<<
>>

1.2. Кримінологічна та соціально-психологічна характеристика осіб, які вчиняють злочинні дії в складі натовпу

Масові заходи в громадських місцях у формі організованих дій групи людей ‑ важливий елемент суспільної активності громадян. Кількість таких заходів збільшується й відповідно, під час їх проведення зростає загроза порушення громадського порядку, за що передбачена кримінальну відповідальність для учасників.

Це може призвести до злочинних посягань учасників таких виступів, що з боку держави вимагає залучення правоохоронних органів для контролю та врегулювання громадського порядку й громадської безпеки.

У врегулюванні відповідальності за злочинні посягання натовпу значимі моральні та правові норми цього явища. Моральні норми й вимоги тісно пов’язані з кримінально-правовими заборонами, але не ототожнюються з ними. В основі механізму злочинного посягання лежить невиконання суб’єктом (громадянином) установлених кримінальним законодавством його обов’язків або ж неналежне їх дотримання, що призводить до розриву охоронюваного законом соціального зв’язку і виключення себе зі сфери охоронюваних кримінальним законом відносин [303, c. 50].

У попередньому розділі обґрунтовано, що злочинні дії осіб у складі натовпу носять насильницький характер. Злочинне посягання на життя учасниками натовпу може мати вираження в збройному опорі представникам влади, які мають право застосовувати примусові заходи щодо правопорушників (працівники ОВС, Служба безпеки України, військові, вартові, депутати). При цьому опір здійснюється як із застосуванням вогнепальної чи холодної зброї, так і інших предметів, що використовуються як зброя (металеві ланцюги, каміння, палиці тощо). Більш детальну кримінально-правову характеристику злочинних дій, що вчиняються натовпом, буде данов другому розділі.

Слід відзначити, що у натовпі об’єднані особи, які виконують неоднорідні ролі. Зокрема, потрібно виокремити особливу роль організатора або ж лідера. Тут доречно визначитись із термінологією.

Кримінологи ще наприкінці минулого століття зауважували, що при всій безперечній важливості питань, пов’язаних з організацією злочинних груп, і верховенства в них, до цих пір у літературі не дано ні змістовного опису лідерства в злочинних групах, ні його кримінально-правової атрибуції[80, с. 67]. І до сьогодні залишилось остаточно не вирішеним питання, яким терміном слід послуговуватися під час вивчення особливостей та складу натовпу ‑ організатор чи лідерО. О. Кваша констатує, що аналіз організатора злочину як об’єкта кримінологічного дослідження вимагає звернення до феномену лідерства в злочинній групі; поняття лідера злочинної групи вивчають умежах кримінології, яка є наукою міждисциплінарною й допускає використання понятійного апарату інших наук, у той час як кримінальне право вимагає суворості у вживанні термінів[136, с. 172, 204]. Погоджуючись із такою думкою, ми вважаємо, що під час кримінально-правової характеристики злочинних дій натовпу слід розглядати поняття організатора масових заворушень, а в межах кримінологічного дослідження складу злочинного натовпу потрібно зосередити увагу на понятті лідера злочинного натовпу. Важливо також уточнити, що кримінологічне поняття лідера злочинного натовпу є аналогом не лише кримінально-правового поняття організатора злочину, але й керівника. У натовпі лідер об’єднує у своїй діяльності як функції організації злочинних дій, так і керівництва ними (про розмежування організатора й керівника як видів співучасників ітиметься у другому розділі).

Коли лідер відчує, що може керувати натовпом, то починає спонукати індивідів застосовувати насильство. Велику роль відіграють провокатори, які йрозгортають активну діяльність у натовпі та поволі спрямовуютьйого поведінку. Це можуть бути політично й психічно незрілі, а також екстремістсько налаштовані особи. Основну роботу правоохоронних органів на цьому етапі потрібно спрямувати саме на цих осіб.

У сучасній вітчизняній юридичній науці розв’язання проблеми організації злочинних дій, учинених особами в складі натовпу, визначається підходами до тлумачення низки таких понять, як «натовп», «учасники масових заворушень», «злочинні дії лідера», «провокатор», «організатор злочину» тощо.

Слід відзначити, що кримінологічні ознаки цих понять недостатньо інтерпретовані та не завжди охоплюють усі види й аспекти злочинних дій різних категорій учасників.

У попередньому підрозділі запропоновано таке трактування поняття злочинного натовпу: прояв групової поведінки великої кількості осіб, які у взаємодії та в безпосередньому контакті між собою вчиняють насильницькі злочини. Також наведено аргументи на користь використання терміна«склад натовпу». Натовп як прояв групової поведінки об’єднує у своєму складі різних осіб. Цей склад не є однорідним, адже вище ми відзначали визначальну роль організатора (лідера), який формує злочинні установки натовпу. Склад злочинного натовпу потребує детального аналізу на предмет з’ясування ролей імісця різних осіб у його структурі.

Недостатньо дослідженою залишається роль лідера, який пропонує чи нав’язує способи реалізації соціальної ініціативи. Девіантна спрямованість лідера часто призводить до створення криміногенних ситуацій, що,зі свого боку, актуалізує вивчення такого типу конфліктних ситуацій науковцями. Проблематично встановити кількість учасників спільного злочину під час масових заворушень чи групових порушень громадського порядку, коли злочинні дії вчиняють особи в складі натовпу. Тут потрібно зауважити, що питання про кримінальну відповідальність значно ускладнюється, коли в одному й тому самому злочині бере участь багато осіб [409, c. 28].

Під організацією злочинних дій, учинених особами в складі натовпу розуміють також усякого виду організаційну діяльність: попереднє розповсюдження інформації про скликання громадян тим чи іншим способом; підбурювання натовпу до погромів, руйнувань та інших подібних дій через поширення серед натовпу провокаційних, наклепницьких вигадок; підготовку злочинних дій за допомогою змови з іншими особами; розробку плану злочинних дій, а також керівництво особами, котрі скоюють злочини.

Ключовим поняттям дослідження проблеми організації злочинних дій, що вчиняються особами під час масових заворушень та групових порушень громадського порядку є поняття натовпу, яке вивчається лише фрагментарно в межах досліджень співучасті в злочині.

Глибокі розробки цього феномену містить, на жаль, лише соціально-психологічна наука, надбання якої доцільно використовувати в кримінальному та кримінологічному аспектах. Так, аналізуючи структуру агресивного натовпу із позиції соціальної психології,потрібно враховувати той факт, наскільки він неоднорідний за складом, виокремлюючи різні категорії учасників: організатори масових ексцесів (особи, які проводять підготовчу роботу, заздалегідь планують і «програють» ексцеси); активні учасники (ті, котрі мають на меті безпосередньо брати участь у протиправних діях задля набуття авторитету, «випустити пару», тобто дати вихід негативним емоціям тощо); конфліктні особи (залучаються до активних учасників, до «ядра» ексцесів тільки через виникнення можливості в анонімній обстановці звести рахунки з тими, які перебувають із ними в конфлікті); підбурювачі (такі, які особисто не збираються активно діяти, а прагнуть використати інших для досягнення власної мети; маніпулюють суспільною думкою, звертаються до присутніх із закликами, збурюють негативні емоції тощо); спостерігачі (ставляться зацікавлено до того, що відбувається, але наміру брати участь в активних діях не мають); випадкові особи (сприймають подію байдуже, але їх присутність чисельно збільшує натовп, що створює в присутніх відчуття могутності, сили [284, c. 367]. Безумовно, ці наукові результати вкрай важливі й мають бути використані в кримінально-правових і кримінологічних дослідженнях злочинних дій натовпу. Крім того, висновки психологів про його структуру підтверджують обґрунтованість застосування поняття «склад натовпу». У попередньому підрозділі наведено тлумачення терміна «склад» в українській мові як сукупність окремих частин, які утворюють що-небудь ціле[268, с. 305].Структура,зі свого боку визначається як закономірний, стійкий зв’язок і відносини частин та елементів цілого, системи[395, с. 438]. Тотожність цих понять очевидна. А отже,є підстави застосовувати поняття «склад натовпу».

Результати соціально-психологічних досліджень спрямовують нас у комунікативних діях натовпу на розуміння ключової ролі лідера, який володіє організаторськими вміннями, що виявляються в тому, що він організовує та керує діяльністю натовпу, займається підготовкою до вчинення злочинів і їх приховуванням.

Основну роль лідера та лідерства в організації злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу, розглянуто в наукових дослідженнях низки вчених, а саме: О. О. Білої, Ф Г. Бражника, М. І. Бобневої, П. В. Предвечного й ін.Загальновідомо, відзначає О. О. Біла, що керівник повинен бути лідером колективу. Лідер – це людина, яка має значний психологічний вплив на інших людей, веде за собою [31, c. 48]. Зазвичай термін «лідер» застосовують, аналізуючи формування злочинних груп або розглядаючи такий склад злочину, як організація масових заворушень, або ж визначаючи особливості поведінки керівників злочинних угруповань у місцях позбавлення волі. У праці Гюстава Лебона «Психологія натовпів» стверджується, що роль ватажка значна, його воля являє собою те ядро, навколо якого кристалізуються та об’єднуються думки [235, c. 65]. Безумовно, що провокатор не відповідає такому тлумаченню.

Удалою вважаємо типізацію лідерів злочинних груп за змістом діяльності, яку пропонує І. А. Ільясов (натхненник, організатор і лідер змішаного типу). У його інтерпретації натхненник пропонує групі свою програму дій та при цьому сам безпосередньо може й не брати участь у вчиненні конкретних злочинів. Організатор особисто організовує та керує злочинними діями, здійснює програму. Лідер змішаного типу поєднує в собі елементи натхненника й організатора, тобто задає програму та одночасно організовує її виконання [115, c. 90].

А. А. Абдульманов розглядає особу натхненника як таку, яка закликає інших осіб до акцій вандалізму, масових погромів, підпалів, руйнувань та інших подібних дій тощо. Саме тому, на нашу думку, організатора (лідера) злочину можна характеризувати як натхненника. Лідер, будучи безпосереднім натхненником злочину, у ході його вчинення може застосовувати різні способи й засоби для досягнення цілей злочинного діяння залежно від конкретних обставин і настроїв натовпу, обираючи також найбільш ефективні способи впливу на психіку учасників [1, c. 96]. Однакдосить часто дії учасників масових заворушень можуть вийти з-під контролю лідера.

Такі випадки можна пояснити непристосованістю способів впливу лідера, його переконаннями, навіюванням, навмисним примусом до настрою натовпу, особливостей їх сприйняття.

Для осіб, які перебувають у натовпі,важлива слабовиражена спеціалізація рольової діяльності: організатори іноді одночасно виступають виконавцями злочинних акцій [304, c. 115]. Проте, як видно з наведеної цитати, рольова діяльність існує. У попередньому підрозділі констатовано, що натовп – це прояв співучасті в злочині. Отже, є підстави під час аналізу складу злочинного натовпу застосувати запропоновану О. О. Квашею концепцію «рольового розподілу відповідальності співучасників», соціально-психологічним підґрунтям якої є положення, що в процесі виконання рольової взаємодії як одного з рівнів регуляції спільної діяльності співучасники стикаються з тим, що сама мета діяльності вимагає необхідного рольового розподілу, який забезпечує ефективність її досягнення[133, с. 539-540]. Науковець констатує, що з концепцією рольового розподілу відповідальності узгоджується поняття «необхідної співучасті». У підрозділі 1.1. уже задекларовано, а в наступному розділі, де подано кримінально-правову характеристику масових заворушень, групового порушення громадського порядку, буде обґрунтовано, що натовп є проявомнеобхідної співучасті(Додатки А, Б). Тобто неоднорідність складу злочинного натовпу передбачає рольовий розподіл відповідальності, що має відбиватись у нормах кримінального закону. Саме тому слід ставити питання про необхідність диференціації відповідальності учасників, організаторів, провокаторів злочинних дій натовпу (про що йтиметься в розділі 2). На основі наведених позицій учених і концепції «рольового розподілу відповідальності співучасників» ми констатуємо: серед учасників злочинних дій у складі натовпу існує «рольовий розподіл діяльності». Натовп як прояв необхідної співучасті має неоднорідний склад, що й передбачає рольовий розподіл діяльності його учасників.

Звісно, цілі лідерів та учасників злочинних дій натовпу можуть не збігатися. Лідер використовує натовп у власних цілях, саме він має чітку мету та уявлення про способи її досягнення, тоді як виконавці злочинних дій часто не мають чітко усвідомленої мети. Однак, якщо на початковому етапі ці відмінності виявляються не настільки різко, то в подальшому вони можуть сприяти виходу виконавців з-під контролю організаторів і малопередбачуваному розвитку ситуації. З іншого боку, злочини, що вчиняються особами в складі натовпу, завжди характеризуються спільністю дій її учасників. На думку С. В. Дьякова, «організація масових заворушень» виражається в діях організатора з метою об’єднати натовп або керувати ним для вчинення погромів, руйнувань, підпалів та інших подібних дій, а також дії з керівництва вже самоорганізованим натовпом, що зібрався на вчинення зазначених дій [93, c. 211].

Щодо інтерпретації особистості лідера, то він, як правило, має більш яскраво виражену антигромадську установку, його антисоціальні погляди проявляються в переконаннях і звичках поведінки. Саме злочинну установку лідер формує в учасників натовпу. Серед лідерів (організаторів), зазвичай, опиняються особи зі злочинним минулим, а також ті, які схильні до протиправної поведінки. Утім, у числі лідерів, котрі трансформують мирне зібрання в злочинний натовп, нерідко опиняються особи, що знаходяться в опозиції до чинної влади.

Особливого значення для виявлення особливостей складу злочинного натовпу набуває розгляд діяльності лідера (організатора) із соціально-психологічних позицій. Як учасник різноманітних форм протиправної поведінки, особистість організатора розглядаємов структурі певної групової діяльності. Психолог Б. Д. Паригін відзначає, що ступінь прояву тих або інших властивостей людини значною мірою залежить від того, чи діє він в умовах відносної ізоляції від оточуючих,чи в атмосфері прямого контакту з іншими індивідами. Перебуваючи у великій масі або навіть у невеликій групі людей, особа відчуває, сприймає, переживає й поводиться трохи інакше, ніж наодинці із собою [296, c. 134]. У підрозділі 1.1 наведено ідентичні позиції французьких соціологів Г. Лебона та Е. Дюркгейма.

Із кримінологічних підходів надзвичайно важливе вивчення дій організаторів, які при створенні конфліктної криміногенної ситуації становлять найбільшу суспільну небезпеку. Ці особи можуть розповсюджувати провокаційні чутки, щоб підбити оточуючих до вчинення протиправних дій, виготовляють з цією метою агітаційні засоби, пропагують гасла антигромадського характеру тощо. Іноді вони відкрито організовують учасників заворушень і керують їхніми діями, виступають із закликами перед натовпом, активно беруть участь у вчиненні таких злочинних дій, як погроми, підпали. В інших випадках вони діють конспіративно, прагнучи залишатися непоміченими, поширюють провокаційні, помилкові чутки, підмовляють до заворушень інших громадян [77, c. 74].

При цьому слід ураховувати, що суспільна небезпека злочинної діяльності лідера, який організовує злочинні дії осіб у складі натовпу, порівняно з діяльністю інших активних учасників, значно вища. Такий висновок можна зробити на основі вивчення об’єктивних проявів організаторської діяльності, адже саме організатор ‑ натхненник акцій вандалізму, масових погромів, підпалів, руйнувань й інших подібних дій.

Складність кваліфікації організаторської діяльності лідера полягає і в тому, що в окремих випадках вона може складатися як із закликів до вчинення масових заворушень, так і з дій, спрямованих на надання учасникам заворушень усіляких знарядь і засобів, що полегшують їх учинення. Під час вивчення ролі лідера злочинного натовпу виникає проблема його відмежування від інших видів спільної злочинної діяльності. Це обумовлено тим, що дії лідера об’єктивно містять у собі ознаки і активної участі, і підбурювання, і провокації, пособництва в скоєнні погромів та інших насильницьких дій, що відзначає дослідник проблеми масових заворушень А. З. Ільясов[115, c. 37, 46].

Діяльність лідера у вигляді заклику з натовпу, що він не може не усвідомлювати, сприймається певною його частиною як спонукання до активних дій. Тим більше, що відкритий заклик до натовпу вчинити погроми, підпали, напади на органи влади, звернений через гучномовний пристрій, є особливо небезпечним. Саме тому ті, хто закликає, по суті, виконує функції організатора, хоча не всі подальші дії натовпу охоплюються умислом цих осіб [1, с. 53].

Із закликами до масових заворушень організаторська діяльність, на думку А.З. Ільясова, може виражатись у виготовленні й розповсюдженні друкованої продукції, в усних зверненнях до великих груп агресивно налаштованих людей, озброєних холодною чи вогнепальною зброєю, палицями, металевими прутами, камінням та іншими предметами. Наприклад, відкритий заклик до натовпу здійснити напад на органи влади, що прозвучав з піднесеного місця через гучномовний пристрій, коли ясно, що такий оратор покладає на себе функції керівника, лідера присутніх людей, безумовно, слід розглядати як організаторську діяльність [115, c. 48].

Як свідчить аналіз практики, організатор злочинних дій натовпу часто відіграє також роль підбурювача. Виявляючи ініціативу в перетворенні мирного зібрання в злочинний натовп і направляючи їх, лідер безвідносно до своєї фізичної ролі в самих скоєних діях стає головною дійовою особою в скоєнні злочину. Цю обставину, що характеризує ступінь участі особи в злочині, потрібно враховувати під час вирішення питання про визнання тієї чи іншої особи організатором масових заворушень. Її слід покласти в основу й при встановленні ступеня відповідальності організатора (як уже відзначалося вище, більш детально про це – у наступному розділі). Мітинги, демонстрації, які мають під собою нелегітимну основу, зазвичай покликані розв’язувати «соціальні проблеми», тим самим маючи на меті концентрацію екстремістських сил для вчинення заворушень. Звичайно, не будь-який мітинг чи демонстрація ведуть до заворушень. Тому потрібно відрізняти мітинги, на яких звучать різкі висловлювання, але вони носять при цьому виключно мирний характер, від таких, де лідери задля посилення дієвості своїх висловлювань закликають до вчинення насильницьких дій, погромів, підпалів тощо. Це може стати вирішальним чинником трансформації мирного зібрання в злочинний натовп.

Особливу складність у визначенні активних злочинних дій має ситуація, за якої лідерзлочинних дій натовпу знайомий з обмеженим колом осіб, які, можливо, і не потрапляють в поле зору правоохоронних органів й активних учасників. Скориставшись вразливістю натовпу, лідер провокує його до вчинення агресивних злочинних дій, перебуваючи в тіні. При цьому організатори «виходять» з поля зору та стають сторонніми спостерігачами, у зв’язку з чим довести їхню причетність до подій стає важче, оскільки вони не виконують будь-яких активних дій, що характеризують об’єктивну сторону злочину. У разі виконання таких дій їх ініціатори прикриваються активними учасниками масових заворушень, тому що серед організаторів чимало авторитетів або в злочинному світі, або в житті того мікросуспільства, де ці події розгортаються. Не виключений варіант наявності серед лідерів «національних героїв» − осіб, які відомі суспільству.

Отже, відповідно до інтерпретації діяльнісної функцій лідера можна виокремити два види його дій у натовпі: учинення певної сукупності організаційно-підготовчих дій; організація особою, яка взяла на себе керівництво натовпом, конкретних активних дій осіб, котрі перебувають у натовпі.

В інтерпретації соціально-психологічної науки натовп прагне підпорядкування, інстинктивно підкоряється тому, хто відповідає всім вимогам до статусу лідера. Натовп нетерпимий і довірливий стосовно авторитету, шанує силу й мало піддається впливу доброти, що означає для нього лише своєрідну слабкість, вимагає від лідера сили та навіть насильства. У натовпілідер часто виступає лише ватажком ійого організаційна роль є досить значимою. Вирішальна роль лідера і його небезпека для суспільства полягаютьздебільшого в тому, щоб захопити велику кількість людей вірою в будь-яку ідею, яку він аргументовано, емоційно, переконливо доносить учасникам натовпу. Досить небезпечною є функція лідера – створити віру натовпу (релігійну, політичну, соціальну тощо), оскільки, як стверджує Г. Лебон, «з усіх сил, якими володіє людство, − сила віри завжди була наймогутнішою. Дати людині віру − це подесятеряти його сили»[235, с. 194].

Учені також констатують, що дуже часто лідерами виступають психічно неврівноважені люди.Це, як не парадоксально, пояснює їх великий вплив на натовп. Якою б не була ідея, яку вони оголошують і захищають, мета, до котрої вони прагнуть, їхні переконання не можна похитати ніякими аргументами розуму[307, с. 112]. Особи, котрі мають лідерські здібності, для переконання натовпу, спочатку виявляють ті почуття, нахили, що його надихають, потім демонструють, що розділяють ці почуття, а далі викликають в уяві натовпу певні образи.У юридичній психології закономірно щодо таких осіб застосовують поняття «лідерські здібності»[42, с. 384].

Сьогодні теорія лідерства розробляється на соціологічному, соціально-психологічному, психологічному рівнях і формується ресурсами й матеріалами низки окремих наук (соціології, політології, політичної, спортивної психології, педагогіки та педагогічної психології, наукознавства, філософії, історії, менеджменту, економічної історії)[136, с. 171]. Лідери натовпу – це особи, які мають розвинені якості переконання інших осіб, є здібними ораторами й уміють задовольняти інстинкти натовпу. Небезпека злочинних діянь натовпу полягає в тому, що активність натовпу при впливі на нього лідера примножується.

Слід погодитися із О. І. Зотовою, яка вважає, що кримінологічне поняття лідерства повинно враховувати специфічні аспекти діяльності груп, яким притаманний цей феномен, оскільки «протиправна поведінка... має свою специфіку»[110, с. 353]. Феномен натовпу, як ми попередньо довели, є специфічним проявом спільної/групової діяльності, а то й лідер натовпу має певні особливості. Так, неодноразово згадуваний у цій праці Г. Лебон поділяв лідерів на дві категорії. До першої належать люди енергійні, із сильною, але на короткий час волею. Вони сміливі, буйні та хоробрі, спроможні для раптових зухвалих дій для того, щоб захопити маси й перетворити їх на героїв. До другої категорії належать ватажки, які мають сильну та стійку волю. Вони трапляються набагато рідше. До цієї категорії належать засновники релігій та інші[235, c. 196]. Під час масових заворушень частіше трапляються лідери із короткотривалим впливом на натовп. Більш небезпечні лідери другої категорії, оскільки дії та акції, організовані ними, є довготривалими та більш масовими.

Із кримінологічної точки зору важливо те, що управління натовпом має подвійну природу, тому що натовп − це об’єкт управління двох сил: з одного боку, керують лідери, ватажки; з іншого‑ натовпом займаються сили охорони громадського порядку, владні адміністративні структури. Це спонукає до вивчення механізмів регулювання поведінкою натовпом із позиції впливу на лідерів.

Одне із завдань кримінологічної науки в дослідженні організації дій натовпу ‑ вивчення можливостей управління ним відповідно до того, яким є лідер. У випадку соціальної адекватності лідера задля запобігання агресивній поведінці натовпу доцільний безпосередній вплив на особистість організатора. Відкрита асоціальна поведінка лідера потребує профілактичного впливу на нього через відповідні силові структури.

Психологічна наука вказує на варіативність способів діяльності лідера: ствердження, повторення та зараження. Найсильніший шкідливий вплив на сприйняття натовпом інформації до дії має короткочасне ствердження, позбавлене будь-якої доказовості. Воно формується у вигляді гасла й має часто повторюватися, причому в одних і тих самих виразах. Лише тоді воно діє на натовп. За допомогою повторення ідея впроваджується в уми та приймається як доведена істина, у вигляді емоційного компонента установки вона глибоко впроваджується в несвідоме, де й починає стимулювати та регулювати наші вчинки. Лідера справедливо визначають як найбільш впливового члена групи[62, с. 37]. Наймогутнішим способом впливу ватажків є «зараження», оскільки всі емоції й дії в натовпі швидко стають заразними. Цим пояснюється, наприклад, поширення паніки або розумових розладів, які також є заразними [403, c. 99].

Наведемо визначення вітчизняними науковцями поняття «лідер кримінальний» − (англ.Leader− керівник, ведучий, вождь, від lead − вести, керувати, очолювати) − член злочинної групи, який є ініціатором її створення або керує нею з метою організації спільної злочинної діяльності членів групи для найбільш ефективного досягнення злочинних цілей. Термін «лідер» запозичений із соціальної психології [413, с. 487]. Це визначення не може задовольнити потреби нашого дослідження, адже злочинний натовп – це специфічний прояв групової діяльності. Вище ми неодноразово характеризували визначальну роль лідера через формування злочинної установки натовпу.Натовп формується в момент, коли особи, які перебувають у безпосередньому контакті між собою, об’єднуються навколо певних спільних інтересів, починають взаємодіяти на тлі високого рівня емоційного збудження. Поведінка натовпу зумовлюється установками лідерів. Саме лідер має чітко виражену антигромадську установку, яку формує в інших осіб −учасників натовпу.

Окремі вітчизняні вчені саме злочинну установку розглядають як причину злочинів. Так, С. Нежурбіда аналізує теорію злочинної установки Д. М. Узнадзе. Згідно з нею, будь-яка поведінка живої істоти передбачає безумовну наявність двох умов: наявність потреби та ситуації її задоволення, при існуванні яких у суб’єкта виникає специфічний стан, що можна охарактеризувати як готовність, як установку до вчинення певної діяльності, спрямованої на задоволення його актуальної потреби[265, с. 214]. Вибір певного варіанта поведінки в ситуації переростання мирного зібрання в злочинний натовп – це результат взаємодії особливостей конкретної особистості й зовнішньої ситуації. Учені, аналізуючи механізм злочинної поведінки загалом, констатують: вибір певного варіанта поведінки має передумови особистісних властивостей людини, до яких належать його потреби, інтереси, погляди, ціннісні орієнтації, а також особливості інтелекту, волі, емоційної сфери, внутрішньої системи морального й соціального контролю[88, с.34].Безумовно, у ситуації скупчення великої кількості людей, об’єднаних певними потребами та спільною ідеєю, їх установка до злочинної поведінки відіграє вирішальну роль. Формує таку установку, яка «виражає готовність індивіда до поведінки, що суперечить нормам – вираженням цінностей у суспільстві, які виконують кримінально-правову регламентацію заборонених діянь»[265, с. 221], на наше переконання, саме лідер.

Зауважимо, що у підрозділі 1.1 на підставі саме соціально-психологічних засад поняття злочинного натовпу визначено як прояв групової поведінки великої кількості осіб, які у взаємодії та в безпосередньому контакті між собою вчиняють насильницькі злочинні дії. Зважаючи на запропоноване визначення та зробленів цьому підрозділі висновки про роль лідера у формування злочинної установки натовпу, пропонуємо таке трактування поняття «лідер злочинного натовпу»: особа, котра формує злочинну установку великої кількості людей, під впливом якої вони вчиняють насильницькі злочинні дії.

Відзначимо, що сутички між правоохоронцями й мітингувальниками, що відбулися на зламі 2013‑2014 рр. у Києві, та сепаратистських виступів на сході й півдні України, ставлять проблему наявності провокаторів масових заворушеньі відповідальності за їхні злочинні дії під час проведення мирних акцій громадян. Очевидно, потребує нагального наукового аналізу поняття «провокація масових заворушень». Насамперед, слід вирішити питання про співвідношення категорій «організатор» і «провокатор» масових заворушень.

Провокація за правовою природою подібна до такої форми співучасті як підбурювання до злочину. Об’єктивно сторони провокатор схиляє, викликає рішучість в іншої особи вчинити злочин. Об’єктивнийбік діяльності не можна відривати від внутрішньої, суб’єктивної сторони.

Відомо, що термін «провокація» походить від латинського слова «provocatio», що означає збудження, схиляння, заклик до обурення. Провокувати (від нім. provozieren) – займатися провокаційними діями [72, c. 342]. У сучасній українській мові провокація означає зрадницьку поведінку, підбурювання кого-небудь до таких дій, які здатні потягнути за собою тяжкі для нього наслідки [269, c. 21].

На думку І. .М. Копотуна, масові заворушення – це завжди дії агресивного натовпу, який спровокований організатором [159, c. 168]. Тобто організація масових заворушень при такому підході зводиться до провокаційних дій. На нашу думку, ці поняття не слід ототожнювати. Термін «організовувати» означає створювати, засновувати що-небудь, залучаючи до цього інших, спираючись на них;здійснювати певні заходи громадського значення, розробляючи їх підготовку й проведення; згуртовувати, об’єднувати кого-небудь із певною метою; зосереджувати, мобілізовувати, спрямовувати когось на що-небудь;чітко налагоджувати, належно впорядковувати що-небудь [269, c. 479]. Зважаючи на попередні висновки, семантичний аналіз термінів «провокація» та «організація» свідчить, що організація злочину охоплює більш широке, розгалужене коло діянь, ніж провокація. Незважаючи на цю відмінність, слід визнати, що за ступенем суспільної небезпечності та ролі в перетворенні мирних зібрань людей у злочинний натовп провокатор масових заворушень мало чим відрізняється від організатора.

Отже, поняття «провокація» за змістом не є тотожним терміну «організація». Організатор є синонімічним поняттю лідера, керівника, а «провокатор»за змістом подібний підбурювачу до злочинних дій.

Провокатори, як і лідери злочинних дій осіб у складі натовпу, становлять значну небезпеку, оскільки здійснюють відчутний психологічний вплив на інших учасників. Засобами психологічного впливу на сукупну активність індивідів соціальні психологи традиційно називають зараження, навіювання, переконування й наслідування [409, c. 49]. Як засвідчили дослідження А. А. Абдульманова особливо небезпечні дії натовпу в умовах масових заворушень, які часто провокуються окремими антигромадськими елементами, зацікавленими в нагнітанні націоналістичних конфліктів. Вони безпосередньо підбурюють до вчинення насильницьких посягань, у результаті чого окремі особи, які перебувають у натовпі в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, скоюють убивства, зґвалтування, заподіюють шкоду здоров'ю громадян. Зазвичай, жертвами цих злочинів стають особи певної національності, до яких застосовано насилля, а також громадяни, незацікавлені в конфлікті [1, c. 180].

У зарубіжних країнах організатора й провокатора масових заворушень також характеризують неоднозначно і, як наслідок, відповідальність такі особи можуть нести або однакову, або різну (детально про це йтиметься в наступному розділі). Тут лише зауважимо, що серед проаналізованих зарубіжних країн є такі, кримінальні закони яких розмежовують роль організатора, провокатора та активного учасника масових заворушень. Так, законодавець Японії в статті 106 Кримінального кодексу встановлює , що «керівники безпорядків караються…, особи, які посилювали безпорядки тим, що керували іншими або очолювали інших людей, караються…» [385, с. 77].Ст. 133 КК Данії встановлює кримінальну відповідальність для «осіб, які підбурюють до незаконного зборища», для «керівників зборища» та для «будь-якого учасника зборища» [366, с. 123].

Здійснення ефективної протидії масовим проявам злочинної діяльності можливе лише на основі знань соціально-психологічних особливостей виникнення й функціонування групових дій, внутрішньогрупової динаміки, ролі лідера та провокатора, у перетворенні гарантованих Конституцією України мирних зібрань громадян у злочинні дії натовпу.

В умовах масових заворушень поведінка людини може характеризуватися підвищеною жорстокістю, агресивністю. Найбільше при цьому страждають найменш захищені громадяни, насамперед літні люди, жінки, діти. Жорстокість, насильство в ході вказаних ексцесів нерідко виявляють люди, які у звичайних умовах життя ніколи не вчинили подібних дій, але, перебуваючи у натовпі, вірогідність скоєння ними злочину різко збільшується. Зухвалість і жорстокість таких дій супроводжуються як нанесенням фізичних ушкоджень громадянам, і нерідко спричиненням появи психологічних травм. Тому одна з інтерпретаційних особливостей виникнення й розвитку заворушень ‑ участь в них значної кількості людей і психологічні особливості їхньої поведінки, що обумовлюються об’єктивними механізмами психології натовпу. Складність роботи правоохоронних органів обумовлюється психологічними особливостями поведінки учасників протестів, що ускладнює адекватність реагування їхніх працівників на різні прояви агресії натовпу.

Перебуваючи в натовпі як короткотривалій соціальній спільності, людина видозмінює найрізноманітніші культурні норми поведінки. У натовпі втрачають своє значення правила й норми взаємодії, вироблені людьми в процесі історичного та культурного розвитку. Саме тому в третьому розділі цього дослідження приділятиметься особлива увага соціальній культурі, у тому числі політичній, правовій тощо, як детермінанту вчинення злочинних дій особами в складі натовпу. Важливу закономірність у цьому плані виокремлює Д. Рісман, який зазначає, що особливо схильні до колективного впливу й здатні розкритися в масі люди, виховані в авторитарному суспільстві [427]. Недалеке пострадянське минуле українського суспільства створює «благодатне» середовище для агресивних насильницьких дій людей у процесі масових заворушень.

У натовпі знаходять собі місце особи із підвищеним сприйняттям, котрі піддаються загальному настрою, підкорюються злочинній установці лідера. Вони без опору віддаються владі стихійних явищ. Учасниками натовпу стають і з простої зацікавленості, із міркувань спостереження за розвитком подій. Такі особи не втручаються в хід подій, проте їх присутність збільшує масовість і посилює вплив стихії натовпу на поведінку її учасників. За характером поведінки учасників масових дійств натовп можна представити за такими видами:

1) окказіональний (випадковий) – вид, щоутворюється на основі цікавості до події, яканесподівано виникла (дорожня аварія, пожежа, бійка й ін..);

2) конвенціональний – виникаєвнаслідок інтересу до якої-небудь заздалегідь оголошеної масової розваги, видовища або з іншого соціально значущого конкретного приводу;

3) експресивний − формується на основі загального ставлення до якої-небудь події (радість, ентузіазм, обурення, протест тощо);

4) екстатичний − характеризується станом великого психічного збудження на основі взаємного ритмічно наростаючого зараження (масові релігійні ритуали, карнавали, рок-концерти й ін..)[49, с. 181– 182].

До важливих психологічних характеристик натовпу належать його інстинктивність, імпульсивність, мінливість, дратівливість, навіювання, агресивність тощо. Відповідно до раціонально-емоційної особливості поведінкової діяльності особистості людський натовп живе виключно почуттями. Раціоналізм, розсудливість, логіку поведінкових реакцій рідко використовуютьпід час прийняття рішень.

Для натовпу властивий так званий «стадний інстинкт», який відзначається емоційністю вражень. Як стверджує А. Ф. Зелінський, «натовп перетворює людей на стадо баранів і одна божевільна вівця здатна потягти за собою все стадо. Від простого наслідування розвивається масовий психоз, коли індивідуальні дії усвідомлюються лише на рівні рухів тіла, а здатність усвідомлювати моральну і правову оцінку вчинюваного тимчасово втрачається» [109, c. 211]». При цьому, на думку Ю. М. Антоняна, злочинна жорстокість набуває все більш небезпечних масштабів насильства в результаті національних і політичних суперечностей, дій організованих злочинців і дій натовпу, обґрунтовуючи це специфікою поводження людей у різних ситуаціях [14, c. 65]. Політичні протиріччя між особами та владою нерідко створюють конфліктні ситуації. Так, в одному із вироків Шевченківський районний суд м. Києва встановив, що «ОСОБА_2 першого грудня 2013 року... намагалась протизаконно пошкодити пам'ятник Леніну», що свідчить про його громадянську позицію та ставлення до «радянських ідолів». Криміногенна агресивність, його громадянська позиція та ситуативні умови були причинами вчинення злочинних дій[185].

Г. Лебон визначає учасників заворушень як безлику масу людей, котрі впадають в стадне почуття, первісний стан, готові до емоційного зараження, єдиних дій усупереч здоровому глузду. Імпульсивність, мінливість і дратівливість натовпу науковець пояснював тим, що натовп управляється неусвідомленими інстинктами і в цьому він наближається до спільності первісних істот. У натовпі особа втрачає здатність контролювати свої інстинкти, її імпульсивно-емоційна поведінка стає домінуючою, слабшають механізми, що регулюють поведінку − статуси, цінності, ціннісні орієнтації, ролі, норми і правила етикету тощо [235, c. 162]». Важлива властивість натовпу ‑ його здатність легко та швидко довірятися найбільш неймовірним чуткам. Учений виявив такий дуже важливий факт: інформація в натовпі виникає й циркулює у формі чуток. Ніяка інша форма інформації в натовпі неможлива.

Про нерішучість особи, її схильність до навіювання писав також К. Ясперс, пояснюючи «повсякденний» стан людини та «емоційний» як дві абсолютно різні одиниці [424]. Навіювання обумовлюється особливою здатністю натовпу до створення певних неадекватних образів уяви. Образи, викликані простими і доступнимичутками, глибоко вражають уяву натовпу й прирівнюються до реальних. В уяві людей, котрі зібралися в натовпі, події зазнають спотворення, оскільки образи, по-перше, не відповідають дійсності, а по-друге, не диференціюють суб’єктивне та об’єктивне; по-третє, не відповідають фактажу, а створюються у вигляді колективної уяви; по-четверте носять асоціаціативний характер, оскільки пов’язані між собою лише уявною аналогією й послідовністю; по-п’яте, існують у вигляді сприйняття лише спрощеної ідеї.

У психології натовпу надзвичайно активно функціонують механізми наслідування, за якими відбувається слідування групи за одним із її членів, зазвичай лідером чи провокатором, неусвідомлене повторення його вчинків. Окремі особи зі складу натовпу, беручи участь у вчиненні насильства, під впливом лідера, провокатора чи підбурювача, діють подібним чином саме тому, що те, що відбувається, сприймається ними як позитивне явище.

Особливо небезпечною психологічною властивістю натовпу є його агресивність. Терміни «агресія», «агресивність» в літературі визначають по-різному. Агресію особи в складі натовпу слід розуміти як нав'язливу й атакуючу поведінку.Окремі вчені ставлять знак рівності між агресивністю та будь-яким активним началом. Нідерландський психологФ. Таненбаум писав: «якщо у вас не вистачає особистої агресивності, винна індивідуальність…І колективний, войовничий ентузіазм, який є передумовою для війни, слугує також передумовою для всіх вищих людський прагнень»[429, с. 187].

Водночас хоча дефініції агресії як міжіндивідуального поведінкового феномену характеризуються певними відмінностями, загальним для них є те, що агресія так чи інакше пов'язується безпосередньо з нанесенням шкоди іншому об'єкту. До міжіндивідуальної агресії відносять різні поведінкові рішення, спрямовані на заподіяння шкоди іншим [209, с. 23-25]. Агресія осіб може мати різні прояви залежно від їх згуртованості у певну сукупність.

Особи, які перебувають у стані агресії, спроможні на здійснення необдуманих вчинків, а скупчення таких людей у натовпі при їх активній діяльності може призвести до скоєння насильницьких злочинів натовпом. На думку А. А. Абдульманова, основними мотивами вступу людей у натовп є помилкове розуміння інтересів нації, користь, помста. Аналізуючи мотивацію дій та учасників масових заворушень, виявляємо своєрідну особливість: натовп з агресивною орієнтацією зазвичай виникає на базі негативних емоцій деякої частини населення, незадоволеної умовами життя, політикою, що проводиться владою. Стан невдоволення може трансформуватися в ненависть, яка визначає агресивність поведінки [1, с. 36]. Агресія та емоційна збудженість учасників натовпу завжди використовується іншими людьми − лідерами натовпу.Залежно від того, який є лідер і як він уміє управляти натовпом, координуються дії правоохоронних органів.

До психологічних властивостей натовпу можна віднести й такі, як нетерпимість, авторитетність і консерватизм (Г. Лебон). Натовпом володіють тільки прості та крайньо-виражені почуття, всяку ідею або вірування натовп приймає чи відкидає цілком, ставиться до них, як до абсолютних істин. Так завжди буває з віруваннями, які усталилися внаслідок навіювання, а не за допомогою обдумування. Заслуговують на увагу представлені С. Сігеле соціально-психологічні механізми, що призводять до злочинів: у натовпі переважають негативні почуття, погані пристрасті; домінування негативних почуттів призводить до агресивної поведінки; величезний вплив на поведінку людини має чисельність оточуючих людей: «інтенсивність душевного руху зростає прямо пропорційно до числа осіб, які поділяють цей рух в один і той самий час, і в одному і тому ж місці»[339, c. 59 - 62].

Відповідно до психологічних властивостей натовпу функціонує психіка кожного його учасника. В умовах агресивної поведінки натовпу кожен індивід переживає певні психічні стани, які відображаються на його діях. Під час екстремальної ситуації в людини можуть залежно від певних чинників виникати стрес (специфічна реакція нервової системи організму людини на зовнішню дію зовні); фрустрація (наявність сильної вмотивованості на вдоволення потреб поряд із виникненням умов, що перешкоджають її вдоволенню, та переживаннюз приводу цього, емоційний стан, що виникає внаслідок реальної чи уявної перепони, яка перешкоджає досягненню мети) [12, c. 109]; конфлікт (напруженість, за якої свідомість капітулює перед суб’єктивно невирішеною суперечністю мотивів); криза (напружений стан, під час якого виникає необхідність зміни особистісних цінностей та визначення нових життєвих стратегій) [12, c. 110] [4, c. 194] тощо.На думку О. М. Хлоня, можливе поєднання відповідних психічних станів у будь-якій послідовності: стрес із фрустрацією, фрустрація з конфліктом та ін.. [403, с. 15]. Зазначені психічні стани зумовлюють виникнення психоемоційної напруженості та низку інших змін. Залежно від психічного стану натовпу дії особистості можуть значно різнитися, навіть у площині мирних чи агресивних дій.

Однією з найпотужніших психічних реакцій на екстремальні події є стрес. Ця реакція потребує найбільшої уваги та детального розгляду, оскільки під час екстремальної чи іншої ризиконебезпечної ситуації психологічне напруження є її обов’язковим елементом, а отже, організм майже завжди перебуває в надмірно збудженому стані. Ми поділяємо думку Г. Сельє та, який поняття «стрес» розуміє як реакцію організму на неможливість задоволення потреби в безпеці [336, c. 42]. Ф. Василюк вважає, що саме тому така специфічна особливість натовпу робить його інколи некерованим [43, c. 38], коли дії його учасників супроводжуються дезорганізованістю як маси, так і особистості окремо, некерованістю їх із боку лідерів, і тим більше − правоохоронних органів. Центральною характеристикою стресогенної ситуації є усвідомлена загроза [323, c. 4], хоча не кожна екстремальна ситуаціянебезпечна для життя й здоров’я працівників міліції та інших осіб. Вона може бути викликана, поряд із небезпекою, діями інших стресових збудників, таких як підвищена відповідальність, невизначеність інформації, дефіцит часу для прийняття рішень та ін.

Реакція на стрес у кожної людини різна, тому її слід розглядати на основі індивідуальних особливостей особистості: психофізіологічної (тип його нервової діяльності,наявність хвороб), психологічної (рівень сформованості вольових якостей, особливості організації мотиваційної сфери), поведінкової (заціпеніння, зосередженість і гальмування в одних, в інших ‑ рухове збудження, розосередження уваги). Дії учасників натовпу в стресовому стані супроводжуються певними поведінковими стереотипами вирішення критичної ситуації: результативні − спрямовані на подолання наявних перешкод (хаотичний рух натовпу, мародерство); вітальні ‑ ґрунтуються на глибинних інстинктах самозбереження (утеча, деструкція, аутодиструкція). Під час екстремальної ситуації можуть спостерігатися такі типи поведінки: напружений; метушливий; дріб’язковий; боягузливий; агресивно-безконтрольний; гальмівний; тимчасово загальмований; хибно-прогресивний або прогресивний [95, c. 152, 176].

Застосовуючи систематизований і поглиблений підхід до проблематики реагування на екстремальні ситуації та причини такого реагування, зауважимо, що це явище вчені пояснюють по-різному. За відносно невисокої екстремальності в більшості людей виникає активне стресове реагування (поведінка) і для них характерне збільшення швидкості реакції, зменшення кількості помилкових дій, що інколи перетворює натовп на мирний. За тих самих умов в інших людей спостерігається пасивна стресова поведінка, яка виявляється в уповільненні дій, зниженні вольових імпульсів, що, зі свого боку, призводить до скоєння учасниками злочинних дій, імовірності бути маніпульованими збоку лідерів натовпу.

Реакція учасників натовпу на стрес може виявлятися по-різному, у вигляді різних синдромів. Когнітивний субсиндром стресу − зміна сприйняття й усвідомлення інформації, що надходить до людини, яка перебуває в екстремальній ситуації, зміна її уявлень про зовнішнє та внутрішнє просторове середовище, напряму її мислення та ін. Така реакція найбільш сприятлива для управління лідеранатовпом. Емоційно-поведінковий синдром полягає в емоційно-почуттєвих реакціях на екстремальні, критичні умови, що є найбільш непередбачуваним як для лідерів, так і для правоохоронних органів. Соціально-психологічний синдром стресу виявляється в змінах спілкування людей, які перебувають у стресогенних ситуаціях. Ці зміни можуть виявлятись у вигляді соціально-негативних форм спілкування (самоізоляція, схильність до конфронтації та ін.) або соціально-позитивних тенденцій (згуртованість, взаємодопомога, схильність підтримувати лідера, іти за ним тощо) [323, c. 43]. При такій реакції однією з форм запобігання масовим заворушенням може бути створення диверсійних груп для спрямування натовпу у відповідне русло.

Активні дії натовпу можуть призвести до появи фрустраційних станів індивіда. На думку В. Авдеева фрустраційний стан характеризується, з одного боку, наявністю сильної мотивації щодо задоволення власних потреб, а з іншого − виникненням умов, що перешкоджають її задоволенню [4, c. 6]. Типовими для стану фрустрації реакції учасників натовпу є рухова збудливість, неупорядковані реакції, апатія, агресія та деструкція, стереотипізація − тенденція до бездумного повторення фіксованої поведінки, регресія − примітивізація виконання. Поведінка учасника натовпу, який перебуває в стані фрустрації, не має мети [43, c. 38], тому такі особи часто діють на користь цілей натовпу в цілому або лідера, який цим користується.

Л. А. Мацко вважає, що фрустрація виникає в результаті незадоволення власних потреб або у випадку конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, у якому людина не отримує підтримки або їй бракує взаєморозуміння [245, c. 124]. У випадку незадоволення вимог учасників натовпу існує ймовірність фрустрації його психічного стану та втілення цих переживань в агресивні дії, що можуть стати злочинними.

При екстремальних ситуаціях в учасників натовпу може виникати конфлікт їхніх же почуттів. Внутрішньоособистісний конфлікт наявний тоді, коли відсутня згода між різними психологічними факторами внутрішнього світу особистості: потребами, мотивами, цінностями, почуттями й ін.. Конфлікт поділяється на ускладнення та конфліктну ситуацію, яка настає тоді, коли свідомість капітулює перед суб’єктивно невирішеною суперечністю мотивів або зібранням у натовп, або безпосереднім виконанням якихось дій.

До засобів впливу на «конфліктний» натовп можна віднести примус, коли працівники правоохоронних органів при невизначеності учасників натовпу силовим способом заспокоюють натовп; ухилення ‑ ігнорування правоохоронними органами психічного стану учасників натовпу та узгодження дії згідно з попереднім планом; пристосування (поступливість) ‑ відсутність будь-якої реакції на невизначеність натовпу; компроміс ‑ піти на поступки з метою деескалації конфліктної ситуації. Також до засобів реагування на «конфліктний» натовп можна віднести заклики правоохоронних органів до припинення демонстрації, повідомлення про кримінальну відповідальність у разі вчинення злочинних дій тощо. Прагнення застерегти осіб у складі натовпу від злочинних дій спостерігаємо у вироках судів. Ми проаналізували окремі вироки та ухвали судів, які розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Так, Печерський районний суд міста Києва встановив, що «ОСОБА_1 ігнорував законні вимоги працівників міліції покинути вулицю Банкову...був затриманий»[182], Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області встановив, що «ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ігнорували законні вимоги працівників міліції розблокувати проїжджу частину автодороги...були затримані»[177]. Отже, бачимо, що перш ніж затримати осіб, які вчиняють злочинні дії в складі натовпу, використовуючи фізичну силу, працівники міліції згідно із законом попереджають про її застосування. Більш детально про це йтиметься в третьому розділі роботи.

Ще одним різновидом психічного стану учасників натовпу є так званакриза. Ознака екстремальності в кризі – це потреба зміни особистісних цінностей і визначення нових мотивів дії осіб та цілей натовпу в цілому. Існує чотири послідовні стадії кризи: первинне зростання напруження, коли правоохоронні органи використовують звичні способи контролю натовпу; подальше зростання напруження, коли ці способи видаються безрезультатними та потребують покращень; ще більше напруження, коли потребується мобілізація додаткових сил для контролю за натовпом та запобігання його злочинним діям; якщо відбувається дезорганізація особистості та некерованість її дій ізбоку працівників міліції, правоохоронними органами повинні бути застосовані силові методи розгону натовпу [10, с. 146].

На нашу думку, із кризи учасник натовпу може вийти як зі збереженням власної розсудливості та почати адекватно реагувати на зовнішні подразники (заклики лідера до злочинних дій, застереження правоохоронних органів) або з утратою самоідентифікації особистості (повністю підданий природі натовпу та закликам лідера). Засобами подолання кризи можуть бути застосування необхідних психологічних прийомів і методів спеціальними працівниками правоохоронних органів для повернення психіки учасників у правильне русло та силовий варіант.

Відповідно до представлених психологічних характеристик натовпу індивід набуває низку специфічних психологічних особливостей, які можуть бути йому не властиві в ізольованому стані. Ці особливості здійснюють безпосередній вплив на його поведінку в натовпі. Учасника натовпу, якщо він не виконує у його складі роль лідера чи провокатора, характеризують такі риси: анонімність (загубившись у «безликій масі», поступаючи «як усі», людина перестає відповідати за власні вчинки); інстинктивність (у натовпі індивід перебуває під владою інстинктів, яким ніколи, перебуваючи в інших ситуаціях, не давав волю); неусвідомлюваність (у натовпі зникає, розчиняється усвідомленість особистості). Ці риси стають провідними регуляторами соціальної поведінки, що призводить до ослаблення волі, утрати самоідентифікації. Особистість у такій ситуації психічно і соціально випадає з рамок культури, стаючи вразливою до впливу. Перебування в натовпі не минає безслідно для психіки людини, оскільки позбавлення особи культурних норм, зміна когнітивних, емоційних і комунікативних властивостей психіки переформатовує динамічний стереотип особистості людини на певний час.

Емоційність як психічна ознака індивідуума впливає на силу почуттів натовпу, збільшуючи їх через відсутність відповідальності, упевненості в безкарності й усвідомлення значної могутності, що дає змогу проявляти такі почуття та виконувати такі дії, які не властиві окремій індивідуальності. Сили агресивного натовпу спрямовані лише на руйнування, при найменшому супротиві або запереченні негайно викликають лють. Натовп створюється переважно як протиставлення його якомусь об'єкту невдоволення.

За емоційною ознакою виокремлюють такі види натовпу:

1) агресивний, тобто об’єднаний сліпою ненавистю до конкретного об’єкта, що зазвичай супроводжується побиттям, погромами, підпалами тощо;

2) панічний, який спрямований на стихійнийпорятунок від реального або уявного джерела небезпеки;

3) користолюбний, що характеризується неврегульованим безпосереднім конфліктом щодо заволодіння якими-небудь цінностями. Такий вид натовпу провокується владою, яка ігнорує життєві інтереси громадян, і відбуваєтьсяу вигляді взяття штурмом місць у транспорті, ажіотажної закупівлі продуктів у закладах торгівлі, облоги фінансових (наприклад банківських) установ тощо;

4) повстанський, що відбувається на основі загального обурення діями влади, яке за сприятливих організаційних моментів спроможне перетворити стихійний масовий виступ на свідомий акт політичної боротьби. Саме такі види натовпу Л. Казміренко виділяє при підготуванні працівників міліції до охорони громадського порядку під час спортивних заходів [127, с. 14]. Саме останній тип натовпу проявився під час подій 2013 - 2014 років в Україні.

Отже, відповідно до визначених психологічних особливостей натовпу та психічних станів його учасників можна застосовувати психологічні засоби для контролю їхніх дій, формувати роботу співробітників ОВС (чи поліцейських – у майбутньому) залежно від поведінки натовпу.

Спрямованість натовпу може бути як соціально позитивною (моральною), так і асоціальною. Під моральністю Г. Лебон розуміє повагу до соціальних установок та постійне придушення інстинктів. Натовп занадто імпульсивний і мінливий, щоб його можна було назвати моральним. При цьому науковець особливо підкреслював, що поведінка людей у натовпі регулюється виключно інстинктами: «Інстинкти руйнівної лютості − складовий залишок первісних часів, який дрімає в глибині кожного з нас. Піддаватися цим інстинктам небезпечно для ізольованого індивіда, але коли він перебуває в безвідповідальному натовпі, де йому забезпечена безкарність, він може вільно слідувати велінням своїх інстинктів» [234, c. 153]. С. Сігеле наголошував на тому, що існує загальна закономірність:«натовп загалом більше схильний до зла, ніж до добра» [339, c. 49].

Особистий інтерес, який мотивує поведінку окремої людини, перестає керувати його поведінкою в натовпі й натовп починає управлятись несвідомими інстинктами. Г. Лебон зробив висновок: «натовп часто потрапляє під вплив нижчих інстинктів, але іноді він спроможний показати приклади дуже високої моральності»[234, с. 155].

Почуття натовпу можуть бути позитивними або негативними. Характерна рисою почуттів ‑ їх однобічність і перебільшення, а сила почуттів натовпу збільшується за рахунок відсутності відповідальності. Це почуття відповідальності виникає під впливом вольового зусилля, яке можливелише для ізольованого індивіда. Люди, збираючись у натовп, утрачають волю. Її концентрує в собі лідер, завдяки чому він і здатний керувати натовпом.

Отже, натовп характеризується формуванням колективного несвідомого, змістом якого є пережиті спільні почуття. Для індивідуальної психіки особи й психології спільноти в цілому важливо, щоб ці почуття мали позитивнуспрямованість. Це сприяє формуванню спільноти на довгостроковій основі, створює згуртованість, солідарність, почуття єдності. Агресивні почуття натовпу та думка про уникнення відповідальності його учасників можуть призвести до вчинення правопорушень. Важливий момент діяльності правоохоронних органів - правильне спрямування почуттів натовпу.

Притаманність натовпу тих чи інших специфічних властивостей обумовлена типом психічного стану, у якому перебуваютьйого учасники. Вивчення психічного стану під час дій в екстремальних обставинах як натовпу в цілому, так і окремих його найактивніших учасників, виявлення основних закономірностей поведінки в таких умовах украй важливий для адекватного й ефективного запобігання масовим заворушенням.

Робота правоохоронних органів та інших служб щодо профілактики йурегулювання таких явищ обумовлюється психологічними особливостями натовпу, екстремальністю поведінки учасників масових заворушень, неадекватністю поведінкових реакцій індивіда в стресових ситуаціях тощо. Крім того, вважаємо, що дії співробітників правоохоронних органів та інших організаторів урегулювання конфліктів часто самі підпадають під вплив психології натовпу, що призводить до неадекватності правоохоронної діяльності. Працівники органів внутрішніх справ, які забезпечують охорону громадського порядку й громадську безпеку, також піддаються впливу несприятливих психотравматичних чинників, таких як необхідність приймати відповідальні рішення в умовах дефіциту часу; несподіваність виникнення загрози; перебування в стресогенних ситуаціях, які загрожують життю та здоров’ю працівників міліції тощо, що, зі свого боку, підсилює важливість адекватного реагування працівників правоохоронних органів на різні прояви неправомірної поведінки учасників масових заворушень.

На думку американського соціолога Р. Парка, усі виступи відбуваються через те, що правоохоронні органи не вміють адекватно реагувати на дії їх учасників, що пов'язано зі складністю психології натовпу. Науковець трактує натовп як агресивний, всі наслідки його дій пояснює пов'язаністю зі специфічними «агресивними» особливостями натовпу [294, с. 13].У зв’язку з цим послідовник ученого Дж. Смельзер уперше запропонував модель заворушень із погляду послідовності їх розвитку. В основу конфлікту він уключав структурні схильності й напруженість, уявлення, які поширюються в суспільній свідомості. Увівши поняття «узагальнене уявлення», яким характеризують процес ідеологічної обробки, цькування тих людей, на яких покладається провина за соціально-структурні негаразди, основним завданням правоохоронних органів В. Андросюк уважає формування загальної «картини» ситуації та застосування ефективних засобів безпеки [11, c. 32].

Так, в осіб в екстремальних умовах агресивних дій натовпу масових заворушень часто спостерігають неадекватні реакції, що зумовлено різними причинами. Зокрема, В. В. Антипов стверджує, що неадекватна реакція на екстремальну ситуацію виникає внаслідок того, що під час її дії в особи деформується картина світу. Це спричиняє дестабілізацію більшості ознак і засвідчує посилення невпевненості й те, що психіка намагається повернути втрачену стабільність відповідних ознак [13, c. 63]. Високе психологічне напруження в натовпі визначається складним та емоційно насиченим характером екстремальної ситуації, яка характеризується невизначеністю учасників натовпу й багатоваріантністю розвитку обставин. У цьому випадку психологічне напруження постійно зростає та відповідно, підвищується рівень криміногенності ситуації, що склалася. Для ефективного реагування працівників правоохоронних органів на екстремальну ситуацію, що склалася, потрібна їх попередня підготовка (психологічна, фізична, функціональна), корегування негативних елементів поведінки й сприйняття збоку психологів.

Проведений аналіз дає підстави стверджувати про необхідність розробки системи заходів для правоохоронних органів щодо формування механізму контролю над учасниками натовпу та його лідерами. Визначення психічного стану натовпу, його поточного рівня адекватності сприймати інформацію від правоохоронних органів дає змогу застосовувати правильні прийоми реагування на дії натовпу. Вивчення ролі лідера, способів його впливу на натовп визначає розробку ефективних методів регулювання натовпом через окремих осіб, визначення ж основних властивостей сприяє адекватному оцінюванню ситуаціїпрацівниками міліції та діям, що враховують особливості поведінки учасників натовпу.

Загалом, поведінкові рефлекси в стресовій ситуації функціонують у межах певних закономірностей, на які потрібно зважати правоохоронним органам у врегулюванні агресивних дій натовпу: за порівняно високої екстремальності чинника, котрий діє на людей, у більшості з них виявляються пасивні форми стресової поведінки, кількість тих, хто активно реагує, зменшується [238, c. 14]; доки психологічне напруження не перевищує межі корисності, фахова дія стає більш енергійною [237, c. 4]; за досить сильних нетривалих екстремальних впливів деякі особи можуть, замість активної, обирати пасивну форму поведінки.

Завдяки проведеному аналізу встановлено, у чому саме полягає специфіка натовпу, його феномен як «явища, єдиного у своєму роді, взяте у його цілісності, в єдності з його сутністю»[268, с. 651]. З одного боку, для натовпу властиво, що в його складі особи втрачають індивідуальні особливості, відчуття відособленої ідентичності й набувають спільних загальних рис, а з іншого – натовп є неоднорідним за складом йогоучасників.

Висновки до розділу 1

Поняття «злочинний натовп» слід тлумачити як «натовп, учасники якого (або особи в складі якого) вчинили злочин». Відповідно, визначення злочинного натовпу залежить від його специфічних властивостей як такого з урахуванням асоціальної та протиправної спрямованості натовпу. По суті, потребують вирішення два питання: трактування поняття «натовп» та окреслення кола тих злочинних дій, які можуть учинятись особами в складі натовпу.

Аналіз позицій учених щодо розуміння натовпу уможливив виокремлення певних його особливостей,а саме таких, як різновид групової поведінки, велика кількість учасників, безпосередній контакт між особами, взаємодія.

Феномен натовпу слід визначати,застосовуючи термін «прояв», адже це ситуація, коли зібрані випадково в одному місці люди, не маючи попереднього наміру на вчинення злочинних дій і спільної мети, на основі специфічних психічних процесів об’єднуються в спільному проявінасильства. Без наявності тотожних, подібних підсвідомих і свідомих почуттів, намірів, процесів об’єднання спільних дій у зовнішній дійсності не можливе.

Коли особи в складі натовпу вчиняють злочинні дії, то за характером вони насильницькі. Відповідно узагальнено сутнісні характеристики злочинного натовпу,як от: різновид групової поведінки, велика кількість учасників, безпосередній контакт між особами; взаємодія, насильницький характер вчинюваних злочинних дій.

Злочинний натовп – це прояв співучасті в злочині, а тому йому притаманні закономірності розвитку спільної злочинної діяльності. Натовп як прояв групової (колективної) поведінки має свій склад, який не є однорідний. Склад злочинного натовпу відповідно потребує детального аналізу на предмет з’ясування ролей і місця різних осіб у його структурі.

Соціально-психологічний підхід до проблеми спільної злочинної поведінки учасників натовпу дасть змогу розглянути її як складну взаємодію великої кількості людей, а також проаналізувати діяльність кожного з учасників як структурну складову частину натовпу. На основі висновків психологів про структуру агресивного натовпу та семантичного аналізу термінів «склад» і «структура» підтверджено обґрунтованість застосування поняття «склад натовпу».

Кримінально-правова характеристика злочинних дій натовпу передбачає аналіз дефініції «організатор масових заворушень», а в межах кримінологічного дослідження складу злочинного натовпу слід зосередити увагу на категорії лідера. Кримінологічне поняття лідера злочинного натовпу – аналог не лише кримінально-правового розуміння організатора злочину, але й керівника. У натовпі лідер об’єднує у своїй діяльності як функції організації злочинних дій, так і керівництва ними. Саме лідер ставить мету – перетворити велике скупчення людей у злочинний натовп. Лідер злочинного натовпу впливає на велику кількість, людей аби схилити їх до скоєння насильницьких злочинів. Визначальною є роль лідера у формуваннізлочинної установки натовпу.Йогоповедінка при цьому зумовлюється установками лідерів. У ситуації скупчення великої кількості людей, об’єднаних певними потребами та спільною ідеєю, їхня установка до злочинної поведінки, котру визначає лідер, відіграє вирішальну роль. Отже, «лідер злочинного натовпу» – це особа, яка формує злочинну установку великої кількості людей, під впливом котрої вони вчиняють насильницькі злочинні дії.

Серед осіб, які перебуваютьу натовпі, існує рольовий розподіл діяльності. Підтримана й розвинута концепція «рольового розподілу відповідальності співучасників». Натовп як прояв необхідної співучасті має неоднорідний склад, що передбачає рольовий розподіл діяльності. Актуалізовано питання про необхідність диференціації відповідальності учасників, організаторів, провокаторів злочинних дій натовпу.

Проведений аналіз дав підставу встановити, у чому саме полягає специфіка натовпу, його феномен як явища, єдиного у своєму роді, узятомув його цілісності, у єдності з його сутністю: у складі натовпу особи втрачають індивідуальні особливості, відчуття відособленої ідентичності й набувають спільних загальних рис; водночас натовп є неоднорідним за складом учасників (лідер, провокатор, учасник).

На основі наведених позицій учених та концепції «рольового розподілу відповідальності співучасників» констатуємо: серед учасників злочинних дій у складі натовпу існує «рольовий розподіл діяльності». Натовп як прояв необхідної співучасті має неоднорідний склад, що й передбачає рольовий розподіл діяльності його учасників.

<< | >>
Источник: ГУСАК ТАРАС ПЕТРОВИЧ. ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИННИМ ДІЯМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ОСОБАМИ У СКЛАДІ НАТОВПУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2015. 2015

Еще по теме 1.2. Кримінологічна та соціально-психологічна характеристика осіб, які вчиняють злочинні дії в складі натовпу:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -