Висновки до розділу 1
На основі викладеного у розділі необхідно зробити наступні висновки:
У розвиток двох перших принципів господарювання, визначених статтею 6 ГК України, доцільно надати недержавним ВНЗ можливість вибору статусу підприємницької або некомерційної організації.
Це у випадку реалізації зрівняє у правах власників майна ВНЗ ІІІ і ІV рівнів та довузівських НЗ і ВНЗ нижчих рівнів акредитації.На основі дослідження теоретичної основи господарської діяльності НЗ можна сформулювати концепцію, що визначає стратегію розвитку правового регулювання господарської діяльності НЗ в Україні, яка передбачає орієнтацію на власні традиції в освіті та господарюванні з урахуванням зарубіжного досвіду і міжнародних зобов’язань нашої держави, максимальне застосування загальних принципів господарювання, право обрання підприємницького або некомерційного статусу, організаційно-правової форми суб’єкта господарювання, розширення прав щодо здійснення додаткових видів діяльності, стимулювання співробітництва НЗ з іншими суб’єктами господарювання тощо.
Основним і єдиним критерієм визнання суб’єкта господарювання комерційним повинен бути сам факт отримання прибутку. А напрямок використання отриманих коштів не повинен братися за основу при прийнятті рішення відносно його прибутковості. На практиці податкові органи уже давно вважають операції некомерційних організацій з виконання госпдоговірних робіт і від здачі в оренду приміщень прибутковими і оподатковують їх за загальним правилом, чим викликають невдоволення працівників самих ВНЗ та НДІ. Можна зробити прогноз, що за певний час залишиться один критерій і всі суб’єкти господарювання матимуть статус СПД.
Господарська діяльність НЗ передбачає надання освітніх і інших послуг – передачу майна або певних прав; виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт. Доктринальне визначення поняття «господарська діяльність НЗ» повинно бути наступним:
діяльність суб’єктів господарювання - НЗ, виконувана для задоволення потреб суб’єктів господарювання, державних органів і споживачів через послідовний, системний та цілеспрямований процес передачі змісту навчання, що визначає певний рівень або ступінь знань, умінь та навичок; не має матеріальної форми, не залежить від характеру результатів, на платній чи безоплатній основі, має цінову визначеність; а також діяльність із передачі інших прав і матеріальних цінностей, належних НЗ, виконання робіт, надання послуг на платній чи безоплатній основі, що має цінову визначеність.
Серед критеріїв розгляду історії правового регулювання господарської діяльності у сфері освіти визначено: територіальний; релігійний (церковний); національний; спеціалізований (професійний); гендерний;
Виокремлено 14 умовних історичних етапів правового регулювання діяльності суб’єктів господарювання у сфері освіти та надано їм характеристику: на першому (від появи перших НЗ при церквах і монастирях за часів князів Київської Русі до ХІV–ХV століття) НЗ формували суспільну думку, мораль, культуру, визначали правила поведінки у суспільстві та напрями розвитку держави; залежали від можновладних світських та впливових церковних осіб. Уся управлінська, господарська та інша діяльність НЗ залежала від думки цих осіб. На другому етапі (з початку до розквіту козацької епохи) утворювалися і діяли НЗ середнього типу – братські школи та бурси, які залежали від фінансування з боку об’єднань козаків, шляхти та міщан – братств, Війська Запорізького, окремих меценатів; проте господарювали на власний розсуд; надавали послуги з вивчення гуманітарних і точних наук. На третьому етапі (ХVІІ – ХVІІІ століття) почали з’являтися ВНЗ університетського типу, що були аналогічні західноєвропейським університетам – мали визначену структуру та компетенцію управлінських органів, можливість самостійно використовувати грошові кошти і майно, вступати у договірні правовідносини. На четвертому етапі (протягом ХVIII століття) у Західній Україні виникали німецькі та угорські ВНЗ, школи підтримувалися коштами місцевих громад та церков; на землях, що належали Російській імперії, наприкінці ХVIII століття було відкрито кілька НЗ, які готували кораблебудівників та моряків, що стало прикладом для утворення протягом наступних етапів спеціалізованих ВНЗ. На п’ятому етапі (перша половина ХІХ століття) в українських землях діяли ВНЗ сучасного типу. Їх правовий статус визначався найвищою державною владою; вони мали автономію від держави; їх органи поділялися за функціональною ознакою, діяли як самостійні суб’єкти права; суб’єкти численних майнових правовідносин – мали обсяг компетенції й особливості управління, фінансування та відповідальності, аналогічний сучасним державним ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації.
Протягом шостого етапу (друга половина ХІХ століття) було підпорядковано університети генерал-губернаторам; проведено шкільну реформу 1860-1864 років; розділено НЗ на державні і недержавні; надано НЗ право брати гроші за надання систематичних і потрібних освітніх послуг. На сьомому етапі становлення правового статусу НЗ та правового режиму їх діяльності (від початку ХХ століття до 1917 року) утворювалися нові НЗ різного рівня; законодавство спрямовувалося на послаблення ролі земств та громадських організацій в освітній сфері, а також на демократизацію освітньої системи, автономізацію НЗ. Загальна освіта була обов’язковою, якість освітніх послуг постійно зростала; правовий статус НЗ був майже ідентичним сучасному; НЗ мали широкі повноваження і свободу здійснення господарської діяльності. Восьмий етап тривав у часи першої незалежної української держави – УНР та гетьманщини П.П. Скоропадського і визначався утворенням нових НЗ; переведенням викладання на українську мову; націоналізацією НЗ. Дев’ятий етап (від 1920 року до початку Другої Світової війни) на території УРСР визначався відновленням сфери освіти, відкриттям у 1930-х роках нових ВНЗ, що готували у першу чергу фахівців для промисловості; у Західній Україні продовжувалася боротьба за українську мову викладання, права місцевого населення; фінансування такого навчання здійснювалося часто не за рахунок бюджету, а за рахунок коштів окремих громадян та суспільних і інших організацій, які активізувалися у цей час. Десятий етап (від початку Другої Світової до початку Великої вітчизняної війни) визначався приєднанням Західної України до УРСР та уніфікацією системи освіти на всій території України. Протягом одинадцятого етапу (у часи Великої вітчизняної війни) німецька окупаційна влада відновлювала технічні ВНЗ для власних потреб німецької військової економіки, частину шкіл для навчання німецькій мові та початковій арифметиці. На дванадцятому етапі (з кінця Великої вітчизняної війни до отримання Україною незалежності) було сформовано найкращі традиції радянської системи освіти. Формально ВНЗ мали суверенітет, проте фінансувалися державою. Під час тринадцятого етапу (1990-ті роки) проходило формування українського законодавства, яким регулюється діяльність з надання послуг у сфері освіти; виникла велика кількість НЗ, заснованих на різних формах власності; НЗ отримали можливість розширити види своєї діяльності. Чотирнадцятий умовний етап становлення правового статусу НЗ та правового режиму їх діяльності в Україні (з рубежу 1999 та 2000 років дотепер) передбачає перехід вітчизняної сфери освіти до Болонського процесу та діяльність сучасних НЗ в умовах глобалізації;На основі аналізу та періодизації історичного розвитку законодавства про освіту можна прогнозувати розширення видів діяльності НЗ, уніфікованих у межах більшості країн світу і спрямованих на надання уніфікованих загальних стереотипних знань; створення НЗ, спрямованих на передачу знань та досвіду окремих країн і націй. Українське законодавство буде розвиватися у суперечностях: набудуть розвитку НПА, спрямовані на впровадження Болонської системи навчання та інших міжнаціональних систем; з іншого боку – НПА, спрямовані на охорону національних досягнень у сфері освіти та науки.
Основні результати, отримані у розділі, було опубліковано у наступних виданнях: [136; 156; 144; 103; 102; 104; 137; 105; 142; 106; 109; 133].