Соціально-економічні права і свободи громадян України

Соціально-економічні права і свободи громадян України - можливості людини реалізувати свої здібності і здобувати засо­би до існування, а також можливість доступу до духовних здо­бутків людства, їх засвоєння, використання та участі у подаль­шому їх розвитку.

До соціально-економічних прав і свобод громадян України відносять:

- право на працю (ст. 43 Конституції України);

- право на відпочинок (ст. 45 Конституції України);

- право на страйк (ст. 43 Конституції України);

- право на власність (приватну) (ст. 41 Конституції України);

- право на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції України);

- право на охорону здоров'я (ст. 49 Конституції України);

- право на соціальний захист (ст. 46 Конституції України);

- право на житло (ст. 47 Конституції України);

- право на освіту (ст. 53 Конституції України);

- свобода літературної, художньої, технічної та наукової діяльності (ст. 54 Конституції України);

- право на достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України);

- право на безпечне довкілля (ст. 50 Конституції України).

Право на працю. Основними складовими цього конститу­ційного права є такі положення:

- держава створює умови для повного здійснення грома­дянами права на працю;

- держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності;

- держава реалізовує програми професійно-технічного на­вчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспі­льних потреб;

- на Україні використання примусової праці забороняється;

- кожен має право на належні безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом;

- забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах;

- громадянам гарантується захист від незаконного звіль­нення;

- право на своєчасне одержання винагороди за працю за­хищається законом.

На рівні Основного Закону визначено випадки, коли праця не вважається примусовою. Таких випадків є чотири:

1) військова служба;

2) альтернативна (невійськова) служба;

3) робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду;

4) робота чи служба, яка виконується особою відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан.

Конституцією України, зокрема ст. 44 передбачено право на страйк.

Відомо, що страйк є однією із форм боротьби трудівників за свої права. Соціально-політичний зміст страйку полягає в ор­ганізованому колективному припиненні роботи на одному чи кількох підприємствах з метою примусити виконати вимоги страйкуючих.

Право на страйк в Україні мають тільки ті, хто працює. Це право повинно використовуватись для захисту своїх економіч­них і соціальних інтересів.

При реалізації громадянами права на страйк повинні бути враховані та забезпечені:

- інтереси національної безпеки;

- охорона здоров'я інших людей;

- охорона прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

В статті 45 Конституції України йдеться про те, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується:

1) наданням днів щотижневого відпочинку (один або два вихідні дні, як правило, субота і неділя);

2) наданням оплачуваної щорічної відпустки;

3) встановленням скороченого робочого дня щодо окре­мих професій і виробництв;

4) скороченої тривалості роботи у нічний час.

На розвиток конституційних положень про право на пра­цю, страйк, відпочинок, в Україні прийнято і функціонує цілий блок нормативно-правових актів різної юридичної сили, які ста­новлять власне те, що називається трудовим законодавством України. Насамперед варто згадати:

- Кодекс законів про працю;

- Закон України «Про охорону праці»;

- Закон України «Про зайнятість населення»;

- Закон України «Про відпустки» тощо.

В статті 41 Конституції України йдеться про те, що «ко­жен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності».

Оскільки чинним законодавством передбачено декілька форм власності - державна власність, комунальна власність, ко­лективна власність, приватна власність, то йдеться в основному щодо приватної власності, власності насамперед конкретної лю­дини, і про певні аспекти використання громадянами у своїх ці­лях державного та комунальної власності.

Сутність конституційного права власності розкрито наяв­ністю в Основному Законі таких положень:

- право приватної власності набувається в порядку, визна­ченому законом і є непорушним;

- громадяни для задоволення своїх потреб можуть корис­туватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону;

- ніхто не може бути протиправно позбавлений права вла­сності;

- примусове відчуження об'єктів права приватної власно­сті може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності при цьому.

Дуже близьким до права приватної власності (похідним від права громадян на власність) є теж конституційне право - право на підприємницьку діяльність. Подібно до ситуації з кон­ституційними положеннями про право приватної власності, пра­во на підприємницьку діяльність також вперше закріплено на конституційному рівні.

Під підприємницькою діяльністю розуміють самостійну ініціативу та систематичну на власний ризик діяльність по ви­робництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг, занят­тю торгівлею з метою одержання прибутку.

Головні положення щодо сутності конституційного права на підприємницьку діяльність, викладені в Основному Законі України:

- кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

- держава забезпечує захист конкуренції у підприємниць­кій діяльності;

- держава захищає права споживачів;

- держава здійснює контроль за якістю і безпечністю про­дукції та усіх видів послуг і робіт;

- держава сприяє діяльності громадських організацій спо­живачів.

Статею 53 Конституції України за громадянами України закріплено право на освіту. Тут йдеться про те, що «кожен має право на освіту». Основні положення закріплені на рівні основ­ного Закону України, що розкривають сутність цього конститу­ційного права:

- повна загальна середня освіта є обов’язковою (тобто на­вчання в середній школі є обов’язковим - батьки зобов’язані віддавати дітей до школи);

- держава забезпечує доступність і безоплатність різних видів освіти;

- держава забезпечує розвиток освіти та різних форм на­вчання;

- громадянам, які належать до національних меншин, га­рантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рі­дної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

У розвиток статті 53 Конституції України (право на освіту) в Україні прийнято і функціонує Закон України «Про освіту» від 23 травня 1991 року. Такий нормативний акт від­повідно деталізує права і обов’язки громадян України в час­тині реалізації права на освіту, а також визначає механізм ре­алізації цього права.

Стаття 47 Конституції України проголошує для всіх (для кожного) право на житло. Відповідно до конституційних поло­жень сутність цього права громадян полягає в такому:

- громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування без­оплатно або за доступну для них плату відповідно до закону;

- ніхто не може бути примусово позбавлений житла інак­ше як на підставі закону за рішенням суду.

Деталізація житлових прав громадян викладена у Житло­вому кодексі України.

Громадяни України мають право на соціальний захист. Це право охоплює:

1) право на забезпечення громадян у разі їх повної, част­кової або тимчасової втрати працездатності;

2) право на забезпечення громадян у разі втрати годувальника;

3) право на забезпечення громадян у разі безробіття з не­залежних від них обставин;

4) право на забезпечення громадян у старості.

Право соціального захисту гарантується:

- загальнообов’язковим державним соціальним страху­ванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соці­ального забезпечення;

- створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

У статті 49 Конституції України йдеться про право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Положення цієї статті Конституції визначає і сутність конститу­ційного права громадян:

- охорона здоров’я забезпечується державним фінансу­ванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм;

- держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування;

- у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога повинна надаватися безоплатно;

- держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;

- держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Громадяни України мають право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім 'ї.

Право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї охоплює:

1) достатнє харчування;

2) одяг;

3) житло.

Громадяни України мають право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50 Конституції України).

Це право гарантується можливістю вільного доступу до інформації:

- про стан довкілля;

- про якість харчових продуктів;

- про якість предметів побуту;

- про обмеження інформації про стан довкілля, якість ха­рчових продуктів і предметів побуту.

Статею 54 Конституції України її громадянам гаранту­ється свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості та захист інтелектуальної власності, їхніх авто­рських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв 'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Основні положення щодо конституційної свободи:

- кожний громадянин має право на результати своєї інте­лектуальної, творчої діяльності;

- ніхто не може використовувати або поширювати худож­ні, наукові та інші твори без згоди на те їх авторів, за винятками, встановленими законом;

- держава сприяє розвиткові науки, встановленню науко­вих зв'язків України зі світовим співтовариством;

культурна спадщина охороняється законом;

- держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність;

- держава повинна вживати заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її ме­жами.

7.4.