<<
>>

4.1. Розроблення теоретико-філософських та методологічнихзасад нормотворчої діяльності як одна з найважливіших умов вдосконалення правового регулювання господарських відносин

Розробку будь-якого законодавчого акта, а тим більше кодексу, в т.ч. і господарського, потрібно провадити на певній теоретико-філософській базі. Така база має включати: а) ідеологію, на якій повинні будуватися правові норми, б) критерії відбору проектів нормативно-правових актів і в) методологію розробки цих проектів, що повинна випливати із згаданих критеріїв тощо.

Без визначення необхідної теоретико-філософської бази, відповідних методологічних положень, які б визначали процедури розробки проектів актів, будемо мати те, що маємо. А саме, в сфері регламентації господарських відносин маємо конституцію, цивільний господарський та земельний кодекси, які є, в тій чи іншій мірі суперечливими документами. Це, значною мірою, пояснюється саме нестиковкою теоретико-філософських засад, на яких ці документи побудовані. Зокрема, Конституція, цивільний та земельний кодекси побудовані, скоріше за все, на лібералістичній ідеології; аналіз господарського кодексу свідчить про те, що в ньому поєднані колективістські, в якісь мірі, лібералістичні засади та ідеологія солідаризму. Добре це чи погано? Головним гаслом лібералізму як політично-філософської ідеології, є гасло: „права людини вище інтересів нації”, яка уявляє собою певну небезпеку для країни (до обґрунтування цього твердження ми ще повернемося); колективістська ідеологія переслідує колективні, загальнодержавні інтереси.

Сьогодні, як ніколи, важливі дослідження у напрямку визначення таких цінностей як моральність, справедливість правових актів, добросовісність у регулюванні господарської діяльності та у відповідній правозастосовчій діяльності тощо. Зазначені цінності повинні розглядатися як системоутворюючі властивості господарського законодавства, а регуляторна політика має створювати таку організацію нормотворчої діяльності, яка б забезпечила моральність, справедливість правових актів, що розроблюються.

Для цього має визначатися, перш за все, ідеологія побудови нормотворчого процесу в сфері господарювання, його філософська база. Пропонуємо будувати цей процес на ідеології солідаризму, відродження моральних засад колишнього так званого купецького права, яке будувалось на нормах християнської етики. Регулювання господарських відносин саме на таких засадах сприятиме зупиненню руйнації економіки, спроможне забезпечити її процвітання.

Щодо філософсько-ідеологічної бази розробки правових актів, то це питання філософії права, використання її положень в правотворчості. Про використання філософських категорій, в т.ч. у правотворенні, йдеться у роботах Ю.Г. Єршова [19], Л.В. Петрової [20], В.В. Шкоди [21], Р.І. Кондратьєва [22] та ін. Ми пропонуємо використовувати у правотворчому процесі не тільки окремі категорії, але й розробити філософію цього процесу в цілому – філософію державо-правотворення [23], в рамках якої могла б розвиватися філософія розробки господарського законодавства. Під останньою пропонується розуміти сукупність політичних ідей, політично-правову ідеологію, на якій мають будуватися господарко-правові акти (правові норми). Питання про необхідність такої ідеології, навіть, не обговорюється: кожен першокурсник знає про те, що право завжди відображає ті чи інші інтереси. Прикладом філософії державо-правотворення, на базі якої у свій час здійснювалося державно-правове будівництво, в т.ч. і регламентувалися господарські відносини, була марксистсько-ленінська ідеологія. Саме на цій ідеології будувалося колишнє радянське законодавство. Марксистсько-ленінська ідеологія, а отже і побудоване на ній законодавство, виходили з того, що антагоністичних класів у тодішньому суспільстві не було, всі працівники на підприємствах, навіть, в організаціях так званої колективної форми власності – колгоспах, коопспілки, були найманцями у єдиного господаря – у держави. Тому, наприклад, відбутися якимось перманентними підробками колишнього законодавства неможливо.

Як сказано в Біблії, „І не пришиває ніхто до старої одежі латки з сукна сирового, а як ні, то край латки нової одірветься там від старого, і дірка стане ще гірша. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино бурдюки, і вино й бурдюки пропадуть, а вливають вино молоде до нових бурдюків” (Мр. 2: 22). Щодо господарських відносин, то потрібно перш за все, обрати ідеологію, яка б була найбільш адекватна природі цих відносин, що складаються в умовах ринкової реформи.

Основними політико-правовими ідеологіями є ліберальна та колективістська. Ліберальна політико-правова ідеологія, характеризується як індивідуалістична, егоїстична. Вона акцентує увагу на природному праві і спрямована на усунення станових привілеїв та диктату державної влади над особою. Ця ідеологія, втілюючись в концепцію прав і свобод людини, спрямована на захист прав, які відносяться до першого покоління, носять характер угоди між владою і особою, а господарські права є складним сполученням прав першого покоління (права на підприємницьку діяльність) з правами другого покоління. Наприклад, з правами зареєструвати підприємство, забезпечити захист від недобросовісної конкуренції тощо. В Україні державні гарантії по захисту права на реєстрацію підприємств, здійснення добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності як відомо забезпечуються державою шляхом розробки відповідного законодавства, встановлення відповідальності за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, функціонування судів та арбітражів тощо.

Більш того, можна стверджувати, що в сфері ринкової економіки розвиток підприємництва, забезпечення, наприклад, добросовісної конкуренції є чи не головними функціями держави. Ефективне виконання цих функцій, захист національного виробника – все це робить державу сильною. Ідеологія лібералізму, навпаки, в рамках своїх (ліберальних) принципів, відводячи державі пасивну роль – роль так званого „нічного сторожа”, робить її слабкою. В той же час в господарській сфері ця ідеологія сприятлива для сильних, але не для слабких, розвитку таких форм підприємництва, які відносять до дикого, необмеженої конкуренції, яка призводить до утвердження монополізму, процвітання транснаціонального капіталу.

ТНК, монополізм в галузі господарських відносин – це утвердження принципу виживання за рахунок слабкішого. Тому ідеологію лібералізму недоцільно обирати в якості філософської бази розробки господарського кодексу, мета якого, в умовах ринкової економіки, у державному захисті прав слабкіших у господарських відносинах – найманих працівників.

Щодо колективістської ідеології, то вона є альтернативною індивідуалізму ліберальних принципів. Але колективістська ідеологія може використовуватися в умовах економіки, побудованої на єдиній колективістській формі власності. В умовах ринкової економіки, а саме такою є зараз економіка України, колективістська ідеологія, як ідеологія державо-правотворення стає непридатною для регулювання господарських відносин.

Розробники положень Господарського кодексу України виходили вже із факту існування багатоукладної економіки. Потрібно захищати різноманітні та суперечливі один одному інтереси – і приватні, і колективні, і державні, і, нарешті, законні інтереси іноземних підприємців. Отже, необхідна інша (крім зазначених) ідеологія. Можна запропонувати ідеологію солідаризму. Солідаризм сприяє розвитку середнього класу і внутрішній гармонізації суспільства (прикладом солідаризму в сфері економіки можна вважати державно-правові механізми втілення в практику теорії Кейнса). Ця ідеологія покликана сприяти не тільки гармонізації економіки, але й гармонізації відносин підприємців між собою, бізнесу з державою, громадськими організаціями, довкіллям. Солідаризм об’єднує право на підприємництво, економічний розвиток і право на екологічну безпеку, а також утверджує принципи толерантності, недискримінації за будь-якими ознаками. Вирівнювання економічних і соціальних диспропорцій в країні – це все елементи характерні для солідаризму.

Прикладом застосування ідеології солідаризму в нашій країні може слугувати державна і громадська діяльність в сфері недопущення недобросоісної конкуренції. Правила професійної етики або звичайна поведінка в комерційній діяльності, торгові звичаї, порушення яких за визначенням компетентних органів є актами недобросовісної конкуренції, встановлюються, як відомо, органами управління, торгово-промисловою палатою, громадськими організаціями та санкціонуватися в якості правових норм уповноваженими державними органами: органами правосуддя, органами управління.

Зупинемось на питаннях запровадження ідеології солідаризму як базової у регулювані господарських відносин більш детально.

Співпраця влади і бізнесу як центральна ідея солідаризму, господарсько-правового урегулювання відносин в сфері економіки. Необхідність співпраці влади і бізнесу випливає з самої природи ринкової економіки, природи підприємництва. Підприємницька економіка, що припускає захист приватної власності, свободу економічної діяльності і конкуренцію, об'єктивно вимагає роздержавлення економічних процесів і створення соціальних умов для забезпечення життєдіяльності населення країни. Це означає, що економічні процеси не повинні бути пущені на самоплив і держава має втручатися в ці процеси на макро- і мікрорівні. Адже навіть А. Сміт – основоположник теорії ринкової економіки і ревнитель її "природного порядку" – попереджав: "…обов'язком государя або держави є підстава і існування таких суспільних установ і таких суспільних робіт, які, будучи, можливо, в найвищому ступені корисними для широкого суспільства в цілому, не можуть, проте, своїм наслідком відшкодувати витрати окремої людини або невеликої групи людей. Тому не можна чекати, щоб приватна особа або невелика група приватних осіб засновувала їх або містила"[24].

Тому, очевидно, в ході трансформаційних процесів, що відбуваються в системі економічних відносинах України, відповідальність державної влади і місцевих регіональних адміністрацій за економічний стан і характер соціальних відносин не зменшується, а, навпаки, зростає. І, звичайно, в першу чергу повинні якісно змінитися правове регулювання методів, форм і способів виконання владними структурами своїх економічних і соціальних функцій.

Йдеться не про пошук і винахід нових методологічних підходів правового забезпечення втручання в підприємницьку економіку, філософсько-методологічного забезпечення правового регулювання державного управління, заснованого на ідеях взаємонеобхідної співпраці, взаємодії влади і суб'єктів підприємницької діяльності у пошуках зростання виробництва та підвищення матеріального благополуччя суспільства в цілому.

Саме на такій філософсько-методологічній базі має засновуватися господарське законодавство, Господарський кодекс України. Саме такого роду ідеї, на нашу думку, мають бути покладені в основу його модернізації. Продовжимо викладення того, що ми відносимо до бажаного стану розвитку господарського законодавства. Викладення вимог до цього стану буде слугувати цільовим орієнтиром (бажаним станом) модернізації Господарського кодексу України. Отже, бажаний стан розвитку господарського законодавства – це співпраця, взаємодія влади і суб'єктів підприємницької діяльності. Якщо ми будемо мати ці орієнтири, ми зможемо порівняти фактичне їх урегулювання у діючому Господарському кодексі або зафіксувати відповідні його прогалини. Ця різниця (між бажаним і фактичним) і буде складати проблему. При наявності цієї різниці (проблеми), завдання модернізації Господарського кодексу буде вже не мистецтвом, а наукою, вирішення цього завдання буде забезпечено за допомогою наукових методів, зокрема, системного аналізу. Адже саме ця логіка дослідження випливає з цієї наукової методології. А вимоги до бажаного стану розвитку господарського законодавства будуть базуватися на ідеології солідаризму, яка пропонується.

З ідеології солідаризму випливає, як зазначалось, ідея співпраці, взаємодії бізнесу і держави, що є дуже актуальною проблемою для України. Орієнтиром такого роду взаємодії можуть бути держави, що функціонують в режимі змішаної економіки, а ними є майже всі високорозвинуті країни. Природно, з урахуванням специфіки національного українського менталітету і реалій економічних і соціальних умов, що склалися з початком нового сторіччя в цілому по країні і неоднозначності їх в регіонах.

Використовування досвіду країн з ринковою економікою в сфері взаємодії влади і підприємницької економіки в період її самоорганізації, з врахуванням національних інтересів країни дозволить відійти від сліпого копіювання цього досвіду, як це робилося у нас (да і не тільки у нас) раніше.

Практична реалізація взаємодії державної влади і підприємництва в перехідній економіці України знаходить своє втілення в різних напрямах. До їх числа в тій чи іншій мірі можна віднести практику:

· діяльності урядових організацій з участю в них авторитетних представників суб'єктів підприємництва по досягненню консенсусу в прийнятті господарсько-правових актів щодо проблем становлення і розвитку підприємницької економіки;

· формування лобістської діяльності як метод взаємодії влади і підприємництва в рішенні стратегічних задач трансформації економіки перехідного періоду;

· розміщення державних і регіональних замовлень за допомогою контрактування як форми реалізації цих замовлень в підприємницькій економіці;

· підготовки і перепідготовки кадрів вищої професійної кваліфікації по вивченню господарського законодавства України в системі зарубіжної і вітчизняної освіти;

· розробки програм ідеологічного забезпечення економічних процесів перехідного періоду і формування ділового середовища ринкових відносин в суспільстві.

Зазначені напрями взаємодії органів державної влади і суб'єктів підприємницької діяльності, в основі яких – ідеологія солідаризму, мають свою історію і свої визнані форми.

Перший напрямок взаємодії державної влади і підприємницьких структур пов'язаний з державно-кооперативною координацією на базі господарюючих суб’єктів бере свій початок з двадцятого сторіччя. В цей час в Росії діяльність рівноправного представництва державних і підприємницьких структур в рамках єдиного державно-підприємницького органу була достатньо поширеним явищем. У компетенцію цих органів входило рішення проблем впливу на господарську політику держави з погляду забезпечення захисту економічних інтересів суспільства і господарюючих суб'єктів підприємницької діяльності. У 1902 р. був сформований Комітет з розподілу залізничних замовлень, який проіснував до 1915 р. Він займався розміщенням державних замовлень серед підприємницьких промислових компаній, контролював об'єми виробництва і відповідності продукції технічним стандартам. На цих же принципах функціонували: З'їзд у справах прямих повідомлень з питань залізничного, морського і річкового транспорту (1899-1914 рр.), Нарада по суднобудуванню. Засобом дії торговельно-промислового підприємництва на економічну політику держави було введення представників підприємницьких об'єднань в різні спеціальні дорадчі структури при міністерствах і відомствах урядової влади. Наприклад, в 1902 р. Всеросійське суспільство цукрозаводів ввело в Особливу нараду при Міністерстві фінансів десять своїх найавторитетніших представників, серед яких були провідні підприємці цієї галузі виробництва України: Така ж практика взаємодії органів державної влади і підприємницьких структур на основі принципів суспільного арбітражу у області формування економічної політики одержала широкий розвиток в країнах з розвиненою ринковою економікою: США, Німеччини, Франції, Японії і ін.

В Україні система взаємодії владних структур і представників підприємницької економіки поки знаходиться лише в процесі формування. Інструментом узгодження інтересів суб'єктів господарської діяльності виступає система інститутів, які сприяють формуванню корпоративних інтересів, їх оформленню і доведенню їх суті до органів державної влади, що приймають господарсько-правові акти.

Наступний напрям практичної реалізації взаємодії влади і підприємництва в економіці перехідного періоду України пов'язаний з інституційним лобіюванням проектів господарсько-правових актів.

Лобізм – явище багатопланове. По значенню воно може бути інституційним, але може бути і корупційним, тобто мати позитивну соціальну природу в діяльності, але може відображати негативні тенденції, пов'язані з прагненням окремих соціальних груп реалізувати свої вузькокорисні інтереси. У нашій суспільній свідомості міцно затвердилося негативне уявлення про лобізм як діяльність. Це не випадково. Так, в "Современном экономическом словаре" російського видання 1996 р., лобі, лобізм, лобіювання… визначаються як дії державних органів законодавчих, виконавчих і судових властей, направлені на підтримку окремих галузей і сфер економіки регіонів, підприємств, соціальних груп, продиктовані не об'єктивною необхідністю, а зацікавленістю, іноді – підкупом посадовців. Лобісти в особі представників влади сприяють своїм підопічним в отриманні вигідних держзамовлень, кредитів, допомоги, пільг, ліцензій, сприятливих умов економічної, комерційної діяльності, в створенні і реєстрації нових організацій, в придушенні конкурентів…"[25].

Лобіювання і зараз багатьма сприймається як синонім "брудного" протекціонізму. На наше переконання, необхідно відмовитися від таких крайніх думок. Очевидно, слід бачити в лобіюванні перш за все соціальний інститут впливу підприємців на органи державної влади. Інтереси підприємців звично лобіюють, перш за все, підприємницькі об'єднання (союзи, асоціації, ліги), суспільно-державні фонди, бізнес-клуби. Лідируючі позиції в цій сфері займають Український союз промисловців і підприємців, ФПГ (фінансово-промислові групи). При цьому, звичайно, не можна виключити, що лобіст може виступати від імені корумпованого угрупування для надання замаскованого тиску за допомогою відповідних механізмів і технологій на владу з метою ухвалення державою таких рішень, які відповідають інтересам корупції. Ось чому доцільно прийняти закон про інституційне лобіювання проектів госоподарсько-правових актів, у якому слід оговорити легітимні шляхи здійснення цієї діяльності (хто має право лобіювати законопроекти, яким саме чином повинно це робитись тощо). Пропонується розробка проекту відповідного закону "Про регулювання лобістської діяльності в органах державної влади". Безумовно, слід встановити і відповідальність за порушення порядку, що встановлюється.

Третій важливий напрям взаємодії державного управління і підприємницької діяльності в економіці перехідного періоду в Україні торкається договірно-підприємницького контрактування. За своїм змістом цю взаємодію можна розглядати як економіко-правовий механізм рішення проблеми взаємовигідних відносин, що забезпечують збалансованість інтересів держави і підприємницької економіки. При цьому слід зазначити, що у вітчизняній економічній літературі договірно-підприємницьке контрактування не розглядається в контексті взаємодії влади і бізнесу. Різні форми контрактування аналізуються з погляду державно-адміністративного регулювання підприємницької економіки. Так, наприклад, в новітньому виданні "Державне регулювання економіки України" такі форми взаємодії як "державний контракт", "державне замовлення" розглядаються як "способи прямого державного регулювання"[26].

Кожна країна має змогу і повинна здійснювати незалежну економічну політику. Якби не зрадницькі уряди та їх напівкримінальне оточення, то й рівень життя в Україні мало б відрізнявся від добробуту тієї ж Америки чи Великобританії. Звідси й політичне замовлення Заходу на догідливих чи навіть ними підготовлених урядовців, які виконують усі його вимоги [385].

У цьому сенсі важко переоцінити значення для національної безпеки України ГКУ. Адже врегулювання всіх майнових відносин в галузі економіки виключно з приватноправових позицій призводить до втрати інтересів держави, що може спричинити руйнівні наслідки. Деякі цивілісти наголошують на нібито суперечності Господарського кодексу України ринковим засадам економіки. Це теж не зовсім так, оскільки навіть у самій ринковій країні є приватні інтереси і національні інтереси держави, які теж слід враховувати. Ідея оптимізації приватних і публічних інтересів знову ж таки не може бути реалізована лише на приватноправових засадах, тобто лише за допомогою цивільного законодавства. На необхідності врахування національних інтересів України, здійсненні протекціоністської політики, наполягають депутати Верховної Ради, цього ж вимагає і вищий орган виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, обговорюючи питання вступу України до СОТ та ЄС. Захист державних національних інтересів забезпечується саме з позицій публічно-правових засад, на яких і базується Господарський кодекс України. До речі, у пропозиціях стосовно вето, що наклав Президент України у листопаді 2001 р. на новий тоді Цивільний кодекс України, зазначалось, що Цивільним кодексом України не регламентуються відносини публічного права. А саме ці відносини, публічні інтереси і є предметом Господарського кодексу України.

В той же час цей кодекс ефективно захищає і інші, наприклад, корпоративні інтереси. На основі ГКУ Конституційний Суд України у свій час прийняв рішення в справі «Оболоні», що оцінено у пресі як «захист десятків тисяч закритих акціонерок»[27]. Такий захист виявився необхідним у зв'язку з тим, що функціонування ЗАТ (яких у країні більше 20 тис.) передбачено Господарським кодексом. Цивільний же кодекс про цю реально існуючу організаційно-господарську форму мовчить. Саме в ГКУ містяться норми, що регулюють відносини в економічній сфері, які не знайшли і в принципі не можуть знайти відображення в ЦКУ. До останніх належать: визначення напрямів та засобів державної економічної політики, порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання, їх ліцензування й патентування, дозвільні процедури торговельної й іншої господарської діяльності, управління державним сектором економіки, межі державного регулювання цін, антимонопольна політика, стандартизація і сертифікація, державні закупівлі, індикативне планування, порядок застосування публічних санкцій за економічні правопорушення та ін.

Вирішення проблеми зловживання правом залежать і від чіткого тлумачення відповідних понять і категорій. Головні труднощі полягають у тому, що такі правові антиподи зла, які термінологічно позначені в законодавстві як “справедливість”, “моральність”, “добропорядність”, “добра совість”, “розумність” (розумні терміни розгляду справ), не мали чітких критеріїв оцінки. А без цього не завжди можна дати однозначну правову оцінку того, коли суб’єкт зловживає правом. Хоча, здавалося б, що може бути простіше, ніж розглядати ці поняття із соціальної точки зору, наприклад, під “доброю совістю” розуміти загальновизнані уявлення про соціально схвальну поведінку; “розумністю” вважати такий стан людини, за якого вона адекватно співвідносить мету і засоби її досягнення, тощо. Проте ці дефініції занадто неконкретні.

На відміну від юридичної науки, яка широко застосовує описові оцінні поняття, юридична практика негативно ставиться до них, оскільки вони призводять до розбіжностей при тлумаченні, а отже – до різнобою в правозастосуванні. Не будемо забувати застереження римських юристів: “будь-яка дефініція в праві пов’язана з ризиком”. Тому законодавство щодо точнішого визначення таких понять, як “добра совість”, “зловживання правом” і деяких інших, потребує звернення до певних еталонів, якими мають бути духовні істини, критерії справедливості.

Щодо зловживання владою, то маємо на увазі використання її в корисливих цілях, а також досягнення поставленої мети невідповідними їй засобами. Доцільно, як це відбувається у Франції, відносити до зловживань владою також видання актів, що суперечать загальним інтересам або відповідають уявним, вигаданим цілям.

Певною гарантією запобігання зловживанням владою при здійсненні регуляторної політики може бути розроблення теоретико-методологічних засад забезпечення справедливості, моральності регуляторної політики, регуляторних актів. Використовуючи теоретико-філософські положення правотворення відповідно до пропозицій, напрацьованих у межах нашого дослідження, органи державної влади могли б здійснювати регуляторну політику шляхом прийняття державно-господарських актів, які не допускали б зловживань владою.

<< | >>
Источник: ЮЛДАШЕВ Олексій Хашимович. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ –2007. 2007

Еще по теме 4.1. Розроблення теоретико-філософських та методологічнихзасад нормотворчої діяльності як одна з найважливіших умов вдосконалення правового регулювання господарських відносин:

  1. Доктринальні основи юридичної техніки.
  2. 1.1. Поняття і юридична природа майнової відповідальності за порушення лісового законодавства
  3. Захист економічних прав та інтересів суб’єктів господарської діяльності і держави — функція господарських судів України
  4. 3.1. Проблеми становлення системи господарських судів України
  5. ДОДАТКИ
  6. Методологія дослідження правового регулювання праці засуджених до позбавлення волі
  7. Правова політика цивільно-правового захисту прав від плагіату: методологічний аспект
  8. Принципи реалізації державної виконавчої влади у галузі сільського господарства
  9. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
  10. 1.2. Поняття та ознаки трудових прав
  11. 3.3. Європейські стандарти колективних трудових прав
  12. ВСТУП
  13. Правова характеристика видів господарської діяльності, здійснення яких дозволяється військовим частинам Збройних Сил України
  14. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  15. ЗМІСТ
  16. ВСТУП
  17. 1.1. Цілі регуляторної політики і вимоги до неї в умовах змішаної економіки
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -