Висновки до розділу 3
Підводячи підсумок розгляду зазначених питань цього розділу, можна зробити наступні висновки.
Юридичний закон як загальне правило поведінки, після свого формування і прийняття законодавцем має втілюватися в життя, як випливає з теорії права, шляхом розроблення та прийняття підзаконних як нормативних так і індивідуальних правових актів з приводу конкретних одиничних випадків і справ, оскільки закон (загальне), немов би не може охоплювати всю багатоманітність життєвих ситуацій (особливе та одиничне), які підлягають урегулюванню, впорядкуванню правовими приписами.
Однак стосовно економічної сфери це положення, на нашу думку, сформульоване юристами для виправдання тієї адміністративно-бюрократичної системи господарського управління, яка існувала за часів соціалістичної доби. Перетягування цього положення у сьогодення на даному перехідному етапі розвитку економіки, можна пояснити декларативним формальним характером багатьох діючих законів в зазначеній сфері, небажаністю владоможців розставатися зі звичними стереотипами керівництва колишнім народним господарством, перевагами для влади „ручного” управління і т.д. Що стосується першої з причин існування підзаконних індивідуальних актів, то вона знімається в значній мірі з регламентуванням ефективної технології розроблення правових актів – технології, яка б унеможливлювала б появу декларативних формальних законів. І ця робота присвячена саме вирішенню проблеми побудови такої технології розроблення господарсько-правових актів.Важливими етапами ефективної технології розроблення проектів господарсько-правових актів є їх планування і підготовка концепцій законопроектів. Доцільно розробити єдину систему планування нормотворчої діяльності в Україні, в рамках якої передбачити, що нормотворча діяльність в Україні здійснюється на підставі державних програм розвитку законодавства України, перспективних та поточних планів законодавчих робіт, планів діяльності вищого, центральних та місцевих органів виконавчої влади з підготовки проектів регуляторних актів.
Планування нормотворчої діяльності має бути спрямоване на створення цілісної, науково обґрунтованої системи законодавства і повинне забезпечувати послідовність підготовки, розгляду та прийняття правових актів органами державної виконавчої влади, координацію законотворчої діяльності суб’єктів права законодавчої ініціативи, залучення до законопроектних робіт відповідних наукових установ, громадських організацій та використання у цій діяльності результатів наукових досліджень.Проект державної програми розвитку законодавства України на період 5 або 10 років, має формуватися на підставі систематизації пропозицій суб’єктів права законодавчої ініціативи (з урахуванням результатів їх обговорення фахівцями наукових установ і громадськістю) та пропозицій, сформульованих в юридичній літературі (монографіях, дисертаційних дослідженнях, наукових статтях, виступах на конференціях тощо). Сформований проект державної програми подається на розгляд у комітет Верховної Ради України, до відання якого належать питання законодавчих передбачень. Комітет готує цей проект для розгляду і ухвали Верховною Радою України.
Підводячи підсумки розгляду методичного забезпечення таких стадій регуляторної політики (етапів розробки регуляторних актів) як підготовка концепцій правових актів та здійснення аналізу впливу регуляторного акта, зазначимо, що ці етапи прописані недостатньо для рівня методичних документів. Деякі пропозиції щодо конкретизації окремих дій щодо виконання зазначених етапів внесені нами вище. Щодо такого етапу як оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень, то він виписаний більш менш задовільно. Проблема, на наш погляд, полягає лише в тому, щоб створити механізми обов’язкового реагування на усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу. Зокрема, пропонуємо ввести порядок, за яким зауваження і пропозиції, одержані протягом визначеного терміну, мають обов’язково фіксуватися, наприклад, у пояснювальній записці до проекту з позначенням виду реагування: прийнято або відхилено з зазначенням причин. Пропонується зазначити (бажано в тексті Закону України від 11 вересня 2003 р.), що при відсутності реагувань розробника на зауваження і пропозиції, поданий проект не може подаватися на затвердження і повинен відхилятися.
Суттєвим недоліком регламенту регуляторної політики є те, що деякі методичні вказівки по забезпеченню тієї чи іншої можливості є декларативними, ставлять завдання, які не тільки не в змозі виконати практик – правник середньої кваліфікації, але й потребують проведення спеціальних наукових досліджень тощо.
З метою забезпечення виконання вимог Указу Президента України від 1 червня 2005 р., додержання принципів державної регуляторної політики щодо відповідності форм та рівня державного регулювання господарських відносин реальним потребам та вимогам ринку, досягнення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави, забезпечення відповідності регуляторних актів принципам державної регуляторної політики, вимогам системності цих актів; потрібно створити такий механізм, який упереджував би і надалі появлення несистемних регуляторних актів, або таких, що не відповідають потребам та вимогам ринку, іншим принципам державної регуляторної політики.
Плани законодавчих робіт парламенту, плани підготовки інших регуляторних актів, що приймаються на рівні уряду, органів господарського управління, повинні відповідати вимогам включення до цих планів найбільш приоритетних проектів.
Технологія і організація формування планів підготовки законопроектів в галузі господарювання, а також підзаконних регуляторних актів має бути спрямованою на вирішення проблем забезпечення спрямованості господарсько-правових актів, що приймаються, на найважливіші проблеми, зменшення суперечностей, дублювання господарсько-правових рішень, їх множинності тощо.
Доцільно, щоб у процесі складання плану діяльності Кабінету Міністрів України з підготовки проектів регуляторних актів визначались проблеми, які мають не загальний, а локальний характер і для свого вирішення потребують розроблення нормативного акта з боку певного державного органу господарського управління.
Погодження проектів регуляторних актів та підготовка експертного висновку щодо їх регуляторного впливу є важливою складовою нормативної технології розроблення цих актів.
В той же час Методичні рекомендації про порядок здійснення правової експертизи проектів нормативно-господарсько-правових актів, схвалені Постановою колегії Міністерства юстиції України від 21 листопада 2000 р. № 41, не містять чітких вказівок щодо виконання цього етапу. Як результат, він перетворюється у свого роду “мистецтво”, яке доступне лише кваліфікованим спеціалістам, а частіше за все, у свавілля. За пропозиціями дисертанта щодо виконання правової експертизи, на цьому етапі повинна встановлюватись відповідність проекту правового акта затвердженим планам нормотворчих робіт та концепції самого акту, а також несуперечливість діючому законодавству, вимогам законодавству ЄС. При цьому якщо відповідність проекту планам нормотворчих робіт встановлюється шляхом перевірки тотожності назв проекту і відповідної позиції плану. Відповідність проекту його концепції може встановлюватись при умові відповідності самої концепції певним вимогам, які сформульовані в цій роботі.У Методиці здійснення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 р. № 308, не вказано спосіб оцінки шляхів досягнення цілей державного регулювання, не розкрито питання, як оцінювати ефективність регуляторного акта; неясно, яка сутність методу аналізу вигод та витрат, що згадується у названій Методиці, не описано моделі, які можна застосовувати у цьому аналізі, хоча основною вимогою до методик є вимога регламентувати відповідні дії не лише на рівні “що”, але і “як” це робити.