ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і запропоновано механізм вирішення завдання, що полягає в удосконаленні правового регулювання господарської діяльності НЗ, відповідного законодавства та практики його застосування.

– у розвиток двох перших принципів господарювання, визначених статтею 6 ГК України, запропоновано надати недержавним ВНЗ можливість обирати статус підприємницької або некомерційної організації;

– сформульовано концепцію, що визначає стратегію розвитку правового регулювання господарської діяльності НЗ в Україні, яка передбачає орієнтацію на власні традиції в освіті та господарюванні з урахуванням зарубіжного досвіду і міжнародних зобов’язань нашої держави, максимальне застосування загальних принципів господарювання, право вибору підприємницького або некомерційного статусу, організаційно-правової форми суб’єкта господарювання, розширення прав щодо здійснення додаткових видів діяльності, стимулювання співробітництва НЗ з іншими суб’єктами господарювання тощо;

– надано доктринальну дефініцію поняття «господарська діяльність НЗ». Господарську діяльність НЗ визначено як діяльність суб’єктів господарювання - НЗ, виконувану для задоволення потреб суб’єктів господарювання, державних органів і споживачів через послідовний, системний та цілеспрямований процес передачі змісту навчання, що визначає певний рівень або ступінь знань, умінь та навичок; не має матеріальної форми, не залежить від характеру результатів, на платній чи безоплатній основі, має цінову визначеність; а також діяльність із передачі інших прав і матеріальних цінностей, належних НЗ, виконання робіт, надання послуг на платній чи безоплатній основі, що має цінову визначеність;

– з’ясовано критерії оцінювання еволюції правового регулювання освітніх відносин – територіальний; релігійний (церковний); національний; спеціалізований (професійний); гендерний, на підставі яких виокремлено та охарактеризовано 14 основних історико-правових етапів процесу формування правового статусу суб’єктів господарювання у сфері освіти: на І етапі (від появи перших НЗ при церквах і монастирях за часів князів Київської Русі до ХІV–ХV ст.) НЗ визначали правила поведінки у суспільстві та напрями розвитку держави; залежали від можновладних світських і впливових церковних осіб.

– здійснено класифікацію НЗ: 1) за рівнем акредитації; 2) за формою власності: державної форми власності, власності АРК, комунальної, колективної, приватної форми власності, а також НЗ, що діють на основі різних форм власності (змішані); 3) за критерієм прибутковості: комерційні та некомерційні; 4) за рівнем: загальнодержавного і регіонального значення;

– надано обґрунтовані пропозиції щодо оптимальної організаційно-правової форми суб’єктів господарювання у сфері освіти: на сучасному етапі найбільш ефективними організаційно-правовими формами для НЗ є АТ, ТОВ або об’єднання підприємств. Рекомендовано власникам невеликих приватних НЗ утворювати асоційовані підприємства з перехресним володінням контрольними пакетами акцій (часток) різними з них;

– визначено правову природу акта про утворення НЗ як складну, організаційно-господарську;

– запропоновано шляхи удосконалення законодавства про ліцензування НЗ – визнано за доцільне змінити або скасувати окремі із ліцензійних умов; підтримано пропозиції розробників проекту Закону України «Про вищу освіту» № 7486-1 (законопроекту МОН України) стосовно визначення виду ВНЗ за ліцензованим набором студентів на денну форму навчання, проте рекомендовано додати ще інститут, в якому за цією формою повинно навчатися не менше 2 тисяч осіб.

– визначено шляхи удосконалення законодавства, що характеризує майнову основу діяльності суб’єктів господарювання у сфері освіти: аргументовано необхідність захисту публічної власності, посилення НЗ, які діють на основі майна державної форми власності, через законодавче встановлення максимального відсотку місць у недержавних НЗ кожного виду у межах кожного населеного пункту України. Наголошено на потребі підвищити вартість та якість майна не лише навчального призначення, але й такого, що використовується для належної організації побуту і відпочинку студентів та інших споживачів послуг НЗ;

– у складі майна виділено його інноваційну складову – перспективні майнові активи. Запропоновано передбачити у Податковому кодексі України пільги для суб’єктів господарювання – платників податків, які передаватимуть НЗ перспективні майнові активи;

– розроблено критерій визначення розмірів державного фінансування НЗ, яким є частка участі НЗ у реалізації державних програм і проектів;

– встановлено межі компетенції НЗ у відносинах із різними суб’єктами господарського права і споживачами. У відносинах зі споживачами обсяг такої компетенції є більшим; у відносинах із замовниками та іншими контрагентами – приблизно однаковим; у відносинах з органами господарського керівництва він менший за обсяг компетенції цих органів стосовно НЗ;

– класифіковано послуги, що надаються у сфері освіти: за характером діяльності; за строками; за суб’єктним складом; за характером вчинених дій; за рівнем освіти, що пропонується; за орієнтацією на певну спеціальність; за формою навчання; за методами навчання, що використовуються; залежно від характеру потреб, сфери, в якій відбувається їх реалізація; за суб’єктами надання та споживачами; залежно від специфіки послуги; за критерієм оплати; за напрямом надання; за об’єктом надання освітніх послуг; залежно від безпосереднього виконавця – органу чи підрозділу НЗ; за освітніми лініями; за організаційно-освітніми структурними компонентами; за основним компонентом освітнього процесу;

– надано характеристику основних видів господарської діяльності у сфері освіти. Визначено, що критерієм віднесення до цих видів є сукупність дій НЗ, а не оплатність.

– виявлено можливості підвищення ефективності діяльності бібліотек НЗ як окремих структурних підрозділів НЗ, що здійснюють додаткову освітню діяльність. Підтримано пропозиції вітчизняних вчених стосовно утворення об’єднання бібліотек ВНЗ системи МВС України, а також у межах ВНЗ інших міністерств та центральних органів виконавчої влади. Як ще один зі шляхів підвищення якості діяльності бібліотек НЗ запропоновано більш ефективно використовувати можливості електронного бібліотечного фонду;

– визначено господарсько-правові засоби стимулювання НЗ і підприємств, установ, організацій, державних і місцевих органів до якісного підвищення кваліфікації працівників та службовців. Основними із них визнано застосування заходів господарської відповідальності до суб’єктів господарювання – роботодавців або державних органів зі сприяння зайнятості населення у разі невиконання ними соціально-комунальних зобов’язань та зобов’язань з організації підвищення кваліфікації і проходження професійної підготовки працівниками, які: мають обмежену працездатність; не мають вищої освіти; займають посади у державних органах, або які перебувають на обліку у службі зайнятості; а також надання пільг суб’єктам господарювання – роботодавцям, які є учасниками довгострокових освітніх програм у рамках угод із НЗ про підвищення кваліфікації. Запропоновано НЗ і сумлінним роботодавцям ефективніше застосовувати взаємне стимулювання;

– охарактеризовано дистанційну освіту як вид освітньої господарської діяльності НЗ, а послуги з надання освіти дистанційно – як додаткові платні послуги НЗ. Дистанційну освіту визнано формою навчання, яка за якістю послуг поступається заочній, вечірній та очній формам, а тому має надаватися як додаткові платні освітні послуги на основі договорів між НЗ і зарубіжними державами або суб’єктами господарювання, і як виняток, – вітчизняним споживачам.

– визначено критерії оцінювання ефективності господарської діяльності НЗ із виконання науково-дослідних робіт та рівня їх державного фінансування. Запропоновано НЗ ефективніше користуватися правом надання додаткових платних послуг із виробництва наукового продукту (на сьогодні 19 видів), що сприятиме реалізації приватних інтересів самого НЗ і публічних інтересів у вигляді економії коштів Державного бюджету та виробництва інноваційного продукту для економіки і соціальної сфери України; а найбільш перспективним серед видів додаткової освітньої діяльності й таким, що має підтримуватися державою, визнано виготовлення у межах НЗ інноваційного продукту. Запропоновано внесення доповнень до законодавства з метою прискорення застосування механізму навчально-науково-промислової інтеграції із залученням інвестицій із практичної у навчально-наукову сферу шляхом утворення технопарків та інших об’єднань підприємств, спрямованих на розроблення і впровадження у практику інноваційного продукту;

– внесено пропозиції щодо підвищення ефективності здійснення НЗ додаткової неосвітньої господарської діяльності. Визначено право НЗ, керуючись принципом «дозволено усе, що не заборонено законом», здійснювати неосвітню господарську діяльність з поселення у гуртожитки, харчування, зв’язку, перевезення, забезпечення необхідними матеріалами споживачів освітніх послуг; надання СПД в оренду приміщень або іншого майна НЗ). Рекомендовано підвищити ефективність здійснення НЗ додаткової неосвітньої господарської діяльності, не скорочуючи водночас обсягів освітньої діяльності. Раціональним, на думку автора, буде передача в управління або оренду СПД на основі відповідних договорів майнових активів, що тимчасово не використовуються НЗ;

– зважаючи на рекомендаційний характер Болонської декларації з метою забезпечення якості освітніх послуг запропоновано, адаптуючи для України досвід європейських країн, залишити наявні у нашій державі ОКР та наукові ступені, зберегти положення про повагу відмінностей у культурі, мові, національних освітніх системах, а також сприяти розвитку автономії університетів, національної самобутності в освітній сфері;

– аналіз законодавства європейських держав надав можливість визначити і запропонувати можливі напрями розвитку українського законодавства про релігійні НЗ: надмірна свобода і безконтрольна діяльність релігійних НЗ в Україні є шкідливими; діяльність НЗ різних релігійних організацій потребує постійного державного контролю; державне фінансування діяльності релігійних НЗ можна запровадити за умови виконання ними завдань держави. Рекомендовано посилити відповідальність за діяльність у сфері освіти релігійних НЗ, які не отримали ліцензію;

– беручи до уваги аргументи українських вчених, наявність освітніх кодексів в окремих штатах США, землях ФРН, у Республіці Франція, Республіці Білорусь, існування Модельного освітнього кодексу для держав – учасниць СНД запропоновано у довгостроковій перспективі розробити відповідний кодекс в Україні, а на сучасному етапі – доповнити відповідними нормами ГК України та інші чинні кодекси;

– виявлено положення законодавства країн СНД, аналогічні яким вбачається за доцільне внести до українського законодавства, зокрема: 1) Республіки Казахстан – про співпрацю НЗ і роботодавців, ліцензування НЗ, що реалізують духовні освітні програми, а також міжнародних та іноземних НЗ; 2) Республіки Білорусь – у частині кредитування студентів, визначення особливостей укладання та істотних умов 18 господарських та інших договорів у сфері освіти та ін.; 3) Республіки Молдова – щодо визначення мінімального розміру статутного капіталу для приватних НЗ. Зазначено про необхідність поряд з іншими ліцензійними умовами передбачити мінімальний розмір статутного капіталу українських недержавних НЗ. За критерій визначення розміру, крім виду НЗ, запропоновано визнати перелік спеціальностей і кількість учнів, студентів, аспірантів та ін.;

– доведено необхідність взяття до уваги Україною положень законодавства та практики діяльності НЗ у РФ, Республіці Казахстан, США, ФРН, країн Південно-Східної Азії, запозичення досвіду з метою посилення практичної складової і підвищення ефективності взаємодії роботодавців та НЗ;

– на підставі аналізу господарської компетенції факультетів, інститутів та інших відокремлених підрозділів ВНЗ, а також позитивного зарубіжного досвіду обґрунтовано потребу повернути відокремленим підрозділам статус суб’єктів господарювання через відновлення пункту 3 частини другої статті 55, статей 132, 138 та інших норм ГК України;

– проаналізовано чинне законодавство та практику його застосування у США, Японії, КНР, Південної Кореї, Сінгапуру, запропоновано механізми управління НЗ, поліпшення фінансового забезпечення НЗ. На прикладі відносин за участю НЗ США зроблено висновок про можливість запровадження в Україні аналогічної американській різнорівневої недержавної фінансової підтримки НЗ, які через це матимуть дійсну університетську автономію;

– обґрунтовано необхідність створення в Україні великих навчальних комплексів, запозичення досвіду реформи КНР, спрямованої на вхід 100 вітчизняних ВНЗ до світової еліти, високий рівень фінансування тих закладів, які цього досягли, утворення технопарків і реалізації програм, спрямованих на поліпшення якості послуг НЗ (для України запропоновано реалізовувати програми з розвитку НЗ природничих і технічних спеціальностей);

– доведено, що невисока вартість освітніх послуг провідних ВНЗ Південної Кореї порівняно з іншими ВНЗ та навчання у них найбільш обдарованих студентів країни є запорукою формування інтелектуальної еліти нації. Раціональним буде скористатися цим досвідом в українських реаліях. У нагоді для України може стати і досвід Сінгапуру щодо прогресивної підтримки НЗ технічної освіти, незалежності та автономії шкіл; ефективної системи стимулювання викладачів; широкого застосування інформаційних технологій та інших заходів, що забезпечило місце ВНЗ цієї країни у числі елітних НЗ світу. Внесення відповідних змін до чинного законодавства України дасть змогу поліпшити якість діяльності НЗ у нашій державі.

Основними прикладними результатами роботи є проекти Законів України «Про внесення змін і доповнень до Господарського кодексу України та Податкового кодексу України» (додаток А) і «Про внесення змін і доповнень до актів законодавства у сфері освіти» (додаток Б).

За результатами дослідження було опубліковано монографії: [110; 92; 124].