<<
>>

2.1. Поняття валютної системи України та її структура

Функціонування фінансової системи країни, яка ґрунтується на принципах ринкової економіки, визначає конкретні шляхи формування фінансово-правового механізму розвитку фінансових відносин, в основу яких покладено вільний рух капіталів, робочої сили, робіт, послуг та іноземних інвестицій.

Усе це свідчить про необхідність здійснення трансформації вітчизняної фінансової та валютної систем до встановлених європейською спільнотою критеріїв інтеграційного напряму для нашої країни, що включає процес лібералізації, адаптації та гармонізації фінансового законодавства до відповідного законодавства Європейського Союзу.

Валютна система України є «сонною артерією» фінансової системи та займає свою нішу, яка відведена їй у цій системі.

Зауважимо, що валютна система України в юридичній та економічній літературі майже не досліджувалася, що дає нам право більш детально дослідити її сутність і складові.

Враховуючи процес інтеграції України до європейської спільноти, можна стверджувати, що валютна система України перебуває у процесі становлення. Під час першого етапу свого формування вона зазнала доларизації грошового обігу, який був встановлений Указом Президента України в червні 1992 року: було надано дозвіл на обіг (до введення гривні) іноземної валюти та на реалізацію товарів за іноземну валюту. З 1 серпня 1995 році з готівкового обігу як засіб платежу долар було виведено [68, с. 408]. Поряд з цим не зовсім правильна валютна політика на початку становлення України як незалежної держави кардинально вплинула на подальший розвиток валютних відносин у країні. В основу правового регулювання валютних відносин в Україні було покладено режим валютного регулювання та валютного контролю, що закріплювався Декретом № 15-93 [78], відповідно до якого було застосовано систему валютних обмежень, які позитивно та негативно вплинули на становлення вітчизняної валютної системи.

Ж.В. Завальна та М.В. Старинський вважають, що валютна система може мати адміністративно-командний тип (характерне повне підпорядкування валютних відносин державі) або ринковий (здійснюється на підставі ринкових методів та економічних механізмів попиту та пропозиції) [124, с. 31–32], однак ми переконані, що можна виділити третій тип – змішаний, який на сьогодні притаманний саме Україні. Водночас не можна погодитися із Є.О. Алісовим, який вважає, що поняття “валютна система” і “система валютного регулювання і валютного контролю” є тотожними [43, с. 128], адже, на нашу думку, це два різні поняття, хоча валютна система змішаного типу включає в себе систему валютного регулювання та валютного контролю.

Ю.Ф. Сіміонов, Б.П. Носко, Л.М. Красавіна та інші російські вчені-економісти під валютною системою розуміють форму, в якій організовані валютні відносини [13, с. 26], закріплену національним законодавством або міжнародними угодами [27, с. 32; 4, с. 170]. Аналогічної думки дотримується ряд вітчизняних економістів та юристів, зокрема А.Ф. Золотов, В.А. Ющенко, В.І. Міщенко, О.П. Орлюк, О.А.Костюченко, Л.М. Капаєва, М.С. Лях, З.В. Михайлів, З.П. Гаталяк, Н.І. Горбаль, І.Ф. Єлфімова, Є.С. Дмитренко та інші вчені [31, с. 5; 19, с. 260; 83, с. 494; 97, с. 11; 65, с. 182; 25, с. 7; 94, с. 4; 145, с. 173; 68, с. 402], які додають, що валютна система історично склалася на засадах інтернаціоналізації господарських зв’язків і закріплена з урахуванням норм міжнародного права. Аналізуючи вказані визначення валютної системи, можна дійти висновку, що вони ідентичні [28, с. 9]. Поряд з цим вчені у своїх визначеннях не уточнюють, про яку саме валютну систему йдеться. На нашу думку, в їх основу покладено механізм міжнародної та частково національної валютної системи, які відрізняються одна від одної. У зв’язку з цим ми не підтримуємо згадані вище визначення валютної системи та пропонуємо законодавчо закріпити власне загальне поняття: «національна валютна система» – це сукупність валютних відносин, які утворюють систему і ґрунтуються на принципах, покладених в основу валютного законодавства, а також визначають відповідний тип валютного режиму, що впливає на процеси формування, використання, обміну валютних ресурсів та контролю за цими процесами.

Відповідно, ми ототожнюємо поняття «національна валютна система» та «валютна система України».

У науковій літературі прийнято розрізняти світову, регіональну та національну валютні системи [13, с. 27; 27, с. 32; 28, с. 9; 31, с. 5; 4, с. 170; 145, с. 173–174]. У деяких працях можна зустріти розподіл валютних систем на національні, регіональні та міжнародні, де міжнародні ототожнюються із світовими [67, с. 278–279].

Погоджуємося із С.Р. Моісеєвим та іншими науковцями, які під світовою валютною системою розуміють закріплену в міжнародних угодах форму організації та функціонування валютних відносин [15, с. 4–5; 31, с. 6; 22, с. 49; 28, с. 10]. У свою чергу, регіональна валютна система являє собою договірно-правову форму організації валютних відносин між групою країн [21, с. 321]. Зазначимо, що Європейську валютну систему (далі – ЄВС), яка почала діяти з 13 березня 1979 року [146, с. 29] і до якої увійшло дев’ять країн-членів Європейського Союзу (на сьогодні – 25 країн), є різновидом регіональної валютної системи у вигляді валютної зони, під якою необхідно розуміти співдружність групи двох та більше суверенних держав із закритими грошовими зв’язками, які виникають у трьох формах інтеграції: валютна інтеграція (взаємне стабілізування курсів національних валют, яка може бути завдяки фіксації валютних курсів, офіційною доларизацією чи єврозацією або введенням загальної валюти); інтеграція фінансових ринків (зняття обмежень на міждержавний рух капіталів та ефективне об’єднання національних фінансових ринків); політична інтеграція (об’єднання урядових установ та уніфікація державного регулювання для спільного розроблення і реалізації грошово-кредитної та валютної політики) [15, с. 184]. Зауважимо, що головним недоліком валютних зон є обмеження незалежності у фінансовій та валютній політиці держав-членів.

Як ми зазначали, основоположною валютною зоною в Європі є Європейський валютний союз, діяльність якого базується на вже отриманих результатах валютної інтеграції – колективній грошовій одиниці і механізмі спільного плаваючого курсу.

Разом з тим ЄВС встановила ряд нововведень, зокрема: механізм обмінних плаваючих курсів; з’явилася Європейська одиниця (European currency unit) ЕКЮ, яка пізніше була замінена на євро; збільшилися потоки коштів для проведення валютних інтервенцій, які стали двосторонніми; банки безпосередньо регулювали необхідність проведення інтервенцій [146, с. 29–30].

Аналізуючи механізм функціонування ЄВС, можна зробити висновок, що він є основою формування Європейського Союзу та механізмом збалансованого руху фінансових ресурсів між країнами-членами без застосування інструментів державного регулювання цих процесів. Поряд з цим в Україні на сьогодні національна валютна система є прямим інструментом валютних публічних правовідносин, які формуються на основі валютної діяльності держави, що передбачає адміністративні механізми державного втручання внаслідок здійснення валютної політики, спрямованої на режим валютного регулювання, контролю та валютних обмежень. Україна визначила для себе пріоритет інтеграції до Європейського Союзу, що передбачає трансформацію її національної валютної системи до Європейської валютної системи. Предметом трансформації є процес лібералізації, адаптації і гармонізації вітчизняного валютного законодавства до валютного законодавства Європейського Союзу щодо функціонування національної валютної системи в цілому, а також її елементів, і відповідає Концепції Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (затверджена Законом України від 21.11.2002 № 228–IV) [147] та Загальнодержавній програмі адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (затвердженої Законом України від 18.03.2004 № 1629-4) [148].

Елементи національної валютної системи були частково досліджені вітчизняними та зарубіжними науковцями. Так, К.В. Рудий, С.Я. Боринець, Є.О.Алісов, Л.М. Красавіна до головних елементів національної валютної системи відносять: національну валюту; ступінь повернення національної валюти; паритет національної валюти; режим курсу національної валюти; міжнародну валютну ліквідність; наявність та відсутність валютних обмежень; міжнародні кредитні ресурси, а також правила їх використання; регламентацію міжнародних розрахунків країни; режим національного валютного ринку та ринку золота; національні органи, які регулюють і обслуговують валютні відносини країни [149, с.

23; 22, с. 49; 43, с. 129–130; 27, с. 33]. Деякі науковці, крім зазначених вище елементів, вказують на такі: склад і режим формування і використання золотовалютних резервів [68, с. 402], а також умови конвертованості валюти; систему валютного регулювання і валютного контролю; порядок здійснення зовнішньоторговельних розрахунків; валютні біржі, банківські та інші кредитно-фінансові установи, спеціальні та інші державні органи валютного регулювання і контролю [145, с. 174].

Більш упорядковану структуру елементів валютної системи визначили російські економісти Ю.Ф. Сіміонов і Б.П. Носко: суб’єкти валютних відносин – учасники валютних відносин; об’єкти валютних відносин – валюта і валютні операції; валютні відносини – відносини, які утворюються під час функціонування валют у міжнародному обороті; інститути, що обслуговують проведення операцій з валютою – валютні ринки і ринки золота; національні регулюючі органи – Центральний банк Російської Федерації, Уряд Російської Федерації; режим курсу національної валюти: режим фіксованого валютного курсу, режим обмежено плаваючого валютного курсу, режим плаваючого валютного курсу; наявність або відсутність валютних обмежень та валютного контролю – умови конвертованості національної валюти; регламентація міжнародних розрахунків країни – законодавче закріплення тих чи інших видів міжнародних розрахунків; регулювання міжнародної ліквідності країни – можливості окремої країни своєчасно погашати свої зобов’язання (наявність золотовалютних резервів) [13, с. 27].

На нашу думку, запропоновані класифікації не містять усіх елементів національної валютної системи. Вважаємо, що деякі головні елементи взагалі не розглядаються вченими, а деякі з них неправильно згруповані. Пропонуємо до основних елементів національної валютної системи відносити: валютні відносини (приватно-правові, публічно-правові); валютні фонди – валютні цінності, золотий запас, офіційні валютні резерви; банківську систему – грошово-кредитна система – платіжна система; валютну політику – валютне регулювання, валютні обмеження; валютний ринок; валютний курс; суб’єкти валютної системи, якими є резиденти та нерезиденти, що здійснюють валютні операції з валютними цінностями, а також відповідні органи, що здійснюють валютну діяльність; участь у міжнародних валютно-фінансових організаціях; публічний валютний контроль.

У юридичній науковій та навчальній літературі зустрічаються думки щодо ієрархічної побудови, віднесення та розмежування національної валютної до грошової системи. Не погоджуємося з тим, що національна валютна система є невід’ємною частиною національної грошової системи [13, с. 27; 27, с. 32; 28, с. 9; 31, с. 6; 66, с. 11–12], навпаки, вважаємо, що національна валютна система включає в себе грошово-кредитну систему. Також не можна погодитися з С.Я. Боринцем та А.С. Гальчинським, які вважають, що національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин [22, с. 48; 33, с. 85; 21, с. 320]. На нашу думку, грошові відносини виникають у національній валютній системі, яка, крім грошових відносин, включає в себе й інші.

Погоджуємося з Є.О. Алісовим, який вважає, що грошова та кредитна системи є складовими валютної системи України, яка, в свою чергу, є невід’ємною частиною фінансової системи [42, с. 99].

А.Г. Зюнькін дає тлумачення фінансово-кредитної системи, під якою розуміє сукупність фінансових, інвестиційних і кредитних інститутів держави [150, с. 59].

На нашу думку, дуже специфічною є позиція російського вченого К.В. Рудого, який вперше в навчальній та науковій літературі систематизує і визначає фінансово-кредитну систему, що складається з окремих, але взаємопов’язаних елементів фінансової та кредитної системи [149, с.5]. Проте, вважаємо, що автор помилково вважає, що фінансові та кредитні відносини є частиною грошових відносин, де відповідно фінансово-кредитна та валютна системи є окремими частинами грошової системи [149, с. 18–19].

Переконані, що національна валютна система включає в себе банківську та грошово-кредитну системи. Остання складається із грошової і кредитної підсистем.

У науковій літературі під банківською системою розуміють дворівневу сукупність банків [90, с. 28; 151, с. 210]. У статті 4 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III “Про банки та банківську діяльність” [152] також законодавчо визначено, що банківська система складається з НБУ та інших банків, що створені і діють на території України. На нашу думку, таке визначення банківської системи неповно розкриває її сутність. Вважаємо, що вона складається не тільки із банків та інших фінансових і нефінансових установ, а й із сукупності заходів банківської політики; техніки, методики та порядку проведення банківських операцій (пасивні та активні операції, розрахунково-касові операції, банківські послуги [68, с. 398]); системи кореспондентських відносин між банками та іншого.

Отже, можна погодитися з І.Р. Михасюком, А.Ф. Мельник, М.І. Крупкою, З.М.Залогою, які до головних напрямів розвитку банківської системи України відносять: закріплення фінансової стабілізації і зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці внаслідок подальшого стримування темпів інфляції; кількісний контроль за динамікою грошової маси, яка відповідає реальній зміні ВВП; підтримку короткотермінової ліквідності комерційних банків НБУ; стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення в банківську систему внаслідок підвищення гарантованості їх повернення завдяки дії механізму страхування депозитів; подальше скорочення питомої ваги готівки в обігу; утримання валютних резервів у обсягах, потрібних для підтримки національної валюти; продовження процесу “дедоларизації”; поступове зростання мінімальних вимог до статутних фондів банків за рахунок капіталізації прибутку акціонерів; поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів; забезпечення нормального функціонування національної валютної системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів; ретельний контроль за операціями резидентів і нерезидентів на фінансовому ринку України; сприяння співробітництву з міжнародними фінансовими організаціями та залученню інвестицій від цих установ для виконання програми стабілізації та структурної перебудови економіки [151, с. 211–212].

Зауважимо, що саме ці напрями відображають завдання грошово-кредитної системи та ще раз підтверджують нашу думку стосовно того, що банківська система України є складовою національної валютної системи.

Необхідно зазначити, що грошова система України неодноразово була предметом дослідження економічної науки [68; 18]. Поряд з цим О.А.Лукашев вперше в Україні з юридичного погляду дослідив теоретичні та методологічні проблеми правового регулювання грошової системи України [66]. Однак, на нашу думку, важко погодитися з ним щодо того, що грошова система як статистична конструкція грошового обороту не є ланкою фінансової системи, але водночас є невід’ємною частиною об’єкта фінансово-правового регулювання. У свою чергу, О.А. Лукашев до структури грошової системи правильно відносить такі елементи, як а) національна грошова одиниця; б) масштаб цін; в) види державних грошових знаків [66, с. 10–11].

Г.О. Швиданенко, С.П. Мішта, І.А. Колесников, М.С. Рудь вважають, що до структури грошової системи потрібно також відносити: найменування грошової одиниці; валютний курс; порядок готівкової та безготівкової емісії; регламентацію безготівкового грошового обігу; правила вивезення і ввезення національної валюти та організацію міжнародних розрахунків; державний орган, який здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання [101, с. 22]. На нашу думку, цей перелік є неповним. Пропонуємо до структури грошової системи додати національну платіжну систему та порядок здійснення грошового обігу. Вважаємо, що валютний курс і система органів валютного регулювання є складовими національної валютної системи, а не грошової системи.

Ми підтримуємо більшість науковців, які під грошовою системою розуміють організаційно-правову форму грошового обігу [66, с. 17; 68, с. 385; 101, с. 22; 149, с. 19], а також емісію національних грошових знаків, що використовуються державою на її території [67, с. 438].

Складовими підсистемами руху грошових коштів є готівковий та безготівковий обіг [66, с. 10–11]. Зауважимо, що форма готівкового та безготівкового руху грошових коштів на території України закріплена в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 [112], та в Положенні про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 [113]. Але згідно зі статтею 92 Конституції України [107] це повинно бути встановлено законами України, а не постановами Правління НБУ. Тому пропонуємо в проекті Закону України “Про валютну систему України” передбачити окремий розділ “Рух грошових коштів на території України”, в якому закріпити механізм функціонування готівкового і безготівкового обігу на території України.

Наступною складовою грошово-кредитної системи є кредитна система, під якою вітчизняні науковці розуміють сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування, а також сукупність кредитно-фінансових інститутів [68, с. 390; 149, с. 18]. Розрізняють дві форми кредитної системи: множина кредитних відносин, форм і методів кредитування (функціональна форма), що представлені банківським, споживчим, комерційним, державним, міжбанківським кредитами; сукупність кредитно-фінансових установ, що акумулюють вільні грошові кошти і надають їх у позику (інституційна форма) [153, с. 11–12].

На думку В.В. Вітлінського, О.В. Пернарівського, Я.С. Наконечного, Г.І.Великоіваненка та А.С.Гальчинського, провідною ланкою інституційної структури кредитної системи є банки – комерційні установи, які залучають грошові кошти юридичних та фізичних осіб і від свого імені розміщують їх на умовах повернення, платності, забезпеченості й терміновості, а також здійснюють розрахункові, комісійно-посередницькі та інші операції [153, с. 12; 21, с. 182]. Разом з тим не можна погодитися з деякими науковцями, які вважають, що складовою кредитної системи є банківська система [21, с. 182–183; 90, с. 130], під якою розуміють сукупність різних видів банків і банківських інститутів у їх взаємозв’язку [68, с. 394]. На нашу думку, банківська система включає в себе не тільки банківські та інші фінансові установи, а також інші відносини, які виникають у процесі здійснення банківської діяльності усіма її суб’єктами. Зокрема, у процесі банківської діяльності НБУ здійснює грошово-кредитну політику, яка спрямована на регулювання відповідних відносин. У зв’язку з цим можна зробити висновок, що банківська система включає в себе грошово-кредитну систему, а не навпаки, як стверджують деякі науковці.

Отже, можна зробити висновок, що традиційно національна валютна система вважається складовою грошової системи. На нашу думку, національна валютна система включає в себе банківську та грошово-кредитну системи. До останньої входить і платіжна система.

Особливим елементом структури національної валютної системи є її суб’єкти – це резиденти та нерезиденти – усіх форм власності, які здатні здійснювати та набувати суб’єктивні права і юридичні обов’язки, а також володіти, користуватися та розпоряджатися валютними цінностями; інші агенти валютного ринку, зокрема валютні біржі, валютні брокерські фірми, комерційні банки, а також державні органи, наділені повноваженнями у валютній сфері, та органи місцевого самоврядування. На нашу думку, суб’єкти національної валютної системи необхідно ототожнювати із суб’єктами валютних правовідносин, а також із суб’єктами валютного публічного права.

На сьогодні актуальним питанням залишається визначення універсальних понять «резидент» та «нерезидент». Національне валютне законодавство розвинених держав з ринковою економікою при віднесенні суб’єктів валютних відносин до резидентів дотримується критерію їх тісного зв’язку із національною економікою [114, с. 327–328]. В Україні та Російській Федерації головними критеріями, відповідно до чинного законодавства, є термін перебування на території, а також здійснення господарської діяльності на цій території. Зауважимо, що у пунктах 5 і 6 статті 1 Декрету № 15-93 [78] чітко визначено поняття «резиденти» та «нерезиденти».

На нашу думку, суб’єктів національної валютної системи умовно можна поділити на три групи. До першої належать органи місцевого самоврядування, резиденти та нерезиденти, фізичні та юридичні особи всіх форм власності, зокрема будь-які підприємства, установи і організації, які мають статус юридичної особи та здійснюють господарську внутрішню і зовнішньоекономічну діяльність. До цієї групи також можна віднести підприємства, міжнародні корпорації, фінансові установи, які здійснюють іноземні вкладення активів, та інші, які є агентами валютного ринку. До другої групи належать комерційні банки, валютні біржі, валютні брокерські фірми, які також є агентами валютного ринку.

Одним із головних суб’єктів національної валютної системи є Українська міжбанківська валютна біржа (далі – УМВБ), яка була створена 8 липня 1993 року, головною метою діяльності якої було упорядкування операцій з купівлі-продажу іноземної валюти уповноваженими банками та подання пропозицій щодо курсоутворення. Спочатку біржа функціонувала при НБУ, потім була зареєстрована як закрите акціонерне товариство, засновниками якого стали 40 комерційних банків України, і функціонувала у такому статусі до березня 1999 року. На біржі є три секції: валютна, фондова та термінових контрактів. З листопада 1993 року після запровадження фіксованого курсу гривні торги валютою на УМВБ було припинено, а функцію продажу валюти здійснював тимчасово створений Тендерний комітет [25, с. 28]. Водночас УМВБ на сьогодні результативно функціонує на Українському міжбанківському валютному ринку, що свідчить про розвиток в Україні ринкових валютних відносин, а також про процес їх лібералізації.

Наступним важливим елементом другої групи суб’єктів національної валютної системи є уповноважені банки. Необхідно зазначити, що у навчальній та науковій літературі зустрічаються схожі за змістом думки щодо визначення термінів «уповноважені банки» та «банки». Зокрема, В.С. Білошапка [71, с. 126] під терміном «уповноважений банк» розуміє будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів. С.М.Лаптєв, М.П. Денисенко, В.Г. Кабанов та О.С. Любунь відходять від традиційної назви «уповноважені банки», а називають їх «комерційні банки» – багатофункціональний фінансовий інститут, що надає широкий спектр послуг кредитного, страхового і платіжного характеру, а також виконує різні фінансові функції стосовно будь-якого підприємства з метою одержання прибутку [154, с. 56].

У свою чергу, деякі науковці не наголошують на статусі уповноваженості, а просто визначають сам термін «банк». Так, Г.О. Швиданенко, С.П. Мішта, І.А.Колесников, М.С. Рудь під терміном «банк» розуміють установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених Законом України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки та банківську діяльність» [101, с. 28; 152]. П.М. Леоненко, П.І. Юхименко та А.А. Ільєнко визначають «банк» як кредитно-фінансову установу, яка здійснює фінансове посередництво, залучаючи і нагромаджуючи вільні грошові кошти підприємств, організацій, установ [67, с. 435]. В.В. Вітлінський, О.В. Пернарівський, Я.С. Наконечний та Г.І. Великоіваненко під «банком» вважають комерційну установу, яка залучає грошові кошти юридичних та фізичних осіб і від свого імені розміщує їх на умовах повернення, платності, забезпеченості й терміновості, а також здійснює розрахункові, комісійно-посередницькі та інші операції [153, с. 12]. Поряд із банками рух грошових коштів на ринках здійснюють й інші фінансові та кредитно-фінансові установи: інвестиційні фонди, страхові компанії, брокерські, дилерські фірми тощо [153, с. 12], які також є агентами валютного ринку і включаються у другу групу суб’єктів національної валютної системи.

Проаналізувавши різні визначення науковців терміна «уповноважені банки», можна констатувати, що під ними розуміють комерційні банки, які мають право здійснювати публічний валютний контроль, а також інші валютні операції. Важаємо, що можна виділити два критерії «уповноваженості» банків: перший – це здатність здійснювати публічний валютний контроль, тобто бути агентом публічного валютного контролю; другий – полягає у наданні права здійснювати валютні операції з валютними цінностями (у першу чергу операції в іноземній валюті). Поряд з цим, на нашу думку, було б доцільно банківські установи, «уповноважені банки», позбавити статусу «уповноваженості» здійснювати функції публічного валютного контролю, адже вони є заінтересованими особами у цьому процесі. Відповідно, функцію здійснення публічного валютного контролю в повному обсязі передати органам державної податкової служби.

Пропонуємо у законодавстві України замінити термін «уповноважені банки» на «банківські установи», які вже не будуть уповноваженими здійснювати публічний валютний контроль. До речі, у такому випадку ми ототожнюємо поняття «банківські установи» та термін «комерційні банки», який раніше вже застосовувався у вітчизняному законодавстві.

До третьої групи суб’єктів національної валютної системи необхідно віднести державні органи, які спеціально уповноважені здійснювати свою діяльність у сфері валютних відносин. Головним органом законодавчої влади є Верховна Рада України, яка забезпечує нормативну підтримку національної валютної системи, а також встановлює певні критерії прийняття, зміну, доповнення чи скасування законів у валютній сфері, визначає статус національної грошової одиниці та інше. Система органів виконавчої влади включає Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерство внутрішніх справ України, НБУ, Рахункову палату України, державну контрольно-ревізійну службу України, державну податкову службу України, державну митну службу України, Службу безпеки України, які також мають певні повноваження у сфері валютних відносин.

Значна кількість нормативно-правових актів у валютній сфері призводить до неоднозначного їх застосування, що свідчить про їх невідповідність вимогам світових стандартів. Відповідно до послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного розвитку України на 2002–2011 роки” [155] Верховна Рада України за період 2002–2008 років повинна привести законодавство України у пріоритетних сферах у відповідність із вимогами законодавства Європейського Союзу. У зв’язку з цим можна зробити висновки, що однією із основних проблем національної валютної системи є необхідність її чіткого закріплення в нормативно-правових актах. На сьогодні нормативні акти, що регулюють валютні відносини, видаються різними міністерствами, відомствами у вигляді постанов, інструкцій, указів і декретів тощо, які врегульовують механізми функціонування деяких складових національної валютної системи [156, с. 202–208].

З метою подолання негативних наслідків у сфері правового регулювання валютних відносин пропонуємо якнайшвидше прийняти Закон України “Про валютну систему України”, який би визначив валютно-правовий механізм функціонування національної валютної системи та її складових.

<< | >>
Источник: ІСКОРОСТЕНСЬКИЙ АНАТОЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Ірпінь–2008. 2008

Еще по теме 2.1. Поняття валютної системи України та її структура:

  1. 1. Характеристика дворівневої банківської системи України
  2. ТЕМА 1.7. ВАЛЮТНЫЕ ОТНОШЕНИЯ И ВАЛЮТНАЯ СИСТЕМА
  3. ТЕМА 2. ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ
  4. Оцінка сучасного стану банківської системи України в контексті рівня її безпеки
  5. Розвиток принципів Базеля ІІ в системі державного регулювання фінансової безпеки банківської системи України
  6. Понятие, структура, равновесие и устойчивость валютной системы
  7. ТЕМА 11. ВАЛЮТНИЙ РИНОК ТА ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ
  8. Валютні системи : поняття, структура, призначення.
  9. Валютна система і особливості її формування в Україні
  10. Тема Валютний ринок і валютні системи. Кредит у ринковій економіці.
  11. Тема 8. Валютні відносини і валютні системи
  12. Тема 8. Валютні відносини та валютні системи Методичні вказівки до вивчення теми
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -