2.1.5. Інтереси
Значну функціональну роль у моделі складу злочину відіграють інтереси потерпілої від злочину сторони. Поняття «інтерес» у науковій літературі дискусійне. В узагальненому вигляді погляди науковців зводяться до двох трактувань цього поняття: психологічної та соціологічної.
У площині психології інтерес – винятково психологічне, суб’єктивне явище. Більшість психологів розглядає його як спрямованість уваги особи на певний предмет чи об’єкт, або як прояв вибіркового ставлення, зосередженість уваги і мислення на конкретних предметах і явищах, або як усвідомлене прагнення людей до задоволення своїх потреб.
Соціологічне трактування розгалужується на два напрямки. Відповідно до першого напрямку інтерес розглядається лише як об’єктивна категорія. Зокрема, прибічники такого міркування визначали інтерес як об’єктивне ставлення суспільства, класу або окремої людини до умов суспільного життя та наявних потреб, що спонукають соціальний колектив або окремих людей намагатися зберігати умови, сприятливі для життя і розвитку колективу чи особи, та боротися з умовами, які ускладнюють їх існування та розвиток.
Згідно з другим напрямком соціологічного трактування цього поняття інтерес – це єдність об’єктивного і суб’єктивного. Мається на увазі, що інтереси як об’єктивна реальність у кінцевому результаті усвідомлюються людьми і спонукають їх до вчинення певних дій, формують мотиви та цілі їхньої поведінки.
У такій інтерпретації цілком правильно розглядають інтерес і автори кримінально-правових досліджень. Щоправда, не можна визнати помилковим і психологічним трактуванням поняття «інтерес». Розходження його з соціологічним викликано різними аспектами характеристики інтересу. Наприклад, якщо сказати: «стіл дерев’яний і стіл обідній», то обидві тези будуть правильними. У них тільки підкреслено різні якості предмета.
Вибір аспекту характеристики того чи іншого явища залежить від задачі, яку має вирішувати дослідник.
У даному випадку таким завданням є характеристика інтересу як ознаки об’єктивної категорії. Тому логічно орієнтуватися на визначення, які характеризують його об’єктивні ознаки. При цьому не можна, звичайно, обійтися без дослідження суб’єктивних ознак поняття «інтерес», оскільки вони відображають основний його зміст.Однак рекомендації науковців щодо змісту, обсягу поняття «інтерес», його місця та значення в моделі складу злочину, як нам здається, більш ніж спірні.
По-перше, вчені не змогли досягти згоди стосовно місця поняття «інтерес» у системі елементів складу злочину, зокрема його об’єкта. Це зумовлено недоліками концепції, згідно з якою об’єктом злочину визнавалися суспільні відносини, про що зазначалося вище. Повторювати це не варто, але не можна не звернути уваги на те, що наслідком такого підходу до вирішення проблеми інтересу стало значне розширення цього поняття, суперечливе або неточне визначення його змісту.
Так, Никифоров Б. С. одночасно стверджував: 1) об’єкт злочину – це суспільні відносини; 2) об’єкт злочину – це суспільний інтерес; 3) суспільні відносини разом з інтересом утворюють складову частину об’єкта злочину; 4) складовими об’єкта злочину є учасники суспільних відносин, відносини між учасниками, умови реалізації відносин (тобто до елементів об’єкта злочину інтереси не належать). Отже, суперечливість позиції Б. С. Никифорова є очевидною.
Непослідовною була позиція Є. Каїржанова. Зокрема, він стверджував: 1) інтерес – це конкретний прояв суспільних відносин; 2) інтерес у широкому розумінні – це ті ж самі суспільні відносини; 3) інтереси – предметна основа елементарних суспільних відносин.
Не позбавлена протиріч і позиція Тація В. Я. З одного боку, він стверджував, що соціальний інтерес – результат, «продукт» діяльності суспільних відносин, це не самі соціальні відносини і навіть не їх структурний елемент, інтерес – це самостійно існуючий соціальний феномен. З іншого боку, він уважав виправданим і доцільним установлювати об’єкт злочину вказівкою на інтереси відповідних їм суспільних відносин.
Наприклад, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 147 КК України 1960 р., він визнавав економічні інтереси, що визначені потребами суспільства у випуску доброякісної продукції з промислового підприємства. Таку позицію Тацій В. Я. пояснював тим, що інтереси – форма буття суспільних відносин, вони нерозривно пов’язані з суспільними відносинами. Але це не дає підстав для підміни понять «інтерес» і «суспільні відносини». Це випливає з правил формальної логіки. Якщо визначити суспільні відносини символом «С», інтерес – символом «І», а об’єкт – символом «О», то теза: «об’єктом є суспільні відносини» відображається так: С = О. З іншого боку, інтерес – це не суспільні відносини, тобто І № О. Отже, стверджувати, що І = С, але № О, не можна. Тому з позицією Тація В. Я. можна погодитися лише в частині невизнання інтересу складовою частиною суспільних відносин.Впадає в око також недостатньо чітка визначеність поняття «інтерес» дослідниками цієї проблеми. У більшості літературних джерел, присвячених проблемі об’єкта злочину, такого визначення не дається. Але навіть у тих працях, де не обминається це питання, їх автори, незважаючи на різні форми викладення своєї позиції та її аргументації, по суті підміняють поняття «інтерес» поняттям суспільних відносин. Наприклад, Кузнецов О. В. визначав інтерес як ставлення суб’єкта до об’єкта (тобто до соціальних та інших умов свого життя, довколишніх предметів, явищ тощо) як до найважливіших благ, що виражається у певному становищі суб’єкта в об’єктивному світі або його діяльності, спрямованій на задоволення людських потреб. При цьому він пояснював, що ставлення суб’єкта до об’єкта полягає як у фактичному становищі особи у суспільстві, так і – особливо – в діяльності, спрямованій на використання об’єкта інтересів. Отож, складовими інтересу за Кузнецовим О. В. є суб’єкти, об’єкти інтересу та їхня діяльність. Але чим же відрізняється ця позиція від загальноприйнятої на час видання монографії Кузнецова О. В. тріади елементів суспільних відносин, до яких відносили учасників, їх взаємодію, стан стосовно один до одного і предмет відносин? Навіть більше, структуру інтересу Кузнецов О.
В. визначав навіть у біль- шому обсязі, ніж суспільні відносини. Зокрема, він відносив до елементів інтересу не тільки об’єкт, суб’єктів інтересу та їх ставлення до об’єкта, а й наслідки, результат впливу суб’єкта на об’єкт, що полягає у задоволенні певної потреби.Не можна визнати вдалим і визначення поняття «інтерес» Є. Каїржановим. Зокрема, він писав: «Інтерес як соціально значиме благо або сукупність певних, об’єктивно необхідних і корисних для індивіда, класу та інших благ може бути визнаний ... об’єктом кримінально-правового захисту від злочинних посягань. При цьому інтерес може складатися з таких взаємозв’язаних елементів: 1) благо як цінність сама по собі; 2) суб’єкт як носій такого блага (цінності); 3) стосунок блага або цінності до свого носія (суб’єкта), що проявляється у належності того чи того блага до певного суб’єкта (носія). Останнє, тобто стосунок блага до його носія (суб’єкта), оформлений від імені держави через право, і порушується в разі вчинення конкретного злочинного акта».
Основною хибою цієї позиції є те, що її автор без достатніх підстав визначає інтерес як благо. І в цьому ж визначенні, всупереч сказаному, благо або цінність відносить до елементів інтересу. Але інтереси і блага – не тотожні поняття. Не рівнозначне поняття «інтерес» і поняттю «цінність». Цінність – поняття більш широке, а «інтерес» є тільки частиною множинності цінностей, які охороняються кримінальним законом і виступають як об’єкт злочину. Крім того, Є. Каїржанов навіть не згадує про суб’єктивні ознаки поняття «інтерес», які мають важливе значення для з’ясування його суті.
З цієї хиби випливає й інша. Автор твердить не про ставлення суб’єкта, тобто носія інтереса, до блага, а навпаки – про стосунок блага до суб’єкта.
Суперечливість і незавершеність досліджень проблеми інтересу під кримінально-правовим кутом зору не означає, що поняття «інтерес» зовсім не потрібно використовувати у визначенні ознак об’єкта злочину.
Не можна погодитися з Глістіним В. К., який вважав такий підхід глибоко помилковим. Правильно підкреслювали Тацій В.
Я., Каїржанов Є. та інші вчені, що категорія «інтерес» має важливе значення для з’ясування об’єкта злочину. Це позиція не тільки вчених, а й законодавця. Відсутність посягання на законні інтереси може свідчити про відсутність суспільної небезпечності вчиненого, а отже, і ознак злочину. Навіть більше, в разі їх захисту спричинення шкоди посягаючому розцінюється як правомірна поведінка. Так, у ст. 36 КК України сказано, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів або інтересів держави від суспільно небезпечного посягання… І навпаки, вчинення діяння проти законних інтересів може визнаватися злочином. Так, згідно з ч. 1 ст. 364 КК зловживання владою або службовим становищем – це умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби.Визначення інтересу, проти якого спрямоване злочинне діяння, може бути суттєвим внеском до моделі конкретного складу злочину. Але необхідною умовою при цьому є точне визначення цього поняття, яке має відобразити специфіку інтересу. Дослідники цієї проблеми, акцентуючи на об’єктивних ознаках інтересу, невиправдано зменшують важливість його суб’єктивних характеристик. Внаслідок цього визначення ними поняття «інтерес» навіть не відповідає семантичному тлумаченню цього терміна. Під цим кутом зору інтерес – це не «стосунок блага або цінності до певного суб’єкта», як писав, наприклад, Є. Каїржанов, а «увага, яка збуджується стосовно до когось або чогось, що є значним, важливим, корисним або здається таким». Отже, інтерес – це, передусім, зацікавленість у чомусь, тобто виникнення, активізація та зосередженість уваги на об’єкті інтересу. В цьому полягає суб’єктивна характеристика інтересу, яка несе основне смислове навантаження у визначенні цього поняття, тому що відображає його суть.
Другою змістовною ознакою, важливою для з’ясування поняття «інтерес», є його спрямованість на задоволення певних потреб.
Ці поняття тісно пов’язані, але не тотожні, як це зазначалося деякими авторами. Потреба – це нужда в чомусь, без задоволення якої неможливо обійтися, а інтерес – зацікавленість у задоволенні потреби. По-різному ці поняття визначаються і в соціології. З цієї позиції інтерес – це не сама потреба, а «вибіркове ставлення до потреб, прагнення до їх задоволення».Для визначення поняття «інтерес» важлива і його об’єктивна характеристика. Вона може містити різні аспекти. Автори досліджень, присвячених цій проблемі, приділяли більше уваги теологічному аспекту поняття «інтерес», його об’єктивній природі, детермінованості тощо. Але в кримінально-правових дослідженнях це не завжди коректно. Захоплення теологічним аспектом так само, як і нехтування суб’єктивних ознак поняття «інтерес», призводить до перекручень у визначенні цього поняття або вихолощування його суті. Висновки на кшталт: «інтереси … являють собою явище не суспільної свідомості суб’єктів, а їх суспільне буття», «інтерес – поняття соціально- історичне» тощо не можуть бути використані для вирішення проблеми структури об’єкта злочину, оскільки вони надто абстрактні та мають досить віддалений стосунок до кримінального права. З кримінально-правової позиції для дослідження інтересу як одного з компонентів цінностей, на які посягає злочинне діяння, практично важливо з’ясувати об’єктивну, а надто – суб’єктивну спрямованість інтересу на задоволення тієї чи іншої потреби, встановити ці потреби конкретно, що дасть можливість визначити, яким саме благам спричинена або могла бути спричинена шкода в результаті вчинення злочину.
Третьою ознакою поняття «інтерес» є його об’єктивізована форма. Необхідність установлення такої ознаки зумовлена тим, що застосування кримінально-правової норми з метою кваліфікації діяння пізнання спрямованості інтересу недостатньо. Адже висновок щодо наявності вини суб’єкта злочину, особливо умисної, можна зробити тільки за умови усвідомлення винним усіх обставин, які йому інкримінуються. Якщо суб’єктивна спрямованість інтересу потерпілої особи прихована, принаймні невідома суб’єктові шкідливої для цього інтересу поведінки, таку поведінку не можна поставити останньому у провину, а отже, не буде й підстав кримінальної відповідальності.
Певні труднощі становить питання щодо критеріїв визначення об’єктивізації інтересу. Одним із таких критеріїв може бути його врегулювання та захищеність правовими нормами різних галузей права, зокрема кримі- нального. Другим – регламентація інтересу моральними нормами, традиціями тощо, визнаними членами суспільства і захищеними кримінально- правовими нормами. У першому варіанті інтерес по суті може бути водночас суб’єктивним правом особи і втрачає значення специфічного компонента об’єкта злочину. Наприклад, виборчий інтерес може бути одночасно виборчим правом. У другому варіанті інтерес – завжди самостійний, специфічний компонент об’єкта злочинного діяння. Наприклад, компонентом об’єкта такого злочину, як наруга над могилою, є інтереси окремих осіб і суспільства у недоторканності місць поховання людини. Вони хоч і не закріплені в праві, випливають із норм етичних, людських звичаїв і традицій, відповідно до яких могила є місцем ушанування пам’яті померлої людини. З такою моральною настановою суспільства обізнана практично будь-яка осудна особа. До того ж ці інтереси людей взяв під захист кримінальний закон, зокрема ст. 297 КК.
Отож, об’єктивізація інтересу може полягати у нормативній захищеності інтересу чи бути у вигляді настанови, хоча й не врегульованої правом, але визнаної членами суспільства, оскільки регламентується моральними нормами, традиціями тощо.
Четвертою ознакою поняття «інтерес» є його несуперечливість закону. У протилежному разі інтерес не можна визнати суспільно цінним, а отже, і компонентом об’єкта злочину. Крім того, інтереси людей мають бути відносно узгодженими, бо в іншому разі діяння буде злочинним лише тоді, коли воно посягає на більш цінні з погляду права і моралі з двох чи більше суперечливих інтересів. Ю. А. Демидов з цього приводу писав: «Особисті інтереси, залежно від того, які соціальні відносини у них виражені, являють собою або цінності, або, навпаки, антицінності. За позитивної правової оцінки особистих інтересів, якщо їхня соціальна значущість достатньо велика, вони зазвичай беруться під захист кримінального закону». З критикою цього положення виступав В. К. Глістін, який вважав, що інтерес не є цінністю, розуміючи його як певну спрямованість суб’єкта на певні цінності. З позицією В. К. Глістіна можна погодитися лише в тій частині, що не є виправданим надання інтересу значення універсальної ознаки об’єкта злочину. Але не можна погодитися з тим, що інтерес зовсім не є цінністю. Аргументуючи такий висновок, зазначений автор цитує висловлення В. П. Тугаринова, який співвідношення потреб, інтересів і цінностей визначав таким чином: “Без потреб та інтересів не було б цінностей. Однак потреби та інтереси самі по собі цінностями не є. Голод і спрага зовсім не є цінностями. Це – страждання. Цінностями є хліб і вода, тобто речовини, які задовольняють, гасять ці страждання. Інтерес сам по собі також не є цінністю. Він лише вказує на засіб для задоволення потреби». Але й ця позиція не позбавлена хиб. По-перше, неточно визнавати голод і спрагу потребами, такими є необхідність, прагнення людини їх угамувати. По-друге, В. П. Тугаринов, як, до речі, і В. К. Глістін, не проводять різниці між поняттями цінності та блага. Інтереси дійсно не є благами, оскільки не задовольняють людських потреб. Але вони, особливо об’єктивізовані, можуть мати позитивне індивідуальне та соціальне значення і, безсумнівно, в таких випадках є цінністю, яку має брати під захист кримінальний закон (наприклад, інтереси екологічної безпеки, охорони здоров’я населення тощо).
Отже, інтереси як компонент об’єкта злочину – це нормативно захищена чи об’єктивізована у формі загальновизнаної настанови зацікавленість потерпілої сторони у задоволенні її потреб законним способом.