Поняття та зміст конституції. Класифікація конституцій

Наука конституційного права знає різні підходи (погляди представників різних правових шкіл) щодо визначення поняття конституції. Конституція - це основний закон держави, що об'єднує групу норм з вищою юридичною силою, які закріплю­ють основи державного ладу, права, свободи та обов'язки особи і громадянина, систему та принципи організації державної вла­ди, територіальну організацію держави.

Можна навести й інші приклади поняття (дефініції) кон­ституції. Їх є досить багато, в усіх них будуть якісь спільні речі та відмінні. Очевидно, що будь-хто може спробувати дати і свою дефініцію конституції держави. Однак, зрозумілим є і те, що даючи таке поняття, автор повинен уяснити сутність консти­туції сучасної держави.

Останнє можна зробити детально розглянувши ті особли­вості, які суттєво відрізняють конституцію від інших норматив­но-правових актів.

Різні автори по-різному підходять до висвітлення цього пи­тання. Але більшість з них до таких рис (відмінностей) відносять:

1) особливий суб'єкт, який встановлює чи приймає кон­ституцію;

2) особливий об'єкт конституційної регламентації (особ­ливість предмету правового регулювання);

3) особливі юридичні властивості.

Більшість авторів аргументовано звертають увагу на те, що конституція держави як нормативно-правовий акт встановлюється (приймається) особливим, на відміну від інших правових актів, суб'єктом. В класичному варіанті таким суб'єктом виступає народ, тобто, тільки народ мав би право приймати конституцію

Це може здійснюватися як безпосередньо - прийняття конституції шляхом всенародного голосування (на референду­мі), так і опосередковано - через обраних представників народу (до прикладу, Конституційна асамблея чи Конституційні збори - інша назва Конституанта або той же парламент держави).

Інші нормативно-правові акти у своїй абсолютній більшості на рівні законів приймаються парламентами, на рівні підзаконних нормативно-правових актів - різними суб'єктами нормотворчого процесу (процесу творення нормативно-правових актів.

Саме з такого розуміння суб'єктності прийняття (затвер­дження) конституції логічною є така особливість (характерна риса) конституції -установчий характер конституції.

Конституція держави є не звичайним законом, а таким, що встановлює, фіксує із самого початку характер самої держави, визначає зміст, структуру, завдання її основних інститутів. Саме Конституція визначає (встановлює), якою має бути держава - республіка чи конституційна монархія, унітарна чи федератив­на. Норми конституції є основою (фундаментом) для багатьох інститутів і галузей права.

Конституція, як і будь-який закон, нормативно-правовий акт, покликана регулювати суспільні відносини. Відмінність конституції в цій частині від інших нормативно-правових актів (основним завданням яких є регулювання суспільних відносини) полягає в обсязі (в межах) цього правового регулювання.

Якщо конкретний закон предметом правового регулюван­ня має чітко визначене конкретне, дуже часто вузьке коло (гру­пу) суспільних відносин, то предмет правового регулювання конституції має сферичний всеохоплюючий характер.

Іншими словами, Конституція на загальному рівні врегу­льовує дуже велике коло суспільних відносин, не одну якусь групу чи площину суспільних відносин, а цілу сферу. У цій сфе­рі суспільних відносин здійснюються площини політичного, економічного, соціального, духовного та іншого характеру.

Предметом правового регулювання конституції певною мірою є весь спектр правовідносин.

В спеціальній юридичній літературі чітко зазначено, що Конституція держави має і чисто юридичні відмінності, які на­зивають юридичними властивостями Конституції. До таких властивостей належать:

1) визначення конституції законом, що має вищу юридич­ну силу;

2) визначення конституції основним законом держави (яд­ром правової системи);

3) визначення конституції законом, що має підвищену степінь стабільності;

4) визначення конституції законом, який має спеціальну систему правової охорони.

Вища юридична сила Конституції полягає в тому, що жо­ден нормативно-правовий акт держави не повинен суперечити Конституції.

Ні закони, ні підзаконні нормативно-правові акти не можуть вступати в суперечність з положеннями Конституції держави.

Конституцію, як правило, на офіційному рівні визначають Основним Законом держави. Конституція - своєрідне ядро пра­вової системи у державі, вона визначається як основа, фунда­мент всієї правової системи держави, є її ядром.

Конституція держави - це закон, що має також і підвищену степінь стабільності в порівнянні з іншими нормативно- правовими актами. Або іншими словами, текст Конституції (йдеться про її положення, норми) значно важче змінити чи від­мінити взагалі, ніж норми положення інших нормативно- правових актів.

Підвищена степінь стабільності Конституції держави забезпечується різними способами та спеціальними прийомами. Серед них найбільш поширеними є:

- введення спеціальної (складнішої) процедури внесення змін і доповнень до Основного Закону держави в межах законо­творчого процесу. Парламент для внесення змін до закону має одну процедуру (наприклад, проста більшість голосів), а для внесення змін до Конституції - іншу, складнішу (наприклад, кваліфікована у 2/3 голосів більшість);

- введення в процедуру внесення змін спеціального (дода­ткового) суб'єкта. В процедурі змін до закону один суб'єкт - парламент. В процедурі внесення змін до Конституції може бути залучено референдум, Конституційні збори, представницькі ор­гани на місцях як окремі спеціальні суб'єкти цього процесу.

І остання юридична властивість Конституції - це наяв­ність спеціальної системи правової охорони Конституції. Вона обумовлена тим, що особливе значення Конституції для держа­ви та її системи законодавства потребує і охорони самою держа­во, в тому числі і за допомогою права.

Мета такої охорони - забезпечити незмінність становища Конституції, її вищої юридичної сили. Останнє досягається за допомогою багатьох явищ (чинників). Йдеться про встановлен­ня порядку внесення змін до Конституції; про введення інститу­ту конституційного контролю або конституційного нагляду; про конституційну відповідальність.

В сучасній науці конституційного права виробилось декі­лька узагальнених підходів щодо класифікації конституцій. Кла­сифікацію конституцій можна здійснити за такими чинниками:

За формою зовнішнього виразу конституції поділяються:

- писані (кодифіковані, не кодифіковані);

- неписані.

Писана конституція являє єдиний нормативний акт або кілька актів, перелік яких чітко визначений (кодифікована або некодифікована).

Своєю чергою, неписана конституція складається з не чі­тко визначеної кількості джерел, серед яких можуть бути як пи­сані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї). При цьому остання група джерел містить значну частку в структурі конституції.

Сьогодні не мають писаної конституції лише Велика Бри­танія та деякі її колишні колонії (Австралія, Нова Зеландія).

За порядком прийняття конституції поділяються на:

- даровані;

- прийняті народом;

- договірні.

Даровані конституції (інша назва октройовані - від фран­цузького слова дарувати) - це конституції, як правило, підготов­лені і введені в дію одноособовим актом. Конституція може бу­ти подарована монархом, диктатором, метрополією в колишній своїй колонії.

Прийняті народом конституції - це конституції, які при­йняті загальновизнаними демократичними способами. Вони, своєю чергою, поділяються на конституції:

- прийняті парламентом;

- прийняті шляхом референдуму;

- прийняті конституційною асамблеєю (зборами).

Договірна конституція - це основний закон, прийнятий шляхом укладання відповідної угоди між різними суб’єктами конституційного процесу.

Можливі варіанти суб’єктів такого договору:

- територіальні утворення (наприклад, суб’єкти майбут­ньої федерації);

- органи державної влади.

За порядком внесення змін і доповнень конституції поді­ляються на:

- гнучкі;

- жорсткі.

Гнучка конституція - це такий основний закон внесення змін і доповнень, до якого проводиться у порядку встановлено­му як і для будь-якого іншого (звичайного) закону.

Жорстка конституція - порядок внесення змін і допов­нень, до якої має відмінний (зрозуміло, що ускладнений) поря­док в порівнянні зі звичайними законами.

За часом дії конституції поділяються на:

- тимчасові;

- постійні.

Постійна конституція - це основний закон, який прийня­то (затверджено, даровано) на невизначений строк.

Конституції, які приймаються на певний строк чи до на­стання певної події називають тимчасовими.

Розрізняють також юридичну і фактичну конституції. Юридична (або формальна) конституція - це система консти­туційних норм. Фактична (матеріальна) конституція - це сус­пільні відносини, врегульовані нормами конституції, тобто реа­льний порядок здійснення державної влади і забезпечення прав і свобод особи. Юридична конституція є документом, який вста­новлює те, що повинно бути. Однак, практика завжди тією чи іншою мірою відрізняється від правових норм, що її регламен­тують. Реальний порядок здійснення державної влади завжди в чомусь, іноді істотно, відрізняється від порядку, закріпленого юридичною конституцією. Ті положення юридичної конститу­ції, що узгоджуються з існуючими суспільними відносинами є реальними, а ті, що не узгоджуються - фіктивними. У разі істо­тних розходжень між реальністю і нормами конституції остан­ню називають фіктивною конституцією.

2.3.