<<
>>

2.3 Громадський порядок як об’єкт кримінально-правової охорони

Злочинні дії осіб, учинені у складі натовпу (ст.ст. 293, 294 КК України) поміщено законодавцем в розділі ХІІ «Злочини проти громадського порядку та моральності». Це означає, що родовим об’єктом цих злочинів є громадський порядок і моральність, а основним безпосереднім – громадський порядок.

Окремі вчені розширюють об’єкт масових заворушень, відносячи до нього ще й громадську безпеку. Подібну позицію простеженов дисертаційному дослідженні Ю.В. Білої: «масові заворушення посягають на громадську безпеку і громадський порядок»[32, с. 93]. С. А. Хохрін стверджує, що масові заворушення – це вчинення великою кількістю (натовпом, масою) людей протиправних дій, які істотно порушують громадський порядок і громадську безпеку, створюють загрозу для життя й здоров'я громадян, власності та нормального функціонування організацій, підприємств й установ [404, с. 161]. Не думаємо, що навіть враховуючи підвищений ступінь суспільної небезпеки масових заворушень, потрібноу структурній будові кримінального закону визнавати громадську безпеку об’єктом масових заворушень. Отже, варто насамперед визначити насамперед поняття громадського порядку.

Зауважимо, що в теорії кримінального права проблема тлумачення цього поняття, а також розуміння суті відповідних суспільних відносин достатньо розроблена. Зокрема, їй приділяли увагу В.Т. Дзюба [83, c. 15–18], М. Й. Коржанський [164, c. 50–54], І.М. Копотун [155, c. 22], В.В. Кузнецов [216, с. 99-107], В.О. Навроцький [253, c. 445], В.І. Осадчий [289, c. 15], С. Д. Шапченко [196, с. 95-98]. Ці науковці розглядають термін «громадський порядок» у широкому та вузькому значеннях. В.В. Кузнєцов справедливо стверджує, що визначення громадського порядку в широкому змісті має занадто загальний характер і не відображає належним чином специфічних для цього явища ознак,іробить висновок, що більш ґрунтовним є розуміння громадського порядку у вузькому значенні [216, с.

103].

Забезпечення державою громадського порядку – одна з функцій держави, що досить важливу роль відіграють ОВС. Серед повноважень правоохоронних органів місце й роль указаних злочинів досить вагомі про що свідчать результати нашого опитування. Більшість працівників прокуратури (52%) і 35% слідчих ОВС відповіли, що розслідування цих злочинів складніше, порівняно з іншими. Це, передусім пов’язанозі стадією кримінального провадження, оскільки якщо слідчий забезпечує досудове провадження (прийняття, розгляд та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальне правопорушення) та досудове розслідування, то прокурор повинен забезпечити підготовче провадження й процес судового розгляду (додаток П). Саме тому масові заворушення і порушення громадського порядку вважаються складними при їх розслідуванні та їх сутність і поняття повинні бути дослідженими.

Категорія «громадський порядок» привертала до себе увагу криміналістів у ХVІІ–ХІХ ст. та перебувала у сфері їхніх досліджень. Поняття громадського порядку – категорія, яка складається з трьох основних частин (сенс громадського порядку; засоби його регулювання; цілі встановлення громадського порядку).

У ході наукового дослідження та проведеного опитування встановлено складність розслідування кримінальних справ щодо масових заворушень і порушень громадського порядку. У додатку Р як результатопитуваньвміщено дані, що свідчать про різноплановість інтерпретації суджень співробітниківОВС та співробітників прокуратури. На думку працівників ОВС, найчастіша причина розслідування таких злочинів – недосконалість вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність – 64%. На нашу думку, це пояснюється тим, що масові заворушення стали розповсюдженим явищем в Україні лише за останні два роки. Так, вітчизняні науковці О.О. Дудоров та М.І. Хавронюк, наводячи в таблиці статистику зареєстрованих злочинів проти громадського порядку й моральності та осіб,засуджених за них у 2011–2013 рр., узагалі не фіксують злочини, передбачені статтями 293, 294 КК України [91, с.

860].

Звісно, для запобігання масовим заворушенням у сучасному світі потрібне відповідне матеріально-технічне та інформаційно-аналітичне забезпечення, якого в розпорядженні правоохоронних органів України немає (близько 75% усіх опитаних підтверджують цей факт)[додаток А].

У контексті викладеного доцільнорозглянути сутьі зміст громадського порядку. Одні науковці під поняттям «громадський порядок» розуміють певну поведінку людей у громадських місцях [50, с. 113], інші асоціюють його з громадськими відносинами, які забезпечують створення нормальних умов для життя громадян, підприємств, установ, організацій тощо [231, с. 124].

Зазначимо, що на сьогоднів законодавстві не існує чіткої дефініції поняття громадського порядку, а тому визначити його можна лише на основі теоретичних напрацювань. Однак, на думку А.М. Подоляка, відносини в цивілізованому суспільстві, урегульовані нормами права в іншими соціальними нормами, в сукупності утворюють у загальному вигляді таке поняття, як громадський порядок»[301, с. 11]. Розглянемо наявні в правознавчій літературі визначення громадського порядку.

Поняття «громадського порядку» у юридичній науці тлумачать по-різному. В одних випадках його розглядають як у широкому, так і у вузькому розумінні (І. М. Даньшин, М. І. Загородніков, С.С. Яценко); інші вченітрактують громадський порядок досить однобічно, не поділяючи його на види (В.Т. Дзюба, Н. Ф. Кузнецова та ін.). Крім того, у тлумаченні громадського порядку виділяють його динамічну суть, оскільки це явище обумовлено поведінкою людей відповідно до засад, які регулюють суспільні відносини [289, с. 15].

Розрізняють громадський порядок у широкому розумінні як політико-правову категорію йв вузькому розумінні – як предмет конкретної охоронної діяльності. У широкому (соціально-політичному) аспекті громадський порядок розглядаємо в значенні суспільного ладу, як весь устрій суспільства, уся система відносин у ньому. Так, І.М.Копотун трактує громадський порядок як «систему суспільних відносин, урегульованих нормами права й іншими соціальними нормами (мораль, звичаї, традиції), що забезпечують спокій населення, повагу до суспільної моралі, честі й гідності громадян, а також нормальне функціонування інститутів суспільства й держави» [155, с.

15].

В. Т. Дзюба та В. В. Налуцишин відзначають, що дефініція поняття громадського порядку у вузькому значенні практично зводить його до системи суспільних відносин, що утворюються у сфері забезпечення нормальних умов відпочинку, побуту й спокою в громадських місцях. Громадський порядок – це доволі велика соціальна категорія, адже його творять правопорядок, державний порядок, порядок управління, з одного боку; звичаї, етичні і моральні правила поведінки – з іншого. А тому, роблять висновок науковці, – немаєпідстав для його «вузького» тлумачення [255; 83; с. 72; 15-18]. Такий висновок В. В. Налуцишина ґрунтується на його пропозиції «виділяти родовим об’єктом хуліганства громадський спокій як складову частину правопорядку».

М. Й. Коржанськийвважає, що громадський порядок – «це сукупність суспільних відносин, що створюються для забезпечення охорони громадського спокою, громадської моральності як умови суспільного життя людей» [162, с. 484]. В. О. Навроцькийпід громадським порядком розуміє сукупність охоронюваних нормами кримінального права суспільних відносин, спрямованих на забезпечення спокійних умов праці, іншої суспільно корисної діяльності, відпочинку й побуту людей, громадської моралі, викорінення паразитизму [252, с. 8].

Широкого значення набуває визначення громадського порядку О. В. Кириченка, який трактуєйого як «стан суспільних відносин, пов’язаний із дотриманням кожним громадянином умов, визначених правовими нормами, традиційними моральними та звичаєвими вимогами щодо поваги до влади, правослухняність, додержання правил загальної поведінки в суспільстві, за якою кожний, зі свого боку, поводиться так, як фактично поводяться й інші» [127, с. 29]. Досліджуючи структуру громадського порядку, М. В. Корнієнко доречно зауважує, що «громадський порядок повинен уключати щонайменше такі елементи: нормативну урегульованість; суб’єктів правовідносин, якими є громадяни, організації й установи; громадський порядок як частину охоронюваних правовідносин» [165, с. 15], тобто саме ці складники потрібно розглядати як структурні елементи об’єкта правового захисту.

Отже, у широкому розумінні громадський порядок визначається як уся система суспільних відносин, що склалися в цьому суспільстві, яка врегульована правовими й іншими соціальними нормами.

У вузькому значенні громадський порядок визначаємо як морально-правовий стан суспільства, при якому компетентні органи виконавчої влади забезпечують безпеку та правомірну поведінку громадян у громадських місцях, гарантують дотримання ними своїх прав і свобод, а також упорядкування громадських місць, яке сприяє трудовій діяльності та відпочинку громадян.

На думку Р. П. Олійничука, громадський порядок − це «урегульована нормами права та поставлена під охорону закону про кримінальну відповідальність сукупність суспільних відносин, що складаються у сфері забезпечення нормальних умов праці, відпочинку, побуту і спокою людей»[282, с. 74].

Громадський порядок, за визначенням В. І. Осадчого, – «це стан суспільних відносин, що складається у громадських та будь-яких інших місцях унаслідок поведінки людей і який реально відображає відповідність такої поведінки вимогам соціальних норм, що їх регулюють. При цьому стан суспільних відносин, що складається в будь-яких інших місцях, характеризує громадський порядок лише за умови його впливу на стан суспільних відносин, який створюється у громадських місцях»[289, с. 15]. Г. І. Піщенко розглядає громадський порядок як «засновану на громадських зв’язках, загальноприйнятих правилах поведінки, моральних принципах сукупність суспільних відносин, найбільш важливі з яких урегульовані нормами права і покликані забезпечити нормальне функціонування державних, громадських та інших закладів, цілісність існуючих у суспільстві форм власності, безпеку, честь, гідність людей, а також нормальні умови їх праці, побуту і відпочинку»[299, с. 5].

О. О. Дудоров та М. І. Хавронюк трактують громадський порядок як стан і результат дотримання невизначеною кількістю осіб – членів суспільства ‑загальновизнаних правил і норм поведінки переважно правового, а також неправового (етичного) характеру, що забезпечують нормальні умови життєдіяльності людини, роботу підприємств, установ та організацій[91, с.

859].

Отже, громадський порядок, у вузькому розумінні, характеризується за такими ознаками:

- установлюється в громадських місцях, які є різними за призначенням та терміном використання;

- залежить від упорядкування громадських місць;

- залежить від правомірної та моральної поведінки громадян;

- характеризується морально-правовим станом суспільства, щовизначається ознаками міцності та стабільності.

Для формування власного визначення поняття громадського порядку потрібно визначити розумінням поняття об’єкта злочину як такого, адже українська юридична наука вже відійшла від однобічного його розуміння як суспільних відносин, яке панувало за радянських часів. Історичний розвиток кримінального права зумовив дискусію навколо питання про об'єкт злочину і його трактування. Сьогодні науковці визначають об’єкт як правові відносини та як блага (цінності, інтереси) тощо. Так, колектив українських правознавців із Київського національного університету імені Тараса Шевченка у своїй праці першими в Україні визначили об'єктом злочину не абстрактні суспільні відносини, а конкретні особисті, державні чи суспільні цінності й блага. Учені із Національної юридичної академії України у своїй праці подають власне бачення об'єкта злочину як те благо, якому злочином завдається шкода, і злочин, що посягає на об’єктивно наявний об’єкт, на певну реальність[126, с. 77 - 80]. М. І. Мельник та В. А. Клименко у своїх підручниках визначають об'єкт злочину із призначення кримінального права охороняти найцінніші соціальні цінності[188, с. 52].

При трактуванні об’єкта злочину поділяємо думку О. М. Костенка, що об'єкт злочину − це порядок відносин між людьми. Науковець вважає: «кримінальне право слід визнати найважливішою галуззю права, бо воно є засобом забезпечення найвищого соціального блага – соціального порядку, сприятливого для безпеки людини, зокрема безпечного її життя. Формула визначення об’єкта злочину у кримінальному праві має бути такою: об’єкт злочину – це утворюючий безпеку, тобто заснований на законах соціальної природи, порядок відносин між людьми з приводу матеріальних чи нематеріальних предметів, що охороняються кримінальним законодавством»[170, с. 232, 239]. Отже, ключовий термін цього поняття ‑ «порядок». «Порядок» тлумачиться в словниках української мови: 1) правильне або зручне розташування, розміщення чого-небудь; 2) стан, коли все робиться, виконується так, як слід, відповідно до певних вимог, правил; упорядкованість, лад, злагодженість, узгодженість; 3) державний, суспільний лад; устрій; система; режим; чинні де-небудь закони, правила; норми громадської поведінки[267, с. 819-820] (курив наш. – Т. Г.). Наведені кілька розумінь цього терміна в словнику української мови свідчать про те, що порядок – це, насамперед, узгодженість, відповідність вимогам, система. Відповідно,потрібно визначити зміст поняття «система».

Загалом констатуємо, що останнім часом у більшості наукових досліджень вітчизняних учених у галузі кримінальної юстиції застосовують системний підхід, зокрема в працях С. Р. Багірова, С. О. Єфремова, О. О. Кваші, О. М. Костенка, П. С. Матишевського, В. А. Мисливого, А. А. Музики, С. І. Нежурбіди, Г. В. Тімейка, О. Л. Тимчука, С. Д. Шапченка, Н. М. Ярмиш, С. С. Яценка та ін.. Ключовим тут є термін «система». Знову з’являється потреба звернутись до тлумачного словника української мови: «система – 1) порядок, зумовлений правильним, планомірним розміщенням та взаємним зв’язком частин чого-небудь; 3) форма організації, будова чого-небудь (державних, політичних, господарських одиниць…[268, с. 750]. Системув соціології розуміємо як упорядкованупевним чином сукупність елементів, які взаємопов’язані між собою й утворюючих деяку цілісну єдність[332, с. 173]. Отже, виявлений нами тісний зв'язок категорій «порядок» і «система» ‑ цепідстава для того, щоб концептуально по-іншому, із позицій системного підходу здійснити постановку проблеми, що дасть змогу сформулювати аналізоване поняття громадського порядку. Можна стверджувати повну тотожність понять «система» і «порядок».

В. В. Кузнєцов (2007 р.) пропонує громадським порядком уважати «суспільні відносини, засновані на усталених правилах поведінки, моральних принципах, найважливіші з яких урегульовані нормами права та покликані забезпечити нормальне функціонування різних установ і підприємств, недоторканність власності, життя й здоров’я, честі та гідності людей, а також нормальні умови їхньої праці, побуту й відпочинку [212, с. 28]. Тобто науковець у значення громадського порядку вкладає не лише дотримання конкретних прав і свобод особи, а ще й необхідність додержання моральних принципів, що є предметом регулювання кримінально-правового захисту моральності. А у 2013 році В. В. Кузнєцов запропонував інше визначення цього поняття: «це сфера або непорушених, або порушених діянням (чи створена загроза завдання істотної шкоди), що не містять ознак злочину чи складу злочину, суспільних відносин, які охороняються законом про кримінальну відповідальність і забезпечують нормальні умови діяльності підприємств, установ й організацій, життєдіяльності людини, її права та свободи, честь та гідність, недоторканність та безпеку шляхом встановлення, дотримання і реалізації соціальних норм» [216, с. 107].

На основі вищевикладеного можна трактувати поняття громадського порядку як систему суспільних відносин, заснованих як на правових, так і на загальновизнаних моральних нормах поведінки, що забезпечують нормальні умови життєдіяльності людини та функціонування підприємств, установ й організацій.

Враховуючи особливості безпосередніх об’єктів, злочини проти громадського порядку та моральності поділяють на два види. До злочинів проти громадського порядку відносять ті, що передбачені в ст.ст. 293 «Групове порушення громадського порядку»; 294 «Масові заворушення»; 295 «Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку»; 296 «Хуліганство»[194, с. 156]. Перші три з них установлюють кримінальну відповідальність за злочинні дії особи в складі натовпу. Водночас віднесення хуліганства до злочинів проти громадського порядку означає, що у випадку, якщо під час масових заворушень учиняються суспільно небезпечні діяння, які не описані в диспозиції ч. 1 ст. 294 КК України, то діяння винуватого повинні кваліфікуватися за ст. 296 КК України (за наявності всіх необхідних ознак хуліганства).

<< | >>
Источник: ГУСАК ТАРАС ПЕТРОВИЧ. ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИННИМ ДІЯМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ОСОБАМИ У СКЛАДІ НАТОВПУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2015. 2015

Еще по теме 2.3 Громадський порядок як об’єкт кримінально-правової охорони:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -