<<
>>

Фактична помилка та деякі інші кримінально-правові явища

Тісний взаємозв’язок фактичної помилки з деякими іншими кримінально- правовими явищами обумовлює необхідність з’ясування їх співвідношення між собою. Найбільшу зацікавленість викликає співвідношення фактичної помилки з юридичною помилкою, складом злочину, виною в цілому та її формами (умислом та необережністю), казусом і відхиленням дії.

Дещо завчасно, однак в межах даного підрозділу ми вживатимемо назви окремих різновидів фактичних помилок. Важливе значення має поділ помилок на вибачливу або сумлінну (суб’єкт не міг її уникнути) і невибачливу або несумлінну (за уважного ставлення особа могла її уникнути), а також позитивну (особа вважає, що певна ознака наявна, якщо реально вона відсутня) і негативну (особа вважає, що певна ознака відсутня, якщо реально вона наявна). Детальніше щодо різновидів фактичних помилок - див. підрозд. 1.3.

Фактична помилка і юридична помилка. Традиційно в теорії кримінального права помилку поділяють на фактичну та юридичну. Вище ми зазначали, що зміст предмету фактичної помилки становлять фактичні обставини об’єктивного характеру, що мають кримінально-правове значення. Вважається, що фактична помилка можлива лише стосовно ознак, які характеризують об’єкт та об’єктивну сторону складу певного злочину [135, с. 390]. Ми не поділяємо таку думку у зв’язку з тим, що вона, на нашу думку, дещо неповна, однак і заперечувати її в цілому неможливо. Щодо предмету юридичної помилки, то предметом юридичної помилки називають юридичні ознаки та правові наслідки вчинюваного діяння. Зазначається, що юридична помилка можлива щодо: злочинності (незлочинності) чи протиправності діяння, кримінально-правової кваліфікації, а також виду і розміру покарання [264, с. 515; 265, с. 198]. Предмет помилок і є основним («змістовним») критерієм розмежування фактичної та юридичної помилок.

Розмежування фактичної і юридичної помилок за критерієм їх предмету в більшості ситуацій не виявляється складним, однак вбачаються деякі проблемні моменти.

В цьому плані привертає увагу різновид помилки, який у міжнародному кримінальному праві називається «помилка щодо поєднання факту і права» («mistake of mixed fact and law»), помилка в правовому факті або помилка щодо правового елементу. Пояснюючи сутність цієї помилки, К.Дж. Хеллер наводить приклад, коли суб’єкт, усвідомлюючи, що напад на цивільне населення є військовим злочином, під час вчинення такого нападу неправильно розуміє зміст поняття «цивільне населення», вважаючи, що воно позбавляється свого «статусу» в разі перебування в його межах військових [301, с. 419-421]. Виходячи з цього прикладу, можна констатувати, що помилка в правовому елементі вбачається у разі, якщо вона стосується змісту юридичних ознак. При цьому предмет такої помилки часто обмежується положеннями некримінального закону [301, с. 428-429; 311, с. 457459; 312].

Помилка щодо некримінального закону передбачена і у кримінальному праві деяких іноземних держав. Так, у ст. 47 КК Італії, що має назву «Фактична помилка», міститься положення наступного змісту: «Помилка щодо некримінального закону виключає караність, якщо вона викликала помилку щодо діяння, яке становить злочин» [142]. Звідси випливають наступні висновки: 1) помилка щодо некримінального закону визнається фактичною; 2) така помилка може виключати кримінальну відповідальність (хоч в тексті закону йдеться про караність, очевидно, з точки зору вітчизняної доктрини кримінального права треба говорити про кримінальну відповідальність). Помилка щодо положень некримінального закону окремо регламентована також в ч. 4 ст. 30 КК Румунії, якою правові наслідки фактичної помилки, передбаченої ч. 1-3 цієї статті, поширюють свою «дію» і на неї [161] (про виокремлення фактичної помилки можна говорити лише умовно, адже у тексті закону цей поділ не проводиться).

У доктрині кримінального права України традиційно помилка, про яку йшлося вище, розглядається як юридична (помилка щодо злочинності діяння). Однак вітчизняними науковцями вже неодноразово наголошувалось на необхідності враховувати юридичну помилку щодо злочинності діяння в злочинах з так званою змішаною протиправністю [252, с.

238; 213, с. 402-403; 188, с. 51-52; 211, с. 53; 87, с. 82-83; 86, с.61-63].

На наш погляд, глибоке вивчення поставленої проблеми може виявити ряд особливостей помилок у злочинах зі змішаною протиправністю. Можливо, це дозволить виокремити, поряд з юридичною і фактичною помилками, третій вид помилки - «змішаний». Вважаємо, що питання правової природи цих помилок та їх кримінально-правових наслідків є перспективним напрямком окремого (спеціального) наукового дослідження. В межах даної дисертаційної роботи через обмежений її обсяг це питання предметно не розглядатиметься.

Ще однією проблемою в аспекті розмежування фактичної та юридичної помилок є так звана помилка в суспільній небезпечності діяння (ще її називають помилкою в характері чи змісті діяння [264, с. 509]), коли особа не усвідомлює суспільної небезпечності свого діяння. Фаткулліна М.Б. визнає таку помилку проявом юридичної помилки [273, с. 45-46]. Така ж позиція проводиться і у праці Алієва З.Г. [3, с. 52-54]. Вапсва Ю.А. також вважає, що логічно правильно було б віднести помилку щодо суспільної небезпечності до юридичної, а не фактичної [31, с.101]. Одразу зауважимо, що Вапсва Ю.А. щодо даного питання є непослідовним, адже далі серед різновидів фактичної помилки автор називає помилку в характері діяння [31, с. 143-144], яка, власне кажучи, і відображає помилку в суспільній небезпечності діяння. Як різновид фактичної помилки помилку щодо суспільної небезпечності діяння розглядають Рарог О.І. [232, с. 90], Кривоченко Л.М. [132, с. 178-179], Тяжкова І.М. [264, с. 509-511].

З даного питання нестандартну точку зору висловлює В.Ф. Кириченко. Він поряд з юридичною помилкою та помилкою щодо обставин, які є елементами складу злочину, називає помилку щодо суспільної небезпечності діяння [113, с. 17]. Науковець зазначає, що відмінність останньої від помилки щодо обставин, які є елементами складу злочину, полягає у тому, що перша пов’язана з неправильним уявленням щодо окремих фактичних обставин, тоді як друга ґрунтується на неправильній оцінці сукупності всіх фактичних обставин (підкреслено мною - А.А.), які є елементами складу злочину [113, с.

21].

Відразу викликає запитання вживання назви помилки - помилка в суспільній небезпечності діяння. Сутність поняття «суспільна небезпека» в теорії кримінального права є дискусійною. Одні науковці вкладають в зміст суспільної небезпеки лише об’єктивний критерій [213, с. 157], інші ж - наполягають на обов’язковості врахування не лише об’єктивного, але і суб’єктивного критеріїв [116, с. 69; 133, с. 61-62]. Слідування об’єктивно-суб’єктивному підходу суспільної небезпеки унеможливлює помилку щодо останньої, адже інакше треба визнавати можливість допущення помилки щодо своєї вини. У зв’язку з останнім, більш коректно вести мову про помилку в характері діяння, а не в суспільній небезпечності.

На наше переконання, віднесення помилки в характері діяння до юридичної чи фактичної залежить від розуміння суспільної небезпечності та її співвідношення з кримінальною протиправністю. Так, науковці, які розглядають помилку щодо суспільної небезпечності діяння як юридичну, не відокремлюють кримінальну протиправність від суспільної небезпеки злочину. Зокрема, Фаткулліна М.Б., визначаючи негативну юридичну помилку, вказує, що за такої помилки особа вважає, що вчинюване нею діяння не характеризується ознаками суспільної небезпеки і кримінальної протиправності [273, с. 45-46]. Отже, авторка розглядає суспільну небезпеку і кримінальну протиправність як «єдине ціле». Водночас протилежна позиція, яку, зокрема, відстоює Комаров О.Д., полягає у тому, що суспільна небезпека і протиправність є різними ознаками злочину. На його переконання, суспільна небезпечність - це матеріальна ознака злочину, яка полягає у спричиненні діянням істотної шкоди або загрозі заподіяння такої шкоди та існує об’єктивно, поза залежністю від того, чи передбачена в законі поведінка, яка її містить, як протиправна, злочинна. Автор вважає, що суспільна небезпечність діяння не є його юридичною характеристикою, а натомість - соціально-фактичною ознакою вчиненого. Звідси обґрунтовується висновок, що помилку особи в суспільній небезпечності слід розглядати як різновид фактичної помилки.

При цьому, на думку О.Д. Комарова, «не суттєво, наслідком чого стало неусвідомлення особою суспільної небезпечності діяння - омани стосовно певних фактичних ознак власної поведінки чи результатом юридичної помилки у злочинах з неочевидною суспільною небезпечністю» [119, с. 64].

Можна погоджуватись або заперечувати наведену думку Комарова О.Д. щодо «природи» суспільної небезпеки як юридичної або фактичної характеристики діяння, однак, на наш погляд, не це питання є ключовим в даному разі. Ми не поділяємо висловлену вище думку Комарова О.Д. щодо несуттєвості причини помилки. Видається, що саме те, що визнане автором як несуттєве, відіграє ключову роль при розмежуванні фактичної та юридичної помилок.

Вважаємо, що розв’язання проблеми віднесення помилки в характері діяння до фактичної чи юридичної треба шукати в предметі помилки. Як вже зазначалось, предметом фактичної помилки є фактичні обставини об’єктивного характеру, причому не виключено, що такі обставини можуть кореспондувати з характером діяння. Відсутність усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння може обумовлюватися як неправильною оцінкою окремої фактичної, так і юридичної обставини. Останнє традиційно вважається визначальним у розмежуванні фактичної помилки щодо характеру діяння та юридичної помилки щодо злочинності діяння.

Прикладом такої «подвійності» слугує помилка особи, що виконала наказ або розпорядження, не усвідомлюючи його злочинного характеру. В цьому разі, на нашу думку, неусвідомлення «злочинності» наказу або розпорядження може обумовлюватись помилкою щодо окремих фактичних обставин, яких вона стосується. Наприклад, підлеглий не усвідомлює окремі фактичні обставини, наявність яких обумовлює злочинний характер наказу керівника. Водночас не виключені ситуації, коли неусвідомлення «злочинності» наказу або розпорядження є наслідком помилки щодо відповідних юридичних характеристик наказу чи розпорядження, які (характеристики) і надають їм злочинного характеру. При цьому фактичний бік ситуації оцінюється особою адекватно.

Видається, що в останньому випадку вбачаються характеристики юридичної помилки.

Таким чином, помилка в характері діяння може визнаватися одним з різновидів фактичних помилок, але її предмет (як і предмет всіх інших фактичних помилок) повинен обмежуватись фактичними обставинами. Отже, головним критерієм розмежування фактичних і юридичних помилок має залишатися їх предмет.

Фактична помилка і склад злочину. В кримінальному праві поняття «склад злочину» використовується досить часто, проте відсутнє однозначне розуміння змісту цього поняття та його основних положень. У зв’язку з цим, для з’ясування питання співвідношення фактичної помилки та складу злочину, спочатку необхідно визначитись, в якому значенні використовуватиметься словосполучення «склад злочину».

Трайнін А.Н. визначав склад злочину як сукупність усіх об’єктивних та суб’єктивних ознак (елементів), які згідно з радянським законом визначають конкретну суспільно небезпечну для соціалістичної держави дію (бездіяльність) як злочин [260, с. 59-60]. Це визначення і зараз використовується як базове, однак слід додати, що поняття «склад злочину» може вживатись у трьох його значеннях: 1) як специфічна нормативна юридична конструкція, існує у вигляді юридичного складу злочину; 2) як компонент («фрагмент») колективної правосвідомості, набирає форми своєрідної нормативно-теоретичної юридичної конструкції; 3) як інформаційно- оціночна модель фактичних обставин - фактичний склад злочину [284, с. 241-243]. В межах нашого дослідження видається доцільним з’ясувати співвідношення фактичної помилки із юридичним складом злочину (далі - ЮСЗ).

Традиційно виділяють чотири компоненти ЮСЗ - об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона . Як зазначається в літературі, фактична помилка можлива лише стосовно ознак, які характеризують об’єкт та об’єктивну сторону складу певного злочину [135, с. 390], однак, на наш погляд, при неодноособовому вчиненні злочину не виключена також фактична помилка і щодо ознак суб’єкта злочину та суб’єктивної сторони складу злочину (детальніше про це - див. підрозд.

1.3. ).

Основне питання, яке необхідно з’ясувати, полягає у тому, чи завжди фактичні помилки у кримінальному праві кореспондують з елементами ЮСЗ. Вище вже згадувались позиції Матишевського П.С. і Кириченка В.Ф. з даного питання. Кириченко В.Ф. зазначає, що помилка може стосуватись різних обставин, однак [2] очевидним автору видається те, що для кримінальної відповідальності значення має лише така помилка, що пов’язана з неправильним уявленням щодо обставин, які стосуються елементів ЮСЗ. Такої ж точки зору дотримується Матишевський П.С. [133, с. 184; 113, с. 38]. Отже, за наведеним підходом предмет фактичної помилки обмежується складом злочину, а саме - обставинами, які є ознаками відповідного ЮСЗ, оскільки лише така помилка має кримінально-правове значення. Таку ж точку зору висловлюють Рарог О.І. [233, с. 99] і Фаткулліна М.Б. [273, с. 161], дефініції фактичної помилки яких прямо вказують на «прив’язку» помилки до об’єктивних ознак складу злочину.

Дещо ширше розглядали предмет фактичної помилки Дагель П.С. і Котов Д.П. Вони зазначали, що «суттєві» помилки стосуються обставин, які є ознаками відповідного складу злочину, або обставин, що виключають суспільну небезпечність діяння («уявна оборона», «уявна крайня необхідність») [83, с. 212]. Цей підхід було також проведено в кандидатській дисертації Алієва З.Г. [3, с. 83].

Не обмежує фактичну помилку обставинами, що «утворюють» склад злочину, і Якушин В.А. Він зазначає: «Оскільки злочин не вичерпується складом злочину, остільки і помилки щодо ознак злочину не вичерпуються оманою щодо елементів складу і його ознак». Серед помилок в характері і ступені суспільної небезпеки діяння і його наслідків вчений виокремлює помилки в пом’якшуючих обставинах, в ознаках складу злочину, в особистісних властивостях потерпілого і т.д. [291, с. 54] Подібна точка зору прослідковується і в праці Вапсви Ю.А. [31, с. 102].

Класифікуючи фактичні помилки за «розподілом фактичних обставин діяння стосовно складу злочину», Кочетков А.А. пропонує виокремлювати дві групи помилок - помилки в обставинах, що утворюють і помилки в обставинах, що не утворюють елементи відповідного складу. Як вказує автор такої класифікації, їх правове значення різне. Наприклад, помилки в обставинах, що пом’якшують чи обтяжують покарання, на кваліфікацію не впливають [129, с. 13]. Про дві групи помилок - ті, що стосуються ознак складу конкретного злочину та ті, що знаходяться «поза межами» складу злочину - веде мову також Комаров О.Д. [120, с. 9]. С.Д. Шапченко теж переконаний, що фактична помилка може мати місце як щодо обставин, що кореспондують з елементами ЮСЗ, так і щодо обставин, що знаходяться за межами ЮСЗ [283; 232, с. 90 ].

Підсумовуючи, можна сформулювати дві протилежні позицій, що представлені в теорії кримінального права. За першим підходом фактична помилка має виключну прив’язку до складу злочину і поза ним вона не існує. За другим підходом фактична помилка може як стосуватися, так і «виходити» за межі ЮСЗ. На нашу думку, більш обґрунтованою є друга позиція, відповідно до якої фактична помилка не обмежується обставинами, що кореспондують з елементами складу злочину. Безумовно, фактичні помилки, що стосуються обставин, які «виходять» за межі відповідного складу злочину, не можуть впливати на кримінально-правову кваліфікацію, однак не виключений їх вплив на обрання заходів кримінально- правового впливу.

Фактична помилка і вина. Як вже зазначалось, традиційно фактична помилка розглядається в межах вчення про вину, тому виникає закономірне запитання, яким чином вина в цілому і її форми зокрема співвідносяться з фактичною помилкою.

В доктрині кримінального права неоднозначно вирішується питання, чи в межах обох форм вини можлива фактична помилка. Подальше дослідження ґрунтуватиметься на тому, що відповідь на це питання повинна бути позитивною. Оскільки вина є родовим поняттям умислу і необережності, розглянемо співвідношення цих форм вини з фактичною помилкою окремо.

Фактична помилка і умисна вина. Аналізуючи співвідношення фактичної помилки та умисної вини, слід зазначити, що надалі вина розумітиметься як елемент суб’єктивної сторони складу злочину, зміст якого не виходить за межі цієї юридичної конструкції.

Співвідношення фактичної помилки та умислу може мати різні прояви. Наведемо деякі варіанти такого співвідношення. Так, фактична помилка може «взаємодіяти» з умисною формою вини у разі, коли має місце фактична помилка щодо наявності обставини, яка передбачена як кваліфікуюча ознака у відповідному складі злочину. Наприклад, маючи умисел на вчинення крадіжки у великих розмірах, суб’єкт викрадає майно, вартість якого не досягає відповідних кількісних показників. За традиційним підходом такі дії кваліфікують за спрямованістю умислу винного, тобто як замах на крадіжку у великих розмірах. Тут фактична помилка не змінює форми вини злочину, але впливає на кримінально-правову кваліфікацію діяння з урахуванням інституту стадій злочину.

Ще одним варіантом «охоплення» фактичної помилки умисною формою вини є випадок, коли помилка впливає на кримінально-правову оцінку діяння як злочину певного виду. Мабуть, найбільш поширеним є приклад, коли суб’єкт, викрадаючи майно, допускає фактичну помилку щодо способу свого діяння, а саме - вважає, що діє таємно, однак де-факто його дії були помічені. За традиційним підходом діяння суб’єкта розглядається як крадіжка, всупереч тому, що реально його діяння повністю відповідає об’єктивним ознакам грабежу.

Інший вплив може мати фактична помилка щодо відсутності окремих ознак складу злочину. Така помилка, на думку більшості науковців, повинна мати своїм наслідком неінкримінування ознаки, щодо наявності якої особа помилялась. Якщо така ознака є кваліфікуючою, то вона може зумовлювати неінкримінування кваліфікованого складу злочину (за відсутності інших кваліфікуючих ознак), а якщо йдеться про конститутивну ознаку основного складу злочину, то виключати кримінальну відповідальність в цілому. Однак, як уявляється, останнє твердження потребує певних уточнень. Вітчизняна правозастосовна практика допускає можливість “необережного” ставлення суб’єкта до окремих об’єктивних обставин при вчиненні умисного злочину. Питання коректності такого підходу буде розглянуто у підрозд. 3.2.

Існують й інші ситуації, в яких фактична помикла не виключає умисну форму вини. Наприклад, фактична помилка щодо обтяжуючої обставини, передбаченої у ст.67 КК, яка не здатна впливати на кримінально-правову кваліфікацію, однак може враховуватись при призначенні покарання.

В окремих випадках врахування фактичної помилки, що «включається» в умисну форму вини, може бути проблемним. Найбільш проблемними видаються ситуації, що можуть виникати при неодноособовому вчиненні злочину, коли, наприклад, неправильна оцінка стосується обставин, що кореспондують з ознаками суб’єкта злочину. Детальніше - див. підрозд. 3.2.

Таким чином, фактична помилка і умисна форма вини не є взаємовиключними. При цьому вплив фактичної помилки може проявлятись по різному - у впливі фактичної помилки на стадію злочину, у обумовленні відповідальності за злочин іншого виду, ніж той, що мав місце реально, у врахування помилки при призначенні покарання тощо.

Фактична помилка і необережність. Проблема співвідношення фактичної помилки з необережністю за їх кримінально-правовим змістом є дуже складною та дискусійною. Відмітимо, що подальше дослідження базуватиметься на тому, що зміст необережної форми вини може обумовлюватися психічним ставленням не лише до наслідків, але і до інших ознак складу злочину [233, с. 39-40] (деякі пояснення - див. підрозд. 2.2). Крім того, виходитимемо з того, що психічне ставлення до можливих суспільно небезпечних наслідків у зміст відповідного виду необережної вини у злочинах з формальним (формально-матеріальним) складом, не входить.

У науковій літературі склалися наступні підходи до співвідношення фактичної помилки та необережності: а) фактична помилка і необережність виключають одна одну; б) фактична помилка повністю охоплюється необережністю; в) необережність повністю охоплюється фактичною помилкою; г) зміст фактичної помилки і необережності збігається частково, що означає, що в межах однієї ситуації вони можуть виключати одна одну, в межах іншої - збігатися.

В науці кримінального права окремими науковцями обґрунтовується думка, що фактична помилка не може поєднуватися з необережністю. На їх думку, фактична помилка охоплює лише ті випадки, коли винний бажає вчинити діяння, передбачене КК як злочин, що, в свою чергу, виключає необережну форми вини. Таку точку зору відстоює Безрукова Т.І. [15, с. 18]. Раніше її також висловлювали Ворошилін Є.В. і Кригер Г.А. [72, с. 75]. Вони стверджували, що помилка характеризує свідомість, тому питання про неї виникає тільки при розгляді злочинів, вчинених умисно.

Розмежовував фактичну помилку та необережність також Б.С. Утевський. На його думку, помилково особа діє, виходячи з конкретних неправильних уявлень, тобто вона задумується над обставинами справи, намагається їх правильно усвідомити, але в результаті доходить до неправильного уявлення. За необережності суб’єкт взагалі не вважає за потрібне задуматись над можливістю настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинен був і міг (очевидно, ця думка стосується злочинної недбалості - А.А.). Таким чином, науковець робить висновок, що фактична помилка виключає необережну форму вини [271, с. 300-301].

На наше переконання, слід погодитись з тим, що фактична помилка можлива лише за свідомого і цілеспрямованого вчинення діяння, яке підлягає кримінально- правовій оцінці, однак це не дає підстави робити однозначний висновок про наявність умисного злочину і злочину взагалі. Як зазначає В.М. Кудрявцев, визначаючи діяння як таке, що вчинене умисно або з необережності, ми даємо цілісну характеристику його суб’єктивних ознак, однак в дійсності ця цілісна характеристика є складною, адже складається з психічного ставлення суб’єкта до окремих об’єктивних ознак, а ці ознаки різноманітні. Тому «умисне» ставлення до діяння не обов’язково свідчить про умисний злочин [176, с. 175]. Крім того, як уже зазначалося, фактична помилка може стосуватись різних обставин і правові наслідки такої помилки залежать від багатьох «факторів», зокрема, від різновиду помилки, що мала місце (наприклад, позитивна чи негативна).

На підтвердження висловленої тези можна звернутись до ч. 4 ст. 37 КК України, в якій передбачено: «Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність» [162]. Таким чином, наведене положення кримінального закону дає підстави зробити висновок, що законодавець передбачає випадки, коли особа заподіює шкоду об’єкту кримінально-правової охорони свідомо і навіть цілеспрямовано під впливом помилки, як зазначається в КК, щодо наявності реального суспільно небезпечного посягання, але в цілому заподіяння такої шкоди розглядається як злочин, вчинений з необережності.

На наше переконання, неусвідомлення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків, якщо особа повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість), може бути наслідком фактичної помилки. По-перше, як вже зазначалось, ми виходимо з того, що необережна вина злочину обумовлюється не лише психічним ставленням до діяння та (або) наслідків, але й до інших елементів відповідного ЮСЗ. По-друге, як уявляється, неправильна оцінка одних обставин може обумовлювати неусвідомлення інших, що у свою чергу слугуватиме підставою для визнання злочину необережним. Це підтверджує обґрунтованість положення, передбаченого ч. 4 ст. 37 КК України.

Таким чином, наявність фактичної помилки не виключає відповідальність за необережний злочин. У тих випадках, коли фактична помилка обумовлює заподіяння шкоди через необережність, вона (помилка) наче включається в необережність. Отже, з останнього випливає висновок про необґрунтованість першого варіанту відповіді на поставлене питання.

Другий варіант передбачає охоплення фактичної помилки змістом необережності. Як видається, цей варіант також є некоректним з наступних міркувань. В літературі відмічається, що фактична помилка може обумовлювати так званий казус. Головною і відмінною ознакою казусу є відсутність вини взагалі, тобто будь-якої її форми [135, с. 394]. Детальніше про «взаємодію» казусу і фактичної помилки - див. далі по тексту. Оскільки казус характеризується відсутністю вини, фактична помилка у такому разі «виходить» за її межі, а відтак і за межі необережності. Отже, другий із пропонованих варіантів співвідношення фактичної помилки та необережної вини також не може бути визнаний однозначно правильним і обґрунтованим.

Третій варіант досліджуваного співвідношення передбачає повне охоплення необережної вини фактичною помилкою. Тут виникає складне запитання - чи завжди необережність є проявом фактичної помилки. З цього приводу в науці кримінального права немає однозначності. Вище вже наводились позиції науковців, які взагалі заперечують можливість «поєднання» фактичної помилки та необережності. Існує також позиція, що необережність в цілому можна розглядати як помилку. Такої думки дотримуються, зокрема, Якушин В.А. [291, с. 91-92], Вапсва Ю.В. [31, с. 96].

На обґрунтування свого підходу Якушин В.А., розглядаючи злочинну недбалість, зазначав, що її сутність полягає не у тому, що особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, а у тому, що вона не передбачає це через помилку.

Нестандартну точку зору висловив В.Ф. Кириченко. На його думку, фактична помилка і необережність тісно пов’язані між собою, але не можна стверджувати, що остання є якимось «зафіксованим у законі різновидом фактичної помилки». В.Ф. Кириченко зазначає, що помилка може бути однією з причин, яка обумовлює необережність. На переконання цього вченого, помилка може розглядатись як поняття, що зв’язане з тим чи іншим видом необережності, але ніяк не можна їх розглядати як поняття одного порядку [113, с. 75-77].

Видається, що неоднакові підходи до питання, що розглядається, пов’язуються з різними позиціями щодо сутності фактичної помилки. Йдеться про те, що одні вчені (наприклад, Б.С. Утевський) вважають, що фактична помилка є неправильною оцінкою і не може охоплювати собою відсутність такої. Натомість інші (Якушин В.А., Вапсва Ю.А.) виходять з того, фактична помилка також може полягати у відсутності оцінки (уявлення) взагалі.

Виникає серйозне питання, чи завжди при необережності наявна неправильна оцінка? Для обґрунтування власних висновків зазначимо наступне. В теорії кримінального права одним із варіантів заподіяння шкоди внаслідок необережності називають випадки, коли саме діяння суб’єкта позбавлене свідомого вольового контролю, але цей контроль не здійснюється з вини самого суб’єкта [83, с. 141]. Прикладом такої ситуації називають випадок, коли водій заснув за кермом, внаслідок чого потерпілому було заподіяно середньої тяжкості тілесне ушкодження (вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК) [135, с. 634]. Наявність необережного злочину, на наш погляд, не викликає сумнівів, однак чи можна вести мову про помилку за таких умов? На наш погляд, відповідь повинна бути негативною. Вважаємо, що відсутність свідомого і вольового контролю виключає оцінку, а відсутність останньої - і помилку.

Таким чином, на нашу думку, необережність в цілому не завжди є різновидом (проявом) фактичної помилки. Отже, третій варіант співвідношення фактичної помилки та необережності також не є універсальним для усіх ситуацій, що містять фактичну помилку.

Узагальнюючи наведене вище, зазначимо, що, на наш погляд, можливі кілька варіантів співвідношення фактичної помилки та необережної вини, але кожний із таких варіантів не є універсальним - окремі випадки їх взаємодії виходять за межі даного варіанту.

Таким чином, системно «вирішує» питання співвідношення фактичної помилки та необережності лише четвертий «комплексний» варіант, який включає в себе три попередні варіанти як альтернативні. В цілому він передбачає, що фактична помилка і необережність як відносно самостійні кримінально-правові явища знаходяться у співвідношенні «часткового перетинання». Це означає, що в одних випадках фактична помилка і необережність можуть виключати одна одну, а в інших - існувати паралельно.

Щодо співвідношення фактичної помилки з виною в цілому, то, як випливає з аналізу співвідношення помилки з її формами (умислом і необережністю), вони знаходяться у відношенні «часткового перетинання». Вина не охоплює собою фактичну помилку в цілому, оскільки є прояви такої помилки, що знаходяться за межами вини (наприклад, казус). Фактична помилка також не охоплює собою ні умисел, ні необережність в цілому. Разом з цим, і умисна, і необережна форма вини можуть «включати» в себе фактичну помилку.

Фактична помилка і казус. За відсутності законодавчої дефініції казусу, в науці ним визнають ситуації, коли особа не усвідомлює суспільно небезпечного характеру свого діяння або не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння і при цьому не повинна була і не могла це усвідомлювати (передбачати) [135, с. 385].

Тісний взаємозв’язок між казусом і необережністю зумовлює наявність тих же варіантів співвідношення досліджуваних явищ. Щодо першого варіанту, то в доктрині не заперечується можливість обумовлення фактичною помилкою казусу, тому не вбачаємо необхідність у детальному аналізі цього підходу. Зазначимо лише, що неусвідомлення факту заподіяння шкоди об’єкту кримінально-правової охорони (суспільної небезпечності в розумінні об’єктивного підходу) чи непередбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків може бути наслідком фактичної помилки, а тому не виключене поєднання фактичної помилки не лише з необережністю, але і з казусом. Такий підхід не суперечить проведеній вище думці щодо родової характеристики помилки як неправильної оцінки, оскільки, як вже зазначалось, на наш погляд, неусвідомлення може бути наслідком неправильної оцінки. Прикладом, що підтверджує такий висновок, є ч. 2 ст. 37 КК України (детальніше щодо аналізу ст. 37 КК - див. підрозд. 2.2.)

Як було показано вище, фактична помилка може «включатись», зокрема, в умисну і необережну форми вини, тому не потребує доведення той факт, що казус не охоплює фактичну помилку в цілому.

Третій варіант співвідношення цих явищ порушує головне питання - чи завжди казус «містить у собі» фактичну помилку. З даного приводу Кириченко В.Ф. писав, що помилка при казусі має невідворотний характер [113, с. 78]. Л.І. Коптякова також вважає, що «по суті вибачлива помилка являє собою невинувате заподіяння шкоди» [273, с. 28]. Дійсно, у традиційному розумінні при казусі має місце діяння, вчинене під контролем волі і свідомості. Звідси випливає, що суб’єкт в будь-якому разі надає оцінку своєму діянню та іншим фактичним обставинам, а те, що він не усвідомлює суспільно небезпечний характер діяння чи не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків є результатом неправильної оцінки. Таким чином, підтримуємо думку В.Ф. Кириченка, що помилка при казусі має місце завжди, однак виникає питання, чи завжди вбачається саме фактична помилка? На наш погляд, ні. Вважаємо, що не виключеним є те, що предметом неправильної оцінки при казусі може бути і юридична характеристика. Наприклад, ч. 5 ст. 41 КК передбачає відсутність вини (казус) [200, с. 93], однак, як буде з’ясовано далі, вона може відображати не лише фактичну, але і юридичну помилки (див. підрозділ 2.2.). Отже, казус і фактична помилка знаходяться у співвідношенні часткового перетинання.

Фактична помилка і відхилення дії. Досить неоднозначним є співвідношення фактичної помилки і відхилення дії. Часто відхилення дії розглядають як різновид фактичної помилки в причиновому зв’язку[113, с. 68-69; 264, с. 513; 35, с. 125]. Інколи його відносять до помилки в діянні [249, с. 20], часом «змішують» з помилкою в особі потерпілого [264, с. 513] чи помилкою в об’єкті [31, с. 35]. Інші науковці ( Рарог О.І. [232, с. 101] та Кривоченко Л.М. [132, с. 180-181]) відхилення дії не розглядають як фактичну помилку.

Фаткулліна М.Б. відокремлює відхилення дії від помилки в об’єкті, зазначаючи, що за відхилення дії шкода заподіюється не внаслідок того, що винний помилково приймає об'єкт за належний, а внаслідок яких-небудь інших причин [273, с. 87]. Познишев С.В. також вказував, що ситуація фактичної помилки і відхилення дії, хоча і «близько розташовані», однак мають серйозні відмінності [215, с. 304].

Зазначимо, що у наукових джерелах найбільш детально розглянутий лише один з варіантів відхилення дії - коли умисел винного був спрямований на заподіяння смерті одному конкретному потерпілому, однак в результаті шкода необережно заподіяна іншій особі [247, с. 135], хоча цим відхилення дії не обмежується.

Кривоченко Л.М., обґрунтовуючи свою позицію про те, що відхилення дії лише зовні подібне до фактичної помилки, але не є нею, вказує, що при відхиленні дії шкода, яка повинна була настати, не настає з незалежних від особи причин [132, с. 180-181]. Вапсва Ю.А., аналізуючи ці аргументи, зазначає, що все-таки певне діяння вчиняє людина, а не обставини. Саме вона має можливість правильно оцінити обстановку, вибрати час, уникнути вторгнення зовнішніх сил. Звідси дослідник робить висновок про те, що відхилення дії має повне право вважатись окремим видом фактичної помилки. Крім того, розглядаючи відмінність відхилення дії від фактичної помилки в об’єкті, Вапсва Ю.А. зауважує, що за відхилення дії шкода об’єкту посягання заподіюється випадково, в силу обставин, які суб’єкт злочину неправильно оцінив, не передбачав чи які від його волі не залежали [31, с. 135] (виділено мною - А.А.).

Якушин В.А., розглядаючи відхилення дії, зазначає, що у такому випадку помилки в потерпілому немає, адже винний абсолютно точно знав свою жертву, візуально тримав її під своїм контролем, однак недооцінив (виділено мною - А.А.) можливої поведінки потерпілого, наявні фактори, наприклад, оточення, обстановку, в якій вчинялося діяння, тощо. Іншими словами, на думку науковця, має місце недооцінка обстановки вчинення злочину. У даному разі дослідник вбачає відхилення не дій винного, а відхилення об’єкту [291, с. 88].

Вважаємо, що для з’ясування питання, чи можна вважати відхилення дії проявом фактичної помилки, необхідно розглянути причини відхилення дії. Кривоченко Л.М. вважає, що ці причини не залежать від особи. Як приклад, науковець наводить ситуацію, коли суб’єкт спрямовує свої дії на заподіяння шкоди одній особі, але через обставини, що не залежать від нього (виділено мною - А.А.), а не в силу помилки, шкода заподіюється іншій особі [132, с. 180-181]. На «інші» (не пов’язані з помилкою) причини наголошує і Фаткулліна М.Б. [273, с. 87]. З аналізу позиції Вапсви Ю.А. випливає, що серед причин відхилення дії він називає як ті, на які особа може впливати, так і ті, що не залежать від неї. Аналіз підходу Якушина В.А. дозволяє зробити висновок, що він вбачає певний зв'язок між суб’єктом і обставинами, які спричинили відхилення дії. Отже, серед науковців немає однозначної позиції щодо «правової природи» причин відхилення дії.

На нашу думку, саме від останнього залежить вирішення питання про співвідношення фактичної помилки і відхилення дії. Якщо розглядати відхилення дії як явище, що не залежить від особи, то, на нашу думку, некоректно вести мову про помилку, оскільки особа не помиляється щодо певних обставин, а «інший» наслідок настає через незалежні від неї обставини. Якщо ж до відхилення дії відносити випадки, коли небажаний для суб’єкта результат настав з причин, що залежали від нього, то у такому випадку, на нашу думку, вбачається фактична помилка.

Спробуємо порівняти також правила кваліфікації, які застосовуються при фактичній помилці і відхиленні дії. За пануючим підходом випадки відхилення дії утворюють сукупність двох злочинів: замах на злочин, що охоплюється умислом винного, і необережне заподіяння шкоди іншій особі, якщо, звичайно, така шкода не охоплювалась необережною виною. Така позиція була розроблена ще дореволюційною наукою кримінального права і залишається домінуючою і зараз [78, с. 18-19].

Подібний «варіант» кримінально-правової оцінки може мати так звана фактична помилка у причиновому зв’язку, а саме - ситуація, коли суб’єкт вчинив з умислом яке-небудь злочинне діяння і, будучи впевненим, що результат досягнутий, вчиняє інше діяння, але результат наступає внаслідок другої дії (таку ситуацію називають dolus generalis). Наприклад, якщо суб’єкт, маючи на меті вбивство особи, заподіє потерпілому тяжке поранення, а потім, будучи переконаним, що потерпілий вже мертвий, скидає тіло у воду. Значна кількість криміналістів минулого та сучасного вбачає в таких випадках не єдине умисне злочинне діяння, а замах на вбивство і заподіяння смерті з необережності (або випадок - за відсутності необережної вини) [74, с. 83; 14, с. 89-92; 264, с. 513; 113, с. 70-71] (проблема кваліфікації ситуацій dolus generalis буде розглянута у підрозд. 3.2).

Детально не досліджуючи обґрунтованість вказаних підходів до кримінально - правової кваліфікації таких ситуацій, зауважимо, що навряд чи спільність цих підходів до кримінально-правової кваліфікації може «поєднувати» одне явище (відхилення дії) з іншим (фактичною помилкою).

Отже, питання співвідношення відхилення дії і фактичної помилки залежить від розуміння «природи» цих явищ. Як уявляється, саме різне розуміння сутності відхилення дії і зумовили дискусійність його співвідношення з помилкою.

На підставі викладеного вище, можна сформулювати наступні висновки.

1. Фактична помилка і юридична помилка. Фактична помилка відрізняється від юридичної помилки за предметом. Помилка в характері діяння одними науковцями розглядається як фактична помилка, а інша - як юридична помилка. Вважаємо, що ця помилка може визнаватися одним з різновидів фактичних помилок, але її предмет (як і предмет всіх інших фактичних помилок) повинен обмежуватись фактичними обставинами.

2. Фактична помилка і склад злочину. Предмет фактичної помилки не обмежується обставинами, що кореспондують з елементами складу злочину. Фактичні помилки також можуть стосуватися обставин, що «виходять» за межі складу злочину. Ці помилки не можуть впливати на кримінально-правову кваліфікацію, однак не виключений їх вплив на обрання заходів кримінально- правового характеру.

3. Фактична помилка і вина. 3.1. Фактична помилка і умисна вина. Фактична помилка і умисна форма вини не є взаємовиключними. При цьому фактична помилка здатна впливати на стадію злочину, зумовлювати відповідальність за злочин іншого виду, ніж той, що мав місце реально, враховуватись при призначенні покарання тощо. Існують також проблемні аспекти врахування фактичної помилки при здійсненні кримінально-правової кваліфікації умисного злочину.

3.2. Фактична помилка і необережна вина. Фактична помилка і необережність не виключають один одного. В цілому вони є відносно самостійними кримінально- правовими явищами і знаходяться у співвідношенні «часткового перетинання», тобто в одних випадках фактична помилка і необережність можуть виключати одна одну, а в інших - існувати паралельно.

Отже, фактична помилка і вина в цілому знаходяться у відношенні «часткового перетинання».

4. Фактична помилка і казус. Казус може включати фактичну помилку, але не завжди обумовлюється нею, тобто ці явища знаходться у співвідношенні «часткового перетинання».

5. Фактична помилка і відхилення дії. Дискусійність співвідношення фактичної помилки і відхилення дії полягає в неоднозначності підходів науковців до сутності відхилення дії, а саме - до причин, що його обумовлюють. Одними науковцями відхилення дії розглядається як явище, що не залежить від особи, а іншими - до відхилення дії відносяться й випадки, коли «інший» результат настав з причин, що залежали від неї. За другим підходом фактична помилка не виключається.

1.3.

<< | >>
Источник: АЙДИНЯН Анжела Василівна. ФАКТИЧНА ПОМИЛКА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ: ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме Фактична помилка та деякі інші кримінально-правові явища:

  1. 2.3. Спеціально-юридичні гарантії права громадян на екологічну безпеку в Україні
  2. Інформація в криміналістиці та діяльності з розслідування злочинів: терміни, сутність і співвідношення понять
  3. Різноманітність точок зору на природу та визначення злочинності в кримінології та їх критичний аналіз
  4. 2.2. Правовідносини з пенсійного забезпечення державних службовців
  5. 3.1. Вирішення земельно-правових колізій за юридичною силою джерел права
  6. Відчуження земельної ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності в системі підстав припинення права власності
  7. Правові позиції суду як суб’єкта інтерпретації та застосування норм права.
  8. Основні підходи до розуміння фактичної помилки як окремого явища в науці кримінального права
  9. Фактична помилка та деякі інші кримінально-правові явища
  10. Проблеми систематизації фактичних помилок
  11. Особливості регламентації фактичної помилки в Кримінальному кодексі України та основні напрями її вдосконалення
  12. Загальні підходи до врахування фактичної помилки в правозастосовній практиці України
  13. 3.2. Кримінологічні заходи протидії злочинам, що вчиняються особами в складі натовпу
  14. Поняття сторони захисту в кримінальному провадженні
  15. 1.4. Місце адміністративно-деліктних норм в системі адміністративного права
  16. 1.1. Поняття, способи та форми захисту цивільних прав та інтересів
  17. 1.4. Проблеми визначення місця інституту третейського розгляду в вітчизняній системі права
  18. Різноманітність точок зору на природу та визначення злочинності в кримінології та їх критичний аналіз
  19. Деякі адміністративні процедури та адміністративна відповідальність у сфері надання медичних послуг
  20. 1.1.3. Процесуальні строки в податковому праві.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -