<<
>>

2.1. Нормативно-правове регулювання господарсько-торговельної діяльності в Україні

Як зазначається в літературі, торгівля посідає важливе місце в системі господарських відносин розширеного відтворення, забезпечуючи зв’язок між виробництвом та споживанням, активно впливаючи на обсяг і структуру виробництва та формування потреб [106, с.

36]. Таке досить вагоме місце у формуванні та розвитку вітчизняної економіки обумовлює необхідність чіткого врегулювання господарсько-торговельної діяльності на законодавчому рівні. Регламентація необхідна для забезпечення певного регулювання економічної поведінки суб’єктів господарювання на споживчому ринку країни.

Посилаючись на думку Ю. Радіонова про те, що торговельне законодавство на сьогодні – це одна з проблем стабілізації торговельної сфери, В. Хасанова описує сучасний стан правового регулювання внутрішньої торгівлі за двома характеристиками: багаточисельність та неповнота. При цьому вона наголошує, що багаточисельність не є запорукою якісного та повноцінного регулювання торговельної діяльності; кількість прийнятих нормативно-правових актів не свідчить про їх ефективність, а неповнота призводить до прогалин у правовому регулюванні багатьох аспектів торговельної сфери [42, с. 36]. Така думка заслуговує на підтримку та підтверджує необхідність дослідження нормативно-правового забезпечення господарсько-торговельної діяльності в Україні на сучасному етапі розвитку економіки як основного джерела регламентації економічної поведінки суб’єктів господарювання.

На думку Я. І. Кузьмінова, К. А. Бендукідзе, М. М. Юдкевича, правила, що регулюють економічну поведінку, являють собою конструкції, несвідомо або свідомо створені людьми в постійних спробах подолати обмеженість своєї свідомості та невизначеність поведінки оточуючих. Від найпростіших рутин, які полягають в індивідуальних діях, і до складних процедур розробки й ухвалення законів – усе, зрештою, спрямоване на збільшення ймовірності настання бажаної події [107, с.

22]. Тому розробка і прийняття нормативно-правових актів, що регулюють господарсько-торговельну діяльності, націлені на «встановлення певних правил гри» у сфері господарсько-торговельних відносин з метою їх чіткого законодавчого врегулювання, що має величезне значення для забезпечення нормативно-правового регулювання господарсько-торговельної діяльності.

Специфіка торгівлі як виду господарської діяльності обумовлює і специфіку нормативно-правового регулювання господарсько-торговельної діяльності. Як зазначається в літературі, торговельні відносини є багаторідними за своєю юридичною природою та регулюються як публічним, так і приватним правом [41, с. 5], при цьому найважливішим є саме публічно-правове регулювання торговельних відносин [27, с. 19-26]. Слід погодитись із думкою В. Джунь про те, що регулювання торговельної діяльності має базуватися на органічному поєднанні ринкової саморегуляції та державного управління з метою забезпечення соціального спрямування економіки за допомогою економічних і правових важелів [108, с. 10]. Такої самої точки зору дотримується В. Хасанова, розглядаючи питання нормативно-правового регулювання внутрішньої торгівлі в Україні [42, с. 37]. Отже, виходячи з викладеного, основними нормативно-правовими актами, що регламентують господарсько-торговельну діяльність, є Конституція України, ГК і ЦК України.

Конституція як основний закон України надає громадянам право на заняття підприємницькою діяльністю, одним із різновидів якої є господарсько-торговельна діяльність. Згідно із положеннями ст. 42 Конституції України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР [109] у редакції від 15.05.2014 р. кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом. При цьому встановлюється, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Величезне значення в регулюванні господарсько-торговельної діяльності мають Господарський кодекс України від 16.01.2003 р.

№ 436-IV в редакції від 24.07.2014 р. та Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV в редакції від 02.09.2014 р. На необхідності прийняття обох кодексів, які повною мірою врегульовували б питання публічних та приватних відносин в економіці, неодноразово наголошувалось у юридичній літературі [108, с. 9-11; 110, с. 26; 111, с. 36-37; 112, с. 36-37], адже правове регулювання господарсько-торговельної діяльності можливе лише відповідно до принципів поєднання публічних та приватних інтересів.

На практиці використання обох кодексів призводить до ускладнень, однак навіть представники адміністративно-правової науки, досліджуючи питання державного регулювання внутрішньої торгівлі України, віддають перевагу в регламентації торговельних відносин ГК України перед нормами ЦК України [113, с. 79]. Це, зокрема, обумовлюється посиланням на п. 4 ст. 262 ГК України, в якому закріплено положення про те, що особливості правового регулювання господарської діяльності, пов’язаної з реалізацією продукції, встановлюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами, які йому не суперечать.

Основи нормативно-правового регулювання господарсько-торговельної діяльності закладено у ст. 7 ГК України, згідно з якою відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Аналізуючи вказану норму, Ю. М. Бисага та О. В. Гарагонич дійшли висновку про те, що нормативно-правове регулювання господарської діяльності може здійснюватися за допомогою правил професійної етики, а також за допомогою звичаїв ділового обороту [114, с. 16-17]. Цілком погоджуючись із даною думкою, вважаємо за необхідне звернути увагу на наявність у літературі іншого підходу до певних видів господарсько-торговельної діяльності.

Так, розглядаючи правову основу ресторанного господарства Г.

В. Сорокіна стверджує, що стосовно ресторанного господарства (а воно є видом господарсько-торговельної діяльності) правила професійної етики та звичаї ділового обороту такою правовою основою не можуть бути [115]. Із такою точкою зору важко погодитись, адже проведене дослідження історії розвитку законодавства про господарсько-торговельну діяльність свідчить про те, що звичай ділового обороту слід розглядати як одне з перших джерел нормативно-правового регулювання торговельної діяльності в нашій країні, тому звичаї ділового обороту є різновидом нормативно-правового регулювання торговельної діяльності та відіграють значну роль, зокрема в міжнародній торгівлі, яка у своєму регулюванні спирається на звичаї ділового обороту, відпрацьовані міжнародним товарообігом за декілька століть.

Крім того, на нашу думку до нормативно-правового забезпечення господарсько-торговельної діяльності слід також віднести міжнародні нормативно-правові акти та міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України. На підставі цих договорів установлюються, змінюються або припиняються відповідні міжнародні економічні відносини між державами в галузі торгівлі. Як зазначається в літературі, у міжнародних торговельних договорах (угодах) не лише визначаються принципи, але і створюється певна правова база для торговельних відносин. Зокрема, в них вирішуються правові питання, пов’язані зі стягненням мита, регулюванням ввезення і вивезення товарів, торговельним мореплавством, транспортом, транзитом, діяльністю юридичних і фізичних осіб однієї країни на території іншої, дією юридичних актів, застосуванням принципу найбільшого сприяння, режиму преференцій тощо [116, с. 216]. При цьому торговельні договори укладаються як на двосторонній, так і на багатосторонній основі.

Як зазначає В. Ф. Опришко, прикладом багатостороннього міжнародного торговельного договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) від 30.09.1947 р., яка була підписана спочатку 23 державами, а нині у ній беруть участь 139 країн [116, с.

217]. Також прикладом багатостороннього міжнародного торговельного договору є Угода про регулювання взаємовідносин держав Співдружності в галузі торговельно-економічного співробітництва, укладена між державами-членами СНД 12.02.1992 р.

Значну роль у розвитку міжнародних торговельних відносин відіграє Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу від 11.04.1980 р. [102], укладена у Відні, яка набула чинності для України 01.02.1991 р. згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про приєднання Української Радянської Соціалістичної Республіки до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» [117] та інші міжнародні нормативно-правові договори.

Однак найважливіше значення в регулюванні господарсько-торговельної діяльності в Україні має саме національне законодавство. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 258 ГК України правове регулювання господарських відносин здійснюється з урахуванням суспільного розподілу праці, що склався в об'єктивно існуючих галузях народного господарства. З урахуванням вимог зазначеної статті господарським законодавством визначаються особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності як виду господарської діяльності, регламентація якої передбачена главою 30 ГК України «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності».

У науково-практичному коментарі Господарського кодексу України також наголошується на необхідності здійснювати правове регулювання господарських відносин з урахуванням специфіки галузі господарювання та виду господарської діяльності, з якими пов'язуються відповідні відносини [118].

Так, зокрема, регламентуючи господарсько-торговельну діяльність, ст. 263 ГК України дає визначення господарсько-торговельної діяльності, а також допоміжної діяльності, яка забезпечує реалізацію продукції шляхом надання відповідних послуг; встановлюючи, що господарсько-торговельна діяльність здійснюється як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), у межах якого відбувається товарний обіг, та містить перелік форм, у яких може здійснюватися господарсько-торговельна діяльність.

Залежно від форми здійснення господарсько-торговельної діяльності вона опосередковується господарськими договорами. Це господарські договори поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу тощо. Зазначені договори опосередковують не лише власне торговельну діяльність (договору купівлі-продажу, поставки, контрактації, енергопостачання, міни), але і допоміжну діяльність щодо забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу (договори оренди, лізингу).

На відміну від ГК України, ЦК України не розрізняє господарсько-торговельну діяльність, а регламентує окремі договори в підрозділі 1 «Договірні зобов’язання» розділу ІІІ «Окремі види зобов’язань», у якому в деяких випадках суперечить, а в деяких дублює положення ГК України. Так, зокрема параграф 3 глави 54 ЦК України регламентує договір поставки, а параграф 4 цієї ж глави регламентує договір контрактації сільськогосподарської продукції, надаючи власні визначення цим договорам, які суперечать положенню глави 30 ГК України (у главі 30 ГК докладно регламентовано вказані види договорів, якими опосередковується господарсько-торговельна діяльність).

Приділяючи велику увагу питанням якості товарів, ГК України у ст. 269 встановлює гарантії якості товарів та регламентує претензії у зв’язку з недоліками поставлених товарів. ЦК України, встановлюючи у параграфі першому глави 54 регламентацію договору купівлі-продажу також надає поняття якості товару та передбачає певні вимоги до виявлення недоліків у придбаному товарі. Однак слід зауважити, що, оперуючи терміном «недоліки поставлених (проданих) товарів», ні ЦК України, ні ГК України не розкривають змісту цього поняття. Як зазначається у літературі, аналіз їх положень дає підстави для висновку, що термін «недоліки» вживається в них для позначення невідповідності товарів вимогам щодо якості (в тому числі стосовно строку придатності) [119]. Проте, встановлюючи види гарантійних строків, ЦК України суперечить положенням ГК України. Так, ст. 269 ГК України виділяє три види гарантійних строків: 1) гарантійний строк експлуатації; 2) гарантійний строк придатності; 3) гарантійний строк зберігання. Відповідно ж до ч. 1 ст. 677 ЦК України законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (іншими словами, строк придатності, встановлений ГК України) Мабуть, тому ч. 3 ст. 677 ЦК України містить вимогу, згідно з якою продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку. Однак навіщо вводити термінологію, яка суперечить положенням ГК України, незрозуміло, адже товари виготовляються саме у сфері виробництва, регламентація якої встановлюється ГК України [120, с. 40-41].

На неузгодженості та суперечності ГК України і ЦК України неодноразово зверталася увага як у науковій літературі, так і у правозастосовній практиці, оскільки ці неузгодженості та протиріччя викликають певні труднощі як у господарюючих суб’єктів при здійсненні господарської діяльності, так і у суду при розгляді господарських спорів, що обумовило необхідність направлення Вищим господарським судом України Інформаційного листа від 07.04.2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» [121]. Неузгодженість ГК України та ЦК України негативно позначається на діяльності господарюючих суб’єктів, тому положення обох кодексів потребують узгодження й удосконалення.

Згідно з положеннями ст. 55 ГК України господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб’єктами господарювання незалежно від форм власності. Відмінність між суб’єктами господарювання полягає лише в тому, що для одних господарсько-торговельна діяльність є основним видом господарювання, а для інших – допоміжним. Наприклад, для торговельного підприємства торгівля є основним видом господарської діяльності, а для виробничого підприємства – допоміжним.

Слід також відзначити, що у сфері торговельної діяльності наразі існують нормативно-правові акти, де визначено певне коло можливих суб’єктів такої діяльності. Наприклад, «Правила торгівлі на ринках», затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105 [10], визначають коло суб’єктів, що мають право здійснювати продаж товарів на ринку: фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, суб’єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від форм власності (продавці) (що діють у редакції від 09.03.2009 р.), Закон України «Про товарну біржу» від 10.12.1991 р. № 1956-XII [85] (у редакції від 02.05.2011 р.), який встановлює, що здійснювати торговельні операції на біржі можуть лише брокери та асоційовані члени біржі. У загальному ж порядку господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб’єктами господарювання, передбаченими ст. 55 ГК України незалежно від форм власності.

Однак дотримання суб’єктом господарювання лише вимог ГК України є недостатнім для здійснення господарсько-торговельної діяльності як виду господарської діяльності, яке можливе лише за наявності певних умов, встановлених у нормативно-правових актах, що дають право суб’єкту господарювання на заняття торговельною діяльністю. Такі умови можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні умови є обов’язковими для всіх суб’єктів господарювання, що здійснюють господарсько-торговельну діяльність, а спеціальні розповсюджуються лише на певне коло суб’єктів господарсько-торговельної діяльності, перелік яких визначено спеціальним законом.

Аналіз існуючого нормативно-правового регулювання торговельної діяльності дозволяє дійти висновку, проте що загальною умовою здійснення господарсько-торговельної діяльності є обов’язкова державна реєстрація суб’єкта господарювання, яка відбувається згідно з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV [122] в редакції від 02.09.2014 р.

Також загальною умовою здійснення господарсько-торговельної діяльності є вибір суб’єктом господарсько-торговельної діяльності певної системи оподаткування відповідно до положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI [4] (далі – Податковий кодекс).

Наразі здебільшого суб’єкти господарсько-торговельної діяльності обирають спрощений порядок оподаткування, який є найбільш прийнятним для даного виду господарської діяльності. Спрощену систему оподаткування обліку та звітності регламентує глава 1 розділу XIV Податкового кодексу «Спеціальні податкові режими», п. 291.4. ст. 291 якого в редакції від 10.04.2015 р. поділяє суб'єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, на чотири групи платників єдиного податку.

До першої групи належать фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів із торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню й обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 300000 гривень.

До другої групи належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб, або кількість осіб, які перебувають із ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.

Однак дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи-підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

До третьої групи належать фізичні особи-підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають із ними у трудових відносинах, не обмежена, та юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20000000 гривень.

До четвертої групи належать лише сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 р. № 71-VIII у розділі XX «Перехідні положення» підрозділ 8 доповнено пунктом 4 такого змісту:

«4. Платники єдиного податку третьої – шостої груп, які перебували на обліку в контролюючих органах до 1 січня 2015 р., з 1 січня 2015 р. вважаються платниками єдиного податку третьої групи відповідно до норм глави 1 розділу XIV цього Кодексу».

Аналізуючи спрощену систему оподаткування як інструмент державного регулювання економіки, О.Р. Зельдіна зазначає, що наразі існуюча спрощена система оподаткування має як певні позитивні моменти, так і недоліки. Зокрема, до переваг слід віднести вичерпний перелік підстав, за якими суб’єкту господарювання може бути відмовлено у видачі свідоцтва платника єдиного податку та надання фізичним особам-підприємцям, що знаходяться на спрощеній системі оподаткування, певних соціальних гарантій, таких як можливість перебувати у відпустці або на лікарняному без необхідності сплати єдиного податку [33, с. 84–85]; до недоліків – нечіткість та неузгодженість окремих норм Податкового кодексу та їх суперечливість з іншими нормами.

Однак, незважаючи на існуючі недоліки, загалом спрощена система оподаткування має позитивний вплив на розвиток економіки країни. Адже в сучасних економічних умовах запорукою успішного розвитку економіки держави є стимулювання малого та середнього бізнесу, тому для забезпечення основи соціально орієнтованої економіки України доцільним є законодавче врегулювання сприятливих умов для суб’єктів малого та середнього підприємництва [33, с. 79].

Загальні умови здійснення господарсько-торговельної діяльності у сфері роздрібної торгівлі у взаєминах із споживачами встановлено Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1023-XII [83] у редакції від 02.12.2012 р., який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту й основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, а також рядом інших нормативно-правових актів.

Так, ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює права споживачів, яким кореспондують відповідні обов’язки торговельного підприємства. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; безпеку продукції; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). Даний перелік не є вичерпним, тому законодавством України можуть бути передбачені інші права споживачів.

Вказаним правам кореспондують обов’язки торговельного підприємства: надавати споживачу в доступній формі необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари; усіляко сприяти споживачу у вільному виборі товарів і додаткових послуг, на його вимогу проводити перевірку якості, безпеки, комплектності, міри, ваги та ціни товарів з наданням йому контрольно-вимірювальних приладів, документів, які підтверджують якість, безпеку, ціну товарів; перевіряти справність виробу, продемонструвати, за можливості, його роботу та ознайомити споживача з правилами користування; забезпечити приймання, зберігання і продаж товарів та продукції, виготовленої у закладі ресторанного господарства, відповідно до законодавства [123, с. 59].

Ще однією загальною умовою здійснення господарсько-торговельної діяльності у сфері роздрібної та оптової торгівлі є дотримання суб’єктом господарювання загальних правил здійснення торговельної діяльності щодо споживчих товарів, які передбачає «Порядок провадження торговельної діяльності і правила торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. № 833 [7] в редакції від 18.04.2013 р. (далі – Порядок і правила). Ці Порядок і правила визначають загальні умови провадження торговельної діяльності суб'єктами оптової торгівлі, роздрібної торгівлі, закладами ресторанного господарства, основні вимоги до торговельної мережі, мережі закладів ресторанного господарства і торговельного обслуговування споживачів (покупців), які придбають товари у підприємств, установ та організацій незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, фізичних осіб – підприємців та іноземних юридичних осіб, що провадять підприємницьку діяльність на території України.

Так, для здійснення торговельної діяльності суб'єкт господарювання може мати: торговельні об'єкти оптової торгівлі, складське приміщення або мережу складів – для провадження оптової торговельної діяльності; роздрібну, дрібнороздрібну торговельну мережу – для провадження роздрібної торговельної діяльності; мережу закладів ресторанного господарства (ресторани, кафе, кафетерії тощо) – для здійснення ресторанного обслуговування.

П. 10 Порядку і правил встановлює умови, які суб’єкти господарювання, що бажають займатися торговельною діяльністю, повинні виконати до початку роботи торговельного підприємства: відповідність приміщення (місця) для провадження діяльності у сфері торгівлі та ресторанного господарства необхідним санітарним нормам, а також відповідність технічного стану приміщення (місця), будівлі та устаткування вимогам нормативних документів щодо зберігання, виробництва та продажу відповідних товарів, а також охорони праці; наявність на видному та доступному місці куточка покупця, в 
якому розміщується інформація про найменування власника або 
уповноваженого ним органу, книга відгуків та пропозицій, адреси і 
номери телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів; розміщення торговельного патента, ліцензії відповідно до 
встановлених законодавством вимог; продаж товарів та їх обмін згідно з установленими правилами і нормами.

При цьому суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання забезпечення торговельних приміщень (місць) обладнанням (холодильним, підйомно-транспортним, ваговимірювальним тощо), реєстраторами розрахункових операцій відповідно до законодавства та нормативних документів [123, с. 73]. Він також зобов’язаний забезпечити належний стан засобів вимірювальної техніки, що використовуються у торговельній діяльності, які повинні бути у справному стані, мати повірочне клеймо та проходити періодичну повірку в установленому законодавством порядку.

Продаж продовольчих товарів, готових до вживання, а також тих, що швидко псуються, інших продовольчих товарів (у тому числі овочів і фруктів) за межами торговельного приміщення (виїзна, виносна торгівля) здійснюється у відведених для цього місцях за наявності у суб'єкта господарювання дозволу на розміщення пересувних малих архітектурних форм та за умови дотримання встановлених для таких товарів температурного режиму зберігання і санітарних норм. На кожну партію таких товарів, якщо це передбачено законом, видається супровідний документ, яким підтверджується їх якість та безпека, із зазначенням найменування товару, виробника, його адреси, дати виробництва (виготовлення), строку придатності.

Також встановлено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити наявність у працівників, що здійснюють продаж продовольчих товарів, особистих медичних книжок установленого зразка, організацію і своєчасність проходження ними медичних оглядів та контроль за допуском їх до роботи за наявності необхідного медичного висновку. Такі медичні книжки пред'являються на вимогу працівників санітарно-епідеміологічної служби. Необхідна також наявність журналу реєстрації перевірок установленого зразка, в якому особи, які їх здійснюють, роблять відповідні записи.

На виконання положень ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів» Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.03.2012 р. № 310 затверджено «Порядок проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг» (далі – Порядок) [124] (діє в редакції від 23.11.2012 р.), який визначає механізм здійснення державного контролю посадовими особами Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів (далі –Держспоживінспекція) та її територіальних органів за дотриманням законодавства про захист прав споживачів суб'єктами господарювання сфери торгівлі та послуг, у тому числі ресторанного господарства.

Згідно з п.1.4 Порядку перевірки діяльності суб'єктів господарювання здійснюються з метою контролю за станом дотримання ними вимог законодавства про захист прав споживачів щодо якості та безпеки продукції, правил торгівлі та послуг, надання споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію.

Органи з питань захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за станом дотримання суб'єктами господарювання вимог законодавства про захист прав споживачів шляхом проведення планових та позапланових перевірок. Документ визначає порядок проведення перевірки, оформлення матеріалів перевірки, рішення, які приймаються за результатами перевірки, та порядок оскарження таких рішень.

Зокрема, згідно з п. 3.6. Порядку на підставі акта, складеного за результатами проведення перевірки, під час якої виявлено порушення вимог законодавства посадовою особою, яка виконувала перевірку, дається керівнику суб'єкта господарювання припис про усунення порушень. Встановлено, що заходи в приписі керівнику суб'єкта господарювання, спрямовані на забезпечення суб'єктом господарювання належних умов своєї діяльності відповідно до вимог нормативно-правових актів і документів, мають бути сформульовані конкретно і в стислій формі. Щодо термінів виконання припису встановлено, що вони визначаються в кожному конкретному випадку, виходячи з реальних можливостей суб'єкта господарювання, умов його діяльності, кількості та характеру порушень. Однак відсутність певних «рамок», тобто певного періоду часу, який можна визначити у приписі, може бути використана представниками Держспоживінспекції у корупційних цілях.

Разом із загальними умовами для здійснення господарсько-торговельної діяльності необхідне дотримання спеціальних умов. Спеціальні умови здійснення господарсько-торговельної діяльності встановлено спеціальними нормативно-правовими актами, якi відображають особливості господарювання для окремих суб'єктiв господарсько-торговельної діяльності.

До спеціальних умов належать, зокрема, ліцензування і патентування торговельної діяльності. Роль ліцензування у нормативно-правовому регулюванні торговельної діяльності обумовлюється тим, що учасниками торговельних відносин є невизначене коло осіб. У зв’язку з цим у деяких випадках торговельна діяльність потребує додаткового контролю (наприклад, торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами) [125, с. 1, 6]. Як зазначає П.М. Пальчук, торговельна діяльність, що підлягає ліцензуванню, розглядається як різновид господарської діяльності, яка здійснюється суб’єктами торговельної діяльності – ліцензіатами (як власниками майна, так і посередниками) з метою отримання прибутку (що не виключає здійснення безоплатного відчуження) у сфері оптової, роздрібної торгівлі та громадського харчування відповідно до принципів ліцензування і ліцензійних умов певного виду [126, с. 57]. Згідно із ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III в редакції від 02.09.2014 р. (далі – Закон про ліцензування) ліцензуванню підлягає:

- торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами;

- оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;

- імпорт лікарських засобів;

- оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;

- торгівля пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин);

- торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, іншими засобами негласного отримання інформації;

- торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);

- торгівля племінними (генетичними) ресурсами;

- діяльність, пов'язана з торгівлею піротехнічними засобами;

- реалізація озброєння, військової техніки, військової зброї та боєприпасів до неї;

- торгівля рідким паливом із біомаси та біогазом.

У будь-яких інших випадках торговельна діяльність ліцензуванню не підлягає.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо скасування ліцензування імпорту активних фармацевтичних інгредієнтів» від 15.01.2015 р. № 126-VIII встановлено обмеження щодо ліцензування імпорту лікарський засобів, а саме: скасовано ліцензування імпорту активних фармацевтичних інгредієнтів.

Однак у зв’язку з ухваленням 02.03.2015 р. Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» № 222-VIII, згідно з п. 1 ст. 7 ліцензуванню з 28.06.2015 р. підлягатимуть такі види господарської діяльності:

1) торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, яка ліцензується відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»;

2) оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) – з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про лікарські засоби»;

3) торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, продаж спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони;

4) реалізація (відпуск) наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включений до зазначеного Переліку, – з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори»;

5) діяльність, пов’язана з постачанням спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації (критерії належності та перелік технічних засобів негласного отримання інформації визначаються Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України;

6) зовнішньоекономічна діяльність відповідно до ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Щодо розвитку інституту ліцензування торговельної діяльності, то слід погодитися з думкою К.Ю. Тотьєва про те, що на сучасному етапі розвитку законодавства з ліцензування підприємницької діяльності та, зокрема, торговельної діяльності, простежується дві тенденції: єдність та диференціація правового регулювання процедур ліцензування, які мають проявлятися у встановленні процедур ліцензування щодо обігу певного товару [127, с. 4-5]. Прикладом такої диференціації є закріплення у Законі про ліцензування положення про те, що ліцензування оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами відбувається відповідно до Закону про ліцензування з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про лікарські засоби» від 04.04.1996 р. № 123/96-ВР [128] у редакції від 12.08.2014 р., що встановлює певні ліцензійні вимоги до осіб, які бажають займатися оптовою або роздрібною торгівлею лікарськими засобами.

Однак якщо стосовно торгівлі лікарськими засобами дотримання суб’єктами торговельної діяльності певних ліцензійних умов щодо продажу лікарських засобів не викликає сумніву, то стосовно ліцензування продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів виникають певні зауваження. Зокрема, такі зауваження стосуються плати за отримання ліцензії. Так, відповідно до ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 р. № 481/95-ВР [129] в редакції від 12.08.2014 р. плата за ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями становить 8 000 грн на кожний окремий контрольно-касовий апарат, що знаходиться у місці торгівлі.

У літературі висловлюються думки про недоцільність встановлення вартості ліцензії залежно від кількості контрольно-касових апаратів [113, с. 82]. Деякі науковці пояснюють збільшення плати за видачу ліцензій у сфері обігу спирту, тютюнової та алкогольної продукції їх надзвичайною прибутковістю [110, с. 10]. Але ж основною метою введення ліцензування певних видів господарської діяльності є необхідність встановлення певних ліцензійних умов, яким повинні відповідати суб’єкти господарювання, що здійснюють певний вид діяльності, передусім стосовно забезпечення безпеки життя, здоров’я споживачів та навколишнього природного середовища. Що стосується ліцензування торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, то тут скоріше за все йдеться про суто фіскальний підхід, який не є виправданим у даному випадку.

Суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, сплачують разом з іншими податками і акцизний податок відповідно до Податкового кодексу України, згідно із ст. 14.1.4 якого акцизний податок – це непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених Податковим кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції), а також особливий податок на операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами.

Як зазначається в літературі, стосовно ліцензування торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами не враховується такий принцип державної регуляторної політики, як збалансованість, тобто забезпечення в регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави [113, с. 85], передбачений ст. 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р. № 1160-IV [130] в редакції від 11.07.2014 р., тому ліцензування торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами потребує певного узгодження з основними засадами регуляторної політики в Україні.

Іншою умовою щодо господарсько-торговельної діяльності, яка здійснюється у формі торговельної діяльності у пунктах продажу товарів, торгівлі валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти, діяльності у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей), є передбачене Податковим кодексом патентування торговельної діяльності. Види торговельної діяльності, які звільняються від обов’язку придбання торгового патенту або здійснюються на підставі пільгового патенту, ставки, строки дії, порядок придбання та використання торгового патенту, порядок та строки сплати за торговий патент встановлені ст. 267 Податкового кодексу, який розглядає торговий патент як збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Згідно з положеннями ст. 267.1.1 Податкового кодексу в редакції від 02.09.2014 р. платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг такі суб'єкти господарювання:

а) аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності;

б) розташовані в селах, селищах і містах районного значення підприємства й організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання;

в) фізичні особи-підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності;

г) фізичні особи-підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва;

д) фізичні особи-підприємці, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

е) суб'єкти господарювання, утворені громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно із законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва і продукцією, виготовленою на підприємствах «Українське товариство сліпих», «Українське товариство глухих», а також фізичними особами – інвалідами, зареєстрованими відповідно до закону як підприємці;

ж) суб'єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених із домішками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорм для продажу населенню;

з) суб'єкти господарювання, що реалізують продукцію власного виробництва фізичним особам, які перебувають із ними у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення, що належать такому суб'єкту;

і) суб'єкти господарювання, які провадять діяльність із закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки);

к) підприємства, установи та організації, які провадять діяльність у торговельно-виробничій сфері (ресторанне господарство), у тому числі навчальних закладах, з обслуговування виключно працівників таких підприємств, установ та організацій, а також учнів і студентів у навчальних закладах;

л) фельдшерські, фельдшерсько-акушерські пункти, сільські дільничні лікарні, амбулаторії, амбулаторії загальної практики – сімейної медицини, розташовані в сільській місцевості, за умови, що в сільській місцевості відсутні аптеки або структурні підрозділи аптек, роздрібна торгівля лікарськими засобами здійснюється працівниками таких пунктів, лікарень, амбулаторій, які мають медичну освіту, та виключно за переліком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, а також на підставі договорів, укладених із ліцензіатом, що має ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами.

При цьому не є платниками збору за провадження діяльності у сфері розваг суб'єкти господарювання, які провадять комп'ютерні та відеоігри.

Встановлено також види діяльності, які провадяться з придбанням пільгового торгового патенту (ст. 267.2 Податкового кодексу). Зокрема, з придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів (незалежно від країни їх походження):

а) товари повсякденного вжитку, продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні та інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів;

б) товари військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців на території військових частин і військових навчальних закладів;

в) насіння та посадковий матеріал овочевих, баштанних, кормових та квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі;

г) сірники;

д) термометри та індивідуальні діагностичні прилади.

Разом з тим встановлено, що з придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів вітчизняного виробництва:

а) поштові марки, листівки, вітальні листівки і конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара, виготовлена з дерева, паперу та картону, яка використовується для поштових відправлень підприємствами, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері надання послуг поштового зв'язку, і фурнітура до них;

б) товари народних промислів, крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері культури;

в) готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев'язувальні матеріали та інше медичне приладдя), вітаміни для населення, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів із целюлози або її замінників, ветеринарні препарати, вироби медичного призначення для індивідуального користування інвалідами, технічні та інші засоби реабілітації інвалідів;

г) зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, папір туалетний, мило господарське;

д) вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний, торф паливний кусковий, торф'яні брикети і дрова для продажу населенню, газ скраплений у балонах, що реалізується населенню за місцем проживання для використання у житлових та/або нежитлових приміщеннях;

е) проїзні квитки;

ж) зошити.

Також встановлено, що з придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, які мають реєстраційні свідоцтва, видані в установленому порядку, а також книг, брошур, альбомів, нотних видань, буклетів, плакатів, картографічної продукції, що видаються юридичними особами – резидентами України.

Встановлення певних пільг щодо придбання торгового патенту повною мірою відповідає основним засадам державної регуляторної політики в Україні, однак наразі необхідне доповнення переліку осіб, що здійснюють торговельну діяльність без придбання торгового патенту, юридичними та фізичними особами, які здійснюють торгівлю учбовою та навчальною літературою, відповідатиме соціальній спрямованості розвитку вітчизняного законодавства.

Аналізуючи значення ліцензування та патентування для нормативно-правового забезпечення господарсько-торговельної діяльності, В. Хасанова дійшла висновку, що одночасне існування зазначених способів державного регулювання господарської діяльності ускладнює життєдіяльність суб’єктів підприємництва торговельної сфери. Вона вважає, що необхідно спростити порядок набуття права на торговельну діяльність шляхом залишення такого засобу державного регулювання господарської діяльності, як патентування, який би відразу зазначав вид торговельної діяльності, для здійснення якої він видається [42, с. 38].

З такою точкою зору неможливо погодитись, адже ліцензування та патентування є різнорідними умовами, їх застосування має різну мету, тому вони не можуть замінити один одного. Патентування дійсно відіграє фіскальну функцію, засвідчуючи право певного суб’єкта господарювання на заняття торговельною діяльністю, та допомагає вести певний облік таких суб’єктів і контролювати їх розміщення на певній території. Щодо ліцензування, то його сенс полягає в забезпеченні та контролі за дотриманням суб’єктом господарювання певних ліцензійних умов, що дає йому право на здійснення певного виду господарської діяльності й забезпечує належний захист прав споживачів на безпеку життя, здоров’я та навколишнього природного середовища. Отже необхідне внесення відповідних змін до законодавства з урахуванням висловлених недоліків щодо ліцензування та патентування господарсько-торговельної діяльності.

Згідно із змінами, внесеними до Податкового кодексу України Законом України від 28.12.2014 р. №71-VIII, що набули чинності з 01.01.2015 р., отримання патенту на здійснення торговельної діяльності Податковим кодексом не передбачено.

Аналіз зазначених норм дозволяє стверджувати про соціальну спрямованість нормативно-правового забезпечення господарсько-торговельної діяльності, що унеможливлює використання щодо ліцензування та патентування торговельної діяльності лише фіскального підходу, адже кінцевим носієм усіх податків та витрат торговельного підприємства є споживач, тому законодавчі положення щодо запровадження ліцензування та патентування торговельної діяльності, встановлення пільг щодо придбання торгового патенту або його відсутності мають формуватися з урахуванням принципу доцільності та економічної обґрунтованості. Це, зокрема, знаходить відображення у встановленні необхідності отримання ліцензії на право заняття певним видом торговельної діяльності лише у випадках, коли є необхідність у встановленні ліцензійних умов щодо забезпечення права споживача на безпеку життя, здоров’я та навколишнього природного середовища. Щодо патентування торговельної діяльності, то соціальна спрямованість у даному випадку відображається у встановленні певних пільг щодо реалізації окремих видів продукції без придбання торгового патенту або з придбанням пільгового торгового патенту.

Крім ліцензування та патентування торговельної діяльності, законодавством України передбачено інші спеціальні умови для суб’єктів господарювання щодо порядку здійснення господарсько-торговельної діяльності. Зокрема, Законом України «Про споживчу кооперацію» від 10.04.1992 р. № 2265-XII [131] в редакції від 16.10.2012 р. встановлено спеціальні умови здійснення господарсько-торговельної діяльності суб’єктами господарювання споживчої кооперації в Україні – добровільного об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, однією з видів діяльності якої є торговельна діяльність. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. № 959-XII [132] в редакції від 27.03.2014 р. встановлює особливі умови діяльності юридичних та фізичних осіб – суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994р. № 4004-XII [89] в редакції від 09.04.2014 р. Встановлює спеціальні умови, які є обов’язковими при здійсненні господарської діяльності фізичними особами-підприємцями та юридичними особами, зокрема стосовно здійснення господарсько-торговельної діяльності. Закон України «Про лікарські засоби» регулює правовідносини, пов'язані зі створенням, реєстрацією, виробництвом, контролем якості та реалізацією лікарських засобів, визначає права та обов'язки підприємств, установ, організацій і громадян, а також повноваження в цій сфері органів виконавчої влади і посадових осіб. Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України. Дія цього Закону не поширюється на роздрібну торгівлю винами столовими, виробництво і торгівлю пивом, крім випадків, передбачених цим Законом, а також на виробництво вин виноградних і плодово-ягідних, наливок і настоянок, виготовлених громадянами в домашніх умовах для власного споживання. Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР [88] в редакції від 01.01.2014 р. визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Він встановлює суб'єктів господарювання, які застосовують реєстратори розрахункових операцій. У сфері роздрібної торгівлі особливості у відносинах із споживачами встановлено Законом України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» від 02.12.2010 р. № 2735-VI [133] в редакції від 04.07.2013 р., який закріплює правові та організаційні засади здійснення державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції. Закон України «Про рекламу» від 03.07.1996 р. № 270/96-ВР [134] в редакції від 03.10.2014 р. визначає засади рекламної діяльності в Україні та регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами. Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23.12.1997 р. № 771/97-ВР [90] в редакції від 04.07.2013 р. регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) та споживачами харчових продуктів і визначає правовий порядок забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, що виробляються, перебувають в обігу, імпортуються, експортуються.

Однак спеціальні умови здійснення господарсько-торговельної діяльності передбачено не лише Законами України, але і пiдзаконними нормативно-правовими актами. Так, відповідно до п. 4 Порядку і правил, особливості продажу окремих груп продовольчих та непродовольчих товарів, здійснення різних видів торгівлі, робота закладів ресторанного господарства регулюються правилами, які затверджує Мінекономіки за погодженням із Мінфіном України.

Наразі встановлено такі правила торгівлі окремими видами продукції та правила здійснення окремих видів торговельної діяльності: Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 11.07.2003 р. № 185 затверджено «Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами», що діють у редакції від 25.01.2008 р. [97]; Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 р. №1442 затверджено «Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами», що діють у редакції від 08.04.2013 р. [135]; Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1997 р. № 1209 затверджено «Правила роздрібної торгівлі, прокату примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» які діють у редакції від 24.03.2004 р. [136]; Наказом Міністерства фінансів від 20.05.2004 р. № 338 затверджено «Порядок реалізації ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт», які діють у редакції від 18.02.2011 р. [137]; Наказами Міністерства економіки від 19.04.2007 р. №103 та № 104 затверджено «Правила продажу товарів на замовлення та позаторговельними або офісними приміщеннями» [138] та «Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами» [96]; Наказами Міністерства економіки від 20.07.2000 р. №152 та № 153 затверджено «Рекомендації щодо організації продажу товарів за зразками» [139] та «Рекомендації щодо організації продажу товарів методом самообслуговування» [140].

Усі ці нормативно-правові акти спрямовані на регламентацію діяльності суб’єктів оптової та роздрібної торговельної мережі з метою дотримання суспільного господарського порядку, захисту прав споживачів та регулювання торгівлі як галузі народного господарства. При цьому слід зазначити, що всі перелічені правила торгівлі тими або іншими товарами є доповненням та уточненням до Порядку і правил, який встановлює загальні обов’язкові вимоги до всіх суб’єктів торговельної діяльності.

Зокрема, Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами регламентують порядок приймання, зберігання, підготовки до продажу та продажу непродовольчих товарів через роздрібну торговельну мережу, а також визначають вимоги щодо дотримання прав споживачів стосовно належної якості та безпеки товарів і рівня торговельного обслуговування. Ці Правила поширюються на всіх суб'єктів господарювання на території України незалежно від форм власності, які пройшли державну реєстрацію в установленому порядку та здійснюють діяльність у сфері роздрібної торгівлі непродовольчими товарами.

Так, суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити приймання, зберігання і продаж у роздрібній мережі непродовольчих товарів відповідно до вимог законодавства. Суб'єкт господарювання повинен реалізовувати непродовольчі товари, які підлягають обов'язковій сертифікації, за наявності в документах на товари реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом.

Працівники суб'єкта господарювання, які здійснюють обслуговування споживачів, повинні мати спеціальну професійну підготовку: знати асортимент і якісні характеристики товарів певної групи, ознаки дефектів виробничого характеру; правила підготовки товарів до продажу; принципи розміщення, викладки товарів й оформлення вітрин; способи показу і пакування товарів; правила зберігання товарів і терміни їх реалізації; порядок таврування засобів міри та ваги; правила роботи реєстраторів розрахункових операцій і порядок розрахунку із споживачами; види торговельного обладнання, інвентарю, інструментів і правила користування ними; правила поводження з тарою; правила санітарії та гігієни, а також техніки безпеки та пожежної безпеки тощо.

До представлення товарів у торговельний (демонстраційний) зал працівники суб'єкта господарювання повинні здійснювати підготовку товарів до продажу (розпакування, перевірка цілісності індивідуальної упаковки, пломб підприємства-виробника, наявності маркувальних даних і якості, чищення, прасування, перевірка наявності інструкцій з експлуатації, технічних паспортів, гарантійних талонів, комплектності виробів, перевірка роботи в дії тощо).

Встановлено також, що у торговельному (демонстраційному) залі мають бути виставлені наявні в суб'єкта господарювання товари або їх зразки в повному асортименті. Суб'єкт господарювання також позначає роздрібні ціни на ярликах (цінниках) або в покажчиках цін товарів, що надходять до продажу.

Регламентовано також умову щодо необхідності дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів. Так, здійснюючи продаж непродовольчих товарів вітчизняного та іноземного виробництва, працівники суб'єкта господарювання зобов'язані надати споживачам необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари в супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів, яка має містити:

- назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;

- найменування нормативних документів, вимогам яких мають відповідати вітчизняні товари;

- дані про основні властивості товару;

- відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремих товарів, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами;

- дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товару;

- дату виготовлення;

- відомості про умови зберігання;

- гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);

- правила та умови ефективного і безпечного використання товару;

- строк придатності (строк служби) товару, відомості про необхідні дії споживача після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;

- найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також виконує ремонт і технічне обслуговування.

Стосовно товарів, які підлягають обов'язковій сертифікації, споживачу має надаватись інформація про їх сертифікацію. Стосовно товарів, які за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я споживача та його майна, навколишнього природного середовища, виробник (виконавець, продавець) зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про такі товари і можливі наслідки їх споживання (використання). Встановлено також інші умови, що деталізують та уточнюють загальний порядок продажу окремих груп товарів.

Цей аналіз свідчить, що наразі нормативно-правове регулювання торговельної діяльності не охоплює всіх існуючих видів торгівлі. Зокрема, невирішеним є питання відповідного відображення в законодавстві України таких видів торгівлі, як торгівля на відстані, торгівля через автомати, електронна торгівля та ін. Стрімко розвивається електронна торгівля – як оптова, так і роздрібна, однак на законодавчому рівні в Україні її відокремлення відсутнє.

Існує певний досвід Росії щодо регламентації електронної торгівлі, розглянутий О. А. Котовою при дослідженні цивільно-правового регулювання торговельної діяльності [141].

У науковій літературі висловлюються думки про необхідність ухвалення закону про електронну торгівлю [142], однак у нашій країні нормативно-правове регулювання електронної комерції наразі відсутнє.

Недоліком у нормативно-правовому регулюванні господарсько-торговельної діяльності є те, що докладне законодавче врегулювання умов здійснення торговельної діяльності існує лише у сфері відносин із громадянами, які придбають товари для власних побутових потреб [143, с. 82-83]. Але господарсько-торговельна діяльність передбачає також забезпечення суб’єктів господарювання засобами виробництва, тому відносини між суб’єктами господарювання в процесі здійснення господарсько-торговельної діяльності потребують більш докладного регулювання.

На основі вищезазначеного можна зробити такі висновки:

Нормативно-правове регулювання господарсько-торговельної діяльності встановлено Конституцією України, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, звичаями ділового обороту, міжнародними нормативно-правовими актами та міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України.

Недолік нормативно-правового регулювання господарсько-торговельної діяльності полягає в суперечливості та дублювання норм Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України щодо регламентації господарсько-торговельної діяльності, зокрема стосовно регламентації певних видів договорів, якими вона опосередковується, що потребує певного узгодження.

Недоліком у нормативно-правовому забезпеченні здійснення господарсько-торговельної діяльності є те, що наразі докладне законодавче врегулювання існує лише у сфері відносин із громадянами, які придбають товари для власних побутових потреб. Але господарсько-торговельна діяльність передбачає також забезпечення суб’єктів господарювання засобами виробництва, тому відносини між суб’єктами господарювання в процесі здійснення цієї діяльності потребують більш докладного регулювання.

Аналіз існуючого нормативно-правового регулювання торговельної діяльності дозволяє поділити умови здійснення господарсько-торговельної діяльності на загальні та спеціальні. Загальні умови є обов’язковими для всіх суб’єктів господарювання, що здійснюють господарсько-торговельну діяльність, а спеціальні розповсюджуються лише на певне коло суб’єктів господарсько-торговельної діяльності, перелік яких визначено спеціальними законами. Загальними умовами здійснення господарсько-торговельної діяльності є: обов’язкова державна реєстрація суб’єкта господарювання; вибір системи оподаткування відповідно до положень Податкового кодексу України; дотримання вимог законодавства України про захист прав споживачів; дотримання загальних правил відповідності торговельного підприємства вимогам, передбаченим Порядком провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів. Спеціальними умовами здійснення господарсько-торговельної діяльності є: ліцензування певних видів господарсько-торговельної діяльності; патентування торговельної діяльності у випадках, передбачених законодавством України; iнші спеціальні умови щодо здійснення торговельної діяльності, встановлені спеціальними законами та пiдзаконними нормативно-правовими актами.

Невирішеним є питання відповідного відображення в законодавстві України таких видів торгівлі, як торгівля на відстані, торгівля через автомати, електронна торгівля та ін.

Таким чином, незважаючи на величезну кількість нормативно-правових актів щодо регламентації торговельної діяльності, наразі нормативно-правове забезпечення господарсько-торговельної діяльності не є повним та всестороннім, має певні недоліки та отже, потребує вдосконалення.

<< | >>
Источник: ХРІМЛІ КАТЕРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2015. 2015

Еще по теме 2.1. Нормативно-правове регулювання господарсько-торговельної діяльності в Україні:

  1. РОЗДІЛ 2 СКЛАД СУДУ І ЙОГО НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
  2. Напрями розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності державних підприємств
  3. 9.2. Нормативно-правове регулювання оперативно-розшукової профілактики злочинів
  4. Стан нормативно-правового регулювання адміністративної відповідальності у сфері архітектурно-будівельної діяльності
  5. 1.2. Розвиток нормативно-правового регулювання земельного податку
  6. Сучасний стан нормативно-правового регулювання діяльності Генерального прокурора України
  7. 1.4. Становлення і тенденції розвитку законодавства щодо ліцензування торговельної діяльності в Україні
  8. РОЗДІЛ 2 Правове регулювання адміністративних відносин у сфері ліцензування торговельної діяльності в Україні
  9. Вдосконалення нормативно-правового регулювання договірних підрядних відносин у капітальному будівництві як засіб його непрямої державної підтримки
  10. РОЗДІЛ 4 правовЕ регулювання ГОСПОДАРСЬКОї ДІЯЛЬНОСТІ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ЗАКОНОДАВСТВОМ ІНШИХ КРАЇН
  11. 4.1. Правове регулювання господарської діяльності навчальних закладів законодавством країн ЄС та інших країн центральної Європи
  12. 4.4. Правове регулювання господарської діяльності навчальних закладів законодавством країн Азії
  13. ХРІМЛІ КАТЕРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2015, 2015
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -