3.2. Процесуальний порядок застосування заходів відповідальності у сфері здійснення перевезень підприємствами міського електротранспорту

Оскільки за суб’єктним критерієм відповідальність у сфері перевезень пасажирів та багажу підприємствами міського електротранспорту можна розглядати з трьох сторін, то і процесуальний порядок застосування її заходів необхідно розділити також на три частини:

- застосування заходів відповідальності до самих підприємств міського електротранспорту - суб’єктів господарювання;

- застосування заходів відповідальності до пасажирів та інших громадян, що можуть завдати шкоду майну підприємств міського електротранспорту;

- застосування заходів відповідальності до працівників та співробітників підприємств міського електротранспорту, у т.ч.

Отже, підприємства міського електротранспорту повинні діяти з іншими суб’єктами господарювання - їх контрагентами на основі договору, не порушуючи його умови. Так само вони не повинні порушувати вимоги законодавства у відношенні інших підприємств, установ та організацій, держави та споживачів своїх послуг. В іншому випадку до них можуть бути застосовані заходи договірної, господарської та іншої відповідальності. Договірна одночасно може бути й господарської чи майновою. Окремі автори відповідальність учасників перевезення вантажів¹ поділяють на: 1) відповідальність, передбачену домовленістю сторін (договором); 2) відповідальність, встановлену законодавством [209].

Слід сказати, що у главі 63 ЦК України відсутня стаття, в якій були б зазначені підстави припинення договору про надання послуг у транспортній сфері. Винятком є лише стаття 907 ЦК України, в якій зазначається, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору.

Спеціальні положення про припинення договорів про перевезення містяться у статтях 911 та 922 ЦК України, в яких пасажирам надаються певні права, пов’язані з припиненням договору.

Серед тих випадків, що передбачені главою 50 ЦК України «Припинення зобов’язання», договір перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом може бути припинений:

1) виконанням (стаття 599 ЦК України);

2) за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України);

3) за неможливістю виконання зобов’язання (стаття 607 ЦК України);

4) за смертю фізичної особи (стаття 608 ЦК України) [38].

Крім цих підстав припинення договору перевезення пасажира та багажу залізничним транспортом також доповнюється такими підставами, як:

5) втрата проїзного квитка;

6) одностайна відмова пасажира від поїздки.

Зрозуміло, що такі підстави припинення договору перевезення пасажиру можливі й у відношенні підприємств міського електротранспорту. Хоча у випадку втрати проїзного квитка пасажир завжди має можливість придбати разовий квиток і здійснити поїздку.

Стаття 599 ЦК України встановлює, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доктринальне тлумачення статті 599 ЦК України розуміє під належним виконанням зобов’язання «виконання належною особою у належному місці у належний строк (термін) з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов’язань» [210, с. 120].

Таким чином, при виконанні зобов’язання слід говорити як про реальність, так і про належність. В.В. Вітрянський відзначає: «Коли говорять про виконання як таке, мають на увазі здійснення дій (утримання від дій) у натурі або інакше – реальне виконання. Відповідно, належне виконання включає дотримання комплексу вимог, які визначають, хто і кому повинен здійснити виконання, а також яким предметом, коли, де і яким способом це повинно бути здійснено» [112, с. 419; 211, с. 260].

У випадку, коли зобов’язання не було виконано, управнена сторона буде намагатися захистити свої інтереси. На сьогодні одним із принципів процесуального права в Україні є обов’язковість застосування засобів досудового врегулювання договірного спору. Тому у статті 925 ЦК України передбачено, що до пред’явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред’явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). При цьому позов до перевізника може бути пред’явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк [38].

М.Л. Шелухін на прикладі перевезень вантажів автомобільним транспортом вказує, що характерною рисою застосування заходів різних видів відповідальності є наявність процедур трьох видів. Перший полягає у претензійному порядку, другий – у розгляді суперечливих питань та справ про порушення адміністративними органами, третій – у судовому порядку [212, с. 93].

Зазвичай претензійний порядок застосовується перед судовим. А розгляд справ адміністративними органами може здійснюватися незалежно від претензійного.

Найчастіше захист інтересів підприємств реалізується через розгляд справ господарськими судами. Розгляд спорів у господарському суді здійснюється за загальними правилами на основі застосування принципів законності, рівності та змагальності сторін. Проте крім розгляду договірного спору між підприємством міського електротранспорту та іншим підприємством у господарському суді до учасників договірних відносин можуть застосовуватися й адміністративні санкції. При цьому складання актів про порушення вимог нормативних актів у сфері підприємницької і господарської діяльності та розгляд справ про порушення здійснюють контрольно-наглядові органи виконавчої влади (в окремих випадках – суди) або органи місцевого самоврядування за правилами відповідних нормативних актів, але на принципах і умовах, аналогічних тим, які застосовуються при розгляді справ про адміністративні правопорушення [202, с. 147]. Проте спори підприємств міського електротранспорту з іншими підприємствами виникають частіше не з договорів перевезень, а з інших договорів, пов’язаних із забезпеченням нормального функціонування. Це можуть бути договори постачання товарно-матеріальних цінностей (запасних частин, будівельних матеріалів, електроенергії тощо); договори оренди будівель та приміщень; договори оренди або лізингу транспортних засобів; договори про надання послуг з ремонту тощо. Ці спори розглядаються за загальними вимогами до розгляду спорів господарськими судами. Проте в окремих країнах виникають нові тенденції, пов’язані із застосуванням санкцій до підприємств.

Крім названих видів санкцій до підприємств міського електротранспорту та їх контрагентів можуть бути застосовані заходи відповідальності за випуск продукції або надання послуг, що не відповідають стандартам. Підприємства міського електротранспорту відповідатимуть за використання рухомого складу транспорту, що не відповідає стандартам якості та безпеки. У цьому випадку застосовувані заходи майнового на відміну від заходів організаційно-правового характеру є безумовними. Тобто в жодному разі сплачені суми штрафів не ставляться в залежність від того, чи будуть дані порушення усунені. У той же час, застосуванням адміністративно-господарських санкцій вплив на такі суб’єкти, що випускають продукцію, яка не відповідає стандартам, обмежуватися не може. Адміністративно-господарська санкція, це, насамперед, спосіб досягнення оптимального ступеня впорядкованості господарських відносин і спосіб захисту їх учасників. Слід підкреслити, що тут є важливим не тільки усунення самого правопорушення – факту випуску (реалізації) продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, а його наслідків. Тільки в цьому разі кінцеву мету такої відповідальності можна вважати досягнутою [214, с. 125].

У випадку порушення правил реєстрації діяльність підприємств міського електротранспорту може бути примусово припинена за наявності підстав, передбачених пунктом 2 статті 38 відповідного Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»: визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного капіталу юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням [215].

Вітчизняним практиком пропонується закріпити в ГК України самостійні підстави для процедури скасування державної реєстрації суб’єктів господарювання, а саме окремі порушення, що мали місце при створенні суб’єкта господарювання (реєстрація (перереєстрація) суб’єкта господарювання: на підставну особу, яка не має відношення до його діяльності; по підроблених, втрачених або викрадених паспортах, документах померлих осіб, документах, куплених у громадян; за неіснуючою юридичною адресою, якщо неможливо встановити його місцезнаходження протягом місяця) [216, с. 155].

Необхідно сказати, що державні органи можуть не тільки застосовувати заходи адміністративної відповідальності до суб’єктів господарювання - порушників прав та законних інтересів підприємств міського електротранспорту. Вони самі можуть бути суб’єктами, до яких адміністративно-господарські та інші санкції будуть застосовані.

О.Х. Юлдашев вірно констатує, що підприємницька економіка об’єктивно вимагає роздержавлення економічних процесів і соціальних умов. Проте це зовсім не означає, що економічні процеси повинні бути пущені на самоплив і держава не повинна втручатися в ці процеси на макро- і мікрорівні. Тому, очевидно, в ході трансформаційних процесів, що відбуваються в системі економічних відносин України, відповідальність державної влади і місцевих регіональних адміністрацій за економічний стан і характер соціальних відносин не зменшується, а, навпаки, зростає. І, звичайно, в першу чергу повинні якісно змінитися методи, форми і способи виконання владними структурами своїх економічних і соціальних функцій.

Йдеться не про пошук і винахід нових підходів втручання в підприємницьку економіку державного управління, а перш за все, про взаємонеобхідну співпрацю, взаємодію влади і суб’єктів підприємницької діяльності у пошуках зростання виробництва і підвищенні матеріального благополуччя суспільства [217, с.

Заходи відповідальності можуть бути застосовані і до пасажирів та інших громадян, що можуть завдати шкоду майну підприємств міського електротранспорту. У цьому випадку порушник буде відповідати на основі норм КУпАП.

Тобто громадяни - порушники прав підприємств міського електротранспорту будуть нести адміністративну та кримінальну відповідальність. Як відомо, за вчинення адміністративного правопорушення до винної особи застосовуються адміністративні стягнення. Ми погоджуємося з позицією, що адміністративним стягненням є заходи офіційного впливу, які застосовуються у випадку вчинення адміністративних правопорушень державними органами щодо громадян, підприємств, установ, організацій у вигляді майнових, особистих, організаційних обмежень (позбавлень) прав, свобод з метою виховання зазначених осіб в дусі додержання законодавства, запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, а також їх покарання [218, с. 65; 219, с. 160-161].

Адміністративна відповідальність виражається у застосуванні до порушників особливих засобів державної дії адміністративних стягнень, які накладаються як у судовому, так і в квазісудовому порядку. Відповідно до розділу ІІІ КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються: 1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; 2) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад; 3) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями); 4) ОВС, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими КУпАП. При цьому адміністративна відповідальність реалізується органом (посадовою особою), якому правопорушник безпосередньо по службі не підпорядкований [173, с. 299]. До порушників прав та інтересів підприємств міського електротранспорту можуть бути застосовані усі види адміністративних санкцій, названі у статті 24 КУпАП:

- попередження;

- штраф;

- оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

- конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

- позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

- громадські роботи;

- виправні роботи;

- адміністративний арешт [199]. Названі види санкцій можуть застосовуватися до осіб, які завдали шкоду майну підприємств міського електротранспорту. Навіть права полювання може бути позбавлений порушник, якщо він, наприклад, завдасть шкоди майну підприємства міського електротранспорту із застосуванням мисливської зброї.

Проте цей перелік можливих санкцій не є виключним. У названій же статті вказано, що законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень [199].

Наявність відповідальності суб’єктів господарювання призводить до необхідності розмежування адміністративно-господарського штрафу та штрафу, передбаченого КУпАП. Так, С.І. Юшина пропонує на законодавчому рівні розмежувати адміністративно-господарський штраф як запобіжний захід та штраф як адміністративне стягнення. На її думку, це можливо шляхом законодавчого визначення розміру кожного з цих штрафів, при чому максимальний розмір адміністративно-господарського штрафу має бути меншим або рівним мінімальному розміру штрафу як адміністративного стягнення [219, с. 165].

В юридичній літературі панує точка зору, що штрафні санкції застосовуються лише в договірних зобов’язаннях [178, с. 330], а за порушення правил здійснення господарської діяльності до порушників застосовуються адміністративно-господарські санкції, у зв’язку з чим ставиться під сумнів правильність положення статті 230 ГК України щодо цієї підстави застосування штрафних санкцій [177, с. 290]. Дана точка зору ґрунтується на традиційному розумінні штрафних санкцій (неустойки) в господарських відносинах, в основі якого лежить уявлення про їх договірну природу. При цьому залишається без уваги і не завжди враховується, що правила здійснення господарської діяльності встановлюються не тільки законодавчими актами, за порушення яких застосовуються адміністративно-господарські санкції (стаття 238 ГК України), а у відповідних межах і внутрішньо системними актами центрів господарських систем як державних (зокрема, міністерств), так і недержавних (недержавних об’єднань підприємств, об’єднань громадян, релігійних організацій тощо), а також локальними НПА. За порушення цих правил може бути передбачена відповідальність у формі саме штрафних (не адміністративно-господарських) санкцій, які застосовуються центрами вказаних систем або суб’єктами господарювання, але ж не уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування як адміністративно-господарські санкції [220, с. 31].

О.П. Подцерковний проводить чітку різницю між адміністративно-господарським штрафом і штрафними санкціями, до яких, зокрема, може бути віднесений штраф, що стягується господарським об’єднанням з підприємства, яке входить до його складу, за порушення цим підприємством порядку погодження цін, встановленого локальними актами господарського об’єднання [221, с. 155-156; 220, с. 31-32].

Окремі дослідники виділяють наступні стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення, як закріплені у КУпАП, так і не закріплені. Автори називають чотири стадії такого провадження.

На першій стадії з’ясовується факт вчинення, обставини правопорушення, дані про винну особу та складається адміністративний протокол. Отже, протокол можна вважати процесуальним документом, що фіксує завершення стадії порушення справи і з’ясування її обставин.

На другій стадії компетентний орган (посадова особа) розглядає матеріали і ухвалює постанову, яка може бути оскарженою громадянином, опротестованою прокурором чи переглянутою з ініціативи іншого органу.

Третя стадія факультативна. Вона завершується ухваленням рішення про скасування, змінення або залишення постанови без змін.

Четверта стадія (виконання постанови) починається відразу після її прийняття або після розгялду скарги (протесту) [222, с. 58].

Такі самі стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення застосовуються не тільки по відношенню до осіб, які зазіхнули на права та інтереси підприємств міського електротранспорту, проте і до посадових осіб та співробітників цих підприємств. Проте відповідальність керівників підприємств міського електротранспорту передбачає застосування не лише господарської або адміністративної, але і кримінальної чи майнової, або дисциплінарної відповідальності.

Зазвичай підприємства міського електротранспорту створюються як підприємства комунальної форми власності. Проте часто вони утворюються у формі акціонерних товариств із часткою, що належить державі та/або територіальній громаді; державних акціонерних компаній; холдингових компаній. А там не дивлячись на наявність державного чи комунального майна існують загрози зловживань керівниками своїми повноваженнями на користь третіх осіб.

Законом України «Про господарські товариства» у статті 23 визначено, що управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства, а також, що посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), – голова та члени ради товариства (спостережної ради). Їхня відповідальність за вчинення протизаконних дій та/або заподіяння шкоди товариству даним Законом не передбачена, лише зазначена можливість відповідальності за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинного законодавства України [223], а також компетенція виконавчого органу, ревізійної комісії і спостережної ради.

Статтею 63 «Відповідальність посадових осіб органів акціонерного товариства» Закону України «Про акціонерні товариства» наведено три загальних норми, що не мають ніякої конкретності.

У частині першій вказано, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. У частині другій наведено норму ще більш загального змісту: «Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. А в частині третій передбачено застосування солідарної відповідальності до кількох винних осіб [224].

Певним чином врегульовує ситуацію Положення про порядок укладання або переукладання контракту з головою правління публічного акціонерного товариства, холдингової компанії та державної акціонерної компанії і Типової форми контракту з головою правління ВАТ, затверджене Наказом Фонду державного майна України від 6 квітня 2000 року [225]. Так, згідно з п.п. 4.1.2. Наказу звільнення голови правління ВАТ¹ можливе у випадку, якщо він порушує або не виконує положення статуту ВАТ; не виконує умови контракту; не виконує наказів органів приватизації, рішення інших державних органів та спостережної ради ВАТ (за наявності такої); не приймає дійових заходів щодо: ліквідації заборгованості з виплати заробітної плати працівникам; ліквідації заборгованості перед бюджетом, пенсійним фондом та за іншими обов’язковими платежами; ліквідації простроченої дебіторської заборгованості, у тому числі при проведенні експортно-імпортних операцій; ліквідації простроченої кредиторської заборгованості (у тому числі з погашення кредитів, отриманих під гарантію уряду); обов’язкового виконання умов колективного договору; з інших підстав, передбачених контрактом. Аналогічну норму можна запропонувати запровадити і відносно керівників усіх підприємств міського електротранспорту незалежно від його організаційно-правової форми.

Вказана норма визначає загальні випадки звільнення голови правління публічного АТ, проте не визначає порядку застосування санкцій, порядку відшкодування збитків товариству та його кредиторам. Тому нас більшою мірою цікавить яким чином можливо стимулювати посадових осіб господарських товариств до ефективної роботи на користь товариства та його учасників, а також що може бути підставами застосування засобів відповідальності та яким має бути порядок їх застосування.

По-перше, сама організація діяльності господарських товариств, що надають послуги з перевезення пасажирів міським електротранспортом, будується за аналогією з органами управління держави за допомогою системи стримувань і противаг. Як у державі крім голови держави є законодавчі, виконавчі та судові органи, які повинні бути незалежними один від одного, так і в господарських товариствах крім загальних зборів учасників чи акціонерів повинні бути виконавчий орган, ревізійна комісія та спостережна рада. Саме така система часто застосовується у міжнародній практиці [226].

Другий напрямок удосконалення практичного і нормативного регулювання організації відповідальності посадових осіб корпоративних суб’єктів господарювання у сфері перевезення пасажирів міським електротранспортом за порушення ними законодавства і забезпечення дотримання ними законодавства полягає у застосуванні методів стимулювання і покарання. Отже, найбільш ефективно стимулювати посадову особу можливо шляхом надання їй певних економічних бонусів пропорційно отриманим товариством результатам. Зробити це можливо шляхом встановлення залежності оплати праці від результатів роботи підприємства міського електротранспорту. Забезпечити це пропонуємо шляхом передбачення актами самого підприємства міського електротранспорту премій у вигляді відсотків від додаткових прибутків підприємства.

Крім цього, у підприємствах міського електротранспорту, утворених у формі акціонерних товариств, можна передбачити часткову оплату роботи посадових осіб акціями, частками у майні або наданням опціону на акції [227].

Отже, існує можливість попередити можливі зловживання голови виконавчого органу, пов’язані із тривалою невиплатою заробітної плати співробітникам підприємства на тлі отримання усіх можливих виплат посадовими особами товариства. Інші варіанти можуть застосовуватися як основні, так і в якості додаткових. Наявність у посадової особи господарського товариства певної кількості його акцій або частки у майні товариства сприятиме підвищенню її зацікавленості у діяльності товариства. Посадова особа буде прагнути підвищити прибутки товариства, оскільки автоматично підвищаться суми дивідендів, що підлягають виплаті цій особі. Однак у цьому випадку існує ризик порушення посадовою особою прав інших акціонерів або учасників товариства на свою користь без завдання шкоди товариству чи його контрагентам. Це також буде негативом, оскільки підніме соціальну напругу у господарських товариствах, а потім і в усьому суспільстві.

При ухваленні підприємством міського електротранспорту у формі акціонерного, повного товариства чи ТОВ статуту більшість акціонерів не приділяє достатньої уваги обмеженню компетенції посадових осіб. Голова виконавчого органу господарського товариства (зокрема, голова правління акціонерного товариства згідно з п.п. «і» статті 41, статтями 47 і 48 Закону України «Про господарські товариства» [223]) укладають угоди від імені товариства. Надаючи посадовим особам права та покладаючи на них зобов’язання, необхідно пам’ятати про можливість обмеження компетенції цих посадових осіб та перевищення їхніх повноважень. Через упущення цього на практиці та через інші причини у певних випадках голова виконавчого органу господарського товариства може вчиняти порушення, наслідки яких вже треба усувати.

Керівники та посадові особи підприємств міського електротранспорту можуть бути суб’єктами злочинів, передбачених статтями 218 «Фіктивне банкрутство», 219 «Доведення до банкрутства», 220 «Приховування стійкої фінансової неспроможності», 221 «Незаконні дії у разі банкрутства» КК України [228].

При цьому вітчизняними дослідниками пропонується запровадження адміністративної відповідальності громадян - СПД та арбітражних керуючих за порушення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» за протиправні дії, вчинені під час банкрутства, ступінь суспільної небезпеки яких менший, ніж за злочини, передбачені названими вище статтями КК України [229, с. 146].

Трудове законодавство України згідно із пунктом 1 статті 41 Кодексу законів про працю України передбачає можливість дострокового розірвання трудової угоди з керівником підприємства у випадку одноразового грубого порушення трудових обов’язків [230]. Це є певною можливістю попередження збитків товариства через навмисні дії або непрофесійність керівника або інших посадових осіб. Якщо збитки вже завдані, то звільнення буде певним покаранням для посадової особи, однак для інших учасників товариства звільнення некомпетентного керівника буде недостатньою втіхою. Діяльність підприємства міського електротранспорту має публічний характер, а тому і покарання має виходити за межі трудового законодавства з тим, щоб задовільнити усіх його учасників та повернути завдані збитки. Виходячи з цього необхідно запропонувати на законодавчому рівні визначити, що при укладанні контракту з головою правління акціонерного товариства та іншими посадовими особами господарських товариств, які мають широкі права з управління діяльністю підприємства міського електротранспорту та укладанням від його імені угод:

- передбачати повну відповідальність цих посадових осіб перед підприємством міського електротранспорту (принаймні у випадку вчинення навмисних дій);

- передбачати можливість застосування до них комплексної відповідальності.

Застосування комплексної відповідальності відносно відшкодування збитків підприємствам міського електротранспорту є новим у сучасному українському праві. Основними моментами тут є те, що публічні інтереси мають превалювати над приватними. Тобто, для великої (часто багатотисячної, ато й багатомільйонної) армії акціонерів, пасажирів і для держави (як акціонера або як отримувача значних сум податків від успішної діяльності господарського товариства) більш важливим буде примусити екс-керівника повернути витрачені чи викрадені кошти, товари, обладнання, ноу-хау тощо, ніж сприяти, щоб він отримав максимальний строк покарання у вигляді позбавлення волі. Саме на це повинні зважати правоохоронні і судові органи. При вчиненні правопорушення чи злочину посадовою особою підприємства міського електротранспорту остання нестиме відповідальність перед підприємством, його учасниками або акціонерами, його клієнтами (пасажирами), контрагентами, державою. У випадку застосування комплексної відповідальності, і в першу чергу, передбачення повної відповідальності перед підприємством міського електротранспорту у контракті потенційні порушники чи непрофесійні керуючі відмовляться від посад, надавши можливість чесним і професійним менеджерам проявити свій хист на користь цього суб’єкта та держави в цілому.

На додаток до сказаного з метою попередження зловживань з боку керівників підприємств міського електротранспорту пропонуємо розробити і затвердити на загальних зборах учасників або акціонерів господарських товариств положення про оплату праці, матеріальне заохочення і пільги, що надаються посадовим особам органів управління товариством.

Взагалі ж необхідно і надалі опрацьовувати комплекс запропонованих пропозицій щодо удосконалення на локальному та законодавчому рівні організації відповідальності посадових осіб підприємств міського електротранспорту за порушення ними законодавства, який повинен сприяти профілактиці цих порушень і усуненню їх наслідків у випадках вчинення.