§ 1. Загальні положення про ліцензування господарської діяльності

Інститут ліцензування є одним із провідних інститутів у системі регулювання господарської діяльності, що набув важ­ливого значення з набуттям статусу ринковою економікою України.

Ліцензування господарської діяльності регулюється ГК України, Законом України «Про ліцензування видів господар­ської діяльності» (далі - Закон про ліцензування). Інститут лі­цензування є комплексним, оскільки містить норми адмініст­ративного та цивільного права, де наявність ліцензії є під­ставою для виникнення правоздатності й майнових відносин під час здійснення окремих видів діяльності^[106].

Ліцензія є важливим засобом управлінського впливу, окремі права й обов'язки з'являються у громадян лише у зв'язку з наявністю ненормативного акта, яким є дозвіл. Необхідність істотного розширення інституту ліцензування багатьох видів діяльності в Україні (порівняно з радянським періодом) була обумовлена змінами в характері впливу дер­жави на суспільні відносини, що складаються у сфері еко- номіки^[107].

Поняття ліцензування не є однозначним, у зв'язку з чим можна виділити деякі його особливості.

• Ліцензійна діяльність належать до системи державно- виконавчих відносин, змістом яких є організація діяльності громадян та юридичних осіб у тих сферах діяльності, де по­трібне неухильне виконання параметрів і визначеної право­вої поведінки.

• Ліцензійна діяльність має свої принципи організації управлінського впливу, до яких належать:

1) єдиної державної системи ліцензування, що реалізу­ється шляхом:

- встановлення єдиного переліку видів господарської ді­яльності, що підлягають ліцензуванню;

- визначення вичерпного переліку документів, що до­даються до заяви про отримання ліцензії, виходячи з міні­мальної кількості таких документів, достатніх лише для під­твердження виконання вимог відповідних ліцензійних умов;

- визначення КМ України органів ліцензування та видів господарської діяльності, на які відповідний орган ліцензу­вання видає ліцензії;

2) територіальності, згідно з яким дія ліцензії поширю­ється на адміністративну територію органу ліцензування, що її видав;

3) дотримання законності шляхом того, що:

- запровадження ліцензування виду господарської діяль­ності здійснюється виключно законом;

- види господарської діяльності, не зазначені у ст.

- встановлюються конкретні строки здійснення кожної дії органу ліцензування, спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування;

- вимоги ліцензійних умов мають бути однозначними, прозорими та виключати можливість їх суб'єктивного засто­сування органами ліцензування чи ліцензіатами;

- повноваження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування та порядок набрання чинності рішенням ор­гану ліцензування поширюються на сферу ліцензування всіх видів господарської діяльності, визначаються виключно Законом про ліцензування і не можуть бути обмежені інши­ми законами;

- запроваджується відповідальність посадових осіб ор­ганів ліцензування і спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та суб'єктів господарювання за пору­шення вимог нормативно-правових актів, що регулюють сферу ліцензування;

- забороняється вимагання органами ліцензування на­дання документів із державних паперових або електронних інформаційних ресурсів;

4) пріоритетності захисту прав, законних інтересів, життя і здоров'я людини, навколишнього природного сере­довища, захисту обмежених ресурсів держави та забезпе­чення безпеки держави, що передбачає:

- ліцензування виду господарської діяльності застосову­ється лише до такого виду, провадження якого становить загрозу порушення прав, законних інтересів громадян, жит­тю чи здоров'ю людини, навколишньому природному сере­довищу та/або безпеці держави, і лише у разі недостатності інших засобів державного регулювання;

- запобігання проявам корупції;

- у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш 2 місяців;

5) рівності прав суб'єктів господарювання, що передба­чає:

- вільний вибір суб'єктом господарювання провадження встановленого законом виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, і території своєї діяльності;

- забезпечення під час отримання ліцензії рівності прав суб'єктів господарювання незалежно від організаційно-пра­вової форми чи форми власності;

- встановлення єдиних вимог ліцензійних умов шляхом визначення їх відповідності рівням ризику від провадження відповідного виду господарської діяльності;

- уникнення необґрунтованих обтяжень або зайвих ад­міністративних процедур;

- заборону використання ліцензування видів господар­ської діяльності для обмеження конкуренції;

6) відкритості процесу ліцензування, що забезпечується шляхом:

- своєчасного оприлюднення результатів ліцензійної діяль­ності органами ліцензування на своїх офіційних веб-сайтах і проектів нормативно-правових актів - у порядку, перед­баченому Законом України «Про доступ до публічної інфор­мації»;

- забезпечення доступності інформації у сфері ліцензу­вання відповідно до закону;

- залучення на паритетних засадах представників про­фільних громадських організацій, суб'єктів господарювання та/або їх об'єднань до процесу прийняття рішень Експерт­но-апеляційною радою з питань ліцензування.

• Ліцензування виступає формою контролю за набуттям спеціального правового статусу, фактичним виконанням обов'язкових ліцензійних умов, припиненням діяльності суб'єкта ліцензійних правовідносин, а також формою конт­ролю за правомірністю використання обмежених ресурсів.

• Ліцензування - це особливий адміністративно-право­вий режим, «порядок регулювання, який виражений у ком­плексі правових засобів, що характеризують особливий зв'я­зок взаємодіючих між собою дозволів, заборон, позитивних зобов'язань, які створюють особливу спрямованість право­вого регулювання», що в цьому випадку пов'язано з одер­жанням суб'єктом спеціального правового статусу, в струк­турі якого переважають обов'язки, визначені органами виконавчої влади, які добровільно виконуються суб'єктом ліцензування.

• Норми, що регулюють систему ліцензування, охоплю­ють однорідні, тісно пов'язані відносини в межах однієї га­лузі, тобто складають самостійний адміністративно-право­вий інститут.

• Імперативні розпорядження та заборони для ліцензій­них видів діяльності встановлені не у приватному порядку і не заради здійснення інтересів особи, якій адресована пра­вова норма, а заради чужого інтересу, тобто в публічних цілях.

• За порушення ліцензійних умов ліцензіат несе особли­ву адміністративну відповідальність, аж до анулювання лі­цензії.

• Названі змістові ознаки знаходяться в діалектичній єдності з їх юридичною формою, і ліцензія, з юридичного боку, являє собою юридичний документ органу державного управління, що підтверджує право на здійснення визначе­них видів діяльності з дотриманням законодавства України і ліцензійних умов, які не суперечать чинному законодав- ству^[108].

Таким чином, ліцензування є формою виконавчої діяль­ності, вираженою в санкціонуванні, офіційному визнанні за визначеними суб'єктами прав на заняття окремими видами діяльності, коли потрібен високий професіоналізм і кваліфі­кація, а також здійснення контролю за фактично здійсню­ваними діями. Ліцензійна діяльність є основним і необхід­ним засобом управлінського впливу, за допомогою якого громадяни нашої держави отримують змогу розширювати свою діяльність у зв'язку з наявністю відповідних нормати­вних актів.

На законодавчому рівні у ст. 1 Закону про ліцензування визначено ліцензування як засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єди­ної державної політики у сфері ліцензування, захист еконо­мічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окре­мих споживачів. Ліцензія - документ, що надається органом ліцензування, на право провадження суб'єктом господарю­вання визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, в електронному вигляді (запис про наявність ліцензії в такого суб'єкта господарювання в Єди­ному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) або на паперовому носії.

Згідно з п. 5 ст. 2 Закону про ліцензування реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює КМ України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензу­вання, а також органи ліцензування.

Відповідно до ст. 4 Закону про ліцензування спеціально уповноважений орган з питань ліцензування виконує такі функції: розробляє основні напрями розвитку сфери ліцен­зування та вносить на розгляд КМ України пропозиції щодо її вдосконалення; узагальнює практику застосування норма­тивно-правових актів з питань ліцензування; погоджує про­екти нормативно-правових актів у сфері ліцензування (в тому числі ліцензійні умови), що розробляються та/або прий­маються органами виконавчої влади, державними колегіаль­ними органами; здійснює методичне керівництво, інформа­ційне забезпечення діяльності органів ліцензування та визначає форму ліцензійного звіту; здійснює нагляд за до­держанням органами державної влади, державними колегі­альними органами законодавства у сфері ліцензування; утворює Експертно-апеляційну раду з питань ліцензування та забезпечує її діяльність; має право для цілей Експертно- апеляційної ради з питань ліцензування отримувати від ор­гану ліцензування копії документів, які стосуються прийня­того ним рішення, що оскаржується до спеціально уповно­важеного органу з питань ліцензування, та залучати на громадських засадах державних службовців, науковців та інших фахівців (за згодою їхніх керівників) для одержання консультацій і проведення експертизи документів у сфері ліцензування, а також запитувати й отримувати інформа­цію, документи чи матеріали; видає розпорядження про усунення порушення законодавства у сфері ліцензування та розпорядження про відхилення або задовільнення апеляцій чи скарг з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ра­ди з питань ліцензування; порушує питання щодо відпові­дальності посадових осіб органів ліцензування, які прийня­ли рішення, скасоване на підставі рішення Експертно- апеляційної ради з питань ліцензування; забезпечує підви­щення кваліфікації працівників органу ліцензування, до по­садових обов'язків яких належить забезпечення виконання повноважень у сфері ліцензування; одержує інформацію з питань ліцензування та контролю за наявністю ліцензій у суб'єктів господарювання від органів ліцензування, органів, що здійснюють контроль за наявністю ліцензій, зокрема щорічний ліцензійний звіт і щорічний звіт про виявлення безліцензійної діяльності; має безоплатний доступ до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Кожен ліцензіат (суб'єкт господарювання, який має лі­цензію на провадження встановленого законом виду госпо­дарської діяльності) зобов'язаний виконувати вимоги ліцен­зійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її одержання - відповідати ліцензійним умовам.

Залежно від особливостей провадження виду господар­ської діяльності, що підлягає ліцензуванню, вимоги ліцен­зійних умов встановлюються стосовно суб'єкта господарю­вання загалом та/або відносно кожного місця провадження кожного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензу­ванню. Ліцензійні умови можуть визначати вичерпний пе­релік видів місць провадження діяльності, якщо це обумов­лено особливостями провадження цього виду господарської діяльності.

Місцем провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, є об'єкт (приміщення, будівля, земе­льна ділянка та/або територія), у межах якого провадиться цей вид господарської діяльності або який використовується в його провадженні (може збігатися з місцезнаходженням суб'єкта господарювання). Вимоги ліцензійних умов поши­рюються на місця провадження господарської діяльності ліцензіата, зазначені в документах, що додаються до заяви про отримання ліцензії (з урахуванням змін до них, поданих ліцензіатом до органу ліцензування).

Вимоги ліцензійних умов до суб'єкта господарювання мають бути обумовлені особливостями провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та включають в себе:

1) вичерпний перелік документів, що підтверджують відповідність суб'єкта господарювання вимогам ліцензійних умов, крім документів, які органи влади не можуть вимага­ти відповідно до ч. 7 ст. 9 Закону України «Про адміністра­тивні послуги», щодо:

- відомостей про місця провадження господарської діяль­ності із зазначенням щодо кожного з них виду діяльності (повністю або частково стосовно зазначеного у заяві) або операцій, що за ним провадитимуться;

- відомостей про засоби провадження господарської діяль­ності;

2) кадрові вимоги щодо:

- мінімальної кількості працівників за окремими поса­дами (у випадку якщо це зумовлено особливостями прова­дження певного виду господарської діяльності, встановлю­ються вимоги щодо наявності у певних працівників відповідної освіти, кваліфікації та (або) стажу роботи, зок­рема у фізичних осіб - підприємців, мінімальної частки ква­ліфікованих працівників за певними посадами, які уклали трудові договори з ліцензіатом);

- даних про наявність трудових договорів з усіма най­маними працівниками;

3) організаційні вимоги щодо:

- зберігання протягом дії ліцензії документів, копії яких подавалися до органу ліцензування відповідно до вимог за­конодавства;

- зберігання протягом строку дії ліцензії документів (ко­пій), які підтверджують достовірність даних, що зазначали­ся здобувачем ліцензії в документах, які подавалися органу ліцензування відповідно до вимог законодавства;

- строку повідомлення органу ліцензування про всі змі­ни даних (у тому числі розширення, звуження), зазначених у документах, що додавалися до заяви, який не може бути меншим, ніж один місяць з дня настання таких змін;

- провадження виду господарської діяльності, що підля­гає ліцензуванню, виключно в межах місць провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, зазна­чених у відомостях про них, поданих органу ліцензування згідно з вимогами ліцензійних умов, використання виключ­но таких місць у провадженні виду господарської діяль­ності, що підлягає ліцензуванню;

- провадження виду господарської діяльності виключно з використанням засобів їх провадження, що зазначені у відомостях про них, які подані органу ліцензування згідно з вимогами ліцензійних умов;

- подання передбаченої законом звітності;

- порядку дій ліцензіата у разі планового або позаплано­вого припинення (у зв'язку з неможливістю використання матеріально-технічної бази, виникненням форс-мажорних обставин тощо) провадження ним виду господарської діяль­ності загалом або за певними місцями провадження такої діяльності та відновлення її провадження;

- забезпечення присутності керівника ліцензіата, його заступника або іншої уповноваженої особи під час прове­дення органом ліцензування в установленому законом по­рядку перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов;

4) технологічні вимоги щодо наявності певної матеріаль­но-технічної бази разом з даними, що дають можливість її ідентифікуй ати;

5) спеціальні вимоги, передбачені законом, щодо:

- обмеження щодо суміщення здійснення видів госпо­дарської діяльності;

- можливості провадження видів господарської діяльно­сті лише юридичними особами або лише юридичними осо­бами окремих організаційно-правових форм;

- розміру статутного капіталу;

- обмеження щодо здійснення над суб'єктом господарю­вання контролю, у значенні, наведеному у ст.