2.1.2. Цінності як об’єкт злочину
Конституцією України 1996 р. закладено кардинально нові ціннісні орієнтації. Статтею 3 Конституції визнано найвищою соціальною цінністю людину, а її права, свободи та їх гарантії, відповідно до вимог цієї ж статті, визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Такий принцип має бути закладений і в галузевому законодавстві, в тому числі кримінальному.Але проблема полягає в тому, що необхідно знайти відповідь, які саме цінності виступають як об’єкт злочину, якими є їхні обсяг, зміст та інші характеристики, чи є оптимальним вирішенням висловлені пропозиції, які є альтернативними стосовно до концепції «об’єкт – суспільні відносини».
Як зазначалося вище, представники класичної та соціологічної шкіл визнавали об’єктом злочину правові блага, життєві інтереси тощо.
Наприклад, Таганцев Н. С., дискутуючи по цій проблемі з В. Спасовичем, який вважав об’єктом злочину суб’єктивні права, зауважував, що життєвим проявом норми може бути тільки те, що викликає її виникнення, надає їй змісту, служить для неї виправданням – це інтереси життя, інтереси людського співжиття в широкому узагальнюючому значенні всього того, що зумовлює буття і процвітання окремої особи, суспільства, держави і всього людства у їх фізичній, розумовій та моральній сферах. І далі: «посягання на норму права у її реальному бутті є посяганням на правоохоронюваний інтерес життя, на правове благо». Схожу позицію займав Франц Ліст. Він ви- значав злочин як осудну, протиправну дію, яка внаслідок своєї особливої небезпеки для устрою юридичних благ (підкреслено мною. – Є. Ф.) підлягає покаранню».
Наслідуючи ці теорії, Наумов А. В. дійшов висновку, що об’єктом злочину слід визнавати ті блага (інтереси), на які посягає злочинне діяння і які охороняються кримінальним законом Гавриш С. Б., формулюючи концепцію об’єкта екологічних злочинів, віддав перевагу формулі «об’єкт – правове благо».
Зокрема, таким він визнав природні об’єкти, саму природу як правове благо, що охороняється кримінальним законом і має велику цінність для існування людського суспільства. Благо, якому заподіюється шкода, визнає об’єктом злочину Навроцький В. О. В.П. Ємельянов визнав таким охоронювані законом конкретні сфери (різновиди, прояви) життєдіяльності людей.На нашу думку, з огляду на викладені вище аргументи є підстави відмовитися від традиційного для кримінального права колишнього СРСР, в тому числі й України, визначення об’єкта злочину як суспільних відносин.
Водночас не зовсім правильно вважати таким об’єктом блага. Блага можуть бути лише частиною тієї сукупності компонентів, які утворюють об’єкт злочинного посягання. Не вирішує проблему і визнання об’єктом злочину сфери (різновиди, прояви) життєдіяльності людей. В.П. Ємельянов – автор цієї концепції, конкретизуючи її, зазначив, що це може бути життя, здоров’я, гідність особи, природне середовище, суспільні та державні установлення, їх діяльність, умови функціонування тощо. По-перше, ним не дано чіткої структури цих сфер. По-друге, до сфери життєдіяльності людей не можна віднести такий важливий компонент об’єкта злочину, як потерпілий.
Оригінальна думка була висловлена Новосьоловим Г. П., який запропонував таке визначення: «Об’єкт злочину – той, проти кого він учиняється, тобто окремі особи або якась множинність осіб, матеріальні або нематеріальні цінності яких, будучи поставлені під кримінально-правову охорону, піддаються злочинному впливу, в результаті чого цим особам спричиняється шкода або створюється загроза спричинення шкоди». Практично у цьому визначенні об’єктом злочину визнається потерпіла сторона та належні їй цінності. Але, по-перше, сама потерпіла особа теж є цінністю, притому найвищою. По-друге, запропонований комплекс ознак об’єкта неповний. Слабким місцем цієї пропозиції, як і попередніх, є намагання знайти якусь одну домінуючу ознаку. Але надання частині цілого значення універсальної ознаки всього цілого призведе до такого ж результату, як і спроба охопити поняття об’єкта вужчим за нього поняттям «суспільні відносини».
Крім того, важливо не тільки відшукати родові ознаки, найбільш характерні для поняття «об’єкт злочину», а й уточнити і конкретизувати його компоненти. У протилежному випадку проблема не вирішується. Більш того, прибічники протилежних концепцій можуть навіть застосовувати однаковий термін, вкла- даючи у нього різний зміст. Так, оскільки прибічники формули «об’єкт – благо» не зовсім чітко конкретизували цей багатозначний термін, його не менш успішно застосовують і вчені, які дотримуються формули «об’єкт – суспільні відносини». Наприклад, Бажанов М. І. писав: «Об’єкт злочину – це те благо, якому злочином спричиняється шкода, збиток …». Далі він уточнив, що під таким благом маються на увазі суспільні відносини.На наш погляд, для вирішення цієї проблеми доцільно використовувати категорію цінностей. Саме цінності (людські, суспільні, державні) мають визнаватись об’єктом злочину.
Під кутом зору семасіології цінність – це явище, предмет, що має те чи інше значення, важливий, суттєвий у якомусь аспекті. Цей термін широко використовується у філософській та соціологічній літературі для вказівки на людське, соціальне та культурне значення певних явищ дійсності. По суті, все багатоманіття предметів людської діяльності, суспільних відносин і природних явищ, що включаються у їх коло, може виступати у якості «предметних цінностей» як об’єктів ціннісних відносин, тобто оцінюватись у плані добра або зла, істини чи не істини, краси чи потворства, допустимого чи забороненого, справедливого чи несправедливого тощо.
Однак проблема цінностей у світовій філософії – небезспірна. Матеріалісти визнають об’єктивний характер цінностей. Прибічники об’єктивного ідеалізму (наприклад, Н. Гартман) допускають їх існування поза реальністю. З позицій суб’єктивного ідеалізму цінності існують тільки завдяки оцінці суб’єкта.
Висловлювались у літературі і натуралістичні погляди: ототожнення цінності з корисністю (утилітаризм), із засобами досягнення успіху (прагматизм).
Звісно, ця проблема потребує самостійного дослідження, яке виходить за межі цієї праці.
Але будь-яка галузева наука, особливо соціальна, має спиратися на певну філософську базу, яку необхідно визначити і в цьому випадку, причому логічно орієнтуватися на ту концепцію, яка дозволяє найбільш повно і оптимально вирішувати специфічні для цієї науки задачі.Визначившись із цим питанням, бажано не забувати, що філософія, насамперед, – методологічна основа галузевих наук. Її предметом є вивчення загальної моделі всесвіту, його системи, часових характеристик існування, основних закономірностей розвитку тощо. Тому висновки філософії не завжди можливо застосувати в галузевих науках безпосередньо, «напряму». Наприклад, якщо матеріалістична філософія стверджує про можливість пі- знання світу, це не заперечує, звичайно, існування ще не вивчених людством таємниць природи. Тому необхідно зважено підходити до застосування у правових науках не зовсім досліджених категорій типу «підсвідомого», «потойбічного» тощо. Особливо це стосується кримінального права, яке потребує максимально точних понять. З урахуванням викладеного не мо- жуть служити як методологічна основа конкретного дослідження концепції, котрі не дають чіткого визначення таких понять. Саме така хиба властива теорії Н. Гартмана, який писав про існування цінностей поза реальністю у «світах» та «царствах», що протистоять їй.
Не позбавлена такого недоліку і концепція суб’єктивного ідеалізму, яка заперечує об’єктивне існування цінностей взагалі. Але, якщо об’єкт нереальний, як же його пізнати? Як може бути невідоме покладено в основу вирішення важливих питань кримінальної відповідальності?
Відсутність відповіді на ці та інші питання дає підставу для сумніву щодо можливості використання рекомендацій зазначених теорій для дослідження цінностей як об’єкта злочину. Більш конкретні рекомендації містять натуралістичні теорії соціальних цінностей. Але їх недоліком є надто звужений підхід до вирішення цієї проблеми.
На нашу думку, для цього цілком прийнятними є положення діалектичного матеріалізму. Необхідно тільки уникати його заідеологізованості, що було характерно для радянського періоду розвитку нашої науки.
Основні постулати діалектичного матеріалізму стосовно проблеми соціальних цінностей зводяться до такого:
1) цінності виступають як об’єктивна реальність;
2) водночас поняття цінності втілює і суб’єктивне, оскільки об’єкти оцінки усвідомлюються, якісно характеризуються суб’єктами оцінки. Іншими словами, реальні об’єкти отримують «суб’єктивний ярлик», який фіксує позитивне для суб’єкта значення цього об’єкта. Саме цим цінне відрізняється від нецінного (наприклад, річ хороша чи погана, потрібна чи непотрібна тощо);
3) пізнання реально існуючих об’єктів та їх оцінка людиною можливі;
4) цінності можуть бути у двох формах:
матеріалізовані (предмети, соціальні зв’язки, блага, що їм належать, тощо);
не матеріалізовані (наприклад, інтереси та права суб’єктів);
5) суть поняття цінність полягає в тому, що це такі об’єкти матеріального світу, які мають суттєве позитивне значення для суспільства. До них належить і сама людина як найвища цінність;
6) коло суб’єктів оцінки, їхні погляди можуть бути різними. Тому орієнтиром для визначення соціальних цінностей мають бути такі стандарти, що містять позитивні ознаки як для окремих осіб, так і для соціальних груп або суспільства в цілому. При цьому остаточним критерієм позитивності є гармонійність інтересів учасників суспільних відносин;
7) визначення цінних об’єктів залежить від історичної епохи, політично- економічної обстановки, життєвих ситуацій тощо. Тому поняття конкретних цінностей треба сприймати діалектично.
Отже, цінності – це різноманітні об’єкти матеріального світу, зокрема й сама людина, які мають суттєве позитивне значення для окремих осіб, соціальних груп і суспільства в цілому. Тому вони охороняються нормами різних галузей права, а найважливіші з них бере під захист кримінальне законодавство. Будь-яке злочинне діяння, спрямоване проти цих найважливі- ших цінностей, створює загрозу заподіяти або спричиняє їй шкоду. Саме тому зазначені цінності і виступають як об’єкт злочину.
На підставі викладеного об’єкт злочину можна визначити як цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричиняє шкоду.