<<
>>

Генезис вітчизняної науки фінансового права на межі ХХ - ХХІ ст.

Кардинальні суспільно-політичні та соціально-економічні

перетворення, що відбулися на зламі ХХ - ХХІ століть, пов’язані з крахом комуністичної ідеології у Центральній та Східній Європі, розпадом Радянського Союзу та створенням на його теренах незалежних держав, зумовили потребу у переформатуванні бюджетної, податкової, грошово- кредитної, банківської систем, які необхідно було вибудовувати на якісно нових, принципово відмінних від попередніх правових, економічних та ідеологічних засадах.

Відмова від принципу монополії державної власності у сфері фінансів, зміна ідеологічних орієнтирів з державоцентристських на антропоцентристські та соціоцентристські визначили тенденції розвитку фінансового права як галузі національного права в умовах становлення соціально-орієнтованої національної ринкової економіки. У світлі нових економічних та суспільно-політичних реалій перед новою - «ринковою» доктриною фінансового права постала потреба глибокої та системної наукової розробки.

Характеризуючи сучасні тенденції розвитку та динаміки фінансового права, проф. Н.І. Хімічева відзначає, що вони зумовлені ідейною націленістю даної галузі на такі групи цільових орієнтирів, як: а) забезпечення пріоритетності публічних інтересів у сфері фінансових відносин з урахуванням їх впливу на приватні інтереси особистості, гарантувати які покликана соціально-економічна політика держави; б) вдосконалення ринкових відносин в економіці при їх державному регулюванні за допомогою використання фінансово-кредитних механізмів; в) забезпечення

самостійності і зміцнення фінансової основи діяльності органів місцевого самоврядування; г) зміцнення законності, дотримання вимог фінансової дисципліни всіма учасниками фінансових відносин, у тому числі державними органами, вдосконалення у зв’язку з цим заходів відповідальності за їх порушення. Слід погодитись з висновком вченої, що вказані цільові орієнтири розвитку фінансового права вимагають свого поглиблення виходячи з соціально-економічної реальності на новому етапі і зміцнення шляхом створення організаційно-правового механізму їх реалізації, а також рішення відповідних теоретичних завдань [794, с.

18-19].

Докорінне реформування економіки пострадянської України, що розпочалось на початку 90-х років ХХ сторіччя, змістом та спрямуванням якого став перехід до ринкових правовідносин, повністю оновило фінансове законодавство держави та водночас загострило потребу у перегляді теоретичних позицій та підходів до розуміння фінансового права, його системи та окремих складових інститутів. Як точно відзначила проф. О.П. Орлюк, перехід до ринкової економіки, курс на яку проголосила незалежна України, порушив проблему перегляду всієї системи фінансово-правової науки, починаючи від її предмету та методу і закінчуючи окремими інститутами, категоріями поняттями [513, с. 105]. В силу цього, намітились нові ключові вектори розвитку науки фінансового права, які зумовили формування пріоритетних напрямків у дослідженні фінансово-правових явищ.

Перший з таких напрямків дослідження фінансово-правової дійсності пов’язаний з появою низки наукових праць з теорії фінансового права. В рамках даного напрямку, вченими досліджуються проблеми предмету, методу, системи та принципів фінансового права, фінансово-правові норми та фінансові правовідносини, уточнюються та обґрунтовуються фінансово- правові поняття і категорії, що розкривають зміст окремих явищ фінансово- правової дійсності, властивих новим суспільно-політичним та економічним реаліям кінця ХХ - початку ХІХ століть.

Серед праць, присвячених проблемі теорії фінансового права, опублікованих у 90-х роках ХХ ст. окреме місце займають наукові твори професора Петра Станіславовича Пацурківського - декана юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. У своїх монографіях: «Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології» (1997 р.) [535] та «Проблеми теорії фінансового права» (1998 р.) [536], вченим ґрунтовно розроблені предметно-

методологічні засади фінансового права, запропонований власний підхід до тлумачення природи фінансової діяльності держави, фінансово-правової норми, фінансового правовідношення тощо.

Зокрема, вказуючи на необхідність поглибленої розробки фінансово-правовою наукою категорії «фінансова діяльність держави», П.С. Пацурківський вбачав актуальність даної проблематики в тому, що в умовах переходу до ринкової економіки на відміну від попереднього історичного періоду «.. .істотно змінився і сам зміст фінансової діяльності держави, коло суспільних відносин, які нею охоплюються. Воно одночасно розширилось за рахунок входження до нього якісно нових суспільних фінансово-правових відносин (наприклад, більшості видів податків) та звузилось внаслідок випадання з меж фінансово-правового регулювання інших суспільних фінансово-правових відносин, пов’язаних із виникненням приватної фінансово-правової сфери» [535, с. 21]. Тому, на думку вченого, щоб об’єктивно і методологічно правильно розібратись у цьому складному переплетенні непростих суспільних явищ, необхідно вибрати адекватні критерії, початкову точку відліку.

Як точно відмітив П.С. Пацурківський, у період глибоких структурних політичних та економічних перетворень, політичні сили зацікавлені в зміні старої системи, здійснюють політику, спрямовану на її руйнування та на формування нової системи суспільних відносин. За цих умов роль фінансової політики держави особливо велика, оскільки в цей час відбувається перш за все радикальний перерозподіл фінансових ресурсів, в основі якого лежить вибір суб’єктів-власників і тих, хто ці ресурси розподіляє, встановлення нових пріоритетів їх використання, а також джерел і методів формування фінансових ресурсів, ступеня їх централізації в руках держави. Ці завдання розв’язуються в залежності від сутності та функцій держави.

На основі викладеного положення, вчений робить дуже важливий, на нашу думку висновок, що мета фінансової політики української держави в умовах переходу до ринкової економіки полягає не тільки в тому, щоб забезпечити ці перетворення матеріально, але й щоб пом’якшити і по мірі можливостей зняти соціальну напругу в суспільстві, максимально полегшити труднощі переходу від однієї системи відносин до іншої.

Відзначаючи існуюче напруження відносин в суспільстві, яке вчений пов’язує з полярністю матеріального стану окремих груп населення, він наголошує на тому, що чим чисельніша та частина, яка програє від соціальних перетворень, тим вищий ступінь непередбачуваності як ходу, так і результатів здійснюваних політичних і економічних реформ. Тому, в основу визначення меж перерозподілу фінансових ресурсів, на його думку, повинна бути покладена необхідність формування оптимальної структури економіки, яка б перш за все забезпечувала цивілізовані умови життя і рівень оплати праці всього населення держави [535, с. 24-25].

Категорія «предмет фінансового права» склала ядро проблематики наукових досліджень професора Нечай Анни Анатоліївни - завідувача кафедри правового регулювання підприємницької діяльності Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Ю.М. Бугая. Це знайшло своє відображення у монографіях вченої: «Актуальні питання фінансового права: правові основи публічних накопичувальних фондів» (2004 р.) [481] та «Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків» (2004 р.) [482]. Відзначаючи бурхливий розвиток фінансового права, який триває протягом останніх років в Україні та інших пострадянських державах, вчена абсолютно вірно зауважує, що результатом цього процесу стало не тільки вдосконалення та подальша еволюція фінансового права як галузі права та як науки. Розвиток фінансових відносин у державі, зміна і розширення кола їх суб’єктів призвели до необхідності глобального перегляду базисних категорій та, відповідно, переосмислення предмета фінансового права і характеру відносин, які регулюються його нормами. Вказуючи на складність завдання правового забезпечення ефективного фінансування функцій держави, місцевого самоврядування та соціальних програм, а також управління публічними видатками в державі, вчена відзначила його залежність від розуміння і трактування таких базисних категорій фінансового права, як «фінансові правовідносини», «фінансова діяльність держави», «фінансові ресурси», «публічні фінанси» та, як наслідок, від нового розуміння предмета фінансового права [482, с. 6].

Вагомим внеском у розвиток вітчизняної науки фінансового права стала розробка А.А. Нечай концепції «публічності фінансів». І хоча термін «публічні фінанси» активно культивувався у фінансовій та фінансово-

правовій науці кінця ХІХ - початку ХХ ст., був системоутворюючим началом у трактуванні фінансового права радянським вченим-фінансистом Г.І. Тіктіним [721], про що вказувалось вище, слід погодитися з думкою А.А. Нечай, що пошук нових підходів до визначення категорії публічних фінансів та інших базових категорій і предмета фінансового права розпочався саме у 90-х рр. XX ст. Він був викликаний низкою таких об’єктивних та суб’єктивних факторів, як: утворення нових держав на території колишнього СРСР із новими системами державного устрою та державної влади; значною зміною сфер управління та організації самоврядування в Україні та інших новостворених пострадянських країнах; зміною акцентів у публічних інтересах та підвищенням значущості соціальних питань у функціонуванні новоутворених держав [482, с. 16].

Визначаючи поняття «фінанси» шляхом характеристики суспільних відносин, які виникають у процесі утворення, розподілу, перерозподілу та використання: фондів коштів держави; фондів коштів органів місцевого самоврядування всіх видів; фондів коштів, за рахунок яких задовольняються суспільні інтереси, визнані державою або органами місцевого

самоврядування; а також фондів коштів підприємств, організацій та установ, вчена сформулювала власне визначення публічних фінансів, як суспільних відносин, що пов’язані із задоволенням усіх видів публічного інтересу і виникають у процесі утворення, розподілу (перерозподілу) та використання фондів коштів держави, органів місцевого самоврядування та фондів коштів, за рахунок яких задовольняються суспільні інтереси, визнані державою або органами місцевого самоврядування, незалежно від форми власності таких фондів [482, с. 61].

Проблеми трансформації фінансового права в умовах ринкової економіки стали предметом наукових досліджень професора Андрія Трохимовича Ковальчука. Так, у своїй монографії «Фінансове право у ринкових системах» вчений вперше у вітчизняній фінансово-правовій науці проаналізував тенденції ринкового впливу на фінансову систему держави, охарактеризував структурно-функціональні особливості фінансової і правової систем у перехідній економіці, означив ринкові критерії класифікації фінансових правовідносин тощо [347].

Важливе значення в подальшому становленні вітчизняної фінансово- правової науки має проведене ним дослідження «ринкової доктрини» фінансового права, в рамках якого обґрунтовані новітні підходи до предмету фінансового права «в контексті дихотомії «публічне право - приватне право» [347, с. 163-201]. Наполягаючи на превалюванні ринкових начал у фінансово- правовому регулюванні, А.Т. Ковальчук категорично відхиляє ідею трактування фінансового права як монопольно владного імперативу. Зокрема, він пише: «Фінансове право на пострадянському просторі традиційно сприймається як офіційне вираження волі держави. Ринкові ж умови диктують зворотне - не можна розглядати фінансові відносини виключно в якості продукту державної влади. Адже незважаючи на те, що юридична сила нормативно-правових актів безпосередньо кореспондується з державною владою і залежність права від держави є незаперечним фактом, тим не менш, при всьому цьому, фінансове право не тотожне державній владі і принципово не може зводитись до останньої. Тільки у класово-етатистських системах галузі права і правові інститути вважаються безумовно похідними від державної влади та повністю підпорядкованими їй» [347, с. 140]. Задаючи тон майбутнім фінансово-правовим дослідженням, вчений наголошує: «Ми живемо в умовах нової для пострадянського простору економіки, яка об’єктивно вимагає принципово іншої системи фінансово-правового регулювання. Тому саме час не просто фіксувати те, що застаріло і більше ніколи не знадобиться, але і якісно видозмінювати правову систему» [347, с. 145].

Проблеми предмету, методу і системи фінансово-правового

регулювання досліджуються у працях професора кафедри фінансового права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» Олександра Анатолійовича Лукашева. Розкриваючи зміст фінансового права як системної конструкції, зазначений вчений розглядає дане питання крізь призму розуміння публічно-правової природи фінансів. При цьому, публічність як ознака фінансів трактується О.А. Лукашевим шляхом вказівки на її функціональну спрямованість, а саме - на задоволення та реалізацію суспільних інтересів. В цьому контексті він розмежовує реалізацію інтересів суспільства, держави та територіальних громад, зазначаючи, що інтереси держави не завжди асоціюються з досягненням публічних інтересів [436, с. 278].

Проблемам теорії фінансового права присвячені також наукові праці докторів юридичних наук Л.М. Касьяненко [337], А.Й. Іванського [324], О.О. Дмитрик [268], Д.О. Гетманцева [223], М.О. Перепелиці [542], С.О. Ніщимної [484], А.С. Нестеренко [480] та цілого ряду інших сучасних дослідників - представників вітчизняної фінансово-правової науки. Наскрізною ідейною лінією, властивою для даних праць є розуміння публічних фінансів як базової, ключової категорії фінансового права. При цьому, визначаючи змістом даної категорії складне, багатогранне, динамічне явище, науковці фактично одностайні у розумінні того, що публічним фінансам притаманні ознаки, що відповідають умовам розвитку певного суспільства у конкретний історичний період. Відзначаючи постійну динаміку, еволюційний розвиток юридичної та економічної наукової думки щодо розуміння категорії «фінанси», очевидним визнається факт, що саме історична динаміка суспільних відносин призвела до поступового переходу від звуженого до розширеного трактування фінансів, безпосередньо зумовленого потребами суспільства, яке знаходилося на певному етапі власного розвитку.

Другим важливим напрямком розвитку сучасної вітчизняної науки фінансового права стало дослідження проблем правового регулювання публічних доходів та розробка понятійно-категорійного апарату податкового права. Діюче податкове законодавство України, становлення якого припадає на 90-ті роки ХХ ст. та величезне збільшення ролі податків в економіці країни викликали підвищений інтерес до податкового права у юридичній та економічній науці.

Фундамент наукової бази для теоретичних досліджень у сфері податково-правових відносин та податкового права у вітчизняній фінансово- правовій науці заклав доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України, завідувач кафедри фінансового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Микола Петрович Кучерявенко. Вчений став першим в історії фінансово-правової науки української держави доктором юридичних наук з фінансового права, захистивши у 1998 році докторську дисертацію на тему «Теоретичні проблеми правового регулювання податків і зборів в Україні». На сьогодні М.П. Кучерявенко є автором понад 200 наукових праць з проблем фінансового права та правового регулювання оподаткування, серед яких біля 90 монографій, підручників та навчальних посібників, що становлять собою теоретико-методологічний каркас для сучасних фінансово- правових досліджень та є вагомим внеском у розвиток вітчизняної юридичної науки в цілому. Зокрема, підручник М.П. Кучерявенка «Податкове право» був перевиданий як в Україні, так і за кордоном близько 30 разів [406]. Із 2001 року вченим розпочато роботу над багатотомною монументальною працею «Курс податкового права (у шістьох томах)». Так, у 2002 році був виданий її перший том: «Генезис податкового регулювання» (у двох частинах) [404; 405]. У 2004 році побачив світ другий том: «Введення в теорію податкового права» [402]. У 2005 опубліковано третій том: «Вчення про податок» [403] та у 2007 році - четвертий том: «Непрямі податки» [401].

У Курсі податкового права автором досліджено суспільно-політичні та історичні процеси виникнення та розвитку податків і зборів як фінансових інструментів держави. При цьому, становлення різноманітних форм податкових систем розкривається у відповідності до історичних етапів їх формування. Окрему увагу у першому томі своєї праці вчений приділив дослідженню формування податкової системи України з початку 90-х років

ХХ сторіччя [405, с. 680-784]. До вказаного періоду, вивчення податкової системи України цілком резонно здійснюється автором у рамках проблематики дослідження системи податків і зборів Російської імперії та Радянського Союзу.

Серед представників фінансово-правової науки на пострадянському просторі М.П. Кучерявенку належить ключова роль у розробці понятійно- категорійного апарату податкового права, визначенні його місця в системі фінансово-правової галузі, комплексному дослідженні податково-правових норм та регульованих ними відносин. Власне визначення предмета податкового права він вибудовує на основі детального аналізу характерних рис, особливостей податкових відносин, регульованих нормами податкового права. Вчений стверджує, що предметність податкових відносин вимагає розгляду їх і як єдиного об’єкта правового впливу, і як елемента фінансових відносин. Однорідність податкових відносин виражається в організації діяльності держави при регулюванні оподаткування на певних правових засадах, забезпеченні ефективного розвитку даного виду відносин. Тому, на його думку, правова організація діяльності держави у сфері оподаткування є передумовою для регулювання податкових відносин, проте організація діяльності та регулювання не зливаються в єдине поняття [402, с. 488].

Вагомий внесок у теоретичну розробку проблематики правового регулювання публічних доходів зробила доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри фінансового права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Надія Юріївна Пришва. У своїх наукових працях вчена, аналізуючи чинне законодавство України та зарубіжних країн, розкриває сутність основних видів публічних доходів, визначає підстави їх справляння [583; 584]. У вітчизняній фінансово-правовій науці Н.Ю. Пришва є одним з авторів концепції заміни в межах фінансово- правового поля поняття «державні доходи» на поняття «публічні доходи». На її думку, введення у фінансово-правовий понятійний апарат терміна «публічні доходи» дозволить вирішити ряд проблем фінансово-правової науки. Як обґрунтовує вчена, по-перше, місцеві доходи безспірно визнаються різновидом публічних доходів. Тоді як належність їх до «державних доходів» стає приводом для дискусій серед представників як юридичної, так і економічної наук. Якщо на сьогодні ще є і економічні, і правові підстави для обґрунтування єдності державних і місцевих доходів, то з розвитком законодавства про місцеве самоврядування, зі зміцненням самостійної фінансової бази місцевого самоврядування, із розширенням податкової бази місцевого оподаткування, місцеві доходи будуть віддалятися від державних і їх об’єднання під поняттям «державні доходи» буде штучним. По-друге, до публічних належать і доходи позабюджетних централізованих фондів - Пенсійного фонду України, відповідних фондів соціального страхування тощо. Розгляд їх як «державних» викликає заперечення серед деяких науковців, а законодавець не дає чіткої відповіді на це питання. На основі таких позицій, Н.Ю. Пришва досліджує сутність публічних доходів шляхом звернення до таких базових правових категорій, як «публічна влада», «суб’єкт публічної влади» та «публічний фонд». При цьому, публічні доходи вона визначає як врегульовані нормами фінансового права доходи до грошових фондів суб’єктів публічної влади, які спрямовуються останніми на реалізацію завдань і функцій держави, органів місцевого самоврядування та задоволення публічного інтересу [584, с. 18].

Теоретичні основи процесуального аспекту податкових правовідносин розроблені доктором юридичних наук, професором Ігором Євгеновичем Криницьким - завідувачем науково-дослідної лабораторії № 1 «Проблем нормативно-правового забезпечення фінансових відносин» Науково- дослідного інституту фінансового права Національного університету Державної податкової служби України при Національній академії правових наук України. Відзначаючи, що податково-правове регулювання, як власне, і фінансово-правове, значною мірою є процесуальним, вчений стверджує, що саме за допомогою податкового процесуального механізму реалізуються матеріальні податково-правові норми. На його думку, податкове право являє собою процесуально-матеріальну підгалузь фінансового права. Правове регулювання податкового процесу безпосередньо пов’язане, з одного боку, із забезпеченням економічної безпеки держави, гарантією її фінансової незалежності, забезпеченням безумовного виконання податкового обов’язку, з іншого боку - з додержанням прав, свобод та законних інтересів платників податкових платежів, інших учасників податкового процесу [383, с. 3].

Реалізація матеріально-правової норми у податковому праві, за твердженням І.Є. Криницького, можлива виключно за відповідного їй податково-процесуального механізму. Податково-процесуальні норми

виступають засобами реалізації матеріальних норм податкового права та втілюються у податково-процесуальних правовідносинах. З іншого боку, слід погодитися з його думкою, що виконання податково-процесуальними правовідносинами сервісної функції відносно податкових матеріальних правовідносин не тягне за собою їх похідності від останніх. Адже, як зазначає сам автор, не завжди зв’язок між процесуальними та матеріальними правовими відносинами беззаперечно має настільки безпосередній характер, потребує обов’ язкової наочності податкових матеріальних правовідносин. Незважаючи на те, що процесуальна та матеріальна складові податково- правового регулювання пов’язані, сам характер їх контакту, рівень його насиченості може суттєво відрізнятися. Інколи віддаленість податково- матеріальних правовідносин настільки велика, що вони можуть бути майже невидимі, а їх присутність - контурно окреслюється або навіть тільки припускається. Тому, вказує І.Є. Криницький, процесуальні відносини в податковому праві, з одного боку, є способом забезпечення дотримання відповідних матеріальних правовідносин, з другого боку, виконують специфічні автономні процесуальні завдання [383, с. 273].

Окремим напрямком пострадянської вітчизняної науки фінансового права стало дослідження проблем правового регулювання фінансового контролю та бюджетно-правових відносин. Зі значної кількості наукових робіт з даної проблематики слід окремо виділити монографічні дослідження

Л.А. Савченко [626; 628; 629], О.П. Гетьманець [221], В.Д. Чернадчука [809], А.О. Монаєнка [462], Н.Я. Якимчук [843], О.В. Солдатенко [663], О.А. Музики-Стефанчук [470; 471; 472; 473] та ряду інших авторів. Так, у працях доктора юридичних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України Лесі Анатоліївни Савченко досліджується сутність та зміст організації фінансового контролю як фінансово-правового інституту, що пронизує всю фінансову діяльність суб’єктів фінансово-правових відносин. Розкриваючи зміст категорії «фінансовий контроль», вчена стоїть на методологічних позиціях визначення його ролі у здійсненні фінансової діяльності держави шляхом аналізу фінансів, їх сутності та функцій.

Л.А. Савченко трактує фінанси як історичну категорію, зазначаючи, що вони з’явилися одночасно з появою держави при поділі суспільства на класи. На її думку, на організацію фінансів впливає тип державного устрою, форма правління, існуючий державний режим, тому зміст даного поняття змінюється при переході від одного суспільного ладу до іншого [629, с. 31]. Разом з тим, вона наголошує, що фінанси - це завжди грошові відносини, хоча й не всі грошові відносини є фінансами. Стверджуючи, що фінансами будуть лише ті грошові відносини, в яких одним із суб’єктів є держава, вчена акцентує на такій ознаці фінансів як імперативність, вважаючи, що на організацію фінансових відносин спрямована діяльність держави, яка в односторонньому порядку виробляє форми їх прояву і використання. Тому, на думку, Л.А. Савченко, специфіка фінансів полягає у тому, що хоча ця категорія відображає об’єктивні економічні відносини, останні можуть існувати і функціонувати лише як такі, що формуються державою. Лише враховуючи таку специфіку, можна виділити із системи грошових відносин суспільства ті, які складають сферу фінансів. Інші грошові відносини, які не мають імперативного характеру, виникають внаслідок рівноправного становища суб’єктів - учасників цих відносин [629, с. 34].

Дослідження правового регулювання бюджетного контролю як різновиду фінансового контролю знайшло своє втілення у науковій діяльності доктора юридичних наук, професора Ольги Петрівни Гетьманець. Квінтесенцію наукових положень вченої становить трактування бюджетного контролю, по-перше, як напрямку фінансової діяльності держави в управлінні бюджетним процесом, по-друге, як фінансово-контрольної діяльності уповноважених суб’єктів і громадськості, що здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу та рівнях бюджетної системи притаманними методами з метою дотримання бюджетного законодавства всіма його учасниками. На її думку, саме ці два аспекти контролю нерозривно пов’язані між собою, є взаємозумовленими та визначають системність сучасної концепції бюджетного контролю, що складається з методологічних, правових, організаційних та інших елементів [221, с. 28].

Важливим у методологічному плані є зроблена О.П. Гетьманець характеристика змісту та призначення бюджетного контролю. Так, відштовхуючись від позиції, згідно якої бюджетна діяльність спрямована на справедливий розподіл фінансових ресурсів, що акумулюються у централізованих та децентралізованих фондах коштів, вона стверджує, що метою бюджетного контролю є формування та витрачання коштів бюджетних фондів державою найоптимальнішим способом для кожного громадянина та суспільства в цілому. Отже, сутність бюджетного контролю пов’язана з забезпеченням законності, достовірності, стабільності,

доцільності, раціональності в організації бюджетного процесу, оскільки мета суспільної діяльності «...це вільний розвиток кожного громадянина та суспільства в цілому, що неможливо без задоволення потреб, у тому числі й за рахунок бюджетних коштів» [221, с. 29].

Нові підходи до розуміння сутності та змісту бюджетних правовідносин запропоновані доктором юридичних наук Віктором Дмитровичем Чернадчуком у власному монографічному дослідженні «Стан та перспективи розвитку бюджетних правовідносин в Україні» [809], яке стало основою його докторської дисертації. У даній науковій праці досліджуються теоретичні основи бюджетних правовідносин, їх поняття та сутність; питання класифікації, структури та змісту, а також особливості видів бюджетних правовідносин; підстави їх виникнення, зміни та припинення; стан правового регулювання та практика застосування бюджетного законодавства тощо. Відзначаючи постійне зростання ролі бюджетної діяльності як сфери виникнення та розвитку бюджетних правовідносин, зокрема, у реалізації фінансової політики держави, вчений абсолютно справедливо вказує на те, що держава фактично припинила бути єдиним власником засобів суспільного виробництва і, відповідно, виробленого валового внутрішнього продукту та національного доходу. Відбувається глобалізація економічного життя, що зруйнувало бар’єри між національними публічними фінансами та світовими фінансовими ресурсами. За цих умов докорінно змінилися і суспільні запити на бюджетно-правові теоретичні розробки - держава, зокрема, та суспільство в цілому вимагають достовірних даних щодо бюджетно-правової дійсності, глибоко наукового аналізу та узагальнень бюджетно-правової практики, обґрунтування перспективних передбачень для неї [809, с. 4].

Проблемі правового статусу органів публічної влади як суб’єктів бюджетних правовідносин присвячені чисельні наукові праці, серед яких і окреме монографічне дослідження, доктора юридичних наук Оксани Анатоліївни Музики-Стефанчук [472]. Визначаючи сутність бюджетних правовідносин як відносин економічних, дана вчена вказує, що при цьому вони є яскраво вираженими відносинами підпорядкованості. Бюджетно- правові відносини на думку О.А. Музики-Стефанчук, це врегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних прав і обов’язків у сфері мобілізації, розподілу та використання публічних грошових фондів [472, с. 327].

Ключовою системоутворюючою категорією у концепції суб’єктів бюджетних правовідносин, запропонованою О.А. Музикою-Стефанчук є категорія публічного інтересу. Слід відзначити, що вчена розглядає публічний інтерес у бюджетному праві як явище, що існує об’єктивно і не залежить від волі органів публічної влади та ухвалених ними загальнообов’язкових нормативно-правових актів, вважаючи, що такі акти лише опосередковують існування публічного інтересу, але їх відсутність не виключає подальшого існування публічного інтересу. Не менш значущою у методологічному значенні є позиція дослідниці, що саме публічний інтерес органів публічної влади у бюджетних правовідносинах, встановлюючи зв’язок цих органів із фізичними та юридичними особами різних організаційно-правових форм, визначає предмет бюджетного права [472, с. 329]. Важливе теоретичне та практичне значення для вітчизняної науки фінансового права має і ряд інших досліджень О.А. Музики-Стефанчук, зокрема, присвячених проблемам правового регулювання місцевих фінансів [470; 471; 473].

Унікальним у своєму роді теоретичним дослідженням проблем правового регулювання державного боргу на всьому пострадянському науковому просторі є монографія доктора юридичних наук, професора Львівського університету імені Івана Франка Ірини Богданівни Заверухи «Державний борг України: проблеми правового регулювання» [284]. Непересічне значення даної наукової праці полягає вже в тому, що вона присвячена дослідженню проблеми, яка на протязі тривалого періоду часу взагалі не розглядалась вітчизняною фінансово-правовою наукою як можливий предмет теоретичних досліджень, оскільки визнання такої категорії суперечило соціалістичній ідеї розбудови радянської держави. Надмірна політизація та ідеологізація науки заперечувала поняття державного боргу навіть як явища об’єктивного. Тому відносини у сфері державного боргу розглядали винятково через призму державного кредиту. Як точно відмітила І.Б. Заверуха, держава визнавала себе позичальником, але ніколи не визнавала себе боржником [284, с. 3]. Цей факт став визначальним у неготовності сприйняття проблеми державного боргу як у фінансовому середовищі так і в науці фінансового права.

Одним з негативних наслідків відсутності теоретичних досліджень у цій сфері був той, що фінансові органи та установи України в період проголошення та становлення державності виявились неготовими до управління бюджетним дефіцитом та державним боргом. Фактично не брався до уваги той факт, що для країни сучасної ринкової формації державний борг є такою ж фінансовою і правовою категорією як податки, бюджет, грошовий обіг і відіграє важливу роль у створенні збалансованих державних фінансів і стабільного грошового обігу. Як зазначила з цього приводу І.Б. Заверуха, сьогодні у світі немає жодної держави, яка б не мала державного боргу. Тож реалії життя вимагають глибокого переосмислення багатьох понять і категорій, серед яких важливе місце займає проблема правового регулювання державного боргу як форми, методу та виду управлінської діяльності держави у сфері фінансів [284, с. 3-4].

Відносно відособлений напрямок у науці фінансового права, що відзначився особливо бурхливим розвитком на момент становлення української державності, пов’язаний із дослідженням проблем правового регулювання грошово-кредитних та банківських правовідносин. Становлення даного напрямку фінансово-правових досліджень зумовлено формуванням системи ринкових відносин, відмови держави від існуючої монополії на банківську справу та, як наслідок - швидким зростанням кількості комерційних банків та інших кредитних організацій. Серед опублікованих на початку ХХІ ст. наукових праць з проблематики грошово-кредитних та банківських правовідносин вагомий внесок у розвиток науки фінансового права внесли дослідження Є.О. Алісова [39], О.П. Орлюк [511; 512], Т.А. Латковської [414] та ряду інших вчених.

Однією з перших наукових праць у вітчизняній правовій літературі та на всьому пострадянському науковому просторі, що мала предметом свого дослідження проблематику правового регулювання грошового обігу була монографія доктора юридичних наук, професора, декана факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Євгенія Олександровича Алісова «Теоретичні проблеми правового регулювання грошового обігу в Україні» [39]. Трактуючи фінансово-правовий інститут грошового обігу як складову частину фінансово-правової галузі, вчений визначає його як сукупність взаємопов’язаних фінансово-правових норм, які регулюють суспільні відносини, що пов’язані з організацією функціонування безперервного руху грошей у різних формах їх матеріального буття, з одного боку, та у відповідних сферах, секторах, площинах і каналах руху в економіці

- з другого.

Особливе значення у механізмі правового регулювання грошового обігу Є.О. Алісов приділяв дії фінансово-правових норм, відзначаючи, що вони забезпечують реалізацію обраної державою конкретної моделі грошового обігу, є чинником стабільності фінансових відносин на майбутнє через створення умов руху як публічних, так і приватних фінансових ресурсів у країні. Важливим з методологічних позицій є сформульоване вченим положення про те, що для фінансово-правового інституту грошового обігу властива єдність як процесуальних, так і матеріальних правових норм. Процесуальні норми, які на його думку, входять до складу даного фінансово- правового інституту, встановлюють порядок діяльності суб’єктів у сфері грошового обігу та фіксують процедури реалізації руху грошей, а матеріальні

- закріплюють склад та структуру системи органів, що сприяють організації та функціонуванню грошового обігу в країні, систему рахунків за допомогою яких здійснюється облік та рух безготівкових коштів, склад та структуру сучасних платіжних систем тощо [39, с. 32].

Важливе методологічне значення для теоретичного обґрунтування банківських правовідносин що динамічно розвивались у нових соціально- економічних умовах на межі ХХ-ХХІ ст., мали наукові праці доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента Національної академії правових наук України, директора науково-дослідного інституту

інтелектуальної власності Національної академії правових наук України Олени Павлівни Орлюк [511; 512]. Відзначаючи, що процес економічних перетворень в Україні (як і в більшості постсоціалістичних країн) не випадково розпочався зі швидкого реформування саме банківських інститутів та банківської системи в цілому, вчена абсолютно вірно стверджувала, що в умовах розвитку національної економіки регулювання банківської діяльності та організації і функціонування банківської системи країни набувають нового змісту. Такий стан, на її думку нерозривно пов’язаний з економічною та правовою природою фінансових посередників, оскільки банківська система відноситься до центральних ланок господарського механізму ринкового типу [511, с. 3].

Характерною рисою наукового доробку вченої є широке застосування нею порівняльно-правового методу наукового дослідження, що відіграло одну з ключових ролей у становленні нових методологічних орієнтирів вітчизняної наукової фінансово-правової доктрини банківського права. Зокрема, розкриваючи зміст поняття «банк», О.П. Орлюк наголошує на необхідності звертати увагу на триваючий процес гармонізації банківського законодавства в межах Європейського Співтовариства, оскільки міжнародне співробітництво в галузі банківського регулювання передбачає наявність щонайменше двох механізмів його здійснення - інституційного та нормативного.

У працях О.П. Орлюк вперше у вітчизняній фінансово-правовій науці було теоретично обґрунтовано співвідношення фінансової діяльності держави і банківської діяльності. У розумінні вченої, банківська діяльність розглядається як один з елементів фінансової діяльності держави. Водночас, як відзначає дослідниця, складність при вивченні суті банківської діяльності полягає у тому, що вона охоплює обіг як державних, так і приватних фінансів, причому зв’язок між ними часто є міцним і нерозривним. Суть же ж фінансової діяльності держави саме в банківській сфері полягає на її думку у тому, щоб враховуючи закони ринкової економіки, впливати на розвиток кредитно-фінансових інститутів, сприяти отриманню ними прибутків, а завдяки цьому - підтримувати стабільність всієї кредитно-банківської системи та довіру до неї з боку населення. І водночас - здійснювати державний вплив через банківську систему на економічний розвиток суб’єктів господарювання та впливати на зростання обсягу державних фінансів та їх подальший обіг у фінансовій сфері [511, с. 61].

Застосування порівняльно-правового методу у дослідженні банківських правовідносин набуло розвитку у наукових працях доктора юридичних наук, професора Тамари Анатоліївни Латковської - професора кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету «Одеська юридична академія». Зокрема, у своїй монографії вчена на основі порівняльно-правового аналізу досліджує фінансово-правові питання формування центральних та державних банків. Методологічним підґрунтям визначення загальнотеоретичних засад правового регулювання банківських правовідносин стало проведене Т.А. Латковською порівняльно-правове дослідження банківської системи у країнах центральноєвропейської та англосаксонської систем права, на базі якого нею означено місце банківської системи України у фінансовій системі держави. Лейтмотивом даного дослідження є позиція автора, що будь-яка банківська система не є ізольованою від навколишнього середовища, а навпаки, тісно взаємодіючи з ним, являє собою важливу складову більш загального утворення - фінансової системи держави. Так, на думку вченої, банківська система, виступаючи складовою фінансової системи держави, тісно пов’язана з відносинами, що виникають у процесі її фінансової діяльності. Забезпечення єдності фінансово-правових аспектів регулювання відносин із приводу акумуляції, розподілу та використання фондів коштів виключає виділення в рамках фінансового права нових галузей [414, с. 34].

Окреслюючи місце правового регулювання банківських правовідносин у системі фінансово-правового регулювання, вчена на основі припущення про можливість якісного оновлення фінансово-правових інститутів, які передбачають цілісне регулювання тільки в рамках галузі, стверджує, що фінансове право увійшло в систему права як самостійна правова галузь, яка виступає складним динамічним утворенням, що функціонує в період бурхливого розвитку. На думку Т.А. Латковської, банківська діяльність виступає предметом фінансово-правового регулювання, хоч при цьому вона не відкидає того факту, що частина банківських відносин регулюється і цивільно-правовими нормами. Тому, робиться висновок, що в систему фінансового права входять норми публічного характеру, що регулюють банківську діяльність. «Досліджуючи складові фінансового права, - вказує вчена, - необхідно виділяти сукупність норм, що охоплюють публічне регулювання відносин, пов’язаних із рухом державних фондів коштів при здійсненні банківської діяльності» [414, с. 110].

Характеризуючи в цілому розвиток вітчизняної фінансово-правової науки на сучасному етапі, слід відзначити, що їй властива наявність різних підходів до визначення предмету та структури фінансового права, його окремих складових (підгалузей та інститутів), а також щодо можливих шляхів та варіантів подальшого становлення. Поряд з існуючою полемікою у сучасній фінансово-правовій літературі спостерігається практично

одностайність у розумінні і твердженні того факту, що фінансове право як галузь права зазнало змін, зумовлених насамперед об’єктивними факторами. Тому, теоретичне осмислення нових фінансово-правових реалій, вироблення нових підходів до основних положень фінансового права спрямовано, перш за все, на адекватне застосування норм законодавства у практичній діяльності.

Особливості та пріоритети розвитку науки фінансового права на сучасному етапі зумовлені насамперед потребами і запитами соціальної дійсності, випливають із глибинних змін предмету і системи фінансового права. В Україні, як і цілому ряді інших пострадянських держав закріплено принцип пріоритетності прав та інтересів людини як найвищої соціальної цінності. Встановлений на конституційному рівні, він базується на ліберально-індивідуалістичному праворозумінні, який має за основу визнання самоцінності індивіда як адресата дій та актів держави. Ліберально- індивідуалістичне праворозуміння як тип розуміння права є не просто пануючим у країнах розвинутої демократії чи орієнтиром для держав, що прагнуть до такого рівня самоорганізації суспільства. Це правова реальність, постулат, закріплений та забезпечений правовими нормами. Закріплення на найвищому правовому рівні такого типу розуміння права в Україні ставить і нові орієнтири в подальшому розвитку правової науки в цілому та науки фінансового права зокрема.

Важливим аспектом реалізації даного фундаментального і всеосяжного у правовому полі принципу, є його наголос на тому, що саме людина має стати центральним об’єктом правового регулювання, а її природні потреби у власному соціальному утвердженні, матеріальному і фінансовому достатку є основною складовою предмета науки фінансового права. Це спонукає науковців у своїх дослідженнях до переходу від об’єктивізації тлумачення фінансово-правових відносин до концентрації основної уваги на суб’єкті даних відносин (його інтересах, реальній здатності до реалізації цих інтересів). На таких позиціях стоїть, зокрема, професор С.В. Запольський, який, відзначаючи широкі правові можливості юридичних і фізичних осіб щодо захисту власних майнових прав в галузі фінансів та формування фінансово-правових відносин на «представницько-зобов’язуючій» юридичній основі, пропонує ввести у застосування наукою фінансового права таку категорію як суб’єктивне фінансове право [294, с. 27]. У необхідності концентрації уваги наукою фінансового права на суб’єктивній стороні фінансово-правових відносин свідчать також тенденції збільшення кількості наукових робіт, присвячених дослідженню правового статусу громадянина як суб’єкта фінансово-правових відносин [147; 186; 246; 542; 834]. Такі роботи є актуальними, а головне - у повній мірі затребуваними запитами соціальної практики.

Іншим пріоритетом науки фінансового права на сучасному етапі, що випливає із ліберально-індивідуалістичного типу розуміння права є дослідження фінансово-правових відносин у їх взаємозв’язку із фундаментальними, константними основами соціальних явищ. Розвиток науки фінансового права з врахуванням даного пріоритету дозволить у більш повній мірі задовольнити потреби у забезпеченні підвищеної динамічності сучасних державних і юридичних інститутів, їх здатності швидко і адекватно реагувати на соціальні зміни, що відбуваються сьогодні у суспільстві. Реалізація даного пріоритету можлива при відмові від жорстких детерміністських схем у тлумаченні закономірностей соціальної дійсності. Як вказували іще вчені юристи-фінансисти радянського періоду, професори Ю.А.Ровінський, М.І.Піскотін, С.Д.Ципкін, Н.І.Хімічева, Л.К.Воронова, О.М.Горбунова дослідження фінансово-правових інститутів повинно здійснюватись на основі принципу єдності теоретичної і практичної діяльності [661, с. 28]. Цілком погоджуючись із таким твердженням, зазначимо, що відображаючи практичну діяльність, теоретичне пізнання є частиною останньої, розвиває і змінює її. Аналітична, пізнавальна, по суті теоретична діяльність науковця - дослідника фінансово-правової дійсності, завжди має своєю іманентною метою сприяння підвищенню ефективності останньої за рахунок поглиблення знань про її природу, зміст і форму, розробці пропозицій щодо її удосконалення.

Визначаючи правову практику одночасно об’єктом наукового дослідження і споживачем науково-теоретичних розробок, відзначимо, що фінансово-правова наука не може зводитися тільки до чуттєвого споглядання, коментування фінансово-правової дійсності. У такому випадку неминуче відставання наукової доктрини від постійно змінних реалій, орієнтованістю на сприйняття їх як даності, яка не підлягає критичному аналізу, а тим більше - удосконаленню [294, с. 26]. Аналізуючи зв’язок юриспруденції з практикою, досліджуючи в цьому контексті взаємодію фінансово-правової доктрини і фінансового законодавства, ми вважаємо, що очевидною є універсальність наукових розробок щодо політичних і правових ідей, які закладаються в основу концепції владного акту держави. Тому ми погоджуємося з думкою російської вченої, професора Ю.О. Крохіної, що доктрина фінансового права виконує завдання додаткового джерела галузі фінансового права. Вона компенсує лаконічність нормативних положень, забезпечуючи їх теоретичну повноту і юридичну визначеність, розкриваючи нормативний зміст фінансово-правових категорій [385].

Серйозною проблемою науки фінансового права на сучасному етапі є та, що потреби існуючої практики трансформації суспільних (в тому числі - фінансово-правових) відносин, як правило, випереджають можливості сучасної вітчизняної фінансово-правової науки. Крім того, сучасне фінансове законодавство розробляється і затверджується головним чином на підставі політичної доцільності, часто - міжпартійного компромісу, який, на жаль, не завжди будується на підставі науково обґрунтованих рекомендацій. Як показує аналіз практики реалізації розробок теорії фінансового права, політичні структури, які уповноважені створювати оптимальні умови для функціонування фінансової системи в конкретних економічних умовах залишають незатребуваними вже розроблені наукою теоретичні моделі. При спробах досягнення політичного компромісу, як зауважують

В.С. Яричевський та В.В. Яричевський, проводяться різноманітні

експерименти, в той час як обґрунтовані та теоретично доведені конструкції залишаються архівними цінностями [865, с. 71]. За такої ситуації, фінансово- правові акти не тільки не сприяють розвиткові економіки, а навпаки, можуть набувати деструктивного характеру.

Особливістю сучасного стану і розвитку науки фінансового права є процеси модифікації об’єкта і предмета науки фінансового права. Такі процеси, на нашу думку, є цілком природними, адже, як справедливо зазначає професор Н.І.Хімічева, наука фінансового права в даний період розвивається в тісному зв’язку із завданнями становлення нового фінансового права, покликаного регулювати суспільні фінансові відносини, які зазнали принципових змін [794, с. 17].

Вказуючи на об’єкт науки фінансового права як фінансово-правову дійсність та визнаючи його об’єктивним феноменом, слід враховувати, що він містить і суб’єктивну складову, оскільки об’єктивна дійсність постає перед людським пізнанням не сама по собі, а у формі практичної людської діяльності [308, с. 64]. Як відзначав І.Х.Озєров, фінансово-правова дійсність, будучи об’єктивно злагодженою структурою, не є чимось зростаючим із самої себе, або чимось гармонічно побудованим у всіх своїх частинах. Це продукт роботи багатьох людей, що працювали в різний час і в різних напрямках [500, с. 18]. По-друге, фінансово-правова дійсність як об’єктивний феномен теж не позбавлена суб’єктивної складової. Адже розвиток правового регулювання пов’язаний з прийняттям органами державної влади нормативно-правових актів і політичних і рішень. Тому, формуванню деяких правових механізмів, що існують сьогодні у фінансовому законодавстві властивий суб’єктивний елемент, який, як вдало підмічено М.В.Карасьовою є результатом політичного зіткнення, а потім і компромісу законодавчої і виконавчої влади, що впливають на виникнення, функціонування і припинення фінансово-правових відносин [333, с. 25].

Предмет науки фінансового права опосередкований об’єктом наукового дослідження, у чому і полягає його об’єктивна зумовленість. Ми поділяємо думку П.С.Пацурківського, що саме таке розуміння предмету науки фінансового права дозволяє послідовно притримуватись принципового положення про те, що для визначення дисциплінарного статусу відповідної науки основним критерієм залишається об’єкт пізнання [539, с. 6-7]. Іншими словами, ми можемо констатувати, що ідентифікація науки фінансового права зумовлена об’єктивно існуючою якісною специфікою її предмету. У той самий час, предмету науки фінансового права властива і суб’єктивна складова. Йдеться про уявлення суб’єкта, який досліджує предмет науки фінансового права, про еволюцію даних уявлень, пов’язану як з об’єктивними, так і суб’єктивними факторами. Саме цим можна пояснити перманентно існуючі суперечності у поглядах вчених про предмет фінансового права як між окремими вченими в рамках окремих наукових шкіл і концепцій, так і між представниками різних наукових напрямків.

Сучасний розвиток науки фінансового права стимулює розвиток і удосконалення її власного методологічного арсеналу. Трансформація методології фінансово-правової науки відбувається в єдиному ключі еволюції методології юридичного і соціального знання в цілому. Ми можемо приєднатися до висловленої в юридичній літературі думці, що процес трансформації методології юриспруденції відбувається в кілька етапів. Для кожного з цих етапів характерні власні риси, з яких хотілося б виділити такі основні: а) пошук об’єктивних основ для пояснення соціальної дійсності; б) концентрація методів пізнання на суб’єктивній, «людській» стороні суспільних відносин; в) формування переконання, що різні дослідницькі засоби повинні доповнювати, а не виключати один одного [58, с. 93-95; 239, с. 63].

Умовою реалізації визначених пріоритетів є, на нашу думку, концептуалізація сформульованих фінансово-правовою науковою доктриною методологічних підходів, наукових теорій. Очевидно, що суперечливі тенденції у правовому мисленні, науковий плюралізм, дискусії, що супроводжують сприйняття правової дійсності є однією із закономірностей функціонування будь-якої правової науки, в тому числі - науки фінансового права. Дані фактори є також джерелом її руху, розвитку. Сьогодні в сучасній правові науці досить мирно співіснують і успішно розвивається велика кількість за своєю методологією наукових теорій. При цьому, жодна з них не визнається істиною в останній інстанції. Однак, очевидним є й інше: фінансово-правову науку формують систематизовані, цілісні знання, що містять взаємопов’язані, взаємозумовлені поняття, які відображають як самі правові явища, так і системні зв’язки фінансово-правової дійсності. Тільки науково обґрунтована, «концептуально зріла» система понять дозволяє говорити про розвинену науку, що займає власне місце в системі юридичних наук. Проблема концептуалізації основних підходів в науці фінансового права пов’язана з розв’язанням таких її методологічних завдань як відтворення природних, фундаментальних, константних основ фінансово- правових відносин, визначення ролі суб’єкта цих відносин, використання методів і методик, орієнтованих на відображення об’єктивних аспектів соціального середовища.

У сучасній фінансово-правовій літературі відзначається, що пануючим підходом у науці фінансового права України, як і інших постсоціалістичних держав, продовжує залишатись юридичний позитивізм як тип розуміння фінансового права [532, с. 7]. Зароджений у дореволюційний період та сформований, остаточно оформлений у радянський період розвитку вітчизняної правової науки, даний підхід базується насамперед на формально-догматичному (спеціально-юридичному) методологічному

інструментарії. В силу цього, ключовими проблемами, які намагаються розв’язати представники даного підходу є встановлення правових рамок предмету фінансового права, елементів його системи, їх правової регламентації тощо. Оскільки історично даний підхід сформувався на етатистському типі розуміння права, основними пріоритетами наукових досліджень у його межах були і залишилися проблеми фінансової діяльності держави, як особливого, превалюючого суб’єкта фінансово-правових відносин. На цьому базується розуміння останніх як владно-майнових відносин, пов’язаних із односторонньою діяльністю щодо мобілізації, розподілу, перерозподілу і використання фондів грошових коштів. Саме таке положення зустрічається у переважній більшості підручників та інших навчальних джерел з фінансового права.

Якісні зміни у економічному та правовому житті постсоціалістичної держави, серед яких ми виділили б, насамперед, втрату державою монополії на власність, формування та поступове домінування ринкового сектора економіки, суттєве зростання питомої ваги податків, як джерела наповнення бюджетів усіх рівнів, затвердження на загальнодержавному рівні принципів забезпечення державою прав та інтересів людини як найвищої соціальної цінності та багато інших вимагають від науки фінансового права серйозної ревізії існуючих в рамках позитивістського підходу положень. При чому, такий факт усвідомлюють як опоненти, так і прихильники даного підходу. Як ілюстрація наведеному є численні пропозиції, які мають місце в сучасній фінансово-правовій літературі щодо «уточнення такого поняття як фінансова діяльність держави» [817, с. 5].

Таким чином, розвиток сучасної науки фінансового права є

закономірним процесом, зумовленим, з одного боку, дією зовнішніх об’єктивно існуючих чинників, головними з яких є постійно динамічні

потреби і запити соціальної дійсності, розвиток правової системи,

необхідність у покращенні діяльності щодо розподілу, перерозподілу та використання загального суспільного доходу, зокрема - у формі публічних фінансів тощо, з іншого боку, цей розвиток зумовлений внутрішніми процесами, що мають місце в науці фінансового права, такими як теоретико- методологічний плюралізм, трансформація методологічного арсеналу тощо. Пріоритети розвитку науки фінансового права визначені, насамперед,

соціально-правовою дійсністю і випливають із гострої необхідності адекватного відображення предмету і системи фінансового права.

<< | >>
Источник: ХОХУЛЯК В’ЯЧЕСЛАВ ВІССАРІОНОВИЧ. НАУКА ФІНАНСОВОГО ПРАВА: ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Еще по теме Генезис вітчизняної науки фінансового права на межі ХХ - ХХІ ст.:

  1. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  2. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  3. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  4. Формування та генезис конфіденційності у фінансово-правових відносинах
  5. ВСТУП
  6. Радянська наука фінансового права у 40-ві - 80-тіроки ХХ ст.
  7. Генезис вітчизняної науки фінансового права на межі ХХ - ХХІ ст.
  8. ВСТУП
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -