<<

ДОДАТКИ:

Додаток А

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

«Про удосконалення господарського і податкового законодавства на основі дослідження правового регулювання надання послуг у сфері освіти»

(для Верховної ради України)

Донецьк – 2013 ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до пропозицій до проекту Закону України «Про внесення змін і доповнень до Господарського кодексу України

та Податкового кодексу України»

На сьогоднішній день Господарським кодексом України (далі – ГК України) регулюються відносини, що виникають при здійсненні підприємництва або некомерційної господарської діяльності.

У тому числі ГК України у статті 12 передбачає застосування державою різноманітних засобів і механізмів регулювання господарської діяльності, необхідних для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку. При цьому у частині 1 статті 12 ГК України не уточнюється по відношенню до кого держава їх застосовує. У частині 2 статті 12 ГК України названо основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання. Їх перелік не є виключним. І вони застосовуються державою безпосередньо до суб’єктів господарювання. Тому вони є прямими. Але також держава може застосовувати засоби регулюючого впливу до інших учасників відносин у сфері господарювання, які знаходяться у певних відносинах із суб’єктами господарювання. Через це держава опосередковано впливає на діяльність першого суб’єкта господарювання. Тому такі засоби регулюючого впливу можна вважати непрямими. Прикладами таких засобів можуть бути пільги, які надаються інвесторам, по відношенню до яких цікавий державі суб’єкт господарювання є реципієнтом; це можуть бути цільові кредити, які надаються державою споживачам послуг цікавого державі суб’єкта господарювання; це можуть бути перевірка та видання документів, що підтверджують якість чи фаховість працівників суб’єкта господарювання, їх відповідність певним вимогам чи стандартам, що сприятиме підвищенню або зниженню попиту споживачів на товари (роботи, послуги) цікавого державі суб’єкта господарювання.
А це свідчить про необхідність внесення змін і доповнень до статті 12 ГК України.

Законом України від 4 лютого 2005 року № 2424-IV було внесено зміни до ГК України, якими скасовано наявність статусу суб’єкта господарювання у відокремлених підрозділів господарських організацій. Це є невірним, оскільки: 1) у статті 15 Податкового кодексу України вони виступають самостійними платниками податків; 2) сфера освіти підтверджує, що: 2-1) в Україні діють об’єднання відокремлених підрозділів господарських організацій (наприклад, об’єднання бібліотек ВНЗ системи МВС), в яких вини самостійно укладають договори про співробітництво та організовують управління діяльністю об’єднань; 2-2) в Україні активно діють зі значною часткою компетенції окремі види відокремлених підрозділів, наприклад, юридичні клініки ВНЗ; 2-3) у європейських країнах, зокрема у Сербії й інших країнах колишньої Югославії і університети, і їх структурні підрозділи – факультети, мають статус юридичної особи. У зв’язку із викладеним необхідні зміни до норм статей 55; 64; 132; 133; 138; 342; 378; 396 ГК України.

Для підвищення можливостей для конкурентоспроможності вітчизняних суб’єктів господарювання на внутрішньому і зовнішніх ринках важливе значення має збільшення капіталізації останніх. На перше місце виходить укрупнення майнової бази вітчизняних суб’єктів господарювання, у т.ч. за рахунок залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій. За великим рахунком, якщо не забезпечувати усіх вітчизняних суб’єктів господарювання матеріальними та іншими активами, то хоча б сприяти цьому повинна держава. Проте через обмежені державні фінансові ресурси часто інвесторами виступають українські і зарубіжні суб’єкти господарювання та громадяни. Інвестують вони із власної ініціативи і з певною власною метою. Ця мета може мати позитивну природу, а може і навпаки. Наприклад, іноземні суб’єкти господарювання і громадяни-іноземці можуть безоплатно надавати українським суб’єктам господарювання майно, що є морально або фізично застарілим; що вимагає непомірних за сучасними вимогами витрат енергії та інших ресурсів; що не виконує належним чином своїх функцій тощо.

Таке майно входить до загального обсягу внутрішніх або іноземних інвестицій. Проте менша частина майна, що передається українським суб’єктам господарювання іншими суб’єктами, має інноваційний характер. Таке майно пропонуємо вважати перспективними майновими активами. Питання щодо їх інноваційності та перспективності повинні визначати фахівці у межах профільних міністерств, види і компетенція яких вимагають окремого дослідження. А для стимулювання економічного інтересу наявних і потенційних інвесторів, які передають українським суб’єктам господарювання перспективні майнові активи, пропонуємо закріпити у ГК України їх визначення, а в Податковому кодексі України – їх визначення та податкові пільги для інвесторів. Можна запропонувати норму, згідно з якою при обчисленні витрат, понесених платником податку на прибуток, вартість прогресивних майнових активів обраховується у подвійному розмірі (у звичайному випадку – в одинарному).

У відповідність із нормами ГК України та Податкового кодексу України у майбутньому повинні бути приведені закони та підзаконні нормативно-правові акти України.

Проект ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін і доповнень до Господарського кодексу України

та Податкового кодексу України

Верховна Рада України постановляє:

І. Внести до Господарського кодексу України наступні зміни і доповнення:

1. У статті 12:

а) у частині 2 після першого слова додати слово «прямими»;

б) після частини 2 додати частину 21 зі змістом:

«Основними непрямими засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання є:

атестація, отримання різних звань, розрядів, тарифів тощо, підтвердження кваліфікації працівників суб’єктів господарювання;

надання цільових кредитів споживачам послуг суб’єктів господарювання;

надання інвестиційних, податкових та інших пільг інвесторам суб’єктів господарювання;

інші».

2. Повернути окремі норми, виключені Законом України від 4 лютого 2005 року № 2424-IV:

1) у статті 55:

а) додати пункт 3 частини другої у такому вигляді:

«3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.»;

б) частину четверту викласти у вигляді:

«4.

Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.»;

в) частину п’яту викласти в такій редакції:

«5. Суб’єкти господарювання - відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.»;

2) третє речення частини четвертої статті 64 викласти в такій редакції: «Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.»;

3) додати статтю 132 у такій редакції:

«Стаття 132. Особливості статусу відокремлених підрозділів (структурних одиниць) господарських організацій

1. Відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій визнаються суб’єктами господарювання, що здійснюють свою діяльність від імені цих господарських організацій без статусу юридичної особи.

2. Відокремленими підрозділами (структурними одиницями) є філії, представництва, відділення та інші структурні підрозділи, що наділяються частиною майна господарських організацій, здійснюючи щодо цього майна право оперативного використання чи інше речове право, передбачене законом. Вони можуть мати рахунок (рахунки) в установах банку.

3. Філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарської організації діють на підставі положення, затвердженого цією організацією.»;

4) у статті 133:

а) до частини першої після коми додати слова:

«а також право оперативного використання майна»;

б) додати частину третю наступного змісту:

«3. Суб’єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі права оперативного використання майна, не можуть мати статусу юридичної особи і реалізують свою господарську компетенцію в межах статусу, визначеного господарською організацією, до складу якої вони входять»;

5) додати статтю 138 наступного змісту:

«Стаття 138.

Право оперативного використання майна

1. Суб’єкт господарювання - відокремлений підрозділ (структурна одиниця) господарської організації використовує надане йому майно для здійснення господарської діяльності на праві оперативного використання майна.

2. Обсяг майнових правомочностей суб’єкта господарювання у межах права оперативного використання майна визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб’єкт, відповідно до закону.»;

6) до другого речення частини третьої статті 209 після коми додати слова:

«а також відокремлені структурні підрозділи господарської організації»;

7) частину четверту статті 342 викласти у наступній редакції:

«4. Господарські організації, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, та громадяни-підприємці відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.»;

8) до частини першої статті 378 додати абзац третій наступного змісту:

«підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб’єктів господарювання, що не мають статусу юридичної особи за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані в порядку, встановленому законом.»;

9) частину першу статті 396 викласти у вигляді:

«1. На території України можуть створюватися і діяти суб’єкти господарювання з іноземними інвестиціями, які здійснюють свою діяльність у формах підприємства з іноземними інвестиціями (стаття 116 цього Кодексу), іноземного підприємства (стаття 117 цього Кодексу), філії або представництва іноземної господарської організації, інших формах, не заборонених законом.».

3. До статті 139 додати частину 8 з наступним змістом:

«8. У складі майна суб’єктів господарювання особливе значення мають перспективні майнові активи – обладнання, інвентар, інструмент, технології, програми, проекти, знання, які мають інноваційний характер та можуть бути реалізовані при виконанні інноваційних проектів суб’єктами господарювання.».

ІІ. Внести до Податкового кодексу України наступні доповнення:

1. До пункту 14.1 статті 14 додати підпункт 14.1.143.1 зі змістом:

«перспективні майнові активи – обладнання, інвентар, інструмент, технології, програми, проекти, знання, які мають інноваційний характер та можуть бути реалізовані при виконанні інноваційних проектів суб’єктами господарювання»;

2. До підпункту 138.5.3 додати речення наступного змісту:

«При обчисленні витрат, понесених платником податку у вигляді благодійних та інших внесків та/або вартості товарів (робіт, послуг) до неприбуткових організацій, вартість прогресивних майнових активів обраховується у подвійному розмірі.».

ІІІ. Привести у відповідність до норм Господарського кодексу України та Податкового кодексу України закони і підзаконні нормативно-правові акти України.

Президент України

Додаток Б

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

«Про внесення змін і доповнень до актів законодавства у сфері освіти»

(для Верховної Ради України)

Донецьк – 2013

Про внесення змін і доповнень

до актів законодавства у сфері освіти

На сьогоднішній день загальновизнаною є необхідність удосконалення законодавства, що регулює діяльність у сфері освіти. Окремі норми вітчизняного законодавства відстають від вимог часу і прогресивного зарубіжного досвіду, окремі потребують узгодження із новітньою практикою, фінансово-економічними, господарсько-правовими і педагогічними тенденціями. Тому на основі комплексного дослідження правового регулювання господарської діяльності навчальних закладів (далі – НЗ) було розроблено і запропоновано цей проект закону України.

У зарубіжних країнах ефективно діють релігійні навчальні НЗ. Вони отримують державні завдання і навіть державне фінансування. Однак їх діяльність активно контролюється. Тому необхідне посилення державного контролю за діяльністю НЗ різних культів та релігійних течій, а також запровадження відповідальності за надання послуг у сфері освіти релігійними НЗ, які не отримали ліцензію.

Положення про управління НЗ потребують свого удосконалення. Уявляється, що більш ефективною буде структура управління НЗ, за якої його керівник буде у більшій мірі управлінець, ніж вчений. Однак певний науковий ступінь у профільній галузі знань та вчене звання, присвоєне за відповідною кафедрою, він повинен мати. Його заступники з управління різними напрямами роботи крім наукового не зобов’язані мати науковий ступінь або вчене звання. Проте ці адміністратори не повинні бути членами органу НЗ, що має на меті розроблення інноваційних програм та проектів, розвиток наукових досліджень. Іншими словами, до складу вченої ради ВНЗ ІІІ і ІV рівнів акредитації не повинні входити головний бухгалтер (економіст), головний юрист (юрисконсульт), начальник відділу кадрів (заступник або проректор з кадрової роботи), заступник керівника з господарської роботи, завідувач бібліотеки, завідувач навчальним відділом та інші технічні або адміністративні працівники.

У законодавстві України існує прогалина у правовому регулюванні діяльності репетиторів. Вважаємо за необхідне їх легалізацію в якості громадян - СПД, які отримають ліцензію і будуть сплачувати податки.

За аналогією із законодавством Узбекистану необхідно запропонувати обмеження строку трудового контракту працівників професорсько-викладацького складу НЗ п’ятьма роками. З одного боку, п’ять років є достатнім строком для того, щоб викладач проявив свої професійні здібності, або – підшукав нове місце роботи у випадку наявності сумнівів стосовно продовження контракту. Для НЗ зручність полягає у тому, що не потрібно доводити некомпетентність та збирати докази порушень, допущених викладачами. Після спливу строку дії п’ятирічного контракту ВНЗ не укладе новий. Такі норми носять публічно-правовий характер, оскільки якість викладачів напряму впливає на рівень конкурентоздатності НЗ.

Необхідно запровадити норми, спрямовані на підтримку НЗ, що діють на основі державного або комунального майна. Одночасно слід підтримати авторів Проекту закону «Про вищу освіту» № 7486-1 (О. Єфремова, О. Зарубінського, С. Ківалова, О. Логвиненка, М. Луцького, К. Самойлик, І. Шарова) у запропонованій класифікації ВНЗ за кількістю студентів: у класичному університеті за денною формою повинно навчатися не менш як 10 тис. осіб; у профільному університеті – не менш як 6 тисяч; в академії – не менш як 3 тисячі; у коледжі – не менш як тисячі осіб. Також запропоновано серед типів ВНЗ залишити ще інститут, в якому на денній формі повинно навчатися не менш як 2 тисячі осіб.

Одночасно вірним буде нормативно закріпити мінімальний розмір статутного капіталу для недержавних НЗ, що сприятиме більш якісному наданню ними освітніх послуг на основі достатньої матеріальної бази. Вважаємо за необхідне для усіх НЗ крім ВНЗ встановити мінімальний розмір статутного капіталу на рівні такого у акціонерних товариств – 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) недержавного НЗ. На цьому рівні залишити мінімальний статутний капітал технікуму, а для інших ВНЗ визначити його пропорційно запропонованій мінімальній кількості учнів на денній формі навчання: для коледжу – 2000, інституту – 4000, академії – 6000, консерваторії та профільного університету – 12000, класичного університету – 20000 мінімальних заробітних плат, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) недержавного НЗ.

Важливим на сьогодні є легальне визнання дистанційної форми навчання особливою, проте не основною. І не менш важливим (чого вимагає практика діяльності майже усіх державних ВНЗ) є легальне закріплення зобов’язання студента, який відраховується з державного або комунального ВНЗ з негативних причин, а також випускника, який відмовляється згідно з договором відпрацювати певний строк у державних органах, підприємствах, установах, організаціях, відшкодувати вартість витрат на навчання, а також відшкодувати державі витрати часу, за який вона могла б підготувати іншого, потрібного для неї фахівця за цією спеціальністю.

На сьогодні виглядає раціональним надання приватним ВНЗ можливості обирати комерційний або некомерційний статус. У другому випадку недержавний ВНЗ повинен буде повідомити МОН України і податкові органи. ВНЗ після сплати податку на прибуток зможе розподілити чистий прибуток між засновниками. Таким чином буде усунуто значну кількість протиріч, що наявні у некомерційній діяльності приватних ВНЗ.

І також важливим є посилення ролі підвищення кваліфікації, перенавчання, перепідготовки працівниками державних органів, особами, що перебувають на обліку у Державній службі зайнятості України, а також працівниками, діяльність яких потребує постійного перенавчання. Необхідно стимулювати ВНЗ, керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, які забезпечуватимуть якісне проведення цією роботи і навпаки.

Проект ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін і доповнень до актів законодавства у сфері освіти

Верховна Рада України постановляє:

І. Внести до Закону України «Про освіту» наступні зміни і доповнення:

1. До статті 9 «Навчальні заклади і церква (релігійні організації)» додати наступні доповнення:

«Діяльність останніх крім МОН України перевіряється Міністерством юстиції, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки України та іншими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування у межах їх компетенції. Діяльність релігійних навчальних закладів при відсутності свідоцтва про проходження ними ліцензування, акредитації, атестації (у випадку обов’язковості її проходження) припиняється без права поновлення, а до посадових осіб такого навчального закладу застосовуються санкції згідно з чинним законодавством.»;

2. До частини 3 статті 20 «Керівник навчального закладу» додати абзац наступного змісту:

«Особа, що претендує на посаду керівника навчального закладу, повинна мати досвід управлінської діяльності у державних органах, підприємствах, установах, організаціях, або у навчальних закладах на посадах, пов’язаних із здійсненням фінансово-господарської діяльності, не менше трьох років.»;

3. У частині другій статті 38 «Позашкільна освіта» після слова «фондами» додати кому і слово «репетиторами»;

додати статтю 39-1 «Індивідуальна трудова педагогічна діяльність» зі змістом:

«Індивідуальна трудова педагогічна діяльність здійснюється на професійній основі громадянами - суб’єктами підприємницької діяльності, які мають кваліфікацію у певній галузі знань, отримали ліцензію і сплачують податки на загальних засадах.

Усі доходи, отримані від незареєстрованої індивідуальної трудової педагогічної діяльності підлягають стягненню в дохід відповідного місцевого бюджету в установленому порядку, а особа, яка здійснювала незареєстровану індивідуальну трудову педагогічну діяльність несе адміністративну та іншу відповідальність згідно з чинним законодавством України.»;

4. У статті 54 «Кадрове забезпечення сфери освіти» частину 3 викласти у наступній редакції:

«3. Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору за контрактом строком 1 рік при прийомі, строком 5 років при продовженні. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.»;

5. До частини 1 статті 63 «Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти» додати абзац з наступним змістом:

«Мінімальний розмір статутного капіталу недержавного навчального закладу становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) недержавного навчального закладу. Мінімальний розмір статутного капіталу недержавного вищого навчального закладу визначається спеціальним законодавством.»;

6. До статті 63 «Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти» додати частину 7 з наступним змістом:

«7. За наявності у населеному пункті навчальних закладів одного виду та однієї спрямованості, що діють на основі майна різних форм власності, кількість місць у навчальних закладах державної і комунальної форми власності, що задіяні у навчальному процесі, не може бути меншою за 80 відсотків (за наявності можливості) від усієї кількості місць, задіяних у навчальному процесі в усіх навчальних закладах населеного пункту певного виду і спрямованості.».

ІІ. Внести до Закону України «Про вищу освіту» наступні зміни і доповнення:

1. У статті 25 «Типи вищих навчальних закладів»:

- до частини 1 додати речення наступного змісту:

«У класичному університеті за денною формою повинно навчатися не менше як 10 тисяч осіб; у профільному університеті за денною формою повинно навчатися не менше як 6 тисяч осіб»;

- до частини 2 додати речення наступного змісту:

«В академії за денною формою повинно навчатися не менше як 3 тисячі осіб»;

- до частини 3 додати речення наступного змісту:

«В інституті за денною формою повинно навчатися не менше як 2 тисячі осіб»;

- до частини 4 додати речення наступного змісту:

«У консерваторії за денною формою повинно навчатися не менше як 3 тисячі осіб»;

- до частини 5 додати речення наступного змісту:

«У коледжі за денною формою повинно навчатися не менше тисячі осіб»;

2. Частину 1 статті 32 «Керівник вищого навчального закладу» доповнити абзацом наступного змісту:

«Особа, що претендує на посаду керівника вищого навчального закладу, повинна мати досвід управлінської діяльності у державних органах, підприємствах, установах, організаціях, або у середніх чи професійно-технічних навчальних закладах на посаді керівника, або у вищих навчальних закладах на посадах, пов’язаних із здійсненням фінансово-господарської діяльності, не менше трьох років.»;

3. Абзац 13 частини 1 статті 34 «Вчені ради» викласти у редакції:

«Вчену раду вищого навчального закладу очолює її голова – найбільш відомий і авторитетний вчений, що на постійній основі працює у цьому вищому навчальному закладі. До складу Вченої ради вищого навчального закладу входять учений секретар, керівники органів самоврядування вищого навчального закладу, а також виборні представники, які представляють науково-педагогічних працівників і обираються з числа завідувачів кафедр, професорів, докторів наук; виборні представники, які представляють працівників вищого навчального закладу і які працюють у ньому на постійній основі, керівники органів студентського самоврядування вищого навчального закладу відповідно до квот, визначених у статуті вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності її складу мають становити науково-педагогічні працівники вищого навчального закладу і не менш як 10 відсотків - виборні представники з числа осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі.»;

4. До статті 42 «Форми навчання у вищих навчальних закладах» додати речення з наступним змістом:

«Дистанційна форма навчання – особлива форма навчання, що передбачає вивчення навчальних дисциплін під керівництвом викладачів, а також складання заліків, екзаменів та проходження інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним планом дистанційно за допомогою Інтернет-технологій, із підтвердженням цього у документах про вищу освіту.»;

5. Частину 1 статті 45 «Відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах» доповнити двома абзацами наступного змісту:

«При відрахуванні з вищого навчального закладу особи, яка навчалася за рахунок коштів державного бюджету або бюджету територіальної громади, з трьох перших підстав, наведених у цій частині, особа повинна у повній мірі відшкодувати державі (територіальній громаді) вартість витрачених на її навчання коштів з урахуванням штрафних санкцій, передбачених законодавством та договором про підготовку фахівця.

Відмова випускника вищого навчального закладу, який навчався за рахунок коштів державного бюджету або бюджету територіальної громади, відпрацювати на певному підприємстві, установі, організації згідно з умовами договору про підготовку фахівця, тягне за собою зобов’язання останнього відшкодувати державі (територіальній громаді) вартість навчання у подвійному розмірі.»;

6. До частини 1 статті 63 «Правовий режим майна вищих навчальних закладів» додати абзац з наступним змістом:

«Мінімальний розмір статутного капіталу недержавного технікуму становить 1250 мінімальних заробітних плат, коледжу – 2000 мінімальних заробітних плат, інституту – 4000 мінімальних заробітних плат, академії – 6000 мінімальних заробітних плат, консерваторії та профільного університету – 12000 мінімальних заробітних плат, класичного університету – 20000 мінімальних заробітних плат, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) недержавного навчального закладу.»;

7. До частини 2 статті 63 «Правовий режим майна вищих навчальних закладів» після абзацу першого додати абзац з наступним змістом:

«Майно, що закріплене за іншим вищим навчальним закладом, а також доходи від використання цього майна у випадку обрання вищим навчальним закладом статусу суб’єкта підприємницької діяльності, належать вищому навчальному закладу на правах власності або господарського відання»;

8. До частини 5 статті 64 «Фінансування вищих навчальних закладів» додати абзац з наступним змістом:

«Інші вищі навчальні заклади можуть розподіляти результати своєї фінансово-господарської діяльності між засновниками, акціонерами, власниками часток у майні. Для цього вони повинні у статуті визначити комерційний статус і повідомити про це МОН України і податкові органи.»;

9. До статті 69 «Відповідальність за порушення законодавства про вищу освіту» додати частину 4 з наступним змістом:

«4. Відмова випускника державного або комунального вищого навчального закладу без поважних об’єктивних причин працювати державним службовцем або працівником у державних органах, підприємствах, установах, організаціях протягом певного часу, визначеного відповідним договором між вищим навчальним закладом і студентом; вищим навчальним закладом і державним органом, підприємством, установою, організацією і студентом; державним органом, підприємством, установою, організацією і студентом, є підставою для відшкодування випускником подвійного розміру витрат на його навчання державі в особі вищого навчального закладу, державного органу, підприємства, установи, організації.»;

10. Додати статтю 52-1. «Надання вищими навчальними закладами послуг з підвищення кваліфікації» зі змістом:

«Вищі навчальні заклади на договірній основі із державними органами та підприємствами, установами, організаціями можуть надавати послуги з підвищення кваліфікації, перепідготовки або перенавчання державних службовців, працівників і осіб, що перебувають на обліку у Державній службі зайнятості України.

Своєчасне і якісне надання послуг з підвищення кваліфікації, перепідготовки або перенавчання вищим навчальним закладом є підставою для отримання ним пільг від замовників. Своєчасна організація і забезпечення проведення підвищення кваліфікації, перепідготовки або перенавчання з боку державних органів або роботодавців є підставою для отримання ними пільг від вищого навчального закладу.

Відмова або неналежне забезпечення процесів підвищення кваліфікації керівниками державних органів або підприємств, установ, організацій - роботодавців тягне за собою застосування до винних осіб заходів адміністративної відповідальності.».

ІІІ. Внести до Податкового кодексу України наступне доповнення:

Пункт «б» статті 157.1 викласти у редакції:

б) благодійними фондами і благодійними організаціями, створеними у порядку, визначеному законом для провадження благодійної діяльності; громадськими організаціями, створеними з метою надання реабілітаційних, фізкультурно-спортивних для інвалідів (дітей-інвалідів) та соціальних послуг, правової допомоги, провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, просвітньої, освітньої та наукової діяльності, а також творчими спілками та політичними партіями, громадськими організаціями інвалідів, спілками громадських організацій інвалідів та їх місцевими осередками, створеними згідно із відповідним законом; науково-дослідними установами та вищими навчальними закладами III - IV рівнів акредитації, внесеними до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави, за винятком недержавних ВНЗ, які бажають розподіляти результати своєї фінансово-господарської діяльності між засновниками, акціонерами, власниками часток у майні і обрали статус суб’єкта підприємницької діяльності; заповідниками, музеями та музеями-заповідниками1.».

Президент України

Додаток В

Додаток Д

Додаток Е

Додаток Ж

Додаток З

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

«Про удосконалення пункту 3.6. проекту Концепції розвитку Національної академії внутрішніх справ на 2013-2017 роки»

(для Міністерства внутрішніх справ України)

Донецьк – 2013 ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до пропозицій про удосконалення пункту 3.6. проекту Концепції розвитку Національної академії внутрішніх справ на 2013-2017 роки

Економіка України багато років вимагає активного реформування. Проте до сьогодні реформи або проводилися наполовину, або мали подвійні стандарти для різних галузей та сфер виробництва, міст і регіонів та навіть, окремих суб’єктів господарювання. Зараз робиться спроба провести жорстку монетарну політику – безумовно непопулярний, проте необхідний захід. Внаслідок цього видатки на державне фінансування освітньої сфери будуть скорочуватися. Тому НЗ необхідно використовувати будь-які можливості отримання коштів на забезпечення своєї діяльності із джерел, альтернативних державному бюджету.

На сьогоднішній день переважна більшість ВНЗ фінансуються у недостатній мірі. Значну частину фінансових та матеріальних ресурсів НЗ повинні «добувати» самі. В основному це робиться за рахунок здійснення основної і додаткової освітньої діяльності на платній основі. Надання платних освітніх послуг має подвійну природу: для ВНЗ є сприятливим фактором для залучення додаткових коштів в умовах обмеженості бюджетних ресурсів; для абітурієнта є чинником вільного вибору ВНЗ, який відповідає його запитам і забезпечує якісне навчання.

На основі Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 796 ВНЗ системи МВС мають можливість на госпрозрахунковій основі надавати велику кількість платних послуг державним органам, суб’єктам господарювання і громадянам (у т.ч. й громадянам і підданим інших держав).

На прикладі ВНЗ США можемо назвати кілька оплатних видів додаткових послуг. Крім плати за здійснення ВНЗ основної діяльності вартість подання заяви до ВНЗ становить $ 10-75 (гроші, як правило, не повертаються). Студенту надаються оплатні послуги з проживання, харчування, медичного страхування, користування навчальною літературою, транспортом, зв’язком, одягом тощо. Для прикладу, вартість таких послуг протягом академічного року у ВНЗ США складає: а) житло в кампусі (гуртожитку) – плата за кімнату і харчування – $ 2200-2500 на рік; б) харчування – $ 1000-3000 на рік. Якщо у гуртожитку є кухня, можна готувати самому, що значно дешевше; в) послуги з медичного обслуговування, крім лікування хронічних і тяжких хвороб: медичне страхування коштує $ 200-500 на рік; г) поточні витрати (пошта, пральня тощо) – $ 1500-2000 на рік. Вивчення англійської мови обходиться у $ 1000 за місяць і більше (період навчання становить від двох місяців до року)1. Для порівняння можна навести й інші кількісні характеристики витрат студентів у США на здобуття юридичної освіти та отримання інших послуг у сфері освіти. Так, в окрузі Коламбія у середньому навчання коштує $ 18 522, житло і харчування – $ 7 110 на рік; у Гарварді відповідно $ 16 752 і $ 10 000, у штаті Мічіґан – $ 18 152 і $ 4 450[2].

Законодавством не заборонено ВНЗ здійснювати господарську діяльність, спрямовану на оплатне харчування студентів та інших осіб, надання їм послуг із проживання у гуртожитках та готелях при НЗ, а так само надання й інших послуг, пов’язаних чи не пов’язаних з освітньою діяльністю.

Жоден закон не забороняє вітчизняним НЗ власними силами виготовляти інструмент, інвентар, програми і технології, певні товари тощо. І так само не забороняється реалізовувати продукцію, виготовлену курсантами чи студентами ВНЗ. Більше того, ВНЗ можуть не виготовляти заздалегідь невідомо що і не продавати його невідомо кому, а виготовляти конкретні товари або надавати конкретні послуги на замовлення конкретного суб’єкта господарювання на основі договору. Крім цього, НЗ можуть на замовлення інших суб’єктів господарювання виконувати роботи з друкування матеріалів, які не стосуються навчальної діяльності; організовувати та проводити наукові й інші конференції і «круглі столи», тренінги, як правило, на оплатній основі.

Частина порожніх приміщень та майна ВНЗ повинна здаватися в оренду. Проте орендарі не повинні здійснювати перепланування приміщень та порушувати навчальний процес або негативно впливати на здоров’я курсантів, студентів і педагогів. Це можуть бути тренажерні зали, перукарні, кондитерські цехи та ін. Важливим є включення до договору управління комунальним майном умови про мінімальну суму платежу. З СПД слід укладати договори, які зобов’яжуть їх зберігати це майно, використовувати його за цільовим призначенням, а отримані прибутки від його використання у господарському обороті – передасть власникові ВНЗ або вигодонабувачу, в якості якого може виступати ВНЗ. Такі пропозиції є важливими з огляду на можливу відсутність знань та навичок механізмів здійснення підприємницької діяльності у керівництва ВНЗ.

При передачі в оренду майна ВНЗ повинні враховувати питання визначення розміру орендної плати та строку дії договору. Видається вірним визначати ціну договору відкритим способом колегіальним органом (відділом господарського забезпечення НЗ, господарською частиною ВНЗ тощо) на основі положень Закону України «Про ціни і ціноутворення» та спеціального законодавства про оренду. Строк дії договору оренди майна ВНЗ повинен визначатися з урахуванням перспективи розвитку ВНЗ, змін навчальних програм, спеціальностей та набору з тим, щоб у момент потреби самого ВНЗ у наданому в оренду майні строк дії договору оренди добігав кінця.

Також перспективним договором сучасності є договір концесії, за яким певне державне чи комунальне майно або право користування ним можуть передаватися СПД на строк від 10 до 50 років. За цим договором СПД за власні кошти відновлює стан об’єкта державної чи комунальної власності або створює (будує) новий об’єкт, який по закінченню строку дії договору концесії переходить у державну або комунальну власність. Зрозуміло, що концесієдавцем НЗ бути не може. Проте виступити з ініціативою перед власником майна цілком може. А після закінчення строку дії договору концесії НЗ може отримати новий корпус, адміністративний, спортивний об’єкт у користування і володіння, а можливо – й у розпорядження.

Також можемо рекомендувати НАВС України ефективніше використовувати можливості бібліотеки, типографії, окремих кафедр (наприклад, кафедр спеціального юридичного спрямування, тактико-спеціальної підготовки, іноземних мов та ін.), наукового, навчального та господарського підрозділів, можливостей дистанційного навчання та сучасних технологій. При цьому у ВНЗ, які надають послуги з підвищення кваліфікації, є окремі спрямування на перепідготовку як менеджерів і керівників, так і звичайних робітників. Можна навести приклад одноразового проведення Санкт-Петербурзьким університетом МВС Росії семінару для посадових осіб адміністрацій районів Санкт-Петербургу і муніципальних утворень з питань запровадження заходів з профілактики тероризму та екстремізму (в ході цього було розроблено рекомендації і надано державним службовцям нові знання та навички)[3]. В іншому прикладі за програмою «Training for Public Security Professionals (AD/BRA/98/D-32)» Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів та зі злочинністю ООН, яку було розпочато у 1998 році у Бразилії, біля 25 тисяч поліцейських пройшли навчання за очною формою, а ще 350 тисяч – дистанційно. Для підтримки дистанційного навчання у більшості поліцейських академій Бразилії було створено комп’ютерні центри доступу до навчальних матеріалів і сервісів[4]. Також ВНЗ України за умови отримання ліцензій та/або спеціальних дозволів надавати послуги з підготовки водіїв, платні медичні послуги, проводити платну консультаційну діяльність тощо.

Проект

ПРОПОЗИЦІЇ

про удосконалення пункту 3.6. проекту Концепції розвитку

Національної академії внутрішніх справ на 2013-2017 роки

Пропонуємо до пункту 3.6. «Забезпечення економічної стабільності, пошук нових ефективних шляхів господарювання, удосконалення матеріально-технічної бази, інфраструктури та фінансово-господарської діяльності» додати положення (пункти) наступного змісту:

· участь у конкурсах, оголошених МВС України, Міністерством освіти і науки України, Національної академії наук України, Національної академії правових наук України, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими територіальними громадами, суспільними і громадськими організаціями, фондами, об’єднаннями підприємств, суб’єктами господарювання тощо на отримання грантів, премій, інших форм фінансування проведення наукових досліджень;

· надання суб’єктам господарювання, громадянам України та іноземцям можливості на госпрозрахунковій основі користуватися літературним фондом бібліотеки та електронним літературним фондом;

· надання громадянам України та іноземцям на госпрозрахунковій основі послуг з отримання освіти на основі застосування форм дистанційного навчання;

· надання суб’єктам господарювання, державним органам на госпрозрахунковій договірній основі послуг з перепідготовки фахівців, підвищення кваліфікації співробітників цих суб’єктів господарювання та державних органів;

· надання суб’єктам господарювання, державним органам на госпрозрахунковій договірній основі послуг з консультування їх стосовно правильності тлумачення законодавства, роз’яснення значення норм законів України, підзаконних нормативно-правових актів, міжнародних конвенцій і договорів тощо;

· надання суб’єктам господарювання, державним органам, громадянам України та іноземцям за умови отримання ліцензій та/або спеціальних дозволів на госпрозрахунковій договірній основі послуг з підготовки водіїв; перекладу з іноземних мов або на іноземні мови; надання платних медичних послуг тощо;

· виконання на замовлення суб’єктів господарювання на договірній госпрозрахунковій основі робіт з друкування матеріалів, які не стосуються навчальної діяльності; організація та проведення наукових та інших конференцій і «круглих столів», тренінгів, навчань тощо;

· на основі чіткого дотримання положень спеціального законодавства України та отримання відповідних дозволів МВС України, інших державних органів виконавчої влади у межах їх компетенції на договірній основі передавати майнові активи, що тимчасово не використовуються або використовуються у недостатній мірі, та окремі майнові права в оренду або концесію суб’єктам підприємницької діяльності.

<< |
Источник: ДЕРЕВЯНКО Богдан Володимирович. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ. Д и с е р т а ц і я на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Донецьк –2014. 2014

Еще по теме ДОДАТКИ::

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -