4.2.3. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323)
Безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я неповнолітніх і система заходів, спрямованих на недопущення застосування неповнолітніми допінгу. Отже, він містить такі компоненти: 1) потерпілі – неповнолітні; 2) належне їм благо – здоров’я; 3) соціальні зв’язки – система заходів, спрямованих на недопущення застосування неповнолітніми шкідливих для їхнього здоров’я допінгів; 4) предмет – допінг.
Допінгом згідно з приміткою до ст. 323 визнаються засоби і методи, які входять до переліку заборонених Антидопінговим кодексом Олімпійського руху. Перелік заборонених фармакологічних класів допінгових препаратів і допінгових методів міститься також у додатку до Конвенції проти застосування допінгу (антидопінгової конвенції), ратифікованої Законом України від 15 березня 2001 р.
Дещо повніше визначено це поняття у Законі України «Про антидопінговий контроль у спорті» від 5 квітня 2001 р. Згідно з цим Законом допінг – це речовини і методи, що застосовуються для підвищення працездатності спортсменів, є потенційно небезпечними для їхнього здоров’я і заборонені для використання Антидопінговим кодексом Олімпійського руху та компетентними органами відповідних спортивних організацій.
Допінгові речовини класифікуються на дві групи: 1) заборонені класи препаратів; 2) класи лікарських засобів, які підлягають деяким обмеженням.
Своєю чергою, заборонені класи препаратів діляться на такі групи:
а) стимулятори (амінептін, аміфеназол, амфетаміни, бромантан, кофеїн;
карфедон, кокаїн, ефедрин, фенкамфамін, мезокарб, пентилентетразол, піпрадол, салбутамол, салметерол, тербуталін тощо та їх споріднені препарати);
b) наркотики (наприклад, декстроморамід, діаморфін (героїн), метадон, морфін, пентазоцин, петидин і споріднені препарати);
с) анаболічні стероїди, які містять анаболічні андрогенні стероїди (андростенедіон, клостебол, дегідроепіандростерон, флюоксиместерон, метандіенон, метенолон, нандролон, оксандролон, станозолол, тестостерон і споріднені препарати) та бета-2 агоністи (кленбутерол, фенотерол, салбутамол, салметерол, тербуталін і споріднені препарати);
d) діуретики (ацетазоламід, буметанід, хлорталідон, етакринова кислота, фуросемід, гідрохлоротіазид, манітол, мерсаліл, спіронолактон, тріамтерен і споріднені препарати);
е) пептидні та глікопротеїнові гормони й аналоги (хоріальний гонадотропін, кортикотропін, гормон росту – соматотропін, усі відповідні рилізинг- фактори та їх аналоги, еритропоіетин).
До класів лікарських засобів, які підлягають деяким обмеженням, належать: а) алкоголь; в) марихуана; с) засоби локальної анестезії;
d) кортикостероїди;
е) бета-блокатори.
Застосування препаратів першої групи повністю заборонено. Препарати другої групи можна застосовувати лише за певних умов. Так, деякі бета-блокатори, наприклад, судинозвужувальні засоби (адреналін та ін.) можуть використовуватися разом із засобами локальної анестезії після медичного обґрунтування. Предметом цього злочину можуть бути препарати першої групи повністю, а препарати другої групи – частково, якщо вони застосовуються на порушення нормативних положень щодо обмежень їх вживання.
До допінгових методів віднесено так званий кров’яний допінг (введення крові, еритроцитів і споріднених продуктів крові в організм спортсмена), а також фармакологічна, хімічна та фізична маніпуляції. Остання полягає у використанні препаратів і методів, які змінюють або можуть змінити цілісність і дійсність проб сечі, які використовуються у допінгових перевірках.
Аналептичні засоби чи стимулятори застосовуються порушниками антидопінгового законодавства для підвищення функціональних можливостей спортсмена, наркотичні – як знеболювальні, здатні зняти почуття втоми, анаболічні стероїди – для збільшення м’язової маси спортсмена та підвищення інтенсивності тренувального процесу; бета-блокатори застосовуються для скидання зайвої ваги перед змаганнями та приховання слідів уживання інших допінгів; діуретичні засоби застосовуються для зниження маси тіла взагалі.
Ця класифікація досить умовна. Неважко помітити, що деякі речовини, наприклад, кодеїн, кокаїн є одночасно і аналептичними, і наркотичними засобами. У випадках спонукання неповнолітніх до застосування цих засобів як допінгу дії винного мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 315 та ст. 323.
З об’єктивної сторони злочин являє собою дії, тобто спонукання особи, що не досягла 18-річного віку, до застосування допінгу.
Якщо у статтях 315, 324 законодавець, установлюючи відповідальність за дії, предметом яких є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи одурманюючі засоби, вживає термін «схиляння», то у ст. 323 йдеться про «спонукання».
Це не випадково, оскільки законодавець вкладає у термін «спонукання» вужчий зміст. До такого висновку можна дійти, якщо порівняти ці терміни з російськомовними еквівалентами. Автор, звісно, не закликає впроваджувати росіянізми в українську мову, але російськомовними еквівалентами не можна нехтувати у з’ясуванні змісту спеціальних термінів кримінального права України, оскільки вони довгий час впливали на законодавчу українську термінологію та були суттєвими чинниками тлумачення закону, спрямовуючи таким чином і судову практику. В перекладі російською мовою «схиляння» – «склонение», а «спонукання» – «понуждение» (термін, близький до слова «примушування»). Отже, спонукання – це такий вплив на неповнолітнього, який відзначається елементами психічного примусу, є імперативним, обмежує його волевиявлення. Конкретно такі дії можуть виражатися у вказівках неповнолітньому з боку тренера або керівника зареєстрованих чи неформальних спортивних, культуристських, чи подібних до них секцій, товариств, клубів тощо застосовувати допінг, погрожуючи або даючи однозначно зрозуміти, що в противному разі він за неперспективністю буде відрахований. Це може бути і залякування під загрозою фізичного «покарання» та інші аналогічні дії. Аналогічну думку висловлювали з цього приводу і автори Науково-практичного коментарю до Кримінального кодексу України за ред. Потебенька М. О., Гончаренка В. Г.. У зв’язку з викладеним важко погодитися з надто широким тлумаченням терміна «спонукання», яке запропонував А. А. Музика. На його думку, спонукання – це будь-які умисні дії, спрямовані на збудження бажання застосувати допінг у неповнолітньої особи чи домогтися від неї згоди застосувати його хоча б один раз (умовляння, пропозиція, порада, переконання, примушування, погрози, застосування насильства тощо). Підтримав цю точку зору і Пленум Верховного Суду України в постанові № 2 від 27 лютого 2004 «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність.»Склад цього злочину формальний.
Він вважається закінченим із моменту вчинення означених вище дій. Для констатації цього факту вживання неповнолітнім допінгу не є обов’язковим.З суб’єктивної сторони – це прямий умисел, адже особа усвідомлює неповноліття потерпілого і те, що вона фактично примушує
його вживати саме допінгові препарати і методи. Мета і мотив значення для кваліфікації не мають. Найчастіше мотивом таких дій є прагнення з боку тренера, керівника домогтися високих спортивних досягнень свого вихованця за будь-яку ціну, навіть нехтуючи його здоров’ям.
Суб’єкт – фізична особа, що досягла 16-річного віку. Службова особа, яка спонукала неповнолітнього до застосування допінгу, виконуючі свої службові обов’язки, підлягає відповідальності додатково за ст. 365 (перевищення влади або службових повноважень).
Частина 2 ст. 323 встановлює посилену відповідальність за ту саму дію, вчинену повторно щодо двох чи більше осіб або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 314, 315, 317, 324 цього кодексу. Ці ознаки (спеціальна, родова повторність та ін.) специфіки не мають.
Відповідно до ч. 3 ст. 323 особливо кваліфікуючими ознаками цього злочину є тяжкі наслідки. Цим поняттям охоплюється смерть або тяжке тілесне ушкодження неповнолітнього або тілесні ушкодження хоч і середньої тяжкості, але двом чи більше потерпілим. Обов’язковою ознакою при цьому є наявність причинного зв’язку між застосуванням неповнолітнім допінгу і тяжким наслідком. Якщо ж тяжкий наслідок був зумовлений насильницьким способом спонукання, він потребує самостійної кримінально-правової оцінки, і такі дії треба кваліфікувати як сукупність злочинів, передбачених ч. 1 або 2 ст. 323 та відповідною статтею розділу II Особливої частини КК.
Потребує уточнень позиція авторів Науково-практичного коментарю Кримінального кодексу України, виданого під редакцією Гончаренка В. Г. та Потебенька М. О., які пишуть: «Якщо внаслідок прийому неповнолітнім допінгу настала його смерть, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за ст. 119 і 323». Така кваліфікація можлива лише за умови, що між діями особи та смертю потерпілого був необхідний причинний зв’язок. Адже частіше у таких випадках дії особи являють собою підбурювання потерпілого до вживання допінгу. Але це не дає підстав для того, щоб поставити особі у провину вбивство потерпілого. Так само, як доведення до самогубства не є вбивством.