<<
>>

2.2. Організаційна структура й керівні органи комерційних банків

Комерційні банки, незважаючи на їх поширеність у світі є новим явищем для України. Їх становлення відбувалося в складних, кризових умовах, у той час, коли Україна стала на шлях перетворень, здійснюваних в економіці і соціальній сфері.

Тому проблеми, що стосуються їх функціонування є актуальними. За останні роки в Україні було видано ряд робіт, у яких висвітлюється діяльність комерційних банків (але головним чином це роботи вчених економістів, у яких банки характеризуються в економічному аспекті). Однак, у науковій юридичній літературі діяльність банків висвітлена явно недостатньо. А що стосується структури і управляння комерційним банком, то ця проблема залишається поза увагою дослідників. Але ж ефективність діяльності будь-якого банку залежить у першу чергу від ефективності управління ним. Управління комерційним банком, хоча здебільшого це не державні установи, здійснюється, як зазначає В.Л. Кротюк, на основі державного управління [103, с.21-22]. Саме воно є загальною функцією для всіх органів і установ як державних, так і недержавних. А сфера державного управління в цілому – є предметом адміністративного права [4, с.19]. Так, адміністративно-правовими нормами регулюється порядок створення комерційних банків і одержання ліцензій на право здійснення банківських операцій. Адміністративно-правові норми визначають компетенцію банків, порядок застосування до посадових осіб банків заходів адміністративного впливу. Адміністративне право забезпечує законні дії посадових осіб адміністрації банків, разом з тим, створює належні умови для правильного здійснення фінансових правовідносин [152, с.211-213].

Об’єктом фінансово-правового регулювання в сфері банківської діяльності є визначення правових основ банківської системи, встановлення публічно-правових обов’язків учасників відповідних правовідносин.

Ознаки виконавчо-розпорядницької діяльності наявні як в адміністративно-правових, так і фінансово-правових відносинах, однак відрізняються вони предметом правового регулювання.

Адміністративно-правові і фінансові відносини, що визначають державне управління банківською системою, у практичному житті переплітаються між собою, адже вони, як правило, виникають між тими самими суб’єктами, що діють як у полі адміністративно-правового, так і фінансово-правового регулювання.

У широкому значенні слова структура організації є сукупністю складових елементів і стійких зв’язків між ними для виконання її цілей – іншими словами, розподіл роботи на окремі задачі, виконувані організацією; утворення управлінь (відділів) і їхнього зв’язку один з одним [50, с.42].

Організаційна структура банку – це його підрозділи (адміністративні, виробничі, облікові, допоміжні) та їх зв’язок між собою. Банк, як фінансово-кредитний інститут, повинен володіти обов’язковим набором ряду підрозділів, що відповідають цілям банку, його функціональному призначенню. Підрозділ банку – це структурна одиниця банку, що не має статусу юридичної особи та виконує функції, визначені банком.

Організаційна структура є важливою складовою успішного функціонування банку в цілому. Від того, як організований банк, як взаємодіють між собою його підрозділи, які відносини між керівниками і працівниками, багато в чому залежить ефективність його діяльності. Тому вибір організаційної структури, що найкраще відповідає діяльності банку, є стратегічною метою управління [113, с.28; 136, с.81-83].

Загалом структура банку, незалежно від того державний він чи комерційний багато в чому однотипна, хоча існують й відмінності як у системі керівних органів, так і в підпорядкованих службах та підрозділах.

Банки в ринкових умовах спеціалізуються на наданні різних видів послуг, ставлять перед собою різні цілі, і, отже, їхні організаційні структури можуть варіюватися. Організаційна структура банку покликана забезпечити роботу банківських службовців, успішне здійснення всіх функцій управління, максимальне задоволення потреб клієнтів і, у кінцевому підсумку досягнення основних стратегічних цілей, що постають перед банком [97, с.99].

Структура комерційних банків, як показує практика їх діяльності, залежить від ряду факторів. Серед яких можна виділити, по-перше, розмір банку і численність його персоналу. Великий банк об’єднує значну кількість співпрацівників, працюючих в них (від 500 до 1000 чоловік). Окремі великі банки такі як: Промінінвестбанк, Приватбанк, "Аваль", Укрсоцбанк, Укрсиббанк та деякі інші мають від 3000 до 6000 тисяч співробітників. Звичайно, в таких банках кількість управлінь (відділів) досить велика. В малому банку може не бути спеціальних відділів і тим більше управлінь, що характерні для великого банку. В малому банку працює обмежена кількість працівників, що можуть бути об’єднані у декілька основних відділів (наприклад, кредитний, операційний і т. ін.).

По-друге серед факторів, що впливають на структуру банку є рівень його універсалізації або спеціалізації. Якщо банк проголошує себе універсальним банком, то він неминуче (рано чи пізно) повинен створити ряд спеціальних підрозділів, здійснюючих різноманітні види банківських послуг. Напроти, спеціалізація банку на певному виді діяльності звільнює його від виконання ряду операцій і відповідного формування окремих підрозділів апарату управління. З іншого боку, спеціалізація банку на виконанні певного виду діяльності вимагає від нього створювати ті відділи та управління, які покликані виконувати цей більш широкий круг операцій, відповідних його роду діяльності.

Структура банку обумовлюється, нарешті, завданням економії затрат, необхідністю завантаження банківського персоналу. Банк є комерційним підприємством, він працює в інтересах отримання прибутку. Він не може набирати зайвий персонал, через те, що це збільшує загальні витрати оплати праці банківських працівників. Банк повинен найняти таку кількість працівників, який було б достатньо для виконання відповідного обсягу роботи забезпечувало б необхідним їх завантаженням.

Кінцевою метою формування структури банку є зручність управління усім комплексом банківської діяльності, підвищення продуктивності праці банківських працівників, розширення спектру наданих клієнтам банківських послуг, досягнення високого прибутку.

Організаційні структури банку дещо умовно можна умовно поділити дві групи-класичні й адаптивні.

До класичних форм організаційної побудови банків відносяться: функціональні і дивізійні підрозділи і служби [123, с.13].

Найбільше поширення має функціональна модель структури банку. Основним критерієм функціональної структури комерційного банку є економічний зміст та обсяг операцій, що виконує цей банк. Відповідно до цього кожний банк створює підрозділи та служби які виконують певні операції за їхнім функціональним призначенням. Це означає, що структура банку прив’язана до тієї конкретної діяльності, яку він виконує. Функціональні структури – це більш-менш відособлені підрозділи (служби), що реалізують функції відповідно до розподілу всієї діяльності банку на визначені частки чи галузі, що досить легко розмежувати змістовно.

Важлива особливість даної моделі організаційної структури полягає в тому, що вона являє собою ефективний спосіб організації постійно повторюваних однотипних завдань, що не вимагають оперативного рішення. Це найпростіша, легко керована структура функціонального типу, як правило, характерна для малих банків.

Функціонально організовані підрозділи і служби банку, що виконують масиви однотипних завдань, у свою чергу можна розділити на такі дві групи:

1.Основні (функціональні) підрозділи, що виконують завдання, констатуючи саму природу банківської діяльності, тобто безпосередньо створюють банківські продукти, що надають відповідні послуги клієнтам банку. До них можна віднести, наприклад такі підрозділи (управління, відділи): пасивних операцій; активних операцій; валютних операцій; операцій з цінними паперами; планово-аналітичне; маркетингу; бухгалтерського обліку та звітності та ін.

2.Забезпечуючі підрозділи. У технічному відношенні вони не беруть участь в основних операціях банку, виконують завдання допоміжного, обслуговуючого характеру, спрямовані на створення умов для надійного й ефективного функціонування підрозділів першої підгрупи.

До них належать підрозділи (управління, відділи, служби): юридичне управління; кадрів; безпеки; інформаційного забезпечення; технічного забезпечення; господарське та ін.

Якщо обсяги завдань, розв’язуваних даними (і не названими тут) підрозділами, досить великі, то усередині них можуть створюватися додаткові, більш дрібні підрозділи. Наприклад, підрозділ активних операцій, як правило, представлено декількома, підрозділами, центральним з яких вважається кредитний, але його часто розділяють на більш дрібні підрозділи, що відповідають за коротко – і довгострокове кредитування, за кредитування юридичних і фізичних осіб і т.п.

Керівництво банку з урахуванням його стратегії, розміру, асортименту послуг, що надаються, та інших факторів повинно само обирати які підрозділи створювати для використання в роботі, а також визначити принципи й механізми взаємодії між ними.

Законодавство України про банки, не регламентує питання про те, які і скільки саме повинно бути в банках структурних підрозділів. У ст. 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність" [162] лише зазначено, що статут банку повинен містити відомості про структурні управління банком, а які саме створювати структурні підрозділи це вже справа самого банку.

Функціональний тип управління банком створює необхідні умови для підтримки виправданого рівня спеціалізації підрозділів банку і підвищення якості його послуг. Разом з тим даний тип побудови організаційних структур не завжди дозволяє ефективно координувати дії підрозділів при вирішенні комплексних проблем розвитку банків, оскільки виникають труднощі при встановленні зв’язків між функціональними відділами. У подібних випадках застосовуються, так звані адаптивні структури, що на відміну від структур функціонального типу більш гнучкі та рухомі, що дозволяє їм порівняно легко пристосовуватися до нових умов роботи.

До адаптивних оргструктур належить дивізійна модель побудови внутрішньої структури банку. Її головна особливість полягає в тому, що вона заснована на поділі праці не по функціональному принципу, а відповідно до видів банківської продукції.

Організуючись таким чином, банк зосереджує основну увагу на певних групах клієнтів. При такій організаційній структурі всі банківські послуги концентруються в окремих підрозділах, що обслуговують конкретні групи споживачів.

Дивізійна організаційна структура зручна тим, що кожний підрозділ банку, що працює з певною клієнтурою, надає їм повний комплекс послуг.

Адаптивними вважаються організаційні структури, створювані банками на тимчасовій чи постійній основі для рішення тих чи інших додаткових, допоміжних (на цей час) завдань, що дозволяють їм вірно реагувати на нові процеси в економіці, фінансах, пристосовуватися до умов діяльності, що змінюються.

Крім внутрішніх підрозділів банки можуть створювати і зовнішні. Зовнішніми структурами банку є філії, представництва, відділення, операційні каси, поза касовим вузлом, обмінні пункти, а також різноманітні групи й об’єднання (не тільки банківські), а й інші – за участю банків і небанківських організацій.

Створюючи зовнішні підрозділи, кожен банк повинен прагнути до максимально чіткого формування своєї політики у відношенні до них, вибираючи ті з них, і в таких сполученнях, що найбільше відповідає його намірами на ринку банківських послуг і можуть бути забезпечені фінансовими, матеріально-технічними та кадровими ресурсами. Майже всі зовнішні підрозділи можуть характеризуватися як форми конкурентної експансії банків на нові ринки, оскільки так чи інакше розраховані на освоєння фінансових ресурсів нових груп клієнтів, нових видів виробництв (галузей) і нових територій, з якими чи на яких вже працюють інші банки та інші кредитні установи.

Розглянуті моделі організаційних структур внутрішньої побудови в "чистому вигляді", рідко зустрічаються оскільки кожна з моделей має свої переваги і недоліки, які повинні враховуватися в процесі вибору оптимальної структури банку, що відповідає конкретним ринковим умовам. Як показує досвід роботи українських банків, вибір організаційної структури банка залежить від його стратегічної мети і необхідності ефективного рішення, завдань, що постають перед банком. На практиці найчастіше використовується змішаний підхід при побудові організаційної структури банку. Коливання кон’юнктури ринку змушує банки коригувати свою стратегію дій, переглядати внутрішню структуру. А взагалі ж можна говорити про те, що кожен банк має свою специфічну організаційну структуру побудови, продиктовану умовами та метою його функціонування.

Тривалий час, з моменту виникнення комерційних банків в Україні, вони перебували в постійному пошуку ефективної структури управління [74, с.13], тому що те, що добре для одних банків, не завжди доцільно для інших через специфіку виконуваних послуг, місцезнаходження підрозділів чи клієнтів банку.

В даний час у процесі діяльності організаційна структура банків у значний мірі визначилась і стабілізувалася. Тому деякі вчені пропонують застосовувати в банках типову оргструктуру їхнього влаштування [46, с.20-22]. На наш погляд, з такою пропозицією певною мірою можна погодитися, оскільки в кожному банку існують структурні підрозділи, обов’язкові для всіх банків, наприклад, управління кредитування, управління бухгалтерського обліку тощо. Однак чимало банків мають свою специфіку, обумовлену різними завданнями їхнього розвитку, прийнятими в ньому принципами управління. Тому для кожного банку типова організаційна структура може бути лише орієнтиром.

Викладене дозволяє зробити висновок, що правильно обрана організаційна структура управління, своєчасна її трансформація – важлива умова реалізації банком своєї стратегії і планів, його ефективної діяльності сьогодні й у перспективі.

Від організаційної структури банку слід відрізняти керівні органи управління банком. Серед структурних підрозділів і служб комерційного банку науковці виділяють вищі органи управління банком [97, с.104-107; 15, с.24; 135, с. 10-11]. Їх повноваження визначаються нормативно-правовими актами України, зокрема Цивільним кодексом (ст. 97-99) [227]; законами: "Про господарські товариства"; [166] "Про банки і банківську діяльність"[162]. Крім названих законів, кожний комерційний банк має статут відповідно з яким здійснює свою діяльність.

Незалежно від кола виконуємих операцій кожний із банків формує свої керівні органи управління. До таких органів відносяться: а) загальні збори учасників; б) спостережна рада банку; в) правління (рада директорів банку).

Відповідно з нормами вищеназваних законів вищим (керівним) органом банку є загальні збори учасників (акціонерів) які скликаються для вирішення найважливіших питань діяльності банку. Загальні збори можуть бути двох видів: щорічні (чергові) та позачергові. Чергові загальні збори акціонерів скликаються не рідше як один раз на рік. Чергові збори акціонерів згідно з ст. 38 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мають право вирішувати такі питання: визначення основних напрямків діяльності банку та затвердження звітів про виконання їх; внесення змін та доповнень до статуту банку; зміни розміру статутного капіталу банку; призначення та звільнення голів і членів спостережної ради банку, ревізійної комісії; затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора; розподіл прибутку; припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу.

Ці питання належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Проте закон передбачає, що статутом банку до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання. Ознайомлення із статутами ряда харківських комерційних банків, зокрема, такими як: "Мегабанк", "Земельний банк", "Меркурій", "Європейський" "Базис", "Регіон-банк", "Факторіал-банк", "Золоті ворота", "Іноваційно-промисловий банк", "Грант" і деякими іншими свідчить про те, що їх статути не визначають питань, які додатково можуть розглядатися на загальних зборах акціонерів. Але, якщо виходити з того, що загальні збори є вищим органом управління банком, то на наш погляд, на зборах може розглядатися будь-яке питання, що стосується діяльності банку.

Порядок проведення загальних зборів регулюється статутом банку. Згідно з яким у загальних зборах мають право брати участь усі акціонери незалежно від кількості акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени правління, які не є акціонерами. Акціонери (або їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Дозволяється передача акціонерами своїх повноважень іншій особі, але це повинно бути належним чином оформлено відповідно з вимогами законодавства.

Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, та/ або Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку можуть призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєстрації письмово повідомляють правління банку.

Про проведення загальних зборів акціонерів держателі іменних акцій повідомляються персонально письмово, або телефонограмою. Крім того, загальне повідомлення обов’язково друкується у місцевій пресі за місцезнаходженням банку і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення має бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів. Загальні збори акціонерів проводяться, як правило, за місцем знаходження банку. Як свідчить практика проведення загальних зборів комерційних банків на них розглядаються переважно такі питання як: звіт правління банку про результати фінансово-господарської діяльності; звіт спостережної ради про проведену роботу; звіт ревізійної комісії банку про проведену роботу; затвердження основних напрямків діяльності та порядку розподілу прибутку банку; про зміни у складі акціонерів банку; про збільшення розміру статутного капіталу банку; про внесення змін до статуту банку; про внесення змін до положення про спостережну раду банку; про внесення змін до положення про правління банку; про відкликання та обрання членів спостережної ради банку; правління банку; ревізійної комісії банку; про затвердження зовнішнього аудитора.

Для прикладу можна привести порядок денний річних загальних зборів ВАТ "Мегабанк", що відбулися 24 березня 2005 р. в м. Харкові: звіт Спостережної ради банку за 2004 р.; звіт Правління банку про підсумки фінансово-господарської діяльності за 2004 р.; затвердження звіту Ревізійної комісії та зовнішнього аудитора про річний звіт та баланс банку за 2004 р.; затвердження річного балансу та звіту банку за 2004 р.; про порядок розподілу прибутку банку за 2004 р.; про затвердження основних напрямків діяльності банку на 2005 р.; про зміни в складі Спостережної ради товариства; про зміни в складі Правління товариства; про внесення змін до Статуту банку [149, 2005. – 4 лют.; 205, 3 лют.]. Перелічені питання розглядаються на зборах у всіх комерційних банках, оскільки ці питання належать до виключної компетенції загальних зборів учасників банку. Іноді в порядку денного загальних зборів бувають питання, які трапляються рідко. Наприклад, такі як: про набуття банком статусу банку з іноземним капіталом; про перейменування банку [131, 204. – 28 груд.], про програму фінансового оздоровлення банку [150, 205. – 24 вер.]. Загальні збори, на нашу думку, можуть розглядати будь-яке питання, що стосується діяльності банку, якщо цього вимагають акціонери банку.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік у термін не пізніше трьох місяців після отримання банком аудиторського висновку щодо його фінансово-господарської діяльності.

Закон допускає проведення позачергових зборів акціонерів, які можуть скликатися у наступних випадках: правлінням банку на письмову вимогу спостереженої ради, ревізійної комісії або акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів; в інших випадках передбачених законодавством України.

До скликання загальних зборів акціонерам має надаватися можливість ознайомитись з документами, пов’язаними з порядком денним зборів. Загальні збори не вправі приймати рішення з питань, не включених до порядку денного.

Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту банку більш як 60 відсотків голосів. Протокол загальних зборів акціонерів підписується головою і секретарем зборів і не пізніше як через три робочих дні після закінчення зборів передається правлінню банку.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у ѕ голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з таких питань: внесення змін та доповнень до статуту банку; припинення діяльності банку; призначення ліквідаторів, затвердження ліквідаційного балансу.

З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. Слід зазначити, що законодавство України, не передбачає підстав для визначення рішень загальних зборів недійсними. На наш погляд, такими підставами мають бути, зокрема такі: прийняття рішення на загальних зборах, скликаних з порушенням порядку скликання; прийняття рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів; відсутність належним чином оформленого протоколу загальних зборів; невідповідність рішення інтересам банку в цілому або інтересам його акціонерів.

Загальні збори акціонерів, як вищий орган управління банку, реалізують свої завдання й функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю їм підзвітні. Для загального керівництва роботою банку, а також для здійснення контролю за роботою правління та ревізійної комісії банку загальні збори акціонерів обирають спостережну раду банку терміном на 5 років.

Спостережена рада – постійно діючий орган, що обирається з числа акціонерів або їх представників зазвичай в кількості 10-12 чоловік, а іноді і більше, в залежності як вирішать загальні збори. Спостережна рада представляє інтереси акціонерів в перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної, статутом банку, контролює діяльність правління банку. Персональний склад спостережної ради обирається загальними зборами акціонерів банку. Зі складу членів спостережної ради загальні збори обирають голову, який керує спостережною радою банку. Члени спостережної ради банку не можуть бути членами правління та ревізійної комісії банку.

Спостережна рада банку приймає рішення простою більшістю голосів, що приймають участь в засіданні. При рівній кількості голосів на засіданні спостережної ради банку голос голови є вирішальним.

Спостережна рада банку, як орган власників банку, здійснює загальне керівництво його діяльністю і при цьому має такі повноваження: призначає і звільнює голову та членів правління (рада директорів банку); контролює діяльність правління (ради директорів) банку; визначає зовнішнього аудитора; встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку; приймає рішення щодо покриття збитків; приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень; затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів спостережної ради банку та членів правління банку; готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників; здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами акціонерів банку. Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначається статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами акціонерів банку.

Іншим керівним органом комерційного банку є правління. Правління є виконавчим органом на чолі з його головою. Воно здійснює керівництво поточною діяльністю, формує фонди, необхідні для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку.

Правління обирається загальними зборами учасників. Чинне банківське законодавство не визначає кількісний склад правління, а тому в кожному банку це питання вирішується на загальних зборах акціонерів. Як свідчить практика комерційних банків України правління банку обирається в кількості, як правило, 10-15 чоловік. Голова правління обирається строком на 10 років, інші члени правління на 5 років. Правління банку є колегіальним органом, тому питання, що віднесені до компетенції обговорюються колективно, а рішення приймаються більшістю голосів учасників, які приймають участь в засіданні, тобто колегіально. Але в колегіальних органах застосовується і єдиноначальність, яку відокремлює керівник цього органу [4, с.64]. В комерційних банках таким керівником є голова правління банку, який керує його роботою та має право представляти банк без доручення.

Правління банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами акціонерів чи спостережною радою банку. Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і спостережній раді банку та організує виконання їх рішень. Правління діє від імені банку в межах передбачених законодавством України і статутом банку.

Компетенцію правління банку безпосередньо не визначено в Законі України "Про банки і банківську діяльність", вона визначається в статутах банків. Як свідчить практика українських комерційних банків їх правління вирішують всі питання діяльності банку, крім тих, що належить до компетенції загальних зборів і спостережної ради банку. Загальні збори можуть винести рішення про передачу частини належних їм прав до компетенції правління банку. Зокрема відповідно до ст. 38 статуту ВАТ "Мегабанк" правління вирішує такі питання: виконує рішення загальних зборів і спостережної ради банку; затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання працівників банку; затверджує положення про обов’язкові фонди банку; приймає рішення про придбання банком акцій, що випускаються ним; визначає структуру банку, його філій і представництв; затверджує положення про формування і використання фондів і резервів банку, створення яких не обов’язкове згідно з законодавством України; приймає рішення з приводу добродійної і спонсорської діяльності; затверджує положення про службу внутрішнього аудиту банку.

Рішення по обговорюємим питанням на засіданні правління банку приймаються більшістю голосів присутніх в засіданні членів правління. При рівній кількості голосів голови правління є вирішальним.

Голова правління банку вправі без довіреності здійснювати дії від імені банку. Інші члени правління також наділені цим правом на підставі доручень голови правління.

Головою та членами правління банку можуть бути особи, які перебувають з банком у трудових відносинах.

Голова правління, як керівник банку, згідно із статутом зазначеного вище банку вирішує наступні питання: видає накази, розпорядження, інструкції, інші вказівки з питань діяльності банку; організує виконання рішень загальних зборів акціонерів; затверджує штатний розклад банку; без обмежень розпоряджається майном та коштами банку згідно його повноважень, видає довіреності; приймає рішення про притягнення до матеріальної відповідальності працівників банку та їх матеріальне заохочення; укладає, змінює і розриває договори, угоди; керує діяльністю структурних підрозділів банку; розподіляє обов’язки між своїми заступниками, керівниками структурних підрозділів, затверджує посадові інструкції та інші внутрішні документи банку; визначає розміри витрат на утримання та розвиток банку; здійснює інші функції, що необхідні для забезпечення діяльності банку.

Серед структурних підрозділів банку важливе місце посідають органи, що здійснюють контроль за фінансово-господарською діяльністю банку. Відповідно до законодавства такими органами є ревізійна комісія та внутрішній аудит.

Ревізійна комісія – постійно діючий орган, що обирається загальними зборами акціонерів на 5 років. Члени ревізійної комісії обираються та відкликаються загальними зборами з числа акціонерів або їх представників. Не можуть бути членами цієї комісії особи, які є працівниками банку. Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам учасників банку.

Повноваження ревізійної комісії банку визначаються Законом України "Про банки і банківську діяльність" і статутом банку, а порядок її роботи – положенням про ревізійну комісію, що затверджується загальними зборами акціонерів банку.

Відповідно з цими актами до повноважень ревізійної комісії відносяться такі питання: контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України; розглядає звіт внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції для загальних зборів акціонерів; вносить на загальні збори акціонерів або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів банку.

Ревізійна комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності банку за дорученням загальних зборів акціонерів, спостережної ради банку або на вимогу учасника (учасників), які володіють у сукупності більше ніж 10 відсотками голосів. Ревізійна комісія доповідає про результати ревізій та перевірок спостережній раді банку. Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансів банку. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не мають права затверджувати фінансовий звіт банку.

Засідання ревізійної комісії проводяться за необхідністю, але не рідше одного разу на рік.

Позачергові засідання ревізійної комісії можуть скликатися спостережною радою банку чи за ініціативою акціонерів, які володіють більше ніж 10 відсотками голосів. Рішення приймаються більшістю голосів членів ревізійної комісії.

Комерційні банки крім ревізійної комісії, відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", створюють службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю спостережної ради банку.

Служба внутрішнього аудиту підпорядковується спостережній раді банку та звітує перед нею, діє на підставі положення, затвердженого спостережною радою. Кандидатура керівника служби внутрішнього аудиту погоджується з Національним банком України.

Служба внутрішнього аудиту виконує такі функції: наглядає за поточною

діяльністю банку; контролює дотримання законів, нормативно-правових актів Національного банку України та рішень органів управління банку; перевіряє результати поточної фінансової діяльності банку; аналізує інформацію та відомості про діяльність банку, професійну діяльність її працівників, випадки перевищення повноважень посадовими особами банку; надає спостережній раді висновки та пропозиції за результатами перевірок; інші функції, пов’язані з наглядом та контролем за діяльністю банку.

Служба внутрішнього аудиту має право на ознайомлення з усією документацією банку та нагляду за діяльністю будь-якого підрозділу банку. Служба внутрішнього аудиту уповноважена вимагати письмові пояснення від окремих посадових осіб банку щодо виявлених недоліків у роботі, несе відповідальність за обсяги та достовірність звітів, які подаються спостережній раді щодо питань, віднесених до її компетенції.

Служба внутрішнього аудиту не несе відповідальності і не має владних повноважень щодо операцій, за якими вона здійснює аудит.

Працівники служби внутрішнього аудиту при призначенні на посаду дають письмове зобов’язання про нерозголошення інформації щодо діяльності банку та збереження банківської таємниці.

Охарактеризовані вищі органи управління банку вирішують найбільш важливі питання, пов’язані з управлінням і розвитком банку, керуючись при цьому чинним законодавством України, внутрішніми статутними актами, що регламентують діяльність банку, іншими рішеннями прийнятими органами управління банку, які є обов’язковими для всіх підрозділів, служб і виконавців банку.

Умовою раціональної роботи органів управління банку та прийняття ними максимально виважених рішень є своєчасний аналіз інформації. Це як зовнішня по відношенню до банку інформація (про нові закони і нормативні документи, що регламентують фінансово-господарську діяльність; відомості про тенденції розвитку вітчизняного господарського комплексу і окремих його галузей; про перспективи розвитку економіки регіонів; інформація про стан банківської справи в країні та регіоні та ін.). Так і внутрішня інформація банку (про реалізацію раніше прийнятих рішень з найбільш важливих напрямків розвитку банку і по окремим напрямкам його діяльності; про фінансово-господарський стан банку; про звітність підрозділів банку, включаючи звіти про перевірку філій і інших служб; відомості про аналіз діяльності підрозділів і служб банку з виділенням в ній позитивних і негативних тенденцій; про стан кадрової роботи і т.п.). Посадові особи органів управління повинні аналізувати усю цю інформацію, розглядати виявлені в результаті аналізу тенденції, з’ясовувати можливі їх наслідки для розвитку банку, готувати проекти відповідних рішень.

На основі цих даних затверджується концепція розвитку банку в цілому, окремих стратегічних направлень його роботи, план розвитку банку на окремі періоди (рік, квартал і ін.) і плани реалізації окремих рішень.

Крім того, керівники органів управління банку зобов’язані корегувати раніше прийняти рішення стосовно стратегії і тактики банку у випадку різкої зміни умов банківської діяльності, стимулювати спеціалістів, які займаються реалізацією прийнятих рішень; змінювати у випадку необхідності структуру і штати банку; корегувати кадрову політику.

<< | >>
Источник: ПРИЛУЦЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2007. 2007

Еще по теме 2.2. Організаційна структура й керівні органи комерційних банків:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -