4.4.3. Викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 312)
У цій статті трансформовано положення ст. 22919 КК 1960 р. з деякими уточненнями.
Специфічним компонентом безпосереднього об’єкта цього злочину є права володільців прекурсорів на розпорядження та інші форми поводження з цими речовинами в порядку, встановленому з метою недопущення поширення наркоманії, оскільки ці речовини можуть бути сировиною або технологічними компонентами для виготовлення (виробництва) наркотичних засобів.
Предметом злочину є прекурсори.
З об’єктивної сторони злочин може виражатися у вчиненні хоча б однієї з таких дій: 1) викрадення прекурсорів; 2) привласнення; 3) вимагання; 4) заволодіння ними шляхом шахрайства; 5) розкрадання прекурсорів із наступним їх збутом. За своїм змістом і різновидами розкрадання прекурсорів аналогічне діям, передбаченим ст. 308 КК. Але п’ята форма має специфіку.
Подібні й кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки цих злочинів.
Суб’єктивну сторону складу злочину утворює умисна форма вини у вигляді прямого умислу і мета збуту для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин.
Вказівку на таку мету в ч. 1 ст. 312, як і зазначення у ч. 1 ст. 311 мети використання прекурсорів для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, не можна визнати вдалою законодавчою позицією. Це питання поставало ще в період обговорення проекту Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» та Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р. У цьому проекті напочатку пропонувалося визначити саме так мету вчинення дій, пов’язаних з прекурсорами. На нараді робочої групи з підготовки цього законопроекту, що відбулася 25 січня 1995 р., автор цієї праці виступав із критикою такого формулювання мети вказаних дій.
Критичні зауваження було визнано слушними, враховано під час прийняття Закону України від 15 лютого 1995 р. Тому ст. 22920 КК 1960 р. в редакції цього Закону обмежень щодо мети вчинених дій зовсім не містила. Однак законодавець проявив непослідовність і зазначив у ст. 22919 КК 1960 р. мету збуту як обов’язкову ознаку складу злочину розкрадання прекурсорів. В результаті ці статті суперечили одна одній. Виходило, що незаконне зберігання прекурсорів без мети їх збуту визнавалося злочином проти здоров’я населення, а більш небезпечна дія – викрадення прекурсорів визнавалася такою лише за наявності мети збуту.У проекті нового КК України члени робочої групи, які опрацьовували пропозиції до статей 311 та 312 КК, вирішили повернутися до такого ж формулювання мети дій, пов’язаних з прекурсорами, яким воно було в проекті 1995 р., тобто вказали мету використання прекурсорів для виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин. Основною ідеєю цих пропозицій було прагнення криміналізувати тільки дії, безпосередньо пов’язані з наркотизмом, адже прекурсори – це речовини, що застосовуються і в промисловості, і в побуті тощо.
Вкрай невдало було сформульовано в проекті й положення стосовно ознак об’єктивної сторони складів злочинів, що аналізуються. Так, в обох статтях зазначався збут прекурсорів, що саме по собі погіршувало законодавчу дефініцію, оскільки ускладнювало питання їх розмежування. Навіть більше, були й великі розбіжності у санкціях. Зрештою, складалася парадоксальна ситуація: за збут придбаних прекурсорів пропонувалося покарання до восьми років позбавлення волі, а за збут викрадених – до трьох.
З тих же міркувань, які викладені вище, в березні 2002 р. автор цих рядків висловив зауваження щодо цієї позиції та запропонував три варіанти кращого, на його погляд, вирішення цих питань. Двома з них пропонувалося повне знаття обмежень щодо мети зазначених дій, а також усунення протиріччя щодо таких дій, як збут прекурсорів. Водночас, щоб запобігти зайвій криміналізації цих діянь, пропонувалося встановити обов’язковою ознакою незаконного виготовлення, зберігання та інші незаконні дії щодо прекурсорів їх значний розмір.
Третім варіантом пропонувалося частково усунути деякі недоліки редакції запропонованих авторами проекту статей. На жаль, законодавець урахував ці зауваження не повністю і в кінцевому підсумку диспозиції статей 311, 312 сформульовано не найкращим чином.Вказівка в новому законі на мету використання прекурсорів для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин зумовлює в усіх випадках штучну кваліфікацію діянь як сукупності злочинів. На це ми звертали увагу ще в період обговорення проекту закону щодо посилення боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у 1995 р. Ще тоді поставало питання: «Якщо в усіх таких випадках має місце готування до більш небезпечного злочину, навіщо приймати таку норму взагалі?» Тоді за аналогією треба передбачати норми на кшталт «тяжке тілесне ушкодження з метою позбавлення життя» тощо. Але така абсурдна норма викликатиме здивування, адже кожний юрист знає, що це буде замах на вбивство. Так само сприймається як юридичний ляпсус і норма, встановлена ст. 312 КК, оскільки не узгоджується з низкою положень кримінального права і вносить плутанину в судову практику. Саме з причини недосконалості є незначною й ефективність цієї норми, оскільки мету виробництва або виготовлення наркотиків доводити важко, а іноді неможливо. Це породжує або безкарність дій винних осіб, або «натяжки» в їх обви- нуваченні.
Крім того, за такої законодавчої конструкції інші дії з прекурсорами не визнаються злочинними, що не зовсім виправдано, оскільки в результаті цих дій прекурсори потрапляють до неконтрольованої сфери, що суспільно небезпечно і не відповідає рекомендаціям Конвенції ООН 1998 р. Якщо ж законодавець мав намір таким чином не допустити надмірної криміналізації діянь, пов’язаних із прекурсорами, цього можна було уникнути підвищенням кількісних критеріїв злочинних дій з цими речовинами. Але і в цьому немає потреби, оскільки такі межі – досить високі.
Залишилися в законі і суттєві протиріччя щодо відповідальності за збут прекурсорів.
Отже, такий звужений і суперечливий підхід до вирішення цих питань не досягає превентивної мети кримінально-правових норм, оскільки не забезпечується належне реагування закону на суспільно небезпечні дії, результатом яких є вибуття прекурсорів із контрольованої сфери. Тому слова «з метою їх (прекурсорів. – Є. Ф.) використання для виробництва або виготов- лення наркотичних засобів чи психотропних речовин», зазначені у диспозиції ч. 1 ст. 311, і слова «з метою подальшого збуту, а також їх збут для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин», зазначені у диспозиції ч. 1 ст. 312, необхідно вилучити.
Оскільки закон усе ж таки був прийнятий із зазначеними недоліками і став чинним, доводиться шукати способи більш або менш оптимального вирішення питань правової оцінки діянь, пов’язаних із прекурсорами. Зокрема, автором було запропоновано такі рекомендації.
Розкрадання прекурсорів без мети збуту чи без подальшого їх збуту кваліфікується за відповідними статтями розділу VІ КК. У разі, коли особа вчинила розкрадання прекурсорів без мети збуту, а через певний проміжок часу збула їх особам, які виготовляють наркотичні засоби або психотропні речовини, вчинене нею слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, за статтями, що передбачають відповідальність за розкрадання майна, та ст. 312 КК.
Розкрадання прекурсорів без мети збуту для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин для особистого вживання має кваліфікуватися за сукупністю злочинів як розкрадання майна та готування до незаконного виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин (відповідно за статтями 185–187, 189–191, ч. 1 ст. 14, та ст. 309), а якщо викрадені прекурсори певний час зберігалися,– то й за ст. 311 КК. Цю концепцію підтримали й інші коментатори ст. 312, а також Пленум Верховного Суду України в абзацах 1, 2 п. 11 постанови від 26 квітня 2002 р.
У разі розкрадання прекурсорів, вартість яких згідно з приміткою до ст. 185 КК має особливо великі розміри, дії винного необхідно кваліфікувати за ст. 312 та ч. 4 відповідної статті розділу VІ, що передбачає відповідальність за розкрадання майна в особливо великих розмірах.