§ 5. Виконання бюджетів

Виконання бюджету означає повне та своєчасне надходження до бюджетів усіх передбачених законодавством доходів та забезпечення фінансування усіх запланованих видатків. Головним у процесі вико­нання бюджетів є забезпечення в повному обсягу надходження подат­ків, зборів та інших неподаткових обов’язкових платежів у дохідну частину бюджету та фінансування заходів і програм у межах затвер­джених видатків бюджету.

Відповідно до ст. 115 Конституції України і ст. 42 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує і відповідає за виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів Укра­їни здійснює загальну організацію та управління процесом виконання Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджет­ного процесу з питань виконання бюджету.

В Україні з 1997 р. застосовується казначейська форма обслугову­вання Державного бюджету України. Поряд з тим у світі вирізняють три системи виконання бюджету: 1) банківську; 2) казначейську; 3) змішану.

В Україні не завжди діяла казначейська форма виконання бюджету. Так, згідно із Законом України «Про бюджетну систему в Україні» касо­ве виконання бюджету повинно було здійснюватися Державним бюджет­ним банком України - єдиним касовим центром держави. Це передба­чало зосередження бюджетних коштів на єдиному рахунку цього банку та використання коштів Державного бюджету також через цей банк. Збір та облік надходжень до бюджету здійснювали кредитні установи.

Казначейська форма виконання бюджету передбачає здійснення органами Державної казначейської служби України:

1) розрахунково-касового обслуговування розпорядників і одержу­вачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законо­давства;

2) контролю за здійсненням бюджетних повноважень при зараху­ванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов’язань розпоряд­никами бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов’я­заннями;

3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про ви­конання бюджетів з додержанням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

Виходячи з цього, казначейства виконують обов’язки щодо організації виконання бюджетів та керівництва всіма бюджетними коштами. Вони є, так би мовити, «касирами» розпорядників бюджетних коштів, бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів, оскільки безпосередньо здій­снюють від їх імені відповідні платежі за рахунок коштів бюджетів.

Отже, казначейська система виконання бюджету означає зведення всіх коштів бюджетів усіх рівнів на єдиному рахунку, який відкрива­ється на ім’я органів Державного казначейства в установах уповно­важених банків. Відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 р., єдиний казначейський рахунок - це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Нацбанку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Нацбанку України. Він є основним рахунком держави для проведення фінансових операцій і ефективного управлін­ня коштами державного та місцевих бюджетів через систему електрон­них платежів Нацбанку України.

Єдиний казначейський рахунок консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соці­ального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламен­тується законодавством.

З метою ведення бухгалтерського обліку операцій з виконання дер­жавного та місцевих бюджетів, а також інших операцій з коштами клі­єнтів, передбачених законодавством, у казначейських органах відкрито: бюджетні рахунки для зарахування надходжень бюджетів, передбачених законодавством; бюджетні рахунки для операцій клієнтів з бюджетними коштами; рахунки для обліку операцій з фінансування бюджетів та інші бюджетні рахунки; рахунки фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування; рахунки інших клієнтів за операціями, що не належать до операцій з виконання бюджетів, але відповідно до вимог законодавства обслуговуються органами Державного казначейства Укра­їни. Зазначені рахунки відкриваються на балансі Державного казначейства України та головних управлінь Державного казначейства України відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів та Інструкції про відкриття аналітичних рахунків для обліку операцій з виконання бюджетів у Системі Державного казначейства, затверджених наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 р. за № 119. Таким чином, в органах Державного казначейства у свою чергу від­крито: 1) рахунки для зарахування надходжень, передбачених законо­давством України; 2) рахунки розпорядникам та одержувачам бюджет­них коштів; 3) рахунки підприємствам, установам, організаціям тощо за операціями, що не належать до операцій з виконання бюджетів, але відповідно до вимог законодавства обслуговуються органами Держав­ного казначейства України.

Операції, проведені органами Державного казначейства через Сис­тему, відображаються на технічному рахунку Державного казначейства та відповідних технічних рахунках територіальних управлінь, у балан­сі Державного казначейства - на відповідному єдиному казначейсько­му рахунку та субрахунках територіальних управлінь. Державне каз­начейство України керує видатковими операціями територіальних управлінь за допомогою механізму ліміту технічного рахунку, ліміту початкових оборотів у Системі електронних платежів (СЕП) та під­кріплень субрахунків Єдиного казначейського рахунку (CKP) з ураху­ванням додержання необхідного рівня платоспроможності, який ви­значається Державним казначейством України.

Функціонування єдиного казначейського рахунку забезпечує: каз­начейське обслуговування бюджетних коштів; зарахування податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших надходжень, передбачених законодавством, до державного та місцевих бюджетів; швидку мобілі-

зацію коштів, які протягом дня надходять на рахунки, відкриті в орга­нах Державного казначейства України, та їх використання для прове­дення бюджетних видатків і здійснення інших операцій, що не супе­речать законодавству; одержання в режимі реального часу інформації про обсяг коштів на такому рахунку; прискорення розрахунків за ко­штами, що обліковуються на ЄКР; оптимальні можливості для ухва­лення представниками законодавчої та виконавчої влади оперативних рішень щодо забезпечення виконання бюджетів, ефективного управ­ління державним боргом; розміщення на конкурсних засадах та/або шляхом проведення аукціонів тимчасово вільних коштів ЄКР на депо­зитах або шляхом придбання державних цінних паперів з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду; залучення на поворотній основі коштів ЄКР для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та надання середньострокових позик місцевим бюджетам.

Необхідність застосування казначейської форми виконання бюдже­ту зумовлюється такими чинниками.

Державний та місцеві бюджети виконуються за відповідними роз­писами. Бюджетний розпис - це документ, у якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за певними періодами року відповідно до бюджетної класифікації. Так, Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний строк після набрання чинності закону про Державний бюджет України. До затвердження розпису Міністр фінансів України затверджує тим­часовий розпис на відповідний період.

Розписи місцевих бюджетів складають фінансові управління на місцях та затверджуються відповідними керівниками місцевого фінан­сового органу. Ці документи складаються відповідно до загального 148 і спеціального фондів бюджету, в розрізі головних розпорядників ко­штів та за повною економічною класифікацією видатків бюджету.

Затверджені розписи передаються Комітету Верховної Ради Укра­їни з питань бюджету та Рахунковій палаті. Причому у разі внесення змін до розписів, ці органи повинні бути обов’язково поінформовани­ми про таке. Державна казначейська служба України після затверджен­ня розпису доводить головним розпорядникам витяг із розпису, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів.

На основі бюджетного розпису розпочинається виконання бюдже­тів за доходами.

Виконання бюджетів за доходами передбачає здійснення таких функцій органами державної казначейської служби: відкриття бюджет­них рахунків для зарахування надходжень у національній валюті в го­ловних управліннях Казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та Державній казначейській службі України для зарахування до державного бюджету доходів та інших надходжень; здійснення розподілу платежів між загальним та спеціальним фондами державного бюджету, між державним і місцеви­ми бюджетами відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, та перерахування розподілених коштів за належністю; формування розрахункових документів і повернення ко­штів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету; форму­вання розрахункових документів і проведення бюджетного відшкодуван­ня податку на додану вартість на підставі висновків органів державної податкової служби; безспірного списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого документа у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; перерахування дотації вирівнювання відповідним місцевим бюджетам; ведення бухгалтерського обліку всіх надходжень державного бюджету відповідно до законодавства; контролю за бю­джетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету тощо. Ці повноваження реалізуються згідно з Порядком казначейсько­го обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженим наказом Мінфіну України від 29 січня 2013 р. за № 43.

Платники податків сплачують платежі до бюджету через установи банків, у яких вони обслуговуються. Банк платника перераховує гро­шові кошти через Систему електронних платежів Нацбанку України на відповідні рахунки. Так, для щоденного акумулювання надходжень як загального, так і спеціального фонду державного бюджету в голов­них управліннях Казначейства відповідно до законодавства відкрива­ються рахунки. Зокрема, щодо спеціального фонду: перший - для акумулювання доходів, за рахунок яких здійснюється перерахування дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, іншим бюджетам місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти; другий - для акумулювання доходів, за рахунок яких не здійснюється перерахування дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, іншим бюджетам місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються між­бюджетні трансферти, у тому числі коштів від повернення бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кре­дитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії. Стосовно акумулювання коштів загального фонду державного бюдже­ту це: по-перше, рахунки в розрізі територій для зарахування коштів, що перераховуються з обласного рівня на центральний; по-друге, ра­хунки для подальшого акумулювання коштів загального фонду дер­жавного бюджету. При цьому кількість рахунків, які відкриваються в Казначействі України та головних управліннях Казначейства для акумулювання коштів загального фонду державного бюджету, залежить від необхідності забезпечення виконання закону про Державний бю­джет України.

Таким чином, усі доходи Державного бюджету зараховуються без­посередньо на єдиний казначейський рахунок, що забезпечує облік бюджетних коштів та посилює контроль за їх рухом, дає змогу обліко­вувати фактичну наявність коштів у бюджетах. Наприклад, податки, збори та інші доходи місцевого бюджету зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий у територіальному орга­ні Державного казначейства.

Виконання бюджетів за видатками передбачає здійснення низки заходів, оскільки воно завжди обмежене фактичною наявністю коштів у бюджеті. Це здійснюється відповідно до Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, який затверджено наказом Мінфіну України від 24 грудня 2012 р. за № 1407.

Стаття 46 Бюджетного кодексу України передбачає такі стадії ви­конання державного бюджету за видатками:

1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету;

2) затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі), а також порядків використання бюджетних коштів;

3) взяття бюджетних зобов’язань;

4) одержання товарів, робіт і послуг;

5) здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов’язань;

6) використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бю­джетних програм;

7) повернення кредитів до бюджету (щодо кредитування бюджету). Бюджетні розписи є підставою для здійснення асигнувань з бюдже­тів. Бюджетне асигнування - це повноваження розпорядника бюджет­них коштів надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Воно має бути також обов’язково затвер­джене та є підставою для затвердження кошторисів.

Кошторис є основним плановим фінансовим документом бюджет­ної установи, яким на бюджетний період установлюються повноважен­ня щодо одержання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов’язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, ви­значених відповідно до бюджетних призначень. Порядок складання, розгляду, затвердження та вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ ретельно встановлено Кабінетом Міністрів України у поста­нові від 28 лютого 2002 р. за № 228. Зокрема, встановлено, що Мінфін України, Мінфін Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові ор­гани доводять до головних розпорядників відомості про граничні об­сяги видатків бюджету та надання кредитів з бюджету загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів.

Для правильної та своєчасної організації роботи, пов’язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Мінфіну України, Мінфіну Автономної Рес­публіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік: установлюють для розпоряд­ників нижчого рівня граничні обсяги видатків та надання кредитів з бюджету із загального фонду бюджету, строк подання проектів ко­шторисів і дають вказівки щодо їх складання; розробляють і повідом­ляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повин­ні додержуватися відповідно до законодавства і які необхідні для правильного визначення видатків або надання кредитів з бюджету в проектах кошторисів; забезпечують складання проектів кошторисів на бюджетні програми (функції), що виконуються безпосередньо голов­ними розпорядниками. Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків бюдже­ту та надання кредитів з бюджету, правильності їх розподілу відповід­но до економічної класифікації видатків бюджету та класифікації кредитування бюджету, повноти надходження доходів або повернення кредитів, додержання чинних ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства та скла­дають проекти зведених кошторисів. На основі проектів зведених ко­шторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які по­даються Мінфіну України, Мінфіну Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам для включення до проектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку. Строк розгляду показників проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня встановлюється головними розпорядниками так, аби проекти зведених кошторисів могли бути своєчасно оформлені як бюджетні запити. У разі обмежен­ня строку формування бюджетних запитів головними розпорядниками Мінфін України, Мінфін Автономної Республіки Крим, місцеві фінан­сові органи надають дозвіл головним розпорядникам самостійно ви­значати порядок та обсяг одержання необхідних даних для забезпечен­ня своєчасного формування і подання бюджетних запитів. Проекти кошторисів складаються усіма установами на наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року, на який плану­ються видатки та/або надання кредитів з бюджету. У разі, коли уста­нови утворено не з початку року, кошториси складаються і затверджу- 152

ються для кожної установи з часу її утворення до кінця бюджетного року в загальному порядку.

Новелою бюджетного законодавства є положення, відповідно до якого під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядни­ки повинні враховувати об’єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намі­чених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді. При цьому обов’язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, ви­плату стипендії, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забез­печуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені зако­нодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеці­ального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що про­вадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням установлених зако­нодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Після цієї процедури розпорядники бюджетних коштів у межах бюджетних асигнувань, що встановлені кошторисами, беруть бюджет­ні зобов’язання та провадять видатки. Бюджетне зобов’язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщен­ня замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього самого періоду або у майбутньому. При цьому важливим є положення, що будь-які зобов’язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, установлених Бю­джетним кодексом України та законом про Державний бюджет Украї­ни, не вважаються бюджетними зобов’язаннями. У таких випадках витрати Державного бюджету на їх покриття не можуть здійснювати­ся. Взяття та реалізація бюджетних зобов’язань відповідними суб’єктами обов’язково обліковуються та контролюються з боку дер­жавних органів відповідно до Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджет­них коштів в органах Державної казначейської служби України, за­твердженого наказом Мінфіну України від 2 березня 2012 р. за№ 309.

Після одержання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взя­того бюджетного зобов’язання розпорядник бюджетних коштів ухва­лює рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України.

Органи казначейства здійснюють платежі виключно при додержан­ні таких умов:

1) наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу в бухгалтерському обліку виконання бюджету;

2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі);

3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бю­джетних асигнувань.

Таким чином, кошти використовуються розпорядниками бюджет­них коштів у межах установлених їм бюджетних асигнувань, і тільки за їх дорученням казначейська служба здійснює платежі, передбачені в затвердженому кошторисі бюджетної установи.

Важливо зазначити, що бюджети, як Державний, так і місцеві, ви­конуються за видатками у пропорціях до загальної суми видатків бю­джетів, затверджених відповідно Верховною Радою України і місце­вими радами. Контроль за пропорційним фінансуванням здійснюється щоквартально.

Якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду Державного бюджету України виявиться, що одержаних над­ходжень державного бюджету недостатньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням гра­ничного обсягу дефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України, Міністр фінансів України може вносити зміни до розпису Державного бюджету України за загальним фондом 154

з метою забезпечення збалансованості надходжень та витрат держав­ного бюджету з додержанням граничного обсягу річного дефіциту (профіциту) державного бюджету.

У разі, коли такі заходи не дали позитивного результату і кварталь­ний звіт про виконання Державного бюджету України засвідчує, що наявне недодержання надходжень загального фонду Державного бю­джету України більше ніж на 15 відсотків суми, передбаченої розписом державного бюджету на відповідний період, Мінфін України готує пропозиції про внесення змін до Державного бюджету України. Кабі­нет Міністрів України, розглянувши ці пропозиції, подає до Верховної Ради України розроблений на їх основі проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України не пізніше двох тижнів з дня подання пропозицій Мінфіном України.

При цьому не можуть бути скорочені видатки бюджету щодо його захищених статей, перелік яких чітко визначено у ст. 55 Бюджетного кодексу України. До них належать видатки загального фонду на: опла­ту праці працівників бюджетних установ; нарахування на заробітну плату; придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів; забез­печення продуктами харчування; оплату комунальних послуг та енер­гоносіїв; обслуговування державного боргу; поточні трансферти на­селенню; поточні трансферти місцевим бюджетам; підготовка кадрів вищими навчальними закладами I-IV рівнів акредитації; забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, виробами ме­дичного призначення для індивідуального користування; фундамен­тальні дослідження, прикладні наукові та науково-технічні розробки; роботи та заходи, що здійснюються на виконання Загальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської AEC та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, та роботи з поси­лення бар’єрних функцій зони відчуження; компенсацію відсотків, сплачуваних банкам та/або іншим фінансовим установам за кредитами, одержаними громадянами на будівництво (реконструкцію) чи при­дбання житла.

У процесі виконання бюджету може скластися ситуація, коли необ­хідно здійснити непередбачені видатки, що не мають постійного ха­рактеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. В таких випадках видатки здійснюються з резервного фонду бюджету, який формується саме для цього. Порядок використання коштів з ре­зервного фонду бюджету визначено Кабінетом Міністрів України 155 у постанові від 29 березня 2002 р. за № 415. Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету ухвалюються відповідно Кабіне­том Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування. Резервний фонд бюджету не може переви­щувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповід­ного бюджету.

Таким є процес виконана бюджету у тому разі, коли Закон про державний бюджет України приймається Верховною Радою України вчасно. Але може скластися така ситуація, коли з різних причин закон про Державний бюджет України не приймається своєчасно, наприклад, невчасно подається проект бюджету Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України або він не приймається Верховною Радою України, чи накладається вето Президентом України. Така ситуація не може бути підставою для припинення сплати податків чи зборів, (обов’язкових платежів) та здійснення фінансування відпо­відних заходів та програм, наприклад, освіти, охорони здоров’я, ви­плат щодо соціального захисту населення, заробітної плати, стипен­дій тощо. У таких випадках, якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про Державний бюджет, Кабінет Міністрів відповідно до ст. 41 Бюджетного кодексу України має пра­во здійснювати витрати з Державного бюджету України з відповід­ними обмеженнями^[XIX].

У такому разі видатки з Державного бюджету здійснюються лише на бюджетні програми, бюджетні призначення щодо яких встановлені законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період та одночасно передбачені у проекті закону про Державний бю­джет України на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України, за якими повністю зберігаються цільові обмеження. При цьому щомісячні бюджетні асиг­нування загального фонду Державного бюджету України сумарно не можуть перевищувати 1/12 обсягу бюджетних призначень, визначених законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період. Крім того, до набрання чинності законом про Державний бю­джет України на поточний бюджетний період:

1) забороняється із загального фонду державного бюджету здійсню­вати витрати в частині капітальних видатків та надання кредитів з бю­джету, крім капітальних видатків, пов’язаних з ліквідацією аварій на об’єктах соціально-культурної сфери, житлового господарства, систем тепло-, енерго-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також витрат, пов’язаних із введенням воєнного чи надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуаціїта виді­ленням коштів з резервного фонду державного бюджету;

2) державні запозичення можуть здійснюватися в обсязі, що не перевищує обсяг витрат на погашення державного боргу у відповідний період, а державні гарантії не надаються;

3) діють норми закону про Державний бюджет України на поперед­ній бюджетний період, крім норм, якими визначено загальні показни­ки державного бюджету, бюджетні призначення головним розпоряд­никам коштів державного бюджету і обсяги трансфертів між держав­ним та місцевими бюджетами;

4) соціальні стандарти та соціальні гарантії, у тому числі прожит­ковий мінімум, рівень його забезпечення, мінімальна заробітна плата, надання пільг, компенсацій і гарантій населенню, у поточному бюджет­ному періоді застосовуються у розмірах та на умовах, що діяли у груд­ні попереднього бюджетного періоду;

5) перерахування дотацій вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам та коштів, що передаються до державного бюдже­ту з місцевих бюджетів, здійснюється відповідно до обсягів, визначе­них у проекті закону про Державний бюджет України, поданому Кабі­нетом Міністрів України до Верховної Ради України.