Загальна характеристика системи правової охорони Конституції України

Систему правової охорони Основного Закону становлять нормативно- правові та організаційно-правові гарантії.

До нормативно-правових гарантій відносяться:

- конституційний контроль;

- особливий порядок прийняття Конституції;

- особливий порядок внесення змін до Конституції;

- офіційне тлумачення Конституції;

- конституційна відповідальність.

До організаційно-правових гарантій відносяться:

- діяльність державних органів;

- діяльність посадових осіб;

- діяльність Українського народу у зв’язку з використанням нормативних гарантій щодо охорони Конституції.

Найбільшу питому вагу у системі правової охорони конституції займає конституційний контроль, що є закономірно, оскільки первісно сама ідея охорони конституції ґрунтувалася на створенні спеціальних процедур чи інституцій, які б забезпечували належний рівень реалізації конституції. Використання конституційного контролю різними органами держави у своїй діяльності може реально вплинути на стан забезпечення охорони Основного Закону, втім особливе місце серед них займає спеціалізований орган, основним функціональним напрямком діяльності якого є саме конституційний контроль - Конституційний Суд України. Більше того, згідно із законодавством України завданням цього органу є забезпечення верховенства Конституції.

Функція конституційного контролю реалізується через повноваження Конституційного Суду України, які можна поділити на дві групи: загальні і спеціальні. Зокрема, до загальних повноважень віднесено: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) вирішення питань відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих, які вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість (ч. 1 ст.

Спеціальні повноваження, через які реалізується функція конституційного контролю, наступні: 1) подання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України (ст. 159 Конституції); 2) подання висновку про встановлення факту порушення Конституції або законів України Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

Отже, загальні повноваження Конституційного Суду України торкаються безпосередньо сфери конституційного контролю, тобто у процесі реалізації загальних повноважень Конституційний Суд України виступає гарантом верховенства Основного Закону. Здійснюючи ж спеціальні повноваження, Конституційний Суд України все ж виконує функцію конституційного контролю, але щодо предмета специфічного значення: внесення змін до Конституції України, відповідальності представницького органу Автономної Республіки Крим.

Одним із елементів правової охорони конституції є особливий порядок її прийняття. Прийняття нової конституції відбувається, як правило, з огляду на якісні зміни у державному і суспільно-політичному житті країни, і якщо це - держава демократична, держава у якій прийнятною є ідея установчої влади, то суб’єктом прийняття Основного Закону є народ, який прямо (на референдумі) чи при посередництві іншого суб’єкта (парламенту, установчих зборів) реалізує свої повноваження. При цьому прийняття нової конституції не передбачено діючою і, на думку деяких учених, - це є цілком природньо, оскільки вона приймається «не за моделлю фіктивного шлюбу, тобто укладеного без відповідних намірів». Частково цю тезу підтверджує рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 р. у справі про здійснення влади народом. Правова позиція Конституційного Суду України полягає в тому, що право народу приймати Конституцію випливає з норми ст.

Втім, у більшості конституцій міститься розділ, який передбачає порядок внесення змін (поправок) до неї. І тут виникає питання, чи можлива заміна чинної конституції і якою буде ступінь її легітимності внаслідок прийняття закону про внесення змін чи поправок до неї?

Очевидно, що така ситуація може мати місце і при прийнятті зміни до Основного Закону, а, точніше, наповнення старої форми новим змістом буде легітимним, адже відбуватиметься згідно з вимогами закону. Однак, якщо зважати на те, що конституція є результатом діяльності установчої влади і лише суб’єкт установчої влади має право її приймати, то конституція прийнята у спосіб, передбачений вище, не зовсім відповідає вимогам щодо її прийняття. Справа в тому, що закон про прийняття змін до конституції за своєю правовою природою є актом законодавчої влади, оскільки його прийняття передбачено самою конституцією. Тому, якщо суть чинної конституції буде змінена внаслідок прийняття закону про внесення змін до неї, то це викличе сумніви щодо сутності конституції як акта установчої влади. Втім, з іншого боку заміна старої конституції новою шляхом внесення змін виконує функцію пристосування цього акта до нових суспільних умов водночас забезпечуючи його стабільність. Тому, на наш погляд, питання про порядок прийняття конституції повинні бути врегульовані відповідним нормативно-правовим актом.

Аналізуючи Конституцію України, зазначимо, що порядок та умови прийняття нової конституції чинним Основним Законом безпосередньо не врегульовані. Втім, згідно з деякими нормами Розділу І «Загальні засади» Конституції України право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

На наш погляд, норми, які закріплюють право народу змінювати конституційний лад в Україні шляхом референдуму не уповноважують народ приймати нову конституцію саме на референдумі. Більше того, затвердження Конституції на референдумі є не найкращим способом її перегляду, оскільки референдум може використовуватися у популістських цілях. Тому, ми вважаємо, що доцільно вирішити питання, пов’язані з прийняттям нової конституції, шляхом їх законодавчого врегулювання.

Як зазначалося, однією із гарантій правової охорони Конституції є особливий порядок внесення змін до неї.

Особливість порядку внесення змін до конституції залежить від ступеня складності відповідної процедури. Якщо співвіднести правову охорону конституції і особливий порядок внесення змін до неї, то саме особливий порядок внесення змін є елементом самоохорони конституції, оскільки форму і зміст цього порядку закріплено безпосередньо у самому Основному Законі. Однак, ступінь складності внесення змін до конституції має бути у межах розумного, оскільки від неї залежить динамічність конституції та здатність реагувати на фактичного стану речей у суспільстві.

Однією із проблем, яка виникає при внесенні змін до конституції - це конкретні історичні обставини, через які виникає необхідність змінити Основний Закон чи окремі його положення. Особливо хитким в цьому аспекті є становище держав, які здобули незалежність, у держав із слабкою економікою, соціальною інфраструктурою. Адже нерідко саме соціально-економічні чинники приводять до політичної кризи у суспільстві. Тому виникає питання, чи необхідно змінювати Основний Закон, щоб стабілізувати політичну ситуацію у суспільстві, чи власне фактор стабільності у державі і суспільстві є добрим підґрунтям для внесення зважених, обміркованих, а не спонтанних чи навіть постійних змін до Основного Закону.

Ще одним аспектом забезпечення стабільності конституції є своєчасність внесення до неї змін. Адже від моменту виправлення ситуації у суспільстві залежатиме його безпека. Саме своєчасність внесення змін до конституції є радше предметом політичного процесу, а оптимальне визначення відповідного часу залежить від «майстерності» політикуму. Підставою для зміни чи перегляду конституції повинна бути дійсна реальна зміна умов розвитку суспільних відносин. Втім, особливого значення при застосуванні цієї гарантії має своєчасність та необхідність внесення змін.

Одним із проблемних питань у сфері правової охорони Конституції є участь Українського народу як колективного суб'єкта у справі її захисту. Як відомо, охорона конституції відбувається за допомогою як правових, так і неправових засобів. Використання, зокрема, неправових засобів охорони конституції здійснюється у виключних випадках, оскільки у звичайних умовах вирішальне значення мають власне правові гарантії. Наприклад, згідно з п. 4 ст. 20 Основного закону ФРН всі німці мають право чинити опір всякому, хто посягне на конституційний лад держави, якщо неможливо використати інші засоби. Право народу на опір неконституційній владі закріплено у конституціях багатьох держав, зокрема, Беніну, Гани, Словаччини, Угорщини, ФРН, Хорватії, Чехії. Як зазначають деякі науковці, таке право закріплено конституціями держав, народи яких терпіли тоталітарний режим. Як бачимо, закріплення права народу на опір не є якимось африканським атавізмом, а властиве законодавству сучасних демократичних держав.

Конституцією України передбачено лише мирний спосіб зміни конституційного ладу. Право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народові. Оскільки згідно з ч. 2 ст. 5 Конституції України народ є єдиним джерелом влади і носієм суверенітету, а тому ніхто інший не може узурпувати владу. Втім, якщо припустити можливість узурпації влади іншими суб’єктами, то право чинити їм опір матиме лише народ. Таке право народу є цілком природним і законним і випливає із принципу народного суверенітету; більше того воно випливає із норм міжнародного права.

Запорукою належної реалізації конституційних норм, а тому і охорони конституції є офіційне тлумачення конституції. Тлумачення конституції виконує самостійну функцію у системі правової охорони Основного Закону. За допомогою тлумачення конституції роз’яснюється її зміст, а це сприяє глибшому з’ясуванню її положень і, відповідно, правильному застосуванню. Дійсно, якщо рішення Конституційного Суду України про встановлення конституційності акта може застосовуватися автономно, самостійно, незалежно від Конституції, то застосування рішення щодо офіційного тлумачення Основного Закону здійснюється невід’ємно від Конституції, оскільки нормативне конституційне тлумачення не пов’язане із конкретною ситуацією, воно виступає як частина норми, що тлумачиться. Таким чином, офіційне тлумачення убезпечує Конституції від можливих порушень.

До організаційно-правових гарантій Конституції України відносяться також діяльність державних органів та діяльність посадових осіб. Особлива роль у механізмі забезпечення правової охорони Конституції України відведена Верховній Раді України, Президентові України, а, особливо, Конституційному Суду України, безпосереднім завданням якого є забезпечення верховенства Основного Закону. Участь зазначених суб’єктів у механізмі правової охорони Конституції України здійснюється в основному через їх повноваження, зміст яких зводиться до здійснення конституційного контролю.

Верховна Рада України здійснює функцію правової охорони Конституції, реалізуючи свої повноваження, відповідно до приписів Конституції (тобто у аспекті позитивної відповідальності), і шляхом виконання конкретних повноважень у сфері конституційного контролю, а саме: надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів, дострокове припинення повноважень окремих органів, контроль за додержанням прав та свобод людини і громадянина. Крім того, Верховна Рада України здійснює конституційний контроль законотворчої роботи, оскільки, розглядаючи законопроект, парламент та його комітети повинні забезпечувати відповідність його положень Конституції.

Важливою у механізмі правової охорони Конституції України є роль Президента України як гаранта додержання Конституції. Здійснення владних повноважень Президентом України у механізмі правової охорони Конституції України відбувається, зокрема, у формі реалізації права на законодавчу ініціативу, права вето, скасування та зупинення підзаконних актів органів і

посадових осіб, які суперечать конституції, а також права на звернення до Конституційного Суду України.

Особливе значення у механізмі правової охорони Конституції України має Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції, тобто спеціальний державний орган, який, зокрема, уповноважений вирішувати правові питання у сфері забезпечення верховенства і реалізації Конституції України шляхом здійснення конституційного контролю.

Діяльність Конституційного Суду України спрямована на виконання таких основних функцій: контролю за конституційністю правових актів України, міжнародних договорів, визначених законом процедур Конституції України (функція конституційного контролю) та функція забезпечення роз’яснення Конституції і законів України (функція тлумачення).

Конституційний контроль за своєю правовою природою є похідним від державного контролю і співвідноситься з ним як одиничне й ціле. Він є важливим елементом механізму захисту та забезпечення реалізації Основного Закону, верховенства права, вищої юридичної сили і прямої дії конституційних норм, встановленого ним конституційного ладу, прав і свобод людини й громадянина.

4.4