<<
>>

Зміст та прогалини нормативно-правових актів, що регулюють діяльність Національного банку України у сфері рефінансування банків

Адміністративна діяльність будь-яких державних органів існує в межах, які визначені чинним законодавством України. Тобто, в даному випадку йдеться про конкретні нормативні акти, якими регулюється діяльність того чи іншого офіційного відомства.

Це значною мірою стосується і регулятивно - наглядової діяльності Національного банку України. Як вже зазначалося, НБУ має виняткові повноваження у сфері рефінансування банківських установ, з метою підтримки їх ліквідності. У межах їх безпосередньої реалізації, Нацбанк використовує спеціальні методи та способи адміністративного впливу. На сьогоднішній день роботу НБУ регулює ціла низка нормативно-правових актів різної юридичної сили. Втім нормативно-правове підґрунтя у даній сфері далеко не ідеальне і має ряд прогалин і недоліків. Юридична неврегульованість певних аспектів підтримки банківської ліквідності, зокрема за допомогою рефінансування, негативно впливає на фінансове становище як окремих банківських установ комерційного типу, так і на загальний економічний рівень держави. Тому, в межах даної роботи, ми маємо на меті висвітлити питання стану нормативно-правового базису діяльності НБУ у сфері рефінансування.

Перед тим, як розпочати розгляд означеної проблематики, слід з’ясувати сутність поняття «прогалина», адже у сучасній правовій теорії існує досить велика кількість наукових підходів до його трактування. Зауважимо, що даний негативний аспект існує у системі права кожної держави в правовій системі, що обумовлено особливостями суспільного розвитку. Невпинна еволюція постійно породжує нові правовідносини, внаслідок чого правова система фактично «не встигає» створювати юридичні норми, які б охоплювали усі галузі людської взаємодії. Що стосується визначення прогалин у праві, то традиційно дане явище представляється у вигляді повної або часткової відсутності законодавчої регламентації певної групи суспільних відносин, що потребують правового регулювання [283].

У прямому сенсі, прогалина визначається як порожнє, незаповнене місце, пропуск (наприклад, у друкованому тексті), в переносному - як хиба, недогляд, недолік. При цьому хиба характеризується, як невиконання належного, недогляд, як помилка з необережності, а недолік - як недосконалість, прогріх або неповна кількість чого -небудь [273, с. 24].

В. В. Лазарєв зазначає, про прогалини в праві можна говорити, як про одну із недосконалостей права, відсутності в ньому того, що в обов’язковому порядку повинно було би бути. Про наявність прогалин у праві свідчать наступні обставини. По-перше, будь-яка прогалина - це пропуск у змісті діючої системи права. Слід довести, що наявний зміст не охоплює собою тих суспільних відносин, які покликана регулювати дана система. По-друге, для встановлення прогалин недостатньо виявити відсутність або неповноту норм. Потрібно обґрунтувати необхідність їх існування в діючій системі права. По - третє, необхідно довести, що факти, покликані бути врегульованими, знаходяться у сфері правового впливу [123, с. 6; 37; 138].

Зрозуміло, що, порівняно з іншими сферами суспільного життя, прогалини в законодавстві є досить негативним явищем, яке сильно впливає на окремих осіб та загальний юридичний стан у державі. У сфері рефінансування негативність даної проблематики в декілька разів сильніша, адже ми говоримо про роботу банківської системи, яка є джерелом фінансової стабільності та економічного прогресу у нашій державі. В такому ракурсі прогалини у праві потрібно відрізняти від факту відсутності приписів, які знаходяться поза сферою правового регулювання (non jus) [176, с. 45]. Слушно з цього приводу зазначив Г. Шершеневич, який вважає, що у даному випадку немає прогалини. Це просто юридично порожній простір, який оточує середовище права, тоді, як у ситуації з прогалиною йдеться про відсутність у позитивному праві відповіді на питання, що потребує юридичного рішення [278].

Звичайно, більшість учених мають власну думку стосовно згаданої проблеми, адже її сутність є доволі спірною.

Так, за визначенням С. С. Алексєєва, прогалина у праві - це відсутність конкретної норми, необхідної для регламентації відносин, які входять у сферу правового регулювання [12, с. 406]. Інший погляд на проблему має В. М. Хропанюк, який вважає, що прогалина у праві - це відсутність правової норми при вирішенні конкретних життєвих випадків, які охоплюються правовим регулюванням і повинні бути вирішені на підставі права [264, с. 267-268]. У наукових роботах А .С. Піголкіна можна знайти схоже визначення вказаного явища. На його думку, прогалини у праві являють собою повну або часткову відсутність правового регулювання тієї сфери відношень, які об’єктивно потребують регламентації і без обов’язкових для виконання юридичних норм, не можуть нормально функціонувати [169, с. 478].

На переконання А. О. Монаєнко, прогалина у праві - це повна або часткова відсутність у чинних нормативно -правових актах необхідних юридичних норм. Вчений зазначає, що причинами виникнення прогалин є:

1) невміння законодавця відобразити в нормативних актах усе різноманіття життєвих ситуацій, які потребують правового регулювання (первісна прогалинність); 2) невміння законодавця передбачити появу нових життєвих ситуацій у результаті постійного розвитку суспільних відносин, здійснити щодо них певні законодавчі дії (подальша прогалинність); 3) технічні помилки законодавця, допущені при розробці законів і використанні прийомів юридичної техніки [145, с. 421].

Отже, прогалини у праві - це реально наявні недоліки національної системи права. Вони можуть з’являтися як з об’єктивних, так і з суб’єктивних обставин у різних галузях правового регулювання. З цього приводу слушною є думка О. В. Колотової, яка вважає прогалини права недоліками, що зумовлені відсутністю правового регулювання суспільних відносин, щодо яких необхідно здійснювати правовий плив [108, с. 55].

На підставі аналізу доктринальних точок зору з приводу прогалин у праві, можемо виокремити найбільш типові ознаки даної проблеми. Отже, прогалини в праві характеризують наступні аспекти:

1) повна або часткова відсутність правового регулювання конкретних суспільних відносин;

2) оціночне положення, позитивний характер якого залежить від правосвідомості суб’єктів правозастосування;

3) наявність прогалин є суттєвим недоліком, який виключає правовий вплив на певні сфери життєдіяльності населення держави;

4) прогалини у праві є нетиповими ситуаціями та зумовлюють нетиповість правозастосовної діяльності, яка втрачає свою традиційну послідовність, як системи логічно пов’язаних, послідовних дій;

5) прогалини у праві є об’єктивними життєвими ситуаціями, які спричинені внаслідок об’єктивного розвитку суспільних відносин, а в деяких випадках суб’єктивних причин, пов’язаних з правотворчими та правозастосовними діями законодавчих, виконавчих та судових органів державної влади [108, с 55].

Відзначимо, що прогалини є неоднорідними і можуть різнитися за певними критеріями, що обумовлює існування їх класифікації у науковому середовищі. Так, скажімо, М. В. Цвік розрізняє первинні та похідні прогалини. При цьому він виділяє якісні моменти цих видів одного юридичного явища. Так, первинні прогалини зумовлені тим, що законодавець не врахував у формулюваннях нормативних актів всю багатоманітність життєвих ситуацій, що вимагають правового регулювання. Це може трапитися також через прорахунки, допущені при розробці закону, у використанні прийомів юридичної техніки. Похідні прогалини з’являються об’єктивно, внаслідок постійного розвитку суспільних відносин, виникнення нових життєвих ситуацій, які не могли бути заздалегідь передбачені законодавцем [265, с. 370].

Звичайно, існують також інші класифікації наявних у чинному законодавстві прогалин. Наприклад, на думку В. В Лазарєва, прогалини у праві можна розділити за такими критеріями:

1) за повнотою правового регулювання: а) повна відсутність норм;

б) неповнота діючих норм;

2) за наявністю волі законодавця: а) воля на врегулювання відносин виявлена («дійсні»); б) воля законодавця не виявлена («недійсні»);

3) залежно від джерел виявлення прогалин: а) із самої системи законодавства («іманентні»); б) із зовнішніх джерел («трансцедентні»);

4) за часом виникнення: а) «первинні»; б) «похідні»;

5) за суб’єктивною стороною прояву волі законодавця: а) «простимі»; б) «непростимі»; в) «навмисні»;

6) за можливістю подолання при реалізації права: а) «подоланні»; б) «неподоланні» [123, с. 431].

Дещо по-іншому бачить класифікацію прогалин О. М. Тарнопольська. На її думку, представлене явище можна поділити на види, в залежності від способів їх усунення. Таким чином, прогалини в праві поділяються на такі, що усуваються в процесі правотворчості, та такі, що заповнюються в процесі правозастосовної діяльності [243, с. 14]. Найбільш доцільною, на нашу думку, є класифікація, яку пропонує В. К. Забігайло. Він вважає, що прогалини можна розділити на:

а) прогалини у праві;

б) прогалини (недостатність) в необхідному правовому регулюванні.

На його думку, прогалини у праві - це формальна неповнота законодавства, неповнота його змісту з точки зору «de lege lata». Недостатність у сфері необхідного правового регулювання - це матеріальна неповнота діючого права, недостатність його змісту з точки зору «de lege ferende», яка визначається досягнутим рівнем розвитку соціально-економічних відносин суспільства [81, с. 62].

У розрізі досліджуваної нами у даній праці проблематики, правові прогалини мають особливо шкідливий характер, адже діяльність НБУ у сфері рефінансування має характеризуватися високим рівнем формалізму, а отже, її нормативно-правове підґрунтя має бути змістовним, чітким та однозначним. Це необхідно для того, щоб гарантувати законіть процедури рефінансування, її послідовність, ефективність та доцільність.

З метою більш конкретного з’ясування прогалин у сфері діяльності НБУ, проаналізуємо стан нормативної бази, на якій ця діяльність ґрунтується. Зазначимо, що регулювання діяльності НБУ здійснюється за допомогою великої кількості нормативно-правових актів різної юридичної сили.

Так, насамперед слід вказати Конституцію України. Конституція - це Основний Закон держави, що об’єднує групу норм з вищою юридичною силою, які закріплюють основи державного ладу, права, свободи та обов’язки особи і громадянина, систему та принципи організації державної влади, територіальну організацію держави. Суттєвими особливостями, які відрізняють Конституцію від інших нормативно-правових актів є: 1) особливий суб’єкт, який встановлює чи приймає конституцію; 2) особливий об’єкт конституційної регламентації (особливість предмету правового регулювання); 3) особливий порядок внесення змін та доповнень до змісту [70]. Таким чином, саме у даному нормативному акті зазначаються вихідні ідеї, на яких фактично ґрунтується суспільно - державне регулювання відносин в країні.

Так, згідно зі статтею 1 Конституції України, наша держава є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою [112]. Звичайно, у положеннях Основного Закону немає норм, які безпосередньо регулюють діяльність НБУ з питань рефінансування банків.

Але у Конституції зазначаються вихідні засади економічної і фінансової системи України, що, зі свого боку, також обумовлює деякі аспекти діяльності Нацбанку. Наприклад,

Основний Закон встановлює ключову функцію НБУ, якою є забезпечення стабільності грошової одиниці [112]. Окрім цього, у Конституції зазначається, що головні засади грошової політики визначаються Радою Національного банку України. Таким чином, Основний Закон відіграє велике значення для діяльності НБУ, так, як у ньому юридично закріплено сам факт існування даного органу влади.

Наступним рівнем нормативно-правового регулювання діяльності Національного банку України є закони, серед яких особливе місце посідають кодифіковані нормативно правові акти. Кодифікація - це форма вдосконалення законодавства по суті, і її результатом є новий зведений законодавчий акт стабільного змісту, який замінює раніше діючі нормативні акти з даного питання. Поєднання впорядкування та оновлення законодавства дозволяє розглядати кодифікацію, як найбільш досконалу, вищу форму

правотворчості [168, с. 24]. Одним із основних видів кодифікованих нормативно-правових актів є Кодекси. Кодекс - це єдиний, зведений, внутрішньо узгоджений акт, який на основі загальних принципів регулює певну сферу суспільних відносин. Головними ознаками кодексу є такі: 1) він є особливим різновидом закону, приймається парламентом або народом;

2) об’єднує певну групу норм права, предметом регулювання яких є однорідна сфера суспільних відносин; 3) його положення мають широку сферу застосування в межах галузі чи підгалузі права; 4) містить загальні принципи, на підставі яких регулюються ці суспільні відносини; 5) є систематизованим нормативно-правовим актом, логічно узгодженим об’єднанням норм права; 6) дія його характеризується підвищеною стабільністю [167].

У контексті регулювання діяльності національного банку України, слід вказати такий кодифікований нормативно -правовий акт, як Господарський кодекс України (ГКУ). Відповідно до зазначеного нормативно-правового акту, Національний банк України - центральний банк держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України - гривні [61]. У

Г осподарському кодексі України відповідними статтями визначається правовий статус банків, їх види та організаційно-правові форми; ієрархія банківської системи України; встановлюється правовий статус НБУ та Ради НБУ; містить норми, які досить стисло регламентують певні банківські операції [93, с. 240; 61]. Зрозуміло, що вказаний Кодекс не здійснює прямого правового регулювання діяльності Національного банку України у сфері рефінансування. Однак, визначаючи загальні засади функціонування НБУ, ГКУ здійснює опосередковане регулювання здійснення Нацбанком своєї діяльності у зазначеній сфері. Окрім Господарського, також існує Цивільний кодекс України, який містить понад 60 статей, що регулюють окремі операції у сфері банківської діяльності. Насамперед йдеться про кредитування, відкриття й ведення рахунків, здійснення розрахунків та платіжні інструменти [93, с. 240].

Наступним рівнем правового регулювання діяльності НБУ у сфері рефінансування виступають закони України. За С. С. Алексєєвим, закон - це нормативний юридичний акт вищого державного (представницького) органу чи безпосередньо народу, що має вищу юридичну силу та містить первинні (відначальні) правові норми країни [10, с. 82]. На думку В. В. Лазарєва, закони - це нормативно-правові акти, що приймаються в особливому порядку і мають найвищу юридичну силу. В них виражається суверенна воля народу з приводу суспільного і державного ладу, принципів організації та діяльності державного апарату, прав і обов’язків громадян, основних питань економічного і політичного розвитку, господарський і культурний розвиток суспільства, боротьба з найнебезпечнішими антисуспільними проявами, спрямовуються в потрібне суспільству русло за допомогою законів [245, с. 125]. Також, на нашу думку, слушною є точка зору О. Ф. Скакун, яка зазначає, що закон - це нормативно-правовий акт представницького вищого органу держави (або громадянського суспільства (безпосередньо народу), який регулює найважливіші питання суспільного життя, встановлює права і обов’язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури [228, с. 316; 156].

Основними законами, що спрямовані на регулювання діяльності Національного банку України, зокрема й у сфері рефінансування, є Закон України «Про національний банк України» та «Про банки та банківську діяльність». Так, положення Закону України «Про національний банк України» [202] суттєво деталізують роботу НБУ, зокрема у сфері рефінансування. Даний нормативний акт визначає юридичний статус, принципи організації, завдання, функції і повноваження Національного банку України, зокрема його функції та повноваження у сфері банківського нагляду [83, с. 7].

Щодо досліджуваної у даному підрозділі проблематики, то зазначений нормативно-правовий акт, визначив, що однією із функцій НБУ є організація системи рефінансування. Крім того, у статті 25 даного Закону передбачено, що Національний банк України має право надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи [202]. Національний банк має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення. Переважне і безумовне право реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі, як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. Національний банк здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади [202]. Таким чином, Закон України «Про національний банк України» є одним із ключових джерел правового регулювання роботи НБУ, оскільки саме цим нормативно - правовим актом визначають основні аспекти правового статусу даного суб’єкта публічного управління, зокрема завдання, функції та форми його діяльності, а також права та обов’язки якими він при цьому користується, зокрема й у сфері рефінансування.

Окрім вказаного вище нормативно-правового акту, діяльність НБУ, як вже зазначалося, регламентується Законом України «Про банки і банківську діяльність» [198]. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника [198]. Також даний нормативно-правовий акт визначає порядок взаємодії НБУ з іншими банківськими установами нашої держави, а також дає відомості про фактичну роль Нацбанку у всій фінансовій системі. Положеннями зазначеного Закону також координується регулятивно-наглядова діяльність вказаного органу, яка включає в себе операції рефінансування. Крім того, цей нормативний акт визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків [83, с. 7].

Важливими джерелами правових засад діяльності Національного банку України є:

- Закон України від 5 квітня 2001 р. «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Зазначений нормативно-правовий акт визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб’єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайту) за платіжними системами [204];

- Закон України від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», який визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні [200];

- Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [206]. Даний нормативно-правовий акт встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою вказаного Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України [206];

- Закон України від 1 червня 2010 р. «Про захист персональних даних». Цей Закон регулює правові відносини, пов’язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних [201];

- тощо.

Ці нормативно-правові акти визначають лише загальні засади діяльності НБУ у відповідних напрямках, втім вони не здійснюють безпосереднього регулювання питань у сфері рефінансування. Однак, визначаючи загальні засади діяльності Нацбанку, ці правові джерела опосередковано впливають на діяльність НБУ у зазначеній сфері.

Наступний рівень правового регулювання діяльності Національного банку України у сфері рефінансування формують підзаконні нормативно - правові акти, під якими слід розуміти нормативні акти, видані на основі закону, відповідно до закону і спрямовані на його виконання, шляхом конкретизації законодавчих приписів або встановлення первинних норм. О. Ф. Скакун підкреслює, що слово «підзаконний» не означає меншу юридичну обов’язковість цього акту порівняно з нормативно-правовим актом. Підзаконний акт володіє необхідною юридичною силою. Щоправда, його юридична сила не має такої ж загальності і верховенства, як це властиво закону. Проте він посідає важливе місце в системі правового регулювання, оскільки забезпечує виконання законів шляхом конкретизованого, деталізованого нормативного регулювання усього комплексу суспільних відносин [229].

Серед підзаконних нормативно-правових актів у сфері регулювання діяльності НБУ можна виділити, наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» 19 лютого 1993 року, який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства [205]. Нацбанк, здійснюючи регулювання валютного ринку, таким чином має можливість впливати на рівень інфляції в України, а також попит та пропозицію на різні товари. А відтак, можна стверджувати про те, що зазначений нормативно -правовий акт має важливе значення і для діяльності НБУ у сфері рефінансування, адже валютне регулювання дозволяє Нацбанку знизити ризики у зазначеній сфері. Більш детально про ризики Національного банку України в сфері рефінансування йтиметься у підрозділі 3.1 представленого наукового дослідження.

І останню специфічну групу джерел правового регулювання діяльності Національного банку України, зокрема й у сфері рефінансування, становлять акти, що видаються Правлінням Нацбанку. Нормативний зміст цих юридичних джерел закріплюють положення щодо вузьких інститутів діяльності НБУ, однак, разом із тим, мають найбільш конкретизований та детальний характер. Слід відзначити, що саме у цих офіційних актах закріплені норми, якими здійснюється вплив на окремі, найбільш формальні аспекти діяльності вказаного державного органу [181]. Враховуючи важливість Актів НБУ у регулюванні банківської системи України, детальніше про них йтиметься у наступному підрозділі дисертаційного дослідження.

Отже, аналіз положень законодавчих актів свідчить про те, що пріоритетом рефінансування є не підтримка фінансового положення окремих банківських установ, а стабілізація грошово-кредитної та банківської системи держави. Одним із головних проблемних аспектів регулювання діяльності НБУ у сфері рефінансування є те, що дані відносини регламентуються нормами одразу декількох правових галузей. Зокрема нормами адміністративно-правової галузі регламентуються повноваження та функції Національного банку України, зокрема у сфері рефінансування, а також процедури реалізації даним державним органом своїх владних прав та обов’язків.

Ще одним важливим проблемним моментом сучасного законодавства, яке регулює процес рефінансування і підтримку ліквідності взагалі, є відсутність принципу, який би передбачав запровадження індивідуального підходу до рефінансування кожної окремої установи. Найбільш вагомим прикладом даної тези є положення статті 24 Закону України «Про Національний банк України», в якій йдеться про те, що основні засади грошово-кредитної політики визначають показники діяльності Національного банку у середньостроковій перспективі для досягнення цілей Національного банку, які визначені нормами того ж Закону. Зі свого боку, норма статті 6 представленого акту зазначає, що при виконанні своєї основної функції, Національний банк має виходити з пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, зокрема стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню першочергової цілі діяльності даного органу [202]. Таким чином, банківський нагляд НБУ і рефінансування застосовуються з урахування певних обмежень:

- по-перше, використання інструментів підтримки ліквідності повинно відповідати умовам грошово-кредитної політики;

- по-друге, НБУ, при здійсненні вказаної діяльності, не враховує індивідуальні особливості об’єктів контролю.

Підтвердження даної тези міститься у постанові Правління Національного банку України № 541, яка визначає основні засади грошово- кредитної політики на 2016-2020 роки. Згідно з цим актом, ключовими принципами діяльності НБУ є:

1) перспективний характер прийняття рішень, які ґрунтуються на макроекономічній основі. Рішення щодо параметрів грошово-кредитної політики ґрунтуються на комплексному макроекономічному аналізі та прогнозі;

2) інституційна, фінансова та операційна незалежність Національного банку. Національний банк не використовуватиме інструменти грошово - кредитної політики для досягнення будь-яких цілей, які загрожуватимуть досягненню цінової стабільності [203].

В обох випадках, як бачимо, пріоритетом є довготривалі цілі, які можуть в майбутньому позитивно вплинути на банківську систему в цілому. Окрім того, зазначене також можна знайти в акті, який регулює порядок застосування Національним банком стандартних інструментів підтримки ліквідності, одним з яких є рефінансування. Наприклад, кредити овернайт надаються шляхом застави цінних паперів, про що вже було згадано раніше. При цьому Нацбанк визначає вид застави за кредитом овернайт залежно від ситуації на грошово - кредитному ринку, що зазначено у статті 25 глави 4 постанови Правління № 615 [182]. Така ж проблематика існує при застосуванні іншого способу підтримки банківської ліквідності. Кредити рефінансування надаються банківським установам, що діють на території України, за допомогою тендерного методу. Однак, Національний банк ,залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку, може змінювати періодичність і черговість проведення тендерів з підтримки ліквідності банків [182].

Отже, на основі зазначеного вище, можемо стверджувати, що ключовою прогалиною діяльності НБУ у сфері рефінансування є відсутність врівноваженої процедури застосування конкретних методів регулятивно- наглядового впливу, а точніше відсутність їх невідповідності інтересам комерційних суб’єктів. У цьому контексті слушною вбачається точка зору

О. С. Москвічова, про те, що на сьогоднішній день, залишається необхідність розробки порядку рефінансування в умовах кризи та доопрацювання чинної нормативно-правової бази, яка б ґрунтувалась на основних принципах рефінансування банків, а також на умовах рівності, доступності та прозорості. Крім того, порядок рефінансування повинен бути чітким і зрозумілим, оперативно реагувати на зміни грошово-кредитного ринку, вимоги до банківських установ повинні бути зведені до мінімуму, а інформація щодо прийняття рішення у видачі кредитів та про обсяги заборгованості з переліком банків-боржників - відкритою [146].

Наведена прогалина у нормативно-правовому регулюванні діяльності НБУ у сфері рефінансування є однією з найбільших суттєвих проблем адміністративного впливу на комерційний сектор банківської діяльності. Однак вона не є невирішуваною і цілком може бути усунена, як і всі інші вищезгадані недоліки нормативно-правової бази діяльності НБУ у сфері рефінансування, шляхом проведення кропіткої роботи, насамперед нормотворчого характеру.

Проблематиці подолання прогалин у різних сферах юридичного регулювання присвячено чимало наукових робіт. При цьому способи вирішення виправлення цього негативного моменту в адміністративному праві, характеризується декількома особливостями:

- наявністю фінансового критерію, що є одним з основних показників діяльності банківських установ;

- цільовою спрямованістю роботи НБУ у сфері рефінансування;

- наявністю рушійних принципів грошово-кредитної політики, на основі якої ґрунтується діяльність Нацбанку.

Таким чином, способи подолання прогалин у праві за своєю суттю можуть змінюватися в залежності від особливостей конкретної сфери правового регулювання. З іншого боку, проблематика прогалин є загально-правовою. Загалом на сьогоднішній день існує встановлений підхід щодо подолання дефектів юридичного регулювання. Передбачені ним засоби характеризуються, як найбільш стандартні способи усунення прогалин, тому їх можна використовувати у контексті регулятивно-наглядової діяльності НБУ у сфері рефінансування.

Як зазначає О. О. Кармаза, загальноприйнятими способами подолання прогалин у праві є:

1) аналогія (субсидіарне застосування норм права) - подолання прогалин без внесення змін у законодавчі акти;

2) прийняття нових джерел (форм) прав чи внесення змін, доповнень у чинне законодавство [99, с. 68].

Перший спосіб подолання прогалин є найбільш оперативним та ефективним, адже він не потребує застосування спеціальних юридичних процедур. У науковій літературі аналогія визначається, як специфічний спосіб прийняття юридично значущого рішення у разі прогалин у законодавстві, що стосуються відповідного конкретного випадку [217, с. 36-37]. При цьому його застосування здійснюється на основі спеціальних принципів, зокрема: використання інституту аналогії можливе лише у разі прогалин у законодавстві; аналогія закону застосовується щодо відносин, які не врегульовані юридичною нормою, але повинні перебувати у сфері правового регулювання; аналогія може застосовуватися лише у межах уповноважень органу правозастосування; використання способів казуального подолання прогалин у праві вимагає всебічного ознайомлення з практикою вирішення подібних ситуацій в минулому; обов’язково повинно бути мотивоване пояснення причин застосування рішення за аналогією до конкретного випадку; не допускається застосування за аналогією норм, які встановлюють винятки із загального порядку правового регулювання певних відносин або коли встановлено особливий режим їх реалізації; винесене у процесі використання аналогії правове рішення не повинно суперечити нормам закону, його меті [96].

Але в контексті регулятивно-наглядової діяльності НБУ з рефінансування банків такий спосіб видається малоефективним в силу специфіки правовідносин у даній сфері. Йдеться про те, що досить складно знайти норми, що упорядковують процес регулювання банківської ліквідності в інших, непов’язаних з адміністративною, галузях права. Зі свого боку, видання нових нормативно-правових актів (тобто джерел права) є більш суттєвим та реальним способом подолання прогалин у сфері рефінансування. Із аналізу положень чинного законодавства можемо зробити висновок, що НБУ - це незалежний, специфічний держаний орган, який може в рамках своєї компетенції видавати необхідні нормативні акти. Іншими словами, Нацбанк має повноваження, що дають йому можливість самостійно виправляти юридичні недоліки. Видання нових правових актів за таких умов має відповідати певним вимогам:

- по-перше, усунення прогалин у сфері рефінансування здійснюється безпосередньо НБУ, шляхом створення підзаконних актів;

- по-друге, зміст таких підзаконних НПА не може суперечити нормам законодавства;

- по-третє, підзаконні акти мають видаватися з урахуванням особливостей фінансово-економічного становища в Україні і грошово- кредитної політики.

Отже, видання нових підзаконних нормативно-правових актів, з огляду на специфіку рефінансування, як діяльності, направленої на підтримку банківської ліквідності, є найбільш доцільним, ефективним і, що найбільш важливо, оперативним способом подолання прогалин у цій сфері.

Резюмуючи вищевикладене у даному дослідженні, можемо зробити наступні висновки з приводу проблематики прогалин у правовому регулюванні діяльності НБУ у сфері рефінансування банків:

1. Прогалини у праві стосуються не тільки матеріальних, а й процедурних правовідносин.

2. Підтримка ліквідності є унормованим процесом, але його здійснення, не залежно від того, які інструменти при цьому використовуються, відбувається шляхом ігнорування інтересу комерційних банків.

3. Найбільш доцільним та ефективним способом подолання прогалин у сфері рефінансування є видання нових нормативних актів.

4. Прогалини у законодавстві, що регулює рефінансування, являють собою повну або часткову відсутність норм, які регламентують окремі моменти застосування заходів, способів, методів підтримки банківської ліквідності.

2.2

<< | >>
Источник: БОЛДІН МАКСИМ ЯКОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ У СФЕРІ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукюю Київ 2017. 2017

Еще по теме Зміст та прогалини нормативно-правових актів, що регулюють діяльність Національного банку України у сфері рефінансування банків:

  1. ВСТУП
  2. 1.1. Правова природа іпотеки
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -