<<
>>

Використання позитивного досвіду розвинених країн світу у підтримці банківських систем шляхом рефінансування

В сучасних умовах, коли банківська система нашої держави перебуває у кризовому стані, особливої актуальності набувають дослідження, присвячені вдосконаленню механізмів рефінансування.

Досягнення зазначеної мети є неможливим без вивчення позитивного зарубіжного досвіду розвинених країн світу у зазначеній сфері.

Підтримка банківської системи спрямована на забезпечення її стабільного функціонування. Натомість стабільність банківської системи - це комплексна характеристика стану банківської системи, при якому реалізується її сутність і

призначення в економічній системі країни, адекватно та ефективно

виконуються її функції, а також забезпечується спроможність підтримувати рівновагу та відновлювати стан після зовнішніх потрясінь чи посилення диспропорцій, будь-яких відхилень від безпечних параметрів, спричинених кризовими явищами (спадом економіки, фінансовою кризою, трансформацією економіки тощо) [174]. Стабільність характеризується надійністю,

збалансованістю та пропорційністю функціонування її структурних елементів, здатністю зберігати стійку рівновагу та надійність протягом тривалого часу [237]. Банківську систему вважають стабільною, якщо вона: 1) полегшує ефективний розподіл фінансових ресурсів у просторі та часі; 2) дозволяє здійснювати оцінку, котирування, розподіл та управління фінансовими ризиками; 3) зберігає здатність виконувати ці найважливіші функції навіть за умов зовнішніх потрясінь або посилення диспропорцій [237].

О. О. Затварська доводить, що стабільність банківської системи - це збалансованість її складових, наявність взаємопов’язаних і взаємоузгоджених пропорцій між ними як у галузевому, так і в регіональному аспектах, а також збереження рівноваги та ефективного взаємозв’язку з фінансовою та макроекономічною системами [85, с. 13].

Вважаємо слушною думку Г. Панасенка, який дійшов висновку, що стабільність банківської системи - це міра повноти та якості розв’язання завдання, поставленого перед банківською системою, виконання нею своєї місії, що забезпечує досягнення позитивного фінансового результату [162, с.

52]. Зазначимо, що кожна країна світу використовує власні інструменти забезпечення стабільності банківської системи, однак переважна більшість із них активно користується рефінансуванням.

Розглядаючи досвід провідних європейських країн у сфері підтримки стабільності банківських систем, насамперед слід приділити увагу державі, яка протягом багатьох років є прикладом стабільності банківської системи, зокрема йдеться про Великобританію. Згідно з банківським законодавством зазначеної країни, основою її банківської системи є Банк Англії, який є одним із найстаріших і найвпливовіших центральних банків світу. Він був заснований ще 1694 р. з метою надання уряду позики для війни із Францією. У 1844 р. Банк Англії отримав монополію на випуск банкнот, а 1946 р. - націоналізований із обов’язковим викупом акцій у приватних власників [126]. Банк Англії, як і більшість центральних банків інших країн, є центром фінансових та економічних перетворень, обумовлених потребами адаптації до умов, що постійно змінюються [134, с. 98].

Відповідно до Закону «Про Банк Англії» від 1998 року, Банк Англії є незалежним від уряду, має право самостійно визначати грошову політику країни, однак уряд залишив за собою право пильно контролювати центральний банк, який повинен доповідати про свою діяльність комітету казначейства від Палати Громад. Банк Англії має вирішальний вплив на стабільність національної валюти, забезпечує сталість фінансової системи, зокрема банківських установ, розрахункового механізму, здійснює регулювання і контроль грошово-кредитної сфери, що загалом визначає ефективність функціонування економіки країни. Банк Англії має право надавати кредити уряду для покриття касового дефіциту державного бюджету [116].

Важливість діяльності Банку Англії для соціально-економічного та політичного розвитку країни обумовлена тим, що він виконує цілу низку функцій, які умовно можна поділити на дві великі групи:

1) прямі професійні зобов’язання, що витікають з банківського статусу (депозитно-позичкові, розрахункові й емісійні операції);

2) контрольні функції, за допомогою яких держава здійснює втручання в грошово-кредитну систему, намагаючись впливати на розвиток економічних процесів [134, с.

98].

Усі функції, зазначає З. В. Герасимчук, Банк Англії виконує, спираючись насамперед на традиції, а не на правові норми. Різноманітні правила і процедури, що регламентують діяльність банків, встановлені як «джентльменські угоди» між цими установами і Банком Англії [54].

З метою підвищення ефективності прийняття рішень у сфері монетарної політики, шляхом забезпечення її відкритості, підзвітності та свободи від політичних маніпуляцій, Міністерство фінансів Великобританії у 1997 р. надало Банку Англії операційну незалежність - право самостійно визначати рівень базової відсоткової ставки рефінансування. Відповідні зміни було внесено у Закон «Про Банк Англії» у 1998 р. Відтоді першорядною метою діяльності Банку Англії стала цінова стабільність [54, с. 68].

Особливістю системи рефінансування комерційних банків Англії є те, що Банком Англії було створено канал кредитної допомоги банкам через облікові будинки. Облікові будинки - це специфічний тип фінансового інституту

Лондонського ринку. Вони забезпечують вигідний збут для банків ліквідних фондів, шляхом гарантованих депозитів на вимогу (за погодженою кредитною ставкою до або в межах встановленої дати). Ці фонди використовуються для купівлі різноманітних активів, включаючи короткострокові казначейські облігації (T-bills), комерційні векселі (commercial bills) і першокласні фондові папери (gilt-edged securities, gilts). Крім того, облікові будинки - це ринок реалізації і купівлі векселів. Облікові будинки діють, як буфер між Банком Англії і рештою банківської системи, через них Банк Англії забезпечує банківську систему фінансовими ресурсами, вилучає їх. Банк Англії також впливає на процентні ставки [54].

Щодо ставки рефінансування, то згідно з програмою «Фондування для кредитування», британські банки на певних умовах можуть рефінансувати частину свого кредитного портфеля під більш низькі процентні ставки в порівнянні зі ставкою рефінансування. Відсоткова ставка за такими довгостроковими позиками може видозмінюватися відповідно до динаміки кредитного портфеля банку.

При збільшенні прямого кредитування реального сектору і зростання кредитного портфеля, комерційний банк буде отримувати більший доступ до пільгових ресурсів [293; 62, с. 118]. На противагу цьому, при зниженні обсягу кредитного портфеля банку в порівнянні з попереднім періодом, вартість залучення коштів буде підвищуватися, а в деяких випадках навіть перевищувати ставку рефінансування. У поточних умовах програми Банк Англії надає ліквідність на 25 базисних пунктів нижче за ключову процентну ставку. Використання цієї програми в 2013 р. вже дозволило наростити обсяг кредитування британських компаній на 9 % і знизити вартість позикових грошей для них на 1-1,5 %. Така схема створює цілу систему стримувань і противаг, ефективно дозволяючи стимулювати комерційні банки до нарощування кредитної активності [294; 62, с. 118].

Незважаючи на те, що рефінансування банків у Великобританії є досить ефективним, а відсоткова ставка рефінансування протягом останніх років трималась на рівні 0,5 %, проте на черговому засіданні директорів Банку Англії 5 серпня ключова ставка вперше була знижена з березня 2009 року до історичного мінімуму в 0,25 % річних одноголосним рішенням дев’яти членів ради Банку. Головною причиною пом’якшення кредитно-грошової політики експерти називають необхідність стимулювання економіки країни на тлі виходу Британії з Євросоюзу [15]. Рішення про зниження ставки було цілком очікуваним. Так, більшість експертів, опитаних Bloomberg, не тільки відзначили зниження ставки, а й висловили впевненість в тому, що показник буде скорочений ще на 25 базисних пунктів.

Таким чином, найбільш цікавими аспектами досвіду Великобританії у підтримці банківських систем шляхом рефінансування є: по -перше, існування посередника у здійсненні рефінансування банків країни (зокрема, йдеться про облікові будинки); по-друге, низькою відсотковою ставкою із рефінансування. На жаль, доводиться констатувати, що досвід вказаної країни досить складно у повній мірі реалізувати в нашій держави, однак деякі моменти все ж заслуговують на увагу і є цілком можливими для застосування в Україні.

Зокрема, це стосується відсоткової ставки з рефінансування. Так, на сьогоднішній день в Україні відсоткова ставка з рефінансування складає 14 %, що є досить багато, а відтак, вбачається доцільним її знизити. Наведене призведе до того, що банки зможуть активізувати свою кредитну діяльність, при цьому значно знизивши відсотки кредитування для споживача. Звісно, це призведе і до зниження ставок за депозитами, однак у своїй сукупності зазначене сприятиме збільшенню довіри населення до банків та всієї банківської системи взагалі.

Ще однією європейською країною, досвід якої обов’язково необхідно розглянути в межах представленого наукового дослідження, є Федеративна Республіка Німеччина. Репутація Німеччини, як провідного банківського центру світу, насамперед пов’язана з досконалістю банківського законодавства. За Конституцією Німеччини, діяльність Федерального банку регулюється публічним правом. Його статутний фонд належить уряду, якому й перераховується отриманий банком прибуток. Проте, згідно із законодавством, банк не зобов’язаний виконувати вказівки федерального уряду, але він має забезпечувати підтримку уряду щодо проведення загальної економічної політики. Для вирішення найважливіших заходів уряд залучає президента федерального банку. В свою чергу, уряд може брати участь в усіх засіданнях центральної ради банку, але не має права голосу. Проте уряд може подавати заяви або вимагати, щоб будь-яке рішення цієї ради не набирало чинності протягом двох тижнів [64; 90]. Закони, що спрямовані на регулювання діяльності Федерального банку Німеччини, поділяють на дві основні групи: 1) загальні, тобто обов’язкові для кредитних установ на території всієї країни. Належать: «Закон про кредитну справу», «Закон про Німецький Федеральний банк» та ін.; 2) особливі - обмежені територією окремих федеральних земель. Входять закони, що видаються урядами федеральних земель (ландтагами) та регулюють діяльність кредитних установ регіонального рівня, наприклад, закони про ощадні каси, які перебувають у компетенції ландтагів [269].

Головним завданням німецького федерального банку є стримування темпів інфляції в межах 0-2 %. Інші цілі - сприяння стійкому зростанню, високій зайнятості, підвищенню ступеня конвергенції національних економічних систем, підтримка економічного єднання й солідарності держав - членів ЄС - носять відверто допоміжний характер [153, с. 103]. До функцій Бундесбанку належить монопольне право емісії грошей. Щорічно банк вирішує, в якій мірі та в якому напрямку змінюється грошова маса в країні. Результати рішень завжди висвітлюються в засобах масової інформації. За допомогою відсоткових ставок банк має змогу змінити кількість готівки в обігу. Основою є прогноз щодо збільшення виробничого потенціалу, нормативний розвиток цін і зміни швидкості обертання грошей. Банк забезпечує виконання платіжного обігу, здійснює контроль за діяльністю банків і впливає на них - прямо (участь у контрольних радах) і опосередковано (використання інструментів грошово - кредитної політики) [153, с. 103].

Отже, основне призначення центрального банку Німеччини полягає у тому, щоб забезпечити стабільний розвиток банківської системи та держави взагалі. Для цього використовує традиційний набір інструментів грошовокредитного регулювання, основним із яких є рефінансування. Німецький Федеральний банк активно здійснює рефінансування комерційних банків шляхом надання їм кредитів. У межах операцій рефінансування з кредитними установами, Федеральний банк встановлює ставку облікового відсотка, процентну ставку ломбардних кредитів і визначає дисконтну політику. Федеральний банк має право купувати і продавати певні векселі, коротко - і середньострокові казначейські зобов’язання, а також боргові зобов’язання, допущені до офіційної торгівлі на біржі (політика відкритого ринку) [134, с. 163]. Найбільш поширена форма кредитування - це операції РЕПО (37,7 % активів банку), на другому місці - редисконтування векселів (17,6 % активів банку) і на третьому місці - надання ломбардних кредитів (1,6 % активів банку), це найбільш дорогий для комерційних банків спосіб підвищення ліквідності [111]. Особливістю операцій під заставу векселів є те, що вони відносяться як до інструментів рефінансування, так і до інструментів політики відкритого ринку, однак в останньому випадку Бундесбанк не приймає зобов’язань щодо кінцевого придбання активів, що нагадує операції РЕПО. В. Солдатенко зазначає, що операції з середньо- та довгостроковими цінними паперами здійснюються лише за поточними ринковими процентними ставками та курсами, а угоди з векселями - за фіксованими ставками. У межах рефінансування кредитних установ, Федеральний банк встановлює свою облікову ставку. Ломбардні кредити кредитним установам, за які, як правило, передаються в заставу коротко- чи середньострокові казначейські зобов’язання або цінні папери з твердим відсотком, можливі з терміном три місяці, процентна ставка ломбардних кредитів перевищує зазвичай до 2 % ставку облікового відсотка [236, с. 60].

Таким чином, Німеччина характеризується високорозвиненою банківською системою, для якої властивими є високий рівень прозорості та потужне фінансове підґрунтя, яке в свою чергу забезпечується ефективною діяльністю Федерального банку Німеччини. Діяльність центрального банку покликана не лише гарантувати стабільність економіки країни, а й забезпечити відповідність банківської системи високим європейським стандартам, які висуваються учасникам Європейського Союзу (ЄС). Зазначимо, що одним із ключових інструментів забезпечення стабільності банківської системи вказаної країни є здійснення ефективного рефінансування, навіть незважаючи на те, що державою проводиться політика «відкритого ринку». Досвід Німеччини у сфері рефінансування для нашої країни може бути цікавим тим, що Федеральний банк Німеччини, спираючись на політику відкритого ринку та рефінансування, класично формує конфігурацію руху процентної ставки в межах коридору процентних ставок. Верхня межа встановлюється за допомоги ломбардних кредитів, нижня - облікових операцій, а рівень ставки всередині коридору - операцій РЕПО з фіксованим курсом [153, с. 105]. Однак застосування такого досвіду у нашій країні ускладнюється декількома факторами: по -перше, політика відкритого ринку в Україні є недостатньо прозорою, та має безліч недоліків; по-друге, фінансова система нашої країни, на жаль, залишається нестабільною, що в свою чергу значно ускладнює проведення процедур рефінансування, та призводить до закриття великої кількості комерційних банків.

Ще однією країною Європейського Союзу, досвід якої ми розглянемо в межах представленого наукового дослідження, є Франція. Однією із особливостей банківської системи Франції є те, що її центральний банк - Банк Франції, був заснований ще у 1800 р. і не був державним. Цей акціонерний банк і став емісійним. Він був націоналізований лише в 1945 р. - з наданням акціонерам у вигляді еквівалента надійних державних облігацій з прибутковістю 3 % річних. Банк Франції очолює керуючий, який призначається урядом. Урядом призначаються два його заступники. Колегіальним органом управління є Генеральна рада, що включає керуючого, двох заступників та 12 радників, дві третини яких призначає міністр фінансів, одна третина представлена директорами кредитних інститутів держави [101, с. 386].

У ст. 1 Закону «Про Статут Банку Франції» зазначено, що Банк Франції формулює і здійснює грошову політику. Банк Франції не прагне до одержання інструкцій від уряду або будь-якої іншої особи при виконанні Банком своїх обов’язків. Банк Франції включає не тільки центральний апарат, а й широку мережу територіальних відділень (таких відділень 211), розташованих по всій країні. Всі територіальні установи Банку Франції володіють однаковим юридичним статусом. Організаційна мережа територіальних установ Банку Франції побудована за географічним принципом і діє в своїй зоні, що збігається з кордонами адміністративних одиниць (департаментів і округів) [116]. Слід зазначити, що суттєво статус і організація Банку Франції змінилися після налагодження європейського співробітництва в банківській сфері, створення Європейського центрального банку і адаптації французького банківського законодавства до норм ЄС. Центральна банківська установа Франції стала незалежною, а взаємовідносини з гілками влади чітко розмежовані. Банк Франції (як і центральні банки розвинутих країн) посідає вузлове місце в організації фінансової системи, створює сприятливі умови для її функціонування, визначає грошово-кредитну політику в державі, забезпечує надійність банківського сектору [116].

У межах дослідження, слід зазначити, що серед дій держави, які спрямовані на забезпечення стабільного функціонування банківської системи Франції, можна виділити два основних вектори: посилення фондів фінансових інститутів, з метою забезпечення їх платоспроможності, та державні гарантії допомоги банкам в пошуках ресурсів на довготривалий строк з метою активізації фінансування економіки. В країні планується створити товариство рефінансування кредитних установ, діяльність якого забезпечить визначення необхідної суми та вливання коштів на ринок з державними гарантіями [і, с. 100]. Для збільшення ліквідності комерційних банків центральний банк Франції зменшив процентні ставки рефінансування. Отже, через проблеми у функціонуванні банківської системи центральний банк Франції, як і банки інших європейських країн, реалізував ряд нетрадиційних заходів з розширення ліквідності: було спрощено умови та збільшено строки рефінансування, зменшено резервні вимоги [і, с. 100].

Слід також зазначити, що коли Банк Франції, враховуючи ситуацію з банківською ліквідністю, вважає за необхідне провести кредитний аукціон, він здійснює запит до кредитних установ щодо можливих обсягів і процентної ставки інтервенції. Після узагальнення відповідей, Банк визначає процентну ставку і загальну суму кредитів. Загальна сума рефінансування розміщується в рівних долях поміж учасників аукціону [143; 255]. Всі надані через кредитні аукціони позики повинні мати забезпечення у вигляді депонованих державних або комерційних цінних паперів, що задовольняють вимогам, встановленим центральним банком. Якщо процентні ставки ростуть всупереч бажанню Банку Франції, його вплив на ринок проявляється у вигляді додаткового вливання у формі одноденних позик під заставу векселів. Якщо ринкові процентні ставки необхідно підтримати, Банк Франції проводить процедуру вилучення коштів, зокрема й за рахунок депозитів [143; 255].

Таким чином, організація банківської системи Франції свідчить, що вона є досить досконалою системою і займає важливе місце в механізмі управління кредитними установами у світовій практиці, спрямована на проведення демонополізації процесу управління банківською системою і недопущення монополізму центрального банку [116]. Щодо рефінансування, слід зазначити, що центральний банк Франції досить активно використовує зазначений інструмент задля забезпечення стабільності банківської системи своєї країни.

Як і більшість країн Європейського Союзу, банк Франції використовує понижену відсоткову ставку рефінансування. Однак, для зазначеної держави є характерними і певні особливості, зокрема в умовах кризи банк зменшив резервні вимоги до банків та спростив умови надання кредитів комерційним банкам. Практика показала, що такі дії центрального банку Франції виявились ефективними, про що свідчить статистика. Саме тому, ми вважаємо можливим застосування подібного досвіду в Україні, адже досить часто вимоги, що висуваються в нашій країні до банків, які потребують допомоги, є просто «непідйомними», що призводить до того, що банку ліпше припинити свою діяльність.

Ще однією державою, досвіду якої ми хотіли б приділити увагу в даному підрозділі дисертаційного дослідження, є Австрія. Австрійська фінансова система спирається в основному на банківські установи. Упродовж останнього десятиріччя інвестори активно переміщували свої накопичення з банків до пенсійних фондів, товариств взаємного кредиту та страхових компаній. Проте, оскільки власниками цих установ є переважно банки, їхня роль у фінансовому посередництві тільки зросла, незважаючи на звуження ринку власне банківських послуг (надання кредитів, залучення депозитів). Ринок капіталу залишається порівняно невеликим, що пояснюється незначною інвестиційною базою та відсутністю великих підприємств реального сектору [98, с. 263]. Австрійська банківська система базується на загальноприйнятих принципах банківської справи. За її двохсотрічну історію сформувався міцний фундамент фінансової діяльності.

Важливу роль у забезпеченні стабільної діяльності банківської системи Австрії відіграє Національний банк Австрії. Основними завданнями Нацбанку Австрії є: регулювання грошового обігу та кредиту; емісія банкнот; операції з іноземною валютою; забезпечення фінансової стабільності в країні; нагляд за платіжними системами; підтримання валютного курсу австрійського шилінга. Для регулювання грошового обігу та кредиту Австрійському національному банку надано право видавати позики, в основному комерційним банкам, встановлювати і змінювати процентні ставки з його облікових й інших операцій, а також норми обов’язкових резервів комерційних банків, проводити операції на відкритому ринку цінних паперів. При цьому кредитування економіки країни здійснюється за посередництвом інших банків [64, с. 49].

Ще однією європейською країною, на досвіді якої ми хотіли б зосередити увагу в межах представленого наукового дослідження, є Італія. Це обумовлюється тим, що зародження банківської системи Італії починається разом із виникненням банківської справи. Італія - країна, що має давні банківські традиції, завдяки яким власне і з’явився термін «банк». Лише в кінці XIX - початку XX століття із зростанням внутрішньої економічної активності відбулося швидке відродження банківської діяльності. А традиції сучасної банківської справи в Італії менш перевірені часом, ніж у сусідніх північних країнах [134; 281].

На сьогодні, банківська система Італії, на відміну від переважної більшості країн світу, є дуже політизованою. Частка участі держави у банківській системі цієї країни сягає: 35 % депозитів, 35 % кредитів і 30 % службовців банківської сфери припадає на державний сектор, що має негативний вплив на ефективність усієї банківської системи. Разом з тим в Італії спостерігається тенденція до зниження частки державної власності у банківській системі, що зумовлено широким розмахом приватизаційних процесів [216, с. 73].

Слід зазначити, протягом багатьох років центральний банк Італії був приватним, і лише у 1936 році уряд націоналізував Банк Італії, і з того часу він почав виконувати функцію «банку банків», тобто, за необхідності, кредитувати інші банки [102, с. 154]. Підкреслимо, що Італія - одна з небагатьох країн, де в конституції не було навіть згадки про центральний банк, там за Банком Італії законодавчо не були закріплені обов’язки щодо проведення грошово-кредитної політики. Її загальні напрями визначалися владою, чиї вказівки враховувалися

Міжвідомчим комітетом із кредитів і збережень, котрий формально відповідав за кредитну політику [238, с. 104]. Однак умови сьогодення змусили керівництво держави провести цілу низку реформ у банківській системі України, в результаті яких Банк Італії став виконавчим інструментом у грошово-кредитній сфері і є впливовою економічною установою у сфері державного регулювання економіки. За організаційною структурою він є акціонерним банком і належить ощадним банкам, іншим великим комерційним банкам, страховим компаніям та установам соціального забезпечення. Контроль з боку держави за центральним банком здійснюється опосередковано - через володіння контрольним пакетом акцій вищезазначених структур - акціонерів Банку Італії [86, с. 104].

Як вже зазначалося, однією із найважливіших функцій Банку Італії є здійснення кредитування інших банків. Так, восени 2008 р. був прийнятий закон «Термінові заходи по гарантії стабільності кредитної системи». В інтересах платників податків банки повинні прийняти план стабілізації і продовжувати виплачувати дивіденди, причому ці кроки має схвалити Банк Італії. У разі настання кризи ліквідності, Міністерство економіки і фінансів уповноважено гарантувати позики, надані італійським банкам та відділенням іноземних банків Банком Італії. Крім того, необхідно відзначити більш високий ліміт коштів, що покриваються системою захисту вкладів населення - до 103,3 тис. євро при встановленому в ЄС мінімумі 50 тис. євро. А 13 жовтня 2008 р. був прийнятий ще один закон, спрямований на підвищення ліквідності та сприяння рефінансування. Варто також зазначити, що державні гарантії сприяли збереженню доступу до фінансових ресурсів для малих і середніх підприємств (МСП) і допомогли не допустити колапсу кредитування [225].

Наступна європейська країна, досвіду якої ми хотіли б приділити увагу в контексті нашого дослідження, - Іспанія. Фінансова система Іспанії зазнавала серйозних змін, починаючи з 1975 р. і аж до вступу країни в Європейський Союз, коли вона адаптувалася до умов, які ЄС висуває до країн-учасниць. Слід зазначити, що Іспанія проробила за порівняно короткий період величезний шлях - від вкрай відсталої індустріальної та фінансової структури, характерної для більш ніж 35-річної жорсткої диктатури Франко, до сучасних форм капіталістичного виробництва і фінансово-банківської системи [262, с. 312]. Провідну роль в банківській системі Іспанії належить Банку Іспанії. Центральний Банк Іспанії (Banco de Espana) являє собою державну установу, яка діє в якості центрального державного банку Іспанії і здійснює функції управління фінансовою системою країни, поряд з іншими державними інститутами. Заснований в 1782 році королем Карлосом III, в даний момент Банк входить в Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ) поряд з іншими центральними банками країн Європейського Союзу [7]. Банк Іспанії здійснює свою діяльність, керуючись Законом про Автономії Банку Іспанії. Так, відповідно до зазначеного закону, функціями Банку Іспанії є: контроль за платоспроможністю й діяльністю кредитних організацій і фінансових ринків; сприяння належному санкціонуванню й стабільності фінансової системи й національних платіжних систем; розроблення й публікація статистики; здійснення послуг казначейства й фінансового агента у сфері державної заборгованості; консультування уряду; підготовка звітів та досліджень [174].

З метою забезпечення стабільності банківської системи Іспанії, в країні діють постійні механізми рефінансування, які поділяються на два типи: 1) механізм граничного рефінансування (marginal lending facility), який надає Центральному банку країни можливість запозичати у Європейської системи центральних банків ліквідність протягом ночі. Такі кредитні лінії служать для перекриття ліквідних прогалин на балансових рахунках банків та надаються за відсотковою ставкою, яка дорівнює верхній межі відсоткової ставки денних торгів; 2) депозитний механізм (deposit facility), в межах якого центральний банк може протягом ночі депонувати зайву ліквідність на рахунках Європейського центрального банку [139]. Слід також зазначити, що ставка рефінансування в Іспанії із червня 2014 року тримається на рівні 0,15 %, що є досить низьким показником у порівнянні із переважною більшістю країн Європи та світу.

Досліджуючи досвід розвинених країн світу у підтримці банківських систем шляхом рефінансування, обов’язково слід зосередити увагу на країні- сусіду - Польщі, адже саме ця держави стала першою посткомуністичною країною, що приступила до здійснення макроекономічної реформи, яка отримала назву «Шокова терапія». Реформа банківської системи Польщі розпочалася з 1989 року створенням дворівневої банківської системи. У Польщі, крім трьох національних спеціалізованих, було виділено дев’ять регіональних універсальних банків. Наступним етапом реформування банківської системи можна вважати 1991 рік, під час якого польський уряд прийняв рішення про приватизацію цих дев’ятьох банків. Завдяки цьому їх було перетворено в акціонерні компанії, причому до кожної з них входив один і той самий акціонер - Державне казначейство [134].

Відповідно до положень Закону «Про Національний банк Польщі», основними завданнями Національного банку Польщі є [54]: розробка проектів концепції грошової політики; здійснення нагляду за функціонуванням банківської системи; емісія грошових знаків; надання кредитів комерційним банкам; використання інструментів грошової політики для реалізації її засад; організація та проведення грошових розрахунків; розпорядження девізними резервами; забезпечення економіки валютними резервами; проведення банківського обслуговування державного бюджету; регулювання ліквідності банків та їх рефінансування; організація обігу іноземної валюти; проведення валютної діяльності в межах, окреслених законодавством; формування умов, необхідних для розвитку банківської системи; - підготовка звітного платіжного балансу та звіту про зовнішні зобов’язання держави; реалізація інтересів держави у сфері співпраці з міжнародними організаціями та іноземними банками; розробка грошової, банківської статистики, платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції; виконання інших завдань, визначених законодавством [54].

Для забезпечення стабільності банківської системи Польщі, Нацбанк може надавати банкам кредит рефінансування в національній валюті з метою поповнення їх грошового запасу. При наданні кредиту рефінансування, НБП керується спроможністю банку повернути його разом з відсотками у строках, передбачених на його повернення, із застереженням. НБП може надати кредит рефінансування також банку для реалізації програми процедури оздоровлення банку [134, с. 296]. Кредит рефінансування може надаватися: 1) до чітко визначеного розміру суми в межах кредитного рахунку; 2) під заставу цінних паперів - до розміру, рівного визначеній частині номінальної вартості цих паперів (ломбардний кредит); 3) в іншій формі, прийнятій Правлінням НБП. Г олова НБП оголошує визначені Радою ставки дисконту та переобліку векселів, процентні ставки кредиту рефінансування й ломбардного кредиту та обов’язкового резерву банків. У випадку загрози для реалізації грошово - кредитної політики, Рада може в порядку постанови ввести або обмеження розміру грошових коштів, наданих банками у розпорядження позичальників, або обов’язок утримання безвідсоткового депозиту в НБП від іноземних коштів, використаних банками й вітчизняними підприємцями [134, с. 296]. На сьогодні ключова ставка рефінансування становить 4,5 %, лобмардна - 6 %, депозитна - 3 %, редисконтна - 4,75 % річних. Нацбанк пояснив зниження облікової ставки, яке сталося вперше з 2009 року, останніми слабкими макроекономічними показниками в Польщі і меншою, ніж прогнозована раніше, інфляцією. Таким чином, досвід Польщі має стати найбільш цікавим для України, адже історичні умови, в яких розвивались ці дві держави, є доволі схожими, однак саме Польщі вдалося досягти успіхів у розвитку економіки та банківської системи зокрема.

І остання країна Європи, досвід якої у сфері забезпечення стабільності банківської системи обов’язково слід розглянути, є Швейцарія. Ми не дарма зосереджуємо увагу на цій державі, адже саме банківська система вказаної країни є еталоном надійності та прикладом для багатьох країн світу. Розвинена ринкова економіка, висока банківська культура, фінансова стабільність та стабільна валюта, розвинута юридична система зробили Швейцарію дуже привабливою для іноземних інвесторів. Швейцарську банківську систему очолює Національний банк, який має статус акціонерного товариства. 55 % капіталу цього банку належить кантональним банкам та іншим структурам публічного права, а решта - фізичним та юридичним особам. Сучасна банківська система держави відображає особливості національної економіки, конфедеративної форми державного устрою та її провідне місце у світовій економіці, як міжнародного фінансового центру [116]. О. А. Костюченко зазначає, що більшість швейцарських банків мають стовідсоткову або близьку до цього ліквідність - показник недосяжний для банків інших країн. Крім того, кожний банк Швейцарії дотримується такого правила: чиста вартість його капіталу, за винятком фінансових зобов’язань, становить 7-9 % вартості цих зобов’язань; за світовими стандартами цей відсоток досить високий. Швейцарські банки регулярно проходять ретельні аудиторські перевірки. При цьому аудиторські фірми виступають більш суворими ревізорами, ніж уряди тих країн, які контролюють діяльність своїх банків [116, с. 329].

У межах дослідження, варто зазначити, що однією із ключових особливостей рефінансування комерційних банків Швейцарії є особлива ставка рефінансування. У Швейцарії ставка рефінансування називається «3-х місячний Libor». Libor (London Interbank Offered Rate) - це встановлювана в Лондоні кожен день (11:00 год ранку за лондонським часом) ставка, яка обчислюється на основі даних найбільших міжнародних банків, що входять в Британську банківську асоціацію (British Bankers’ Association) [149]. Станом на травень 2017 року, ставка рефінансування, яка була визначена центральним банком Швейцарії, становить -0,75 % (мінус 0,75 %). Отже, Національний банк Швейцарії встановлює негативні відсотки із рефінансування. Встановлення поточних негативних відсотків передбачає, що банки, які мають кореспондентські рахунки в Національному банк Швейцарії і зберігають там частину своєї ліквідності, зобов’язані сплачувати Національному банку Швейцарії 0,75 % річних на суму ліквідності, якщо вона перевищує певну планку: для банків, для яких діє обов’язок мати спеціальний мінімальний резерв, планка встановлена в 20-ти разовому розмірі від мінімального резерву; для банків без визначеного зобов’язання - в 10-ти разовому [149]. Проваджуючи політику «негативних відсотків», Швейцарія намагається зробити свою валюту менш привабливою, що для більшості світу є парадоксальною ситуацією. Однак, такі дії керівників держави є вимушеними і спрямовані вони на те, щоб здешевити продукцію Швейцарії для іноземних держав, яка стає занадто дорогою через різницю у курсі валют, тобто швейцарська влада таким чином намагається підвищити попит на продукцію їх країни в інших європейських державах. Однак, незважаючи на зазначене вище, політика Швейцарії у сфері підтримки банківської системи призвела до того, що валюта даної країни входить у трійку найстабільніших валют світу, що робить цю державу та її економіку дуже привабливою із точки зору інвестицій. Зрозуміло, що досвід Швейцарії у сфері рефінансування майже не реально запровадити на території нашої країни на нинішньому етапі її економічного та політико-правового розвитку, проте його обов’язково слід вивчати та враховувати.

Окрему увагу, вважаємо, варто приділити й іншим провідним державам світу, зокрема йдеться про США, Канаду, Японію та Китай. Так, у побудові та організації банківської системи США є ряд особливостей, і вона не має єдиної державної політики у галузі банківської діяльності. Крім того, спостерігається тенденція послаблення регулювання і контролю з боку держави і федеральних банків за діяльністю комерційних банків. Функції Центрального банку США виконує Федеральна резервна система (ФРС), яка утворена Конгресом США у 1913 р. з метою забезпечення ефективності функціонування економічної системи в країні і посилення нагляду за банківською системою. Федеральна резервна система є робочим органом Конгресу США і не підпорядковується виконавчій владі [116]. ФРС США виконує такі основні функції, зокрема: 1) здійснення впливу на пропозицію грошей та кредиту; 2) регулювання діяльності та нагляд за фінансовими інституціями; 3) роль банківського та фінансового представника держави; 4) пропозиція платіжних послуг громадянам через депозитні установи [36, с. 23]. Зазначимо, що Конгрес США не має безпосереднього впливу на ФРС і не може давати їй конкретні вказівки. Однак Рада керуючих ФРС має узгоджувати свої дії з політикою президентської адміністрації та Конгресу США [116].

Важливо підкреслити, що стан банківської системи США і політика ФРС мають не тільки національне значення для США. ФРС і банківський сектор США в сучасних умовах є основною ланкою фінансової глобалізації та роблять безпосередній вплив на банківські та фінансові системи інших країн. Це пов’язано не тільки з фінансовою потужністю цих структур, а насамперед з тим, що ФРС - емітент національної валюти США - долара, яка, є головною валютою міжнародної ліквідності, основною валютою міжнародних

розрахунків у світовій торгівлі. Долар займає основне місце в структурі валютних резервів центральних банків всіх країн [101, с. 267]. Обсяг емісії долара з боку ФРС вже давно визначається не потребами економіки США, а потребами світової економіки в засобах розрахунку і платежу, потребами центральних банків для регулювання валютних курсів своїх національних грошових одиниць, потребами урядів різних країн у валютних резервах. Тому політика ФРС, спрямована на збереження домінуючого положення долара у світовій валютній системі, має велике значення для банківських і фінансових систем практично всіх країн світу [101, с. 267].

Слід зазначити, що Федеральні резервні банки США такий інструмент підтримки банківської системи, як рефінансування, використовують неактивно. Про це свідчить той факт, що заборгованість за наданими кредитами становить в активах консолідованого балансу Федеральних резервних банків США менше 1 %. Такий підхід пояснюється добре розвинутим ринком цінних паперів у США й, у зв’язку з цим, застосуванням такого інструменту грошово-кредитної політики, як політика операцій на відкритому ринку [150]. Характеризуючи наявну систему рефінансування в США, необхідно зауважити, що в своєму теперішньому стані вона функціонує порівняно недовго, адже відбулися певні зміни у даній системі на початку 2003 року. Зараз вона дещо наблизилась до європейської системи рефінансування [122, с. 289].

У США ставка рефінансування називається обліковою ставкою і є одним з основних інструментів Федеральної Резервної Системи, за допомогою якого вона контролює діяльність найбільших фінансових установ і визначає національну грошово-кредитну політику. Облікова ставка - це відсоток, який фінансовий інститут повинен платити за те, щоб зайняти резервні кошти у свого регіонального Федерального Резервного банку [71]. Наприкінці 2016 року Федеральна резервна система США підвищила ставку рефінансування на 25 базових пунктів - до 0,5-0,75 відсотків річних. Таке підвищення стало другим із 2015 року (тоді підвищення також склало 25 пунктів). Дане рішення може вилитися у підвищення вартості запозичення для американських компаній і споживачів, що значним чином може спричинити негативний вплив на всю світову економіку. Деякі аналітики зазначають, що таке підвищення може призвести до нової світової фінансової кризи.

Ще одна країна Північної Америки, досвід якої ми розглянемо в межах представленого наукового дослідження, є Канада. Такий вибір обґрунтовується тим, що банківська система Канади займає перше місце у світі за показниками стабільності. За оцінкою Всесвітнього економічного форуму, вона є однією з найбільш конкурентоспроможних, за оцінками Асоціації канадських банкірів - однією із найефективніших і найнадійніших банківських систем світу. Вона включає канадські банки, 54 кредитні організації, 8211 банківських філій [290; 79, с. 21]. Крім того, за даними МВФ, банківська система Канади є найбільш концентрованою, порівняно з аналогічними системами промислово розвинутих країн світу: понад 90 % активів банківської системи припадає на шість найбільших банків Канади, на які, за даними Департаменту фінансів Канади, припадає понад 70 % усіх депозитів [18; 79, с. 21].

Стабільність канадської банківської системи багато в чому завдячує ефективній діяльності банку Канади. Основними завданнями діяльності Банку є: збереження низького і стабільного рівня інфляції (в межах 1-3 %); збереження надійності національної валюти; збереження фінансової стабільності; управління коштами держави і її державним боргом; реалізація грошово-кредитної політики для збереження довіри ринку до вартості канадських грошей; випуск і розподіл канадських банківських білетів; контроль за ставкою рефінансування; управління золотовалютними резервами; емісія ощадних сертифікатів Канади [54]. Однак, слід зазначити, що основною метою грошово-кредитної політики Банку Канади є підтримання стабільності канадського долара, що насамперед передбачає утримування інфляції на низькому рівні. Контроль за інфляційними процесами є пріоритетною ціллю грошово-кредитної політики Канади, оскільки інфляція негативно впливає на всі економічні показники. А забезпечення її на низькому та стабільному рівні стимулює довгострокові інвестиції, що сприяє зростанню ВВП, створенню нових робочих місць та загальному підвищенню рівня життя населення [173, с. 95]

Одним із інструментів, який банк Канади активно використовує задля забезпечення стабільності банківської системи, є рефінансування. Цікавою особливістю рефінансування банків Канади є те, що з 1980 р. в цій країні облікова банківська ставка щотижня автоматично змінюється на 0,25 % від визначеної на останніх торгах середньої ставки процента за тримісячним скарбничим векселям. Однак, в останні декілька років банк Канади був вимушений піти на більш радикальні кроки, зокрема ставка рефінансування була знижена до 0,5 %. Зазначене було обумовлено різким падінням канадського долару. Отже, основною особливістю рефінансування в Канаді є те, що відсоткова ставка (цільова ставка рефінансування) змінюється щодня, але лише у певних межах. Подана ставка значною мірою відображається на діяльності банків Канади, та на курсі канадського долара зокрема.

Особливістю банківської системи Японії, на відміну від розвитку банківських систем інших країн з ринковою економікою, є те, що вона була історично одним із основних інструментів формування сучасної структури економіки. Історія розвитку банківської системи Японії сягає багатьох століть. Так, виникнення перших банків у Японії відносять до XVII століття. Це було зумовлено необхідністю обслуговування банківським капіталом торгівлі, яка розвивалася на той час, промисловості та сільського господарства [134, с. 195]. Надійність банківської системи Японії обумовлюється тим, що в цій державі склалася найбільш досконала система кредитування всіх форм бізнесу під найнижчий в світі відсоток, що є чинником низької ціни. Система гарантування банківських вкладів, створена в 1971 р., також є однією з найбільш розвинених. Дві третини статутного капіталу Корпорації з гарантування банківських вкладів належить Банку Японії і уряду, одна третина - банкам, що входять в систему [101].

Міцність фінансової системи та становище лідера у світовому фінансовому просторі надають Японії можливість реалізувати найбільш ефективні способи вирішення кризових проблем, ключовими серед яких є: підвищення ступеня відкритості та рівня доступності інформації про фінансовий стан банків у національній фінансовій системі; формування правової основи для здійснення процедури оголошення банку банкрутом; забезпечення більшої свободи у визначенні умов злиття банків, зокрема - поглинання банків-банкрутів ефективно функціонуючими банками; реформування існуючої системи державних гарантій збереження вкладів населення в комерційних банках; істотна зміна місця і ролі держави в забезпеченні функціонування банківської системи [47].

У межах представленого наукового дослідження, слід зазначити, що в силу розвитку процесу лібералізації на ринку позикових капіталів, тенденція до рефінансування банків Японії, шляхом надання кредитів банкам, значно падає. У свою чергу, падіння ролі кредитів, що надаються Банком Японії поступова призводить до збільшення гнучкості ставки рефінансування, а також її постійного зниження. Зміна облікової ставки практикувалася Банком Японії протягом усього післявоєнного періоду, але до 1973 року воно лише виконувало функції індикатора напрямку політики Банку Японії, адже навіть коли ця ставка підвищуються, вона залишалася найнижчою по кредитах в японській економіці [28]. Важливим кроком у розвитку рефінансування, як інструменту підтримки банківської системи Японії, стало те, що наприкінці 2016 та початку 2017 року ставка рефінансування стала від’ємною і становить - 0,1 %. Крім того, була скорочена депозитна ставка до негативних значень, що робить невигідним для банків розміщення коштів на рахунках Центробанку - замість того, щоб отримувати дохід, вони змушені платити регулятору. Передбачається, що в такому разі кошти, замість того, щоб поступати на рахунки центрального банку Японії, будуть інвестовані в економіку [16]. Зазначені кроки призвели до того, що єна подешевшала по відношенню до долара. Крім того, знизилася вартість обслуговування 10-річних японських держоблігацій. Як результат, місцевий фондовий ринок відреагував на новини зростанням. Таким чином, Японія є яскравим прикладом того, що ефективне управління рефінансуванням може стати важливою запорукою стабільності банківської системи та економіки держави взагалі.

І остання країна, якій ми хотіли б приділити увагу в контексті нашого дослідження, є Китайська Народна Республіка, адже зазначена країна протягом останнього десятиліття досягла значних успіхів у розвитку економіки. Зазначимо, що останнім часом банківська система Китаю зазнала низки серйозних змін. На чолі всієї галузі відтепер знаходиться Народний банк Китаю (НБК), що виконує роль Центрального банку. Його функція визначалася, як проведення «під загальним керівництвом Держради КНР» самостійної кредитно-грошової політики, з метою стабілізації національної валюти. За ним слідують три банки, що здійснюють безприбуткове кредитування програм у межах проведеної державної політики розвитку галузей і регіонів; чотири державні спеціалізовані банки і чотирнадцять комерційних банків [177, с. 32].

Для забезпечення економічного зростання країни і підтримки стабільного курсу національної валюти, як емісійний інститут, Народний банк Китаю несе повну відповідальність за друкування і випуск в обіг національної грошової одиниці - юанів. Проте, зазначає М. І. Федоренко, на відміну від ринкових банківських систем, НБК жорстко підлеглий Держраді Китаю і всі найважливіші рішення у області грошово-кредитної політики ухвалюються лише з його згоди. НБК формує грошову політику і представляє на схвалення Держради пропозиції у області регулювання грошової маси, валютного курсу і процентних ставок, які, як правило, приймаються. За заявою голови Народного банку Китаю, рішення зі встановлення процентних ставок ухвалюються ним одноосібно [257, с. 105]. Теоретично, продовжує автор, держава встановлює значні маржі між ставками за кредитами і депозитами, що, в принципі, повинне забезпечувати банкам солідний прибуток і мінімізацію процентних ризиків, проте розмежування кредитів за цілями і термінами, а також відсутність у державних підприємств стимулів до отримання прибутку ведуть до погіршення якості кредитних портфелів банків і швидкому зростанню дебіторської заборгованості. В результаті НБК був навіть вимушений створити спеціальний компенсаційний фонд для надання допомоги держбанкам, що надають держпідприємствам пільгові кредити [257, с. 105].

Таким чином, величезний розмір китайської банківської системи є показником зростання залежності китайської економіки від банківського фінансування, які поглиблюються неефективним розподілом ресурсів і величезними кредитними ризиками. Банківська система КНР створила світовий прецедент поєднання адміністративної та ринкової систем. Зважаючи на швидкі темпи економічного росту, постійне нарощення золотовалютних резервів, зміцнення юаня та світове лідерство Китаю, можна стверджувати, що така банківська система відповідає політичній та економічній ситуації в країні, та підтримує парадигму адміністративно-ринкової системи державного устрою країни [257].

Узагальнюючи досвід вище поданих зарубіжних країн світу, необхідно зазначити, що практику не кожної з них можна перейняти та застосувати на території нашої держави. Це пов’язано із тим, що, по-перше, більшість із цих країн мають багату історію становлення та розвитку їх банківської системи; по - друге, їх економічні та фінансові системи є більш розвиненими та стабільними. Однак, деякі позитивні моменти все ж можна використати в Україні. Зокрема, ефективним засобом підтримки банківської системи є зниження ставки рефінансування комерційних банків. Нагадаємо, що станом на квітень 2017 року ставка рефінансування в Україні становить 14 %, що у порівнянні із розвинутими країнами світу, є дуже високим показником. Звісно, зменшення відсоткової ставки повинно бути поступовим. Зазначене дозволить позитивно вплинути не лише на розвиток банківської системи України, а й на благополуччя кожного окремого громадянина і всієї економіки держави взагалі. Адже зниження ставки рефінансування, дозволить комерційним банкам знизити відсоткову ставку зі споживчих кредитів, що сприятиме активізації кредитного ринку та збільшенню обігу грошових коштів в державі. Також можливим, на нашу думку, є спрощення умов та вимог щодо рефінансування, яке надається комерційним банкам, що дозволить НБУ активніше використовувати інструмент рефінансування задля забезпечення стабільної діяльності банків України, а також всієї національної економіки.

<< | >>
Источник: БОЛДІН МАКСИМ ЯКОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ У СФЕРІ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукюю Київ 2017. 2017

Еще по теме Використання позитивного досвіду розвинених країн світу у підтримці банківських систем шляхом рефінансування:

  1. Використання позитивного досвіду розвинених країн світу у підтримці банківських систем шляхом рефінансування
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -