Поняття автономії як конституційно-правової категорії

Слово «автономія» грецького походження і первинно означало буквально «сам собі закон» чи «незалежний у зако­нах», або «самоврядний».

Термін «автономія» в теорії конституційного права вжи­вають сьогодні у двох розуміннях:

- в широкому розумінні;

- у вузькому розумінні.

У широкому державно-правовому розумінні автономія означає надання окремим частинам держави (областям, депар­таментам, префектурам, провінціям тощо) права на самовряду­вання в адміністративній (управлінській) сфері.

У вужчому - термін «автономія» вживається для означен­ня самоврядних можливостей тих чи інших органів, структур (наприклад, автономне становище органів місцевого самовряду­вання).

Предметом нашої лекції - є власне розуміння автономії у широкому розумінні.

У загальній теорії конституційного права є різні підходи щодо визначення сутності і різновидів цього явища (автономії). Серед них досить поширеним є підхід, за яким основними варі­антами автономії є два:

- територіальна автономія;

- національно-територіальна автономія.

Територіальна автономія - це надання певній території самоврядних повноважень (за основу береться певна територія).

Територіальна автономія може бути:

- політичною автономією;

- адміністративною автономією.

Територіальна політична автономія може бути у випад­ках, коли у складі держави перебуває те чи інше державне утво­рення, якому і надається ця автономія.

Статус такого автономного утворення передбачає:

1) наявність своєї Конституції (Конституції автономного суб'єкта);

2) наявність особливостей у своєму законодавстві;

3) наявність повноважень у питаннях адміністративно - територіального поділу та низку інших, в основному політично­го характеру, повноважень.

Адміністративна територіальна автономія - це надання тому чи іншому регіону (території) окремих самоврядних пов­новажень в управлінській (адміністративній) сфері.

Іншими словами, адміністративна автономія - це стан середній в самоврядних можливостях території між політичною автономією і жорсткою централізованою системою.

Національно-територіальна автономія - це надання пев­ній нації, етнографічній спільності (етносу) самоврядних повно­важень (береться наявність певного етносу).

Національно-територіальна автономія може бути у формах:

- національно-політичної автономії;

- національно-культурної автономії.

Національно-політична автономія - це такий вид автоно­мії, при якому певна національність (національна меншина, на­родність, етнос), що проживає в державі, має можливість (як офіційно визнаний суб'єкт конституційних відносин) брати реа­льну участь у політичних процесах - виборах органів влади, участь в діяльності парламенту, участь в діяльності представни­цьких органів на місцях тощо.

Як правило, національно-політична автономія надається націям та народностям в межах їхньої етнографічної території, чи національним меншинам на території їхнього історичного розселення.

Цікавим (своєрідним) різновидом національно-політичної автономії була національно-персональна автономія в Українсь­кій Народній Республіці.

Національно-культурна автономія - це такий вид автоно­мії, при якому націям, національним меншинам, народностям, етносам надається можливість вільно розвивати свою культуру і національну самобутність, в той же час політичні права особами цієї національності чи народності реалізуються так само, як і іншими громадянами в державі.

Інститут національно-культурної автономії, зазвичай, ви­користовують в сучасних державах для кращої реалізації прав національних меншин.

Явище автономії слід чітко відрізняти від інституту феде­ралізму. Найбільш істотні відмінності цих явищ з огляду на практику їх реалізації у світі:

1) автономія - це тільки форма децентралізації державної влади;

2) автономія не виникає внаслідок акта самовизначення, вона надається державою;

3) автономія не порушує сутності унітарної держави;

4) автономні органи, як правило, не можуть називатись державними утвореннями, тому, коли йдеться про автономію, то правильніше було б говорити про область, округ, а не республі­ку, як це було в колишньому СРСР.

Низка сучасних унітарних держав Європи мають автоно­мні утворення. Серед них: Іспанія (автономні утворення - Краї­на Басків, Каталонія), Португалія (Азорські острови), Данія (Гренландія), Фінляндія (Анаські острови) та інші.

До європейських унітарних держав, які мають автономне утворення відноситься і Україна, в складі якої є Автономна Рес­публіка Крим (АРК).

14.2.