<<
>>

2.1.11. Проміжні висновки

На наше переконання, запропонований підхід до вирішення проблеми об’єкта злочину в кримінальному праві має переваги як щодо традиційної концепції «об’єкт – суспільні відносини», так і щодо теорії «об’єкт – блага (інтереси)».

Цінності – найточніший універсальний термін, що вживається для визначення загального поняття об’єкта злочину, та його конкретних видів. Саме на них, як таких, що мають важливе позитивне значення для окремої людини або суспільних груп чи державних органів, держави в цілому тощо, посягають будь-які злочинні діяння. Значною мірою посягання на зазначені цінності зумовлює суспільну небезпечність тих чи тих діянь, через що вказані цінності беруться під захист кримінального закону, а діяння, проти них спрямовані, визнаються злочином. Крім того, поняття «цінності» досить широке, завдяки чому охоплює всі практично можливі об’єкти злочинних посягань, чого не можна сказати про поняття «суспільні відносини» чи «блага».

Визнання компонентами цінностей як об’єкта злочинів потерпілих, їхніх інтересів і прав, соціальних зв’язків, благ (матеріалізованих – предметів і нематеріалізованих) повно і водночас достатньо конкретизує коло зазначених цінностей.

В зв’язку з цим здається не зовсім коректною аргументація критичних зауважень на адресу нашої концепції А. В. Савченком – автором глави «Об’єкт злочину» одного з підручників з Загальної частини кримінального права України. Зокрема він, посилаючись на висловлення М. Й. Коржанського, висловив сумнів щодо практичного значення такого визначення об’єкта злочину. При цьому опонент не звернув увагу, що М.Й. Коржанський висловлював ці зауваження на адресу позиції С.Б. Гавриша, який дотримується формули «об’єкт – блага», від якої наша концепція суттєво різниться тим, що не зводить об’єкт злочину тільки до благ, а включає до нього й інші цінності, в тому числі й соціальні зв’язки. Ми не виключаємо суспільні відносини з ланцюга цінностей, які становлять об’єкт злочину, ми лише використовуємо це поняття у конкретному та вузькому смислі – як взаємодії та взаємозв’язки суб’єктів відносин.

Не принижуємо ми й значення оцінки соціальних зв’язків, які може бути розірвано або ускладнено в результаті вчинення злочину, у вирішенні питань про ступінь суспільної небезпеки вчиненого, його кваліфікації та розмежування суміжних складів злочинів. Але проведене нами дослідження призвело до висновку, що об’єкт злочину – більш широке поняття, воно, крім соціальних зв’язків, включає й інші компоненти, вказані вище. Серед них ми не називаємо жодного абстрактного поняття. У всіх випадках доктринального тлумачення того чи іншого складу злочину, практичного застосування закону можливе точне встановлення, хто саме може постраждати чи постраждав від злочину (потерпілий), проти яких його інтересів спрямоване злочинне діяння, які права порушено, які при цьому соціальні зв’язки розірвано або дезорганізовано, які блага пошкоджено або знищено. Вивчення ознак кожного з цих компонентів об’єкта злочину розширюватиме можливості повнішої, більш конкретної і точної характеристики складів злочинів теорією кримінального права, сприятиме суб’єктам застосування кримінально-правової норми безпомилково вирішувати зазначені питання. Це дозволяє акцентувати увагу на конкретних специфічних ознаках кожного компонента цінностей, що складають об’єкт злочину, системно їх дослідити і зробити аргументований висновок.

За такого підходу ознаки об’єкта злочинів не сприйматимуться суб’єктом застосування норми як щось абстрактне, «затеоретизоване», котре можна не брати до уваги. Навпаки – чітке уявлення щодо всіх компонентів цінностей, на які посягають злочини зазначеної категорії, допоможе слідчому, прокурору, захиснику, судді точно визначитись, чи належить діяння саме до цієї групи злочинів, чи не спрямовано воно проти більш широкого кола цін- ностей, що може свідчити про сукупність злочинів, які критерії їх відмежування від суміжних складів злочинів тощо. Такий підхід до проблеми сприятиме і підвищенню кримінально-правового значення об’єкта злочинів, оскільки врахування його ознак при кримінально-правовій оцінці діяння відіграватиме не менш важливу роль, ніж ознаки інших елементів складу.

Отже, навпаки, запропонований підхід до вирішення проблеми об’єкта має як теоретичне, так і практичне значення.

Не можна погодитись і з зауваженням С. Б. Гавриша, який в цілому позитивно відгукнувся щодо нашої концепції, однак вважає її еклектичною. Ціннісна теорія об’єкта злочину не еклектична, а синтезуюча. Вона вбирає всі позитивні результати попередніх досліджень цієї проблеми як дореволюційних часів, так і радянського та післяреформеного періоду. З іншого боку, знімає по можливості спірні питання, що породжувались звуженим підходом до проблеми прибічників теорії « об’єкт – суспільні відносини» та деякою розпливчастістю формули «об’єкт – блага (інтереси).» Позбавлена вона й політичної заангажованості.

Надто категорично і навіть упереджено виступив проти нашої концепції В. Білоконєв.

Загальна композиція статті В. Білоконєва зводиться до цитування чи переказування тез, виокремлених з контексту філософських або інших наукових публікацій, і некоректного обвинувачення нас «у несистемному підході». Водночас окремі положення нашої концепції ним перекручуються.

При цьому він, торкаючись філософського аспекту проблеми, не взяв до уваги, що філософія, насамперед, методологічна основа галузевих наук. Її предметом є вивчення загальної моделі всесвіту, його системи, часових характеристик буття, основних закономірностей розвитку тощо. Тому висновки філософії не завжди можливо застосувати в галузевих науках безпосередньо, «напряму». Крім того, у самій філософії теорія систем досить складна, низка понять, в тому числі «системи», «структури» вирішуються по різному. Змістовним недоліком критичних зауважень є те, що опонент розглядає філософський аспект проблеми не лише поверхово, а й абстрактно. Він не надав значення тому, що конкретний вираз постулатів, які він визначив як вихідні та безспірні, може бути різним залежно від типу цих систем. Зокрема, така система може бути динамічною, статичною тощо.

В. Білоконєв проігнорував і те, що застосування системного підходу навіть до вивчення одного явища матеріального світу призводить до різних висновків залежно від того, у якому аспекті він розглядається.

Зокрема про об’єкт злочину можна говорити у кримінологічному або кримінально-правовому аспектах, розглядати його як елемент фактичного або юридичного складу злочину, на різних рівнях узагальнення або конкретизації, у неоднакових масштабах тощо. Тому, наприклад, об’єкт злочинності як реального явища – це система, яка має одні характеристики, об’єкт як елемент юридичного складу злочину – це теж система, але її характеристики будуть вже дещо іншими.

Не є коректним аргумент опонента, що структура цінностей не міняється від того, чи зазіхає на неї злочин. Але при цьому він не взяв до уваги, що об’єктом злочину є не абстрактний, а конкретний комплекс цінностей. Проти одного з компонентів цих цінностей – потерпілого спрямований злочин. При вчиненні деяких злочинів, наприклад при вбивстві, його може бути навіть фізично знищено.

Настільки ж неточним, як і попередні, є і аргумент, нібито у нашій концепції порушується правило домірності, а саме, що обсяг визначального, куди входить потерпілий та інші елементи, більший, ніж обсяг обумовленого поняття «цінність». Але при цьому опонент вдається до перекручення нашої тези – адже обумовленим поняттям ми визначаємо не «цінність», а «цінності» – тобто їх певний комплекс.

Не витримує критики і таке зауваження В. Білоконєва , що враховуючи необхідність уніфікації термінів, в концепції щодо об’єкта злочинів не можна вживати термін «цінності», оскільки в деяких статтях КК вживається термін «історичні або культурні цінності». Це все одне, що визнати помилковим вживати у моделі суб’єктивної сторони складу злочину поняття умисної вини, оскільки такий термін вживається, наприклад, у ст 115 КК.

Мабуть через захоплення персоніфікацією критики, В. Білоконєв виступає не тільки проти наших нетрадиційних поглядів щодо визначення моделі об’єкта злочину, а й навіть проти напрацювань цілої школи вітчизняної науки. Йдеться про включення у таку модель соціальних зв’язків. Адже такі звяз’ки у багатьох випадках є часткою тієї «мішені», яку вражає злочинне діяння.

Тому інформація щодо соціальних звяз’ків, які може бути розірвано або дезорганізовано, дуже важлива для моделювання об’єкта як елемента складу злочину.

Головною нашою «помилкою» В. Білоконєв вважає віднесення нами елементів суспільних відносин до елементів цінностей, тобто до іншої соціальної системи. До речі, подібне закидається В. Білоконєвим і щодо вирішення питання відносно суб’єктивних прав. Однак він і тут не враховує, що системою, яка становить об’єкт злочину, є певний комплекс охоронюваних законом цінностей. Всі різновиди таких цінностей, проти яких спрямоване злочинне діяння, створюючи загрозу їх пошкодження або спричинюючи їм шкоду, є складовими об’єкта злочину. Водночас вони є елементами й інших соціальних систем, але це не означає, що вказані різновиди цінностей не можуть входити в систему, яка є мішенню злочину. Якщо цього не брати до уваги, то можна дійти до парадоксального висновку, що взагалі у світі існує тільки одна система або дуже обмежена їх кількість, які є своєрідними узурпаторами всіх явищ та предметів матеріального світу. А решту взаємодіючих комплексів не можна навіть називати системою. Але такий перекручений «системний підхід» суперечить діалектиці.

Не взявши до уваги особливості об’єкта як елемента юридичного складу злочину, В. Білоконєв безпідставно відмічає у нашій концепції й інші «вади». Так, цілком виправданим нам вважається виключення з класифікації загального об’єкта злочину. У такій площині можна говорити тільки про родовий, видовий та безпосередній об’єкти злочинів. Що стосується загального об’єкта, він настільки віддалений від одиничного злочину, що точніше його відносити до об’єкта злочинності.

Недоречно залучати у модель, якою є об’єкт як елемент юридичного складу злочину, ті властивості реального об’єкта, які не є специфічними саме для нього. Тому ніякого протиріччя у неспівпадінні об’єму ознак у вертикальній класифікації об’єктів немає.

Надто абстрактними є міркування В. Білоконєва щодо зв’язку системи з оточуючим середовищем, визначенням у філософії структури цінностей тощо.

На завершення В. Білоконєв відмічає, що наша концепція не відповідає ще й таким вимогам системного підходу, як необхідність зазначення в обраній системі інтегрованих властивостей. Але при висвітленні юридичних аспектів питань, яких він торкається, допущено неточності або спірні положення. В результаті ним ототожнюються поняття «злочин» та «склад злочину, що неприпустимо.

Наведений аналіз показує, що критика нашої концепції В. Білоконєвим не є конструктивною.

На наш погляд, ціннісна теорія об’єкта злочину може бути фундаментом для того, щоб точніше визначити об’єкт та систему злочинів проти здоров’я населення, про що піде мова у наступному підрозділі.

<< | >>
Источник: ФЕСЕНКО ЄВГЕНІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ТА СИСТЕМИ ЗАХОДІВ З ЙОГО ОХОРОНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктораюридичних наук. Київ–2004. 2004

Еще по теме 2.1.11. Проміжні висновки:

  1. Висновки до розділу 1
  2. ВИСНОВКИ
  3. Висновки й Перспективи
  4. ВИСНОВКИ
  5. Висновки до розділу 2
  6. Висновки до розділу 3
  7. ВИСНОВКИ
  8. Висновки до розділу 1
  9. ВИСНОВКИ
  10. ВИСНОВКИ
  11. Поняття та зміст принципу незалежності суддів адміністративних судів
  12. Висновки до розділу 1
  13. ВИСНОВКИ
  14. ЗМІСТ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -