<<
>>

2.2.Зарубіжний досвід кримінально-правової протидії вчиненню злочинів особами в складі натовпу

Для виконання поставлених завдань дисертаційного дослідження потрібно проаналізувати чинні кримінальні кодекси окремих зарубіжних держав, а також порівняти відповідні кримінально-правові норми.

На думку багатьох теоретиків права,із-поміж різноманітних способів порівняльно-правових досліджень найбільш продуктивним є нормативно-функціональний, який уважається комплексним.

Для компаративістського розгляду проблем кримінально-правової протидії злочинним діям, учиненим особами в складі натовпу, проаналізовано кримінальні кодекси низки держав, які для спрощення викладення матеріалу згруповано таким чином: кримінальне законодавство окремих європейських країн, східної Азії та країн пострадянського простору.

У дисертаційному дослідженні було розглянуто КК таких європейських країн, як Австрія [362, с. 96], ФРН [360, с. 201], Франція [382, с. 452], Швеція [383, с. 204].

У § 176 КК Австрії «Умисне створення загальної загрози» встановлено відповідальність за створення будь-яким способом небезпеки для життя або здоров’я великої кількості людей чи чужого майна у великому розмірі. Більш суворе покарання передбачено у випадку, коли в результаті таких дій спричинено смерть людини або тяжкі тілесні ушкодження великій кількості осіб, чи велику кількість людей поставленов стан нестатку, або якщо діяння спричинило смерть великої кількості осіб. Також у цьому документі передбачено кримінальну відповідальність за необережне створення загальної загрози (§ 177), поширення чуток, що викликають занепокоєння великої кількості людей і порушують громадський порядок (§ 276), за підбурювання до невиконання законів (§ 281) та за підбурювання до вчинення й схвалення діянь, заборонених під загрозою покарань (§ 282).

У КК ФРН у статті 125 «Порушення спокою в регіоні» зазначено: «Хто вчинить насильницькі дії проти людей або майна чи загрожує насильством людям, виступаючи в складі натовпу, спільні сили якого загрожують громадській безпеці, і при цьому чинитьуказані дії як виконавець чи співучасник, або хто активно демонструє свою готовність до подібних дій, – карається позбавленням волі на строк до трьох років або штрафом, якщо скоєне не передбачаєбільш суворе покарання за іншими приписах карного закону».

КК ФРН розглядає особливо тяжкі випадки, коли винний мав при собі вогнепальну зброю, яку намагавсязастосувати, або своїми насильницькими діями загрожував життю або нанести тяжкі тілесні ушкодженнячи спричинити значну шкоду чужому майну. Такі діяння караються позбавленням волі строком до десяти років.

Задля припинення насильницьких дій під час проведення масових заходів у Німеччині з 1985 р. встановлено кримінальну відповідальність за невиконання розпоряджень здати зброю, за маскування в натовпі осіб, котрі застосовують насильство, а також за ушкодження майна під час демонстрації (125, абзац 2 КК).

За КК Франції (офіційна назва держави – Французька Республіка) поняття «зібрання» («зборища») розуміємо як непередбачені або зумисні збори народу в громадських місцях, спроможні викликати заворушення або завдати шкоди [115, с. 56]. Злочин, який полягає в протиправній участі в зборищі, передбачено у відділі ІІ глави І «Про посягання на громадський спокій» розділу ІІІ «Про посягання на державну владу». Відділ ІІ складається із шести статей. У ст. 431-3 уміщено дефінітивну норму, у якій роз’яснено поняття «зборище», а також передбачено порядок його розгону силовими відомствами. У статтях 431-4–431-6 диференційовано кримінальну відповідальність за злочини, скоєні учасником зборища. Так, у ст. 431-4 передбачено відповідальність за діяння, учинені особою, яка не має при собі зброї, що виразилося в зумисному продовженні участі в зборищі після вимоги розійтися;у ст. 431-5 – за участь у зборищі, учинене озброєною особою (ч. 1), а також за продовження участі в зборищі цією особою після вимоги розійтися (ч. 2);у ст. 431-6 – за провокацію, тобто пряме провокування створення збройного зборища, виражене в публічних виступах або в розклеюванні чи поширенні листівок, у вчиненні будь-яким іншим способом передачі тексту, виступу чи зображення (ч. 1), а також за результативну провокацію (ч. 2). У ст. 431-7 передбачено перелік додаткових покарань, що можуть застосовуватися до фізичних осіб за протиправну участь у зборищі, а в ст.

431-8 – порядок призначення заборони перебувати на французькій території до іноземця.

У КК Швеції кримінальна відповідальність за злочинні дії, учинені особою в складі натовпу, передбачена в окремій структурній частині – главі 16 «Злочини проти громадського порядку». У п’яти статтях відзначено кримінальну відповідальність за злочини, аналогічні з тими, які є предметом нашого дисертаційного дослідження. Так, у ст. 1 передбачено кримінальну відповідальність за масові заворушення, тобто за порушення громадського порядку натовпом людей, котрі демонструють намір застосувати групове насильство проти публічної влади або іншим чином примусити чи перешкодити певним заходам і не розходяться після наказу влади це зробити. У цьому випадку передбачено призначення різних видів покарань до учасників масових заворушень залежно від ролі, яку вони виконували в натовпі. Більш сувора відповідальність підбурювачів та керівників, а менша – для інших учасників дій натовпу. Однак якщо натовп виконує наказ влади розійтися, то для підбурювачів та керівників передбачена можливість призначення менш суворого покарання. У ст. 2 вказана відповідальність за реальне застосування особами в складі натовпу групового насильства проти особи або майна незалежно від присутності влади. Знову ж таки покарання диференційовано залежно від ролі, яку відігравала особа (більш суворе покарання – підбурювачів та керівників і менше – для інших учасників). У ст. 3 встановлено відповідальність у випадку, коли особа в складі натовпу, що порушує громадський порядок, відмовляється виконати розпорядження, спрямоване на підтримання порядку, або якщо вона вторгається без дозволу на територію, яка з цією метою загороджена чи зачинена, якщо не відбулося масових заворушень. У ст. 6 КК Швеції передбачено відповідальність за бунт, тобто у випадку, коли зібрання військовослужбовців колективно загрожує повалити або вчинити опір законній владі цих збройних сил. Більш суворе покарання встановлено для підбурювачів і керівників бунту.

Також відповідальність посилюється у випадку застосування учасниками бунту колективного примушування або насильства проти особи чи майна.

Також нами проаналізовано кримінальне законодавство таких держав пострадянського простору, як Грузія [365], Естонська Республіка [384], Киргизька Республіка [367], Латвійська Республіка [368], Литовська Республіка [369], Республіка Вірменія [370], Республіка Казахстан [371], Республіка Молдова [373], Республіка Таджикистан [375], Республіка Узбекистан [377], Російська Федерація [376]. Розглядаючи відповідні кримінально-правові приписи, у яких передбачено відповідальність за злочинні дії осіб у складі натовпу, підкреслимо, що лише в КК Грузії наявні дві статті (як і в КК України): ст. 225 «Масові заворушення» та ст. 226 «Організація групових дій, які порушують громадський порядок, або активна участь у них». В усіх інших КК держав пострадянського простору закріплена лише одна стаття, що регулює відповідальність за злочинні дії натовпу, під назвою «масові заворушення»: ст. 77 КК Естонії, ст. 233 КК Киргизії, ст. 225 КК Латвії, ст. 283 КК Литви, ст. 225 КК Вірменії, ст. 272 КК Казахстану, ст. 285 КК Молдови, ст. 188 КК Таджикистану, ст. 244 Узбекистану, ст. 212 КК РФ.

У цих кримінальних законах масові заворушення віднесено до злочинів проти громадської безпеки (глава 24 КК Киргизії, глава 27 КК Білорусі, глава 23 КК Вірменії, глава 21 КК Таджикистану, глава XVII КК Узбекистану, глава 24 КК РФ), до злочинів проти громадської безпеки та громадського порядку (глава ХХХ КК Грузії, розділ ІХ КК Киргизії, глава ХХ Латвії, глава ХІІІ КК Молдови, глава 10 КК Казахстану), до злочинів проти громадського порядку (глава XL КК Литви), до злочинів проти держави (глава друга КК Естонії).

У ст. 226 КК Грузії, як зазначено вище, передбачено кримінальну відповідальність за організацію групових дій, що грубо порушують громадський порядок, або активну участь у них. Це – аналог ст. 293 КК України. Звернемо увагу на те, що назва останньої більш удала, оскільки відповідає вимогам, які висуваються до назв у понятійному апараті Особливої частини КК України: стислості, системності та співвідносності [354, с.

57], адже в заголовку ст. 293 КК не передбачено об’єктивної сторони цього злочину, як це зроблено в ст. 226 КК Грузії, що в цьому випадку є зайвим, а також відповідає назвам інших статей, що вміщені у розділі ХІІ Особливої частини КК. Ознаки складів обох злочинів практично ідентичні. Ми знайшли лише дві відмінності: по-перше, у ст. 293 КК України грубе порушення громадського порядку або суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації віднесено законодавцем до суспільно небезпечних наслідків, тоді як у ст. 226 КК Грузії – до властивостей суспільно небезпечного діяння (у першому випадку у диспозиції статті застосовано термін «призвело», що описує причинний зв'язок між діяннями й суспільно небезпечними наслідками); по-друге, організація групових дій за ст. 226 КК Грузії поєднана також із явним непідкоренням законним вимогам представників влади, чого немає в диспозиції ст. 293 КК України.

Що стосується масових заворушень, то в усіх КК проаналізованих держав суспільно небезпечним діянням визнано їх організацію. Лише в ст. 285 КК Молдови передбачено не лише організацію, а й керівництво масовими заворушеннями. На нашу думку, таке «розділення» суспільно небезпечних діянь на організацію та керівництво доцільно запозичити в кримінальне законодавство України. При цьому потрібно врахувати наші попередні висновки про специфічну роль провокатора. Згідно з ч. 3 ст. 27 КК України організатором скоєння злочину визнано особу, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи скоєнням. Тобто, як бачимо, законодавець розмежовує організацію й керівництво підготовкою або вчиненням злочину, передбачає ці дві дії як самостійні, альтернативні. А тому, якщо виходити з формулювання суспільно небезпечного діяння в ч. 1 ст. 294 КК України, до кримінальної відповідальності можна притягнути лише особу, яка організувала масові заворушення, а якщо вона керувала ними, то її дії кваліфікувати за ст. 294 КК України не можна. Тому для уникнення такої ситуації диспозицію ч.

1 ст. 294 КК України доцільно доповнити таким альтернативним суспільно небезпечним діянням, як керівництво масовими заворушеннями.

В усіх КК передбачено перелік тих злочинних дій, якими супроводжуються масові заворушення. Ними визнано:

– насильство над особою (ст. 294 КК України, ст. 225 КК Латвії, ст. 293 КК Білорусі, ст. 285 КК Молдови, ст. 188 КК Таджикистану, ст. 244 КК Узбекистану), насильство (ст. 225 КК Грузії, ст. 225 КК Вірменії, ст. 272 КК Казахстану, ст. 233 КК Киргизії, ст. 212 КК РФ), відкрите насильство (ст. 288 КК Литви);

– погроми (ст. 294 КК України, ст. 225 КК Грузії, ст. 77 КК Естонії, ст. 225 КК Латвії, ст. 293 КК Білорусі, ст. 225 КК Вірменії, ст. 272 КК Казахстану, ст. 233 КК Киргизії, ст. 285 КК Молдови, ст. 188 КК Таджикистану, ст. 244 КК Узбекистану, ст. 212 КК РФ);

– підпали (ст. 294 КК України, ст. 225 КК Грузії, ст. 77 КК Естонії, ст. 225 КК Латвії, ст. 293 КК Білорусі, ст. 225 КК Вірменії, ст. 272 КК Казахстану, ст. 233 КК Киргизії, ст. 285 КК Молдови, ст. 188 КК Таджикистану, ст. 244 КК Узбекистану, ст. 212 КК РФ);

– знищення майна (ст. 294 КК України, ст. 225 КК Латвії, ст. 288 КК Литви, ст. 272 КК Казахстану, ст. 233 КК Киргизії, ст. 285 КК Молдови, ст. 244 КК Узбекистану, ст. 212 КК РФ), знищення або пошкодження майна (ст. 225 КК Вірменії, ст. 188 КК Таджикистану);

– руйнування (ст. 77 КК Естонії, ст. 225 КК Латвії, ст. 272 КК Казахстану);

– захоплення будівель або споруд (ст. 294 КК України);

– насильницьке виселення громадян (ст. 294 КК України);

– опір представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя (ст. 294 КК України, ст. 188 КК Таджикистану), опір представникам влади (ст. 225 КК Латвії), насильницький або збройний опір представникам влади (ст. 285 КК Молдови), збройний опір представнику влади (ст. 225 КК Грузії, ст. 293 КК Білорусі, ст. 225 КК Вірменії, ст. 272 КК Казахстану, ст. 233 КК Киргизії, ст. 212 КК РФ), опір представнику влади із застосуванням або загрозою застосування зброї чи інших предметів, які використовуються як зброя (ст. 244 КК Узбекистану);

– застосування зброї, вибухових речовин, отруйних чи інших речовин і предметів, які становлять небезпеку для оточуючих (ст. 212 КК РФ), вогнепальної зброї або інших предметів, що використовуються як зброя (ст. 285 КК Молдови), застосування вогнепальної зброї, вибухових речовин або пристроїв (ст. 272 КК Казахстану, ст. 233 КК Киргизії, ст. 188 КК Таджикистану, ст. 244 КК Узбекистану), застосування зброї чи вибухових речовин (ст. 225 КК Грузії);

– інше грубе порушення громадського порядку (ст. 288 КК Литви);

– інші подібні дії (ст. 77 КК Естонії).

Проведений аналіз дав нам підставу узагальнити певні висновки. На відміну від КК Литви та КК Естонії, диспозиція ст. 294 КК України сформульована за допомогою вичерпного перерахування відповідних суспільно небезпечних діянь. Це означає, що лише вчинення цих дійстановить об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 294 КК України. Так, масові заворушення матимемо у випадку, якщо вони супроводжувалися знищенням майна, тоді як пошкодження майна в процесі скоєння цього злочину не дає підстави для кваліфікації за ст. 294 КК України, хоча ця дія є суспільно небезпечною та зазвичай передбачається як альтернативна в статтях Особливої частини КК України, у яких криміналізовано знищення майна (наприклад, ст.ст. 189, 194, 196, 206, 270-1 КК України). На нашу думку, у диспозиції ч. 1 ст. 294 КК України потрібно передбачити, що масові заворушення слід уважати кримінально караними у випадку, якщо вони супроводжувалися знищенням або пошкодженням чужого майна.

Коригування потребують й інші формулювання суспільно небезпечних діянь у диспозиції ч. 1 ст. 294 КК України (ураховуючи позитивний зарубіжний досвід у цій частині). Так, зайвою є вказівка на насильство над особою, адже відповідні насильницькі дії можуть скоюватися лише стосовно людини, а не щодо майна. Тому більш удало сформульовано ці діянняв КК Грузії, Вірменії, Казахстану, Киргизії, РФ. Також попередньо припустимо доцільність відмови від таких суспільно небезпечних діянь, учинення яких супроводжує масові заворушення, як погроми й підпали, адже їх наслідком є знищення або пошкодження чужого майна. До аналогічного висновку про відмову від погромів у ст. 294 КК України доходить В. В. Кузнецов [216, с. 167].

На нашу думку, диспозицію ч. 1 ст. 294 КК України доцільно доповнити такою суспільно небезпечною дією, як застосування зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, адже не завжди в процесі масових заворушень зброя чи інші предмети застосовуються під час опору. Таким шляхом пішов законодавці Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Таджикистану, РФ.

Окрім організації масових заворушень, у проаналізованих КК держав пострадянського простору зазвичай криміналізується таке суспільно небезпечне діяння, як участь у цих заворушеннях. Однак простежуємо особливості як його формулювання в диспозиціях статей цих КК, так і розміщення в одній або різних частинах з організацією масових заворушень.

Так, у ч. 1 ст. 294 КК України передбачено кримінальну відповідальність за активні дії в масових заворушеннях. Таке ж формулювання міститься в ст. 225 КК Латвії, ч. 2 ст. 285 КК Молдови, ст. 244 КК Узбекистану. Водночас у ч. 2 ст. 225 КК Грузії, ч. 2 ст. 272 КК Казахстану, ч. 2 ст. 233 КК Киргизії, ч. 2 ст. 212 КК РФ, ч. 2 ст. 293 КК Білорусі, ч. 1 ст. 188 КК Таджикистану передбачено відповідальність за участь у масових заворушеннях, а в ст. 77 Естонії, ч. 2 ст. 283 КК Литви, ч. 2 ст. 225 КК Вірменії – за безпосереднє скоєння злочинів, якими супроводжується організація масових заворушень. Нам більше імпонує підхід, коли використано формулювання «участь у масових заворушеннях». Невдалим вважаємо вислів «вчинення злочинів, якими супроводжується організація масових заворушень», адже ми розглядаємо самостійний склад злочину «масові заворушення», а не вчинення кількох окремих. Такі протиправні насильницькі дії, що утворюють масові заворушення, передбачені і як окремі злочини, однак у ст. 294 КК України вони об’єднані в один злочин. Масові заворушення – це приклад складеного одиничного злочину, тобто такого, який складається з двох або більше самостійних діянь, кожне з яких становить самостійний злочин, відповідальність за який передбачена окремою статтею Кримінального кодексу (так само як бандитизм). Однак у зв’язку з органічною єдністю й частим поєднанням таких злочинних діянь, а також підвищеною небезпекою внаслідок такого їх поєднання вони сформульовані в КК як одиничний злочин, передбачений однією статтею – в цьому випадку – статтею 294 КК України.

Окрім того, у багатьох проаналізованих КК кримінальна відповідальність за активну участь (участь, безпосереднє вчинення злочинів) передбаченов самостійних частинах відповідної статті (ч. 2 ст. 225 КК Грузії, ч. 2 ст. 283 КК Литви, ч. 2 ст. 293 КК Білорусі, ч. 2 ст. 225 КК Вірменії, ч. 2 ст. 272 КК Казахстану, ч. 2 ст. 233 КК Киргизії, ч. 2 ст. 285 КК Молдови, ч. 2 ст. 212 КК РФ). Саме такий підхід, на нашу думку, є найбільш прийнятний. Він дасть змогуврахувати менший ступінь суспільної небезпеки виконавців масових заворушень, порівняно з їх організаторами. Тобто рольовий розподіл між організаторами масових заворушень та виконавцями виступатиме засобом диференціації кримінальної відповідальності, а не індивідуалізації покарання, що простежуємо на сьогодні (ст. 68 КК України). Ураховуючи викладене вище, вважаємо, що кримінальна відповідальність за організацію, керівництво чи провокацію масових заворушень та за участь у них повинна передбачатись у самостійних частинах ст. 294 КК України. При цьому за останнє з цих суспільно небезпечних діянь має наставати менш сувора відповідальність. За логікою структурування більшості статей КК у частині першій повинна передбачатися відповідальність за менш небезпечне діяння (у контексті нашого дослідження – це участь у масових заворушеннях), а в другій – за більш небезпечне діяння, зокрема організацію масових заворушень. Цю ідею підтримує практично 71% співробітників ОВС і 35 % співробітників прокуратури [див. Додатки А,Б]. Окрім організації та активної участі (участі, безпосереднього вчинення злочинів), у проаналізованих КК передбачено такі форми масових заворушень як:

– підготовка особи для організації масових заворушень або участі в них (ч. 1 ст. 212 КК РФ);

– навчання чи інша підготовка осіб для участі в масових заворушеннях, а також фінансування або інше матеріальне забезпечення такої діяльності (ч. 3 ст. 293 КК Білорусі);

– заклики до активної непокори законним вимогам представників влади та до масових заворушень (ч. 3 ст. 272 КК Казахстану, ч. 3 ст. 233 КК Киргизії, ч. 2 ст. 188 КК Таджикистану), до активної насильницької непокори законним вимогам представникам влади та до масових заворушень (ч. 3 ст. 285 КК Молдови); заклики до активної непокори законним вимогам представників влади під час масових заворушень або до масових заворушень (ч. 4 ст. 225 КК Вірменії).

– провокація масових заворушень (ч. 3 ст. 272 КК Казахстану);

– заклики до масових заворушень або до участі в них (ч. 3 ст. 212 КК РФ);

– заклики до вчинення насильницьких дій щодо осіб (ч. 3 ст. 285 КК Молдови), до насильства над громадянами (людьми) (ч. 4 ст. 225 КК Вірменії, ч. 3 ст. 272 КК Казахстану, ч. 3 ст. 233 КК Киргизії, ч. 2 ст. 188 КК Таджикистану, ч. 3 ст. 212 КК РФ);

– проходження особою навчання, яке за відомо для особи проводиться з метою організації масових заворушень або участі в них, у тому числі набуття знань, практичних умінь і навичок у ході занять із фізичної або психологічної підготовки, під час вивчення способів організації масових заворушень, правил поводження зі зброєю, вибуховими пристроями, вибуховими, отруйними, а також іншими речовинами чи предметами, що становлять небезпеку для оточуючих (ч. 4 ст. 212 КК РФ).

У ст. 295 КК України передбачено відповідальність за схожі суспільно небезпечні діяння – заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, тобто за публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту. Аналізуючи цю статтю, а також порівнюючи її з відповідними аналогами в КК проаналізованих держав та зі ст. 294 КК України, відзначимо таке. На відміну від усіх інших КК, у ст. 295 КК України криміналізовано не просто заклики, а публічні заклики особи до вчинення відповідних дій, що в цілому відповідає понятійному апарату Особливої частини КК України, адже в ч. 2 ст. 109, ч. 1 ст. 110, ст. 258-2, ч. 1 ст. 258-5, ст. 436, ч. 2 ст. 442 встановлено кримінальну відповідальність виключно за публічні заклики.

Характеристику публічності як ознаки закликів достатньо повно дослідженов теорії кримінального права. Так, на думку В.Т. Дзюби, публічність – це дії винуватої особи, які вчиняються як у присутності потерпілого або інших осіб (привселюдно), так і за їх відсутності (непривселюдно), але характер цих дій, учинених винуватою особою, матеріалізований у певних наслідках різного характеру, усвідомлюється як персоніфікованим потерпілим, так і невизначеним колом фізичних і юридичних осіб, які ці дії та їх наслідки усвідомлюють та сприймають [260, с. 182]. Схоже визначення пропонує й В.В. Налуцишин. Під «публічністю … слід розуміти таку ситуацію (обстановку), коли особа умисно і цілеспрямовано скеровує свої дії на завдання шкоди інтересам будь-якої особи таким чином, щоб все це стало зрозумілим для невизначеного кола фізичних або юридичних осіб і викликало у них як під час вчинення злочину, так і після скоєного, тривогу (неспокій) небезпечністю вчиненого» [255, с. 82]. Повністю погоджуємося з міркуваннями цих науковців та їхнім розумінням публічності, яке поширюється й на ст. 295 КК України.

Окрім того, саме публічні заклики характеризуються тим ступенем суспільної небезпеки, наявність якого є достатньою для криміналізації діянь і передбачає встановлення ознак, за допомогою яких публічні заклики відрізняються від підбурювання до злочину. Установлення кримінальної відповідальності за заклики, на нашу думку, перетворює цей склад злочину в особливий вид підбурювання. Саме публічність є розмежувальною ознакою між публічними закликами та підбурюванням до вчинення конкретного злочину. Так, якщо заклик відкрито звернено до багатьох осіб, а також якщо він характеризується тим змістом, що визначений у ст. 295 КК України, то в діях особи наявний склад злочину, передбаченого в цій статті. Якщо заклик до скоєння цього злочину звернено до окремих конкретних осіб, то такі дії повинні кваліфікуватися як підбурювання до злочину. Адже в цьому випадку встановлено двосторонній суб’єктивний зв'язок між особами, що свідчить про наявність співучасті з розподілом ролей.

Також у диспозиції ст. 295 КК України законодавець чітко конкретизував зміст публічних закликів: заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку. Тобто не всі суспільно небезпечні діяння, учиненням яких супроводжуються масові заворушення, входять у зміст відповідних публічних закликів (зокрема насильство, опір представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя). Тому, наприклад, публічні заклики в натовпі до підпалів кваліфікуватимуться за ст. 295 КК України, а до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень – як підбурювання до цього злочину (ч. 5 ст. 27 – ч. 1 ст. 121 КК України). В останньому випадку особа підбурювача вплине на остаточно призначене покарання (ч. 4 ст. ст. 68 КК України).

Ураховуючи позитивний досвід проаналізованих КК у частині формулювання відповідних закликів, а також розміщення відповідної норми в них, запропонуємо такі способи вдосконалення кримінальної відповідальності за ці суспільно небезпечні діяння в КК України. По-перше, доцільно передбачити кримінальну відповідальність за публічні заклики не в самостійній статті, як це є на сьогодні, а у відповідній частині статті 294 КК України. По-друге, кримінальна відповідальність повинна наставати за публічні заклики не до вчинення окремих, а всіх суспільно небезпечних діянь, що передбаченов ст. 294 КК України. По-третє, науковці відзначають, що складом масових заворушень охоплюються також дії, які полягають у їх підготовці. Це, зокрема, виготовлення та поширення листівок, інших друкованих видань, публічні виступи, заклики, спрямовані на те, щоб зібрати натовп і схилити його до здійснення погромів, руйнувань, підпалів та інших подібних дій [230, с. 256]. Зауважимо, що розповсюдження матеріалів із такими публічними закликами – одна з форм відповідних закликів, а виготовлення й зберігання схожих матеріалів фактично мало б визнаватися готуванням до публічних закликів. Ураховуючи те, що за ступенем суспільної небезпеки злочин, передбачений у ст. 295 КК України, є злочином невеликої тяжкості, притягнення особи до кримінальної відповідальності за виготовлення й зберігання матеріалів, що містять публічні заклики відповідного змісту, вважаємо сумнівним, адже відповідно до ч. 2 ст. 14 КК України готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності. Тому в авторській редакції статті 294 КК України ми не пропонуватимемо закріплення розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту.

Кваліфікуючі ознаки аналізованого злочину передбачено лише у КК України та КК Вірменії. Так, у КК України ними визнано загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 294 КК України), а в другому – масові заворушення, поєднані з убивством людини (ч. 3 ст. 225 КК Вірменії). На нашу думку, кваліфікуючі ознаки масових заворушень повинні бути закріпленів ст. 294 КК України, що уможливить диференціацію кримінальної відповідальності, а також дасть змогу індивідуалізувати покарання особі, у результаті дій якої спричинено загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Отже, кримінальну відповідальність за масові заворушення передбаченов КК окремих європейських держав (нами проаналізовано норми КК Австрії, ФРН, Швеції, Франції). Відповідні склади злочинів практично аналогічні з тим, що передбачений у ст. 294 КК України. Кримінальну відповідальність за масові заворушення передбачено й у КК усіх держав пострадянського простору, звісно, із певними відмінностями, що дало підставу сформулювати, зокрема, такі основні пропозиції стосовно вдосконалення кримінальної відповідальності за масові заворушення: відокремлення в різних частинах статті 294 КК України участі в масових заворушеннях, організації, керівництва, провокації до таких дій; виключення статті 295 КК України й установлення кримінальної відповідальності за публічні заклики до масових заворушень у відповідній частині ст. 294 цього Кодексу; вилучення погромів та підпалів із переліку суспільно небезпечних діянь, які супроводжують масові заворушення; заміна формулювання «насильство над особами» на «насильство».

<< | >>
Источник: ГУСАК ТАРАС ПЕТРОВИЧ. ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИННИМ ДІЯМ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ОСОБАМИ У СКЛАДІ НАТОВПУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2015. 2015

Еще по теме 2.2.Зарубіжний досвід кримінально-правової протидії вчиненню злочинів особами в складі натовпу:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -