<<
>>

2.6. Правові засади застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства

Велике значення у підтримці та зміцненні законності у банківській сфері належить правовим заходам впливу, які можуть застосовуватися до порушників. Правові заходи впливу здійснюються в інтересах суспільства і правопорушника, оскільки сприяють запобіганню нових правопорушень.

Національний банк України, з метою захисту інтересів вкладників чи інших кредиторів, здійснює систематичний нагляд за діяльністю комерційних банків, дотримання ними норм і вимог чинного банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ. У разі порушення банками або іншими особами, які є об’єктом перевірки НБУ вимог банківського законодавства, Національний банк застосовує заходи впливу адекватно допущеним порушенням.

Правовою підставою застосування заходів впливу до банківських установ є Закони України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства". Найбільш детальні приписи відносно застосування заходів впливу до банків містяться в Положенні про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене постановою Правління НБУ 28.08.2001 р. [171].

Згідно із зазначеними правовими актами Національний банк має право застосовувати до банків заходи впливу, як відзначають науковці та фахівці двох типів: непримусові та примусові [19, с.249; 103, с.138; 127, с.233].

Непримусові заходи впливу застосовуються НБУ у разі, коли недоліки в діяльності банку не загрожують інтересам його кредиторів і вкладників, і при умові відповідального, конструктивного підходу керівників банку до усунення недоліків в його діяльності. Дані заходи впливу можуть застосовуватися головним чином на ранніх стадіях виникнення недостатків, зокрема при погіршенні показників діяльності банку, при незначному рівні підвищеного ризику його діяльності, тобто коли відсутні процеси, які загрожують фінансовому стану банку.

Примусові заходи впливу застосовуються НБУ у разі, коли це витікає із характеру допущених банком порушень або в тому випадку, коли застосування одних не примусових заходів не може забезпечити належну коректировку його діяльності.

Відповідно до Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства підставами для застосування НБУ і його територіальними управліннями заходів впливу можуть бути: результати здійснених НБУ та відповідними рівнями системи банківського нагляду інспекційних (планових та позапланових) перевірок діяльності банків чи їх філій; результати аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо; результати перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного законодавства на їх здійснення; пропозиція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі порушення банком норм Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб"; результати перевірок дотримання банками валютного законодавства, здійснених уповноваженими працівниками Національного банку, що містять виявлені порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку [190].

Крім зазначених, в окремих випадках, підставою можуть бути матеріали правоохоронних органів, місцевих державних податкових адміністрацій (інспекцій) та інших органів, що характеризують дотримання банками та їх відокремленими підрозділами законодавчих актів з питань банківської діяльності.

НБУ може застосовувати заходи впливу і до банківських установ, що ведуть банківську діяльність в інших державах. При цьому Національний банк співпрацює з відповідними органами цих держав і можливе це тільки в двох випадках: коли перевіряється ліцензія установи на право ведення діяльності або коли перевіряються права на здійснення банківської діяльності.

Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до комерційних банків відповідно до банківського законодавства має здійснюватися з урахуванням характеру допущених банком порушень і причин, що зумовили їх виникнення, а також загального фінансового стану, рівня достатності капіталу і розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників.

Органи банківського нагляду мають право застосовувати до банків та їх керівників різноманітні заходи впливу, що передбачені ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" і главою 1 п.1.2, 1.3 Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства. Заходи впливу, які містяться в названих нормативних актах за змістом неоднорідні. Одні із них, як свідчить їх аналіз, носять непримусовий, другі примусовий характер. Проте в згаданих актах такий поділ заходів впливу відсутній, а він, на наш погляд, повинен мати місце.

До непримусових заходів впливу можна віднести слідуючі: письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправдених витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчудження неефективних інвестицій; скликання загальних зборів, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку; укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов’язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо.

До примусових заходів впливу відносяться розпорядження щодо: зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; встановлення для банку підвищених економічних нормативів; підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику; заборони надавати бланкові кредити; накладання штрафів: керівників банків до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, банки в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду; тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку, використовувати право голосу придбання акцій (часток/паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку; тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку; примусової реорганізації банку; призначення тимчасової адміністрації.

Якщо порушення банківського законодавства спричинило значну втрату активів або доходів і настання ознак неплатоспроможності банку, НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.

Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи представника юридичної особи – власника істотної участі, якій пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, не встановлено складу злочину, але має місце порушення вимог закону або нормативно-правових актів НБУ, або якщо таку особу визнано винною у вчиненні корисливого злочину із призначенням покарання без позбавлення волі, НБУ має право видати банку розпорядження про звільнення такої особи з посади або заборону користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв). Особу, яка на підставі розпорядження НБУ було відсторонено від посади або якій тимчасово заборонено користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв), може бути поновлено на посаді або відновлено у використанні права голосу придбаних акцій (паїв) лише на підставі попереднього дозволу НБУ.

Окрім зазначених заходів впливу до банків можуть застосовуватися і додаткові заходи у тому випадку, коли відносно них встановлюється особий режим контролю за їх діяльністю. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно з заходами впливу у разі виникнення в банку некерованої ситуації, а саме: невиконання керівниками банку вимог НБУ щодо усунення виявлених порушень; відсторонення керівників банків від посади.

Рішення про встановлення особливого режиму контролю приймається Комісією НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків або заступником голови Національного банку, а у виняткових випадках на строк до одного місяця – Комісією при територіальному управлінні Національного банку з питань регулювання діяльності банків [171].

Вищезазначені заходи впливу свідчать, що Національний банк має досить широкі повноваження щодо адекватного реагування на порушення в діяльності банків. Так, протягом 2005 р.

НБУ накладено на банки – 618 штрафних санкцій на загальну суму 1,3 млн. грн. Серед інших заходів впливу що застосовувалися до банків: письмове застереження – 380 одиниць; розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банками операцій з високим рівнем ризику – 43 одиниці [85, с.8].

Чинне банківське законодавство про банки встановлює не тільки заходи впливу, що можуть застосовуватися до банків, а також і право їх оскаржувати рішення про застосування заходів впливу в судовому порядку. Але при цьому до прийняття відповідного рішення судом дія застосованих заходів впливу не зупиняється [162].

Крім того, Положення про застосування НБУ заходів впливу передбачає, що у разі виконання банком прийнятих зобов’язань та покращення показників діяльності банку Національний банк може достроково відмінити застосовані заходи впливу (частково або зовсім).

Застосування НБУ заходів впливу до конкретних банків та їх керівників відбуваються за поданням Генерального департаменту банківського нагляду та підрозділів банківського нагляду територіальних управлінь центробанку або за погодженням з ним відповідно до Регламенту застосування заходів впливу. Виняток становить письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправдених високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій, що видаються банкам за пропозиціями самостійних структурних підрозділів центрального апарату Національного банку та інших, крім банківського нагляду, структурних управлінь НБУ.

В залежності від діяння (дії або бездіяльності), що порушує встановлений законами та іншими правовими актами порядок банківської діяльності, керівники банківських установ, або банк в цілому як юридична особа можуть бути притягненні до різних видів відповідальності: адміністративної, дисциплінарної, кримінальної, чи цивільно-правової.

Залежно від змісту порушення фінансової дисципліни, наслідків для банківської системи та суспільства в цілому орган банківського нагляду вирішує питання про притягнення порушників до того чи іншого виду юридичної відповідальності.

Як свідчить практика діяльності органів банківського нагляду за порушення виявлені в банківській сфері, винні, головним чином, притягаються до адміністративної відповідальності. Зокрема, Національний банк вживає заходів щодо притягнення до адміністративної відповідальності за порушення таких порушень: банківського законодавства; нормативно-правових актів Національного банку; у разі здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; порядку подання фінансової звітності, ліквідаційного балансу та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації банку; створення перешкод будь-якою особою для доступу тимчасового адміністратора або ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів; вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію; порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу; неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про фінансові операції, що підлягають первинному фінансовому моніторингу спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу; у разі невиконання вимог щодо зберігання документів, що стосуються ідентифікації осіб, які здійснюють фінансові операції, та документації щодо проведених ними фінансових операцій; у разі розголошення інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу або факту надання такої інформації; у разі порушення порядку видачі документа дозвільного характеру [146].

Штрафи за зазначені вище правопорушення накладаються: на керівників банків, філії банку; посадових осіб банків; власника істотної участі в банку, якщо він не відповідає вимогам установленим законом щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку; осіб, які придбали істотну участь у банку без письмового дозволу НБУ; особу, яка здійснює банківську діяльність без банківської ліцензії.

Відповідно до ч.4 ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" НБУ має право накладати штрафи на керівників банків у розмірі до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а на банки в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного капіталу.

Від імені НБУ розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати стягнення (відповідно до ст. 234-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення [89] (далі КУпАП) мають право Голова НБУ та його заступники, керівники територіальних управлінь Національного банку.

Зазначені посадові особи НБУ, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 166-5, 166-6 КУпАП, зокрема за порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників, чи інших кредиторів банку (ст. 166-5), за порушення порядку надання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 166-6) можуть накладати стягнення у межах своїх повноважень.

За результатами розгляду цих справ посадова особа виносить постанову за справою. Справа про адміністративне правопорушення (за деяким виключенням) розглядається в присутності особи, яка притягається до відповідальності.

Постанову за справою про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено до вищестоящої посадової особи або до місцевого суду, рішення якого є остаточним.

Правопорушення передбачені статтями 166-7-166-10 КУпАП, зокрема ст. 166-7 (протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку, створення перешкод будь-якою особою для доступу тимчасового адміністратора або ліквідатора до банку, його активів, книг, запасів, документів); ст. 166-8 (здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії); ст. 166-9 (порушення вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, порушення порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають первинному фінансовому моніторингу, неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, або факту неподання такої інформації); ст. 166-10 (неповідомлення або несвоєчасне повідомлення дозвільним органом або адміністратором суб’єкта господарювання про прийняття рішення про відмову у видачі такого документа у срок, встановлений законом, відповідно до ст. 221 КУпАП) розглядаються судами місцевих судів на підставі протоколів, складених уповноваженими особами НБУ.

Постанова судді у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 166-7 – 166-10 згідно із ст. 294 КУпАП, може бути скасована або змінена за поданням прокурора, самим суддею, а також незалежно від наявності подання прокурора – головою вищестоящого суду.

Розглядаючи питання про відповідальність банківських установ та їх керівників необхідно звернути увагу на особливості порядку застосування заходів впливу до них за порушення валютного законодавства. Основним законодавчим актом, яким установлена відповідальність за порушення валютного законодавства є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. [179] , а також нормативно-правові акти НБУ, зокрема, Положення про валютний контроль, затверджене постановою Правління НБУ 08.02.2000 р. [163] та Положення про порядок проведення виїзних перевірок щодо дотримання банками та фінансовими установами вимог валютного законодавства України, затверджене постановою Правління НБУ 20.09.2002 р. [184].

Валютний контроль спрямований на додержання встановленого порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями.

НБУ є головним органом валютного контролю за виконанням правил здійснення валютних операцій на території України. Функції валютного контролю покладено також на уповноважені банки, які контролюють валютні операції, що здійснюються резидентами і нерезидентами через ці банки.

Порушення положень вищезгаданого Декрету і інших нормативно-правових актів валютного законодавства тягне за собою адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність.

Згідно з Положенням про валютний контроль підставою для застосування НБУ і його територіальними управліннями можуть бути: матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими працівниками центрального апарату та територіальних управлінь НБУ; матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими працівниками державних органів валютного контролю; матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими працівниками державних контролюючих і правоохоронних органів, які не належать до органів валютного контролю.

Матеріали про порушення валютного законодавства залежно від суми штрафу розглядають та приймають рішення про застосування санкцій – до 10 тис. доларів США – начальники територіальних управлінь НБУ; - до 50 тис. доларів США – директор Департаменту валютного контролю та ліцензування НБУ; - до 100 тис. доларів США – Голова НБУ та його заступники. Сума штрафу має бути перерахована до Державного бюджету України.

Однією із особливостей відповідальності за порушення валютного законодавства є великі суми штрафів, що накладаються на порушників (еквівалентну 100 тис. доларів США, перераховану у валюту України за обмінним курсом НБУ на день виявлення порушення). Але з другого боку, такі суворі штрафні санкції у цій сфері банківської діяльності є виправданими, так як стримують суб’єктів від необдуманих кроків.

Ще одним моментом, на якому варто акцентувати увагу, є те, що до порушників валютного законодавства застосовуються фінансові санкції. Однак при цьому виникає питання: мірою якого виду юридичної відповідальності є фінансові санкції, які згідно з чинним законодавством застосовує НБУ як контролюючий орган.

Загальновідомо, що сучасна правова наука традиційно визнає чотири види юридичної відповідальності: цивільну, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну, що визначено в п.22 ч.1 ст. 92 Конституції України.

Фінансова відповідальність, на думку більшості вчених, не є самостійним видом юридичної відповідальності, а належить до адміністративної або до цивільно-правової відповідальності [105, с.29-33].

У разі застосування НБУ фінансових санкцій мають місце відносини публічно-правового характеру, оскільки однією зі сторін цих відносин є відповідний контролюючий та наглядовий державний орган, який від імені держави має право (відповідно до статей 73, 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність") застосовувати певні заходи впливу тому їх характер можна визначити як адміністративно-правовий.

Думається цілком правий В.Л. Кротюк, коли він пише, що віднесення фінансових санкцій до цивільно-правової відповідальності не витримує ніякої критики, оскільки при цьому відсутня диспозитивність сторін, яка є обов'язковою характерною рисою норм цивільного права [103, с.159-160].

Таким чином застосування НБУ штрафних санкцій до комерційних банків не ґрунтується на цивільно-правових відносинах і ніяким чином не пов’язане із захистом будь-яких прав власне НБУ. У цих відносинах НБУ виступає як орган, який здійснює виконавчо–розпорядчу діяльність, в процесі якої виникають управлінські відносини.

Цивільно-правові ж відносини характеризуються диспозитивністю, рівністю її учасників, судовим порядком вирішення спорів, майновими санкціями, які носять еквівалентно-відновлювальний характер.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок про те, що за своїм змістом фінансові санкції мають місце в адміністративних відносинах, а тому вони є санкціями адміністративної відповідальності. Однак при цьому, тобто у разі визнання фінансових санкцій видом і мірою адміністративної відповідальності виникають проблеми із застосуванням норм Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо юридичних осіб, оскільки його норми стосуються лише до фізичних осіб, а відносно юридичних осіб в ньому не йде мова. Проте відсутність юридичних осіб серед суб’єктів адміністративної відповідальності, ще не свідчить про їх неможливість бути такими. У даний час така відповідальність існує, вона передбачена більш як 30 законами України. Серед юридичних осіб, на які можуть бути накладені штрафні санкції, відповідно до чинного законодавства, є і комерційні банки.

Адміністративна відповідальність юридичних осіб в наш час набула поширення у зв’язку з переходом до ринкових відносин, урівнянням правового статусу всіх форм власності. Необхідність існування адміністративної відповідальності юридичних осіб зумовлена тим, зазначає О.Т. Зима, що останні є не лише учасниками суспільних та правових відносин. Вони також виступають одним з об’єктів державного управління, [69, с.10] а органи державного управління мають вчиняти на них певний вплив, застосовувати управлінські (регулятивні) методи. На цю обставину звернув увагу Конституційний Суд України [212].

Хоча дехто з науковців стверджує, що юридична особа – цивільно-правова категорія і застосування її для регулювання інших суспільних відносин не виправдене ні теоретично, ні практично [100, с.77]. Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Отже, виходячи з цього юридична особа є потенційно деліктоздатною, тобто здатна нести відповідальність не тільки цивільно-правову, а й адміністративну. Цивільно-правова відповідальність використовує лише один напрям впливу на юридичних осіб, виключно через майно. Адміністративна ж охоплює всі можливі напрями впливу до юридичних осіб, що скоїли ті чи інші правопорушення.

Найбільш послідовно позицію щодо визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності відстоюють відомі вчені Ю.П. Битяк [23, с.173-176], Є.В. Додін [59, с.270] та деякі інші. У проекті нового Кодексу України про адміністративні проступки передбачено адміністративну відповідальність не тільки фізичних, а і юридичних осіб [215]. А в Російській Федерації з першого липня 2002 р. набрав чинності новий Кодекс про адміністративні правопорушення, який містить норми, що передбачають адміністративну відповідальність юридичних осіб.

Отже, питання про визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності є надзвичайно актуальним. Вирішення його сприятиме впорядкуванню господарських відносин в Україні.

Штрафні санкції, які має накладати НБУ на уповноважені банки в разі допущення ними порушень банківського законодавства є одним із важелів управління банківською системою та контролю за діяльністю банків. Банк, на який рішенням НБУ накладено штраф (відповідно до ст. 99 Закону "Про банки і банківську діяльність"), має право оскаржити його в суді. Тим самим для захисту своїх прав банки мають суттєві гарантії.

Чинний порядок накладення штрафів НБУ на уповноважені банки дозволяє оперативно і досить ефективно реагувати на порушення в банківській сфері.

Розглядаючи практику діяльності управлінь НБУ щодо притягнення порушників банківського законодавства до адміністративної відповідальності необхідно зазначити, що нерідко ці управління захоплюються накладенням штрафів безпосередньо на банківські установи, а не на їх керівників, які допустили порушення. Про що свідчать матеріали перевірки прокуратури Харківської області. В січні 2003 р. ця прокуратура установила, що в результаті перевірки комерційних банків, яка проводилась управлінням НБУ в Харківській області було виявлено – 38 фактів порушень банківського законодавства, але управління ні одного разу не накладало штрафи на конкретних, винних керівників банків. Кожний раз штраф накладався на банк і відшкодування його відбувалось за рахунок відповідного банку.

За результатом перевірки прокуратура внесла начальнику управління НБУ у Харківській області подання з вимогою усунення порушень, які допускались управлінням при перевірці банків [159].

Слід зазначити, що в подальшому управління НБУ в Харківській області стало застосовувати до порушників банківського законодавства різноманітні заходи впливу. Серед яких письмові застереження, письмові угоди, штрафи як на банківські установи, так і на їх посадови осіб [84, с.9].

Таким чином, як свідчить практика найбільш поширенішою відповідальністю, що застосовується за порушення виявлені в сфері банківської діяльності є адміністративна.

Крім того, за порушення в сфері банківської діяльності чинним законодавством передбачена дисциплінарна, кримінальна та цивільно-правова відповідальність. Залежно від змісту правопорушення і вирішується питання про притягнення порушників (юридичних або фізичних осіб) до того чи іншого виду відповідальності.

За роки існування банківської системи України створювалося і удосконалювалося законодавство про відповідальність банківських установ та їх керівників. В даний час діє низка законів та інших нормативно-правових актів, які передбачають застосування різноманітних заходів впливу до порушників.

Взагалі чинне банківське законодавство України відображає вимоги європейського співтовариства відносно боротьби з правопорушеннями, які допускаються у банківській сфері, воно багато в чому адаптоване до європейських стандартів.

<< | >>
Источник: ПРИЛУЦЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2007. 2007

Еще по теме 2.6. Правові засади застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства:

  1. 18.6. Нагляд та контроль за фінансовою стійкістю банків
  2. 18.6. Нагляд та контроль за фінансовою стійкістю банків
  3. Нормативно-правові засади проведення грошово-кредитної політики
  4. Календар подій
  5. Загальні засади застосування заходів примусового виконання
  6. Правові засади оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця та місце серед них адміністративно-правового регулювання
  7. Правові засади діяльності військових прокуратур в Україні та місце серед них адміністративно-правового регулювання
  8. Історико-правові засади генези державних закупівель лікарських засобів та медичних виробів
  9. 1.2. Сутність, принципи, правові засади та система управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави
  10. Теоретико-правові засади дослідження державного контролю у сфері ведення лісового господарства України
  11. 1.2. Сутність, принципи, правові засади та система управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави
  12. 2.1. Правові засади реалізації правового статусу відповідача під час перегляду рішень у справах про адміністративні правопорушення адміністративними судами
  13. ПРИЛУЦЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2007, 2007
  14. ЗМІСТ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -