<<
>>

3.2 Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого під примусом потерпілим від торгівлі люльми

Право на свободу, складовою якого є воля людини, належить до невід’ємних прав, що гарантуються та охороняються державою. У статтях розділу ІІІ Особливої частини КК України проведена законодавча диференціація кримінальної відповідальності за різновиди кримінально-караних посягань на волю людини.

При цьому, слід зазначити, що вчинення окремих із цих злочинів, зокрема ст. 147 КК України (захоплення заручників) та ст. 149 КК України (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини), а інколи також і незаконне позбавлення волі, можуть обумовлювати вчинення потерпілими або іншими особами суспільно небезпечних діянь, які вчиняються під примусом та внаслідок його застосування під час незаконного обмеження особистої свободи.

Такі випадки є можливими з огляду на особливості об’єктивної сторони складу наведених злочинів, що у переважній більшості характеризуються незаконним утриманням потерпілих (жертв) таких злочинів протягом значного періоду часу, так званого «злочинного стану».

В. В. Аніщук зазначає, що: «обставина, що виключає злочинність діяння − це єдність умов, передбачених у нормі Загальної частини КК України, за наявності яких зовні схоже зі злочинним свідоме та вольове діяння є суспільно корисним (спрямоване на досягнення суспільно корисної мети) або допустимим і правомірним, унаслідок чого кримінальна відповідальність виключається» [9, с. 29]. Серед визначених у Загальній частині КК України видів обставин, що виключають злочинність діяння, у ст. 40 КК України встановлена така обставина як фізичний або психічний примус. Відповідно до ч. 1 ст. 40 КК України не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. При цьому у випадку, коли особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам вирішується відповідно до положень ст.

39 КК України, що визначають умови правомірності заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності.

Згідно положень ч. 1 ст. 39 КК України не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. З огляду на наведене, у випадку, коли потерпіла особа від торгівлі людьми, перебуваючи під контролем осіб, які вчинили щодо неї такий злочин, змушена вчиняти суспільно небезпечні діяння, які підпадають під ознаки злочину, передбаченого Особливою частиною КК України, така особа може вважатися такою, що діє для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує такій особі чи охоронюваним законом правам цієї людини.

За правилами ч. 2 ст. 39 КК України перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Водночас, особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Отже, у Загальній частині КК України частково передбачено механізми не притягнення до кримінальної відповідальності потерпілого від торгівлі людьми (жертви) за вимушену суспільно небезпечну дію, вчинену внаслідок примусу. Є. С. Назимко наголошує на тому, що: «розмежування правомірної і злочинної поведінки не завжди можливо провести чітко, тому досить часто виникають колізії інтересів людини, суспільства і держави. Обумовлюються такі ситуації тим, що громадяни іноді змушені робити діяння, що є правомірним заподіянням шкоди інтересам, охоронюваним законом» [167, с.

265]. До таких випадків віднесено обставини, що виключають злочинність діяння, а також випадки звільнення від кримінальної відповідальності, як ті, що передбачені у Загальній частині КК України, так і спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, що встановлюються у статтях Особливої частини КК України та за своєю правовою природою визначають умови незастосування передбаченої кримінальним законом відповідальності за вчинене за наявності сукупності спеціальних умов.

Слід зазначити, що можливість застосування до особи фізичного або психічного примусу випливає безпосередньо із диспозиції кримінально-правової норми. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 147 КК України відповідальність настає за захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Таким чином, умовою для звільнення заручника може бути вчинення вищезазначеними особами дій або бездіяльності, які містять склад того чи іншого злочину, передбаченого у статтях Особливої частини КК України. Як правило, такі особи вчиняють суспільно небезпечне діяння під впливом психічного примусу, пов’язаного із вимогами вчинити дію або бездіяльність як умову звільнення заручника, тому їх дії слід оцінювати за правилами крайньої необхідності. При цьому, умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам буде правомірним, якщо така шкода є менш значною, ніж відвернена шкода, або рівнозначною.

Важливим є питання виключення кримінальної відповідальності жертв торгівлі людьми, зокрема і у випадку кваліфікації їх незаконних дій як таких, що вчинені внаслідок фізичного або психічного примусу.

Слід зазначити, що у ст. 149 КК України передбачено відповідальність за торгівлю людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина. Відповідно до визначень понять у ст. 1 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, поняття «жертва» визначається як будь-яка фізична особа, що є об'єктом торгівлі людьми.

В свою чергу, «торгівля людьми» означає найм, перевезення, передачу, приховування або одержання осіб шляхом погрози або застосування сили чи інших форм примусу, насильницького викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або безпорадним станом або наданням чи отриманням плати чи вигоди для досягнення згоди особи, яка має владу над іншою особою, для експлуатації [122].

Таким чином, експлуатація жертви торгівлі людьми може тривати значний проміжок часу, протягом якого жертва під примусом може вчиняти окремі злочинні діяння або ж діяння, що фактично становлять собою спільні умисні дії з іншими суб’єктами злочину у вчиненні торгівлі людьми уже щодо інших жертв цього злочину. Перебуваючи під фактичною владою інших осіб потерпіла особа від торгівлі людьми позбавлена захисту та відповідно не має можливостей протистояти вимогам таких осіб. При цьому, інколи, вимога щодо вчинення потерпілим суспільно небезпечних діянь, які підпадають під ознаки злочину (ів) може виступати умовою для звільнення.

Враховуючи можливу варіативність вищенаведених ситуацій у міжнародному праві обґрунтовуються підстави та порядок можливого звільнення такого потерпілого від кримінальної відповідальності за фактичне вчинене суспільно небезпечне діяння в умовах примусу. Так, наприклад, у п. 11 Директиви 2011/36/ЄС Європейського парламенту та Ради від 5 квітня 2011 року про попередження та боротьбу з торгівлею людьми та захист її жертв, та що замінює Рамкове Рішення Ради 2002/629/ЮВС, для характеристики злочинних дій жертви торгівлі людьми використано поняття «експлуатація злочинної діяльності», під яким слід розуміти «експлуатацію особи для вчинення, inter alia, кишенькових крадіжок, крадіжок з магазинів, торгівлі наркотиками та інших аналогічних видів діяльності, які підлягають покаранню і мають на меті фінансову вигоду» [84].

У ст. 8 зазначеної директиви (Непереслідування або незастосування покарань до жертви) встановлено, що держави-члени Європейського Союзу, відповідно до основних принципів своїх правових систем, вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб компетентні національні органи мали право не порушувати кримінального переслідування на жертв торгівлі людьми за їх причетність до злочинної діяльності, яку вони були змушені здійснити як прямий наслідок піддавання будь-якому з діянь, що кваліфікуються як торгівля людьми [84].

Слід зазначити, що у ст. 26 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (Звільнення від покарання) встановлено, що кожна Сторона згідно з основними принципами своєї правової системи передбачає можливість не призначати покарання жертвам за участь у протиправній діяльності в тій частині, у якій вони були примушені так учиняти [122]. Фактично це означає визнання державою виключення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми, що вчинені жертвою такого злочину.

П. В. Хряпінський наголошує, що однією із обставин, що визначає необхідність застосування звільнення від кримінальної відповідальності є гуманізація вітчизняного законодавства у відповідності до міжнародно-правових стандартів кримінального судочинства [327, с. 552].

Міжнародно-правові механізми протидії торгівлі людьми та захисту жертв таких злочинів закріплюють необхідність передбачення у правовій системі держави, зокрема у КК України, положення про звільнення від покарання, яке б забороняло призначення покарання жертвам торгівлі людьми за те, що вони були втягнуті у злочинну діяльність і їх примушували до цього. Оскільки у ст. 149 КК України не закріплено положення про умови та підстави спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, можна вести мову про те, що виконання міжнародних зобов’язань у цій сфері пов’язане із кримінально-правовою кваліфікацією дій цих суб’єктів як таких, що вчинені внаслідок фізичного чи психічного примусу і за наявності визначених у ст. 40 КК України умов, виключають кримінальну відповідальність [179, с. 74–75].

Слід зазначити, що у п. 194 Звіту про впровадження Україною Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, прийнятого 04 липня 2014 року Групою експертів із заходів стосовно протидії торгівлі людьми (ГРЕТА) зазначається, що: «Українське законодавство не містить конкретного положення про звільнення жертв торгівлі людьми від покарання. Українські суди можуть прийняти рішення звільнити особу від кримінальної відповідальності відповідно до положень розділу IX Загальної частини КК України.

При цьому у Загальній частині КК України закріплено обставини, що виключають кримінальну відповідальність, викладені в статті 39 (крайня необхідність) та статті 40 (фізичний або психічний примус)» [102, с. 45].

Як наголошує В. Ю. Рунов: «ознака допустимості діяння, вчиненого внаслідок примусу обґрунтовується двома факторами: по-перше, заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам спричинене необхідністю відвернення шкоди; по-друге, допустимість обґрунтовується тим, що діяння вчиняється примушуваним не з власної волі, а тому, фактично відсутньою є суспільна небезпечність особи, що примушується» [261, с. 23].

Таким чином, при кваліфікації суспільно небезпечних діянь, вчинених жертвами торгівлі людьми, у випадку встановлення того факту, що злочини були вчинені під примусом, такі діяння можуть бути кваліфіковані як не злочин з огляду на наявність обставини, що виключає злочинність діяння, яка передбачена у ст. 40 КК України.

Слід зазначити, що у юридичній літературі обгрунтовується позиція щодо необхідності доповнення розділу ІІІ Особливої частини КК України новою статтею 146-1 «Примушування» та встановити кримінальну відповідальність за «Примушування до вчинення дій або відмови від їх вчинення, поєднане із насильством, погрозою вбивством, іншим фізичним насильством, погрозою розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці, погрозою знищення чи пошкодження майна» [261, с. 184]. Схожий склад злочину встановлено у ст. 143 КК Республіки Болгарія (відповідальність настає за примушування іншої особи вчинити дію або відмовитися від її вчинення чи зазнати будь-чого всупереч її волі із застосуванням для цього насильства, погрози або зловживання владою) [297]; у ст. 191 КК Республіки Польща (відповідальність настає за застосування насильства щодо особи або незаконної погрози з метою примушування іншої особи до вчинення певних дій, або відмовм від їх вчинення, або ж їх припинення) [110]; у ст. 4 КК Королівства Швеція (незаконне примушування) відповідальність настає за примушування іншої особи шляхом нападу чи іншим шляхом із застосуванням сили або погрози вчинення злочину вчинити певні дії, або ж відмовитися від їх вчинення, або підкоритися [295].

На нашу думку, реалізація таких пропозицій надасть можливість забезпечити окрему кваліфікацію дій суб’єктів злочину, передбаченого ст. 149 КК України по відношення до потерпілих (жертв) у випадку, коли жертви були змушені вчиняти ті чи інші суспільно небезпечні діяння під примусом. Водночас, притягнення до відповідальності за цією статтею означатиме визнання тих чи інших злочинів, які вчиняла жертва торгівлі людьми такими, що підпадають під ознаки ст. 40 або ст. 39 КК України.

Виходячи з наведеного, слід зазначити, що у ст. 39, 40 Загальної частини КК України закріплено обставини, що виключають злочинність діяння, які забезпечують, в тому числі, механізми виключення кримінальної відповідальності жертв торгівлі людьми за злочини, у вчинення яких вони були втягнуті і їх примушували до їх вчинення та виконання міжнародних зобов’язань держави, визначених у ст. 26 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми.

Поряд з цим варто зазначити, що особливістю Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми як міжнародного договору є встановлення спеціальних механізмів моніторингу виконання Сторонами цієї Конвенції взятих на себе зобов’язань. Згідно положень ч. 1 ст. 36 згаданої Конвенції повноваження щодо здійснення моніторингу за виконанням цієї Конвенції Сторонами покладено на міжнародну організацію ГРЕТА.

У Звіті про впровадження Україною Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, прийнятого 04 липня 2014 року ГРЕТА визначила наявність механізмів врахування під час вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності потерпілих від торгівлі людьми норм Загальної частини КК України, зокрема можливу наявність в таких діях потерпілих ознак обставин, що виключають кримінальну відповідальність, викладених в статті 39 (крайня необхідність) та статті 40 (фізичний або психічний примус). Проте, у п. 196 вказаного Звіту ГРЕТА вказала, що: «органам державної влади України слід зробити дальші кроки, щоб забезпечити дотримання статті 26 Конвенції шляхом прийняття положення про звільнення від покарання жертв торгівлі людьми за участь у незаконній діяльності в тій частині, в якій вони були примушені так учиняти, або шляхом видачі керівних вказівок прокурорам та офіційним особам у сфері міграції з цього питання» [102, с. 47].

Зазначене обумовлює і дослідження питання щодо встановлення у ст. 149 КК України положення про звільнення від покарання або ж спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності потерпілих від торгівлі людьми, які під час перебування під контролем осіб, винних у такому злочину, змушені були внаслідок примусу вчиняти ті чи інші види злочинів, не маючи змоги відмовитись від такої протиправної поведінки.

Щодо правових підстав звільнення від покарання варто зазначити, що аналіз ст. 74 КК України не дає підстав до висновку про можливість звільнення від покарання таких осіб. Так, згідно положень ч. 4 ст. 74 КК України особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Таким чином, визначені у законодавстві України про кримінальну відповідальність умови звільнення від відбування покарання не враховують такої підстави для звільнення від покарання як вчинення злочину під примусом.

Тому, визначаючи обґрунтованість незастосування кримінального закону до жертв торгівлі людьми варто вказати також про те, що імплементація вимог міжнародних договорів свідчить про необхідність встановлення спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності потерпілого від торгівлі людьми за вчинення злочинів під примусом виключно за умови доведення неможливості не діяти злочинно у конкретних випадках, пов’язаних як з умовами утримання потерпілого, так і характеру примусу, застосованого для схиляння до вчинення злочину.

І. І. Чугуников визначає соціально допустиму поведінку як об’єктивно не суспільно-корисну, а із суб’єктивної точки зору особа не тільки не усвідомлює її користі, а й часто розуміє суспільно небезпечний характер своїх дій. Така поведінка правомірна внаслідок того, що вона невинна й зумовлює виникнення ще одного виду кримінальних заохочувальних правовідносин, які можна назвати концесуальними [337].

П. В. Хряпінський зазначає, що: «звільнення від кримінальної відповідальності не відіграє провідної ролі у запобіганні злочинності, утім воно властивими йому засобами сприяє виконанню основного соціального завдання, що постає перед кримінальним законодавством, – а це ефективний та всебічний захист найсуттєвіших соціальних цінностей, насамперед людини, її прав і свобод від злочинних посягань» [328, с. 93]. Водночас А. А. Вознюк зазначає, що: «під час звільнення від кримінальної відповідальності особа звільняється від її настання, наслідками якого є офіційний осуд, покарання та судимість. На момент звільнення кримінальна відповідальність існує як об’єктивне явище. У разі ж відсутності підстав кримінальної відповідальності неможливе і звільнення від неї. Про існування кримінальної відповідальності свідчить і факт визнання протиправного діяння злочином, за який у КК передбачена можливість притягнення до кримінальної відповідальності» [60, с. 19].

Т. І. Нікіфорова встановлюючи ознаки спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності виокремлює такі: містяться лише в нормах Особливої частини КК України; передбачені для вичерпного переліку злочинів; стосуються злочинів будь-якого ступеня тяжкості, значну частину яких становлять тяжкі та особливо тяжкі злочини; підстави їх застосування завжди пов’язані з позитивною посткримінальною поведінкою особи [187, с. 147].

З огляду на дослідження такого нового виду звільнення від кримінальної відповідальності жертви злочинів проти волі особи за вчинення під примусом суспільно небезпечних діянь слід констатувати, що у жертви торгівлі людьми після вчинення під примусом відповідного суспільно небезпечного діяння відсутня позитивна посткримінальна поведінка щодо фактично вчиненого.

Д. П. Письменний до ознак спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності відносить, зокрема такі як: передбачається у випадках вчинення злочинів, що мають велику суспільну небезпечність та природну латентність, складність у розкритті, доведеність винуватості осіб на досудовому слідстві та розгляді кримінальної справи у суді; застосовується за чітко визначений злочин або групу однорідних злочинів і не може застосовуватися «за аналогією»; 4) його передумова – учинення особою визначеного у законі, закінченого злочину (злочинів), підставою ж виступає певний комплекс позитивного посткримінального діяння, здійснення якого свідчить про втрату особою суспільної небезпечності, ніяких умов щодо подальшої поведінки звільненої особи закон не передбачає; суспільна корисність позитивного посткримінального діяння визначається запобіжним впливом щодо вчинення певного виду злочинів та злочинності у цілому [210, с. 141–142].

Таким чином, усі науковці відносять наявність позитивної посткримінальної поведінки винного у взаємозв’язку із правовою природою вчиненого діяння до обов’язкових ознак такого діяння. П. В. Хряпінський аналізуючи способи врахування позитивної пост кримінальної поведінки зазначає, що: «передбаченими КК суспільно-корисними діями, що здебільшого входять до змісту позитивної посткримінальної поведінки є: а) припинення злочину; б) добровільне повідомлення про вчинене; в) самовикриття у злочині; г) викриття інших осіб, що були співучасниками у даному злочин; д) нейтралізація, мінімізація або відшкодування суспільно-небезпечних наслідків (відвернення шкоди інтересам України, повернення власнику транспортного засобу, сплата податків, зборів (обов’язкових платежів, відшкодування шкоди, завданої державі їх несвоєчасною сплатою тощо); е) вилучення з неконтрольованого обігу предметів зі спеціальним статусом обігу(носії державної таємниці, наркотичні засоби, психотропні речовини, зброя, бойові припаси, вибухові пристрої тощо); є) загальне та спеціальне запобігання вчиненню нових злочинів; ж) виховний вплив на індивідуальну та суспільну правосвідомість з метою запобігання злочинам» [328, с. 93].

Враховуючи наведене варто зазначити про відсутність підстав для виокремлення спеціальної норми у ст. 149 КК України, яка б передбачала спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності жертви торгівлі людьми за вчинене суспільно небезпечне діяння під примусом. Основною причиною відсутності необхідності здійснювати законодавчі заходи щодо імплементації ст. 26 Конвенції про заходи протидії щодо торгівлі людьми є наявність ефективного механізму не притягнення жертви торгівлі людьми до відповідальності у зв’язку із фізичним чи психічним примусом, що застосовується щодо неї у визначених ст. 26 цієї Конвенції випадках, що враховується ст. 40 Загальної частини КК України.

Окрім відсутності позитивної посткримінальної поведінки як перешкоди для формулювання такого спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності варто вказати і про те, що законодавець застосовує відповідні заохочувальні кримінально-правові норми для звільнення від відповідальності за конкретний злочин з урахуванням обов’язкових умов щодо конкретного складу злочину. Натомість характер злочинів, які може вчиняти жертва торгівлі людьми під примусом, не підлягає чіткому визначенню, оскільки «вибір» посягання залежить від злочинної волі особи, яка примушує так вчинити.

Додатково варто зазначити, що обов’язковій перевірці має підлягати факт наявності чи відсутності згоди жертви на експлуатацію як мети торгівлі людьми. Очевидно, що за умови згоди на такі дії щодо себе, особа навряд чи може стверджувати про вчинення суспільне небезпечних діянь під час такої експлуатації під примусом.

Ще один аспект полягає у тому, що можуть траплятися випадки, коли після викриття злочинної діяльності співучасник вчинених злочинів може видавати себе за потерпілого від торгівлі людьми та вказувати на відсутність волі під час вчинення злочину, що вимагає визначення шляхів встановлення наявності ознак потерпілого (жертви) торгівлі людьми, встановлення фактичних ознак застосованого тиску на потерпілого з урахуванням обстановки утримання жертви для доведення ознак недобровільного вчинення злочину за відсутності можливості утриматися від завдання шкоди об’єктам кримінально-правової охорони.

У ст. 1 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» визначено поняття процедури встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми як комплексу заходів, під час яких уповноважена особа на підставі отриманої інформації та її аналізу порівнює елементи вчиненого щодо особи діяння з визначенням торгівлі людьми, оцінює ймовірність вчинення щодо особи такого діяння та робить висновок, що така особа є особою, яка постраждала від торгівлі людьми [239].

Після встановлення зазначеного статусу існують підстави щодо відповідної правової оцінки фактично вчиненого потерпілим (жертвою) торгівлі людьми у випадках наявності даних щодо вчинення таким потерпілим суспільно небезпечних діянь під примусом. Такі підстави на нашу думку підлягають виключно оцінці на відповідність умовам ст. 40 Загальної частини КК України.

Слушною є позиція О. О. Кваши щодо того, що кожна особа має право на самозахист. Зокрема вчена наголошує, що: «право на самозахист є поняттям, якому іманентно властиве право людини на захист від протиправних посягань власними силами не лише свого чи інших осіб життя, здоров’я, прав і свобод, але й інтересів суспільства чи держави. Структура права самозахисту має такі складові кримінально-правові елементи, як право на: необхідну оборону, затримання особи, яка вчинила злочин, заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, під впливом фізичного чи психічного примусу; відмову від виконання злочинних наказів (розпоряджень); вчинення ризикованого діяння» [114, с. 12]. Таким чином, вчинення діянь, які підпадають під ознаки того чи іншого злочину потерпілим від торгівлі людьми внаслідок примусу так вчинити слід розглядати як складову права на самозахист такого потерпілого, що не в усіх випадках означає відсутність кримінальної відповідальності за фактично вчинене.

В контексті питання про підстави та умови правомірності завдання шкоди потерпілим від злочинів проти особи зазначимо, що випадки, що можуть підпадати під так звану «кваліфікацію не злочинів» можуть бути констатовані не лише у жертви торгівлі людьми, а і у потерпілого за ст. 146 КК України (при незаконному позбавленні волі або викраденні), якщо умовою звільнення є вчинення злочину потерпілим або ж співучасть у такому злочині. Спільною ознакою для таких випадків є примушування до вчинення злочину особою, що позбавлена свободи, при цьому конкретний перелік злочинів, що можуть вчинятися неможливо виокремити, що доводить нашу позицію стосовно недоцільності встановлення спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності у таких випадках та необхідність перевірки таких діянь на наявність обставин, що виключають злочинність фактично вчиненого за правилами статей 39, 40 КК України.

Висновки до 3 розділу

Аналіз міжнародно-правових зобов’язань держави щодо криміналізації насильницького зникнення особи показав, шо потребує окремого дослідження питання стосовно визначення шляхів гармонізації кримінального законодавства України з нормами Міжнародної Конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень від 20 грудня 2006 року та врахування визначення у Римському Статуті Міжнародного кримінального суду насильницького зникнення як окремого злочину проти людяності.

З урахуванням визначення поняття насильницьке зникнення особи у ст. 2 цієї Конвенції та аналізу відмінностій вищевказаного поняття із поняттям «незаконне зникнення особи», передбаченого у ст. 7 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду запропоновано у ст. 146-1 КК України встановити відповідальність за насильницьке зникнення особи. При цьому, запропоновано встановити відповідальність за такі дії як арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі особи в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, а також організація, підбурення або пособництво таким діям, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону. Кваліфікуючою ознакою такого складу злочину пропонується визначити суспільно небезпечні наслідки насильницького зникнення особи у вигляді тяжких наслідків.

Доведено, що вчинення окремих із злочинів проти особистої свободи та недоторканності, зокрема ст. 149 КК України (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини), а інколи також і незаконне позбавлення волі, під час яких потерпілий певний час незаконно утримується суб’єктом відповідного злочину, можуть обумовлювати випадки вчинення потерпілими або іншими особами суспільно небезпечних діянь, які вчиняються під примусом та внаслідок його застосування саме під час незаконного обмеження особистої свободи та недоторканності.

Визначено, що під час кримінально-правової кваліфікації встановлення правомірності завдання шкоди потерпілими об’єктам кримінально-правової охорони під примусом має оцінюватися на предмет наявності/відсутності ознак примушування до вчинення суспільно небезпечного діяння.

У зв’язку із наведеним, додатково обґрунтовано доцільність встановлення у розділі ІІІ Особливої частини КК України статті, яка б передбачала відповідальність за примушування до вчинення дій або відмови від їх вчинення, поєднане із насильством, погрозою вбивством, іншим фізичним насильством та передбачена у КК Республіки Польща, Республіки Болгарія та Королівства Швеції.

Доведено відсутність підстав для виокремлення спеціальної норми у ст. 149 КК України, яка б передбачала спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності жертви торгівлі людьми за вчинене суспільно небезпечне діяння під примусом з огляду на наявність ефективного механізму не притягнення жертви торгівлі людьми до відповідальності у зв’язку із фізичним чи психічним примусом, що застосовується щодо неї у визначених ст. 26 Конвенції про заходи протидії щодо торгівлі людьми випадках, що враховується ст. 40 Загальної частини КК України.

Вчинення суспільно небезпечних діянь, які підпадають під ознаки того чи іншого злочину потерпілим від торгівлі людьми внаслідок примусу так вчинити слід розглядати як складову права на самозахист такого потерпілого, що не в усіх випадках означає відсутність кримінальної відповідальності за фактично вчинене.

<< | >>
Источник: НАУМОВА ОЛЬГА СЕРГІЇВНА. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ ВОЛІ ОСОБИ (ЗА СТАТТЯМИ РОЗДІЛУ ІІІ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КК УКРАЇНИ). ДИСЕРТАЦІЯ подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії). Київ –2017. 2017

Еще по теме 3.2 Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого під примусом потерпілим від торгівлі люльми:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -