<<
>>

3.1 Детермінація вчинення злочинів особами в складі натовпу в сучасній Україні

Наукові дослідження злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу, детермінанти їх виникнення в сучасній Україні набувають особливої актуальності за умов соціальних, економічних, геополітичних кризових явищ: політична нестабільність, національна трансформація українського суспільства, проєвропейська спрямованість, військова інтервенція тощо.

Крім того, інтенсифікація демократичних перетворень українського суспільства призводить до значного розповсюдження явищ масового характеру, уключаючи проведення різних мітингів, демаршів, демонстрацій тощо. Право на мирні зібрання гарантується Конституцією України та забезпечується в тій частині, яка передбачає запобігання явищам масового характеру, які заподіюють (можуть заподіяти) шкоду громадському порядку й громадській безпеці. Історичний та правовий досвід країн, які у свій час проходили відповідні процеси, указує на об’єктивність зростання в цих умовах ескалації такого виду злочинів. За часи незалежної України недостатньо уваги приділялось у кримінологічній науці визначенню детермінантів злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу.

Важливим складником кримінологічної характеристики масових заходів щодо протидії злочинам, що вчиняються особами в складі натовпу, є встановлення детермінант, які обумовлюють трансформацію скупчення великої кількості людей у злочинний натовп. Безпосередній розгляд механізму кримінально-правового впливу на злочини, що скоюються в надзвичайних умовах, неможливий без вивчення його взаємозв’язку з природними йсоціальними чинниками. На думку А.А. Абдульманова, знання причин та умов злочинів, скоєних у ході масових заворушень, сприяє формуванню кінцевої цілі у формі визначення основних напрямів боротьби з таким видом злочинності, планування спільних дій правоохоронних органів, удосконалення законодавчого регулювання правових методів попередження цих злочинів [1, c.

90].

Детермінація − процес визначення, обумовленості, який указує на зв'язок та взаємозалежність одних явищ, процесів і станів від інших, свідчить про зв’язки й залежності між речами та явищами. Відповідно, детермінант − визначальний, зумовлювальний[118, с. 112]. В інтерпретації оксфордського тлумачного словника з психології детермінанта в одному значенні − це домінуючий вплив, основний чинник, а в іншому − причина, передумова, яка приводить до певного результату[280, с. 215].

Проблема детермінації злочинів − одна з центральних у кримінологічній науці, але вона досі не знайшла однозначного розв’язання. Одні вчені в основу детермінації злочинності вкладають причини й умови злочинів, під якими розуміють певні негативні обставини суспільного життя [207, c. 212-213]. Інші кримінологи відносять внутрішньо-індивідуалізовані традиції, звички, інтереси та мотиви, де первинним елементом виступає мотивація злочинів [224, c. 56]. Так, Н.С. Лейкіна відзначає: «До зовнішніх причин скоєння злочину належать несприятливі умови морального формування особи злочинця, а також ті умови ситуації, що викликали намір й об’єктивну можливість у цей момент скоїти злочин. Внутрішні причини полягають у соціально негативних поглядах, інтересах, відношеннях, установках, орієнтації, які зумовили вчинення суспільно небезпечного діяння» [236, c. 127].

Отже, як і причини в цілому, причини злочинів, скоєних у ході масових заходів, загалом також можна розділити на зовнішні, обумовлені соціокультурним середовищем, і внутрішні, представлені особистісною детермінованістю.

Безперечно, причинні зв’язки − одиніз різновидів детермінації, яка являє собою такий спосіб взаємодії, за якого виникнення одного явища визначається, опосередковується іншими [85, c. 129-130]. П.В. Алексєєв уважає, що поряд із причинами процес детермінації містить такі елементи, як умови й дія (наслідок, результат) [7, c. 38]. Однак, з одного боку, науковець до детермінант не включає чинники, а з іншого – неправомірно, на нашу думку, долучає результат.

Останній не може бути складовою частиною детермінанти, оскільки вона його лише обумовлює, але не визначає. О.М.Ігнатов при розкритті загальнокримінальної насильницької злочинності, навпаки, поняття детермінації зводить лише до факторної (чинникової) інтерпретації досліджуваного феномену: біологічні, середовищні, соціальні фактори, психічні відхилення [120, с. 384]. Це теж обмежує поле впливу поняття детермінанти, оскільки сам чинник без причини та умов функціонування не приводить до певного результату.

Первинним у трактуванні детермінованості є визначення чинників, які можуть призводити до появи того чи іншого явища. В кримінології поняття «чинник»/«фактор» трактується як рушійна сила будь-якого процесу, що визначає, обумовлює (детермінує), його характер або окремі риси [418, с. 17].

Чинники й причини детермінації породжують передумови скоєння злочину. Вони забезпечують реалізацію сукупності безпосередніх чинників (факторів), від наявності яких залежать виникнення, існування, зміна або зникнення певного явища. Те чи інше явище з’являється там і тоді, де й коли визріли відповідні передумови [295, c. 93]. Під поняттям передумовиможна розглядати те, що спровокувало виникнення певного процесу [269, с. 613]. Реалізована передумова екстраполюється в умову скоєння злочину. Характерна особливість умов − те, що вони самі по собі не можуть перетворитися в нову дійсність; вони лише роблять її можливою. «Умови, − писав Гегель, − пасивні, вживаються як матеріал для предмета і, отже, входять у зміст предмета; вони також відповідають цьому змістові і вже містять в середині себе все його визначення» [56, c. 245].

Отже, певні чинники спричиняють появу передумов, які, зі свого боку, забезпечуються умовами реалізації певного явища чи події. Наявність умов означає, що явище ще лише можливе, але не може саме по собі виникнути. Ця можливість перетворюється в дійсність завдяки існуванню певних причин [248, c. 89].

Нами визначено, що основними чинниками злочинів в Україні, які скоюються особами в складі натовпу, є економічна нестабільність у державі, політична криза, соціальна несправедливість між різними верствами населення, корупція в правоохоронних органах та судовій системі тощо або їх тісне поєднання.

Саме активність виділяє причину зі всієї сукупності необхідних і достатніх умов виникнення якогось явища[208, c. 9]. Причина може бути зрозуміла лишечерез її наслідок і, навпаки, природу наслідку можна з’ясувати за допомогою його причини, а умови виступають як чинники виникнення цих причин та спосіб реалізації кінцевого результату (наслідку).

Саме тому, на нашу думку, варто відрізняти причину від умови, трактуючи першу як те, що виражає сутність явища й напрям його розвитку, а другу − як те, що або сприяє, або перешкоджає дії причини, при цьому не визначаючи його сутності. Такої самої думки притримується Г.Г. Зуйков [111, c. 4].

Між причинами та умовами злочинів існує тісний взаємозв’язок і взаємодія. Їх суть полягає в тому, що умови самі по собі не можуть призвести до злочину, не маючи причин. З іншого боку, без наявності сприятливих умов причина не може реалізувати закладені в ній відтворюючі злочинність можливості. Проте всередині взаємодіючої системи «причини−умови» завжди зберігається якісна відмінність як у характері спричинення й обумовлення, так і в змісті самих криміногенних явищ злочинності та злочинів.

Безпосередня причина злочину, що скоюється особою в складі натовпу,− складна взаємодія суб’єктивних й об’єктивних чинників, а також його взаємодія із соціальним середовищем. Усе це знаходить своє відображення в конкретній життєвій ситуації, у якій навмисно або випадково опиняється людина. Конфліктна ситуація не призводить до фатальної неминучості виникнення заворушень і протиправної участі в них і може виступати/не виступати чинником детермінації злочинної поведінки. Індивід, який опинився в такій ситуації, здатний діяти як під впливом криміногенних чинників, так і чинити всупереч обстановці й ухилятися від учинення злочинних дій. «Життєва ситуація, − зазначає Ю.М.Антонян, викликає той чи інший вчинок особи, яка діє залежно від сприйняття психікою ситуації, що склалася; взаємодіє з такими його особистісними якостями, як прагнення й орієнтації, мотиви та інтереси.

І чим складніший характер ситуації, тим складніший механізм такої взаємодії. Водночас різноманітність умов людської діяльності зумовлює безліч типів взаємодії людини з навколишнім середовищем, у тому числі йіз ситуацією» [15, c. 19].

На наше переконання, заворушення виникають на підґрунті різноманітних чинників та причин у їх тісному взаємозв’язку й, отже, мають комплексний характер: одна (навіть серйозна) причина сама по собі часто не може бути достатньою для їх виникнення.Злочині дії, що вчиняються особами в складі натовпу, здійснюються великою кількість людей, об’єднаних спільним інтересом, або ж групами осіб, чиї інтереси відрізняються й створюють, таким чином, конфліктну ситуацію. Способи розв’язання проблеми є не лише різними в кожного з учасників, а й можуть кардинально змінити хід дій: від мирного зібрання до агресивно налаштованого натовпу. А отже, коли поєднується значна кількість осіб, кожен зі своїми потребами, установками, інтересами, мотивацією, то це завжди ускладнює встановлення причин й умов спільних злочинних дій.

У кримінології причини та умови злочинності класифікуються за різними критеріями: механізмом дії; рівнем функціонування; змістом; природою; суттю й ін.На думку А. А. Герцензона, існують причини злочинності матеріального та ідеологічного характеру [59, c. 138]. Ця класифікація більш придатна для пояснення причин злочинності взагалі як соціального явища. В. М. Кудрявцев виокремлює такі причини: конкретні зовнішні обставини, що спонукали особу до вчинення злочину; умови морального формування особистості; обставини, які сприяють досягненню злочинного результату. Види причин В.М. Кудрявцева не суперечать класифікації А. Герцензона, але є більш пристосованими до конкретного кримінологічного дослідження [224, c. 48].

Багатоплановість чинників скоєння злочинів особами в складі натовпу, співвідношення особи й ситуації можуть бути досліджені лише з урахуванням усього різноманіття та взаємодії його елементів. У цьому зв’язку викликає інтерес класифікація сучасних теорій причин масових заворушень, запропонована Г.

Шнайдером (ФРН). Він виокремлює соціологічну, психологічну та соціально-психологічну теорії [410, c. 34].

Науковий інтерес у контексті нашого дослідження викликає соціологічна теорія причин злочинів, скоєних особами в складі натовпу, яка представлена в цій класифікації в декількох різновидах Так, «соціально-структурна» теорія обґрунтовує безліч тих витоків заворушень, які кореняться в конкретній ситуації (соціально-економічні труднощі; розчарування від нереалізованих очікувань; різкі зміни в житті суспільства, що призводять до політичної й соціальної нестійкості; почуття розгубленості в людей). Яскравий приклад передбачуваних масових процесів із політичним та соціальним підґрунтям − події в Україні 2013-2014 рр. Серед причин їх виникнення − високий рівень корупції та соціальна невдоволеність громадян. Наприклад, у кримінальній справі № 640/16781/14-к Київський районний суд м. Харкова встановив, що «01.03.2014р. ОСОБА_1 прибула на майдан в м. Харкові, де відбувався мітинг у підтримку БМОП "Беркут" під гаслом "Русская Весна". У цей же час в районі будівлі Харківської обласної державної адміністрації, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Сумська, б. 64, проходив мітинг проукраїнських активістів за єдину та неділиму Україну, а також Євроінтеграцію. Відчуваючи стійку неприязнь до учасників проукраїнського мітингу, ОСОБА_1 разом з іншими невстановленими особами прийняв рішення вчинити насильство над ними, а також захопити будівлю ХОДА, використовуючи при цьому предмети, пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень», що викликало обурення у проукраїнської частини населення, які були проти шовіністичних масових заходів, що, в свою чергу, призвело до силових зіткнень громадян та «чинення опору представникам влади» [183]. У той самий день, за матеріалами справи Київського районного суду м. Харкова, «ОСОБА_2 01.03.2014 р. о 13-00 год. з метою активної участі у масових заворушеннях...тримаючи у руках прапор іноземної держави − Російської Федерації, прийняв активну участь у протиправних діях», що знову ж таки свідчить про політичний чинник злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу, та який за певних умов перетворюється в причину скоєння таких злочинів [184].

Розвиток Української держави з часів незалежності відбувався у формі градуалістичної моделі за допомогою прогнозованих реформ і поступових соціальних змін. Якщо в основу класифікації злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу, покласти умови, за яких вони здійснюються, то можна визначити злочинні дії політичного, економічного, соціального, етнічного, релігійного, екологічного характеру, а також заворушення, викликані неправомірними діями працівників міліції.

Д.Б. Яневський притримується думки, що «помаранчеві» протести в Україні були далеко не революційні, адже вони відбувалися без традиційних атрибутів революції: крові, насилля, терору [416, c. 46], але, зважаючи на всі передумови кривавої революції, уважаємо, що питання про застосування владою сили або ж мирне вирішення конфлікту було на межі. Вітчизняний кримінолог О. М. Костенко у своїй статті «Помаранчева революція у світлі політичної кримінології», розглядаючи причини Помаранчевої революції, під призмою політичної кримінології зазначає, що відбулась боротьба між «незлочинцями (чесними людьми) та злочинцями (нечесними людьми)». Унаслідок неспроможності чесних людей із низькою соціальною (політичною, економічною, правовою) культурою протистояти злочинцям, нечесні люди почали спекулювати на цьому, що втілилось у корупції влади, безкарності міліції за скоєні нею злочини тощо [167].

Нова влада незалежної України не виправдала сподівань своїх громадян й успадкувала у своєї радянської попередниці «махровий» бюрократизм [48, c. 390], утвердження пріоритету інтересів держави у формі владних чиновників над інтересами громадян, був визначений демократичний спосіб побудови суспільства. При цьому корупція в державі зростала, набула широкого розголосу резонансна справа Гонгадзе, здійснювались утиски прав журналістів, тісне злиття влади з кримінальними колами. Упродовж останніх років кількість резонансних справ в Україні ще більше зросла, що викликало обурення в суспільстві та вчинення злочинних дій значною кількістю осіб у регіонах: справа «Врадіївських ґвалтівників», яка спричинила зібрання агресивного натовпу біля РВУМВС, що, зі свого боку, призвело до злочинних дій, які вчиняються особами в складі натовпу; справа Павличенків, що спровокувала футбольних фанатів до агресивних дій на стадіонах по всій Україні; справа «Дніпропетровських терористів», у якій підозрювані ставили мету − привернути увагу громадськості до своїх політичних поглядів, одниміз яких є зміна влади в Україні.

Однією з вагомих причин учинення злочинних дій натовпом є недовіра більшості громадян України до судової гілки влади. Надзвичайно високий рівень корупції серед суддів обумовлює прийняття ними неправосудних вироків або виправдання винних, які є близькими до представників влади особами.

Упродовж 2004−2010 рр. статистика скоєних злочинів і фактичних злочинів відрізняється, що пов’язано,передусім, із корумпованістю органів внутрішніх справ [246, c. 15]. «Законсервований» стан невдоволення громадян призвів не просто до багатотисячних мітингів населення, а до зібрання великого натовпу, який,як бачимо, переріс в агресивний, і нарешті – до виникнення масових протестів у Києві й інших регіонах України.

Психологічний чинник появи злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу, на тлі соціально-політичної ситуації в країні визначається тим, що, чим більші очікування в людини, тим більшим стає розчарування в разі нереалізації задуманого. Дії радикалів можуть бути вкрай агресивними та важко контрольованими правоохоронними органами. І, як результат, прояв громадянської позиції втілюється в масовому протесті.

Найбільш значущими внутрішніми причинами вчинення злочинних дій особами в складі натовпу є розбіжності в ідеологічній позиції громадян, загострення конфлікту в міжнаціональних відносинах, недостатній соціальний рівень забезпеченості населення. У розвитку будь-якого суспільства постійно виникають і знаходять своє відображення різні за типом, видом та рівнями суперечності, що стосуються інтересів тих чи інших соціальних груп або спільнот (етнічних, релігійних, професійних тощо). За певних умов і під впливом зовнішніх чинників, уключаючи екстремістські елементи, процес вирішення суперечностей може набувати негативного характеру. А у відносинах між групами, інтереси яких порушені, виникає й накопичується соціальна напруга, яка в разі неприйняття своєчасних і достатніх заходів, може призвести до конфлікту, у тому числі й у формі масових (групових) антигромадських проявів.

У тих випадках, коли прояв набуває значних масштабів, серед учасників знайдеться достатня кількість екстремістсько налаштованих елементів, осіб, які перебувають під впливом наркотиків, алкоголю, свідомо чи несвідомо використаних і залучених до злочинних дій. Такі особи перетворюють мирні протестні акції в агресивно налаштовані. За наявності політичного, економічного, соціального складника, з одного боку, та суб’єктно-радикального − з іншого, причини вчинення злочинних дій особами в складі натовпу можна розглядати на декількох рівнях:

- причини виникнення негативних процесів, що можуть призвести до вчинення злочинних дій;

- причини виникнення масових (групових) антигромадських проявів;

- причини виникнення самих злочинів.

Особливої гостроти набувають конфлікти на міжнаціональному підґрунті, які, загострившись до певної межі, призводять до зіткнення між різними групами населення, причому їх кількість і масовість виявляють тенденцію зростання. Крім того, ці суперечності спричинюють злочини, скоєні крізь призму конкретних подій та обставин, а також соціально-психологічного й індивідуального морального рівня груп населення та окремих людей. Слід констатувати, що, в досліджуваний період такий чинник у розвитку подій на теренах України присутній, але не відігравав значної ролі в ескалації конфліктів.

Для успішної організації превентивної діяльності важливо впливати не лише на причини злочинів, а й на чинники, які їм сприяють. Необхіднетакож знання правового механізму, спрямованого на їх локалізацію й усунення. Приводом до початку вчинення злочинних дій особами в складі натовпу, зазвичай, служать помилкові або злісні провокаційні чутки: випадкова смерть чи травма будь-якого громадянина в приміщенні установи органів внутрішніх справ, медвитверезника або в міліцейській машині при доставлянні в ці установи. Дещо схожий приклад був у 2012-2013 рр. по Україні та випадки надмірного застосування сили під час придушення масових заворушень 2013-2014рр.

А. З. Ільясов уважає, що до списку провокації масових заворушень населенням можна включити заподіяння смерті або тілесних ушкоджень громадянам у результаті вчинення ДТП співробітником міліції: неправильні, несміливі дії працівників міліції при припиненні хуліганських дій: затримання окремих громадян у присутності великого скупчення людей; скоєння низки злочинів, що викликали великий суспільний резонанс, несвоєчасно розкритих міліцією. У низці випадків причиною вчинення злочинних дій особами в складі натовпу може виступати неповажне й грубе поводження співробітників міліції з громадянами, укриття від обліку та реєстрації злочинів, факти рукоприкладства й інші грубі порушення законності [115, c. 88].

Г. І. Шнайдер до причин учинення злочинних дій особами в складі натовпу додає також неорганізоване проведення мітингів, демонстрацій протесту проти тривалого втілення в життя рішень уряду; зриву або скасування спортивних змагань; групового хуліганства; вимоги екстремістських груп осіб про виселення певного етносу з місць постійного проживання та ін. Серед безлічі видів масових виступів населення в зарубіжній літературі виокремлюють толерантні та навіть дозволені заворушення, які покликані розрядити накопичений у суспільстві насильницький потенціал на національній чи іншій соціальній меншості, «зірвати на ній зло». Цей насильницький потенціал накопичується, зазвичай, у результаті соціально-структурних недоліків, які виникли з вини самого злочинного уряду та які воно не спроможне усунути [410, c. 38].

Ще раз наголосимо, що причина призводить до скоєння злочину лише за відповідних умов, які самі по собі не викликають намір учинити злочин, але без яких причина не діяла б настільки ефективно.

Умови, що спричиняють учинення злочинних дій особами в складі натовпу, − різноманітні. Вони, зазвичай, пов’язані з недоліками в діяльності державних і громадських організацій. Специфічні недоліки породжують і відповідні їм умови, що сприяють скоєнню тих чи інших злочинів. Недоліки ж у діяльності державних органів, громадських організацій та установ й окремих посадових осіб пов’язані з умовами вчинення злочинних дій особами в складі натовпу.

На думку В.М. Кудрявцева, злочин породжується взаємодією трьох основних елементів причинного зв’язку: життєвого досвіду, звичок і схильностей, тобто антигромадської установки; ситуації, у якій ця особа перебуває перед учиненням злочину,та уявної моделі розглянутого проступку і його наслідків. Однак, як указує низка вченихголовне визначальне значення має антисуспільна установка особистості [111, c. 7].

Отже, в Україні за часів незалежності відбулася низка реформаційних змін і перетворень у результаті прояву громадянської позиції населення у формі мітингів та демонстрацій 2004 та 2014 рр. Основною причиною агресивних виступів населення став високий рівень корупції й соціальний чинник у формі незадоволення громадянами рівнем життя; соціально-економічними труднощами; розчаруванням населення щодо нереалізованих очікувань; різких перетворення у суспільстві, що призвели до політичної та соціальної розбалансованості; невпевненість людей у завтрашньому дні тощо.

На нашу думку, серед причин появи таких злочинів, зокрема і в Україні, − економічна нестабільність у державі, політична криза, соціальна несправедливість між різними верствами населення, корупція в правоохоронних органах і судовій системі тощо або їх тісне поєднання.

Крім того, слід підтримати культурологічну концепцію протидії злочинності проф. О. М. Костенка. Учений послідовно відстоює позицію, що брак у громадян належної соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури робить їх інструментом для використання політичними маргіналами у власних цілях [169, с. 51], відповідно відзначає, що «без формування такої культури у громадян, яка є основою кримінологічної безпеки в суспільстві (як найважливішого елемента національної безпеки), жодні реформи кримінальної юстиції не будуть ефективними» [168]. До внутрішніх причин, із якими пов’язані насильницькі злочини, В.В. Лунєєв також відносить низький рівень загальної культури, культури поведінки людських відносин [240, 243–244].

Також у контексті предмета нашого дослідження й висновків, одержаних у розділі 1 «Соціально-психологічні та кримінологічні особливості злочинного натовпу» слідзвернути особливу увагуна детермінанти, які для будь-якого прояву злочинної спільної діяльності перебувають у соціально-психологічних закономірностях групової діяльності. Так, групова насильницька злочинність детермінована соціально-психологічними закономірностями спільної (групової) діяльностій закономірностями виникнення насилля та агресії [60, с. 70]. Цей висновок повною мірою стосується нашого дослідження.Поняття злочинного натовпу ми визначили як прояв групової поведінки великої кількості осіб, які у взаємодії та при безпосередньому контакті між собою вчиняють насильницькі злочинні дії. А також феномен складу злочинного натовпу як явища, єдиного у своєму роді, ми визначили на основі органічної єдності двох протилежних властивостей, одна з яких те, щов складі натовпу особи втрачають індивідуальні особливості та відчуття відособленої ідентичності, набуваючи спільних рис. Витоки цієї властивості натовпу містяться якраз у соціально-психологічних закономірностях спільної діяльності.

Вищесказанедає підставу для висновку, що детермінанти злочинних дій, які вчиняються особами в складі натовпу, можна згрупувати за такими ознаками: політичні, соціальні, соціально-психологічні, економічні, психогенні, організаційні. До причин політичного характеру відносимо нестабільність у державі, політичну кризу, суперечності в державотворчих процесах між суспільством і прихильниками пострадянського стереотипу управління; партійну корупцію, міжнародний зовнішній тиск.

До соціальних належить міжетнічні конфлікти, конфлікти на міжнаціональному підґрунті; велика різниця у соціальному становищі між олігархами й іншими громадянами; відкритість ЗМІ як четвертої гілки влади, інформація якої досить часто не збігаєтьсяз офіційними даними; недостатність соціальних гарантій населення, прагнення громадян захистити свої права «на вулиці», шляхом демонстрацій, мітингів, через упереджене ставлення до органів правосуддя.

Причинами злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу, економічного характеру є низький матеріальний статок більшості населення; відсутність роботи; складність у відкритті власної справи; «дахування» та «відкати» в бізнесі.

Причини психогенного характеру – це зростаюча агресивність людей у зв’язку з неможливістю розв’язання основних проблем життєдіяльності; патологічні стресогенні відхилення психічного характеру; неврівноваженість значної частини людей; гіперкомформна поведінка людей в умовах натовпу.

До причин організаційного характеру відносимо такі, як корупція в правоохоронних органах і судовій системі; відсутність інституцій, які системно розв’язують проблеми злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу; неадекватне, грубе поводження співробітників міліції з громадянами; надмірне прагнення до формалізації з метою представлення «позитивної статистики».

Злочинні дії, що вчиняються особами в складі натовпу, визначаються не лише причинами їх створеннями, а й умовами, що цьому сприяють:

- неорганізоване проведення мітингів: недоліки в діяльності державних та громадських організацій;

- здатність людського організму піддаватися впливу радикально налаштованих елементів мітингів і на провокації;

- моральне формування особистості: її ставлення до агресивного вирішення конфлікту;

- доступність зброї для громадян;

- неадекватна відповідь силових структур на обстановку, що склалась;

- в екстремальних ситуаціях можливість застосування особами в складі натовпу підручних засобів (бруківка, альтанки тощо).

Апробацією теоретичних розробок стало проведене опитування серед працівників ОВС і прокуратури. Якщо працівники органів прокуратури акцентують увагу на недостатньому рівні соціального забезпечення населення (29 %), то групові порушення громадського порядку й масові заворушення спричинені, на думку співробітників ОВС,суперечностями в державотворчих процесах між суспільством і прихильниками пострадянського стереотипу управління (57%), агресивною поведінкою учасників демонстрацій, мітингів тощо, пов'язаних з упередженим ставлення до судів (57%);відкритістю ЗМІ як четвертої гілки влади, інформація якої досить часто не збігається з офіційними даними (65%). Результати опитування акцентують увагу на суб’єктивно-моральній складовій умов виникнення злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу. Це, передусім, здатність людського організму піддаватись впливу радикально налаштованих учасників мітингів і провокаторів (57% слідчих та 32 % прокурорів), а також моральні надбання особистості: її ставлення до агресивного вирішення конфлікту (64% слідчих ОВС) [див. додаток А].

У подальших дослідженнях визначення детермінант злочинних дій, що вчиняються особами в складі натовпу сприятиме розробці адекватних заходів протидії порушень громадського порядку.

<< | >>
Источник: ГУСАК ТАРАС ПЕТРОВИЧ. ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИННИМ ДІЯМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ОСОБАМИ У СКЛАДІ НАТОВПУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2015. 2015

Еще по теме 3.1 Детермінація вчинення злочинів особами в складі натовпу в сучасній Україні:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -