Особисті права і свободи людини та громадянина в Україні
Особисті права і свободи людини - це закріплені правом можливості фізичного існування і духовного розвитку людини. Особисті права і свободи надаються людині як фізичній особі незалежно від того, чи є вона громадянином цієї країни.
Західна теорія часто розглядає цю категорію прав і свобод як природні, даровані людині не державою, а природою або Богом.
Конституція України містить такий перелік особистих (громадянських) прав людини:
1) право на життя - є ключовим правом, без якого неможливі не лише участь у державному житті, а й саме існування людини. Конституція України закріплює право на життя за допомогою заборони свавільного (незаконного) позбавлення життя. Верховна Рада України скасувала кримінальне покарання у вигляді смертної кари. Ніхто не може бути позбавлений життя навіть за рішенням державного органу. Держави, що скасували смертну кару, виходять із того, що життя дароване людині Богом і тому воно не може бути відібране за вироком суду.
Другий важливий компонент закріплення права на життя - право людини на самозахист від протиправних посягань на життя і здоров'я;
Із правом на життя тісно пов'язана проблема евтаназії. Цей термін означає можливість добровільно піти з життя невиліковно хворій людині та скористатися при цьому допомогою медичних працівників (від грецького кореня ен - шляхетний і танатос - смерть). Уперше це слово вжив англійський філософ Френсіс Бекон, позначаючи безболісний відхід з життя. З юридичної позиції розрізняється евтаназія активна (передбачає дії лікаря або медичного персоналу, спрямовані на припинення життєвих функцій пацієнта) і пасивна (включає тільки дії самого хворого). У більшості країн світу активна евтаназія розглядається як злочин з боку лікарів і прирівнюється до навмисного вбивства. У законодавстві Великобританії заборона накладена на будь-яку форму евтаназії. У Нідерландах і Австралії можлива лише пасивна евтаназія.
2) Право на свободу і особисту недоторканність. Зазвичай це право тлумачиться як заборона рабства та інших форм підневільного стану. Відповідно до доктрини правової держави та «правління права» держава не лише зобов'язана дотримуватися власних законів, а й не може допускати яких- небудь актів сваволі стосовно своїх громадян.
Свобода і недоторканність особи становлять єдину концепцію. Свобода в поєднанні з недоторканністю має на увазі насамперед гарантії від незаконного втручання з боку державного органу. Іншими словами, недоторканність особи означає фізичну безпеку, тобто свободу від арешту або позбавлення волі.
Свобода та особиста недоторканність - найважливіші права людини, яких вона набуває від народження, які установлюються і міжнародними документами обов'язкового характеру, і національним законодавством.
Так, відповідно до ст. 3 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на життя, на свободу та на особисту недоторканність.
У п. 1 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права зазначено: «Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути підданий довільному арешту або утриманню під вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на таких підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом».
Найважливішим конституційним принципом, що дозволяє здійснювати особисту волю, вважають формально-юридичну рівність, тобто рівність усіх перед законом. Якщо права і свободи утискалися в результаті зловживання ними з боку іншої особи, держава надає можливість першій особі захистити свої права всіма способами, не забороненими законом.
За цим принципом кожний громадянин, без жодної дискримінації і необгрунтованих обмежень, має право і можливість:
- брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництва вільно обраних представників;
- голосувати і бути обраним на періодичних виборах, проведених на основі загального та рівного виборчого права у таємному голосуванні та виборцями, що забезпечують вільне волевиявлення;
- допускатися у своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби.
3) Право на вільний розвиток особистості.
Кожна людина має право сама визначати свою долю, ставити перед собою визначені нею самою цілі, обирати засоби для досягнення цих цілей. Але, зрозуміло, при цьому вона не повинна порушувати прав інших людей.4) Невтручання в особисте і сімейне життя. Таємниця особистого і сімейного життя - ще одна грань свободи особи. Конституція України забороняє збирання, збереження, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і тільки в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини.
5) Недоторканність житла включає захист не лише від свавільних обшуків і вилучень, постою солдатів, поліцейських вторгнень, а й від свавільних дій з боку окремих осіб. Тут можна спостерігати, крім особистих гарантій, одну з форм захисту приватної власності.
6) Таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції. Ця норма Конституції України теж є однією з гарантій свободи особи. Винятки (тобто ознайомлення з кореспонденцією посадових осіб держави) можуть бути встановлені тільки судом з метою запобігти злочину чи встановити істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими засобами одержати інформацію неможливо.
Таємниця листування і телефонних розмов значною мірою забезпечується закріпленою законом вимогою стосовно правоохоронних органів одержувати спеціальний дозвіл суду для перлюстрації і прослуховування телефонних розмов.
7) Свобода пересування та вибору місця проживання, право на вільний в'їзд в Україну і виїзд з України. Це особисте право поширюється тільки на осіб, що перебувають в Україні на законних підставах. Іноземний громадянин чи підданий, що порушує закони України, може бути висланий за межі України. Такій особі може бути відмовлено в дозволі на в’їзд до України. Водночас громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися до України, не може бути висланий за межі України.
Загальна декларація прав людини формулює цю свободу так: «Кожна людина має право вільно пересуватися і вибирати собі місце проживання в межах кожної держави.
Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну» (ст. 13). Серед інших особистих прав і свобод, що надаються законодавством людині як фізичній особі, можна назвати право на вільне укладання шлюбу, заборону катувань і надзвичайних покарань.Таким чином, особисті права є природніми правами людини, що визнаються та закріплюються державою, гарантують їй певний рівень свободи і забезпечують фактичну можливість вільно розпоряджатися собою, гарантують невтручання в індивідуальне життя. Особиста свобода гарантує усвідомлення соціальної цінності людини та відповідне ставлення до інших людей, до суспільства у цілому. Правове закріплення цієї свободи надає можливість не лише забезпечити усвідомлене ставлення до неї суб’єкта, а й перешкодити абсолютизації відособленості особи.
Громадянські права і свободи виникають від народження та існують довічно. Вони є невідчужуваними, тобто не можуть бути обмеженими чи скасованими органами влади; не можуть бути передані або подаровані іншим суб’єктам; особа не може відмовитись від цих прав.
7.3