дані ознаки, як вже зазначалося, використовуються законодавцем для конструювання більш небезпечного різновиду діянь, встановлення в законі нових меж караності, посиленої санкції порівняно з тією, що поєднана з основним складом злочину [95, с. 80–81].

За допомогою кваліфікуючих ознак злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, законодавець проводить своєрідну градацію караності цих злочинів.

Як правило, норми Особливої частини КК України сконструйовані так, що відповідальність за кожен окремий злочин, вчинений при обставинах, що обтяжують покарання, передбачається 2,3 (і т.д.) частинами відповідної статті. Виключенням є ті норми, в яких у ч. 2 (3 і т.д.) визначаються обставини, при яких виключається злочинність відповідного діяння.

Ст. 384, яка встановлює покарання за завідомо неправдиве показання, містить ч. 2, в якій визначені обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність за злочинні дії, передбачені у ч. 1 даної норми. До об’єктивних кваліфікуючих обставин можна віднести такі: «ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або із штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту».

Стосовно поняття «обвинувачення», то М. В. Шепітько вважає, що доцільно в даному випадку під обвинуваченням розуміти пряму чи непряму вказівку суб’єкта злочину на вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину [237, с. 132]. Проаналізувавши ці два визначення, а також ті, що містяться у інших довідкових виданнях, ми вважаємо, що найбільш точно поняття обвинувачення в частині встановлення кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 2 ст. 384 КК України, визначає М.

Щодо такої кваліфікуючої ознаки, як штучне створення доказів обвинувачення або захисту, ми погоджуємося із точкою зору тих дослідників, які вважають, що ці діяння тісно пов’язані із таким злочином, як фальсифікація доказів [237, с. 129]. Але ми не можемо погодитися із позицією М. В. Шепітька про те, що варто внести зміни у ч. 2 ст. 384, замінивши терміносполучення «із штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту» на таке «із фальсифікацією доказів» [237, с. 133]. КК України не містить норми, яка б передбачала відповідальність за фальсифікацію доказів (на відміну від багатьох зарубіжних кримінальних кодексів). Ми вважаємо, що варто було б створити нову норму, яка б встановлювала відповідальність за такий злочин проти правосуддя, як фальсифікація доказів. Але у випадку створення такої норми потреба у такій кваліфікуючій ознаці зникне, тому що тоді завідомо неправдиве показання, поєднане із фальсифікацією доказів буде кваліфікуватися за сукупністю злочинів. Але це питання є предметом окремого дослідження, тому ми не будемо заглиблюватися у дослідження даної проблематики у цій роботі. Зараз немає потреби вносити подібні зміни тому, що вказана заміна не буде нести ніякого нового смислового навантаження. Тому пропонуємо об’єктивні обставини, що обтяжуються покарання, передбачені ч. 2 ст. 384 КК України залишити без змін у існуючій редакції.

Ч. 2 ст. 384 КК України містить і суб’єктивні обставини, що обтяжують покарання. Зокрема, у вказаній нормі зазначається «такі самі дії, …, вчинені з корисливих мотивів». Поняття корисливого мотиву чітко визначене у кримінально-правовій теорії. Зокрема, в сучасній науці кримінального права найбільш розповсюдженим є розуміння корисливого мотиву як прагнення до матеріальної вигоди особисто для себе або для інших осіб, у долі яких винний заінтересований [241, c. 822]. Більш точно визначається корисливий мотив В.І. Тютюгіним, який вважає,що корисливий мотив – це прагнення одержати певну вигоду майнового характеру чи позбутися матеріальних витрат [89, с.

Крім того слід зазначити що вчинення злочину, зокрема, злочину проти правосуддя, що вчиняється свідками, експертами, перекладачами або щодо них, з корисливих мотивів, може сприяти отриманню неправомірної вигоди. Очевидно, що отримання неправомірної вигоди згідно із чинним кримінальним законодавством є ознакою корупційних злочинів. Тому у випадку вчинення злочинів проти правосуддя вказаного виду із корисливих мотивів може мати ознаки корупції, а це, у свою чергу, значно підвищує рівень суспільної небезпечності цих злочинів.

Стосовно ст. 385 КК України, яка встановлює відповідальність за відмову свідка від давання показань або відмову експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків, то тут відсутні кваліфікуючи ознаки даного злочину. Звичайно, якщо це протиправне діяння буде вчинене у поєднанні із будь-якою обставиною, передбаченою у ст. 67 КК України (обставини, що обтяжують покарання), то дії винної особи будуть кваліфікуватися за ст. 385 та відповідним пунктом ч. 1 ст. 67 КК України.

Але, на наш погляд, варто було б передбачити і у цій нормі кваліфікуючі обставини вчинення даного злочину. Ми вважаємо, що цей злочин може бути вчинений з обтяжуючими обставинами. Зокрема, однією з них може бути корисливий мотив. Поняття корисливого мотиву було розглянуте нами вище, при аналізі ч. 2 ст. 384 КК України. Таким чином, ми пропонуємо включити до ст. 385 ч. 2, викласти яку можна в такій редакції: «Ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, – караються…». Ми вважаємо, що таке доповнення є цілком доцільним. Відповідно, при включенні до вказаної норми частини, яка передбачатиме кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 385 КК України, обставини, що зараз закріплені у ч. 2 чинної редакції ст. 385, будуть перенесені у ч. 3 цієї ж норми.

В ч. 3 ст. 385 КК України викладені обставини, що виключають кримінальну відповідність за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

У ст. 386 КК України, що передбачає відповідальність за перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку, не визначені обставини, що обтяжують покарання. Але ми вважаємо, що це є недоліком даної норми, який потрібно усунути.

Так, на нашу думку, цей злочин може бути вчинено не лише загальним, але і спеціальним суб’єктом, зокрема службовою особою з використанням свого службового становища. У багатьох нормах Особливої частини кримінального законодавства України така ознака передбачена як кваліфікуюча. А це, на думку багатьох дослідників, є обставиною, що значно підвищує ступінь суспільної небезпечності будь-якого протиправного діяння і пов’язує такі злочини із іншими, зокрема злочинами у сфері службової діяльності. Також при вчиненні злочинів службовою особою з використанням службового становища злочинному впливу підлягає ще й авторитет органів державної влади. Тобто, крім основного об’єкту додається ще й такий, як встановлений законодавством порядок діяльності державних або самоврядних органів, організацій, підприємств, установ незалежно від форм власності та галузі їхньої діяльності [108, с. 354].

Тому ми вважаємо за необхідне включити у ст. 386 КК України таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення зазначених у диспозиції дій службовою особою з використанням свого службового становища, додавши для цього у ст. 386 частину 2. До того ж з нашої точки зору при вчиненні даного злочину важливу роль може відігравати мотив, зокрема корисливий мотив. Вчинення злочину, передбаченого ст. 386 з корисливого мотиву повинно каратися більш суворо. Тому ми пропонуємо включити у ст. 386 КК України ще й таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення дій, зазначених у диспозиції даної норми, з корисливих мотивів.

Таким чином, вважаємо за доцільне доповнити ст. 386 КК України частиною 2, в якій будуть передбачені кваліфікуючі ознаки вказаного злочину, і викласти її в такій редакції:

«2.

Що стосується злочину, передбаченого ст. 387 КК України, то вона містить ч. 2, в якій зазначені обставини, що обтяжують покарання, а саме: розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи приймала ця особа безпосередньо участь у оперативно-розшуковій діяльності, досудовому розслідуванні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність. Визначення цих суб’єктів ми можемо знайти у кримінальному процесуальному законодавстві, а також у Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» [50]. У КПК України не визначено понять суду, прокурора, слідчого, але визначені їх повноваження і сфера діяльності: суду – ст. 31, прокурора – ст. 36, слідчого – ст. 40. Причому, необов’язково, що б ці зазначені особи безпосередньо брали участь у досудовому розслідуванні, відомості про яке вони розголосили.

Ми цілком підтримуємо таку позицію законодавця, але вважаємо, що ч. 2 ст. 387 КК України потрібно доповнити іншими кваліфікуючими ознаками. Так, ми вважаємо, що цей злочин може бути вчинений і з корисливих мотивів. Тому пропонуємо додати у ч. 2 даної нормі цю кваліфікуючу ознаку. Отже, варто додати у ч. 2 ст. 387 таке терміносполучення: «… а також вчинення таких самих дій з корисливих мотивів, – карається…».

Таким чином, дослідивши обставини, що обтяжують покарання за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, ми внесли пропозиції по їх доповненню. Це, з нашої точки зору, значно вдосконалить статті 384-387 КК України і сприятиме покращенню запобігання даним злочинам.

Висновки до розділу 2

Дослідження, проведене у Розділі ІІ даної дисертації, дозволило нам зробити ряд висновків:

1. Дослідивши соціальну обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, ми визначили, що ці протиправні діяння є достатньо суспільно небезпечними, що б бути криміналізованими.

2. Встановивши суспільну небезпечність кожного із злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, ми маємо можливість визначити суспільну небезпечність даної групи злочинів в цілому. Отже, вона полягає в наступному:

- порушується нормальна діяльність органів дізнання, досудового слідства, суду при розслідуванні та судовому розгляді кримінальної чи цивільної справи;

- ускладнюється здійснення всебічного, об’єктивного та повного розслідування та розгляду кримінальної чи цивільної справи;

- створюються перешкоди для встановлення істини у справі і винесенні правосудного судового акту;

- порушуються конституційні права і свободи людини і громадянина осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві;

- відбувається посягання на честь та гідність осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

3. В ході проведеного дослідження було визначено об’єкт (як основний, так і додатковий) кожного із злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них:

- основним об’єктом завідомо неправдивого показання (ст. 384 КК України) є порядок суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя, який забезпечує отримання достовірних доказів та істинних висновків по справі; додатковим безпосереднім об’єктом завідомо неправдивого показання є порядок суспільних відносин у сфері реалізації захисту та обвинувачення, охоронюваних законом прав, свобод та інтересів підозрюваних, обвинувачуваних (підсудних) фізичних та юридичних осіб;

- основним об’єктом відмови свідка від давання показань або відмови експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків (ст. 385 КК України) є порядок суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя, який забезпечує отримання достовірних доказів та істинних висновків по справі; додатковим об’єктом даного злочину є порядок суспільних відносин у сфері реалізації захисту та обвинувачення, охоронюваних законом прав, свобод та інтересів підозрюваних, обвинувачуваних (підсудних) фізичних та юридичних осіб;

- основний об’єкт злочину, передбаченого ст. 386 КК України, це порядок суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя в частині реалізації певних обов’язків та прав осіб, що є суб’єктами процесу; додатковим безпосереднім об’єктом цього злочину є порядок суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя, який забезпечує отримання достовірних доказів та істинних висновків по справі; порядок суспільних відносин у сфері реалізації захисту та обвинувачення, охоронюваних законом прав, свобод та інтересів підозрюваних, обвинувачуваних (підсудних) фізичних та юридичних осіб;

- основним безпосереднім об’єктом розголошення даних досудового розслідування є порядок суспільних відносин в сфері здійснення правосуддя в частині збереження (нерозголошення) даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування; додатковим об’єктом розголошення даних оперативно-розшукової діяльності чи досудового розслідування є порядок суспільних відносин у сфері реалізації захисту та обвинувачення, охоронюваних законом прав, свобод та інтересів підозрюваних, обвинувачуваних (підсудних) фізичних та юридичних осіб.

4. Визначивши безпосередні об’єкти (як основні, так і додаткові) злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, ми можемо зробити висновок, що всі вони мають однаковий додатковий обов’язковий об’єкт, а саме – порядок суспільних відносин у сфері реалізації захисту та обвинувачення, охоронюваних законом прав, свобод та інтересів підозрюваних, обвинувачуваних (підсудних) фізичних та юридичних осіб. Стосовно основного безпосереднього об’єкта злочинів, передбачених ст.ст. 384-387 КК України, то зазначимо наступне: основні безпосередні об’єкти злочинів, передбачених ст. 384 та ст. 385 КК України є аналогічними (порядок суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя, який забезпечує отримання достовірних доказів та істинних висновків по справі), в той же час цей об’єкт є додатковим обов’язковим для злочину, передбаченого ст. 386 КК України. Злочини ж, передбачені ст. 386 та ст. 387 посягають на дещо відмінні безпосередні об’єкти.

5. В ході дослідження ми встановили, що предметом завідомо неправдивого показання є інформація, що не відповідає дійсності (недостовірна), яка міститься у протоколах слідчих та судових дій, висновку експерта, перекладається перекладачем з рідної мови особи, що бере участь у справі, на державну мову та інших документованих носіях. Предметом розголошення даних оперативно-розшукової діяльності чи досудового розслідування є відомості, зібрані у ході проведення оперативно-розшукової діяльності, провадження попереднього слідства або дізнання і які містяться у протоколах, постановах та інших документах, що є у справі.

6. Дослідивши об’єктивну сторону кожного із злочинів, передбачених ст.ст. 384-387 КК України, ми можемо виділити їх спільні риси: всі зазначені злочини можуть бути вчинені лише шляхом активних дій; вони є злочинами формального складу і вважаються закінченими з моменту вчинення хоча б однієї дії, зазначеної у диспозиції вказаних норм; обов’язковою ознакою кожного із цих злочинів є обстановка, причому для злочинів, передбачених ст.ст. 384-386 вона є аналогічною.

На основі проведеного дослідження маємо пропозицію включити до кола осіб, що можуть бути потерпілими від злочину, передбаченого ст. 386 КК України, поряд із існуючими свідком та експертом, ще й перекладача. Ми пропонуємо внести у назву і у диспозицію статті відповідні зміни по включенню у ст. 386 КК України такої потерпілої особи, як перекладач.

7. Проаналізувавши ознаки суб’єкта кожного із злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, ми визначили поняття кожного із них. Свідок як суб’єкт злочинів проти правосуддя – це фізична, осудна особа, що досягла 16-річного віку, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом, про яку є дані, що їй відомі обставини, що відносяться до справи, ігноруючи попередження про кримінальну відповідальність, завідомо надала неправдиве показання, що матеріально відображено у відповідній процесуальній формі.

Експерт як суб’єкт злочинів проти правосуддя – це фізична, осудна особа, що досягла 16-річного віку, яка має відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшла відповідну підготовку та отримала кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності, дієздатна, що не має судимості, включена до державного Реєстру атестованих судових експертів, атестована та призначена як експерт (судовий експерт) для надання висновку відповідно до чинного законодавства України, відповідним чином попереджена про кримінальну відповідальність, та надала завідомо неправдивий висновок.

Перекладач як суб’єкт злочинів проти правосуддя – це фізична, осудна особа, що досягла 16-річного віку, яка запрошена при провадженні слідчих або судових дій та зобов’язана зробити повно і точно доручений їй переклад на (з) рідну (-ої) мову (-и) або іншу (-ої) мову (и), якою володіють особи, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство (державною мовою) відповідно до чинного законодавства України, попереджена про кримінальну відповідальність, яка завідомо надала неправильний (неправдивий) переклад.

Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 387 КК України – спеціальний, яким може бути фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності на момент вчинення злочину і є учасником процесу і попереджена про те, що їй заборонено розголошувати дані дізнання та досудового слідства.

8. Підсумовуючи дослідження суб’єкта злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, ми можемо сказати, що більшість із них може бути вчинена лише спеціальним суб’єктом злочину, а саме фізичною осудною особою, яка досягла віку кримінальної відповідальності на момент вчинення злочину і має визначені у кримінально-процесуальному законодавстві обов’язки, що порушуються нею при вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 384, 385 та 387 КК України. Виключенням із цього є злочин, передбачений ст. 386 КК України, суб’єктом якого може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку на момент вчинення злочину.

9. Щодо суб’єктивної сторони, то злочини, передбачені статями 384, 386 та 387 КК України, можуть бути вчинені лише з прямим умислом; мотив, мета і емоції, якими керується винна особа при вчиненні даних злочинів, на кваліфікацію її дій не впливають, окрім злочину, передбаченого ст. 386, який вчиняється з метою перешкодити з’явитися в судово-слідчі органи або примусити чи схилити до відмови від давання чи до давання завідомо неправдивих показань, висновку чи перекладу, а також помститися за раніше дані показання, висновок чи переклад.

10. Проаналізувавши ознаки, що обтяжують покарання кожного із злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них, ми прийшли до висновків про необхідність доповнення деяких із ст.ст. 384-387 КК України кваліфікуючими обставинами. Зокрема:

- у ст. 385 КК України включити ч. 2 такого змісту: «Ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, – караються…», відповідно ч. 2 чинної редакції стане ч. 3 ст. 385;

- доповнити ст. 386 КК України ч. 2 такого змісту: «2. Такі самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, а також з корисливих мотивів, – караються…»;

- додати у ч. 2 ст. 387 таке терміносполучення: «… а також вчинення таких самих дій з корисливих мотивів, – карається…».