<<
>>

Висновки до розділу 2

На основі викладеного у другому розділі роботи необхідно зробити наступні висновки:

Додатково обґрунтовано положення, згідно з якими споживачі освітніх послуг є суб’єктами господарського і цивільного права – учасниками відносин у сфері господарювання; а суб’єкти, що надають освітні послуги – НЗ, є суб’єктами господарювання - СПД або некомерційними організаціями;

На основі різних критеріїв проведено класифікаційний поділ НЗ: 1) на основі рівня акредитації; 2) на основі форми власності: державної форми власності, власності АРК, комунальної форми власності, колективної, приватної форми власності, а також НЗ, що діють на основі різних форм власності (змішані); 3) на основі критерію прибутковості: комерційні та некомерційні; 4) за рівнем: загальнодержавного та регіонального значення.

Визначено, що усі суб’єкти господарювання поділяються на тих, що надають послуги громадянам; суб’єктам господарювання; і громадянам, і суб’єктам господарювання. За цим класифікаційним критерієм НЗ можуть надавати послуги суб’єктам господарювання і громадянам. При цьому відносини «НЗ - суб’єкт господарювання» є більш складними і широкими, а тому прямо впливають на відносини між НЗ і споживачем - громадянином;

Показано перспективність удосконалення системи НЗ в окремому регіоні: реформування сфери освіти повинно проводитися одночасно на державному та місцевому рівні; об’єктивні тенденції укрупнення суб’єктів господарювання та утворення холдингових компаній, що проходять в інших сферах економіки, повинні мати місце й у сфері освіти. Тому слід позитивно ставитися до ліквідації НЗ, що не відповідають ліцензійним умовам, або до об’єднавчих процесів у сфері регіональної та державної освіти. НЗ у першу чергу повинні орієнтуватися на задоволення потреб регіонів; за рахунок державного або регіонального фінансування має проводитися підготовка тільки працівників необхідних спеціальностей у необхідній кількості.

Підприємства, установи, організації повинні брати активну участь у фінансуванні підготовки якісних фахівців потрібних їм спеціальностей; держава і регіони повинні проводити політику, спрямовану на підвищення престижу ПТО; діяльність регіональних НЗ ПТО має будуватися у тісному взаємозв’язку з територіальними громадами та підприємствами-замовниками; якісні освітні послуги необхідно експортувати за додаткову плату до інших регіонів держави та за кордон;

Підтверджено, що НЗ мають можливість обирати організаційно-правову форму. Незважаючи на неприбутковість ВНЗ утворюються у різних організаційно-правових формах: у формі АТ, ТОВ, приватних, державних (казенних), комунальних підприємств, підприємств з іноземними інвестиціями, іноземних підприємств та ін. На можливість ВНЗ обирати організаційно-правову форму крім названої норми Закону України «Про вищу освіту» вказує пункт 7 статті 19 Закону України «Про освіту»;

Аргументовано, що на сучасному етапі найбільш ефективними організаційно-правовими формами для НЗ є АТ, ТОВ або об’єднання підприємств. Запропоновано власникам невеликих приватних НЗ утворювати асоційовані підприємства з перехресним володінням контрольними пакетами акцій різними з них (не всі утворені асоційовані підприємства будуть НЗ);

Доведено, що порядок утворення НЗ має складну організаційно-господарську природу. Обрання суб’єктом господарювання організаційно-правової форми та проходження ним процедури державної реєстрації є хоча і великою, проте частиною процесу легітимації;

Показано важливість ліцензування як засобу регулюючого впливу держави на діяльність НЗ. На основі аналізу ліцензійних умов освітньої діяльності підтримано пропозиції вчених і практиків щодо зміни або скасування окремих із них (стосовно кількості книг із розрахунку на одного студента, кількості періодичних фахових видань, показника кількості місць у читальних залах). Запропоновано підтримати пропозиції розробників Проекту закону «Про вищу освіту» № 7486-1 (законопроекту МОН України) стосовно визначення виду ВНЗ за ліцензованим набором студентів на денній формі навчання (класичний університет – не менш як 10 тисяч осіб; профільний університет – не менш як 6 тисяч; академія – не менш як 3 тисячі; коледж – не менш як тисяча осіб), проте додати ще інститут, в якому на денній формі повинно навчатися не менш як 2 тисячі осіб;

Атестацію педагогічних та науково-педагогічних працівників запропоновано вважати безумовним позитивним явищем, покликаним стимулювати останніх до самовдосконалення. Вона надасть керівництву НЗ додаткову можливість заміни викладачів, що за професійними якостями не відповідають вимогам цього НЗ, дійсно якісними фахівцями.

Саму процедуру атестації викладачів названо непрямим засобом регулюючого впливу держави на діяльність НЗ. У зв’язку з цим запропоновано запровадження доктринальної та легальної класифікації засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання з їх поділом на прямі та непрямі. Перші названо у частині 2 статті 12 ГК України. Вони є прямими, оскільки їх вплив безпосередньо спрямований на діяльність суб’єктів господарювання. Другі впливають опосередковано (як атестація педагогічних працівників, державне кредитування студентів тощо). Їх перелік, як і перелік перших не є виключним. Їх приклади необхідно навести у новій частині 21 статті 12 ГК України;

Підсумовано, що кожен суб’єкт господарювання у сфері освіти може мати необхідне майно на праві власності, господарського відання, оперативного управління, на основі оренди, концесії, лізингу. У ВНЗ майно не може бути на праві господарського відання. З метою захисту публічної власності аргументовано необхідність посилення НЗ, які діють на основі майна державної форми власності шляхом прямого закріплення у законодавстві про освіту положень, які встановлять максимальний відсоток місць у недержавних НЗ кожного виду у межах кожного населеного пункту України. Звернуто увагу на підвищення вартості та якості майна не лише навчального призначення, але і майна, що використовується для забезпечення якісного побуту та відпочинку споживачів послуг НЗ.

У складі майна НЗ виділено його інноваційну складову, яку названо «перспективні майнові активи». Запропоновано закріпити у Податковому кодексі України пільги платникам податків, які будуть передавати НЗ перспективні майнові активи;

Зроблено пропозиції на користь диверсифікації джерел фінансування НЗ. В якості критерію визначення розмірів державного фінансування НЗ запропоновано брати частку участі НЗ у реалізації державних програм і проектів;

З’ясовано, що компетенція НЗ передбачає застосування підходу «дозволено усе, що не заборонено законом» – НЗ можуть обирати вид діяльності, перелік основних і додаткових видів діяльності, контрагентів і споживачів (якщо мова не йде про публічний договір) та ін.; та підходу «дозволено лише те, що прямо дозволено законом» – вони мають певну визначену законом та підтверджену ліцензією групу зобов’язань.

Показано, що обсяг компетенції НЗ різний у відносинах із різними суб’єктами: у відносинах зі споживачами він є більшим за обсяг компетенції споживачів; у відносинах із контрагентами – є приблизно однаковим; у відносинах із органами господарського керівництва – є меншим за обсяг компетенції цих органів по відношенню до НЗ;

Підтримано точку зору вітчизняних та іноземних вчених стосовно важливості забезпечення автономії в управлінні ВНЗ. Різне розуміння автономії ВНЗ та різний обсяг прав ВНЗ у різних країнах підтверджують наявність у кожній країні власного правового господарського порядку (зокрема й у сфері освіти), який формується на основі джерел права, менталітету народу, рівня демократії, забезпечення свобод, розвиненості економіки та соціальної сфери тощо;

Розмежовано нормотворчі та організаційні повноваження керівника НЗ, а також компетенцію з управління НЗ взагалі, науковим (у ВНЗ) і навчальним напрямами. Визначено, що керівник НЗ у першу чергу повинен керувати заступниками (проректорами) з різних напрямів роботи НЗ, а склад вченої ради має формуватися виключно із провідних науковців без присутності цих заступників – керівника кадрового апарату, фінансового, юридичного, господарського тощо відділів. Відповідні положення повинні віднайти місце у нормах нової редакції Закону України «Про вищу освіту».

Основні результати, отримані у розділі, знайшли відображення у наступних наукових працях: [145; 150; 123; 90; 129; 134; 96; 151; 107; 93; 143; 131; 111; 99; 159; 154; 114; 135; 157; 153; 118; 147; 128; 120; 130; 122; 146; 155; 148; 158; 152; 113; 98; 125].

<< | >>
Источник: ДЕРЕВЯНКО Богдан Володимирович. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ. Д и с е р т а ц і я на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Донецьк –2014. 2014

Еще по теме Висновки до розділу 2:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -