2.1.10. Класифікація об’єктів
Дискусійними в теорії кримінального права є також питання щодо класифікації об’єктів злочину. У більшості літературних джерел радянського періоду, присвячених цій проблемі, «вертикальна» класифікація об’єктів мала три рівні: загальний об’єкт, родовий (іноді його називають груповим або спеціальним) та безпосередній (у деяких джерелах – видовий).
Ця класифікація піддавалася деякими вченими критиці. Критичні зауваження зводилися, головним чином, до того, що у ряді складів злочинів можна вирізнити тільки два об’єкти: загальний і спеціальний. Такі випадки дійсно можливі, наприклад, збігаються родовий та безпосередній об’єкти при вбивстві. Але у більшості складів злочинів повний збіг об’єктів зазначених видів відсутній. Тому навряд чи доцільно вилучати родовий або безпосередній об’єкти з класифікації.На наш погляд, не зовсім коректно долучати до такої класифікації так званий загальний об’єкт. Загальним об’єктом уважається вся сукупність соціальних відносин, що охороняється кримінальним законом (суспільний лад, політична та економічна системи, правопорядок у цілому тощо). Але практично вся сукупність суспільних відносин не може бути об’єктом як елементом складу злочину. Власне, ми можемо у цьому випадку говорити лише про об’єкт кримінально-правової охорони в широкому розумінні цього слова, якого не можна ототожнювати з поняттям об’єкта як елемента складу злочину. З цих міркувань нами була підтримана висловлена ще у 1950 роках пропозиція не вводити загальний об’єкт у «вертикальну» класифікацію об’єктів злочинів.
Що стосується родового та безпосереднього об’єктів, їто їхнє місце у цій класифікації визначено вірно. Потребують уточнень тільки визначення самих цих понять, оскільки вони базуються на традиційній, але не зовсім прийнятній, як ми вважаємо, концепції визначення об’єкта як суспільних відносин.
На нашу думку, родовий об’єкт – це охоронювані кримінальним законом цінності, на які посягає певна група злочинів, залежно від чого визначено відповідні розділи Особливої частини Кримінального кодексу.
Під безпосереднім об’єктом слід розуміти цінності, на які посягає діяння, що становить окремий склад злочину.
Але обмежувати класифікацію об’єктів тільки на родовий та безпосередній об’єкти недостатньо. Ще у 1960 роках Є. А. Фролов пропонував у середині родового об’єкта виділяти так званий видовий об’єкт. На його думку, він співвідноситься з родовим як частина й ціле, іншими словами – як вид із родом. Уживав такий термін і М. Й. Коржанський. Але він під видовим об’єктом розумів соціальну можливість певної поведінки суб’єкта відносин або забезпеченого суспільством стану конкретної поведінки. По суті, ця позиція зводиться до того, що її автор підкреслює різницю між абстрактним поняттям і конкретними явищами. Хоча в цьому є логіка, але навряд чи це має правове значення. Тому більш прийнятним здається тлумачення поняття видового об’єкта Є. А. Фроловим. Саме у такому розумінні цю позицію сприйняли й автори останніх підручників і курсів лекцій з російського кримінального права. Так, А. В. Наумов дійшов висновку, що виходячи зі структури нового КК РФ родовим об’єктом є інтереси, на які посягають злочини, за вчинення яких відповідальність передбачено нормами єдиного розділу. Якщо ж у середині розділу є глави, вони вирізняються залежно від видового об’єкта. Наприклад, якщо родовим об’єктом злочинів, передбачених розд. VII КК РФ, є особа, то видовим – її життя і здоров’я, про що зазначено у гл. 16 цього розділу. Підтримали цю позицію і російські науковці, які безпосередньо досліджували проблему кримінально-правової характеристики злочинів проти здоров’я населення.
На нашу думку, хоча у новому КК України розділи не поділяються на глави, є підстави вирізняти видові об’єкти і в кримінальному праві нашої країни. Наприклад, у розділі VII КК (злочини у сфері господарської діяльності) можна вирізнити як видові об’єкти порядок, установлений у сфері підприємницької діяльності, фінансово-кредитній сфері тощо. Мають видові об’єкти і злочини проти здоров’я населення.
З урахуванням українського кримінального законодавства видовим об’єктом злочину виступають цінності, на які посягає група злочинів і які становлять частину цінностей, визнаних законодавцем як родовий об’єкт злочинів, передбачених відповідним розділом Особливої частини КК.
Отже, «вертикальну» класифікацію об’єктів злочинів складають такі їх види: 1) родовий; 2) видовий; 3) безпосередній.
У теорії кримінального права традиційно вважається, що структурну основу складу злочину становлять чотири елементи, зокрема і об’єкт. Своєю чергою, він має два класи (категорії) ознак: 1) безпосередній об’єкт; 2) предмет. На наш погляд, такий підхід порушує логіку класифікації, адже якщо спростити наведене вище, вийде, що об’єкт містить об’єкт. Це не тільки нелогічно, а й позбавляє чіткості інформаційну модель, якою має бути склад злочину.
На наше переконання, що базується на наведеному вище аналізі, чи то родовий, видовий, чи безпосередній, основний, чи додатковий суті своєї не міняє і являє собою особисті або соціальні цінності. На будь-якому рівні об’єкт має такі класи (категорії) ознак: потерпілі, їхні інтереси та права, соціальні зв’язки, блага (матеріалізовані – предмети і нематеріалізовані). Ці класи (категорії) ознак відповідають аналогічним компонентам цінностей, на які посягає в тому чи тому варіанті будь-який злочин. Саме таким чином, як нам здається, необхідно вирішувати спірне у юридичній літературі питання щодо співвідношення конкретного змісту різних видів об’єктів.
Родовий, видовий та безпосередній об’єкти тих чи тих злочинів співвідносяться між собою як частини і ціле. Цілим є родовий об’єкт, видовий – частиною родового, безпосередній – частиною родового та видового. Слушно відмічає С. А. Тарарухін, що безпосередній об’єкт завжди кореспондує родовому об’єктові даної категорії. Але до цього треба додати, що у такому ж співвідношенні перебувають видовий і родовий, безпосередній та видовий об’єкти злочинів.
Родовий та безпосередній об’єкти тих чи тих злочинів можуть містити неповний комплект зазначених вище компонентів, різними можуть бути і їх комбінації. Це зумовлено функціональним призначенням об’єкта як елемента складу злочину. Адже його ознаки, як і ознаки інших елементів складу злочину, відображають найбільш специфічні риси певного виду.
Перевантажувати інформаційну модель, якою є склад злочину, неспецифічними ознаками немає сенсу. Тому, наприклад, об’єкт вбивства як злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115, містить лише такі компоненти, як потерпілий – людина та належне їй благо – життя. Об’єкт викрадання майна – потерпілих, належне їм право власності на матеріалізоване благо (майно). Об’єкт хуліганства – соціальні зв’язки – впорядковані відносини елементарного спілкування людей та належне їм нематеріалізоване благо – громадський спокій. Універсальним при цьому є єдине правило – обсяг безпосереднього об’єкта не може бути більшим за обсяг видового та родового об’єктів. Не можуть вони містити і різнохарактерні компоненти.Для чіткого визначення співвідношення зазначених видів об’єктів доцільно компоненти родового об’єкта назвати родовими ознаками, видового – видовими, а безпосереднього – спеціальними.
Функціональна їхня роль полягає в тому, що з’ясування родових ознак об’єкта злочину допомагає суб’єктові застосування норми визначити розділ КК, у якому міститься стаття, що передбачає відповідальність за той чи той злочин, видових ознак – групу статей, що встановлюють відповідальність за однотипні з цим злочином діяння, а безпосередніх – статтю, яка містить ознаки складу саме цього злочину. Крім того, дослідження безпосереднього об’єкта злочину допомагає точнішому встановленню ознак інших елементів складу злочину, з яким він перебуває в тісному діалектичному поєднанні. Оскільки інформація щодо потерпілих та їхніх інтересів дає можливість отримати відповідь на питання, проти кого і проти чого спрямоване злочинне діяння, це сприяє визначенню спрямованості умислу винного. Завдяки тому, що вивчення прав, порушених злочинним діянням або порушених чи дезорганізованих ним соціальних зв’язків або предметів, на які діяла винна особа, дає інформацію щодо механізму заподіяння шкоди об’єктові злочину, легше визначити злочинні наслідки. У випадках, якщо диспозиція тієї чи тієї статті бланкетна, а діяння полягає у порушенні вимог певних норм, вирішенню цього питання допомагає визначення кола і змісту тих нормативних актів, що регулюють соціальні зв’язки, які є компонентом об’єкта відповідного злочину.
До речі, характеристики цих нормативних актів треба досліджувати саме в площині встановлення ознак об’єкта злочину, а не його об’єктивної сторони, як це досить часто прийнято в коментуванні статей Особливої частини КК. Адже у цих випадках діяння як ознака об’єктивної сторони складу злочину – це протиправна поведінка, яка здійснюється на порушення певних правових вимог, а в нормативних актах, навпаки, йдеться про законну діяльність,Щодо класифікації об’єктів по «горизонталі» в юридичній літературі поширена думка, що така класифікація охоплює основні, додаткові та факультативні об’єкти. Загально-теоретичне розроблення цієї концепції здійснив Є. А. Фролов. Даньшин І. М. сприйняв її з деякими уточненнями, пропонуючи розрізняти додатково-обов’язкові та додатково-факультативні об’єкти злочинів. На наш погляд, «горизонтальна» класифікація має охоплювати тільки основний та додатковий об’єкти, а факультативний (додатково-факультативний) до неї входити не можуть. Об’єктом злочину виступають тільки ті цінності, на які в першу чергу і головним чином спрямоване діяння. Та обставина, що у деяких випадках злочинним діянням може бути пошкоджено й інші цінності, не дає підстави вважати їх об’єктом злочину, оскільки вони не відображають специфіки цього елемента складу злочину. Наприклад, якщо за вбивства з вогнепальної зброї пошкоджено одяг потерпілого, це не означає, що додатково-факультативним об’єктом цього злочину є власність. Крім того, факультативний об’єкт не може виступати ознакою складу злочину і з тієї причини, що у конкретних злочинних про- явах він зустрічається не завжди, але така ознака має бути властива всім злочинним діянням цього виду. Отже, так званий факультативний (додатково- факультативний) об’єкт не має кваліфікуючого значення і долучати його до системи видів об’єктів злочину немає підстав.