Структура Конституції України 1996 року

Структура кодифікованих конституцій має стандартизова­ний характер та охоплює:

- преамбулу (вступ);

- основну частину (основний зміст);

- заключні, перехідні та додаткові положення, рідко на­віть додатки.

Преамбула (від лат. «ргаеашЬиІщ» - той, що передує) вступна частина законодавчого акту, міжнародного договору, декларації тощо, в якій, як правило, викладаються обставини, що є підставою його видання або укладення. Преамбула - час­тина Конституції, яка містить положення політико-правового характеру, часто з явним ідеологічним навантаженням. Тут зви­чайно викладені цілі конституції, вказуються історичні умови її створення, інколи проголошуються права і свободи або керівні начала державної політики. Ця частина - найважливіша у полі­тичному та ідеологічному плані. Щодо нормативної природи і юридичної сили преамбул, то часто визнається, що положення преамбул правовими нормами не являються, але мають норма­тивне значення дня тлумачення і застосування інших положень Конституції. Проте, в тих випадках, коли преамбули містять проголошувані права і свободи (як, до прикладу, преамбула Французької Конституції 1946 р., що продовжує діяти), вони можуть мати те ж юридичне значення, що й норми основної ча­стини Конституції.

Преамбула Конституції України містить низку важливих державних політико-правових положень, а саме:

- положення про державно-політичне (офіційне) розумін­ня поняття «український народ», за яким останній визначається як єдність громадян України різних національностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України, разом утворюють український народ;

- положення про те, що ця Конституція приймається на основі здійснення українською нацією права на самовизначення. Право на самовизначення - це загальновизнане світовим співто­вариством право кожної нації творити власну державу в межах своєї етнографічної території або входити до складу існуючих інших держав.

- положення про те, що ця Конституція спрямовується на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя;

- положення про те, що в парламентарії, приймаючи Ос­новний Закон України, усвідомлюють всю свою відповідаль­ність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями українського народу. Цим положен­ням ще раз наголошено про єдність українського народу з євро­пейською культурою і цивілізацією, побудованими на засадах християнської моралі та загальнолюдських ідейних цінностях.

Основна частина Конституції містить норми про права і свободи, про основи суспільного ладу, про систему і статус державних органів, про державну символіку, про порядок вне­сення змін до Конституції. Конституція України складається з ХУ розділів і 161 статті:

Розділ І. Загальні засади;

Розділ ІІ. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина;

Розділ ІІІ. Вибори. Референдум;

Розділ ІУ. Верховна Рада України;

Розділ V. Президент України;

Розділ V! Кабінет Міністрів України. Інші органи вико­навчої влади;

Розділ VІІ. Прокуратура;

Розділ VІІІ. Правосуддя;

Розділ ІХ. Територіальний устрій України;

Розділ Х. Автономна Республіка Крим;

Розділ ХІ. Місцеве самоврядування;

Розділ ХІІ. Конституційний Суд України;

Розділ ХІІІ. Внесення змін до Конституції України;

Розділ ХГУ. Прикінцеві положення;

Розділ XV. Перехідні положення.

Заключні (прикінцеві) положення містять різні норми. Тут, як правило, встановлюється порядок набуття чинності Консти­туції. Іноді, якщо це не врегульовано в основній частині, тут розміщені норми про порядок змін Конституції або про держав­ні символи. Прикінцеві положення Конституції України скла­даються з двох статей 160 та 161, якими регламентовано поря­док набуття чинності Конституції і положення про те, що день прийняття Конституції України є державним святом.

Перехідні положення визначають строки вступу в дію окремих конституційних норм, які не можуть бути реалізовані зразу, порядок і строки заміни попередніх конституційних ін­ститутів новими. Перехідні положення Конституції України складаються з 14 пунктів.

Додаткові положення Конституції також звичайно оформ­ляються інакше, ніж основна частина, і містять норми тлума­чення, окремі виключення із загальних правил, встановлених конституцією, регулювання окремих питань. Додатки до Кон­ституцій часто теж мають важливе юридичне значення. Напри­клад, в деяких додатках до Конституції Індії містяться правила розподілу компетенції між Союзом і штатами.

Писані некодифіковані Конституції не мають чіткої сис­теми викладу матеріалу і важко знайти логіку в їх побудові.

3.4.