Класифікація і види недержавних громадських організацій в Україні
Утвердження громадянського суспільства в Україні, має велике значення для українського суспільства в цілому, бо, як зазначає Дж. Кін, «там, де немає громадянського суспільства, не може бути взаємодії й обміну думками між громадянами, здатними публічно обирати свої ідентичності, шанувати свої обов’язки в рамках політично правової структури, яка забезпечує мир між громадянами, добре функціонування уряду, соціальну справедливість та - перш за все - діє відповідно до принципу, що влада має бути підзвітна суспільству» [91, с.
78]. У розвиненому громадянському суспільстві громадянам простіше захищати свої права та законні інтереси, у них з’являються більші можливості щодо самореалізації в різних сферах суспільного життя.Основу кожного громадянського суспільства становлять громадські організації, зокрема недержавні.
На основі аналізу матеріалів анкетування, проведеного нами серед 349 респондентів, вважаємо, що в Україні мають місце наступні види недержавних громадських організацій: 1) недержавні громадські організації, створені для вирішення соціальних проблем певних груп населення (дітей-сиріт, інвалідів, пенсіонерів, багатодітних сімей і т.д.) (так вважають 48,4 % респондентів); 2) дитячі та молодіжні громадські організації, які займаються вихованням молоді (на думку 38,6 % респондентів); 3) громадські організації захисту прав та інтересів громадян (так вважають 35,2 % респондентів) (Додаток А).
Важливим аспектом аналізу різновидів громадських організацій є їх класифікація.
Класифікація громадських організацій необхідна для їх впорядкування, відображення існуючої мережі громадських організацій та визначення сфер суспільного життя, де їх діяльність активніша [92, с. 41].
Огляд наукової літератури дає підстави стверджувати, що проблема класифікації громадських організацій є актуальною. Визначенням класифікації громадських організацій займалися науковці Ю.
Галустян, В. Головенько, В. Кравчук, М. Менджул, Л. Усаченко, О. Хуснутдінов, М. Шевченко та ін. Їх праці сприяють вивченню даного питання, однак не формують єдиної основи для його розв’язання.В енциклопедичній та словниковій літературі під «класифікацією» розуміють (від нім. Klassifikation з лат. classis - розряд, група і facere - робити): 1) систему супідрядних понять (класів, об’єктів, явищ) у певній галузі знання або діяльності людини, складену на основі обліку загальних ознак об’єктів і закономірних зв’язків між ними. Наукова класифікація виражає систему законів, притаманних відповідній галузі дійсності...; 2) систему розподілу предметів, явищ або понять на класи, групи тощо за спільними ознаками, властивостями; 3) розподіл певних об’єктів у групі на основі їх загальних ознак, подібностей і розбіжностей, що відображають зв’язки між класами об’єктів у єдиній системі цієї галузі знання [93, с. 174; 4, с. 371; 73, с. 360; 94, с. 440; 95, с. 544; 96, с. 115].
Ключовим моментом у побудові класифікації є вибір критерію. Особливі труднощі виникають при класифікації багатомірних явищ, які неможливо звести до єдиного показника, прямого виміру характеристик [77, с. 209].
Словники сучасної української мови характеризують критерій (від гр. kriterion - засіб судження) як: а) одну з основних ознак, мірило для визначення оцінки, класифікації чого-небудь [73, с. 395]; б) принцип, який визначає спосіб визнання чогось з позицій присутності, відсутності чи ступеня наявності певних характеристик, якостей; мірило чогось [97, с. 329].
Використання критеріїв в якості ознак, притаманних для класифікації організацій дозволяє виділити групи організацій за подібними ознаками і параметрами. Вона має важливе прикладне значення, адже дозволяє розробляти загальні підходи до вибору моделей та методів управління, аналізу і вдосконалення організаційних структур тощо [98, с. 17]. За найзначніший критерій зазвичай беруть характер взаємозв’язків між членами громадської організації, або вид їхньої діяльності.
До обов’язкових ознак кожної організації належать: конкретна мета, яка досягається певними людьми, програма дій, ієрархія, підлеглість, колективна ідентичність, чітка процедура виконання обов’язків, соціальна структура (сукупність людей, які мають конкретні стосунки під час взаємодії), де статуси визначаються службовими посадами, наявність ресурсів, певний спосіб їх захисту, система офіційно затверджених норм поведінки і форм контролю за їх додержанням, наявність винагород або покарань за участь (або неучасть) у справах організації [99, с. 80]
М. Менджул виокремлює наступні ознаки, які є характерними для громадської організації: а) ознаки, властиві їй як юридичній особі (організаційна єдність, державна реєстрація та цивільна правосуб’єктність, проявами якої є майнова відокремленість, виступ юридичної особи у цивільних відносинах від свого імені, самостійна майнова відповідальність та здатність бути позивачем або відповідачем у суді); б) ознаки, притаманні громадським організаціям як непідприємницьким товариствам (спеціальна правоздатність, непідприємницький характер діяльності та неприбутковість); в) конститутивні ознаки, тобто необхідні й достатні для розкриття сутності громадської організації - мета створення і діяльності (громадські організації створюються для задоволення та захисту законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів) та членський характер громадських організацій [92, с. 39-40].
В. Новохацький також звертає увагу на те, що усі організації громадянського суспільства володіють рядом схожих ознак: 1) організаційною структурою; 2) відділенням від держави; 3) «власники» або менеджмент цих організацій не мають права або заздалегідь відмовляються від розподілу прибутку у свою користь; 4) «самокеруються», тобто мають повну самостійність у рішенні всіх питань, пов’язаних з їхньою діяльністю; 5) участь у них не є обов’язковою; діяльність у них здійснюється за рахунок добровільних пожертвувань фінансових засобів або часу [6, с.
8].Окрім вищевикладених ознак, для недержавної громадської організації також характерними є ознаки неприбуткової організації, а саме [100, с. 15-16]: 1) недержавний (неурядовий) характер організації - держава в особі органів державної влади та місцевого самоврядування не є засновником такої організації на підставі закону чи через ухвалення публічного акта відповідним органом влади і не здійснює адміністративного управління чи контролю за діяльністю такої організації; 2) самоуправління - керівництво організацією здійснюється її
учасниками відповідно до статутних (засновницьких) документів;
3) добровільність - організація утворюється на основі доброї волі осіб чи особи, що є засновником. Ніхто не може бути примушений до вступу в організацію, і нікому не може бути заборонено вийти з такої організації; 4) некомерційність - комерційна діяльність в цих організаціях не може бути основною;
5) неприбутковість - метою створення чи діяльності організації не може бути одержання прибутку, що розподіляється між її членами, засновниками чи пов’язаними з ними особами. Прибуток організації, отриманий нею в результаті комерційної діяльності, може використовуватись лише на статутні цілі;
6) корисність організації - відповідно до цієї ознаки вирізняють: приватно корисні, або організації взаємної вигоди, та суспільно корисні організації.
З урахуванням розглянутих ознак, які властиві для недержавних громадських організацій, основними їх ознаками слід вважати: а) добровільність участі її членів (учасників); б) самоврядність (самоуправління);
в) некомерційність; г) неприбутковість; ґ) недержавність (відокремленість від органів державного управління та місцевого самоврядування) тощо.
У США розроблено Міжнародну класифікацію неприбуткових організацій (МКНКО), відповідно до якої неурядові організації поділяються на такі групи: 1) культура і відпочинок; 2) освіта і наукові дослідження; 3) здоров’я; 4) соціальні послуги; 5) навколишнє середовище; 6) розвиток і житлове будівництво; 7) закон, пропаганда та політика; 8) філантропія та заохочення добровільної діяльності; 9) міжнародна діяльність; 10) релігія; 11) бізнес і професійні асоціації, союзи [101].
Однак в нашій країні ця класифікація використовується лише з пізнавальною метою та має своїх прихильників [102, с. 17].М. Шевченко, В. Головенько та Ю. Галустян вважають, що в Європі та США класифікація недержавних громадських організацій за напрямами діяльності виглядає таким чином [7, с.33]:
а) громадські об’єднання, які об’єднують людей за принципом спільної мети і проблеми. Це, насамперед, організації інвалідів, батьків хворих дітей тощо. Характерною ознакою їхньої діяльності є взаємодопомога в розв’язанні своїх
власних проблем, особливо у взаєминах з владними структурами;
б) громадські об’єднання так званого «клубного» типу. До них відносять різноманітні групи самовдосконалення, клуби за інтересами, тощо. Ці групи складають також самі їхні члени;
в) громадські об’єднання соціальної справедливості або благодійності. Їх діяльність спрямована на вирішення гуманітарно-соціальних проблем певних категорій населення - людей похилого віку, багатодітних сімей, бідних, хворих тощо;
г) громадсько-політичні організації, рухи й правозахисні організації. Їх місія полягає у вирішенні питань, що лежать далеко за межами безпосередніх групових інтересів їхніх учасників, наприклад, проблем жінок, молоді, охорони довкілля, пам’яток культури тощо;
ґ) професійні об’єднання та творчі спілки, що об’єднують найманих працівників та осіб творчої праці, ведуть від їх імені переговори, укладають колективні договори та угоди з адміністрацією підприємств і урядом, виборюють шляхом лобіювання законодавче й фінансове забезпечення свого функціонування;
д) політичні партії. Вони виражають інтереси певних соціальних груп суспільства через відкриту політичну боротьбу, домагаючись прямого контролю над державною владою.
В Україні на сьогодні існує велика кількість громадських організацій, в тому числі і недержавних, які вирішують важливі питання у різних сферах життя. До прикладу, А. Суббот звертає увагу на те, що «з-поміж кола суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції в Україні виокремлено групу тих, хто бере участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках - і у вжитті заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні заходів щодо запобігання та протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері».
Слушною є його думка про те, що «до таких суб’єктів крім місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій та їх посадових осіб вперше віднесено громадян і об’єднання громадян» [103, с. 58].Отже, проведемо аналіз класифікацій недержавних громадських
організацій, які пропонують вітчизняні дослідники, та національного законодавства України в частині визначення класифікації недержавних громадських організацій.
В основу типології недержавних громадських організацій можна покласти мету організації, тобто захист громадянських, політичних, економічних, культурних прав і свобод громадян. Різниця в цілях певних організацій дає можливість здійснювати типологію і за видами їхньої діяльності. Зрозуміло, що основою для типології недержавних громадських організацій можуть бути й інші критерії, класові та національні ознаки, демографічні чинники, масштаби діяльності, методи й способи дій тощо [9, с. 150].
Л. Усаченко пропонує типологію громадських об’єднань, що базується на врахуванні різних критеріїв [9, с. 150-151], яку також можна застосувати і до недержавних громадських організацій: 1) за родом діяльності - конструктивно орієнтовані, пізнавальні, опозиційні, аматорські, національні та інші; 2) за поставленими цілями - соціально-вартісні й асоціальні, політизовані та неполітизовані; 3) за інтересами - економічні, професійні, суспільно-політичні та інше; 4) за правовим статусом - легальні та нелегальні; 5) за соціально-класовими ознаками - робітничі, фермерські та інші; 6) за рівнем масовості й ступенем впливу - профспілки, антивійськові рухи та інше; 7) за спонукальними мотивами виникнення - соціально усвідомлені (рухи ветеранів, студентської молоді, кооператорів); 8) вартісно-орієнтовані (рух «зелених»); 9) традиціоналістськи зумовлені (релігійні, національні об’єднання); 10) за масштабами діяльності - міжнародні, внутрішньодержавні; 11) за ставленням до існуючого ладу - консервативні, реформаторські, революційні, контрреволюційні; 12) за ступенем і формою організації - стихійні й організовані, слабкі й високоорганізовані.
На думку С. Лисенкова, відсутність законодавчого закріплення форм функціонування недержавних громадських організацій, багатогранність їх діяльності та зв’язки з іншими подструктурами суспільства, дають можливість системно їх класифікувати з врахуванням наступних критеріїв [104, с. 49; 105, с. 88; 106, с. 120]: 1) за способом утворення та формами діяльності розрізняють фронти, асоціації, спілки, фонди; 2) за умовами членства можна поділити громадські організації на дві великі групи - з формально фіксованим і формально нефіксованим членством; 3) за кількістю членів громадські організації поділяють на масові та елітарні; 4) за способом формування і ступенем охоплення мас - стихійні та свідомо організовані; 5) за суб’єктним складом - професійні, жіночі, молодіжні, об’єднання ветеранів, пенсіонерів, тощо; 6) за внутрішньою структурою - централізовані, нецентралізовані; 7) за масштабом діяльності - місцеві, загальнодержавні, міжнародні; 8) за соціально-правовим статусом - легальні, нелегальні; 9) за способом досягнення мети - реформаторські, консервативні; 10) за соціальною значущістю для існування і розвитку суспільства - прогресивні, консервативні, реакційні; 11) за шляхами легалізації - легалізовані шляхом реєстрації, та легалізовані шляхом повідомлення про заснування; 12) за віковим критерієм виділяють громадські організації дорослого населення, молодіжні громадські об’єднання та дитячі громадські об’єднання.
А. Шлійко виділяє такі основні критерії класифікації організацій [107, с. 5051]: а) за критерієм формалізації: формальні (мають чітко визначені цілі, правила поведінки, структуру й зв’язки) та неформальні (функціонують без чітко визначених цілей, правил та структури) організації; б) за формою власності: приватні, колективні (корпоративні), комунальні та державні організації; в) за формою результату: комерційні (орієнтуються на прибуток) та некомерційні організації (орієнтуються на одержання соціального ефекту); г) за типом завдань, що вирішуються: економічні, фінансові, політичні, освітні, медичні, військові та ін.; ґ) за принципами об’єднання людей: добровільні (церква, політичні партії, клуби), примусові (армія, початкова школа, тюрма, психіатрична лікарня), унітарні (їх члени об’єднуються для досягнення загальної та індивідуальної мети - підприємства, банки, ВНЗ); д) за характером діяльності: технологічні (реалізують технологію виготовлення певної продукції або надання послуг), програмно- цільові (реалізують певну програму діяльності з вирішенням певної соціальної проблеми), непрограмні (реалізують гнучку і складну програму дій, яку визначити наперед неможливо).
Дещо іншу класифікацію недержавних громадських організацій запропонувала М. Менджул. Ці організації вона поділяє за наступними критеріями [108, с. 184-185]: 1) за суб’єктним складом (тобто, громадські організації поділяються за певною ознакою, що об’єднує їх членів - вік, професія, стать та ін., зокрема: дитячі, молодіжні, жіночі організації, організації інвалідів, ветеранів, підприємців і т.д.); 2) за сферою діяльності (правозахисні, освітні, культурні, творчі, спортивні, екологічні та ін.); 3) за статусом чи територією діяльності; 4) за способом обліку членів (мають / або не мають фіксоване членство); 5) за способом реєстрації (діють шляхом реєстрації або повідомленням про утворення); 6) залежно від мети створення та діяльності (суспільнокорисні - створені й діють з різними суспільнокорисними цілями, зокрема: охорони прав людини, розвитку науки, культури, мистецтва, освіти, надання соціальних послуг та ін.; приватні - створені й діють з метою досягнення цілей та в інтересах виключно своїх членів); 7) за кількістю членів (масові та звичайні).
В. Кравчук зазначає, що існує також класифікація недержавних громадських організацій за напрямками їх діяльності. За цим критерієм всі недержавні громадські організації, в тому числі і благодійні фонди, вона групує у сім блоків [32, с. 96-97]:
1) права людини. До цього блоку відносяться «всі організації, зусилля яких спрямовані на відстоювання громадянських прав і свобод першої необхідності - права на життя, здоров’я, недоторканність власності тощо, а також інших прав, свобод та законних інтересів різноманітних суспільних груп. Сюди можна віднести правозахисні організації, організації сприяння розвитку місцевого самоврядування, громадські організації захисту прав та інтересів громадян, релігійні організації, молодіжні та студентські об’єднання, ветеранів та інвалідів військових дій, репресованих і колишніх в’язнів, об’єднання учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС тощо»;
2) професійна діяльність. Ця група охоплює недержавні громадські організації, що «створюються для підтримки й оптимізації професійної діяльності людей. Це насамперед професійні спілки, асоціації адвокатів, спілки промисловців та підприємців, роботодавців, а також інші організації сприяння розвитку підприємництва та професійні об’єднання»;
3) поліпшення соціально-економічного становища країни. Цей блок «складають благодійні фонди сприяння здійсненню програм поліпшення соціально-економічного становища у країні, організації і добродійні фонди соціального захисту та поліпшення матеріального становища малозабезпечених верств населення, благодійні фонди надання допомоги багатодітним родинам тощо»;
4) сім’я та діти. Ця група недержавних громадських організацій «охоплює жіночі громадські організації, об’єднання багатодітних сімей, дитячі громадські організації, благодійні фонди сприяння захисту материнства та дитинства тощо»;
5) захист здоров’я населення та навколишнього середовища. Цю групу «становлять екологічні громадські організації і благодійні фонди сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи, громадські організації і благодійні фонди пропагування здорового способу життя тощо»;
6) освіта. Цей блок «об’єднує освітні та науково-освітні організації, благодійні фонди сприяння розвитку науки й освіти»;
7) культура. Цю групу «утворюють культурно-просвітницькі об’єднання, благодійні організації та фонди сприяння розвитку культури, національно - культурні товариства» [32, с. 96-97].
Кожна з вищевказаних класифікацій має свої переваги та дає змогу глибше зрозуміти сутність поняття недержавної громадської організації, проте жодна окрема класифікація не в змозі охопити великого різноманіття діяльності цих організацій та відобразити цілі, яких вони прагнуть досягти [109, с. 128-132].
Ми підтримуємо думку про те, що у класифікації недержавних громадських організацій, яка запропонована українськими науковцями, не взято до уваги критерій соціальної справедливості, що є одним із основних при формуванні
недержавних громадських організацій країн Європи та США [7].
Узагальнюючи, зазначимо, що критерії, за якими класифікують недержавні громадські організації, є доволі численними, а підходи щодо доцільності їх використання є різноманітними. Вважаємо, що найпоширенішим критерієм класифікації громадських організацій, в тому числі і недержавних, є напрями діяльності цих організацій.
На нашу думку, в процесі класифікації недержавних громадських організацій, в першу чергу, слід брати до уваги їх призначення та форму діяльності, тому, не претендуючи на повний перелік критеріїв, що сприяють створенню універсальної класифікації недержавних громадських організацій, розглянемо та охарактеризуємо наступне.
Вважаємо, що залежно від статусу діяльності недержавна громадська організація може діяти як: а) зі статусом юридичної особи; б) без статусу юридичної особи. Однак слід пам’ятати, що ширшими повноваженнями володіє недержавна громадська організація зі статусом юридичної особи.
Беручи до уваги спрямованість діяльності недержавної громадської організації стосовно суб’єкта, який її створив, виділяємо: а) організації, діяльність яких спрямована на самих себе, тобто для задоволення власних потреб та інтересів; б) організації, діяльність яких спрямована на допомогу іншим людям, які не можуть захистити себе самі; в) організації, діяльність яких спрямована на розв’язання загальносуспільних проблем.
Залежно від мети діяльності виділяємо недержавні громадські організації, які здійснюють: а) політичну діяльність; б) соціальну діяльність; в) економічну діяльність; г) правову діяльність тощо.
За методами діяльності недержавні громадські організації доцільно поділити на: а) легальні; б) нелегальні; в) формальні (система взаємозв’язків у такій організації, правила поведінки й методи діяльності її членів визначені й зафіксовані); г) неформальні (взаємодія і діяльність членів такої недержавної громадської організації відносні).
Зважаючи на суб’єкт діяльності недержавні громадські організації поділяємо на: а) професійні; б) жіночі, молодіжні, дитячі; в) організації пенсіонерів, ветеранів, інвалідів військових дій, репресованих і колишніх в’язнів; г) організації учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС тощо.
Залежно від сфери діяльності недержавні громадські організації можна поділити на: а) економічні; б) політичні; в) соціальні; г) екологічні; д) освітні; е) спортивні; є) культурно-просвітницькі; ж) конфесійні; з) етнічні тощо.
Беручи до уваги характер членства в недержавній громадській організації, ми виділяємо: а) недержавні громадські організації із колективним або індивідуальним членством; б) недержавні громадські організації з фіксованим або нефіксованим членством (ст. 5 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації»). Відомості про це містяться у статуті недержавної громадської організації (п. 3 ст. 11 Закону України «Про громадські об’єднання»).
За законодавчим регулюванням недержавні громадські організації можна поділити на: а) ті, що регулюються загальним Законом України «Про громадські об’єднання»; б) ті, які окрім згаданого нормативного акта ще регулюються спеціальними законодавчими актами. Наприклад, Законами України «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про організації роботодавців, їх об’єднань, права і гарантії їх діяльності» та ін.
Залежно від джерел фінансування ми розрізняємо недержавні громадські організації, які отримують фінансову підтримку за рахунок (ст.ст. 23, 24 Закону України «Про громадські об’єднання»): а) Державного бюджету України, місцевих бюджетів; б) членських внесків; в) пожертв громадян, підприємств, установ та організацій; г) майна, набутого в результаті підриємницької діяльності цієї організації; ґ) власних коштів; д) іноземних ґрантів тощо.
Зважаючи на вік членів розрізняють: а) недержавні громадські організації, членами (учасниками) яких можуть бути особи, які досягли 14 років (ст. 8 Закону України «Про громадські об’єднання»); б) молодіжні недержавні громадські організації, індивідуальними членами яких можуть бути особи віком від 14 до 35 років; в) дитячі недержавні громадські організації, індивідуальними членами яких можуть бути особи віком від 6 до 18 років (ст. 5 Закону України «Про
молодіжні та дитячі громадські організації»).
В залежності від представництва ми розрізняємо: а) недержавну громадську організацію без статусу юридичної особи, яка за допомогою визначеної особи (осіб) має право представляти цю організацію у правовідносинах із державою та іншими особами і вчиняти дії від імені недержавної громадської організації без додаткового уповноваження; б) недержавну громадську організацію із статусом юридичної особи, якою визначено особу (осіб) для здійснення всіх реєстраційних дій (п.п. 7, 8 п. 2 ст. 9 Закону України «Про громадські об’єднання»).
Зважаючи на найменування недержавної громадської організації, можна виділити те, яке: а) викладається державною мовою; б) поряд з державною мовою викладається іноземною мовою або мовою національної меншини; в) містить інформацію про статус недержавної громадської організації («дитяча», «молодіжна», «всеукраїнська») та/або про її вид («екологічна», «правозахисна» тощо); г) містить ім’я (псевдонім) фізичної особи за умови попередньої письмової згоди цієї особи або її спадкоємців, засвідченої в установленому законом порядку, якщо інше не передбачено законом; ґ) має скорочене найменування, яке визначається рішенням установчих зборів недержавної громадської організації або вищого органу управління - з’їзду, конференції, загальних зборів тощо (ст. 10 Закону України «Про громадські об’єднання»)
За символікою ми виділяємо недержавну громадську організацію із статусом юридичної особи, яка має право затвердити та зареєструвати власну символіку (емблему, прапор) із: а) повним найменуванням недержавної громадської організації; б) скороченим найменуванням недержавної громадської організації. Символіка недержавних громадських організацій не повинна відтворювати державні символи України, інші офіційні символи чи знаки, які використовуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, державні герби, прапори або офіційні назви інших держав, зареєстровану символіку іншої громадської організації, інші символи та знаки, використання яких обмежено законом тощо (п. 2 ст. 18 Закону України «Про громадські об’єднання»).
В цілому з проведеного аналізу стає зрозуміло, що існує надзвичайно велика кількість недержавних громадських організацій, які створюються та функціонують практично у всіх сферах життєдіяльності людей та відіграють значну роль у формуванні громадянського суспільства, проте кількість не завжди переходить у якість. Тому набагато важливішим є якість роботи таких організацій, їх соціальна активність, корисність, потужність роботи і достойне прискорення демократичного розвитку України.
1.4