Адміністративно-територіальний поділ України

Сучасна демократична держава незалежно від того, яка форма державного устрою в ній існує - унітарна, федеративна чи регіональна, обов’язково характеризується певною самостійністю її територіальних одиниць, децентралізацією управління по вертикалі, що знаходить свій вияв у розвитку місцевого самоврядування, територіальної автономії, деконцентрації виконавчої влади.

Водночас Конституція України (ст. 133) для характеристики територіального поділу України вживає термін «адміністративно- територіальний устрій». Це відображає реальний статус територіальних одиниць України, переважна більшість яких має характер саме адміністративно-територіальних одиниць, у межах яких здійснюється централізоване пряме державне управління через місцеві державні адміністрації.

Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно- територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Ці територіальні одиниці розрізняються за трьома підставами:

1) за географічними ознаками вони поділяються на регіони (АРК, області, райони, міста-регіони Київ і Севастополь) та населені пункти (міста, селища, села);

2) за своїм статусом - на: адміністративно-територіальні одиниці (області, райони), самоврядні територіальні одиниці (міста, селища, села). Крім того, АРК має особливий статус територіальної автономії, а райони в містах характеризуються ознаками як ад-міністративно-територіальних, так і самоврядних одиниць);

3) за місцем у системі адміністративно-територіального устрою України - на територіальні одиниці первинного рівня (міста без районного поділу, райони у містах, селища, села), середнього рівня (райони, міста з районним поділом) і вищого рівня (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь).

Територія України має площу 603,7 тис. кв. км, що становить 5,7% площі Європи.

Територія України обмежується державним кордоном України. Ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. встановлює, що «державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору». Державний кордон України визначається законами України, а також її міжнародними договорами. Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень вживає заходів забезпечення охорони та захисту державного кордону й території України.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про державний кордон України» охорона державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Прикордонні війська України, а в повітряному просторі - на Війська протиповітряної оборони України. Ст. 33 Закону зобов’язує державні органи, громадські організації, посадових осіб подавати Прикордонним військам України всебічну допомогу в охороні державного кордону України.

Об’єктами, прирівняними до державної території, є морські й повітряні судна, космічні кораблі й станції, що мають прапор чи розпізнавальні знаки цієї держави, а також підводні телеграфні кабелі, трубопроводи та інші об’єкти, що належать цій державі, але розміщуються за її межами.

Адміністративно-територіальний устрій України є трирівневим:

1) вищий рівень територіальних одиниць становлять Автономна Республіка Крим, області та міста Київ і Севастополь, які мають спеціальний статус;

2) середній рівень - райони і міста обласного підпорядкування;

3) нижчий рівень - райони в містах, міста районного підпорядкування, селища й села.

На момент проголошення незалежності Україна вже мала сформований територіальний устрій, який зазнав за останні десять років дуже мало змін. Територіальний устрій України і, зокрема, її адміністративно-територіальний устрій, формувався протягом майже тисячі років.

Адміністративно-територіальний поділ - це поділ території держави на певні частини з метою організації управління на місцях.

Адміністративно-територіальний поділ формується на

загальноукраїнському рівні з урахуванням економічних, соціальних, історичних та національних особливостей розвитку конкретних територій, специфіки розселення.

Адміністративно-територіальний поділ України почав формуватися давно. За часів Київської Русі існували Київське, Чернігівське, Галицько- Волинське та інші князівства. У процесі історичного розвитку виникали нові адміністративно-територіальні одиниці (землі, краї, округи, полки тощо). Так, за часів Богдана Хмельницького вся Україна поділялася на полки. Кожний полк в свою чергу поділявся на сотні. До сотні належали села, містечка і невеликі міста. На чолі сотні стояв сотник, якого обирали козаки. Сотники з іншою полковою старшиною і козаками полку обирали полковника. Старшина й козаки з усіх полків на військовій раді обирали гетьмана. Сотники у своїй сотні, а полковники у полку управляли не лише козаками своєї сотні чи полку, а і усією громадою, що жила в сотні чи полку. Міста мали свою управу і суд - магістрат.

Різні частини території України, що входили до складу сусідніх держав, мали поділ на такі адміністративно-територіальні одиниці, які були прийняті в цих країнах. У Росії - це губернії, округи, волості, в Польщі - воєводства, повіти, ґміни.

Сучасний адміністративно-територіальний поділ України зберіг радянську систему і старі назви: автономна республіка, область, район, місто, селище, село. Територія України поділена на 24 області та Автономну Республіку Крим. В країні налічується 490 районів, 448 міст, у т. ч. 168 міст загальнодержавного і обласного підпорядкування. Кожна з цих одиниць має свої органи територіального управління.

Області мають певні регіональні особливості адміністративно- територіального поділу. Кількість районів, міст, селищ міського типу, сіл у кожній області залежить від величини їхньої території, кількості населення, історичних особливостей розвитку тощо.

Міжобласна специфіка адміністративно-територіального поділу полягає у різній кількості адміністративних одиниць і населених пунктів (передусім міст і селищ міського типу) у розвинутих і густо заселених районах і слабо заселених територіях. До густо заселених районів належать Донбас, Придніпров’я і центральна частина західних областей (Львівської, Івано-Франківської, Т ернопільської).

Особливості територіально-адміністративного поділу в сільських місцевостях полягають у тому, що кількість сільських населених пунктів майже втричі перевищує кількість сільських рад - низових ланок територіального управління на селі. У середньому одна сільська рада управляє трьома сільськими населеними пунктами. Однак у тих районах, де переважають невеликі села, одна сільська рада управляє в 2-3 рази більшою кількістю сільських населених пунктів, ніж там, де величина цих пунктів значно більша.

Адміністративно-територіальний устрій України не є незмінним. Одні сільські населені пункти об’єднуються під юрисдикцію єдиних для них територіальних громад як первинних суб’єктів місцевого самоврядування, інші, навпаки, виходять з-під такої юрисдикції, роз’єднуються. Окремі населені пункти (села, селища), які розташовані близько від міст, намагаються увійти під юрисдикцію їхніх територіальних громад, а органи самоврядування великих міст (з населенням понад 1 млн осіб) порушують питання про перетворення їх на міста загальнодержавного значення.

Конституція України (п. 29 ст. 85) визначає, що утворення та ліквідація районів, установлення та зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування й перейменування населених пунктів і районів належить до повноважень Верховної Ради України, а територіальний устрій України визначається виключно законами України (п. 13 ст. 92).

Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом (ст. 73 Конституції України).

Адміністративно-територіальний поділ України постійно змінюється. Багато сіл перетворилися на селища міського типу, селища міського типу стали містами.

Адміністративно-територіальний устрій України за станом на 07.07.2011

Райони, в яких районні ради не утворені:

Міста, з районним поділом, в яких районні ради у місті не утворені :

13.3