<<

ДОДАТКИ

Додаток А

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ

про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України

(щодо відповідальності за співучасть із спеціальним суб’єктом та посередництво у наданні або одержанні неправомірної вигоди)

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

І.

Внести до Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131) такі зміни:

Доповнити статтю 29 «Кримінальна відповідальність співучасників» частиною шостою у такій редакції :

«6. Особа, що не має спеціальних ознак суб'єкта злочину, зазначених у відповідній статті Особливої частини цього Кодексу, яка брала участь у вчиненні злочину, передбаченого цією статтею, підлягає кримінальній відповідальності як організатор, підбурювач або пособник за відповідною частиною статті 27 і тією статтею, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем».

Доповнити Кримінальний кодекс України

статтею 369-1 «Посередництво у наданні або одержанні неправомірної вигоди» у такій редакції:

4. Посередництво у наданні або одержанні неправомірної вигоди, -

карається штрафом від п’ятисот до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

5. Ті самі дії, вчинені повторно, або службовою особою, або з корисливих мотивів −

караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років із штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та з конфіскацією майна або без такої.

6. Посередник у наданні або одержанні неправомірної вигоди звільняється від кримінальної відповідальності, якщо він до повідомлення йому про підозру у вчиненні ним злочину добровільно заявив про те, що сталося, органу, службова особа якого згідно із законом має право повідомляти про підозру».

ІІ. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України В. Янукович

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України «Про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України»

(щодо відповідальності за співучасть із спеціальним суб’єктом та посередництво у наданні або одержанні неправомірної вигоди)

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Сучасний етап розвитку кримінально-правової політики характеризується актуалізацією процесу протидії злочинам, що вчиняються у сфері службової діяльності. Один із аспектів такої протидії полягає у вдосконаленні Кримінального кодексу України та його доповненні новими статтями, зміні існуючих статей, заміні усталених понять, які використовуються у законі, а також приведенні національного законодавства у відповідність із міжнародними стандартами.

Характерною рисою кримінально-правової протидії є диференціація кримінальної відповідальності за критерієм суб’єкта злочину, який дозволив умовно поділяти службові злочини на злочини у сфері публічної діяльності та у сфері приватної діяльності. Крім того, законодавець виділив злочини, що вчиняються у сфері іншої професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг.

Диференціація кримінальної відповідальності призвела до появи у статтях КК України вказівок на те, що відповідні злочини можуть бути вчинені зокрема службовою особою юридичної особи приватного права, нотаріусом, оцінювачем, аудитором, третейським суддею.

Проблеми кваліфікації злочинів зі спеціальним суб'єктом у кримінальному праві займають особливе місце, що обумовлюється існуванням ряду дискусійних питань: значення ознак спеціального суб'єкта для кваліфікації злочинів; спеціальні правила кваліфікації злочинів зі спеціальним суб'єктом; кваліфікація злочинів при співучасті у злочинах зі спеціальним суб'єктом.

Існує два підходи до кваліфікації цього злочину, якщо у його спільному вчиненні беруть участь загальний і спеціальний суб'єкти. Перший допускає співучасть у формі співвиконавства у злочині із спеціальним суб'єктом осіб, які не мають додаткових ознак такого суб’єкта.

Кваліфікація дій всіх осіб, які виконували об'єктивну сторону злочину, відбувається за відповідною статтею Особливої частини КК, яка встановлює відповідальність за злочин із спеціальним суб'єктом, без посилань за Загальну частину. Такий підхід полягає у тому, що співучасть із особою, яка не володіє ознаками спеціального суб'єкта злочину, однак взяла участь у його вчиненні поряд зі спеціальним суб'єктом шляхом виконання частини ознак об'єктивної сторони складу, має визнаватися не складною співучастю, а співвиконавством у злочині зі спеціальним суб'єктом. Оскільки такий злочин є двооб’єктним, то загальний суб’єкт може виконувати частину об’єктивної сторони, що полягає у вчиненні насильства або погрози застосування насильства, застосування зброї чи спеціальних засобів або болісних і таких, що ображають особисту гідність потерпілого, дій. За таких умов загальний суб’єкт посягає на додатковий об’єкт – здоров’я потерпілого, а посягання на основний об’єкт виконує спеціальний суб’єкт – службова особа. Заслуговує на увагу позиція, згідно з якою: в злочинах, об’єктивна сторона яких включає декілька діянь, частина з яких може бути виконана загальним суб’єктом, дії останнього кваліфікуються як співвиконавство у злочині. При цьому потрібне посилання на ч. 2 ст. 27 КК та статтю Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений іншим співучасником – спеціальним суб’єктом. Дії загального суб'єкта можуть кваліфікуватися як співвиконавство у вказаних злочинах за наявності таких умов: у злочині бере участь ще одна особа, наділена всіма ознаками суб'єкта злочину; ця особа виконує частину об'єктивної сторони злочину, яку може виконати лише спеціальний суб'єкт; загальний суб'єкт виконує іншу частину об'єктивної сторони, ту, для виконання якої не вимагається наявності ознак спеціального суб'єкта.

Другий підхід заперечує співвиконавство осіб, які не мають ознак спеціального суб’єкта, у злочинах, які можуть бути вчинені лише певною особою. Так, якщо складом злочину передбачено спеціальний суб’єкт, то особи, які не є такими, визнаються не співвиконавцями, а іншими співучасниками, незалежно від фактичного виконання об’єктивної сторони.

Згідно з чинним кримінальним законом України кваліфікація дій таких осіб можлива лише за ст. 27 КК як організаторство, підбурювання, пособництво та відповідними статтями Особливої частини КК. Така позиція підтримана у постановах Пленуму Верховного Суду України, зокрема «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 року, а також «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26 грудня 2003 року. У пункті 3 останньої зазначено: «Виконавцем (співвиконавцем) злочину, відповідальність за який передбачена ст. 365 Кримінального кодексу України, може бути лише службова особа. Організаторами, підбурювачами, пособниками перевищення влади або службових повноважень можуть визнаватись як службові, так і не службові особи. Дії таких співучасників потрібно кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 та 365 КК».

Наявність такого роз'яснення значною мірою вирішило проблему щодо можливої участі загального суб'єкта як організатора злочину, що вчиняється спеціальним суб'єктом. Однак, зважаючи на те, що такі роз’яснення носять рекомендаційний характер та стосуються лише окремих сфер суспільних відносин, необхідним є формулювання загального правила кваліфікації співучасті загального та спеціального суб’єкта у нормах Загальної частини КК України, адже норми даного розділу є універсальними для кримінального закону.

Зважаючи на таку аргументацію, пропонується доповнення статті 29 КК України частиною шостою у такій редакції «Особа, що не має спеціальних ознак суб'єкта злочину, зазначених у відповідній статті Особливої частини цього Кодексу, яка брала участь у вчиненні злочину, передбаченого цією статтею, підлягає кримінальній відповідальності як організатор, підбурювач або пособник за відповідною частиною статті 27 і тією статтею, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем».

Інший аспект, якого стосується законопроект, полягає у необхідності вдосконалення регламентації кримінальної відповідальності посередника у наданні-одержанні неправомірної вигоди.

Протидія корупції, складовою якої є хабарництво, неможлива без чіткої законодавчої регламентації відповідальності осіб, які виступають посередниками в наданні-одержанні неправомірної вигоди. У сучасному українському суспільстві посередництво в наданні-одержанні неправомірної вигоди вийшло на професійний рівень, що, безумовно, сприяє значному збільшенню проявів корупції та хабарництва в Україні. Специфічність ролі посередника в наданні-одержанні неправомірної вигоди обумовлює необхідність закріплення нових підходів до регламентації його відповідальності.

Особливого кримінально-правового значення набуває посередник і з урахуванням того, що без його участі надання-одержання неправомірної вигоди у конкретному випадку може і не відбутися, а тому його роль у цьому процесі наділена особливим ступенем суспільної небезпеки. Більше того, наявність посередника певних чином «розв'язує руки» службовій особі, яка сприймає посередника як особу перевірену, що, безумовно, виступає каталізатором корупції в суспільстві.

Проблема щодо відмежування посередника від особи, яка надає неправомірну вигоду, є актуальною, оскільки дії посередника можуть бути розцінені як надання неправомірної вигоди (окремий склад злочину), або його дії можуть бути розцінені як дії пособника у співучасті в наданні неправомірної вигоди.

Однак на відміну від особи, що надає неправомірну вигоду, і особи, зацікавленої у відповідних діях одержувача неправомірної вигоди, посередник, що передає неправомірну вигоду за дорученням, не досягає за рахунок цієї матеріальної винагороди вчинення або невчинення службовою особою яких-небудь службових дій у власних інтересах. Посередник в даному випадку представляє чужі інтереси, виступає не від свого імені і не може бути ініціатором надання неправомірної вигоди, адже рішення про її надання приймає особа, що його дає, а посередник здійснює її волю.

Вказані невирішені проблемні питання щодо посередництва у наданні та одержанні неправомірної вигоди поширюються і на випадки посередництва у пропозиції неправомірної вигоди.

Оскільки і при пропозиції неправомірної вигоди, посередник діє в інтересах третьої особи, яка з використанням неправомірної вигоди прагне вплинути на дії службової особи, отже, також посередник у пропозиції неправомірної вигоди діє не від свого імені, не є ініціатором, а лише реалізує волю третьої особи.

Згідно з чинним законодавством посередництво у наданні-одержанні неправомірної вигоди є кримінально-караним та кваліфікується із відповідним посиланням на статтю 27 КК України. Згідно з ч. 5 ст. 27 КК України, пособник — це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Аналіз доктринальних джерел свідчить про існування переконливої аргументації на користь того, що пособництво згідно з чинним КК не відповідає тлумаченню терміна «посередництво», оскільки посередник далеко не завжди залучається до акту надання-одержання неправомірної вигоди з метою усунути перешкоду в цьому: по-перше, такої перешкоди взагалі може не бути; по-друге, мета залучення посередника до зазначеного акту може бути зовсім іншою. При дотриманні тієї умови, згідно з якою посередник лише влаштовує зустріч або сприяє укладенню угоди, яка безпосередньо виконується іншими особами, такі дії посередника охоплюються законодавчим визначенням та науковим розумінням поняття «пособник». Однак специфіка дій посередника при вчиненні злочину полягає в тому, що посередник може виконувати не лише дії пособника, але й дії виконавця злочину.

Слід звернути увагу на те, що сприяння вчиненню злочину як об'єктивна ознака пособництва стосується того періоду, коли особа вже має намір вчинити злочин. Це знову вказує на невідповідність посередництва поняттю пособника, оскільки в особи може і не виникнути наміру на надання або одержання неправомірної вигоди, якщо не буде посередника, який забезпечить передачу неправомірної вигоди задля реалізації певного інтересу. У зв'язку з викладеним, необґрунтованою та такою, що не відповідає сучасному розвитку суспільних відносин, є позиція, згідно з якою роль посередника обмежується тим, що він допомагає одержувачу та надавачу неправомірної вигоди реалізувати злочинний намір, який виник до того, як вони доручили посереднику виконати відповідне доручення, не вчиняючи будь-яких додаткових дій з приводу надання — одержання неправомірної вигоди.

Виходячи із особливої ролі посередника та його суспільної небезпеки, на нашу думку, кримінально-правова протидія посередництву буде більш ефективною тоді, коли така протидія спрямовуватиметься на конкретний злочин, а не на співучасть у формі пособництва, яка, очевидно, є менш суспільно небезпечною.

Таким чином, на підставі аналізу наукових визначень кримінально-правових понять пособництва, посередництва, надання та одержання неправомірної вигоди можна дійти висновку про доцільність встановлення кримінальної відповідальності за посередництво в окремій статті Кримінального кодексу України. Така стаття, на нашу думку, повинна охопити усі можливі фактичні випадки посередництва, а саме:

- фізичне посередництво — передача неправомірної вигоди від однієї особи до іншої;

- відповідну кваліфікацію дій особи, що пропонує неправомірну вигоду, виступаючи при цьому посередником;

- інтелектуальне посередництво — налагодження контакту між надавачем і одержувачем неправомірної вигоди;

- підбурювання до надання неправомірної вигоди — дії, метою яких є виникнення наміру у надавача на надання неправомірної вигоди із використанням особливого положення посередника;

- посередництво, за якого надавач неправомірної вигоди, інтереси якого є предметом “угоди про неправомірну вигоду” не знає про те, що кошти (або їх частина), які були передані посереднику, будуть використані як неправомірна вигода, який, в свою чергу, забезпечить реалізацію інтересів “фактичного надавача неправомірної вигоди”;

- наявність у ланцюгу хабарництва двох або більше посередників, дії яких не підпадають ні під давання хабара, ні під його одержання.

2. Цілі й завдання прийняття акта

Метою прийняття Закону є вдосконалення законодавства в частині регламентації правил кваліфікації злочинів, які вчиняються загальним та спеціальним суб’єктами у співучасті, а також відповідальності посередника у наданні-одержанні неправомірної вигоди.

3. Загальна характеристика та основні положення проекту акта

Законопроектом пропонується доповнити статтю 29 КК України частиною шостою, у якій закріпити положення про те, що особа, що не має спеціальних ознак суб'єкта злочину, зазначених у відповідній статті Особливої частини цього Кодексу, яка брала участь у вчиненні злочину, передбаченого цією статтею, підлягає кримінальній відповідальності як організатор, підбурювач або пособник за відповідною частиною статті 27 і тією статтею, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Крім того, обґрунтовується необхідність доповнення КК України статтею 369-1 «Посередництво у наданні-одержанні неправомірної вигоди».

4. Стан нормативно - правової бази у даній сфері правового регулювання

У даній сфері правового регулювання нормативно-правовою базою є виключно КК України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація Закону України «Про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України» (щодо відповідальності за співучасть із спеціальним суб’єктом та посередництво у наданні або одержанні неправомірної вигоди) не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття акта

Прийняття Закону України «Про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України» (щодо відповідальності за співучасть із спеціальним суб’єктом та посередництво у наданні-одержанні неправомірної вигоди) сприятиме вдосконаленню кримінально-правової регламентації відповідальності співучасті із спеціальним суб’єктом, а також відповідальності посередника у наданні-одержанні неправомірної вигоди.

Здобувач кафедри кримінального права

і процесу Київського університету права

НАН України Д. М. Горбачов

Додаток Б

Додаток В

<< |
Источник: ГОРБАЧОВ Дмитро Миколайович. СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНАХ ІЗ СПЕЦІАЛЬНИМ СУБ’ЄКТОМ (НА ПРИКЛАДІ ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ПОВ'ЯЗАНОЇ З НАДАННЯМ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ–2014. 2014

Еще по теме ДОДАТКИ:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -