<<
>>

3.2 Кримінальна відповідальність виконавця у злочинах зі спеціальним суб’єктом

Надзвичайно важливо вирішити питання про відповідальність у злочинах зі спеціальним суб’єктом. Адже в багатьох випадках диспозиції статей Особливої частини КК України сформульовано так, що вони передбачають відповідальність як виконавця злочину лише особи, яка наділена ознаками спеціального суб’єкта злочину.

Згідно з ч. 2 ст. 19 КК України спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа. У теорії кримінального права фактично комплексне вивчення спеціального суб’єкта злочину (у тому числі у випадку вчинення злочинів у співучасті) В.В. Устименко. Відзначимо наукові праці в цьому напрямку Д.В. Бараненка [11], М.С. Магаріна [124], В.І. Терентьєва [181], Т.Ю. Тарасевич [178], В.В. Устименка [221]. Відповідні дослідження були проведені і в РФ такими науковцями, як Е. А. Бачурін [14], Ю.В. Тарасова [179].

Вчені-криміналісти пропонують різні визначення спеціального суб’єкта злочину. Так, на думку В.В. Устименка спеціальним суб’єктом злочину є особа, яка одночасно з осудністю і віком, з якого настає кримінальна відповідальність ще й характеризується іншою (іншими) додатковою (додатковими) ознакою (ознаками), яка (які) передбачається (передбачаються) в кримінальному законі чи яка (які) прямо з нього випливають, що обмежує (обмежують) коло осіб, які можуть підлягати відповідальності за цим законом [221, с. 24]. В. І. Терентьєв дещо деталізує це поняття і робить висновок, що спеціальним суб’єктом є фізична осудна особа, яка досягла встановленого кримінальним законом віку кримінальної відповідальності, спеціальні ознаки якого встановлені нормами Особливої частини КК чи прямо випливають із нього, сукупність яких є обов’язковою умовою для притягнення даної особи до кримінальної відповідальності [181, с. 108]. Інші науковці пропонують такі дефініції поняття «спеціальний суб’єкт злочину»: особа, якій одночасно з загальними ознаками суб’єкта притаманні і додаткові якості, ознаки (В.С.

Орлов, А. М. Лазарев, Г. Н. Борзенков, А. А. Піонтковський) [136, с. 291; 121, с. 9; 227, с. 138]; фізична осудна особа, винна у вчиненні такого суспільно небезпечного діяння, склад якого в число обов’язкового елемента включає ті або інші ознаки, що характеризують його виконавця (В.О. Владимиров, Г.О. Левицький) [41, с. 8]; особа, яка крім необхідних ознак суб’єкта злочину повинна мати ще й особливі ознаки, які обумовлені її діяльністю або характером покладених обов’язків, в силу чого саме вони можуть вчинити цей злочин (Ш. С. Рашковська) [159, с. 9]; особа, яка крім необхідних ознак суб’єкта повинна мати ще й особливі додаткові ознаки, які обмежують притягнення її до відповідальності за цією статтею (Р. Оримбаєв, В. Я. Тацій) [138, с. 151-152; 109, с. 46]; «суб’єкт злочину, який має спеціальні (додаткові) ознаки, що передбачені у статтях Загальної та Особливої частини КК України та інших нормативно-правових актах, притаманні суб’єкту на момент вчинення злочину і визначають його як особу, яка несе кримінальну відповідальність за той злочин, який може вчинити тільки ця особа» (Д.В. Бараненко) [11, с. 3]; «фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягнула віку, з якого настає кримінальна відповідальність, має одну або декілька ознак, що передбачені у диспозиції статті Особливої частини КК та (або) випливають з інших ознак складу злочину чи з санкції кримінально-правової норми, на підставі чого вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності за конкретною статтею Особливої частини КК, в якій такі ознаки передбачені чи закладені законодавцем» (Т.Ю. Тарасевич) [178, с. 130].

Таке розмаїття дефініцій понять «спеціальний суб’єкт злочину», які пропонуються в теорії кримінального права, обумовлене, як зазначає В.В. Устименко, постійним збільшенням складів злочинів зі спеціальним суб’єктом, різним трактуванням самого поняття спеціального суб’єкта, а також ознак, які його характеризують [221, с. 7]. Кожне з запропонованих визначень має право на існування та відображає специфіку спеціального суб’єкта злочину порівняно з загальним суб’єктом.

Отже, для притягнення до кримінальної відповідальності спеціального суб’єкта злочину потрібно встановити додаткові (спеціальні) ознаки. Як слушно зазначає А. С. Міхлін, відображення у диспозиції норми таких ознак відбувається лише в тому випадку, коли законодавець встановлює певні обмеження [133, с. 29-30].

За своїм змістом такі ознаки вельми різноманітні і можуть по-різному відображатися у статті Особливої частини КК України. У зв’язку з цим їх можна поділити на види з урахуванням різних критеріїв. На нашу думку, найбільш повно розглянула ознаки спеціального суб’єкта злочину Т.Ю. Тарасевич. Оскільки висвітлення цього питання не входить у предмет нашого дисертаційного дослідження, обмежимося лише наведенням точки зору цього науковця.

Так, ознаки спеціального суб’єкта злочину залежно від їх передбачення у диспозиції статті Особливої частини КК України можуть бути: 1) явними додатковими (спеціальними) ознаками, що прямо передбачаються у диспозиції статті Особливої частини КК України; 2) латентними додатковими (спеціальними) ознаками, які прямо у диспозиції статті не передбачені, однак випливають або з інших ознак складу злочину або з можливого покарання, що передбачається у санкції статті за відповідний злочин.

По-друге, залежно від способу формулювання додаткових (спеціальних) ознак складу злочину: 1) позитивні спеціальні (додаткові) ознаки (наприклад, медичний або фармацевтичний працівник). Саме цей вид ознак найчастіше використовується в Особливій частині КК України; 2) негативні спеціальні (додаткові) ознаки (наприклад, особа, яка не має спеціальної медичної освіти – ст. 134 КК України). В. В. Устименко зазначав, що ознаки спеціального суб’єкта злочину, які сформульовані у негативній формі використовуються у законі в тому випадку, коли вказівка в диспозиції статті на ці ознаки в позитивній формі зробила б її громіздкою та незручною для застосування [221, с. 17]. Як слушно зазначає В.М. Кудрявцев, спроба перейти до позитивного визначення особи, яка не має належної медичної освіти (ч.

2 ст. 109 КК УРСР), призвела б до того, що в диспозиції статті довелося б навести весь існуючий список дипломів про вищу освіту, яка не є медичною. На думку цього вченого негативні ознаки відіграють у складі злочину таку ж саму роль, що і позитивні. Вони повною мірою можуть використовуватися при кваліфікації [116, с. 125].

По-третє, залежно від кількості ознак, які притаманні спеціальному суб’єкту злочину: 1) прості ознаки, коли для суб’єкта необхідно встановити одну таку ознаку; 2) комбіновані ознаки, коли для суб’єкта злочину необхідно встановити декілька таких ознак [178, с. 130-131].

Оскільки, як ми зазначали раніше, «спеціальний суб’єкт» та «спеціальний виконавець» − це відмінні поняття, тому останнє може використовуватися у випадку, коли мова йде про співучасть у злочині (у подальшому з урахуванням предмета дисертації будемо вести мову про спеціального виконавця злочину).

У теорії кримінального права довгий час спірним залишалося питання про те, чи може загальний суб’єкт злочину, вчиняючи злочин у співучасті зі спеціальним суб’єктом, бути виконавцем цього злочину чи виконувати роль іншого співучасника злочину. У Загальній частині КК України не міститься спеціальних положень щодо співучасті у злочинах із спеціальним суб’єктом.

Так, М.С. Таганцев пропонував у подібних випадках визнавати виконавцем злочину лише особу, яка має ознаки спеціального суб’єкта злочину, а інших осіб, які не мають таких ознак, необхідно притягати до кримінальної відповідальності за таке злочинне діяння, яке передбачає загального а не спеціального суб’єкта [178, с. 364]. А. Ф. Зелінський частково приєднувався до цієї точки зору та вважав, що співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом неможлива. Тим не менше в окремих випадках цей науковець визнавав, що виконавцями у злочинах зі спеціальним суб’єктом можуть бути лише особи, які мають певні спеціальні ознаки, а інші особи можуть бути співучасниками [75, с. 34-35].

Ще одна точка зору полягає в тому, що співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом можлива й в тому випадку, коли його вчиняють особи, які не наділені ознаками спеціального суб’єкта.

Однак особи, які мають тільки ознаки загального суб’єкта злочину, не можуть бути виконавцями таких злочинів, а можуть лише брати участь у них як організатор, підбурювач або пособник [141, с. 504]. Це положення розвивається в деяких статтях Особливої частини КК України. Так, згідно з ч. 3 ст. 401 КК України, особи, не зазначені в цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу (розділ XIX «Злочини проти порядку несення військової служби (військові злочини»).

В окремих КК зарубіжних держав закріплено загальне правило кваліфікації злочинів зі спеціальним суб’єктом. Так, у ч. 4 ст. 34 КК РФ передбачено, що особа, яка не є суб’єктом злочину, спеціально зазначеним у відповідній статті Особливої частини даного Кодексу і брала участь у вчиненні злочину, передбаченого цією статтею, підлягає кримінальній відповідальності за цей злочин як організатор, підбурювач або пособник [212]. Очевидно, таке правило кваліфікації має бути сприйняте і законодавцем України. Однак, на нашу думку, вирішенням цього питання не вичерпується проблема відповідальності за співучасть зі спеціальним суб’єктом злочину. Зокрема, йдеться про випадки, коли об’єктивна сторона окремих злочинів передбачає вчинення таких діянь, які може виконати й особа, яка не наділена ознаками спеціального суб’єкта злочину. На думку В.О. Навроцького «в злочинах, об’єктивна сторона котрих включає декілька діянь, частина з яких може бути виконана загальним суб’єктом, дії останнього кваліфікуються як співвиконавство злочину. При цьому потрібне посилання на ч. 2 ст. 27 КК та статтю Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений іншим співучасником – спеціальним суб’єктом» [134, с. 204]. Дії загального суб’єкта, на думку вченого, можуть кваліфікуватися як співвиконавство у вказаних злочинах за наявності таких умов: у злочині бере участь ще одна особа, наділена всіма ознаками суб’єкта злочину; ця особа виконує частину об’єктивної сторони злочину, яку може виконати лише спеціальний суб’єкт; загальний суб’єкт виконує іншу частину об’єктивної сторони, ту, для виконання якої не вимагається наявності ознак спеціального суб’єкта.

М. І. Бажанов також підкреслює, що якщо злочин зі спеціальним суб’єктом характеризується тим, що частина його об’єктивної сторони може бути виконана особою, яка не є спеціальним суб’єктом, останній підлягає відповідальності як співвиконавець. Вчений, як й інші науковці, наводить ситуацію, коли жінка, яка за допомогою фізичного насильства або погроз сприяє ґвалтівнику у вчиненні зґвалтування, несе відповідальність як співвиконавець злочину, передбаченого ст. 152 КК [107, с. 210; 117, с. 159].

Аналогічна позиція відображена у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 50 травня 2008 року «Про судову практику в справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи». У ньому передбачено, що «дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт …, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрожувала його застосуванням чи довела потерпілу особу до безпорадного стану шляхом уведення в її організм проти її волі наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин з метою зґвалтування її … іншою особою, повинні розглядатися як співвиконавство у цьому злочині» [152].

Отже, на нашу думку, у випадках, коли об’єктивна сторона злочину складається з таких діянь, частину яких може виконати особа, яка наділена спеціальними ознаками, а частину – загальний суб’єкт злочину, співвиконавцем може визнаватися і одна, і друга особа (тобто, і загальний, і спеціальний суб’єкт злочину).

Інша ситуація має місце у випадку, коли законодавець не описує таким чином об’єктивну сторону складу злочину, що вона може бути виконана і спеціальним, і загальним суб’єктом. Тому виникає питання про кваліфікацію діянь в тому випадку, коли об’єктивну сторону злочину виконує і спеціальний, і загальний суб’єкт. Наприклад, військовослужбовець домовився з особою, яка проживала на території населеного пункту, місці дислокації військової частини викрасти бойові припаси, які перебували на її території. За цією домовленістю вони проникли на склад військової частини, звідки й викрали бойові припаси.

З приводу кваліфікації діянь в таких випадках має місце дві точки зору. Перша з них полягає в тому, що виконавцем злочину має бути особа, наділена спеціальними ознаками, а особа, яка їх не має, може бути лише співучасником (організатором, підбурювачем, пособником), але в жодному разі не виконавцем злочину. Так, на думку М.І. Панова, «оскільки згідно з ч. 2 ст. 27 КК України, а також відповідних статей Особливої частини КК України виконавцем розглядуваних злочинів можуть бути тільки спеціальні суб'єкти, участь же у вчиненні цих злочинів інших осіб, які не є спеціальними суб’єктами, не перетворює їх на останні, хоча вони фактично виконали певну частину об’єктивної сторони злочину» [141, с. 504]. На думку В.І. Терентьєва, якщо особа, яка не має ознак спеціального суб’єкта, здійснює дії, що належать до об’єктивної сторони злочину, то вони підлягають кваліфікації як пособництво у вчиненні злочину, оскільки дії особи мали характер надання сприяння в протиправних вчинках спеціального суб’єкта [181, с. 14].

Однак має місце й інша точка зору з приводу кваліфікації таких випадків. Вона полягає в тому, що особа, яка не має ознак спеціального суб’єкта злочину, може бути визнана співучасником злочинів зі спеціальним суб’єктом, так і співвиконавцем [3, с. 21; 81, с. 77; 77, с. 51].

Вважаємо більш правильним перший підхід, адже якщо в диспозиції статті Особливої частини КК України передбачаються ознаки спеціального суб’єкта злочину, то при вчиненні злочину в співучасті виконавцем може бути лише особа, наділена такими ознаками. Відсутність таких ознак з урахуванням юридичного значення складу злочину виключає можливість визнання особи виконавцем злочину, у тому числі і його співвиконавцем.

Наприклад, згідно з вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області дії голови Глухівського міськрайонного суду Чернігівської області кваліфіковано за ч. 1 ст. 376-1, ч. 2 ст. 368, ч. 1 ст. 364 як зловживання службовим становищем, одержання хабара, незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду, прийняття завідомо неправосудного рішення. досудовим та судовим слідством було встановлено, що суддя здійснила незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду, у результаті цих дій вона отримала можливість розглядати ті кримінальні справи, в яких вона була матеріально вмотивована. Слідством та судом встановлено, що суддя отримала хабар у розмірі 100 тис. гривень від двох осіб за винесення завідомо незаконного рішення, згідно з яким підсудним призначено покарання, не пов’язане з позбавленням волі. Що ж до фактичного виконання об’єктивної сторони складу злочину «одержання хабара», то слідство встановило, що суддя грошових коштів особисто не отримувала, грошові кошти підсудні передавали її 25-річному сину, який попередньо домовлявся з підсудними про розмір хабара та дії, які повинна була вчинити службова особа, а також передавав грошові кошти матері. Проте слід зазначити, що факт передання грошових коштів задокументований органами дізнання та досудового слідства не був.

Враховуючи викладене вище, дії співучасника судді (її сина) необхідно кваліфікувати як підбурювання до давання неправомірної вигоди, закінчений замах на шахрайство, тобто за ч. 4 ст. 27 – ч. 1 ст. 369; ч. 2 ст.15 – ч. 3 ст. 190 КК України [175].

Вкажемо ще на одну проблему, яка обговорюється у теорії кримінального права – це відповідальність співучасників при вчиненні такого привілейованого складу умисного вбивства, як умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК України). Згідно з диспозицією цієї статті суб’єкт цього злочину – спеціальний. Ним є мати новонародженої дитини, рідна або сурогатна мати [109, с. 48]. При цьому, як вказується у науковій та навчальній літературі, кримінальна відповідальність пом’якшується для матері як спеціального суб’єкта злочину тому, що мати повинна перебувати в особливому психічному і фізичному стані в період пологів або відразу після них, який послаблює її спроможність керувати своїми діями [112, с. 47]. У таких випадках виникає питання про кваліфікацію діянь інших співучасників цього злочину (наприклад, чоловіка), які схилили матір вчинити умисне вбивство своєї новонародженої дитини.

Насамперед, вкажемо на те, що обставини, які характеризують психологічний стан матері після пологів як спеціального суб’єкта злочину, ніяким чином не можуть пом’якшувати відповідальність інших співучасників такого злочину. Такі особи повинні відповідати за кваліфіковане умисне вбивство малолітньої дитини. «Співучасники у вбивстві матір’ю своєї новонародженої дитини несуть відповідальність за відповідною частиною ст. 27 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК (за відсутності інших кваліфікуючих ознак)» [112, с. 48].

Якщо мати новонародженої дитини вчинила умисне вбивство разом з іншими особами (наприклад, коли вагітна жінка заздалегідь, до пологів готувалася до цього злочину), то дії матері, як зазначається у науковій літературі, пропонується кваліфікувати на загальних підставах, тобто не за ст. 117 КК України [103, с. 47]. Злочин підлягає кваліфікації за ч. 1 або ч. 2 ст. 115 КК України [22, с. 177-178]. Вважаємо, що така точка зору є правильною, оскільки попередня змова матері новонародженої дитини з іншими співучасниками виключає пом’якшуючу ознаку умисного вбивства у ст. 117 КК України.

Отже, для кваліфікації діянь виконавця злочину важливо визначати, якими ознаками наділений суб’єкт злочину, є він загальним чи спеціальним. У випадку, якщо в диспозиції статті Особливої частини КК України наведені спеціальні ознаки або вони випливають з санкції статті або з інших ознак складу злочину, необхідно послуговуватися загальним правилом, що виконавцем (співвиконавцем) злочину зі спеціальним суб’єктом може бути лише особа, наділена відповідними спеціальними ознаками (спеціальний виконавець). Особи, які не мають таких спеціальних ознак підлягають кримінальній відповідальності як організатори, підбурювачі або пособники того злочину, виконавцем якого є спеціальний суб’єкт. Також визначено й інші правила відповідальності у злочинах зі спеціальним суб’єктом, які залежать від виконання загальним суб’єктом злочину разом з загальним суб’єктом об’єктивної сторони злочину та її описання в диспозиції статті Особливої частини КК України.

<< | >>
Источник: ХАРКО ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ. ВИКОНАВЕЦЬ ЗЛОЧИНУ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА та ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Луцьк - 2014. 2014

Еще по теме 3.2 Кримінальна відповідальність виконавця у злочинах зі спеціальним суб’єктом:

  1. § 3. Відповідальність у виконавчому провадженні
  2. 5. Правові гаранти та відповідальність державних виконавців
  3. 1.1 Визначення поняття спеціального суб’єкта злочину у кримінальному праві України
  4. 1.4 Загальні та спеціальні ознаки спеціального суб’єкта злочинів у сфері службової та іншої професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг
  5. 3.2 Диференціація та індивідуалізація відповідальності за співучасть загального та спеціального суб’єктів при вчиненні злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг
  6. ВИСНОВКИ
  7. Особливості врахування фактичної помилки в окремих кримінально- правових ситуаціях
  8. 1.1 Визначення поняття спеціального суб’єкта злочину у кримінальному праві України
  9. 1.4 Загальні та спеціальні ознаки спеціального суб’єкта злочинів у сфері службової та іншої професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг
  10. 3.2 Диференціація та індивідуалізація відповідальності за співучасть загального та спеціального суб’єктів при вчиненні злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг
  11. ВИСНОВКИ
  12. 2.1 Історична ґенеза кримінально-правової протидії масовим заворушенням та суміжним злочинам
  13. 2.4 Кримінально-правова характеристика злочинних дій, що вчиняються особами у складі натовпу
  14. 3.1 Особливості кримінальної відповідальності за посереднє виконання злочину
  15. 3.2 Кримінальна відповідальність виконавця у злочинах зі спеціальним суб’єктом
  16. 3.3 Проблеми кваліфікації у випадку ексцесу виконавця злочину
  17. 2.3 Характеристика суб’єкта злочинів, що посягають на волю особи
  18. 1.2 Кримінальна відповідальність за порушення порядку проходження військової служби за законодавством зарубіжних держав
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -