ПРОПОЗИЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

7.1. Чи можна застосувати в Україні "вестмінстерську модель"?

"Вестмінстерська модель" політичної системи не передбачає формального розподілу влади на виконавчу і законодавчу гілки.

Очевидно, що в Україні існує відмінна політична модель і система правовідносин: існує розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову; Уряд користується значною автономією щодо прийняття політичних рішень; суттєві повноваження має глава держави - Президент; правові відносини регулюються Конституцією, законами України та іншими правовими актами.

Отже, "вестмінстерська" і вітчизняна політичні моделі мають фундаментальні відмінності. Тому в Україні неможливе у повному обсязі запозичення британського досвіду діяльності парламентської опозиції, який склався в умовах існування "вестмінстерської моделі" політичної системи, адже це вимагало б докорінної зміни політичної системи в нашій країні.

Натомість, окремі процедурні моменти і політичні практики "вестмінстерської моделі", зокрема, ті, що стосуються співпраці Уряду і опозиції (наприклад, створення "Тіньового кабінету"), на наш погляд, будуть корисними для української політичної системи, парламентської опозиції. При цьому, ці практики доцільно унормувати у вітчизняному законодавстві.

7.2. Чи потрібен закон про опозицію

Деякі вітчизняні політики і експерти висловлюють сумнів з приводу того, чи потрібний Україні окремий закон про опозицію, оскільки, в демократичних західних країнах статус опозиції є результатом еволюції політичної системи та домовленостей між правлячою політичною силою та опозицією.

Водночас, на сьогодні українська державність та система політичних відносин не є результатом еволюції, а виникли в результаті революційних процесів розпаду СРСР. На даний час політична система України не є стабільною та переживає період трансформації. Формування політичної культури та звичок вимагає доволі тривалого періоду часу. Тому з метою економії часу формування в Україні демократичних інститутів і ефективних політичних відносин, на наш погляд, доцільно прискорити шляхом закріплення вироблених демократичних традицій зарубіжних держав (в даному випадку Великої Британії) у нормах відповідних правових актів.

Отже, права і обов'язки політичної сили, яка не має безпосереднього доступу до інститутів виконавчої влади, але отримала значну частину голосів українських виборців, доцільно гарантувати законом. Це дозволить уникнути дисбалансу влади.

Щодо форми законодавчого регулювання, то, враховуючи конституційні положення щодо визначення виключно законами України організації та порядку діяльності Парламенту та статусу народних депутатів України, найбільш доцільним вбачається врегулювання діяльності парламентської опозиції у Законі України "Про Регламент Верховної Ради України". Проте, враховуючи політичну складність ухвалення цього Закону, - можливим є прийняття окремого Закону України "Про парламентську опозицію".

7.3. Що використати для кращого функціонування опозиції?

1. Вивчення британського досвіду опозиційної діяльності дозволяє дійти висновку: конструктивна співпраця опозиції та уряду (урядової коаліції) - це обов'язкова умова та запорука функціонування ефективного Парламенту та уряду.

Українським політикам потрібно вчитись досягати домовленостей та, головне, - виконувати ці домовленості. В цьому аспекті корисним буде запозичення досвіду щодо призначення спеціальної особи - державного службовця, який відповідає за спілкування уряду з опозицією. В Україні такий державний службовець може відповідати за протоколювання політичних домовленостей та здійснювати контроль за їх виконанням.

2. Мінімум прав та привілеїв опозиції має бути гарантованим. В Британії це здійснюється за допомогою конституційних конвенцій, в Україні ж доцільно на законодавчому рівні гарантувати право опозиції очолювати певні комітети Парламенту, право на доповідь під час пленарних засідань Парламенту, право на постановку запитань Прем'єр-міністрові або міністрам тощо.

3. Враховуючи перехід України до парламентсько- президентської республіки, доцільним вбачається впровадження концепції законотворення з ініціативи Уряду. Проекти законів мають бути спрямовані на реалізацію політики Уряду, а отже мають готуватись Урядом та вноситись ним на розгляд Парламенту. Це дозволить, по-перше, зняти переобтяження Парламенту та його апарату численними законодавчими ініціативами народних депутатів України; по-друге, чітко відображатиметься відповідальність Уряду за пропоновані законодавчі ініціативи.

³ Частина цих прав вже закріплено законами України “Про статус народного депутата України”, “Про Кабінет Міністрів України” тощо.

4. Організація "Тіньового уряду" - позитивна практика, яку доцільно запозичити. Проте, слід наголосити - призначення "Тіньового уряду" не означає підміну Уряду або тотальний контроль його діяльності. Запорука успіху влади - співпраця між опозицією та більшістю, що дозволяє Урядові краще працювати з огляду на обґрунтовану критику, а опозиції - вчитись бути урядом.

5. Внутрішньопартійна дисципліна так само важлива, як і внутрішньопартійна демократія. Політичні партії в Україні мають напрацювати та налагодити механізми внутрішньої організації та контролю. Вкрай важливою є роль так званих "представників партії", що опікуються політикою партії в конкретному сегменті і повинні мати виключне право публічного виступу з цього приводу. Це дозволяє, по-перше, уникнути домінування лідера партії при формуванні іміджу партії; по-друге, перетворює парламентську фракцію на більш професійний та ефективний механізм вироблення та впровадження політики, робить опозицію готовою до отримання влади.

6. Щодо питання фінансування опозиційної діяльності, то слід базуватись на принципі, що партія в опозиції має отримувати достатню фінансову підтримку від держави для ефективного виконання своїх контрольних функцій. При цьому розмір такої державної підтримки доцільно прив'язувати до успіху політичної сили на парламентських виборах, який відображається в кількості її парламентаріїв.

7. На завершення хотілось би наголосити - правлячій партії необхідно усвідомлювати можливість власного політичного програшу на наступних парламентських виборах та факт, що одного дня вона сама буде користуватися правилами та домовленостями, що гарантують опозиційну діяльність та її належну організацію і забезпечення. Використання правил переходу влади (Правила Дугласа-Хома) - унікальний приклад, якому потрібно слідувати для оптимального функціонування політичної системи та уникнення революційних потрясінь при переході влади від однієї політичної сили до іншої.