<<
>>

3.2. Кримінологічні заходи протидії злочинам, що вчиняються особами в складі натовпу

Сьогодні питання протидії масовим заворушенням повинні стати одними з пріоритетних напрямів кримінальної політики (політики протидії злочинності, політики у сфері боротьби зі злочинності) держави.

Слід констатувати, що, очевидно, провідну роль у протидії злочинним діям осіб у складі натовпу в майбутньому будуть здійснювати поліцейські. Так, у пояснювальній записці до проекту Закону України «Про Національну поліцію» в порядку обґрунтування необхідності прийняття проекту акта зазначено,що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014 р. схвалено Концепцію першочергових заходів з реформування системи Міністерства внутрішніх справ та Стратегію розвитку органів внутрішніх справ. Задля реалізації заходів реформування органів внутрішніх справ Міністерством внутрішніх справ розроблено проект Закону України «Про Національну поліцію» (номер та дата реєстрації − 2822 від 13.05.2015). Мета цього законопроекту, як зазначено в Пояснювальній записці до нього, ‑ створення Національної поліції – центрального органу виконавчої влади, який служитиме суспільству й призначений для охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічного порядку та громадської безпеки [322]. Отже, як бачимо, пріоритетним завданням майбутніх поліцейських стане охорона публічного порядку.

Слід зауважити, що в кримінологічній науці існує кільки термінів: протидія, боротьба, профілактика, попередження, запобігання, контроль над злочинністю. Їх розмежування та уточнення змісту не охоплюється предметом нашого дослідження. У вказаному законопроекті закріплено поняття «протидія злочинності». Сучасні науковці все частіше використовують саме термін «протидія». Попередньо ми констатували той факт, що якщо особи в складі натовпу вчиняють злочинні дії, то вони за характером є насильницькими. Тому звертаємо увагу на дисертаційне дослідження І.

В. Козича «Кримінально-правова політика України в сфері протидії злочинам, що вчиняються із застосуванням насильства» [147], у якому науковець також використовує поняття «протидія».

Загалом, фундатором учення про політику у сфері боротьби зі злочинності в України є професор П. Л. Фріс. Учений дійшов висновку, що кримінально-правова політика являє собою системотвірний елемент політики у сфері боротьби зі злочинністю, яка є виробленою Українською державою генеральною лінією, що визначає основні напрями, цілі й засоби впливу на злочинність через формування кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, регулювання практики їх застосування, а також розробку й реалізацію заходів, спрямованих на попередження злочинів [400]. У попередньому розділі ми приділили увагу вдосконаленню кримінального законодавства України у сфері протидії масовим заворушенням ы суміжним злочинам. Водночас цього недостатньо для того, щоб мінімізувати ризики трансформації мирних зібрань у натовп, у складі якого особи вчиняють злочинні дії.

Українські правоохоронні органи використовують різні способи щодо покращення боротьби зі злочинністю, попередження трансформації соціальних конфліктів у злочинні дії, що вчиняються особами в складі натовпу та безроздільного утвердження законності та правопорядку в державі.

Родоначальник класичної школи кримінального права Чезаре Беккаріа висловлювався про значення попередження злочинів лаконічно: «Краще попереджувати злочини, ніж карати за них. У цьому − головна мета будь-якого хорошого законодавства» [114, c. 393]. Запобігання злочинності виступає не лише як специфічною сферою соціального управління, певним видом людської діяльності або поведінковим актом а як певна їх сукупність виконує єдину функцію. Саме тому запобігання злочинам є однією з функцій держави з охорони прав і свобод громадян та правопорядку.

Зміцнення й розвиток об'єктивних передумов успішної боротьби зі злочинними діями, що вчиняються особами в складі натовпу, нерозривно пов'язане з підвищенням ролі суб'єктивного фактора в цьому процесі − свідомої, організаційно-управлінської та виховної діяльності держави та її інститутів.

Щоб запобігати масовим проявам протиправної поведінки осіб, потрібно володіти достатньою інформацією. Кримінологічна характеристика і є інформацією про злочинні дії, що вчиняються особами в складі натовпу, використовуваною для їх попередження [175, c. 211].

Боротьба зі злочинними діями, що вчиняються особами в складі натовпу, має два взаємопов'язаних напрями. Перший − це функціонування кримінальної юстиції, що здійснює безпосередню протидію злочинності, забезпечуючи невідворотність відповідальності і покарання, виправлення осіб, які вчинили злочини, та здійснення, таким чином, приватної й загальної превенції. Другий – протидія злочинності як багаторівневе застосування системи заходів державного характеру, усуває фактори злочинності або нейтралізує їх [173, c. 160-161].

Протидія злочинним діям, що вчиняються особами й складі натовпу, як і будь-яка інша специфічна діяльність, будучи спрямованою на певні об'єкти (чинники, причини та умови злочинної поведінки натовпу), переслідуючи поставлену мету, розрізняється за формою, змістом, масштабом, здійснюється на різних рівнях тими чи іншими суб'єктами.

Так, діяльність із запобігання злочинним діям, що вчиняються особами й складі натовпу, покликана цілеспрямовано впливати на детермінанти (чинники, причини й умови) скоєння злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу; криміногенні ситуації в окремих регіонах, що провокують злочинні посягання; негативні особистісні властивості, а також антисоціальну поведінку.

Запобігання виникненню злочинного натовпу – це, насамперед, прерогатива політичних і економічних інститутів. Органам внутрішніх справ повинна відводитися роль стабілізатора у конфлікті, що виник. Приводом, що має безпосереднє значення для початку масових заворушень, зазвичай, виступають орієнтовані на конфлікт чутки, які не мають під собою реальних підстав, або реальна подія, що представляється в спотвореному вигляді. Саме на такі фактори повинні впливати співробітники ОВС і своєчасно реагувати на них [26, с.

7−8]. Однак охорона громадського порядку у проведенні масових заходів не може бути успішною, якщо вона здійснюється силами й засобами виключно органів внутрішніх справ. Тут необхідні узгоджені зусилля багатьох державних органів і громадських організацій.

Об'єднання й узгодження зусиль дають змогу зосередити необхідні сили й засоби на найбільш важливих у цей момент ділянках охорони порядку, що сприяє ефективному виконанню завдань ОВС. Відсутність належної цілеспрямованості, комплексного підходу та єдності в органів місцевого самоврядування, державних органів і громадських організацій у проведенні масових заходів призводить до надзвичайних подій, іноді з тяжкими наслідками. Більшість прорахунків і недоліків спричиняють надзвичайні події переважно через відомчу роз'єднаність на різних етапах проведення заходів [98, с. 51].

Зміцнення і розвиток у цей час об'єктивних передумов успішного попередження злочинності нерозривно пов'язані з підвищенням ролі суб'єктивного фактора в цьому процесі ‑ свідомої, організаційно-управлінської та виховної діяльності держави та її інститутів.

Припинення означає усунення чого-небудь, перешкоджання будь-чому, зокрема доведення до кінця протиправних дій, що вже почалися. У всіх випадках заходи адміністративного припинення виконують правоохоронну функцію, є засобом реалізації адміністративно-правових обов'язків і заборон [356, с. 23].

Слід погодитися з В. Устиновим: «... з метою попередження конфліктів соціально-політичної спрямованості повинна бути створена державна система виявлення та розв'язання таких конфліктів на ранній стадії. Її завдання ‑ здійснення багаторівневого моніторингу й прогнозу розвитку конфліктів як потенційних загроз безпеки, так і в перспективі ‑ реалізація на цій основі дієвого механізму відповідальності органів влади різних рівнів за прийняття непрорахованих політичних, кадрових та адміністративних рішень, які послужили причиною соціально-політичних конфліктів [389, с. 52].

Загальне попередження злочинності державою проявляється в ефективній і високопрофесійній правильно організованій кампанії правоохоронних органів, яка може вирішити неминучі суперечності й конфлікти, усунути дисфункцію в діяльності економічних, соціальних і політичних інститутів при мінімальних витратах.

Загальне попередження злочинності ґрунтується на тому, що неможливо усунути незначні явища, не знімаючи основні негативні явища, із якими вони нерозривно пов’язані.

Запобігти злочину означає нейтралізувати причини й умови, які можуть сприяти його скоєнню. Знов звернемося до термінології. Адже поряд із поняттям «протидія» застосовуються й такі, як «профілактика», «запобігання». Так, наприклад, у Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 і Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14.10.2014 поряд уживається поняття «запобігання і протидія». При цьому вони не розмежовуються, не дається інтерпретація кожногоіз них, не диференціюються їхні кримінологічні функціональні особливості.

У теорії й практиці застосування цих термінів пропонуються їх дискусійні дефініції: то вони розмежовуються, то ототожнюються. Для первинного тлумачення означених понять слід скористатися їх словниковим аналізом. Так поняття «запобігання» визначається як дія за значенням запобігти, запобігати: не допускати, заздалегідь відвертати що-небудь неприємне, небажане [47, с. 414]. Тлумачний словник подає таку дефініцію: «протидія» – це дія, що спрямована проти іншої дії, перешкоджає їй [47, с. 1173]. Словникове трактування розводить ці поняття, указуючи, що запобігання здійснюється тоді, коли дія ще не наступила, а зусилля спрямовано на недопущення й відвернення можливої дії. Водночас протидія спрямовується на дію, що вже наступила. Виходячи з інтерпретації понять запобігання та протидії, доцільно внесення зміни до вищезгаданих законів щодо розмежування та кримінологічної функціональної спрямованості кожного з цих понять.

Пріоритетне завдання правоохоронної системи в найближчий час ‑ створення та забезпечення роботи загальнодержавної системи профілактики правопорушень. Попередження злочинності, на думку соціологів, є різновидом соціальної діяльності з раціональної організації й регуляції суспільних відносин і належить до таких її найважливіших напрямів як соціальний контроль та соціальна профілактика.

У складі останньої також виокремлено, крім профілактики злочинів, профілактику адміністративних, цивільних, трудових і інших правопорушень [20, c.204].

Одним із видів профілактичної діяльності є запобігання злочинам. Крім того, запобігання злочинам можна трактувати і як специфічний напрям спеціально-кримінологічної профілактики у вигляді сукупності заходів, спрямованих на суб’єктів злочину, які виношують злочинні наміри, замислюють скоєння злочинів.

Виявляючи чинники, причини та умови, що сприяють виникненню злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу, слід пам'ятати, що такі заворушення є проявом протиправного способу невдоволення частини громадян діяльністю органів державної влади й управління. Злочин відбувається не лише в силу того, що певні особи виявилися схильні до правопорушень, а й у наслідок можливих упущень і недоліків у діяльності конкретних державних установ. Тому при проведенні профілактичних заходів потрібно однаково приділяти увагу вивченню особистості як можливого суб'єкта злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу для з'ясування шляхів, які можуть привести до скоєння злочину, а також і аналізу діяльності установ, невдоволення якими може призвести до вказаних подій.

Запобігання злочинам існує тоді, коли злочинна поведінка проходить етап від моменту формування злочинного мотиву до початку виконання злочину. Потрібно зазначити, що запобігання злочинам треба розглядати як сукупність видів діяльності, які виконуються державою з метою усунення вірогідності вчинення задуманих злочинів через розроблення й здійснення цілеспрямованих заходів.

Юридична енциклопедія визначає запобігання як соціальну діяльність, яка полягає в усуненні причин та умов злочинності [412, с. 105]. Запобігання спрямоване на усунення детермінант злочинності, до яких, крім причин й умов, відносимо і чинники, що впливають на вчинення злочинних дій особами в складі натовпу.

О. Ігнатов приєднується до думки кримінологів, які базовою (родовою) дефініцією вважають термін «протидія злочинності», яку можна визначити як систему різноманітних видів діяльності та комплексних заходів (які здійснюються суспільством і державою), спрямованих на попередження, усунення, нейтралізацію й обмеження (ослаблення) чинників, детермінуючих злочинність [120, с.95]. Водночас потрібно звернути увагу на те, що чітких меж між поняттями та категоріями, які використовуються для позначення всього спектра методів впливу на злочинність задля її обмеження, нейтралізації й ін., не існує [244, с. 332−335].

У спеціальній кримінологічній літературі та нормативних актах використовують різні терміни: «профілактика», «запобігання», «протидія», «боротьба», «превенція», «контроль» стосовно злочинності ‑ конкретних злочинів. Деякі науковці пропонують розмежувати значення вказаних термінів, пов’язуючи їх з різними рівнями, напрямами та видами діяльності, що розглядаються [3, с. 333−342].

Подібне розмежування уявляється таким, що суперечить збігові прямого розуміння цих термінів [171, с. 156], оскільки «профілактика» означає сукупність заходів, які попереджають від чогось або охороняють щось [276, с. 574−575], а під «профілактикою правопорушень» розуміють комплексне застосування компетентними суб’єктами загальних і спеціальних заходів, спрямованих на недопущення правопорушень та запобігання їм, ліквідацію причин та умов, що їх викликають [306, с. 411]. Великий тлумачний словник сучасної української мови пояснює «запобігання», як своєчасні заходи запобігати здійсненню або виникненню чого-небудь, переважно небажаного, «протидіяти» ‑ спрямовувати дію проти кого-, чого-небудь. Термін «превентивний» – охороняючий щось, попереджуючий [276, с. 525], тому в більшості робіт так само, як і в нормативно-правових актах та методичних рекомендаціях, вони вживаються як взаємозамінні. В основу розмежування попереджувальної діяльності за рівнями, напрямами, видами повинен бути, на думку Н. Ф. Кузнєцової і Г. М. Міньковського, «покладений аналіз її змісту, а не термінологічний підхід» [171, с. 156].

При запобіганні злочинам, скоєним особами в складі натовпу в учасників масових заходів є конкретні злочинні наміри і, відповідно, протидія їм передбачає пряме втручання компетентних органів у злочинні дії.

Це можна інтерпретувати на поведінці, наприклад, уболівальників. Атмосфера стадіону, уболівальницькі традиції, криміногенний склад частини натовпу, психогенні механізми конформізму тощо є криміногенним чинником, що може сприяти вчиненню злочину. Профілактична діяльність у цьому плані передбачає попередження учасників натовпу за допомогою, наприклад, розповсюдження листівок, оголошення по гучномовцю, тактовна поведінка стюартів ще на етапі, коли немає потенційної загрози скоєння кримінального злочину.

Дії щодо попередження злочинів, що вчиняються особами в складі натовпу, проводяться компетентними правоохоронними органами як запобігання їм при настанні конкретних злочинних посягань. Так, при створенні криміногенної ситуації, коли, наприклад, фани починають палити фаєри, закликати речівками інших глядачів, до скоєння злочинів тощо. До запобіжних заходів можна віднести збільшення кількості стюартів у проблемних секторах, оголошення по гучномовцю про відповідальність за протиправні дії учасників спортивних дійств тощо.

При вчиненні злочинних дій окремими особами чи групою осіб у складі натовпу (кидання предметів у глядачів та учасників спортивних змагань, бійка з іншими уболівальниками, групове порушення громадського порядку тощо) співробітники органів внутрішніх справ здійснюють протидію злочинам за допомогою силової локалізації учасників конфлікту, їх затримання, правомірне застосування засобів силового впливу (водомети, кийки, наручники, балончики з газом й ін.).

Кожна епоха народжувала нові погляди на заходи боротьби зі злочинністю та «соціальні інструменти», за допомогою яких можна запобігти злочину [114, c. 59].

Заходи профілактичного характеру здебільшого здійснюють органи несилових структур (освітньо-виховні заклади, громадські організації, відділи з роботи з громадськістю й ін.). Запобіжні заходи організовуються та проводяться компетентними органами силових та несилових структур. Заходи протидії злочинних дій проводять виключно силові структури.

Як зазначає Б. Тугельбаєва, одним із механізмів подолання злочинного насильства є також реабілітаційні програми. Успішна психокорекція такої особи припускає трансформацію системи особистісних цінностей через поділ понять «насильство», «влада», «сила», «контроль», перехід агресивної енергії в конструктивне русло тощо. Це завдання досить складне, оскільки пов'язане з глибинною трансформацією базових структур особистості, що потребує як високої професіоналізації психологів, так і досить тривалого часу. Крім того, корекція моделей поведінки агресора припускає руйнування адиктивних (залежних) відносин, а також і терапію проблем залежності різного генезису (наркологічних, алкогольних й ін.) [355, с. 169].

Своєрідною особливістю, на думку А. А. Абдульманова, у процесі попередження злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу, є те, що потрібно враховувати, що масові заворушення, зазвичай, відбуваються в містах і лише як виняток ‑ у районних центрах обласного підпорядкування [1, с. 251]. Учинення масових заворушень у містах, на наш погляд, полегшено тим, що там діє фактор спілкування незнайомих один одному людей, які мають різні інтереси. У місті важче встановити дієвий контроль за поведінкою окремих осіб, складніше виявити їх зв'язки.

Можемо погодитись з ученими, які вважають, що діяльність із запобігання злочинності може носити не лише спеціально-кримінологічний характер як функціонально запобіжне призначення саме стосовно злочинності, а й суто загальносоціальний. При цьому перші мають безпосередній, а другі ‑ опосередкований вплив на криміногенні детермінанти. Заходи спеціально-кримінологічного запобігання здійснюються на загальнодержавному, різних регіональних і галузевих рівнях. На думку О. М. Джужі, загальносоціальні заходи спрямовані на вдосконалення економіки, підвищення матеріального добробуту населення, розвиток демократії і суспільної активності людей, підвищення культури народу [81, с.137]. Такі заходи проводяться як на території всієї країни, так і на території окремої адміністративної одиниці, як щодо всього населення, так і окремої його частини. Заходи загальносоціального характеру не мають спеціального завдання запобігання, проте їх реалізація суттєво може вплинути на рівень, динаміку й структуру окремого виду злочинності, оскільки створюватиме умови, які нейтралізуватимуть, блокуватимуть і повністю унеможливлюватимуть дію детермінант, що зумовлюють формування злочинної поведінки [344, с. 125].

Означені види заходів А. Закалюк систематизує за ознакою цільового призначення на:

- цільові, або спеціально-кримінологічні, що мають спеціальну мету запобігання злочинності;

- загальносоціальні, здійснення яких спрямовується на вирішення інших соціальних потреб, але побічно мають ефект і щодо запобігання злочинності [104, с. 117].

По суті, представлена автором класифікація заходів відображає, у нашому розумінні, заходи запобігання/протидії й профілактичні.

Загалом, для більш ефективної протидії злочинним діям, що вчиняються особами в складі натовпу, низка законодавчих ініціатив та програм потребує корекції. Насамперед, оскільки нам імпонує культурологічна концепція, варто розробити систему заходів, спрямованих на підвищення культурно-просвітницької діяльності щодо правового розв'язання соціальних та інших проблем за допомогою мирних зібрань. Також до заходів протидії відносимо прийняття спеціальних норм про попередження будь-якої дискримінації за національну, релігійну, статеву приналежність; заборону чи обмеження на розповсюдження та демонстрацію насильства в засобах масової інформації; державну програму про попередження злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу; створення в силових структурах спеціальних служб, які займаються проблемами попередження злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу;викорінення звичаїв і традицій, що складаються в окремих криміногенних групах (фанатські рухи, зібрання сепаратистського характеру, радикальні угрупування різної спрямованості тощо).

Великого значення в попередженні злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу, надається заходам профілактичного характеру. При проведенні різноманітних масових акцій органами внутрішніх справ спільно з органами місцевого самоврядування вживається комплекс організаційних та практичних заходів [351, с. 57].

У літературі щодо цього розглянуто питання про віднесення певних заходів держави до спеціальних груп задля їх згрупування та ефективнішого використання. На думку деяких науковців, класифікаційні групи повинні включати всі соціально-економічні, культурні, освітні, організаційні, управлінські й інші соціальні параметри, якщо вони спроможні об'єктивно усунути детермінанти злочинності [334, с. 66], створюють для цього сприятливу обстановку і умови [2, с. 21−22] і є передумовами виконання таких глобальних завдань, як «моральне формування нової людини, формування у людей суспільно корисних, духовно багатих потреб та інтересів, значне розширення легальних можливостей задоволення всіх розумних потреб» [335, с.45–47]. Інші вчені, не заперечуючи важливості профілактичних заходів, уважають, що цього недостатньо для включення їх у сферу попередження злочинності. Профілактичним заходам потрібно надати профілактичної спрямованості, тобто спеціального призначення, в іншому випадку профілактика злочинності в якості специфічної активності буде розчинена в різних процесах соціального розвитку, не представляючи особливого статусу [150, с. 23].

Більш обґрунтованою, на наше переконання, є перша думка, оскільки це передбачає розробку наукових рекомендацій для оптимального обліку й розв’язання кримінологічних проблем при застосуванні загальносоціальних заходів у вигляді профілактики злочинності. У цьому плані пропонуємо проведення моніторингу та дослідження криміногенних явищ відповідного регіону чи соціальної групи з наступним утіленням профілактичних заходів щодо означених проблем. Наприклад, до актуальних криміногенних детермінант східних регіонів України належать сепаратистські настрої значної кількості населення, що можуть призвести до вчинення злочинних дій особами в складі натовпу. Для західних регіонів одним з криміногенних детермінант вважаємо незадоволеність населення та підвищення ризику масових протестів із приводу недостатнього рівня впровадження реформ національного характеру. Відповідно до цього профілактичні програми відрізняються одна від одної та носять специфічний характер.

Отже, заходи, спрямовані на запобігання злочинним діям, що вчиняються особами в складі натовпу, впливають на їх об'єктивні детермінанти виникнення; регулюють криміногенну ситуацію в деяких регіонах; запобігають діям некримінального характеру, які можуть перерости в агресивні; впливають на антисоціальну поведінку людей, котрі можуть скоїти злочини.

Досить ефективними вважаємо зустрічі з лідерами та активістами політичних партій, громадських організацій і рухів, на яких роз'яснюється порядок організації та проведення масових заходів, установлюються обставини, що сприяють проведенню акції, розглядаються питання та способи їх вирішення, а також дається офіційне попередження про адміністративну та кримінальну відповідальність за злочинні дії. У подоланні проблеми перетворення мирного зібрання людей в агресивний натовп неабияку роль відіграють засоби масової інформації. Так, Орджонікідзівський районний суд м. Запоріжжя в справі № 335/4375/14-к 1-кп/335/327/2014 встановив, що «ОСОБА_1... діючи умисно, використовуючи власну комп'ютерну техніку, з метою розповсюдження розмістив в мережі Інтернет, в керованій ним групі «Народное освободительное движение Запорожье» в соціальній мережі «Вконтакте» за адресою http://vk.com/nodzp повідомлення, яке містило фотокопію документа «План действий» з закликами до захоплення будівель або споруд, що загрожують громадському порядку» [179].

Величезний потенціал телебачення, друкованих й електронних періодичних видань залишається невикористаним стосовно питання виховання та формування особистості (особливо дітей і підлітків), пропаганди сімейних цінностей, добра й справедливості. Натомість, кількість виховних і соціальних програм на всіх телевізійних каналах недостатня, порівняно з «розважальними» передачами, основна мета яких ‑ досягти високого рейтингу каналу та його комерційного успіху. Через засоби масової інформації суспільству нав'язують «занижений» рівень моральності й культури, певну схему поведінки, у якій насильницьке розв’язання проблем, приниження честі й гідності людини, допустимість аморальних учинків сприймаються як звичне явище. Тут очевидно, що держава повинна здійснювати замовлення на створення різноманітних соціальних програм у засобах масової інформації. Так, у США й Канаді уряд щороку витрачає десятки мільйонів доларів для оплати ефірного часу освітніх і виховних радіо- й телепередач із проблем насильства в сучасному суспільстві.

Загальносоціальною основою запобігання злочинності та максимального обмеження можливостей для її функціонування і відтворення вважається подолання кризових явищ у державі: в економіці, політиці, суспільній ідеології і психології, соціальній сфері, правоохоронній діяльності. На цьому підґрунті перспективними вбачаємо профілактичні заходи, пов’язані з:

– усуненням криміногенних детермінант стосовно падіння життєвого рівня населення, кризових явищ у соціальній і політичній обстановці в суспільстві;

– належними організаційно-управлінськими заходами запобігання злочинності, що спрямовані на усунення помилок і недоліків в управлінні економікою, політикою, соціальною сферою, а також правоохоронною діяльністю, оскільки ці помилки та недоліки є криміногенними чинниками [417, с. 105];

– послабленням криміногенних чинників у результаті формування в членів суспільства моральної позиції, орієнтованої на базові загальнолюдські цінності: заходи, що формують у суспільній свідомості нетерпимість до злочинів та інших правопорушень;

– установленням контролю за етикою мовлення в засобах масової інформації й естради, які можуть фактично пропагувати, усупереч міжнародно-правовим зобов’язанням України, злочинний спосіб життя, можливості, що з’являються після залучення до нього, привабливість і безпеку злочинної діяльності, норми спілкування в злочинному середовищі;

– недопустимістю таких негативних чинників, як соціальна нетерпимість, масові репресії, національна ворожнеча, відхилення від закономірностей соціального розвитку;

– установленням міждержавного співробітництва на інформаційно-методичному рівні і при спільних програмах розвитку;

– удосконаленням правових заходів протидії злочинності, що розглядається нами.

Отже, загальносоціальне запобігання злочинності пов’язане з довготривалими видами соціальної активності громадян, макроекономікою країни, забезпеченням прав, свобод, законних інтересів громадян, підтриманням їхньої культури та моральних цінностей, дотриманням законності, соціальним захистом населення. Ці заходи мають більш масштабну мету, ніж попередження злочинності, але також містять важливий кримінологічний аспект, є основою спеціально-кримінологічної профілактики, оскільки їх спрямованість на виконання завдань соціального розвитку створює передумови обмеження злочинності, протидіє криміногенним детермінантам.

У контексті культурологічної концепції системотвірним компонентом системи профілактичних засобів виступає, на нашу думку, створення освітньо-профілактичних програм щодо попередження злочинних дій, які вчиняються особами в складі натовпу. Освіта повинна сприяти реалізації цілей і можливостей людини, розширенню масштабів і спектра соціального вибору, забезпеченню адаптації до вимог зовнішнього світу, що змінюється. Сьогодні перед системою освіти стоїть завдання формування картини світу, що забезпечує орієнтацію особистості в різних життєвих ситуаціях, у тому числі й в умовах нестабільності. Головним результатом освіти повинна бути воля, усвідомлювана індивідом, як спроможність самостійно критично мислити й сприймати світ. Така воля повинна ґрунтуватись на самоконтролі й почутті відповідальності за свої вчинки, що не дасть змоги людині вчиняти імпульсивні дії або діяння під впливом зовнішніх обставин.

Очевидно, що сучасна система освіти в Україні за умов молодої демократії зазначені завдання не виконує. Нинішня парадигма середньої загальної (шкільної) освіти недостатньо адаптована до формування особистості, здатної оптимально пристосовуватися, само реалізовуватися й головне ‑ протидіяти негативним впливам масового характеру. До сьогодні превалюють тенденції озброєння підростаючого покоління певними знаннями, уміннями та навичками, а також професійними компетентностями у тій галузі, в якій людина працюватиме після отримання освіти. Ці уявлення про соціальну ефективність потрібно доповнити розумінням того, що мета освіти ‑ не сума знань сама по собі, а певна «система координат», що визначає існування й поведінку людини в цьому світі [121, с. 143]. Молода людина повинна вміти цивілізовано користуватися благами демократії, а не використовувати власну свободу для обмеження свободи інших. Відповідно, до змісту шкільних занять і курсів навчання в університетах потрібно ввести освітньо-профілактичні програми з попередження злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу.

Задля профілактики злочинних дій, що вчиняються особами у складі натовпу, нами проведене опитування професорсько-викладацького складу в Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки (додаток Б) та запропоновано додати до навчальних програм підготовки майбутніх соціальних педагогів навчальну дисципліну «Профілактика девіантної поведінки підлітків» та «Пенітенціарна педагогіка», у які включено розділи щодо запобігання злочинним діям, що вчиняються особами у складі натовпу. Також нами подано результати дисертаційного дослідження для вдосконалення курсу «Кримінологія» та використано матеріали для державної теми «Проблеми ресоціалізації неповнолітніх засуджених» (додаток Д). Такі навчальні програми з відповідною специфікою їхнього змісту пропонуємо увести до навчального плану вищих навчальних закладів, інститутів підвищення кваліфікації й перепідготовки працівників освіти, які готують педагогів. Доцільне, на нашу думку, перейняття досвіду США щодо впровадження в шкільне виховання програми антиалкогольного й антинаркотичного виховання школярів із метою профілактики криміногенних детермінант, що сприяють злочинним діям, які вчиняються особами у складі натовпу. У змісті правової підготовки підростаючого покоління як у школах, так і у ВНЗ, потрібно представити аспекти поведінки індивідів під час мирних акцій та відповідальності за вчинення ними злочинних дій.

Під час масових заходів співробітникам правоохоронних органів доцільно проводити заходи запобіжного характеру серед учасників. До них відносимо: встановлення візуального спостереження за найбільш активними членами натовпу; відмежовування угруповань з різними поглядами щодо проведення масового заходу (уболівальники, шанувальники різних стилів музики, прихильники різних політичних об'єднань тощо); контроль за пронесенням на територію заборонених предметів (вогнепальної, холодної зброї, вибухових речовин і пристроїв, піротехнічних пристосувань тощо); установлення технічних засобів контролю у вигляді стаціонарних рамок і ручних металодетекторів, проведення особистого поверхового огляду співробітниками міліції. Задля кращого забезпечення порядку при можливих ресурсах і відповідній ситуації варто проводити огляд учасників на декількох рубежах, зокрема на вході на територію об'єкта, вхідних під'їздах, у фойє чи інших приміщеннях. Мета цього ‑ недопущення активних дій із боку осіб, які перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.

Для запобігання виникненню конфліктних ситуацій між учасниками заходів, співробітниками міліції і контрольно-розпорядчими службами важливо не допустити скупчення на об'єкті проведення масового заходу громадян понад установлений ліміт. За таких обставин детермінанти набувають криміногенного характеру, що призводить до підвищення ризику перетворення мирного натовпу в агресивний. При цьому ускладнюються дії нарядів щодо забезпечення ними функцій правопорядку.

На думку О. С. Ярої щодо заходів запобігання злочинним діям у громадських місцях основну увагу потрібно зосередити на таких завданнях:

– систематично узагальнювати й аналізувати дані про вчинені насильницькі злочини в громадських місцях;

– постійно пояснювати населенню про відповідальність за скоэны злочини;

– установити і брати під спостереження найбільш криміногенні об’єкти, використовувати при цьому можливості громадськості, вивчати склад осіб, які збираються на таких об’єктах, їхню поведінку, наявність серед них раніше засуджених; тривалий час не працюючих; тих, котрі зловживають спиртними напоями;

– у випадках відсутності освітлення вулиць, провулків, парків, під’їздів будинків у вечірній і нічний час вносити через керівництво міськрайоних органів відповідні пропозиції в місцеві державні адміністрації, залучати до цієї роботи представників ЖЕКів;

– підвищувати ефективність діяльності патрульно-постової служби міліції з охорони громадського порядку. З цією метою: а) систематично, ураховуючи оперативну обстановку, аналізувати розміщення сил і засобів патрульно-постової служби; б) розглянутий аналіз доцільно проводити безперервно, що дасть змогу приймати на кожну наступну добу оптимальне рішення щодо розміщення і використання сил і засобів патрульно-постової служби; в) удосконалювати роботу зі взаємодії патрульно-постової служби з іншими службами і підрозділами органів внутрішніх справ, а також із громадськістю [417, с. 125–126].

Зазначений перелік заходів, спрямований на підвищення ефективності боротьби зі злочинами в громадських місцях, звичайно, не є вичерпним. Водночас він дає змогу створити необхідний мінімум умов, дотримання яких органами внутрішніх справ дещо перешкоджає вчиненню злочинів у громадських місцях.

Також дуже важливий запобіжний захід ‑ попередження злочинних дій, ще до їх виникнення шляхом отримання інформації про можливі потенційні злочинні дії. Так, Красноградський районний суд Харківської області у справі № 626/1295/14-к установив, що «ОСОБА_1, перебуваючи на території АР Крим, діючи умисно, з метою дестабілізації соціально-політичної обстановки в Україні, вступив у попередню змову з невстановленими особами щодо організації у квітні 2014 року масових заворушень на території Харківської області, які планувалось супроводжувати насильством над особами, захопленням будівель та споруд, опором представникам влади із застосуванням зброї та інших предметів, які використовуватимуться як зброя... Разом з тим, ОСОБА_1 з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки 11 квітня 2014 року його злочинні дії було припинено співробітниками Служби безпеки України» [180]. Отже, можна стверджувати, що Службою безпеки України попереджено злочинні дії у формі масових заворушень та групового порушення громадського порядку.

Заходи запобіжного характеру актуальні в нашому розумінні не лише на етапі підготовки й проведення масової акції, але й після нього. До таких заходів відносимо здійснення евакуації та посадки основної маси людей на особистий і громадський транспорт за умов виникнення тисняви, стовпотворінь, поранень і загибелі людей; відстеження переміщень організованих груп у межах міста при від'їзді учасників масового заходу; використання відеоспостереження, що встановлюються на станціях, переходах; комунікативна взаємодія спеціально підготовлених співробітників правоохоронних органів як членів натовпу з його учасниками задля подавлення гіперемоційної атмосфери після масового заходу.

Системотвірний компонент системи заходів запобіжного характеру ‑ створення центру запобігання злочинним діям, що вчиняються особами у складі натовпу, в який входять державні, громадські та силові структури. Досить цінним у цьому плані вважаємо світовий досвід застосування стратегій попередження злочинів, учинених особами у складі натовпу, за допомогою створення консультаційних центрів для надання роз’яснювальної, психологічної та юридичної допомоги як для криміногенних осіб, так і для осіб, які стали жертвою натовпу. Такі центри можуть бути державними, муніципальними, центрами некомерційних організацій, а також змішаної форми власності. У своїй роботі ці служби ставлять за мету:

а) надати потерпілим очно або заочно (по телефону довіри, за допомогою «гарячої лінії») висококваліфіковані, конфіденційні послуги (безкоштовну медичну, психологічну, юридичну й іншу соціальну допомогу);

б) прагнути змінити суспільство й політику, засновані на насильстві, щоб розвіяти міфи і зруйнувати баланс політичних сил, що допускають різнівиди насильства [355, с. 162].

За умов, коли заходи профілактичного й запобіжного характеру виявляються недостатньо ефективними щодо попередження злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу актуальними стають заходи протидії. З іншого боку, ці заходи виражаються в акціях профілактичного та запобіжного характеру. Отже, заходи протидії, з одного боку, є результатом реалізації акцій профілактичного та запобіжного характеру, а з іншого − мають самостійний зміст. В контексті цього твердження О. М. Бандурка трактує поняття «протидія» під кутом зору різних груп заходів. Так, загальна організація протидії злочинності інтерпретується ним як сукупність організаційних (облік, реєстрація), управлінських (прогнозування, планування, координація, визначення стратегії і тактики), профілактичних (реалізація програм, планів і профілактичних заходів), контрольних (вивчення практики, встановлення тенденцій злочинності) та інших заходів різноманітних органів та установ, які взаємодіють між собою. Правоохоронна діяльність у розумінні О. М. Бандурки – це система заходів із реалізації правоохоронних та/або правозастосовних функцій державними органами, громадськими організаціями чи громадянами. Попередження злочинності – це здійснення спеціальними суб’єктами передбачених законом заходів для недопущення розвитку злочинного наміру на попередніх стадіях скоєння злочину, виявлення ознак вчинених злочинів, установлення осіб, які їх скоїли, притягнення цих осіб до відповідальності, відновлення порушених прав, свобод і законних інтересів громадян та відшкодування збитків від злочинних дій [28, с. 44–45].

Правові системи країн Західної Європи задля кращого контролю правоохоронних органів масових заходів свідчать про розширення обов'язків щодо протидії злочинним діям, що вчиняються особами у складі натовпу. Зокрема, британська поліція в певних обставинах може змінити маршрут демонстрації, на деяку частину учасників накласти заборону на проведення демонстрацій на строк до трьох місяців. У Німеччині передбачено відмову в проведенні демонстрацій для певних осіб чи партій або заборону на організацію заходів з окресленою метою, які можуть становити безпосередню загрозу для громадського порядку. Такі обмеження містяться в конституціях Італії, Швеції, Іспанії та інших країнах, але у всіх випадках вони поєднуються з процедурами повідомлення про мітинги і демонстрації [308, с. 243].

В Україні також працівники міліції не мають права перешкоджати реалізації конституційного права громадян на мирні зібрання, керуючись статтею 340 Кримінального кодексу України, за якою незаконне перешкоджання організації та проведенню зборів, мітингів, походів та демонстрацій, якщо це діяння вчинене службовою особою або із застосуванням фізичного насильства, є злочином.

Також згідно із Законом про міліцію у випадках такого перешкоджання працівники міліції повинні припинити скоєння злочину. Наприклад, у випадку якщо представники комунальних служб без рішення суду про заборону зібрання або без присутності державного виконавця лише на підставі припису органів місцевого самоврядування чи органів державної влади демонтують намети, встановлені з метою проведення мирного зібрання, працівники міліції попереджають комунальників про недопустимість таких дій, а у випадку, якщо подібні незаконні дії службовими особами не буде припинено – припиняють скоєння злочину.

Законодавства цих країн, як і України, щодо врегулювання масових заходів керуються ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, в якому закріплено право на використання «мирного зібрання», яке не підлягає ніяким обмеженням, окрім тих, що становлять загрозу громадській безпеці, порядку, здоров'ю чи моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб. Європейська конвенція про насильство та неналежну поведінку з боку глядачів під час спортивних заходів і, зокрема, футбольних матчів 19 серпня 1985 р. передбачає консолідацію держав ‑ членів Ради Європи й інших країн ‑ учасниць Європейської культурної конвенції щодо запобіганні та контролю над насильством та неналежною поведінкою з боку глядачів під час спортивних заходів, координації політики та заходів своїх міністерств та інших державних установ при виробленні стратегії та програм запобігання таким видам злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу [97]. Європейська конвенція з прав людини передбачає в інтересах національної безпеки та громадського порядку можливість обмеження таких прав і свобод, як свобода релігії (ст. 9), свобода вираження думки (ст. 10), свобода зборів і об'єднань (ст. 11) [247].

При порушенні означених законодавчих актів виникають обставини, за яких проведення масового заходу може бути припинено. Проте мирне зібрання може бути припинене лише у випадку рішення суду про заборону його проведення (припинення) в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (рішення суду є обов’язковим до виконання зазначеними в ньому суб’єктами, невиконання рішення суду тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 382 Кримінального кодексу України). Працівники міліції як учасники виконавчого провадження (ст.10 Закону України "Про виконавче провадження" забезпечують охорону громадського порядку під час виконання рішення суду.

До зібрання, яке не втратило мирний характер, працівники міліції не можуть застосовувати силові дії або припиняти його. При цьому відсутність повідомлення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення масового заходу не є підставою для припинення заходу.

Крім того, учасники мирних зібрань мають право встановлювати намети або інші тимчасові споруди задля проведення мирних зібрань. Установлення наметів не є підставою для припинення мирного зібрання.

У разі, коли лунають заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (тягнуть відповідальність, передбачену статтею 295 Кримінального Кодексу України), порушень громадського порядку, блокування транспортних комунікацій (тягнуть відповідальність, передбачену статтею 279 Кримінального кодексу України) та інших порушень законів України, працівники міліції локалізують (у разі потреби – затримують) порушників та припиняють порушення без припинення зібрання, якщо відсутнє рішення суду про заборону заходу.

У юридичній літературі справедливо зазначається, що наявні правові документи досить чітко визначають завдання органів внутрішніх справ при організованих масових заходах, тоді як діяльність при неорганізованих (стихійних; таких, які вийшли з-під контролю) громадських акціях не має конкретизованої правової нормативної основи [152, с. 14]. У сучасних умовах це завдання набуває особливої актуальності.

Засоби протидії щодо агресивного натовпу, на нашу думку, можна згрупувати відповідно до реакції співробітників правоохоронних органів на конфліктну ситуацію. Такою реакцією є примус, за яким співробітники правоохоронних органів при невизначеності учасників натовпу силовим способом заспокоюють натовп. В іншому випадку дії компетентних органів зводяться до попереднього визначеного плану, незважаючи на психічний стан учасників натовпу. Ще однією реакцією може бути ігнорування, за якого правоохоронні органи не втручаються в розв'язання конфлікту, щоб не спровокувати натовп до більш активних дій. Компроміс − реакція, за якої правоохоронні органи ідуть на деякі поступки задля деескалації конфліктної ситуації. Також до засобів реагування на агресивний натовп можуть належати заклики правоохоронних органів до припинення демонстрації, повідомлення про кримінальну відповідальність у разі вчинення злочинних дій тощо.

У спеціальній літературі відзначається, що можливості протидії злочинності пов’язані з обмеженням поширення впливу на інших осіб, особливо в середовищі неповнолітніх і молоді; із руйнівним впливом лідерів; із використанням кримінально-правових заходів, так званої «подвійної превенції»; із забезпеченням превентивного впливу справедливого покарання злочинців [68, с. 329].

При виникненні конфліктної ситуації в натовпі, за якої або можуть учинятись злочини, або вже скоєні особами у його складі, співробітники правоохоронних органів повинні вжити спеціальних заходів протидії цим злочинним діям. При цьому до перших функцій таких співробітників належить попередження про відповідальність осіб у складі натовпу, які збираються скоїти злочин, і лише потім ‑ усунення загрози для інших осіб та затримання злочинця. Так, Шевченківський районний суд м. Києва у справі № 761/33444/13-к установив, що «ОСОБА_2... ігнорував розпорядження представників влади щодо припинення протиправних дій. У результаті активної участі ОСОБИ_2 у вчиненні групових дій було порушено громадський порядок у вказаному вище громадському місці. Після вчинення протиправних дій ОСОБУ_2 було затримано працівниками міліції» [181].

До заходів протидії відносимо звернення до учасників натовпу з відповідними вимогами через мережу радіоінформаційного центру; блокування місця події; попередження про відповідальність за скоєння злочинів та можливість застосування сили та спеціальних засобів, а в разі невиконання вимог – із застосуванням спеціальних засобів відповідно до вимог законодавства, вжити заходів для припинення групових порушень громадського порядку й масових заворушень за допомогою поділу натовпу на невеликі групи та їх розсіювання, відокремлення та затримання правопорушників; у разі неможливості припинення злочинних дій ‑ викликати додаткові сили (резерв), продовжуючи блокування території; дотримуватися заходів особистої безпеки, враховувати можливу негативну реакцію учасників натовпу; ретельно документувати злочинні дії, фіксувати обличчя правопорушників; виявлених та затриманих організаторів, керівників, провокаторів та активних учасників злочинних дій.

Особливого значення в протидії злочинності в процесі злочинних дій, що вчиняються особами у складі натовпу, ми відводимо патрульній службі, оскільки вона першою проводять заходи протидії таким злочинам. Відповідно до перебігу подій їхні функції можуть бути різноплановими. Так, під час проведення мирного зібрання патрульні служби зобов’язані:

- знати та виконувати поставлені завдання;

- проявляти особливу передбачливість і витримку при несенні служби, в різних ситуаціях діяти спокійно та впевнено, особливо під час припинення порушення громадського порядку;

- перебувати в зазначеному місці та без спеціального дозволу не залишати довірену дільницю служби;

- виводити з місця проведення зібрання осіб, які перебувають у стані сп’яніння, та інших правопорушників;

- у разі виявлення обставин, які ускладнюють проведення заходу або забезпечення громадського порядку, терміново доповісти про це керівнику, відповідальному за стан охорони громадського порядку;

- у разі проведення зібрання з недотриманням вимог чинного законодавства інформують про початок, кількість учасників та обставини здійснення цього заходу оперативного чергового органу внутрішніх справ, на території якого проводиться акція (п. 310 статуту ППСМ)

При виникненні групових порушень громадського порядку патрульні наряди повинні:

- закликати учасників зібрання негайно припинити правопорушення, попередити про кримінальну відповідальність за їх вчинення та про можливе застосування сили та спеціальних засобів;

- попереджувати голосом, а при значній відстані або зверненні до великої групи людей – за допомогою гучномовців, не менше двох разів із наданням часу, достатнього для припинення правопорушення (одночасно організовується й проводиться документування протиправних дій учасників заходу), працівники міліції повинні упевнитися, що попередження було почуте всіма учасниками зібрання;

- дати команду нарядам негайно блокувати місце події, вимагати від учасників порушень їх припинення, попередити про застосування сили та спеціальних засобів, а в разі невиконання вимог ‑ із застосуванням спеціальних засобів ужити заходів для припинення групових порушень громадського порядку за допомогою поділу натовпу на невеликі групи групи та їх розсіювання, відокремлення та затримання активних учасників;

- викликати додаткові сили (резерв), у разі неможливості припинення групових порушень наявними силами продовжувати блокувати територію, випускаючи за її межі громадян, які опинились там випадково, затримувати підозрілих осіб;

- у разі прибуття додаткових сил проводити повторне попередження учасників зібрання та робити повторні спроби припинення групових порушень громадського порядку та затримання правопорушників;

- після припинення порушень слідчо-оперативною групою здійснювати огляд місця пригоди для виявлення речових доказів, установлення свідків, злочинців, які втекли, тощо;

- за заздалегідь визначеними маршрутами проводити відведення автотранспорту та громадян від місця групових порушень;

- дотримуватися заходів особистої безпеки, виявляти обережність і пересторогу, враховувати можливу негативну реакцію присутніх громадян, щоб своїми діями не викликати ускладнення обстановки;

- виявлених та затриманих організаторів й активних учасників групових порушень громадського порядку негайно відправляти до органу внутрішніх справ;

- у ситуаціях, коли їх негайне затримання неможливе або небажане, обмежитися встановленням їх особи для наступного затримання;

У всіх випадках групових порушень громадського порядку вогнепальну зброю повинна мати обмежена кількість працівників міліції та військовослужбовців внутрішніх військ (група затримання, конвоювання), які повинні перебувати на деякій відстані від безпосереднього місця конфлікту. Застосовувати вогнепальну зброю під час масових зібрань можна лише у випадку використання такої зброї учасниками заходу чи іншими особами.

Найбільшої актуальності та складності набувають заходи протидії, ужиті правоохоронними органами при виникненні злочинних дій, що вчиняються особами у складі натовпу. До таких можна віднести:

- приведення до готовності регіональних і міжрегіональних зведених загонів із прийняттям рішення про уведення в дію оперативного плану типу «Хвиля»;

- приведення у готовність до дій підпорядкованих органів, підрозділів внутрішніх справ чи особового складу;

- приведення у готовність військових з’єднань, частин внутрішніх військ МВС України (за необхідності – до вищих навчальних закладів МВС України), що дислокуються на території обслуговування.

Проведене дослідження засвідчило, що до сфер підвищення ефективності запобігання та протидії злочинним діям, що вчиняються особами в складі натовпу, слід віднести налагодження профілактично-роз’яснювальної роботи з населенням. До такої думки схильні опитані нами думки 71 % слідчих та 53 % прокурорів. Безперечно: краще запобігти проблемі, ніж потім в екстремальних умовах її розв’язувати. Крім того слід посилити кримінальну відповідальність за вказані злочини (64 % слідчих) [додаток А].

Підтримуючи позицію В Г. Андросюка, до несилових заходів протидії відносимо такі як:

- переорієнтація уваги учасників масових заходів. Як тільки увага людей в натовпі опиняється поділеною між декількома об’єктами, відразу ж утворюються окремі групи й натовп, щойно об’єднаний єдиним «образом ворога» або готовністю до спільних дій, тут же розпадається. При цьому включаються психологічні механізми натовпу. Зникає абсолютний конформізм, оскільки з’являється альтернативний вибір, а натовп перестає бути активним, функціонуючим і поступово розсіюється;

- оголошення по гучномовцю про те, що прихованими камерами здійснюється відеозйомка учасників натовпу. Цим самим розвінчується ілюзія анонімності дій;

- звернення до учасників натовпу з назвою конкретних прізвищ, імен, найпоширеніших у тій місцевості. При цьому руйнується ідея безкарності дій учасників натовпу;

- ужиття заходів із захоплення й ізоляції лідерів натовпу. Якщо з якоїсь причини лідер зникає і не заміщується негайно іншим, натовп знову стає простим збіговиськом без будь-якого зв’язку і стійкості. У цьому випадку легше проводити заходи для його розсіювання [11, с. 314]. Відсутність лідера за анонімності його зникнення можна також констатувати зрадою, страхом відповідальності, «дезертирством» тощо. Отже руйнується ідея справедливого протесту;

- звернення до учасників натовпу з вимогою негайного припинення правопорушень, попередження про відповідальність за їх учинення й про документування протиправних дій учасників акції. При цьому руйнується переконання щодо відсутності доказової бази в умовах чисельності учасників натовпу;

- попередження учасників про можливість застосування сили і спеціальних засобів. В учасників агресивного зібрання зникає переконання у тому, що їм не будуть нанесені тілесні ушкодження, настає усвідомлення загрози власному здоров’ю;

- формування у співробітників органів внутрішніх справ стану (відчуття) психологічної безпеки і готовності до дій в складних ситуаціях оперативно-службової діяльності, пов'язаної з охороною громадського порядку. Стійкість і чіткість дій правоохоронців руйнує в учасників масових заходів переконання у власних силах, що призводить до непевності у власних діях.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок про те, що ефективність застосування заходів протидії злочинним діям, що вчиняються особами в складі натовпу, у вузькому сенсі зводиться до недопущення великого скупчення людей (натовпу) або обмеження чисельності осіб, які залучаються до акції («розбиття натовпу на групи»). Також співробітникам органів внутрішніх справ заходи протидії повинні спрямовуватися на осіб, схильних до вчинення протиправних дій, а ще більше ‑ на провокаторів і лідерів цих злочинних діянь.

Звичайно, не слід забувати і про роль законодавця у протидії таким злочинам. На підставі дослідження сутності та властивостей натовпу, ролі лідера, поведінки учасників із погляду соціальної психології, історії кримінальної відповідальності осіб за злочинні дії, що вчиняються особами у складі натовпу, вчені пропонують застосувати диференційований підхід до визначення міри покарання організаторам та учасникам таких злочинів за допомогою корекції кримінально-правової норми ст. 294 КК України [134, с. 170]. Крім того, і на законодавчому рівні, і в правозастосовчій практиці під час профілактики аналізованих злочинів особливу увагу потрібно приділяти провокаторам незаконних дій, які перетворюють мирне зібрання в злочинні дії натовпу. Отже, зважаючи на наші висновки щодо детермінант аналізованих злочинів (у тому числі соціально-психологічних закономірностей спільної діяльності), для розробки ефективних методів протидії злочинам проти громадського порядку, скоєних натовпом, важливе знання соціально-психологічних особливостей функціонування групових дій, внутрішньогрупової динаміки, ролі особистості, зокрема організатора і провокатора.

Розглядаючи явище протидії злочинним діям, що вчиняються особами у складі натовпу, та відповідних йому заходів, ми прийшли до висновку, що ефективність протидії злочинам та застосування відповідних заходів визначаються комплексом дій профілактичного, запобіжного та суто протидійного характеру; участю в цьому процесі державних, громадських, правоохоронних структур; системою освітньо-профілактичних програм, організаційних структур, правових повноважень, оперативних процесів тощо. Розглядаючи основні напрями протидії злочинним діям, що вчиняються особами в складі натовпу, як інтегрального та багатоаспектного явища, виділяємо такі заходи:

1. Розширення можливостей для всіх видів трудової активності населення Така діяльність соціально-економічного характеру є основою ефективного функціонування суспільства і необхідність її виконання є зрозумілою для всіх. Варто відзначити, що найефективнішим є загальносоціальний захід запобігання злочинності, який ніякі інші не можуть замінити. Органи державної влади всіх рівнів повинні розуміти велику кримінологічну значущість такої діяльності. Як слушно зазначає О. М. Костенко, «…у методиці боротьби зі злочинністю радикальним засобом є сприяння виникненню нових підприємницьких місць у суспільстві і втягнення якомога більшого числа людей у громадянське підприємництво, всі інші засоби (моральні, правові, виховні, біологічні і т.п.) є допоміжними» [170, с. 330].

2. Покращання соціально-побутових умов життя населення ‑ це тісно пов'язаний із попереднім напрям діяльності. Їх доцільно реалізовувати в тісному взаємозв'язку, підтримуючи і стимулюючи всі форми активності населення в цьому плані. За відсутності гостроти соціально-побутових проблем не виникає і необхідності в протестних акціях.

3. Поширення соціально прийнятних форм дозвільної поведінки. Із позицій соціальної психології в кожної людини (особливо молодої) є потреба в самореалізації, прояві внутрішньої активності за допомогою тісної комунікації з ровесниками, людьми, які сповідують подібні погляди, тощо. Організована, цікава, керована дозвіллєва діяльність громадян приводить до зниження криміногенних детермінант соціального середовища. Людство протягом всієї своєї історії завжди потребувало «хліба та видовищ». Цікаве змістовне дозвілля сприяє «виходу» негативної енергії спільноти, певною мірою дає у прийнятній формі вихід її криміногенному потенціалу. Достатньо вказати на сучасну індустрію футболу та футбольного вболівання. Зрозуміло, діяльність у цьому напрямі не може усунути вплив соціально-економічних факторів злочинності, але може дещо нейтралізувати його.

4. Розширення повноважень і компетенції органів місцевого самоврядування, контроль територіальних громад за їхньою діяльністю. За умов децентралізації владних повноважень центральної влади значне навантаження та відповідальність зосереджуються на місцевих органах самоврядування. Збалансування повноважень місцевої влади відбувається за посилення контролю за її діяльністю зі сторони територіальних громад. При цьому зростає питома вага протестних акцій на регіональному рівні а також криміногенності детермінант злочинних дій, що вчиняються особами у складі натовпу. Збалансування цих важелів впливу визначають заходи, що сприяють гармонізації відносин у суспільстві загалом й окремих територіальних громадах зокрема. Унаслідок цього послаблюється дія низки економічних та соціальних факторів злочинності, посилюється вплив на поведінку людей місцевих спільнот. Про це свідчить світовий досвід розвитку місцевого самоврядування.

5. Розвиток громадських організацій, підтримка ініціатив щодо створення таких організацій, які займаються запобіжною діяльністю, та допомагають їм у роботі. Задля протидії злочинним діям, що вчиняються особами у складі натовпу, доцільно створити координаційний центр за участі державних, громадських, силових структур, робота якого спрямована на розвиток органів самоорганізації загального типу, і створення громадських організацій для реалізації конкретних запобіжних форм діяльності; патрулювання криміногенної території у певні часи; проведення серед членів місцевої спільноти віктимологічної профілактики; протидія незаконним діям представників органів місцевої влади, підприємців тощо. Створення такого центру не є формалізованим, і повинно ґрунтуватися виключно на громадській ініціативі, однак його діяльність слід регламентувати певними статутними документами та дозвільними рішеннями. Органи місцевої влади та правоохоронних органів не повинні безпосередньо втручатись у діяльність такого координаційного центру, але повинні надавати допомогу в разі необхідності.

6. Система заходів ситуативного запобігання злочинам, спрямована на усунення умов, які сприяють або полегшують учинення злочинів, збільшення можливостей для встановлення та затримання злочинців[330, с. 304–305]. Ситуативне запобігання передбачають заходи такого типу, які не є примусовими, не обмежують зовсім або обмежують лише певною мірою права і свободи людини, із розумінням сприймаються населенням.

Такі заходи різноманітні і можутьвключати забезпечення нормального рівня освітленості громадських місць у містах; дотримання при розробленні проектів будинків, споруд тощо та їх будівництві певних вимог безпеки; будівництво та функціонування на території міста спеціальних об'єктів збереження і схоронності майна; використання спеціальних пошукових засобів виявлення зброї та вибухівки в аеропортах, окремих громадських місцях, під час проведення масових заходів тощо; установлення відеокамер спостереження на основних магістралях, будинках, у яких розміщені центральні органи державної та місцевої влади, фінансово-кредитних установах, інших установах та організаціях, стадіонах, об'єктах торгівлі тощо.

7. Організація віктимологічної запобіжної діяльності. Такі заходи, як і ситуативне запобігання злочинам, найбільше відповідають умовам життєдіяльності сучасного суспільства, в якому відбувається інтенсивний розвиток всіх форм комунікації. Тобто створюються найбільш сприятливі умови для інформування населення щодо загроз вчинення злочинів та правил безпечної поведінки. Слід визнати, що можливості цього напряму запобіжної діяльності до цього часу використовувалися явно недостатньо.

Дестабілізація політичної й економічної сфер суспільства, відсутність у низці випадків нормальних гігієнічних, економічних, екологічних умов існування призводять до виникнення психічної, пізнавальної депривації, недостатності задоволення сенсорних та емоційних контактів і потреб. Несприятливі умови соціалізації стають головним джерелом набуття людиною статусу жертви. Стресогенне протестне середовище детермінує віктимогенні явища. Незважаючи на те, що питання віктимної поведінки значною мірою описані в кримінологічній літературі, вони мають особливий контекст щодо реальних чи потенційних жертв злочинних дій. Ефективним заходом послаблення дії детермінант вчинення злочинів особами у складі натовпу є превентивна та підтримуюча робота з віктимними підлітками, оскільки вони в найбільш схильні до сприйняття насилля, що робить їх жертвами масових заворушень. Заходи протидії повинні спрямовуватись у цьому випадку на виявлення та охорону людей віктимної поведінки від стороннього насилля. Профілактика віктимної поведінки передбачає профілактично-корекційні заходи, що мають на меті попередити вплив негативних чинників середовища.

8. Спеціально-кримінологічні заходи впливу на окремі соціальні групи населення. До таких соціальних груп належать неповнолітні, неблагополучні сім’ї, безпритульні та бездоглядні діти, молодь, зокрема студенти профтехучилищ та ВНЗ, раніше судимі особи. Запобіжний вплив на представників цих соціальних груп може бути як загальним, так і індивідуальним. В останньому випадку заходи протидії повинні здійснюватись відповідно до чинного законодавства.

9. Контроль за поведінкою осіб, які виявляють підвищену схильність до злочинної поведінки і здійснення якого прямо передбачено законом. У межах цього напряму мають уживатись індивідуально-запобіжні заходи щодо осіб, звільнених з місць позбавлення волі; засуджених за скоєння злочинів, виконання вироку стосовно яких не пов'язано з позбавленням волі; яким винесено офіційне застереження про неприпустимість учинення насильства в сім'ї; психічно хворих осіб, які є суспільно небезпечними і перебувають на спеціальному обліку в закладах охорони здоров'я; які не досягли 18 років, у тому числі звільнених зі спеціальних виховних установ; які втягують дітей в антигромадську діяльність. З урахуванням тенденцій демократизації суспільства й лібералізації законодавства актуальність цих заходів у найближчі роки збільшуватиметься.

10. Розроблення та прийняття нормативно-правових актів та управлінських рішень, які обмежують негативний вплив причин злочинності, усувають причини, що сприяють вчиненню злочинів. Заходи протидії в цьому випадку повинні відповідати умовам життєдіяльності та соціально-психологічним установкам, які панують у сучасному суспільстві [226, с. 411–414].

Системотвірним компонентом системи заходів протидії є створення в силових структурах спеціальних підрозділів, які займаються проблемами протидії злочинним діям, що вчиняються особами у складі натовпу.

Вищевикладені результати дисертаційного дослідження у формі заходів попередження, що включають профілактику, запобігання та протидію злочинним діям, які вчиняються особами в складі натовпу, подано до Інституту підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки, психологічної служби та Національної гвардії України НАВС для проведення лекцій, семінарських та практичних занять із навчальної дисципліни «Спецкурс з адміністративної діяльності» піл час вивчення тем «Охорона громадського порядку при проведенні масових заходів», «Охорона громадського порядку і громадської безпеки в умовах введення надзвичайного стану» та навчальної дисципліни «Діяльність міліції громадської безпеки» під час опанування теми «Особливості охорони громадського порядку підрозділами міліції громадської безпеки в особливих умовах» (додаток Е).

Висновки до розділу 3

Злочинні дії, що вчиняються особами у складі натовпу, як кримінологічне явище слід вивчати крізь призму їх детермінантної обумовленості. Встановлено, що через неоднозначність розв’язанняпроблеми науковцями детермінант існують різні підходи щодо їх трактування. Якщо одна група вчених уважає, що до детермінант злочинів варто віднести соціально-економічні негативні прояви суспільного життя, то інші – пов’язуютьіз мотивацією злочину зі сторони окремого об’єкта(його звички, інтереси, мотиви тощо). За результатами дослідження до детермінант скоєння масових заворушень і групового порушення громадського порядку варто віднести криміногенні чинники, причини та умови, які викликають намір й обумовлюють об’єктивну можливість суб’єкта до скоєння злочину в конкретний момент.

Підтримана культурологічна концепція, за якої головною причиною аналізованого виду злочинів є низький рівень соціальної культури (політичної, правової, моральної). Узагальнено такі причини: політичні (нестабільність у державі, політична криза, партійна корупція); соціальні (міжетнічні, міжнаціональні конфлікти; прагнення громадян захистити свої конституційні права й свободи); економічні (низький матеріальний статок більшості населення, відсутність роботи, складність у відкритті власної справи); психогенні (підвищена агресивність громадян, патологічні стресогенні відхилення психічного характеру, гіперкомформна поведінка людей в умовах натовпу); організаційні (корупція в правоохоронних органах і судовій системі; відсутність інституцій, які системно розв’язують проблеми масових заворушень; неадекватне, грубе поводження співробітників ОВС із громадянами).

Також у контексті предмета нашого дослідження й висновків, одержаних у розділі 1 «Соціально-психологічні та кримінологічні особливості злочинного натовпу», наголошено на важливому значенні детермінант, які для будь-якого прояву злочинної спільної діяльності містятьсяв соціально-психологічних закономірностях групової діяльності.

Умови регулюють вплив чинників, які призводять до виникнення, існування, зміни або зникнення певного явища. Те чи інше явище виникає там і тоді, де й коли визріли відповідні передумови. Під передумовами розуміємо те, що спровокувало виникнення певного процесу. Тобто поняття передумов пересікається як із поняттям чинників, так і з умовами злочину. При цьому характерною особливістю умов є те, що вони самі по собі не можуть перетворитися в нову дійсність; вони лише роблять її можливою. Варто відрізняти причину від умови, трактуючи її як те, що виражає сутність явища й напрям його розвитку, а умову − те, що або сприяє, або перешкоджає дії причини, при цьому не визначаючи сутності. Взаємозв’язок і взаємодія між причинами та умовами полягає в тому, що умови самі по собі не можуть призвести до злочину, не маючи причин.

Досліджуючи класифікацію детермінант злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу, виокремлено дві основні групи. До першої належать детермінанти матеріального й ідеологічного характеру, що представляє їх крізь призму соціального явища. До другої відносимо класифікації, які трактують їх як детермінанти індивідуального характеру, тобто конкретні обставини, що спонукали особу до скоєнняцього злочину; морального характеру, які визначають формування особистості; об’єктивного характеру, що спричиняють до діяльності злочинного результату. На наше переконання, детермінанти за індивідуалістичною теорією не суперечать класифікації детермінант як соціального явища, але є більш пристосованими до конкретного кримінологічного дослідження.

За результатами дослідження встановлено, що основними чинниками появи злочинів, скоєних особами в складі натовпу, зокрема в Україні, є економічна нестабільність у державі, політична криза, соціальна несправедливість між різними верствами населення, корупція в правоохоронних органах і судовій системі тощо або їх тісне поєднання.

Вищесказане є підставою для висновку, що переростання мирних мітингів в агресивно налаштовані або злочинні дії, що вчиняються особами в складі натовпу, має низку причин соціально-політичного характеру, до яких відносимо корупцію; неповажне й грубе поводження співробітників міліції з громадянами, укриття від обліку та реєстрації злочинів, факти рукоприкладства; суперечності в державотворчих процесах між суспільством і прихильниками пострадянського стереотипу правління; міжетнічні конфлікти, конфлікт на міжнаціональному підґрунті; прагнення громадян захистити свої права «на вулиці», за допомогою демонстрацій, мітингів, через упереджене ставлення до судів; відкритість ЗМІ як четвертої гілки влади, інформація якої досить часто не збігаєтьсяз офіційними даними; велика різниця в соціальному становищі між олігархами та іншими громадянами; загострення конфлікту вміжнаціональних відносинах, недостатній соціальний рівень забезпеченості населення.

Злочинні дії, що вчиняються особами в складі натовпу, визначаються умовами їх створення: неорганізоване проведення мітингів; недоліки в діяльності державних і громадських організацій; здатність людського організму піддаватися впливу радикально налаштованих елементів мітингів та на провокації; моральне формування особистості: його ставлення до агресивного розв’язання конфлікту; доступність зброї для громадян; неадекватна відповідь силових структур на ситуацію, що склалася; в екстремальних обставинах можливість застосування учасниками масових заворушень підручних засобів (бруківка тощо).

Визначення детермінант злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу,даєзмогу розробити систему профілактичних заходів для запобігання цим злочинам, що є однією з функцій держави з охорони прав і свобод громадян і правопорядку.

Протидія злочинним діям, що вчиняються особами в складі натовпу, діє на двох рівнях. Перший − це створення державою системи превентивних заходів щодо усунення детермінант цього виду злочинності та їх нейтралізація. Другий рівень − дія кримінальної юстиціїза допомогою забезпечення невідворотності відповідальності й покарання, виправлення осіб, які скоїли злочини, та здійснення, таким чином, спеціальної й загальної превенції.

Зміцнення та розвиток об’єктивних передумов успішної протидії злочинним діям, що вчиняються особами в складі натовпу, нерозривно пов’язане з підвищенням ролі суб’єктивних чинників у цьому процесі − свідомої, організаційно-управлінської та виховної діяльності держави і її інститутів. На наше переконання, запобігання таким злочинам, як і будь-яка інша специфічна діяльність, спрямоване на певні об’єкти, а саме − причини й умови злочинної поведінки натовпу, переслідуючи поставлену мету, здійснюється на різних рівнях тими чи іншими суб'єктами.

Так, діяльність із протидії злочинним діям, що вчиняються особами в складі натовпу, покликана цілеспрямовано впливати на їх детермінанти; криміногенні ситуації в окремих регіонах, що провокують злочинні посягання; правопорушення неприпустимого характеру, які можуть перерости в злочинні дії; негативні особистісні властивості, а також антисоціальну поведінку людей, які скоїли злочини.

Виявляючи детермінанти, що сприяють виникненню злочинних дій, які вчиняються особами в складі натовпу, звертаємо увагу на те, що такі заворушення нерідко можуть бути проявом протиправного способу невдоволення частини громадян діяльністю органів державної влади й управління. Тому при проведенні заходів протидії потрібно приділяти увагу не лише вивченню особистості як можливого суб'єкта масових заворушень для з’ясуванняспособів, які можуть призвести до скоєння злочину, але й аналізу діяльності установ, невдоволення якими може спричинити вказані події.

Для запобігання злочинним діям, що вчиняються особами в складі натовпу, під час проведенні різноманітних масових заходів органами внутрішніх справ спільно з органами місцевого самоврядування проводиться комплекс організаційних і практичних профілактичних заходів. Досить ефективні зустрічі з лідерами та активістами політичних партій, громадських організацій і рухів, екстремістсько налаштованих угрупувань, фанатських рухів тощо. Для цього пропонуються профілактичні програми освітнього, прикладного, тренінгового характеру.

Задля більш ефективного використання превентивних заходів учасників розбивають на спеціальні групи, що включають соціально-економічні, культурні, освітні, організаційні, управлінські та інші соціальні параметри, якщо вони сприяють об'єктивному усуненню причин й умов злочинів. Частина науковців, не заперечуючи важливості профілактичних заходів, уважають, що цього недостатньо для включення їх у галузь попередження злочинності. Оптимальною в цьому випадку є й розробка наукових рекомендацій для оптимального обліку тарозв’язання кримінологічних проблем при здійсненні загальносоціальних заходів. Для запобігання масовим заворушенням ефективне є створення координаційного центру. До нього входять представники освітніх структур (школи, вищі навчальні заклади, навчальні центри), громадських структур (партії, волонтери, громади, фанклуби, молодіжні течії), силових структур (прокуратура, СБУ, міліція, вищі військові навчальні заклади).

Заходи протидії, спрямовані на попередження злочинним діям, що вчиняються особами в складі натовпу, впливають на детермінанти їх виникнення; регулюють криміногенну ситуацію в деяких регіонах; запобігають діям не кримінального характеру, які можуть перерости в злочинні; впливають на антисоціальну поведінку людей, котрі схильні скоїти злочини.

<< | >>
Источник: ГУСАК ТАРАС ПЕТРОВИЧ. ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИННИМ ДІЯМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ОСОБАМИ У СКЛАДІ НАТОВПУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2015. 2015

Еще по теме 3.2. Кримінологічні заходи протидії злочинам, що вчиняються особами в складі натовпу:

  1. Кримінологічний та кримінально-правовий аспекти визначення поняття особи злочинця, яка вчинила злочин на релігійному ґрунті
  2. РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ПРОТИДІЇ НАСИЛЬНИЦЬКИМ ЗЛОЧИНАМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ОСОБАМИ ЖІНОЧОЇ СТАТІ
  3. ГУСАК ТАРАС ПЕТРОВИЧ. ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИННИМ ДІЯМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ОСОБАМИ У СКЛАДІ НАТОВПУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2015, 2015
  4. ЗМІСТ
  5. 1.2. Кримінологічна та соціально-психологічна характеристика осіб, які вчиняють злочинні дії в складі натовпу
  6. РОЗДІЛ 2 КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИННИМ ДІЯМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ОСОБАМИ В СКЛАДІ НАТОВПУ: ІСТОРІЯ, ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД І СУЧАСНІСТЬ
  7. 2.2.Зарубіжний досвід кримінально-правової протидії вчиненню злочинів особами в складі натовпу
  8. 2.4 Кримінально-правова характеристика злочинних дій, що вчиняються особами у складі натовпу
  9. РОЗДІЛ 3 КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННИМ ДІЯМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ОСОБАМИ У СКЛАДІ НАТОВПУ
  10. 3.1 Детермінація вчинення злочинів особами в складі натовпу в сучасній Україні
  11. 3.2. Кримінологічні заходи протидії злочинам, що вчиняються особами в складі натовпу
  12. РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ ВОЛІ ОСОБИ
  13. 1.1 Право на свободу та стан дослідження проблем кримінально-правової протидії злочинам проти волі особи у науці кримінального права
  14. 1.3 Система кримінально-правової протидії злочинам проти волі особи в Україні
  15. Стан наукової розробки питань, що стосуються запобігання злочинам, які вчиняються персоналом виправних колоній України у ході виконання покарання у виді позбавлення волі
  16. Загальносоціальне запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній у ході виконання покарання у виді позбавлення волі
  17. Спеціально-кримінологічне та індивідуальне запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній у ході виконання покарання у виді позбавлення волі
  18. Спеціально-кримінологічне запобігання злочинності у сфері інтелектуальної власності.
  19. Спеціально-кримінологічне запобігання злочинам у сфері нотаріальної діяльності
  20. РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ПРОТИДІЇ НАСИЛЬНИЦЬКИМ ЗЛОЧИНАМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ОСОБАМИ ЖІНОЧОЇ СТАТІ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -