<<
>>

1.1. Історико-правові передумови виникнення й розвитку банківської справи

Процес економічних перетворень в Україні після проголошення незалежності розпочався з реформи банківської системи, яка продовжує розвиватись і модернізуватись і в цей час. Комерційні банки стали центральною ланкою ринкової системи функціонування економіки, в умовах якої банківська справа набуває надзвичайної ваги в суспільному житті.

Банки своєю діяльністю активно впливають на всі економічні й соціальні процеси в країні. В ринкових умовах з банківською справою постійно стикаються майже всі члени суспільства, чим зумовлюється необхідність того, щоб усі члени суспільства були добре обізнаними з банківською діяльністю.

У правовій літературі питання становлення і розвитку банківської справи не знайшло достатнього висвітлення, оскільки історія давніх часів не залишила достатньо свідчень про появу банків, про те, які операції вони виконували, що спонукало до їх розвитку. Сучасна наукова література виходить із того, що корені банківської справи знаходяться у глибині віків, вона формувалась протягом значного періоду історичного та соціального розвитку людства починаючи з Стародавнього Вавилону, Греції та Риму.

Протягом тривалого періоду в історії людства, єдиним видом кредитних операцій були позички грошима, хлібом та інше. Спочатку банківськими операціями займались окремі особи, які обмінювали гроші, а також залучали кошти, щоб надавати позички під проценти. Функцію збереження коштів та інших цінностей брали на себе храми.

Відомості про кредитну діяльність містить Закон Хаммурапі (2300 р. до н.е.). Він визначав центрами кредитних операцій у Давньому Вавилоні храми, де зберігались золото, срібло, зерно, посуд та інші цінності. Майже одночасно із виникненням кредитних операцій виникла потреба в регулюванні цієї діяльності, оскільки храми видавали позики під боргові розписки та відповідні проценти. В епоху першого розквіту Вавилонської монархії (2400-2100 р.р.

до н.е.) отримали розвиток приватні угоди про позику грошей під 17-20% річних [120, с.12].

Подальшого розвитку банківська справа набула у Стародавній Греції. У Греції першими почали проводити кредитні операції служителі храмів. Вони надавали гроші під відсотки як громадянам так і державі. Довгий час храми були надійним і зручним місцем зберігання цінностей [77, с.277]. Злодії ставились з повагою до вівтарів, не грабували їх. Вклади, недоторканість яких гарантувалася поважними відношеннями до релігії, зробили знаменитими грецькі храми. Найбільш відомими з них, що виконували функції банків були: Дельфійський, Делоський, Самоський та Ефеський. Але служителі храмів не сплачували відсотків своїм вкладникам, тому, як протидія, в V-IV ст. до н.е. почали з’являтися приватні банки. Їх поява була викликана й тим, що починаючи з IV ст. до н.е. багато грецьких міст та їх колоній карбували власні монети згідно різноманітними ваговими системами. Інтенсивна торгівля потребувала прирівнювання грошових одиниць різних міст-держав (полісів). Це зумовило виникнення таких учасників торгових операцій, які б розбиралися в монетах, що були в обігу. Так, з’явилася професія міняйли. Міняйлів у Стародавній Греції називали трапедзитами (від гр. trapeza, що в перекладі на українську мову означає "стіл"). Вони розкладали гроші й перевіряли якість монет на спеціальному столі (так звана "трапедза"), звідки з’явилась назва міняйла-трапедзит.

Спочатку трапедзити займалися лише обміном грошей однієї монетно-вагової системи, а пізніше здійснювали й інші грошові операції. Трапедзит здійснював грошові перекази в інші міста, позичав гроші під відсотки, за певну платню зберігав цінності й документи, укладав різноманітні угоди від імені свого клієнта, виступав посередником при укладанні угод та здійсненні різних платежів.

На кінці V ст. до н.е. трапедза (так стали називати лавку міняйли), в якій працювало кілька людей, перетворилася на прототип сучасного банку [202, с.62].

Спершу трапедзити були тільки приватними, а з ІІІ ст.

до н.е. поряд із ними виникли і державні. В ті часи операції проводились не дуже складні, і про регулювання кредитної діяльності взагалі мови не йшлося. Афінська держава не втручалася у приватне економічне життя. Нікому не заборонялося позичати гроші під будь-які відсотки. Держава визнавала законною будь-яку угоду, укладену за згодою двох сторін.

Перші елементи регулювання кредитної діяльності відносяться до часів Стародавньому Риму. В Римі, в IV-III ст. до н.е., міняльна справа набула більш широкого розвитку. Приватних міняльників спочатку називали трапедзитами, на зразок грецьких, а пізніше вони отримали назву аргентарії. Аргентарії здійснювали обмінні операції в своїх лавках, проводячи обмін монетами та зливками дорогоцінних металів, надавали позики під відсотки, під заставу рухомості, нерухомості та морських вантажів. Відомо, що аргентарії були зобов’язані державою вести облікові книги [77, с.279], куди записували імена вкладників, суми вкладів, або виданих грошей. В Римській імперії, на початку епохи імператорів розпочали регламентувати максимальний відсоток, тобто регулювати процес надання кредитів (він становив 12% річних). За імператора Юстиніана максимальний відсоток диференціювався таким чином: для підприємців – 8⅓ % , для знаті – 4 % , для всіх інших – до 6% . Тільки за морськими позичками, через підвищений ризик дозволялося стягувати – 12 % [112, с.13].

Грошовий обіг античного світу поширився і на південні землі України завдяки жвавій торгівлі Афін з Босфорським царством, яке розташовувалося на Керченському й Таманському півостровах. Із двох його великих гаваней – Пантікапею (сучасна Керч, а тоді столиця держави) і Феодосії вивозилася величезна кількість хліба в різні міста Еллади. До Босфору ж із Греції йшли судна, навантажені амфорами з вином та оливковою олією, чудовими афінськими розписними вазами, книжками, парфумами та іншими предметами розкоші.

За часів Київської Русі велася розвинута активна торгівля з багатьма державами Європи та Азії, київські князі карбували власні гроші. Археологія відкрила нам багато монет того часу, найвідоміші з них – злотники Володимира Великого та срібляники Ярослава Мудрого. З давніх часів у русичів існував звичай давати речі в поклажу, тобто на зберігання, та брати відсотки з грошей та речей, що позичаються, а також гроші в куплю чи в гостьбу, тобто для торгових оборотів [8, с.214]. В ті часи відсотки, що брали з грошей та інших цінностей мали назву рези, рости, лихва, взвиття. Сформовані традиції і звичаї русичів були вироблені потребами життя. Згодом вони набули статусу законодавства, що містило певні правила (вимоги) до кредитної діяльності в економіці Київської Русі. Запровадження законів, що формували та регулювали систему майнових відносин, мало назву Руська правда.

У первісному списку Руської правди Ярослава Мудрого 1019 р. були визначені три правила щодо позики майна під відсотки: 1) договір про віддачу майна із прибутку чи грошей із відсотків мав укладатися при свідках, тобто здійснення купецьких угод потребувало свідків (послухів); 2) якщо борг становив більше 3 гривень і при укладенні договору не було поставлено свідків, а борг не повертався, неправомірно було вимагати його повернення. Але якщо позика бралась у купця і "для гостьби", то свідків могло не бути [8, с.210-214]; 3) якщо свідки під присягою показували на користь позивача, то він міг стягувати борг згідно з умовами договору.

Також ці статті містили вимоги до розмірів відсотків. Відсотки передбачалися трьох видів. Найменший за терміном – місячний відсоток – дозволялося брати на невелику кількість днів, тобто гроші давались на короткий строк. Місячний відсоток (рез) вважався найтяжчим. Наступним за терміном був третной рез, який дозволявся при запозиченні грошей на рік, при цьому місячний відсоток скасовувався. Останнім видом відсотка був річний рез, він був меншим за третной рез і брався у разі запозичення більше ніж на два роки.

На початку ХІІ ст. у зв’язку з розвитком торгівлі та виробництва зросла потреба в кредитних ресурсах. У цей період гривня була головним засобом розрахунків у Київській Русі [96, с.36]. Кредити видавались під відсотки, в деяких випадках вони були значними і мали назву лихва. Київський князь Святополк на початку ХІІ ст. в Києві продавав від себе за високою ціною хліб та сіль. Він надавав євреям велику свободу в лихварській діяльності. Останні отримували великі прибутки з позичання та стягування боргу з русичів. Після смерті Святополка в 1113 р., коли Володимир Мономах посів Київський престол, він обмежив свавільні рости та вніс до положень Руської правди декілька змін і уточнень, що свідчить про велику увагу до цього питання.

З розвитком торгівлі за часів Київської Русі кредитна діяльність стала поширюватись у відносинах з купцями інших країн. Зокрема між новгородцями і німцями, між русичами та балтійцями [61, с.162, 163, 165]. Торгівля між ними регулювалась торговими договорами – перший 1189-1199 р.р., другий 1257-1263 р.р. Розвитку кредитних відносин між руськими новгородцями німцями та балтійцями заважали часті випадки неповернення новгородцями боргів та підробка поставлених ними товарів (хутро, віск).

Окрім того, умови кредиту часто порушувались боржниками та поручителями за них, які нерідко ховалися в інших областях. Через це в договорах між руськими областями та іноземцями містилися умова про те, щоб боржників і їх поручників видавали справно [8, с.216-217]. Все це свідчить про розвинуту кредитну діяльність і про існування елементів її регулювання в Київській Русі.

Після татарської навали середини ХІІІ ст. економічне життя Київської Русі занепало. Влада Золотої орди охоплювала майже всю територію України до Галицько-Волинського князівства. Тому центр економічного життя перемістився в Західну Україну, Галицько-Волинське князівство почало орієнтувати свою економіку на відносини з Польщею та Литвою. Обіг київських монет суттєво зменшився, а кредитні відносини майже припинилися.

В Західній та Центральній Європі з розпадом Римської імперії та занепадом господарства протягом раннього середньовіччя банківські операції повністю припинилися. Що було зумовлено зниженням активного товарообігу в результаті розвитку натуральних господарств і розвитком феодальних форм господарювання [25, с.12]. Досвід накопичений відносно розвитку банківської справи в античних державах, виявився невитребуваним і був в основному утрачений.

Поступовий розвиток економіки європейських держав, виробничих та торгівельних відносин між людьми та державами у ХІІ-ХІІІ ст. відродили професію міняйли та заклали основу для створення банківських установ.

Створення банків в їх сучасному розумінні було започатковано в Європі. Найдавнішим вважають Венеціанський банк, заснований 1171 р. [65, с.45]. Банк у Венеції нараховує майже 850 р., оскільки відносно заснування цього банку в деяких дослідженнях зазначається, що він був створений в 1157 р. [62, с.49].

Формування цілісної банківської системи почалось з появи перших банків в ряді торгових міст Європи і відноситься до XV-XVII ст. На початку XV ст. з’явилися банки сучасного типу в Барселоні, Генуї, Валенсії, Неаполі, Амстердамі, Гамбурзі [65, с.45; 195, с.68-69]. Наприкінці XVII ст. (1694 р.) засновано перший в Англії акціонерний банк [68, с.12], який надавав комерційні кредити в сучасному розумінні цього слова. Ці установи послужили зразком при створенні інших банків Європи. Взагалі в XVII ст. банки стали невід’ємною частиною найбільш розвинутих держав і зосередили в своїх руках практично увесь їх грошовий обіг.

Серед учених до цього часу немає єдиної думки відносно того, коли з’явилися банківські установи. Перші банки, на думку одних фахівців, зародилися в умовах мануфактурної стадії капіталізму [97, с.35] і з’явились спершу в окремих італійських містах (Генуї, Венеції) в XIV-XV ст. Банк, як особливий інститут товарного господарства, на їх думку, виник не у зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин на ранніх етапах товарного господарства, а саме в той період, коли потрібна була мережа спеціальних установ, які регулювали б грошові відносини і здійснювали в більш широких масштабах кредитні операції. Поява банків пояснюється стадією розвитку кредиту, коли без їхньої широкої допомоги неможливим було функціонування капіталістичних підприємств. Тому невипадково вони характеризуються виключно як явище капіталістичного господарства [193,с.7]. Інші фахівці вважають, що банки виникли раніше. Вони відзначають, що вже в античному та феодальному господарстві існувала потреба у посередниках при платежах, функцію яких і виконували банки [78, с.10; 68, с.9]. Отже уявлення про період появи цих установ розходиться не на одно-два десятиліття, а майже на дві тисячі років.

Серед науковців не спостерігається єдності поглядів і щодо походження слова "банк". Більшість з них стверджують, що воно походить від італійського слова "banco", що означає "стіл", на якому середньовічні міняйли-італійці розкладали свої монети для обміну [147, с.52; 15, с.9; 98, с.21]. Інші вважають, що воно бере свій початок від старо-французького "banque", яке також означає стіл [21, с.80]. У зв’язку з розходженням думок про походження слова "банк" певний інтерес становить етимологія цього слова. Вважаємо, що найбільш ґрунтовно на це дає відповідь О.А. Костюченко. Він зазначає, що термін "банк" походить від італійського "banco" й означає "стіл", "лава", "конторка" за яким здійснювався обмін грошей. Французьке слово "banque" означає "скриня", тобто вказує на функцію зберігання чогось цінного. Багатьма мовами світу слово "банк" завдяки єдиним кореням має аналогічне значення: bank (анг., нім), banco (італ., ісп.), banque (фр.). В українській мові це слово почало вживатися за посередництвом французької мови [97,с.33].

Фахівці – міняльники зазвичай мали свої особливі столи на ринках, де відбувався обмін різноманітними монетами, що карбувалися як державами, так і містами, і навіть окремими особами. З часом середньовічні міняйли стали створювати контори (доми) [221, с.72; 25, с.12], які зараз вважають попередниками банків, а міняйлів – попередниками банкірів.

Згадка про перші ділові доми з’явилася в глибокій давності. Уже в VI ст. до н.е. в Давньому Вавилоні такі доми виконували різні операції з грішми: здійснювали прийом і видачу внесків, оплату по них відсотків, деякі види кредитних відносин. Ці ж операції в VI ст. до н.е. практикувались і в Греції. Причому поряд з прийомом внесків древні греки за певну плату здійснювали обмін грошей. За свідченням істориків, діапазон кредитних угод перших ділових домів був достатньо широким: вони надавали не тільки кредити, а й купували і продавали земельні ділянки, виконували і інші операції [231, с.107].

Звичайно ж, ті давні ділові доми, що здійснювали операції товарно-грошового обігу не були банками в тому вигляді, в якому вони існують нині, але вони створювали передумови для сучасних банківських установ.

Усі ці свідчення якраз і спростовують усталене уявлення про те, що перші банки виникли в умовах мануфактурної стадії розвитку капіталізму у формі банківських домів. Є всі підстави стверджувати, що вони зародилися до цього в період достатнього пожвавленого товарного обміну, товарообігу грошових і кредитних відносин [154, с.99-104]. Тому що такого роду відносини за свідченням істориків були уже в рабовласницькому суспільстві.

Завершуючи огляд історії виникнення та розвитку банківської справи необхідно відзначити. По-перше, суспільний розвиток людства супроводжувався розвитком грошово-кредитних відносин. Давні джерела надають нам відомості про існування установ, що по своїй суті виконували функції банків та регулювання кредитної діяльності на державному рівні. В Україні протягом історичного періоду через розвиток торгівлі з багатьма країнами відбулися становлення та розвиток сталого грошово-кредитного обігу, що спричинило формування системи регулювання кредитної діяльності.

По-друге, слід підкреслити вплив держави на становлення та формування банківської справи, зокрема про це свідчить існування законодавчого регулювання кредитної діяльності на державному рівні ще за часів Київської Русі, та в пізніші періоди розвитку України.

<< | >>
Источник: ПРИЛУЦЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2007. 2007

Еще по теме 1.1. Історико-правові передумови виникнення й розвитку банківської справи:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -