ВИСНОВКИ
Дослідження іпотеки як господарсько-правової конструкції залучення інвестицій в економіку та отримані на його основі результати спрямовані на вирішення наукової задачі, що полягає у винайденні напрямів удосконалення правового регулювання іпотеки.
Для вирішення наукової задачі обґрунтовано нові наукові положення і пропозиції щодо удосконалення законодавства про іпотеку з метою надання можливості суб’єктам господарювання за рахунок використання нерухомого майна отримувати інвестиції.У роботі одержані наступні основні наукові та практичні результати:
1. Правове забезпечення іпотеки в узагальненому вигляді має три складові, які відрізняються між собою і по суті складають цикл правовідносин з приводу іпотеки. До першої відносяться ті правовідносини, що забезпечують процес застосування іпотеки як господарсько-правової конструкції використання нерухомого майна суб’єктом господарювання для залучення фінансових ресурсів, зокрема інвестицій. До другої складової входять правовідносини щодо виконання господарських зобов’язань в процесі реалізації іпотеки як стосунків між боржником і кредитором. Третя складова стосується питань звернення стягнення на заставне майно.
2. Успішна реалізація завдань з підвищення ступеня капіталізації економіки значною мірою залежатиме від ефективності застосування господарсько-правових конструкцій використання нерухомого майна для отримання джерела фінансового капіталу, зокрема іпотеки. Іпотека – це особлива сфера кредитних операцій – іпотечний кредит, тобто юридична конструкція, що виконує не одну, а, принаймні, дві функції та є багатофункціональною або багатоцільовою. Іпотечний кредит (позика, видана під заставу нерухомості) носить, як правило, довгостроковий характер, що обумовлює порівняно низькі відсотки за користування ними. Іпотечний кредит має цільовий характер і може надаватися з розстрочкою платежів.
Законодавством деяких країн встановлено мінімально допустимий розмір нерухомості для отримання іпотечного кредиту. У радянському законодавстві іпотека не застосовувалася. У законодавстві України вона з'явилася як інститут, характерний ринковій економіці.3. Іпотека, виступаючи як спосіб залучення інвестицій, одночасно є способом забезпечення виконання зобов'язань за рахунок впливу на її властивості юридичної природи речових та зобов’язальних прав. Саме іпотека дає змогу суб’єкту господарювання (іпотекодавцю) в процесі здійснення господарської діяльності за рахунок ефективного використання своїх ресурсів залучити додаткові кошти, згодом перетворивши їх у джерело формування свого капіталу, а кредитору (іпотекодержателю) при високій цінності нерухомого майна знизити кредитний ризик та використовувати можливість пріоритетного задоволення своїх вимог у разі неналежного виконання боржником основного зобов’язання або рефінансувати діяльність.
4. Господарсько-правова конструкція іпотеки виступає в якості інструменту, що скріплює в один економіко-правовий вузол господарсько-виробничі і організаційно-господарські відносини, які забезпечують використання матеріальних активів для отримання джерела фінансового капіталу як для окремого суб’єкта, так і всієї економіки, активно сприяючи підвищенню рівня капіталізації економіки в цілому. Функціонування такої конструкції можна забезпечити за рахунок комерційної іпотеки.
5. Відносини, які виникають при застосуванні комерційної іпотеки, входять до сфери господарсько-виробничих відносин, оскільки використовуються для забезпечення виконання господарських зобов’язань і мають на меті залучення інвестицій у господарську діяльність суб’єкта господарювання. А відносини, що виникають при податковій заставі - до організаційно-господарських відносин, оскільки породжують взаємні права та обов’язки між суб’єктами господарювання та органами державної податкової служби, в яких з правом власності на майно господарюючого суб’єкта переходить і зобов’язання перед бюджетом.
6. Законодавче визначення поняття іпотеки доцільно вдосконалити шляхом визнання іпотеки речовим способом забезпечення зобов’язання нерухомим майном, що надасть можливість більш чітко в законі визначити правову природу іпотеки.
7. Враховуючи, що чинним законодавством України кредитору (іпотекодержателю) гарантовано пріоритетне право на задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна, а також те, що іпотека володіє властивістю права слідування, що означає чинність іпотеки до моменту виконання основного зобов’язання незалежно від того, у чиїй власності майно знаходиться, недоцільно обмежувати право іпотекодавця на передачу заставного майна у наступні іпотеки в межах вартості останнього.
8. У зв’язку з тим, що нотаріальне посвідчення договору іпотеки та її державну реєстрацію у Державному реєстрі іпотек здійснюють нотаріуси, доцільно з метою зменшення вартості оформлення іпотеки запровадити єдину плату, встановлену у відсотковому виразі за здійснення нотаріусами нотаріального посвідчення договору та державної реєстрації іпотеки. Крім того, потребують приведення у відповідність нормативно-правові акти, що регулюють порядок проведення державної реєстрації іпотеки.
9. Аналіз нормативно-правових актів, судової практики та наукових джерел свідчить про відсутність єдиного підходу щодо порядку передачі майна підприємства в іпотеку. Адже незважаючи на те, що це одна із найпотужніших господарсько-правових конструкцій використання матеріальних активів суб’єктів господарювання для формування джерела капіталу, її правове забезпечення не знаходиться на належному рівні розвитку. Так, Закон України „Про іпотеку”, який є спеціальним з питань регулювання іпотечних відносин, не містить в собі положень, що регулюють порядок передачі в іпотеку цілісного майнового комплексу підприємства, в той час, як саме даний предмет іпотеки сприяє нарощуванню капіталовкладень. При передачі в іпотеку саме цілісного майнового комплексу підприємства для суб’єкта господарювання є два позитивних моменти.
Перший полягає в можливості отримати кредит або забезпечити господарське зобов’язання в потрібному обсязі, а інший – у зниженні ризику втрати усього майна. У свою чергу, при передачі в іпотеку підприємства, як єдиного майнового комплексу, ризик втрати усього майна значно вищий.10. У ході дослідження автор робить висновок про необхідність законодавчого встановлення більш жорстких вимог при передачі в іпотеку вказаного вище предмету. Перш за все пропонується встановити норму, яка передбачає виникнення права звернення стягнення на майно цілісного майнового комплексу підприємства, яке передається в забезпечення виконання господарського зобов’язання у іпотекодержателя не раніше, ніж через рік з моменту укладання договору про іпотеку. Крім того, наголошується на необхідності законодавчого захисту інтересів акціонерів та пропонується віднести прийняття рішення про передачу в іпотеку цілісного майнового комплексу підприємства до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, учасників або власника.
11. Незважаючи на те, що чинне законодавство України в цілому орієнтоване на пріоритетне задоволення вимог іпотекодержателя, окремі нормативно-правові акти містять положення, за якими кредитор втрачає право першочергового задоволення своїх вимог у разі порушення провадження справи про банкрутство щодо фізичних осіб, зареєстрованих як підприємців. Тому з метою гармонізації законодавства, що регулює іпотечні відносини, пропонується привести у відповідність до вимог Закону України „Про іпотеку” окремі положення законодавства про банкрутство, що регулюють зазначені питання.
12. Відсутність ринку землі та неможливість встановлення реальної ціни земельних ділянок, а також законодавчі перепони щодо купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення фактично блокували розвиток іпотеки землі в Україні. У зв’язку з цим, шляхами активізації введення землі до господарського обороту є проведення приватизації землі сільськогосподарського призначення, що відповідно створить умови для застосування господарсько-правової конструкції іпотеки використання землі для залучення інвестицій.
Наступним кроком є формування ринку землі, який оптимізує ринкові ціни на землю, сприятиме становленню раціональної різниці цін на землю в міських і сільських регіонах, підвищить кількість іпотечних кредитів, довгострокових інвестицій та в цілому підвищує ступінь капіталізації сільського господарства.13. З метою врахування інтересів усіх учасників іпотечних правовідносин необхідно посилити правовий захист боржника (іпотекодавця), зокрема ввести до чинного законодавства про іпотеку положення про прострочення терміну іпотекодержателем, згідно з яким іпотекодавець набуватиме права вимагати від кредитора негайної реалізації заставленого майна, яке захищатиме іпотекодавця від необґрунтованої відмови кредитором прийняти виконане належним чином господарське зобов’язання, а також надасть боржнику право на відшкодування збитків, завданих таким простроченням. Важливо також надати іпотекодавцю (боржнику) можливість виконати основне зобов’язання належним чином шляхом внесення необхідної суми на зберігання.
Основним прикладним результатом дослідження є розробка у розвиток Господарського кодексу України змін та доповнень до проектів Законів України „Про іпотеку”, „Про заставу”, „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” і до деяких інших законодавчих актів України.
Вперше здійснено комплексне господарсько-правове дослідження іпотеки як господарсько-правової конструкції залучення інвестицій в економіку, що дозволило розробити нові теоретичні засади і запропонувати зміни до норм законодавства з метою капіталізації економіки в цілому.
Достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій підтверджується їх апробацією у вигляді публікацій у наукових фахових виданнях, обговоренням на науково-практичних конференціях обґрунтуванням конкретних пропозицій щодо внесення змін та доповнень до низки нормативних актів.
Наукові висновки та практичні рекомендації можуть бути використані в процесі подальшого вдосконалення господарського законодавства, у правозастосовній практиці, науковій та викладацькій діяльності.